Яке повітря у полярних областях

0 Comments

Клімат полярних областей

Клімат полярних областей (арктичної і антарктичної) характеризується холодними масами повітря в умовах підвищеного тиску. Особливість клімату цих поясів – наявність полярних ночей і полярних днів. Їх тривалість збільшується
до 6 місяців на полюсах. У літню пору, хоча Сонце і не заходить за лінію горизонту, воно знаходиться дуже низько і його промені приносять мало тепла. За коротке літо сніг і льоди не встигають розтанути, тому тут зберігаються багаторічні льоди. Вони покривають потужним шаром Гренландію і Антарктиду. Багаторічні льоди плавають в Північному Льодовитому океані. Холодне повітря, що накопичився над полярними областями, скидається сильними вітрами в помірний пояс. Клімат полярних областей Північної і Південної півкуль неоднаковий. Клімат північних полярних областей океанічний полярний, він формується над поверхнею океану, покритого льодом. Середня температура січня в центрі Арктики – 40 ° С. Влітку в результаті втрати великої кількості тепла на танення снігу і льоду, а також на випаровування температура близько 0 ° С. Погода переважно похмура, опадів мало (близько 100 мм на рік).
У Південній півкулі добре виражений материковий клімат. Характеризується дуже суворою зимою і холодним літом. Негативну середню температуру мають всі місяці. Мінімальна зазначена температура на станції Схід в Антарктиді -89,2 ° С. На околицях Антарктиди спостерігаються вітри швидкістю 100 м / с.

Пиши в коментарях свої зауваження щодо статті. Будемо активно виправляти.

Ви використовуєте старий браузер – Internet Explorer ! Сайт може працювати неправильно. Ми рекомендуємо використовувати Internet Explorer 11.

© 2024 Всі права захищені. При використанні матеріалів нашого сайта посилання на наш сайт обов’язкове! Дякуємо за розуміння.

§ 28. Атмосфера (підручник)

Пригадайте, чому повітря називають природною сумішшю.

Склад повітря. Зовні наша планета оточена оболонкою з повітря. Від земної поверхні вона простирається вверх на кілька тисяч кілометрів. Тому можна сказати, що ми живемо на дні повітряного океану. Повітряну оболонку Землі називають атмосферою. Чому повітря не розсіюється у космічному просторі? Його утримує земне тяжіння. Тому атмосфера обертається разом з Землею як єдине ціле.

Атмосферне повітря – це суміш газів. До його складу входить 20 різних газів. Проте основними є азот (78 %) і кисень (21 %). На інші припадає лише 1 %. Такий склад газів майже скрізь на Землі однаковий до висоти 100 км.

Кожний з газів виконує свою роль. Азот входить до складу різноманітних сполук, з яких складаються всі живі істоти. Кисень необхідний всьому живому для дихання. Вуглекислий газ – “утеплювач” Землі. До неї він пропускає сонячні промені, а її тепло затримує. Озону в атмосфері дуже мало. Проте на висоті 20-30 км він концентрується і утворює озоновий шар. Цей шар затримує ультрафіолетові сонячні промені, згубні для всього живого.

Крім того, у повітрі міститься водяна пара. Є в ньому і різні тверді домішки: пил, попіл від лісових пожеж і вулканічних вивержень, кристалики льоду і морської солі, сажа. Так, над пустелями в атмосфері багато пилу, над океанами – кристаликів солі, над великими містами – сажі.

Нижньою межею атмосфери вважають земну поверхню. Проте повітря проникає в пори і тріщини гірських порід. Воно є у воді, грунті , живих організмах. В атмосфері повітря розподілене нерівномірно: з висотою його кількість зменшується. Приблизно 50 % всієї маси повітря розташовується до висоти 5 км, і майже усе (99,5 %) – до висоти 80 км. Біля земної поверхні, де тяжіння сильніше, повітря щільніше і важче. З висотою воно стає більш розрідженим. Тому чіткої верхньої межі атмосфера не має. Умовно її проводять на висоті 3 000 км. Там атмосфера поступово переходить у космічний простір.

Мал. Склад повітря

Будова атмосфери. Як можна розглянути будову атмосфери, якщо повітря прозоре і зовні не відрізняється в різних її частинах? З’ясувалося, що з висотою змінюється щільність, вміст водяної пари, температура та інші особливості повітря. За цими ознаками в атмосфері виділяють окремі шари: тропосферу, стратосферу, верхні шари.

Тропосфера – нижній (приземний) шар атмосфери. Його товща над полюсами становить 9 км, в середніх широтах – 11 км, над екватором – до 18 км. Тропосфера є найщільнішим шаром: у ній зосереджено близько 80 % всієї маси повітря. У тропосфері знаходиться майже вся водяна пара, з якої утворюються хмари, а потім і опади. Тому саме в тропосфері формується погода Землі.

Стратосфера розміщується над тропосферою і простягається до висоти в 55 км. Повітря там дуже розріджене. В ньому майже немає домішок і водяної пари. Тому хмари, як правило, відсутні. На висоті 20–30 км концентрується газ озон, утворюючи озоновий шар. Він поглинає смертоносне ультрафіолетове проміння Сонця, згубне для всього живого на Землі.

У верхніх шарах атмосфери повітря так сильно розріджене, що майже не поглинає сонячне тепло і не розсіює сонячне світло. Тому космонавти, пролітаючи там, бачать небо не блакитним, а чорним. Там одночасно світять і Сонце, і зорі. Крайня зовнішня частина атмосфери складена в основному з атомів кисню, гелію і водню. Вони можуть долати земне тяжіння і “вислизати” в космічний простір.

Мал. Будова атмосфери

Значення атмосфери. Без атмосфери життя на нашій планеті було б неможливим. Завдяки кисню, що міститься у повітрі, дихають всі організми на Землі. Тільки одній людині на добу потрібно близько 11 000 л (залізнична цистерна) повітря.

Атмосфера вберігає Землю від надмірного нагрівання сонячними променями вдень і сильного охолодження вночі. Тому її порівнюють з невидимою ковдрою, яка вкриває планету, зберігаючи тепло.

Прозора повітряна оболонка слугує Землі. бронежилетом. Так, саме повітря захищає Землю від метеоритів. Більшість з них згоряє в атмосфері, не долітаючи до поверхні. Це явище – “падаючі зорі” – добре видно літньої зоряної ночі.

Вивчення атмосфери. Вивченням атмосфери займається наука метеорологія. Про стан атмосфери і її зміни найближчим часом потрібно знати практично всім людям. Але особливо це важливо для тих, хто працює на транспорті (на флоті, в авіації), в сільському господарстві.

Для спостереження за станом атмосфери в різних куточках планети розміщені тисячі метеорологічних станцій. У важкодоступних місцях (високо в горах, пустелях, полярних районах) діють автоматичні радіометеорологічні станції. В океанах вони встановлені на плавучих платформах (буйках), що утримуються якорями. Досліджують атмосферу також і з науково-дослідницьких суден.

