Хто вигадав перший лабіринт

0 Comments

Лабіринт в історії. Частина перша.

Легенди розповідають, як, скоївши на батьківщині, в Афінах, якусь провину, знаменитий майстер Дедал змушений був тікати і знайшов притулок в Кноссі – столиці могутньої Критській держави. Багато грецьких міст, включаючи Афіни, були данниками критського царя Міноса. Дедал став придворним художником Міноса. Він створив на Криті свою школу скульпторів: його учні вперше почали робити статуї богів з дерева і каменю. Дедал був також постановником вистав та святкових процесій на честь дочки Міноса Аріадни.

Так би й текло спокійно життя вигнанця, якби не черговий каприз царя. За його наказом Дедал побудував у центрі столиці Лабіринт – похмурий палац з безліччю заплутаних галерей і сходів, кімнат і залів, звідки ніхто, крім його творця, самостійно вибратись б не міг. Мінос поселив у Лабіринті величезного і лютого бика Мінотавра (буквально – бик Міноса) і змусив підвладних йому афінян періодично віддавати на поживу чудовиську по сім юнаків і дівчат.

З Афін в числі жертв якось привезли Тесея. Герой сам попросився на Крит, щоб розправитися з чудовиськом. У Кноссі Тесея побачила Аріадна. Вона закохалася в героя і вирішила допомогти йому вибратись з Лабіринту. За порадою Дедала вона дала Тесеєві клубок ниток, який він повинен був розмотувати від входу до самого місця зустрічі з Мінотавром.

Розправившись з чудовиськом, Тесей швидко знайшов вихід з Лабіринту і втік з Криту разом з Аріадною. Розгніваний Мінос велів заточити Дедала і його сина Ікара в Лабіринт. Але Дедал і Ікар зробили собі крила з пір’я птахів і воску і теж втекли.

Однак Ікар в польоті піднявся занадто високо до сонця; спекотні промені розтопили віск, і юнак звалився вниз. А Дедал зумів дістатися до Сицилії. Так, згідно з легендою, закінчився критський період життя геніального Дедала. А слово «лабіринт» стало прозивним. Лабіринтом називають будь-які заплутані приміщення, складні конструкції, навіть ситуації. Даль тлумачить його як заплутані доріжки, ходи, сполучені один з одним приміщення, звідки важко знайти вихід. І словник Ожегова дає приблизно таке ж пояснення. Обидва словника підкреслюють: у Стародавній Греції та Єгипті так називали споруди, що відрізняються особливо заплутаними планами.

Але, виявляється, у критського лабіринту було багато попередників. Сама його ідея сходить до кам’яного віку. На стінах печер пізнього палеоліту в Європі зустрічаються малюнки тварин, обплутаних лабіринто-подібними переплетеннями хвилястих ліній. Деякі вчені припускають, що таким чином стародавня людина висловлювала свої уявлення про постійне самооновлення життя, про чергування життя і смерті в природі. Але є й такі, хто бачить у подібних малюнках символ царства мертвих.

У третьому тисячолітті до нашої ери в культурі Егейського світу з’явилися зображення спіралеподібних лабіринтів. На перший погляд, це орнаменти – і тільки: візерунки на стінах, вазах, причому найрізноманітніші – чотирикутники, меандри, хрести, свастики тощо. Але сенс їх, як відзначають дослідники, все той же: круговорот життя і смерті.

Саме в такому значенні лабіринтоподібний спіральний орнамент з’явився колись і в культурі стародавнього Криту. Поступово він втрачав своє символічне значення, перетворювався в чисто декоративну прикрасу. Такі орнаменти можна побачити на багатьох предметах побуту критян, що відносяться до того часу, коли серед народів цієї частини Середземномор’я вже побутували міфи про грізного царя Міноса і його невірну дружину Пасіфаю, про героя Тесея та його пригоди. Це говорить про те, що лабіринтоподібні орнаменти з’явилися на Криті поза зв’язку з такими міфами. До того ж будь-який орнамент – насамперед повторюваність елементів, симетрія. А що чоловік, який потрапляв в Кноський лабіринт не міг вибратися звідти тому, що розташування його приміщень не мало ніякої видимої системи: він був абсолютно несиметричний. Інакше кажучи, Кноський палац – перший в історії лабіринт у власному розумінні цього слова.

