Чому вчать у школі крупє

0 Comments

Освітня деокупація: чому вчать в школах Криму та як інтегрувати кримських дітей в український простір після звільнення півострова

У школах Криму, як і на материковій частині України, діти плетуть маскувальні сітки, збирають гуманітарку на фронт, готують листи й малюнки для військових. Тільки роблять це на підтримку російської армії та за лекалами російської пропаганди.

Після окупації півострова у 2014 році в Криму не працюють україномовні школи, учні не вчать на уроках українську історію, мову та літературу. Натомість постійно чують російські наративи про нацистську Україну, російський Крим, Херсон, Запоріжжя і ЛДНР.

Дітей вчать любити росію і боронити її на війні. На цю ідею працює вся освітня система Криму, позашкілля, літні табори й молодіжні рухи.

Коли Україна звільнить Крим від російського режиму, на півострів чекає шлях освітньої деокупації. “Нова українська школа” з’ясовувала, як до цього готувати вчителів, освітні програми та підручники, щоби допомогти дітям і молоді з окупованих територій сприйняти Україну та справжню реальність.

У новій статті читайте:

  • як росія знищує систему української освіти;
  • як і навіщо відбувається мілітаризація освіти в Криму;
  • чи є можливість працювати вчителям із проукраїнською позицією;
  • що читають українські діти в російських підручниках;
  • що пропонує РНБО та Мінреінтеграції для деокупації Криму;
  • чому громадськість пропонує створити в МОН директорат для роботи з окупованими територіями.

ЯК ДІТЕЙ У КРИМУ ГОТУЮТЬ ДО ВІЙНИ З УКРАЇНОЮ

Перш ніж планувати деталі освітньої деокупації Криму, варто глибше зануритися в контекст, у якому зараз там живуть діти та молодь. Адже росія дуже швидко витіснила все українське з півострова.

Докладно про знищення української освіти в Криму писали аналітики громадської організації “Центр громадянської просвіти “Альменда”” у своєму нещодавньому звіті.

У ньому йдеться, що після окупації в Криму почала реалізовуватися “Концепция патриотического и духовно-нравственного воспитания населения в Республике Крым” (затверджена в грудні 2014 року). Вона передбачає, що система формальної та неформальної освіти Криму вирощує в дітей російську ідентичність та уявлення про те, що участь у війнах, які розв’язує уряд, — це “священний обов’язок кожного громадянина росії”.

Мілітаризація освіти починається із дитсадків, коли на заняттях діти малюють триколор і георгіївську стрічку, заборонену в Україні, та слухають історії про подвиги російських солдатів у Другій світовій війні, а зараз ще й про учасників так званої СВО.

Дітей в окупованому Криму змушують носити “георгіївські стрічки”, які в Україні визнані символом комуністичного тоталітарного режиму.

В “Альменді” кажуть, що у 2022 році мілітаризація освіти в Криму ще більше посилилась:

  • збільшилася кількість годин на викладання “правильної” історії, наприклад, у 6 класі “влада” рекомендувала скоротити на 4 години курс “Всесвітня історія” та додати їх до курсу “Історія Росії”;
  • з 1 вересня 2022 року перед початком уроків лунає російський гімн та піднімається російський прапор;
  • заохочується участь дітей в акціях підтримки бойових дій проти України, де демонструється мілітаристська символіка “Z” i “V”;
  • учні активно пишуть листи на фронт героям так званої СВО, до школи запрошують “ветеранів” війни проти України на “уроки мужності”;

Представники козачого штурмового батальйону “Таврида” зустрічалися зі школярами Сімферополя. Фотографувалися з дітьми та розповідали про “спеціальну воєнну операцію”.

  • на честь “подвигів” встановлюють меморіальні дошки, нещодавно в одній зі шкіл Євпаторії встановили дошку Івана Шведа, матроса з десантного корабля “Новочеркаськ”;
  • постійно проводяться позакласні заняття, зокрема, “Разговоры о важном”. Це щотижневі уроки на зразок уроків політінформації, під час яких постійно наголошується на обов’язку захисту рф (позакласну годину проводять першим уроком у понеділок).