У наш час досліджують не тільки приземні, а й високі шари. Для цього застосовують спеціальну техніку. До висоти 40 км піднімаються повітряні кулі, до яких прилаштовані прилади. Вони відмічають температуру, вологість і переміщення повітря на різних висотах. Ще вище, до 120 км піднімаються метеорологічні ракети. Метеорологічні супутники, що оснащені теле- і фотоапаратурою, з висоти 900 км передають на Землю повідомлення про хмарність, межі снігового покриву на поверхні, забруднення повітря.

Мал. Науково-дослідне судно

Мал. Метеостанція

Запитання і завдання

1. Розкажіть про склад атмосферного повітря.

2. Порівняйте тропо- і стратосферу. Назвіть не менше трьох відмінностей між ними.

3. Космічні кораблі літають на висотах 300 км. У яких шарах атмосфери вони при цьому знаходяться? Розкажіть про особливості цих шарів.

4. Яке значення має атмосфера для нашої планети?

5. Якими способами і засобами вивчають атмосферу?

6. Чому тропосферу називають “фабрикою” погоди?

4. Атмосфера та клімат

Атмосфера — це газова оболонка Землі. Слово «атмосфера» складається з двох слів грецького походження: «атмос» — пара і «сфера» — куля. Атмосфера захищає нашу планету від астероїдів та метеоритів, ультрафіолетового випромінювання. Завдяки її складу існує життя на Землі. Атмосфера утримується силою земного тяжіння.

Різкої верхньої межі атмосфера не має і поступово переходить у космічний простір. Нижня межа атмосфери опускається до земної поверхні.

Атмосфера Землі складається з суміші газів (повітря), водяної пари й домішок (аерозолів). Повітря біля підстильної поверхні містить (за об’ємом) понад 78 % азоту, близько 21 % кисню і менше 1 % інших газів. Склад його майже скрізь однаковий і внаслідок перемішування зберігається до висоти 90-100 км. Вище переважають легкі гази. Вміст вуглекислого газу на різних висотах неоднаковий. Він збільшується у зв’язку зі спалюванням все більшої кількості вугілля, нафти, природного газу. Озону в атмосфері дуже мало, але внаслідок фотохімічних реакцій він утворює на висоті 21-29 км шар у стратосфері — озоновий екран. Цей екран затримує згубну для живих організмів ультрафіолетову радіацію. Вище від цього екрану температура в атмосфері підвищується. Кількість водяної пари в приземному шарі сильно змінюється, а з віддаленням від поверхні швидко знижується. На висоті 2 км його вдвічі менше, ніж біля поверхні, а вище 70-80 км атмосфера практично суха.

Тверді й рідкі домішки в атмосфері (аерозолі) — це пил (у тому числі й космічний), сажа, попіл, кристали льоду та морської солі, краплинки води, мікроорганізми, пилок рослин та ін. Уміст їх сильно змінюється залежно від умов. Над пустелями багато пилу, над промисловими центрами — сажі. Аерозолі служать ядрами для конденсації водяної пари в атмосфері.

Атмосфера мас шарувату будову. Відповідно до змін температури з висотою виділяють такі шари: тропосферу (до 16 км), стратосферу (до 50 км), мезосферу (до 80 км), термосферу, що поступово переходять у міжпланетний простір приблизно на висоті 3 000 км. Межа між ними нечітка, тому існують тропопауза, стратопауза та ін. У тропосфері й мезосфері температура з висотою знижується, а в стратосфері й термосфері, навпаки, підвищується. За ступенем іонізації атмосфери в ній виділяють нейтральний шар (нейтросферу) до висоти 90 км і сильно іонізований шар (іоносферу) вище 80 км. Нижній шар атмосфери — тропосфера — містить понад 90 % усієї маси атмосфери. Висота тропосфери: до 18 км — над екватором і 8-10 км — у полярних областях. Температура повітря з підняттям вгору в тропосфері знижується в середньому на 6 °С на 1 км, а тиск — на 10-11 мм рт. ст. на кожні 100 м. У ній зосереджена майже вся водяна пара, утворюються хмари й випадають опади. Процеси, що відбуваються в тропосфері, безпосередньо впливають на підстильну поверхню, життя та діяльність людей.

Сонячна радіація, її розподіл в атмосфері та на земній поверхні

Сонячна радіація — вся сукупність сонячного випромінювання. Потрапляючи в атмосферу, вона частково (близько 20 %) нею поглинається та переходить в інші види енергії. Близько 30 % радіації атмосфера розсіює вусі боки, в тому числі й до земної поверхні. Це — розсіяна радіація. Ту радіацію, яка доходить до поверхні не розсіваючись і не поглинаючись в атмосфері, називають прямою радіацією.

Пряма та розсіяна радіація, що надійшли до поверхні, складають сумарну радіацію.

Кількість сумарної радіації залежить від кута падіння сонячного проміння на поверхню, тривалості дня, хмарності та прозорості атмосфери. Найбільша сумарна радіація — в іронічних пустелях. Біля полюсів у день сонцестояння влітку, коли Сонце не заходить, вона навіть більша, ніж у цей же день на екваторі. Але біля поверхні сніг і лід не нагріваються, оскільки відбивають до 90 % сонячного проміння.

Відношення відбитої сонячної радіації до сумарної називають альбедо (залежить головно від кольору підстильної поверхні). Якщо свіжий сніг відбиває близько 90 %, то темна рілля — всього 4 %, зелена трава — 20 %, пісок — 35 %, проміння.

Водна поверхня відбиває, залежно від кута падіння на неї сонячного проміння, від 2 % до 35 % проміння. Температура підстильної поверхні визначається величиною сонячної радіації, яке залишається від сумарної радіації після віднімання від неї відбитої та втраченої на випромінювання радіації. Цей залишок називають радіаційним балансом. Якщо залишок стає додатним — температура поверхні підвищується, а якщо від’ємним — знижується.

Температура земної поверхні та повітря

Атмосфера поглинає тепла більше від підстильної поверхні, ніж безпосередньо від Сонця. Тепло передається атмосфері внаслідок теплопровідності, конвекції, виділення питомої теплоти пароутворення при конденсації водяної пари в атмосфері. Тому температура в тропосфері з висотою знижується. Але якщо поверхня віддає повітрю більше тепла, ніж за той же час одержує, вона охолоджується, від неї охолоджується і повітря над нею. У цьому випадку температура повітря з висотою, навпаки, підвищується. Таке положення називають температурною інверсією. Її можна спостерігати влітку вночі, взимку — над сніжною поверхнею. Температурна інверсія звична в полярних областях. Причиною інверсії, окрім охолодження поверхні, може бути витіснення теплого повітря внаслідок підтікання під нього холодного або опускання холодного повітря на дно міжгірної улоговин.

Температура повітря залежить, таким чином, від кута падіння сонячного проміння, характеру підстильної поверхні та абсолютної висоти місцевості. Її вимірюють термометром.

У тропосфері температура з висотою знижується в середньому на 0,6 °С на кожні 100 м.

При піднятті сухого повітря зниження температури досягає 1 °С на кожні 100 м. Повітря, що підіймається, розширюється і на це витрачається енергія (тепло). При піднятті вологого повітря відбувається конденсація водяної пари, що супроводжується виділенням тепла. Тому температура його знижується дещо менше, ніж на 1 °С на 100 м. Зменшення температури повітря, що піднімається, — головна причина утворення хмар.

