Оскар Уайльд — Портрет Доріана Грея (аналіз, паспорт твору)

Тема. Зображення молодого красеня Доріана Грея, який, отримавши завдяки портрету вічну юність, спустошує і знищує свою душу.

Ідея. Людина не може загравати ані з мистецтвом, ані з життям; аморальна людина не може бути красивою.

Проблеми. Пророча й надлюдська сила мистецтва; прекрасне і потворне у житті й мистецтві; роль мистецтва в житті людини; людські вади, моральний вибір; кохання; дружба; співвідношення насолоди й моралі; добро і зло.

 Композиція і сюжет твору

Роман “Портрет Доріана Грея” складається з передмови (25 афоризмів) та 20 розділів. Твір починається тим, що в Лондоні у студії художника Безіла Голуорда лорд Генрі Уоттон розглядає портрет надзвичайно вродливого юнака. Лорд хоче, щоб Безіл надіслав цю картину на виставку в Гровнер, бо вона найкраща з усіх робіт художника, та Безіл не збирається робити цього, бо занадто багато самого себе вклав у цей портрет. Лорд Генрі дізнається, що хлопця з портрета звати Доріан Грей. Кілька місяців тому Безіл Голуорд познайомився з Доріаном на вечорі у леді Брендон. Відтоді художник робить з Доріана ескізи й начерки, малює його портрети. Безіл не хотів, щоб лорд Генрі зустрічався з Доріаном, адже хлопець, на думку художника, мав чисту і прекрасну душу, а Уоттон міг зіпсувати її. Та саме в той час, коли художник і лорд розмовляли, прийшов Доріан Грей. Під час того, як Безіл малював Доріана, хлопець і лорд Генрі розмовляли. Слова лорда Генрі про те, що мета життя – реалізувати єство, що єдиний спосіб збутися спокуси – піддатись їй, сильно вразили Доріана. Юнакові здавалося, що лорд Генрі – людина, якій судилося відкрити йому життєві тайни. Лорд Генрі переконував Доріана розкошувати часом, поки краса хлопця не зів’яла, шукати нових вражень. Побачивши себе на портреті, Доріан висловив бажання, що хотів би залишатися молодим і красивим повік, а всі зміни відбувалися лише з портретом.

• Портрет Доріана Грея (повний текст) ▲ читається трохи більше, ніж за один вечір
• Портрет Доріана Грея (характеристика та аналіз героїв твору)

• Портрет Доріана Грея (скорочено)
• Портрет Доріана Грея (шкільні твори)
• Чому наприкінці роману портрет знову стає прекрасним, а Доріан – старим? Чому ніж, який герой встромив у портрет, опинився у його власних грудях?(та інші запитання)
• Біографія Оскара Уайльда

Захоплений вродою Доріана, лорд Генрі Уоттон дізнається від свого дядька подробиці Доріанової біографії. Виявляється, що його мати – красуня леді Дереве – нестямно покохала якогось бідного “офіцерика” і втекла з ним. Незабаром після їхнього одруження “офіцерика” було вбито на дуелі, а після цього померла і мати, народивши сина, якого взяв на виховання старий лорд Кельсо. Лорд Генрі твердо вирішує “підкорити Доріана своєму впливові”.