“Новій українській школі” вдалося поспілкуватися із кримським татарином, який, попри окупацію, залишається вдома та чекає на звільнення півострова (ім’я не називаємо з міркувань безпеки). За його словами, після повномасштабної війни ідеологічний тиск на заклади освіти дійсно посилився, а дітям у школі, попри проукраїнську позицію їхньої родини, доводиться говорити про підтримку російського президента та російської “спецоперації” в Україні.

“Зараз діти більше вчать віршів про росію, Русь і про те, що “я русский”. Але це абсурдно, коли такі вірші змушують вчити кримських татар, які ментально ненавидять “русских”, — зазначив наш співрозмовник. – Дітям показують мультфільми про СВО, про початок та виправдовування цієї операції, зачитують листівки про СВО, про президента та армію, яка бореться з “колективним заходом”, запрошують учасників СВО на класні години, аби розповіли про це дітям.

Роздатковий матеріал на одному з уроків у Криму.

Були навіть випадки, коли в день поховання учасника СВО у школі, в якій він вчився, скоротили уроки, а дорослих учнів повели на цвинтар, аби поставили вінки загиблому. Також відправили учнів з квітами до батьків загиблого, аби висловили співчуття та подяку за “героя””.

Як зазначають в “Альменді”, дитячі організації та проєкти використовуються росією як інструменти мілітаристського впливу у сфері неформальної освіти. Ось декілька рухів, які поширюються з 2014 року в Криму, на окупованих територіях Луганщини, Донеччини, а з 2022 року в окупованих районах Запорізької та Херсонської областей:

  • “Юнармия” — це всеросійський суспільно-патріотичний рух, який створили у 2016 році за ініціативою міністра оборони рф сергія шойгу. Учасників руху вчать користуватися справжньою зброєю та бойовою технікою, проводять для дітей навчальні табори та збори;
  • “Большая перемена” — у 2022 році рух створили задля відновлення радянської організації піонерів, до нього можуть приєднуватися діти із 6 років;
  • “Движение первых” з’явилося торік за ініціативою учениці севастопольської школи, яка просила рф створити організацію, що об’єднає дітей росії;
  • кадетські класи — до них набирають учнів із 1 класу, їх створюють російські МВС, ФСБ, Слідчий комітет тощо. Наприклад, у сімферопольській школі № 28 діє кадетський клас під патронатом окупаційного “МВС у Криму”, а на базі школи-ліцею № 3 — кадетський клас Слідчого комітету росії.

За даними “Альменди”, у Криму створили 128 кадетських класів.

ВЧИТЕЛІВ, ЯКІ НЕ ХОТІЛИ ВИКЛАДАТИ ЗА ПРАВИЛАМИ ОКУПАНТІВ, ЗВІЛЬНЯЛИ

Валентина Потапова, голова ГО ЦГП “Альменда”, до 2014 року працювала в Ялті викладачкою Кримського гуманітарного університету на кафедрі історії та правознавства, тож початок окупації бачила на власні очі й відчула на собі.

Через проукраїнську позицію її попросили звільнитися з університету, інакше погрожували кримінальним провадженням за публічне невизнання територіальної цілісності рф із використанням службового становища. А це 5 років в’язниці. Тож з університету викладачка пішла, але знайти роботу саме в освітній сфері в окупованому Криму не змогла. Її ім’я внесли в списки неблагонадійних громадян. З огляду на це, Валентина Потапова виїхала з Криму в жовтні 2014-го.

Освітянка пригадує, що на початку 2014–2015 навчального року система освіти була перебудована майже в усьому Криму.