Температура повітря періодично змінюється впродовж доби й року. Різницю між максимальною та мінімальною температурою називають амплітудою коливань температури. У її добовому ході спостерігають один максимум (пополудні) та один мінімум (після сходу Сонця). Від екватора до полюсів добові амплітуди коливання температури зменшуються. Але при цьому над суходолом вони завжди більші, ніж над океаном. У річному ході температури повітря на екваторі є два максимуми (у рівнодення) і два мінімуми (після сонцестояння). У тропічних, помірних і полярних широтах — по одному максимуму й по одному мінімуму. Амплітуди річних коливань температури повітря зі зростанням широти збільшуються. На екваторі вони менші від добових: на 1-2 °С над океаном, до 5 °С — над суходолом, у тропічних широтах: над океаном — 5 °С, над суходолом — до 15 °С, у помірних широтах від 10-15 °С над океаном до 60 °С і більше над суходолом. У полярних широтах переважають від’ємні температури, їх річні коливання досягають 30-40 °С. Добовий і річний хід температур повітря, обумовлений змінами висоти Сонця над горизонтом і тривалістю дня, ускладнюється неперіодичними змінами, викликаними переміщеннями мас повітря, що мають різну температуру. Загальна закономірність розподілу температури в нижньому шарі тропосфери — її зниження в напрямі від екватора до полюсів.

Південна півкуля загалом холодніша від Північної, головним чином через великі площі льоду й снігу в Антарктиді. Середня температура повітря в нижньому двометровому шарі для всієї Землі становить +14 °С, що відповідає середній річній температурі повітря на 40° ш.

Розподіл температури повітря на земній поверхні показують ізотерми — лінії, що сполучають місця з однаковою температурою. Складний їх розподіл відображають карти пересічних січневих, липневих і річних ізотерм. Ізотерми не співпадають з паралелями. Вони вигинаються при переході з материка на океан. Так, у січні в Північній півкулі над материками ізотерми відхиляються на південь, а в липні — на північ. Пояснюють це тим, що суходіл взимку охолоджується, а влітку нагрівається сильніше, ніж вода.

У південній півкулі в помірних широтах суходолу дуже мало й хід ізотерм близький до паралелей. У січні найвища температура повітря в Австралії, на півдні Африки, на півдні Південної Америки. Найнижча температура цього місяця — на північному сході Азії (у м. Оймякон, Росія, -71 °С) і в Антарктиді. Абсолютний максимум температури повітря зареєстрований у Мексиці (+58 °С), у Африці (+57,8 °С). Абсолютний мінімум (-89,2 °С) відмічений на станції «Восток» (Антарктида).

Користуючись картами ізотерм, виділяють межі теплових поясів, що не зовсім співпадають з тропіками й полярними колами. Вони відхиляються від ідеальних меж унаслідок характеру поверхні, перенесення тепла повітряними й океанічними течіями. Жаркий пояс розташований в екваторіальних широтах між середньорічними ізотермами +20 °С (нижче за +20 °С середньорічна температура в цьому поясі не опускається). До жаркого поясу з півночі та з півдня примикають помірні пояси. Вони обмежені з боку високих широт ізотермами +10 °С (середній показник найтеплішого місяця — липня в північній і січня в південній півкулі). Це межа розповсюдження лісу. Два холодні пояси обмежені ізотермами +10 °С і 0 °С середньої температури найтеплішого місяця. Остання є межею розповсюдження тундри. Вона обмежує пояси (області) морозу, що лежать біля полюсів. Середня температура найтеплішого місяця в них нижче 0 °С.

Атмосферний тиск і його вимірювання

Повітря з певною силою тисне на земну поверхню. Цю силу називають атмосферним тиском.

Атмосферний тиск — це сила з якою повітря тисне на одиницю поверхні. Його можна виміряти ртутним барометром, або анероїдом, який був винайдений італійцем Е. Торрічеллі у 1673 р. Вимірюють тиск у міліметрах ртутного стовпчика або мілібарах (1 мб = 0,75 мм рт. ст.).

Максимальний атмосферний тиск 815,85 мм рт. ст. (1087 мб) Зареєстровано взимку в м. Туруханськ (Росія). Мінімальний — 641,3 мм рт. ст. (854 мб) — в урагані «Ненсі» над Тихим океаном. З підніманням угору тиск знижується: на висоті 5 км він менший вже вдвічі, на висоті 15 км — у 8 разів, на 20 км — у 18 разів від нормального (760 мм рт. ст.). У нижньому шарі тропосфери до висоти 1 км він знижується на 1 мм рт. ст. на кожні 10 м. Що вище, то тиск знижується повільніше.

Зміну тиску пояснюють переміщенням повітря. Він підвищується там, де повітря нагромаджується та знижується там, звідки повітря рухається. Головна причина переміщення повітря — його нагрівання та охолодження від підстильної поверхні. Нагріваючись від поверхні, повітря розширяється і спрямовується вгору. Досягнувши висоти, на якій його щільність стає рівною щільності навколишнього повітря, воно розтікається в різні боки. Тому тиск на теплу поверхню знижується. Але одночасно він збільшується на сусідніх ділянках, хоча температура там не змінювалася. Над холодною поверхнею повітря охолоджується, ущільнюється, його щільність зменшується і сюди приходить повітря збоку. Кількість його над холодною поверхнею збільшується, тиск на неї зростає. Одночасно там, звідки повітря надійшло, тиск зменшується без зміни температури. Нагрівання та охолодження повітря від поверхні супроводжується його перерозподілом і зміною тиску. У екваторіальних широтах тиск завжди знижений. Це пояснюють тим, що нагріваючись від поверхні, повітря підіймається і відходить у бік тропічних широт, створюючи там підвищений тиск. Над холодною поверхнею в Арктиці й Антарктиді тиск також підвищений. Його створює повітря, що приходить з помірних широт на місце ущільненого холодного повітря.

Розподіл атмосферного тиску на Землі

Відтік повітря в полярні широти — причина зниження тиску в помірних широтах. У результаті формуються пояси зниженого (екваторіальний і помірні) та підвищеного тиску (тропічні і полярні).

Залежно від сезону вони дещо зміщуються в бік. півкулі, де в той час літо.

Полярні області високого тиску взимку розширюються, а влітку — звужуються, але існують упродовж року.

Пояси зниженого тиску цілий рік зберігаються поблизу екватора та в помірних широтах Південної півкулі.

У помірних широтах Північної півкулі взимку тиск над материками сильно підвищується і пояс низького тиску «розривається». Він зберігається лише над океанами у вигляді замкнутих областей зниженого тиску — Ісландського та Алеутського мінімумів.

Над материками, навпаки, утворюються зимові максимуми: Азіатський (Сибірський) і Північноамериканський (Канадський).

Влітку в помірних широтах Північної півкулі пояс зниженого тиску відновлюється.

Величезна область зниженого тиску з центром в тропічних широтах формується над Азією — Азіатський мінімум. У тропічних широтах материки завжди нагріваються дещо сильніше, ніж океани, і тиск над ними нижчий. Тому над океанами існують субтропічні максимуми: Північно-Атлантичний (Азорський), Північно-Тихоокеанський, Південно-Атлантичний, Південно-Тихоокеанський та Індійський.