Спілкування з лордом зачарувало юнака. Невдовзі Доріан розповів лордові Генрі про своє кохання до актриси Сібіл Вейн, яку він вперше зустрів у якомусь “жалюгідному театрику”, коли вона виконувала роль Джульєтти. Лорд Генрі розумів, що це гедонічне почуття розбудив у юнакові саме він і що “вивчення Доріана Грея обіцяє плідні наслідки”. Родичі Сібіли Вейн несхвально зустріли повідомлення дочки про її кохання до “Чарівного Принца” – Доріана Грея, особливо ж ремствував Сібілин брат Джеймс. Доріан Грей запрошує своїх друзів – лорда Генрі і художника Безіла – у театр на виставу, у якій гратиме Сібіл, щоб вони самі оцінили талант і вроду його обраниці. Сібіл виявилася дуже гарною, але не мала хисту. Лорд Генрі сказав, що вона грає, як дерев’яна лялька. По виставі Доріан пішов за лаштунки і сказав дівчині, що вона погано грала. Сібіл говорила, що раніше грала добре, але тепер Доріан дав їй пізнати справжнє кохання, а мистецтво – лише його бліда тінь. Тепер вона ненавидить театр і не може вдавати на сцені любов. Доріан заявив, що більше не кохає її, що вона йому байдужа, бо вона ніщо без свого мистецтва. Згодом Доріан поїхав додому і глянув на свій портрет роботи Безіла Голуорда. Якийсь вираз жорстокості з’явився на обличчі юнака з портрета. Доріан згадав, як висловив химерне бажання, щоб він сам залишався молодим, а старішав його портрет. Хлопець вирішив, що спокутує свою провину перед Сібіл і одружиться з нею. Коли до Доріана завітав лорд Генрі, хлопець сказав йому, що хоче бути доброчесним і одружиться з Сібіл. Лорд Генрі розповів, що дівчина випила отруту і померла. Після розмови з лордом Генрі хлопець знову вибрав веселе життя з вічною молодістю, розвагами і пристрастями.

Безіл Голуорд був прикро вражений смертю дівчини, вважав, що Доріан сумує, однак почув від хлопця, що той ні про що не шкодує. Художник сказав Доріанові, що той колись був найчистішим створінням на світі, а тепер не має ніякого жалю в серці. Коли Безіл у ході подальшої розмови хотів поглянути на створений ним портрет Доріана, той з такою люттю заступив йому дорогу, що художник злякався. Після того, як Безіл пішов, Доріан вирішив сховати портрет подалі від стороннього ока. Слідство у справі Сібіл Вейн констатувало її смерть від нещасливого випадку. Отож Доріан зміг цілковито віддатись “новому гедонізму”: розважатись на свій смак, грішити, спокушати і спокушуватись. Відтак Доріан Грей розширює коло своїх захоплень: цікавиться різними релігіями, музикою і музичними інструментами, вивчає історії про коштовне каміння.

Якось напередодні Доріанового дня народження (йому виповнювалося тридцять вісім років) до нього зайшов попрощатися перед від’їздом Безіл Голуорд. Безіл водночас хотів дізнатися, чи правдиві ті страшні чутки, які поширюють про Доріана в Лондоні. Господар повів художника у кімнату, де був портрет. Безіл побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Художник впізнав, що цей портрет – його робота. Доріан пояснив, що це обличчя його душі. Безіл переконував, що ніколи не пізно покаятися. Доріан схопив ніж і вбив Безіла. Наступного ранку він запросив до себе знайомого хіміка Алана Кемпбела і змусив того допомогти йому позбутися трупа, застосувавши азотну кислоту. Брат Сібіли Вейн намірився вбити Доріана Грея, щоб помститися за смерть сестри, котра загинула 18 років тому, але, побачивши його юне обличчя, яке зовсім не змінилося, вирішив, що перед ним інша людина.

Якось Доріан приєднався до гурту мисливців і на його очах Джефрі Клаустон помилково вистрелив у нагонича. Доріан відчув, що це погана прикмета, що скоро станеться щось жахливе. Пізніше стало відомо, що вбитий – не хто інший, як брат Сібіл, при ньому було знайдено револьвер.

Голос сумління не давав спокою Доріану Грею. І хоча лорд Генрі переконував у його “безгрішності і досконалості”, проте Доріан уже не вірив йому. Доріан розумів, що ославив себе ганьбою, спаплюжив душу, сповнив потворністю уяву, справляв згубний вплив на інших і від цього мав насолоду. Його гнітила смерть власної душі у живому тілі. Він вирішив подивитися на портрет. Тепер на руках було видно кров. Доріан вирішив, що потрібно знищити портрет – єдиний доказ його злочинів. Він встромив у портрет ніж, яким вбив колись Безіла. Почувся крик, який розбудив усю челядь. Слуги пішли нагору і побачили чудовий портрет їхнього господаря, а на підлозі, з ножем у грудях лежав якийсь мрець у зморшках. По перстнях на пальцях слуги впізнали, хто це.