  • З квітня окупанти почали перенавчання вчителів за російськими стандартами. За словами Потапової, для цього в Ялту приїжджали вчителі з рф.
  • За програмою “Земський вчитель” у Крим почали переїжджати для роботи з дітьми вчителі з росії. У населеному пункті, де мешкає наш співрозмовник, вчителів з росії немає, та він каже, що знайшлося чимало проросійських освітян, які погодилися на роботу в школі. До того ж після окупації у 2014 році вчителям обіцяли високі зарплати та премії.
  • Українські програми замінили на російські, історія України та українська література зникли як навчальні дисципліни.
  • У 2014 році батьків опитували, чи хочуть, аби їхні діти вивчали в школі українську мову. Та це була швидше формальність, адже української мови залишилося по кілька годин на тиждень, натомість вводилася російська мова. Згодом українську мову перестали вивчати взагалі, зараз її позиціонують як ворожу.

“У Ялті була українська школа, у якій учні на останньому дзвонику у 2014 році співали український гімн замість російського. Через це звільнили класну керівницю та директорку, а школу як українську закрили”, — розповідає Валентина.

Як розповів наш співрозмовник із Криму, за вчителями постійно стежить ФСБ, тому мало хто з них проявляє свою підтримку Україні. За його словами, ФСБ в Криму переслідує не тільки за проукраїнську позицію, а й проводить обшуки у релігійних діячів та кримчан по справі Хізб ут-Тахрір (росія визнала цю ісламську політичну партію терористичною організацією).

“Переслідуються навіть за пісні українською мовою. Було багато випадків, коли на весіллях звучали “Ще не вмерла Україна” Вєрки Сердючки чи “Ой, у лузі червона калина”. Після таких пісень у гості приходила ФСБ, — додає кримчанин. – Тож люди з проукраїнською позицією є, але проявляти її неможливо. Усіх активних посадили у в’язниці ще у 2014 році або провели бесіди у ФСБ. Каток репресій в цьому плані працює дуже сильно”.

Крім змін у школах, у Криму відразу ж після так званого референдуму почали проводити проросійські культурні заходи. Так, у квітні на території морського порту організували виставку про історію російського прапора. За словами Потапової, на виставці було багато плакатів та триколорів. Був навіть стенд про Україну — утім, йшлося про штучний проєкт Австро-Угорської імперії, який був вигаданий нею, щоби підготувати підґрунтя для Першої світової війни. На цю виставку водили всіх школярів, особливо з початкової школи.

Військовий парад в Керчі 9 травня 2019 року за участі молоді та підлітків.

“А далі ставало все гірше. Уявіть, що в місті, у якому ви живете, всюди з’явилися триколори, не чуєте української мови, не бачите нічого, що нагадує про Україну. Усе українське дуже швидко зачистили. Вчителів, які не хотіли викладати за тими правилами, звільняли.

Мої студенти з проукраїнською позицією теж були звільнені. На момент окупації один із них працював у коледжі. Через рік йому сказали, що розривають контракт, бо недостатньо якісно викладає історію росії. Потім він пішов працювати екскурсоводом у Масандрівський музей, але на нього написали скаргу, що він недостатньо захоплюється величчю дому Романових, і теж звільнили. Дехто зі студентів пробував працювати в школі, та згодом або пішов у репетиторство, або змінив професію, або взагалі виїхав із Криму”, — додає Валентина.

ЯК ПРОМИВАЮТЬ МІЗКИ УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ ЧЕРЕЗ РОСІЙСЬКІ НАРАТИВИ У ПІДРУЧНИКАХ

Шкільні підручники теж стали інструментом для формування “правильних” поглядів на світ. Російські наративи присутні не лише в навчальних книжках з історії, як може здаватися на перший погляд, а й в інших:

  • “Основы безопасности жизнедеятельности”, “Обществознание”, “География”, “Окружающий мир”, “Основы религиозных культур и светской этики”;
  • а також у факультативних предметах: “Основы духовно-нравственной культуры народов России”, “Мировая художественная культура”.