Розподіл тиску на карті зображають ізобарами.

Ізобари — лінії, що сполучають на географічній карті місця з однаковим атмосферним тиском. Чим ближче ізобари одна до одної, тим швидше змінюється тиск. Величину зміни тиску на одиницю відстані (100 км) називають баричним градієнтом.

Загальна циркуляція атмосфери. Постійні вітри. Сезонні та місцеві вітри

Повітря рухається безперервно: воно піднімається (висхідний рух), опускається (низхідний рух) і переміщується в горизонтальному напрямі (вітер), створюючи атмосферну циркуляцію.

Вітер характеризується швидкістю, силою та напрямом. Швидкість вітру вимірюють в м/сек або в балах (0 балів — швидкість до 1 м/сек, 3 бали — 4 м/сек, 6 балів — 11 м/сек, 9 балів — 20 м/сек, 12 балів — понад 29 м/сек). Сила й швидкість вітру залежать від різниці тиску, що встановлюється над різними ділянками земної поверхні. Середня багаторічна швидкість вітру біля земної поверхні становить 4-9 м/сек. Максимальна середня річна швидкість вітру на узбережжі Антарктиди досягає 22 м/сек, з поривами до 100 м/сек.

Для наближеної оцінки сили вітру використовують шкалу Бофорта, яка визначає її за дією на оточуючі предмети та вимірюється в балах (у діапазоні від 0 до 12). Сила вітру залежить від його швидкості. Відсутність будь-яких ознак вітру називають штилем.

З висотою швидкість вітру збільшується, досягаючи сотень метрів за секунду. Від швидкості залежить сила вітру. Напрям вітру визначають, за тією стороною горизонту, з якої дме вітер (північний, північно-західний, західний і т. д.). Наочне уявлення про напрямки вітрів, які переважають у певній місцевості дає спеціальна діаграма — роза вітрів — графічне зображення повторюваності напрямків вітру. Довжина її променів пропорційна повторюваності вітрів даного напрямку.

Напрям вітру залежить від розподілу тиску та від відхиляючої дії обертання Землі. Повітря прагне переміщуватися із зони більшого тиску до меншого по найкоротшій відстані, відхиляючись вліво в південній півкулі та вправо в північній. При цьому на екваторі відхилення відсутні, а що ближче до полюсів, то вони більші.

Розподіл атмосферного тиску визначає напрям вітрів, що переважають в нижній тропосфері на різних широтах. Від тропічних поясів підвищеного тиску в кожній півкулі повітря прямує з одного боку до екватора, з іншої — до помірних широт.

Між тропіками і екватором дмуть постійні вітри — пасати.

Пасат — рух повітря від тропічних поясів високого тиску у бік екватора в області низького тиску. Це пасатні північно-східні вітри в північній і південно-східні в південній півкулі, що переходять біля екватора в східні. Їхня швидкість становить в середньому 5-6 м/с, а вертикальна потужність сягає 2-4 км і збільшується у напрямку до екватора.

Повітря, спрямоване від тропічних широт в помірні, відхиляється на схід. Тому в помірних широтах панують західні вітри — західне перенесення повітря. З високих широт в помірні дмуть переважно східні вітри. З причини зміщення поясів високого й низького тиску зміщуються і пояси панівних на різних широтах вітрів. Створюються проміжні пояси, напрям вітрів в яких за сезонами змінюється. Це добре помітно біля екватора, коли пояс низького тиску зміщується з однієї півкулі в іншу. В цьому випадку пасати однієї півкулі переходять в інші, змінюючи за сезонами напрямок на протилежний. Виникають тропічні (екваторіальні) мусони.

Мусон — вітер сезонного характеру, який дме в нижніх шарах тропосфери і регулярно, двічі на рік (взимку та влітку) змінює напрям на протилежний. На межі материків та океанів вітри взимку дмуть з материка на океан, влітку — навпаки, з океану на материк. Мусонні вітри особливо добре виражені в помірних широтах, де різниця температури зими та літа велика. У зоні їх дії виділяються сухий (зимовий) і вологий (літній) періоди.

Залежно від місцевих умов (рельєф, рослинність, водоймища), виникають різні місцеві вітри. Бризи дмуть вдень з водоймища (море, озеро, велика річка) на берег, вночі — навпаки, з берега на водоймище. Їх швидкість є незначною — до 4 м/с. Вони можуть виникати також на узліссі, на околиці міста. У горах вітер вдень дме вгору схилами й дном долини, вночі — навпаки, вниз. Фен (фьон) — це сильний, теплий, сухий і поривчастий вітер, що дме з гірських вершин у долини. Він дме, коли з одного боку хребта тиск нижчий, ніж з іншого. Бора — сильний, холодний, поривчастий вітер, що дме з невисоких (до 1000 м) гірських хребтів у бік моря. Утворюється у випадку, якщо холодне повітря перевалює через невисокі хребти до теплого моря.

Циклони й антициклони

У тропосфері постійно виникають, існують і зникають вихори різних розмірів, від дрібних («пилові») до гігантських циклонів та антициклонів. Причина їх утворення — різний атмосферний тиск і відхиляюча дія обертання Землі. У замкнутій області зниженого тиску повітря спрямовується до центру, відхиляючись (по спіралі) проти ходу годинникової стрілки в північній півкулі та за її ходом — у південній. У центрі він піднімається і розтікається в сторони, також відхиляючись. Таким чином, утворюються циклони — великі атмосферні вихори із замкнутою областю низького тиску й висхідними потоками повітря в центрі. Циклон може існувати до того часу, доки вгорі відбувається відтік повітря. Він несе вологу погоду та похолодання влітку, вологу й теплу погоду взимку.

Повітря в циклоні у Північній півкулі рухається проти годинникової стрілки, в південній — за нею.

У замкнутій області підвищеного тиску формується низхідний вихор — антициклон. Біля поверхні ця область підвищеного тиску з антициклонічною системою вітрів (від центру до периферії за годинниковою стрілкою). Повітря в антициклоні в Північній півкулі рухається за годинниковою стрілкою. Антициклон приносить суху погоду, холодну взимку й жарку — влітку.

Циклони і антициклони особливо часто виникають в помірних широтах. Діаметр їх досягає 3-4 тис. км при максимальних висотах 18-20 км. Існують вони декілька діб, переміщуючись зазвичай із заходу на схід із швидкістю 20-40 км/год. У сприятливих умовах (для циклонів — тепла поверхня, для антициклонів — холодна) ці вихори затримуються.

Вода в атмосфері. Вологість повітря. Хмари

Вода в атмосфері міститься у вигляді молекул (пара), краплинок і кристаликів.

Абсолютна вологість — це кількість водяної пари у грамах, яка міститься в 1 м 3 повітря за даної температури.

Відносна вологість (%) — відсоткове відношення кількості водяної пари, що міститься у повітрі, до тієї максимальної кількості, яка може міститися за даної температури. Вона показує ступінь насичення повітря водяною парою.

Вологість повітря вимірюють гігрометром.

Водяна пара поступає в атмосферу в процесі випаровування. Випаровування залежить від температури поверхні та відносної вологості повітря. За підвищення температури повітря віддаляється від насичення, за зниження, навпаки, в ньому може початися конденсація.