Експозиція. Майстерня художника Безіла Голуорда, робота над портретом Доріана Грея.

Зав’язка. Доріан Грей висловлює своє фатальне бажання.

Розвиток дії. Кохання і смерть Сібіл Вейн. Портрет стає дзеркалом душі Доріана. Вбивство Безіла. Смерть Джеймса Вейна. Лицемірство по відношенню до Гетті Мертон.

Кульмінація. Доріан вирішує знищити свій портрет.

Розв’язка. Смерть Доріана Грея.

Навчання Шевченка на художника

Доля не дала Тарасу пройти навчання на художника повністю.Він вчився уривками – в дяків, в малярів, в академії мистецтв в Петербурзі. Та не дивлячись на те – картини Шевченка на диво професійні.

Першим вчителем малярства в малого Шевченка, був дяк з села Лисянці. Але, хлопець більше працював на нього, ніж вчився. Тому через декілька днів він утік до с. Тарасівка, в надії піти в навчання до тамошнього «дьячка маляра». Проте, перевіривши руки Тараса він вирішив що хлопчина не має здібностей до малярства і відмовив в навчанні. На цьому й завершились дитячі спроби навчатися на художника. Та Тарас й далі малював як умів, мав навіть власну колекцію історичних героїв яких крав, здумкою перемалювати .
Після переїзду в Вільно, сталася прикра подія, яка все ж призвела до бажаних наслідків. 6 грудня 1829 р пан та пані поїхали на дворянське зібрання. В томі все стихло, й Тарас став малювати козака Платова, з своїх крадених скарбів. Повернувшись, пан застав Тараса за цим дійством, й наказав кучеру покарати його. Про це Шевченко згадав в своїй Автобіографії.
Але, Енгельгардт вирішив використати здібності свого козачка до малювання, й віддав його у науку до художника. (Наразі точно не відомо, хто саме навчав малюванню Шевченка в Вільно).

По переїзді в Варшаву, Шевченка в іддали в науку до одного з найвидатніших варшавських малярів – Франса Лямпі. Де й (скоріше за все) провчився до 1831 року, аж поки не поїхав до Петербургу.
Тут Шевченко починає малювати власні картини – так до того періоду відносять «Погруддя жінки 1830»

Навчання Шевченка в Петербурзі

Навчання у Ширяєва

В Петербурзі, після перерви в навчанні, Шевченка віддали в науку до цехового маляра-декоратора Ширяєва, де він не тільки вчився, але й працював. За свідченням Тараса тут він навчився не тільки малярству, але й мистецтву живописця, хоча й починав з малювання підлог.

Ширяєв, За словами Шевченка – тримав постійно трьох учнів, і наймав до десяти селян в допомогу. Сам будучи людиною скупою, «неотесаною й жорсткою», учням своїм нічого не прощав, за помилки бив. Не дозволяв учням виходити з дому навіть в свята.
Та поет, зранку, коли виходив у м істо на роботу, забігав до алей Літнього Саду, і зрисовував богинь та богів зі статуй.
Саме це самонавчання й стало в пригоді Тарасу – тут він познайомився з митцем Іваном Сошенком. Під час одного з сеансів рисування в Літньому саді Сошенко побачив парубка й поцікавився що той малює, й одразу відмітив що хлопець має здібності.
Він запросив Тараса приходити до нього в святкові дні, й чим міг допомагав – давав поради, технічні вказівки, згодом навіть познайомився з Ширяєвим й домовився щоб Тарас мав змогу ходити до нього й по буднім дням. Саме Сошенко підказав спробувати малювати аквареллю.
Тим часом Енгельгардт побачивши роботи свого кріпака почав давати роботу Шевченку – малювати портрети знайомих, та коханок. Також був намальований портрет самого Енгельгардта. За ц і роботи нагороджував Шевченка «рублем серебра – не більше» за словами поета.