В “Альменді” проаналізували зміст цих підручників і дійшли висновку, що в них наголошується на:

  • романтизації російської армії,
  • “подвигах” російських військовослужбовців;
  • службі в російській армії, яка є “обов’язком” дітей, а участь у війні описується без демонстрації її жахіть — смерті, руйнувань та людських трагедій.

“Тобто російська освітня політика на окупованих територіях має всі ознаки індоктринації, що дає змогу “перемістити” дитину, чиї психіка і світогляд ще перебувають у процесі формування, з однієї групи до іншої без будь-якого фізичного впливу”, — йдеться у звіті “Альменди”.

Якщо учні українських шкіл вчать на уроках з основ життєдіяльності теми про здорове харчування, шкідливі звички тощо, то в російських підручниках із цього предмета є обов’язковий модуль про початкову військову підготовку. Учням розповідають про стройову підготовку, основи й правила стрільби, види гранат. Теорія підкріплюється практикою — дітям показують склад і озброєння мотострілецького відділення на БМП, інженерне обладнання позиції солдата, способи пересування в бою тощо.

“Можна констатувати, що жодна українська дитина на півострові не уникне підготовки до військової служби в закладах освіти окупованого Криму”, — переконані автори звіту.

У березні в кримських школах провели змагання серед дітей зі збирання автоматів Калашникова, пістолетів, стрільби з пневматичної гвинтівки.

У Саках нещодавно провели “марш юнармійців” та приєднали до “Юнармії” нову групу кримських дітей.

Юристка Regional Center for Human Rights Дарина Підгорна додає, що разом із колегами проаналізували зміст 130 російських підручників, які рф привозить на окуповані території.

У них наявні три основні меседжі:

  • росія закликає до створення уявної всеросійської ідентичності, а інші народи не мають права на існування, розвиток і становлення;
  • маючи всезагальну російську ідентичність, усі люди рф мають бути патріотами росії, покладати своє життя, здоров’я та цінності на благо держави й політичного апарату загалом (у підручниках є чимало фото із текстівками жирним шрифтом про те, як діти в Другу світову війну ризикували своїм життям, щоби підбити ворожий танк);
  • у підручниках для 8–9 класів пишуть, що головний ворог рф — це НАТО й західний світ, проти нього має стояти росія і її громадяни.

“Тобто дітям показують, що найкраще, що з ними може відбутися в житті — це війна”, — підсумовує Дарина.

Отже, дітей у Криму дев’ятий рік вчать, як любити росію та ненавидіти Україну;

  • через молодіжні рухи та організації проводять військову підготовку, тобто готують молодих солдатів і солдаток для армії рф;
  • діти в Криму не знають реальної ситуації про російське вторгнення та окупацію територій України;
  • вчителів, котрі працювали в Криму, замінили російськими педагогами, відбувається ідеологічне “перевиховання” вчителів, тиск на проукраїнських освітян;
  • українських підручників немає, так само як і предметів українознавчого циклу.

А після повномасштабного вторгнення в “Альменді” фіксують ознаки кримського сценарію знищення української освіти та ідентичності на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей.

З огляду на це, як Україні готуватися до повернення не лише територій, а й людей зокрема, дітей та молоді?

ЩО ПРОПОНУЄ РНБО ТА МІНРЕІНТЕГРАЦІЇ

Українці налаштовані, що рано чи пізно ми звільнимо Крим від окупантів.

Як до цього готуємося?

  • У лютому цього року міністерка реінтеграції Ірина Верещук заявляла, що в уряді будуть готувати кадри для Криму. Ідеться про підготовку правоохоронних органів, працівників юстиції, освітян та інших державних службовців. Та скільки саме таких фахівців підготують і за який час — подробиць немає.
  • Секретар РНБО Олексій Даніловкоментував “Укрінформу”, що на прохання Представництва президента України в Автономній Республіці Крим зараз збирають пропозиції від компетентних органів влади й громадських експертних центрів щодо оновлення стратегії деокупації та реінтеграції Криму. Її затвердив Володимир Зеленський ще у 2021 році.