Таке відбувається, наприклад, літньої ночі за ясної погоди, коли повітря, стикаючись з охолодженою поверхнею, залишає на ній крапельки роси. За від’ємної температури з повітря випадає іній.

У повітрі, що охолоджується від поверхні або від холодного повітря, що надійшло, утворюється туман. Він складається з дрібних крапельок або кристалів, що зависли у повітрі. У сильно забрудненому повітрі утворюється густий туман з домішками диму — смог.

Хмари утворюються при конденсації водяної пари в повітрі, що піднімається, внаслідок його охолодження. Висота їх утворення залежить від температури і відносної вологості повітря. При досягненні повітрям висоти, на якій насичення стане повним (100 %), починається конденсація та утворення хмар. Якщо висхідне повітря зустріне теплий шар (інверсія), воно припиняє підніматись не досягаючи рівня конденсації — хмари не утворюються.

Хмари постійно рухаються. Опускаючись нижче за межу конденсації, вони випаровуються («тануть»). Хмари можуть складатися з дрібних крапельок або кристалів. За виглядом розрізняють хмари перисті, шаруваті й купчасті.

Перисті хмари — хмари верхнього ярусу (вище 6 000 м), напівпрозорі, крижані. Опади з них не випадають. Шаруваті хмари середнього (від 2 000 до 6 000 м) і нижнього (нижче 2 000 м) ярусів. З них випадають опади, звичайно тривалі, обложні. Кутасті хмари можуть утворюватися в нижньому ярусі й досягають дуже великої висоти. Часто вони мають вид башт, складених унизу з крапельок, а вгорі — з кристалів. З ними пов’язані зливи, град, грози. Окрім трьох основних форм хмар, виникають багато комбінованих. Наприклад, перисто-шаруваті, шарувато-купчасті, перисто-купчасті і т. д.

Ступінь покриття неба хмарами (хмарність) вимірюють у балах. Повна хмарність — 10 балів. Пересічна хмарність — 5-6 балів. Найбільша хмарність там, де повітря піднімається, тобто в областях зниженого тиску. Найменша хмарність — в областях підвищеного тиску. Над океаном вона більша, ніж над суходолом, оскільки там більше вологи в повітрі. Абсолютний максимум хмарності — над Північною Атлантикою (9 балів), абсолютний мінімум — над Антарктидою та над тропічними пустелями (0,2 бали). Хмарний покрив затримує сонячну радіацію, відбиває та розсіює її. Одночасно хмари затримують теплове випромінювання земної поверхні. Тому вплив хмарності на клімат великий.

Атмосферні опади та їх утворення. Розподіл опадів по поверхні земної кулі

Атмосферні опади — це вода, яка випадає на земну поверхню з хмар чи безпосередньо з повітря у рідкому чи твердому станах.

Опади, що випадають з хмар, можуть бути рідкими (дощ) і твердими (сніг, крупа, град), за характером випадання — мжичка, обложні, зливові. Опади можуть випадати з хмар (дощ, сніг, град), з насиченого повітря (роса, іній, туман). Вимірюють опади шаром води (мм), який утворюється, якщо випавши вода не стікає та не випаровується. Кількість опадів визначають за допомогою опадомірів різних конструкцій та плювіографа, який безпосередньо фіксує зміни інтенсивності дощу.

Усі вимірювання кількості опадів підсумовують за кожний місяць і виводять місячну, а потім і річну кількість опадів. Лінії на карті, що з’єднують точки з однаковою кількістю опадів у міліметрах за визначений період часу, називають ізогієтами. Графічне зображення розподілу кількості опадів за місяцями та річний хід температур відображають у кліматодіаграмах.

Атмосферні опади на планеті розподіляються нерівномірно.

Над океаном опадів загалом більше, ніж над суходолом, і залежність їх від широти виражена краще. Їх випадання порушують течії: над холодними течіями опадів менше, ніж над теплими. Багато опадів на островах, особливо на навітряних схилах. На розподіл опадів на материках впливає віддаленість від океану, рельєф.

Найбільше опадів на навітряних схилах гір. З висотою кількість їх помітно зменшується. Вище від снігової лінії тверді опади не встигають танути й накопичуються у вигляді снігових шапок і льодовиків.

Тверді опади, накопичуючись в полярних широтах, а взимку і в помірних, утворюють сніговий покрив. Маючи незначну теплопровідність, сніг оберігає ґрунт від промерзання, а рослини від загибелі. У ньому накопичуються запаси води, що витрачаються влітку. Талі води поповнюють ґрунтові води, озера, річки, для яких у цих умовах характерні весняні паводки. Абсолютний максимум опадів зареєстрований на о. Гаваї (Тихий океан) — 11 684 мм/рік і в Черапунджі (Індія) — 11 660 мм/рік. Абсолютний мінімум — у пустелях Атакама та Лівійській, де опади взагалі випадають не щороку.

Географічне поширення кількості опадів на земній поверхні залежить від сукупності дій багатьох чинників: температури, випаровування, вологості повітря, хмарності, атмосферного тиску, пануючих вітрів, розподілу суходолу й моря, океанічні течії. Серед них визначальною є температура повітря, від якої залежить інтенсивність випаровування і величина випаровуваного повітря (кількість вологи в міліметрах шару води, яка може випаровуватись у даному місці за рік). У холодних широтах випаровування незначне, мала випаровуваність, оскільки холодне повітря може утримувати дуже мало водяної пари, незважаючи на те, що відносна вологість такого повітря може бути досить висока, але при конденсації малої кількості пари випадає мізерна кількість опадів. У жаркому поясі спостерігають велике випаровування й велику випаровуваність, а отже й абсолютна вологість повітря зумовлює можливість випадання значної кількості опадів. Отже, атмосферні опади розподіляються здебільшого зонально.

В екваторіальному поясі за рік випадає найбільше опадів — 1 000-2 000 мм і більше, оскільки тут увесь рік високі температури, велика випаровуваність і переважають висхідні потоки повітря.

У тропічних широтах кількість опадів зменшується до 300-500 мм, а у внутрішніх пустельних областях материків — їх менше 100 мм. Причиною цього є панування тут високого тиску й низхідних потоків повітря, при цьому нагріваються і віддаляються від стану насичення. Тут лише на східних узбережжях материків, які омиваються теплими течіями, спостерігають значні опади, особливо влітку.

У помірних широтах кількість опадів збільшується до 500-1000 мм. Найбільше їх випадає на західних узбережжях материків, оскільки там впродовж року переважають західні вітри з боку океанів. Сприяють більшій кількості опадів також теплі течії (перед Кордильєрами, Альпами, Скандинавськими горами).

У полярних широтах річна кількість опадів становить усього 100-200 мм, що зумовлено малим умістом вологи в повітрі, незважаючи на велику хмарність.

Значення атмосферних опадів величезне — вони забезпечують прісною водою річки, озера, ґрунтові води. Без них життя та діяльність людей була б неможливі. З розвитком промисловості все гостріше стає питання про охорону атмосфери від забруднення.