Виявив його в 1881 році американський археолог Вільям Стілмен, який проводив розкопки на Криті. Вдалося встановити , що величезний палац збудували близько 2000 року до нашої ери, тобто чотири тисячі років тому. Він неодноразово руйнувався і відновлювався, поки не був зруйнований землетрусами і пожежами остаточно.

За сторіччя свого існування лабіринт змінив багатьох господарів. І кожен перебудовував його на свій лад. Велика кількість терас, прибудов різної висоти, безліч ходів – все це заплутувало і лякали непосвячених. Але, мабуть, владики Криту зовсім не прагнули когось залякувати своїм палацом, просто часта їх зміна, іноземні завоювання, землетруси та інші катаклізми вели і до руйнування палацових будов, а потім слідувало їх безсистемне відновлення. Адже початкові плани губилися, і нові господарі не завжди могли розібратися, що і де знаходиться в цій грандіозній будівлі з багатьма сотнями приміщень. Чи не з цієї причини у ахейських племен, які заволоділи Критом, народився міф про таємничий і страшний лабіринті, з якого немає виходу.

Початковий же сенс слова «лабіринт» вдалося з’ясувати зовсім недавно. У 1900 році англійський археолог Артур Еванс виявив в руїнах Кносского палацу зал, стіни і колони якого були вкриті знаком «лабріса» – двосторонньої сокири. Знак цей у стародавніх критян був символом верховного бога Зевса; вважалося, що в ньому одночасно укладена руйнівна і творча сила, що він і вбиває, і дарує життя.

Пізніше з’явилися бог моря Посейдон і владика підземного царства Аїд. Як відомо, Мінотавр вважався сином Посейдона і Пасіфаї. Але в більш ранній період він був живим уособленням Зевса і називали його «Зевс Лабріс». У цьому імені чуються відгомони різночасових міфів. «Лабіринт» було похідним від «лабріс» і означало щось на зразок «житла лабріса», або, висловлюючись урочисто, «чертогів двосторонньої сокири». Ймовірно, спочатку з’явилося це «житло», а вже потім навколо нього виріс палац і теж став іменуватися лабіринтом. Нова назва поступово вкоренилася в мові критян, звідки і перейшла до греків. А вони, можливо, вже й не знали первісного його сенсу, для них це поняття означало щось складне і заплутане.

Пройшли століття, лабіринт став елементом людської культури. Герман Керн, директор одного з мюнхенських музеїв, зібрав велику колекцію моделей лабіринтів всіх епох. Вийшла наочна історія вірувань, звичаїв, міфів, образів з архітектури та науки. Історія дивовижна і повчальна…

Стародавні римляни, багато чого перейняли від греків, сприйняли і лабіринтову символіку. Мозаїчні лабіринти з’явилися на підлозі і на стінах багатих вілл. Такі підлоги були знайдені в Помпеях, в палацах Вілла Діомеда і Казадель лабіринту. Аналогічні прикраси виявлені в будівлях римської епохи в Кремоні і Бріндізі (Італія), Коїмбрі (Португалія), в Зальцбурзі (Австрія), в Блуа (Франція). Улюблений сюжет декоративних лабіринтів – історія Тесея і Мінотавра. У центрі такого зображення зазвичай красувалася стилізована голова бика.

Минула епоха Цезаря і римських імператорів, через два-три століття, з переходом від язичництва до християнства, сюжети ці змінюються. У алжирському місті Ель-Аснам збереглися залишки ранньохристиянської базиліки, що датується 324 роком нашої ери. У центрі її мозаїчного лабіринту – вже не голова бика, а таблиця з латинських букв. Ключем до неї служить хрест: до якого б місця таблиці ви його не піднесли, виділиться напис – «Санкт Екклезія» («свята церква»).

Лабіринт в історії. Частина друга.