У документі докладно розписано, які завдання буде вирішувати Україна, готуючись до повернення Криму. Про освіту вказано одним реченням: “Україна впроваджує проведення медичної, освітньої реформ з урахуванням потреб громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території”.

Постійна представниця президента в АРК Таміла Ташева в інтерв’ю АрміяINFORM розповідала, що стратегія визначає основні напрямки держави, за якими вона буде звільняти територію та її інтегрувати. Але як бути з освітянами, які працювали в окупації, у стратегії не йдеться.

“Якщо людина не вчиняла злочину, не пропагувала російський режим, не здійснювала “промивку мізків” дітей, а просто навчала, наприклад, математики — такі випадки мають розглядати в рамках закону про люстрацію”, — пояснювала представниця президента в Криму.

У колонці для “Української правди” Ташева додала, що Україні доведеться провести так звану деконструкцію російського гуманітарного простору: “Нам потрібно інтегрувати систему освіти деокупованого Кримського півострова в український освітній простір на основі законів України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”. Разом з експертами ми напрацьовуємо загальні підходи відновлення освітніх українських траєкторій”.

За словами Ташевої, ці підходи передбачають:

  • впровадження української мови в шкільні програми та вивчення кримськотатарської мови;
  • навчання за загальними українськими стандартами;
  • ліквідацію російських вишів;
  • повернення на півострів кримських закладів вищої освіти, яким довелося виїхати через окупацію у 2014 році;
  • відновлення українського книжкового фонду;
  • можливе залучення вчителів із материкової частини України для викладання правдивої історії;
  • побудова сучасних освітніх центрів;
  • профорієнтація вчителів, які останні 9 років працювали за освітніми стандартами рф.

“У МОН МАЮТЬ СТВОРИТИ ДИРЕКТОРАТ ІЗ ПИТАНЬ ОСВІТИ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ”

На думку Валентини Потапової, крім загальної стратегії, Україна має ретельно готуватися, із чим саме ми прийдемо на звільнений півострів — з якою кількістю підручників, з якою кількістю підготовлених до роботи в деокупації вчителів тощо.

“Зараз у Криму працює 30 тисяч вчителів. Чи будуть їх звинувачувати в колабораціонізмі, не знаю, — розмірковує пані Валентина. — На мою думку, для них має бути тимчасове обмеження в громадянських правах, а саме — заборона вчителювати. Адже деякі вчителі до окупації приходили у вишиванці, говорили про любов до України, а потім казали учням, що потрібно любити іншу країну. Аби не травмувати дітей, таких освітян треба відсторонити від роботи”.

Також, на думку Валентини, нам треба мати спеціальні навчальні програми для окупованих територій. Уявімо, ми прийшли в Крим з українськими навчальними програмами та підручниками.

Ми будемо розмовляти на уроках українською мовою, але нас не зрозуміють, — прогнозує Потапова. — Аби не спричинити спротиву, підручники доведеться друкувати російською мовою на перший час. Водночас треба знати, скільки саме їх треба і скільки саме часу ними можна буде користуватися, тобто скільки діятиме перехідний період”.

Так само треба підготувати нові навчальні програми для деокупованих шкіл — з більшою кількістю годин на вивчення української мови та історії України.

Для цього в Міністерстві освіти і науки України варто створити директорат із питань освіти окупованих територій, вважає Валентина Потапова. Саме він має визначати:

  • освітні проблеми на звільнених територіях;
  • збирати статистику та аналітику про кількість учнів та вчителів;
  • розробляти підручники для звільнених шкіл;
  • готувати вчителів для роботи на звільнених територіях тощо.

Треба з’ясувати, скільки зараз майбутніх вчителів вчиться в педуніверситетах, чи готові вони переїхати на звільнені території і чи розуміють контекст окупації. Треба знати, скільки коштів на це треба й де їх брати. Приміром, міжнародні організації, які не підтримують нас зброєю, готові допомагати з освітніми проєктами.