За кількістю опадів ще не можна твердити про забезпеченість території вологою. Необхідно враховувати випаровуваність — гранично можливе випаровування за даних умов погоди при необмеженому запасі води. Вона залежить від кількості сонячного тепла: що його більше, то більше може випаруватися вологи. Випаровуваність може бути великою, а випаровування маленьким. Випаровування — надходження в атмосферу водяної пари з поверхні води, снігу, льоду, ґрунту, гірських порід, рослинності тощо. Наприклад, у Сахарі випаровування досягає 4 500 мм/рік, а випаровуваність всього 100 мм/рік. Відношення випаровування й випаровуваності характеризує зволоження території та визначає норми зрошення. Для визначення рівня зволоження використовують коефіцієнт зволоження за один і той же проміжок часу (сезон, рік). Його виражають дробом або у відсотках:

К > 1 (> 100 %) — зволоження надмірне; К= 1(100 %) — зволоження нормальне (лісостеп, степ); К < 1 (

За ступенем зволоження виділяють вологі (гумідні) та сухі (аридні) області. Навіть в областях з достатнім зволоженням (степи й лісостепи) бувають посухи — тривалі періоди з дуже малою кількістю опадів при високій температурі. Катастрофічні посухи можуть тривати кілька років (Африка, Австралія). Їх виникненню сприяє діяльність людей, що знищують рослинний покрив.

Повітряні маси й атмосферні фронти

Повітряні маси — це великі об’єми повітря тропосфери, що мають більш-менш однакові властивості. Повітряна маса займає площу в тисячі або мільйони квадратних кілометрів і тягнеться вгору на декілька кілометрів навіть до межі тропосфери. Для неї характерний загальний напрямок переміщення, але всередині цього об’єму повітря можуть мати місце різні вітри. Повітряна маса набуває властивостей (температура, вологість, запиленість), вступаючи в контакт з підстильною поверхнею, над якою затримується. Переміщуючись над поверхнею з іншими властивостями, вона нагрівається або охолоджується, зволожується або стає ще сухішою та поступово перетворюється в іншу повітряну масу (трансформується). Виділяються головні (зональні) типи повітряних мас, що формуються в широтних поясах з різним атмосферним тиском: екваторіальна — тепла й волога; тропічні — теплі та сухі; помірні — холодніші й вологіші, ніж тропічні, але тепліші й вологіші, ніж арктична та антарктична; арктична й антарктична — холодні та сухі. Оскільки пояси високого й низького тиску впродовж року зміщуються, зсуваються і повітряні маси. Окрім поясів постійного їх перебування, виникають пояси, в яких взимку переважає одна повітряна маса, влітку — інша. Екваторіальне повітря формується з тропічного, яке приносять пасати, помірне — з тропічного й арктичного (антарктичного), тропічне — з повітря, що прийшло від екватора, а арктичне (антарктичне) — за рахунок повітря, що приходить з помірних широт. Усі повітряні маси постійно переміщуються в процесі загальної циркуляції тропосфери.

Усередині головних (зональних) типів повітряних мас існують континентальні (материкові) та океанічні (морські) підтипи, що формуються відповідно над материком або над океаном.

Атмосферним фронтом називають рухому перехідну зону між повітряними масами з різними властивостями. Холодне повітря, зустрічаючись з теплим, завжди перебуває внизу. Воно підтікає під тепле, прагнучи витіснити його вгору. Тепле повітря, навпаки, натікає на холодне і якщо тіснить його, то саме при цьому піднімається по межі площини. Залежно від того, яке повітря активніше, в цей бік зміщується фронт.

Теплий фронт означає наступ теплого повітря, що поволі відтісняє холодне. Він приносить потепління, якому передують опади, що випадають з шаруватих хмар.

Холодний фронт приносить похолодання. Він супроводжується посиленням вітру, а іноді грозами, смерчами. Опади випадають, в основному, після проходження лінії фронту. Атмосферні процеси, пов’язані з фронтами, називають фронтальними.

Умови, сприятливі для виникнення атмосферних фронтів, існують у циклонах помірних широт.

У циклонах зустрічаються тепле і холодне повітря, що спрямовується до центру області зниженого тиску. В антициклоні умов для утворення атмосферних фронтів немає, оскільки в ньому повітря опускається і розтікається.

Межі між головними (зональними) типами повітряних мас називають фронтальними зонами або кліматологічними фронтами. Вони відзначаються незначною рухливістю. Таких фронтів усього п’ять: арктичні й антарктичні, два помірних та один тропічний. Два перших відділяють арктичне (антарктичне) повітря від повітря помірних широт, два інші — повітря помірних широт від тропічного. Тропічний фронт утворюється там, де зустрічається тропічне й екваторіальне повітря, відмінне за вологістю, а не за температурою. Він один і завжди перебуває в тій півкулі, де літо.

З кліматологічними фронтами пов’язані межі кліматичних поясів.

Поняття клімат

Клімат — це багатолітній режим погоди, характерний для якої-небудь місцевості. Він проявляється в закономірній зміні погоди. Як і погода, клімат залежить від кількості сонячної радіації (від широти), від переміщення повітряних мас і від властивостей підстильної поверхні.

Будь-який елемент (температура повітря, тиск, вітер, хмарність, опади і т.д.) характеризує один з кліматотвірних процесів. Величезна кількість видів клімату земної кулі зумовлена такою самою різноманітністю процесів тепло- і вологообміну, циркуляцією атмосфери. Причини, що визначають такі відмінності клімату у різних точках Землі, називають географічними факторами клімату.

Кліматичні пояси та області. Залежність клімату від широти місцевості, морських течій, близькості до морів, рельєфу, антропогенного впливу

Географічним факторами клімату можна назвати той елемент географічної оболонки, який впливає на клімат, але сам не є кліматотвірним процесом чи його складовою частиною. Основних таких факторів є сім: географічна широта, абсолютна висота, рельєф, що оточує дану територію, її віддаленість від морів і океанів, наявність океанічних течій, розміщення на материку (розміри й частини материка), характер підстильної поверхні (колір, рослинність, мікроформи рельєфу).

Головним фактором, що обумовлює особливості розвиту клімату, є географічна широта. Від неї залежить кількість сонячної енергії, що потрапляє на земну поверхню. Вологообмін, залежний від двох інших кліматоутворювальних процесів, теж розвивається під впливом географічної широти. Тому клімат в цілому має добре виражені зональні закономірності.

Вплив віддаленості від океанів пов’язаний з тим, що висока теплоємність води та постійне її перемішування забезпечують нагромадження запасів тепла в океанах. Воно поступово надходить в атмосферу і повітряними потоками переносяться на континент.

Сформовані над океаном повітряні маси, наситившись вологою, що випаровується з океану, віддають її континентам, сприяючи їхньому зволоженню. Що далі від океану вглиб материка, то збільшується амплітуда температур і зменшується зволоження.

Океанічні течії впливають на клімат тим, що переносять тепло з низьких широт у високі та навпаки. Морські течії охолоджуються або роблять теплішим клімат території, біля яких проходять, впливають на розподіл атмосферних опадів (теплі течії збільшують, а холодні зменшують). На західних узбережжях материків, які омиваються холодними течіями, опадів часто так мало, що там утворюються пустелі (Атакама, Наміб та ін.).