Для апологетів християнства лабіринт виявився справжньою знахідкою, гнучким і ємним символом, придатним для уособлення нового релігійного змісту. У ранньому середньовіччі лабіринт – символ життя, його несподіваних перешкод, подій, поворотів. Людина повинна зуміти правильно вибрати собі дорогу: одне відгалуження веде до спасіння, інші – в «геєну вогненну». Недарма аж до IX століття лабіринти незмінно прикрашали одягу європейських королів та імператорів, постійно нагадуючи навіть обраним про тернистий і заплутаний життєвий шлях, повного помилок і спокус. У той час подібні лабіринти називали навіть «шляхом до Єрусалиму»: вважалося, що вони символізують паломництво до святих місць. Найчастіше, втім, мова йшла про Єрусалим як про небесний град, що дає надію на порятунок душі християнина; тому центр такого лабіринту, де колись була голова бика, називався тепер Небом.

Приблизно з XII століття зображення лабіринтів з’явилися на підлогах церков. Їх можна і сьогодні побачити в старовинних соборах Італії, Франції, Англії, Німеччини. Найвідоміший – лабіринт центрального залу Шартрського собору у Франції, знаменитого шедевра ранньої готики. Поступово мотив лабіринту міцно, на багато століть утвердився в будівельній практиці. Так, і в XIX столітті лабіринт з кахлю прикрасив підлогу одного з соборів Кельна. А коли в архітектуру європейських міст прийшов стиль модерн, лабіринтами (вже без будь-якої символіки) стали викладати плитку на сходових майданчиках.

Та ж ідея лабіринту знайшла своє відображення і в живописі. Картина художника кінця XVI – початку XVII століття Квентіна Варина зображує гору, за якою піднімається спиралеподібна галерея. На вершині – житло блаженних праведників. Шлях до них непростий: на кожному кроці християнина підстерігають спокуси і пороки. Але істинно віруючий знаходить дорогу, що веде до спасіння.

В тій чи іншій формі думка про устрій світу як про своєрідний загальний лабіринт глибоко вкоренилася у свідомості середньовічної людини. Гравюра німецького художника XVII століття Боетіуса фон Больсвара – та, наприклад, прямо показує християнина, який бреде по життю-лабіринту. Подорожній тримається за «нитку Аріадни»; інший її кінець – в руці у ангела, який втілює божественне провидіння і виводить «грішну душу» з плутанини життєвих колотнеч.

Мотив лабіринту використовувався і в іконописі: тут він зазвичай зображувався концентричними кільцями стін з тупиками та переходами. А в середині – людина. Вона в сумніві: що вибрати – шлях чесноти або шлях гріха? Один веде наверх, в царство небожителів, інші – вниз, в кипляче полум’ям пекло. До порятунку – єдиний шлях, а до вічних мук – дванадцять.

Ідею лабіринту сприйняли і прихильники каббали – містичної течії в іудаїзмі, заснованої, зокрема, на вірі в Біблію як збірку символів. Так звана практична кабалістика мала цілу систему спеціальних ритуалів, молитов, обчислень, за допомогою яких людина могла «втрутитись» і в устрій світу і у власну долю. У 1549 році в Кракові єврейський богослов Мойсей Кордоверо випустив посібник з Кабали. За допомогою особливих діаграм – лабіринтів він пояснював непосвяченим устрій світу: ось це – еманація Бога, це – мудрість, це – велич, а це – любов, сила, краса, співчуття, справедливість, та так далі.

Нерідко у вигляді лабіринту зображували плани міст, які здавалися з тих чи інших причин складними і заплутаними. Лабіринтом представлявся середньовічним художникам напівміфічний Єрихон, який, як це описано у Старому завіті, довго осаждало воїнство Ісуса Навина. Збереглися старовинні італійські та французькі мініатюри на пергаменті із заплутаним лабіринтом вулиць Єрихону. У вигляді ряду концентричних вулиць з тупиками та переходами його зображували і в різних виданнях Старого заповіту, і в повчальних книгах давньоєврейською мовою, що випускалися в XIII – XVIII століттях.