Це треба робити вже. Я боюся, що завтра звільнять Крим, а ми не готові. Нам треба підготуватися концептуально, а далі друкувати підручники, запускати експрес-курси для вчителів у педагогічних університетах тощо”, — наголошує Валентина Потапова.

“НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗМІНЮВАТИ СВІДОМІСТЬ І ЦІННОСТІ У МІЛЬЙОНА ДІТЕЙ”

Ще один виклик, на який треба шукати відповіді, — це ставлення до України дітей, які роками чи місяцями жили в російському середовищі. За підрахунками “Альменди”, у Криму їх налічується пів мільйона, а загалом на окупованих територіях мешкає орієнтовно мільйон дітей.

Усі вони мають спотворене сприйняття реальності, і нам доведеться доносити нові цінності до мільйона дітей. Батьки зараз мало що можуть зробити, зокрема, ті, що живуть у Криму. У мене є знайомі на півострові, де молодшому синові на момент окупації було 4 роки. Це проукраїнська родина, яка дуже чекає на звільнення. Але тільки зараз, коли синові виповнилося 13, вони почали йому розповідати про Україну й напад росії. Бо важко дитині у 4–5 років казати, що не можна говорити в дитсадку чи потім у школі про Україну, фактично треба змушувати дитину жити подвійним життям”, — розповідає Валентина.

На думку соціального психолога Олега Покальчука, ті, хто 9 років провів в окупації, це втрачене покоління. На жаль, здебільшого діти не пам’ятають життя в Україні до захоплення територій. За словами психолога, діти в окупації сприймають ту реальність, яка їх оточує, а не те, що відбувається далеко від них.

“Давайте себе не обманювати, що зможемо розповідями про нашу історію чи маханнями прапора переконати людей, які виросли в зовсім інших інформаційних обставинах, що треба любити Україну, — веде далі Покальчук. — Для цього мають бути інші стратегії впливу. Наша контрпропаганда має формуватися разом із практичними, економічними та інформаційними стратегіями. Тоді це буде працювати”.

Ще один важіль впливу психолог бачить у роботі ювенальної поліції. Її представники мають пояснювати батькам з окупованих територій, що вони та їхні діти несуть відповідальність за поширення пропагандистських російських ідей. Бо зараз росія їх вчить, що дітям ніякого правового покарання за такі злочини не передбачається.

На думку нашого співрозмовника, після звільнення Криму справді треба говорити не з дітьми, а з їхніми батьками, з’ясовувати, як вони реагували на російську пропаганду і чи готові прийняти Україну та бути її громадянами. Також варто брати до уваги, що після референдуму у 2014 році до Криму приїхали сотні тисяч росіян.

Як додає Валентина Потапова, після тривалої окупації діти відчувають свою відповідальність саме за росію, розмовляють російською, мають культурні коди рф, а не України. І їх доведеться заново вчити жити в Україні.

Кримський татарин додає, що зараз місцеві проукраїнські громадяни говорять не про “якщо повернемося до України”, а про те, коли це вже нарешті станеться.

Навряд чи це буде простий шлях, але віримо, що неминучий.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: УНІАН

Фото в тексті: ГО “Альменда”, Кримська правозахисна група

“Треба змінювати не кількість предметів, а підходи до навчання”: що думають батьки та вчителі про перспективи розвантаження шкільної програми

Які предмети залишити, а які інтегрувати, прибрати з програми чи дати на вибір учнів? І чи справді наші учні в середній школі вчать значно більше, ніж їхні однолітки за кордоном?

На ці питання шукають відповіді батьки та вчителі. Заяву про перегляд кількості предметів у середній школі наприкінці квітня зробив міністр освіти і науки Оксен Лісовий. За його словами, історія України, українська мова та література, математика, фізика, хімія та біологія будуть збережені в програмі в будь-якому разі.