Вплив абсолютної висоти поверхні на клімат проявляється у тому, що у горах температура з висотою зменшується приблизно на 6 °С на кілометр, а на певній висоті (висоті снігової лінії) навіть улітку дорівнює нулю. Вище цієї уявної лінії починається царство снігів і льоду.

Характер підстильної поверхні впливає на величину відбитої та поглинутої сонячної енергії.

Карти, на яких нанесені показники клімату, називаються кліматичними (карта ізотерм, карта ізогієт, карта ізобар та ін.).

На картах клімату виділяються простори, в межах яких основні показники клімату змінюються порівняно мало, це — кліматичні пояси і області. Ці показники характеризують також і повітряні маси, тому зональні типи повітряних мас можуть бути поставлені в основу виділення кліматичних поясів. Виділяють сім основних кліматичних поясів: екваторіальний, два тропічних, два помірних, два полярних (арктичні і антарктичні).

Між основними знаходяться перехідні кліматичні пояси: два субекваторіальних, два субтропічних і два субполярних. Вони відрізняються зміною повітряних мас: взимку панує повітряна маса основного поясу, сусіднього з боку полюса, влітку — з боку екватора.

В екваторіальному поясі сформувався один тип клімату — екваторіальний.

Цей клімат вирізняється високими плюсовими температурами повітря впродовж року (+24 . +28 °С), незначними коливаннями температур, значними опадами (2 000-3 000 мм), які розподіляються рівномірно впродовж року. Тут переважає висхідний рух повітря.

Тропічні пояси — пояси формування тропічних повітряних мас, переважно з низхідним рухом повітря. Над материком воно сухе й гаряче. Кількість сонячних, безхмарних днів — понад 200, що пояснюється пануванням антициклонів. Кількість опадів є нерівномірною, у внутрішньоконтинентальних районах випадає до 200 мм на рік, а в приокеанічних та океанічних районах випадає до 2 000 мм. Панівні вітри — пасати.

Помірні пояси — пояси панування повітряних мас помірних широт. Переважають західне перенесення, фронтальні процеси, циклони, антициклони. Температура влітку помірно тепла, взимку — мінусова. Річні амплітуди її коливань більші від добових. Опади переважно фронтальні, взимку — у твердому вигляді.

У помірному кліматичному поясі (особливо північної півкулі) виділяють кілька різновидів клімату — морський, континентальний, різкоконтинентальний, мусонний, що пов’язано з розташуванням території на узбережжі чи всередині материка.

Полярні пояси (арктичний і антарктичний) — пояси формування холодних і сухих повітряних мас. Для них характерне опускання повітря в центрі областей високого тиску, переважання мінусових температур. Опадів мало, сніговий покрив постійний.

У одному і тому ж поясі клімат над океанами та на материках неоднаковий.

Відповідно виділяють материковий і морський (океанічний) клімат. Вони розрізняються річними амплітудами температур і кількістю опадів Ці відмінності різко виявляються в тих кліматичних поясах, де є значні масиви суходолу. Там добре виражені сезони року: у тропічному, субтропічному, помірному Північної півкулі. В екваторіальному, субекваторіальному й помірному поясах Південної півкулі ці відмінності слабо виражені.

Клімат Антарктиди повністю материковий; Арктики, за винятком Гренландії і великих островів — океанічний.

На межі материків і океанів, де за сезонами вітри змінюють напрям майже на протилежний (узимку — з суходолу, влітку — з океану), панує мусонний клімат. Його характеризує тепле, дощове літо і холодна, суха зима. Особливо добре цей клімат виражений на східному узбережжі Євразії.

Екваторіальний тип клімату

Тропічний (пустельний) тип клімату

Помірний тип клімату

Полярний тип клімату

Погода, добові та сезонні коливання її метеоелементів

Погода — стан нижнього шару атмосфери в даній місцевості в даний момент або за якийсь проміжок часу: добу, тиждень, місяць. Погода характеризується елементами та явищами. Елементи погоди: температура повітря, вологість, тиск. До явищ погоди відносять вітер, хмари, атмосферні опади. Іноді прояви погоди носять незвичний і навіть катастрофічний характер: наприклад, урагани, сильні грози, зливи, засухи.

Погода характеризується не окремо взятими елементами та явищами, а їх сукупністю. За однакової температури (високої або низької), але за різної вологості повітря, з опадами або без опадів, з вітром або без нього, погода не буде однаковою. Різним буде і її вплив на рослини та людину. Відомо, що морозну погоду без вітру люди переносять значно легше, ніж менш морозну, але з сильними вітрами.

У помірних широтах закономірні зміни погоди протягом доби залежні від надходження сонячного тепла, часто порушуються зміною повітряних мас, проходженням атмосферних вихорів і фронтальними процесами.

Зміна циклональної та антициклональної погоди характерна для помірних широт. У цих широтах добре виражені зміни погоди за сезонами. Влітку погода тепла, безморозна, протягом доби навіть мінімальна температура не опускається нижче 0 °С. Взимку погода холодна, морозна, максимальна температура нижче 0 °С. Для весни й осені характерна погода з переходом температури через 0 °С. Це означає, що при додатній середньодобовій температурі мінімальна температура від’ємна, а при від’ємній — додатна. Погода з переходом через 0 °С (з відлигою) буває і взимку. Безморозна, морозна погода, погода з переходом через 0 °С може бути з вітром і без вітру, хмарна й безхмарна, з опадами та без опадів. У полярних широтах увесь рік переважає морозна погода, особливо сувора вона біля Південного полюса. У екваторіальних і тропічних широтах морозної погоди не буває — там немає холодної пори року.

Спостереження за погодою та її прогнозування

Прогнози погоди важливі для господарської діяльності людини. Уточнити прогноз погоди для даної території допомагають місцеві ознаки.

Необхідно користуватися не однією, а кількома ознаками (зміна температури, хмарність, вигляд хмар, напрям вітру, поведінка тварин і рослин).

Існує Всесвітня служба погоди (ВСП), що об’єднує Національні служби погоди. Вона має три світові центри: Москва, Вашингтон і Мельбурн.

Дані про стан атмосфери збирають і передають 10 000 метеорологічних станцій, 7 000 морських суден, 3 000 літаків, метеосупутники та буйкові станції, що дрейфують в океані. Опрацювання величезної кількості даних стало можливим лише після появи сучасних комп’ютерів. Для складання прогнозів викреслюють карти погоди (синоптичні) на момент спостережень, моделюють можливі зміни стану атмосфери. Правдивість прогнозів погоди збільшується зі зменшенням терміну передбачення. Прогнози на термін до трьох діб виправдовуються на 87-89 %.