У формі лабіринту, але не круглого, а прямокутного, Єрихон відображений також у виданнях Біблії вірменською мовою XIV – XVII століть і в сирійській «Граматиці», написаній в 1775 році єпископом Тимофієм Ісаком.

Коли німецький теолог, історик і філософ Йоганн Валентин Андреа на початку XVII століття написав трактат – утопію «Республіка Хрістіанополіс», то на титульному аркуші зобразив «місто загальної справедливості» у формі замкнутого лабіринту з прямих довгих будинків і вулиць.

Потрапили лабіринти і на іменні печатки. Герцог Амальфі, племінник папи римського Пія II, скріплював папери особистою печаткою із зображенням лабіринту. По краю був вибитий напис: «Я знаю – виходу немає». А повелителі Павії, сімейство Беккаріа, помістили лабіринт і на свій герб, і на сімейні портрети.

В епоху Відродження, коли художники широко зверталися до грецької міфології, лабіринт став важливою деталлю любовних сюжетів в живописі. Відомий під ім’ям Тінторетто венеціанець Джакопо Робусті, наприклад, створив полотно, що зображує острів (мався на увазі Крит), на якому в оточенні білокам’яних альтанок і високих тінистих дерев розбита велика клумба – лабіринт. На його доріжках гуляють закохані парочки, грають музиканти, а на віддалі накритий стіл. У всіх подібних картинах XVI – XVII століть лабіринт служив як би фоном для зображення серцевих почуттів, дружніх бесід, співу, танців.

Критський лабіринт, де Тесей боровся з Мінотавром, зобразив німецький художник Йоганн Вільгельм Баур, коли ілюстрував «Метаморфози» Овідія. Інший німецький художник XVIII століття Ієронім Шперлінг теж звернувся до «Метаморфоз». На його гравюрі лабіринт позначався лінією акуратно підстриженого чагарника.

Взагалі лабіринти з живої зеленої огорожі стали предметом захоплення знаті в багатьох європейських країнах. До наших днів в Англії збереглося вісім лабіринтів з особливим чином підстрижених газонів. Серед них славляться «Пастуший лабіринт» ( він же «Погоня Робін Гуда» ) в графстві Ноттінгемшир і «Місто Троя» в Оксфордширі. У Франції найбільш цікавим вважається садовий лабіринт у Версалі, створений архітектором Ле-Нотр.

З садово-парковим лабіринтом біля палацу Хемптон-корт в Лондоні, створеним в 1690 році, пов’язано продовження нашої історії. Найдовша сторона зеленої трапеції цього лабіринту досягає 70 метрів, а його вузькі зелені коридори тягнуться в цілому на кілометр. Хемптон-кортський лабіринт довгий час служив лише для розваги, особливо для туристів, поки в 1901 році сюди часом не забрів американський зоопсихолог В. Смолл. Гуляючи по доріжках, вчений подумав: а що буде, якщо в подібний лабіринт пустити тварин? Чи не допоможе це краще зрозуміти, як вони думають? Незабаром він поставив перший експеримент, і почалося нове життя лабіринту – як наукової моделі.

У різні роки вчені створили чимало таких пристроїв. Це, як правило, експериментальні установки, розміром не більше кімнати. Стінки і тупики, складені з Т-і У- образних кутів, квадратів, трикутників, змушували піддослідних щурів та мишей у пошуках виходу неабияк «поламати голову».

Розповідь про лабіринті буде неповною, якщо не згадати про його ігрову роль. Ігри в лабіринт, ймовірно, існували вже в давнину. У XVII столітті в Європі користувалася популярністю настільна гра-лабіринт. Один примірник її зберігається в Баварському національному музеї в Мюнхені. І в наш час конструктори створюють нові варіанти гральних лабіринтів для дітей і дорослих. Останнім досягненням у цій галузі, мабуть, слід вважати «лаб-куб» – «лабіринт-кубик». Його придумали в Німеччині за зразком кубика Рубика.

Отже, пройшовши через тисячоліття, ставши частиною духовної та матеріальної культури людства, лабіринт і надалі живий. І цілком можливо, ще здивує нас новими своїми втіленнями.