Тестові завдання

4. АТМОСФЕРА ТА КЛІМАТ

4.1. Тропічні широти одержують більше прямої сонячної радіації, ніж екваторіальні, тому що

  • А мають більші масиви суходолу
  • Б їм властивий більший кут падіння сонячних променів
  • В мають меншу хмарність
  • Г мають більшу хмарність

4.2. Назва величини, на яку змінюється температура повітря при піднятті на 100 метрів висоти

  • А ізотермія
  • Б вертикальний температурний градієнт
  • В ізотерма
  • Г вертикальний баричний градієнт

4.3. Причиною формування різних типів клімату в межах одного й того ж кліматичного поясу є

  • А різний кут падіння сонячних променів
  • Б різна кількість сонячної радіації
  • В різна кількість опадів
  • Г вплив підстильної поверхні та Світового океану

4.4. Кліматичний пояс, який займає на материку Євразія найбільшу площу

  • А екваторіальний
  • Б помірний
  • В тропічний
  • Г субтропічний

4.5. Тип річного ходу опадів з такими особливостями: максимум опадів узимку, мінімум влітку, спостерігається в субтропічних широтах на узбережжі та частково всередині материків

  • А мусонний
  • Б арктичний
  • В середземноморський
  • Г екваторіальний

4.6. Причина того, що межі кліматичних поясів не завжди співпадають з напрямом паралелей

  • А на одній широті різний кут падіння сонячних променів
  • Б різна кількість сонячної радіації
  • В вплив циклонів та антициклонів
  • Г вплив підстильної поверхні на Світовий океан

4.7. Температурна інверсія — це

  • А підвищення температури з висотою влітку
  • Б підвищення температури з висотою взимку
  • В зниження температури з висотою взимку
  • Г зниження температури з висотою влітку

4.8. Варіант відповіді, де правильно позначено напрямок вітру за різницею тиску (мм. рт. ст.)

  • А 760 мм —> 767 мм
  • Б 759 мм —> 764 мм
  • В 762 мм —> 756 мм
  • Г 764 мм —> 770 мм

4.9. Причиною утворення орографічних опадів є

  • А підняття повітряних мас у результаті нагрівання від земної поверхні
  • Б підняття повітряних мас по фронтальній поверхні
  • В підняття повітря по гірському схилу
  • Г вторгнення повітряних мас

4.10. Загальна кількість променевої енергії Сонця, яка досягла земної поверхні — це

  • А сонячне сяйво
  • Б сумарна сонячна радіація
  • В променева енергія Сонця
  • Г радіаційний баланс

4.11. На схемі зображено

  • А теплий атмосферний фронт
  • Б холодний атмосферний фронт
  • В розподіл сонячної радіації
  • Г баричний градієнт

4.12. На схемі зображено

  • А циклон
  • Б антициклон
  • В холодний атмосферний фронт
  • Г теплий атмосферний фронт

4.13. На схемі зображено походження

  • А фронтальних опадів
  • Б орографічних опадів
  • В конвективних опадів
  • Г антициклональних опадів

4.14. Зображена кліматодіаграма характеризує

  • А помірний континентальний тип клімату
  • Б арктичний тип клімату
  • В екваторіальний тип клімату
  • Г тропічний вологий тип клімату

4.15. Район Землі, який мас найбільший показник альбедо

  • А Балтійське море
  • Б Антарктида
  • В Сахара
  • Г Західний Сибір

4.16. Визначте коефіцієнт зволоження, якщо відомо, що у місті А випаровуваність становить 357 мм, а річна кількість опадів — 488 мм

  • А К = 1
  • Б К = 1,4
  • В К = 1,8
  • Г К = 0,73

4.17. Визначте температуру повітря на висоті вершини г. Говерла, якщо на рівні моря вона становить +29 °С

  • А +19 °С
  • Б +17 °С
  • В +15 °С
  • Г +13 °С

4.18. Увідповідніть характер земної поверхні та відсотки відбитої сонячної радіації

  • 1 сніг
  • 2 пісок
  • 3 трав’яний покрив
  • 4 вода
  • А 85-90 %
  • Б 20-25 %
  • В 30-35 %
  • Г 4-7 %
  • Д 95-100 %

4.19. Увідповідніть складові частини атмосфери та їх характеристики

  • 1 мезосфера
  • 2 стратосфера
  • 3 термосфера
  • 4 тропосфера
  • А нижній шар атмосфери, де міститься більша частина всього повітря
  • Б повітря розріджене, спостерігаються полярні сяйва
  • В розташована до висоти 55 км, повітря розріджене, немає хмар
  • Г розташована на висоті 80 км, є сріблясті хмари
  • Д умовно обмежений зовнішній шар, де температура сягає 2 000 °С

4.20. Увідповідніть території та панівні вітри, характерні для них

  • 1 Сахара
  • 2 плоскогір’я Декан
  • 3 Придніпровська височина
  • 4 Антарктида
  • А західні
  • Б стокові
  • В хамсин
  • Г мусони
  • Д сірокко

4.21. Увідповідніть терміни та їх визначення

  • 1 абсолютна вологість повітря
  • 2 випаровуваність
  • 3 випаровування
  • 4 відносна вологість повітря
  • А гранично можливе випаровування за даних умов погоди при необмеженому запасі води
  • Б надходження в атмосферу водяної пари з поверхні води, снігу, льоду, ґрунту, гірських порід, рослинності тощо
  • В співвідношення кількості водяної пари в повітрі до граничної кількості можливої для даної температури повітря
  • Г кількість водяної пари, що міститься на даний момент в 1 м 3 повітря
  • Д щорічно повторювана фаза водного режиму в атмосфері

4.22. Увідповідніть терміни та їх визначення

  • 1 атмосферний тиск
  • 2 атмосферний фронт
  • 3 атмосферні явища
  • 4 клімат
  • А відносно вузька перехідна зона між двома повітряними масами з різними властивостями
  • Б сила, з якою повітря тисне на земну поверхню
  • В результат взаємодії різних атмосферних процесів, що характеризуються певним сполученням кількох метеорологічних явищ
  • Г багаторічний режим погоди властивий даній місцевості
  • Д фізичний стан атмосфери в певний час на певній території

4.23. Увідповідніть назви вітрів та їх характеристики

  • 1 бора
  • 2 самум
  • 3 пасати
  • 4 чинук
  • А сильний, поривчастий, холодний вітер, що віє вниз по схилу з гірських хребтів біля берегів морів, коли здійснюється перевалювання через хребет холодної повітряної маси
  • Б дуже гарячий, сухий вітер, який несе масу дрібної пилюки, що затьмарює сонячне світло
  • В постійні східні вітри в тропічних областях Землі у напрямі до екватора
  • Г сухий гарячий вітер зі схилів гір (у Пн. Америці — «пожирач снігу»)
  • Д постійні, дуже сильні холодні вітри з внутрішніх районів до узбережжя материка

4.24. Укажіть три гази, які відіграють ключову роль у формуванні атмосферного повітря

  • 1 кисень
  • 2 криптон
  • 3 азот
  • 4 аргон
  • 5 вуглекислий газ
  • 6 неон
  • 7 сірчистий газ

4.25. Укажіть три поняття, що стосуються змісту синоптичної карти

  • 1 теплий атмосферний фронт
  • 2 періодичність випадання опадів
  • 3 хмарність
  • 4 кліматичний пояс
  • 5 кліматичні зони
  • 6 ізобари
  • 7 ізолінії

4.26. Температура на узбережжі моря становить +18 °С. Визначте температуру за бортом літака на висоті 3 500 м.

4.27. Температура на висоті вершини г. Джомолунгма становить -8 °С. Визначте температуру біля підніжжя гори на висоті 3 350 м.