“Нова українська школа” поспілкувалася із батьками, чиї діти зараз вчаться в закордонних та українських школах паралельно, щоби ті порівняли кількість предметів та обсяги матеріалу, які треба опанувати учням. А також запитала освітян, яким вони бачать розвантаження шкільної програми в середній школі.

У новій статті читайте:

  • чи легше вчитися нашим учням у закордонних школах;
  • як відрізняється кількість предметів у нас і за кордоном;
  • на чому акцентують школи Німеччини, Англії, Канади, Чехії та Ірландії;
  • як освітяни пропонують зменшити обсяг матеріалу, що вивчається;
  • чи може, на думку вчителів, розв’язати проблему проєктне навчання та інтегровані курси.

Нещодавно “Нова українська школа” публікувала аналітичний порівняльний матеріал трьох шкільних програм – України, Польщі та Великої Британії, з якого ви дізнаєтеся, скільки годин насправді можуть вчитися учні початкової, середньої та старшої школи цих трьох країн і чи є суттєва різниця в кількості предметів.

ЩО КАЖУТЬ БАТЬКИ ПРО НАВАНТАЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛАХ, ПОРІВНЮЮЧИ ЇХ ІЗ ЗАКОРДОННИМИ

“Обов’язково треба скорочувати кількість предметів у школі, діти дуже перевантажені. Й обов’язково спростити програми, бо матеріал для сприйняття важкий, особливо з біології, фізики, географії”, – такі відгуки залишили батьки на редакційній пошті. І вони мають рацію.

Учні середньої школи України мають по 6–8 уроків щодня. А ще ж є домашні завдання, гуртки – і часто виходить так, що діти дійсно вчаться повноцінний робочий день.

Хоча за кордоном учні, так само як і в Україні, перебувають у школі з 8–9 ранку до 15–16 години, однак, як розповідають батьки, деякі дисципліни можуть обирати, можуть взагалі не мати домашніх завдань, як от у певних школах Норвегії, а обсяг матеріалу, що вивчається на уроках, значно менший, ніж з аналогічних українських предметів.

Німеччина. Мінімум домашки й вільний час після уроків

Лілія Старченко із сином мешкають у невеличкому містечку Баварії із населенням на 40 тисяч осіб. Син ходить у 6 клас місцевої школи та вчиться на сімейній формі в 6 класі київського Політехнічного ліцею.

  • У німецькій школі щодня в школяра по 6 уроків, які тривають із 8:00 до 13:00.
  • Один раз на тиждень 6-класник має 8 уроків до 15:15, у такому випадку є велика перерва з 13:00 до 13:45.
  • Німецькі шестикласники вивчають 11 обов’язкових предметів. Для порівняння – його ровесники в київській школі теж вивчають 11 дисциплін.

“Коли син навчався лише в українській школі, то давав ради з усіма предметами. Зараз йому важко тримати руку на пульсі. Я переглядала з ним деякі презентації з біології. Незрозуміло, навіщо все це знати в 6 класі, – розповідає Лілія. – У німецькій школі домашніх завдань майже немає або ж вони невеликі. Наприклад, прочитати сторінку з історії чи виконати дві вправи з німецької.

Тут орієнтуються на розвиток комунікації та життєвих прикладних навичок. Вчитися в німецькій школі набагато простіше. Та й діти мають більше часу просто бути дітьми, а не проводити цілий день за підручниками. Мені навіть не вистачає навантаження, яке було в українській школі. Але синові вчитися цікаво, домашку він виконує за пів години й не відчуває себе задьорганим”.

Англія. Акцент на практичних навичках

У державній школі графства Корнуолл вчиться син Ольги Попадинець. В Англії в нього сьомий рік навчання або ж перший рік старшої школи (до школи англійці віддають дітей у 4 роки). За віком в українській школі він мав бути в 7 класі, однак вчиться зараз у 6-му.

За словами Ольги, предметів в англійській школі не менше, ніж в українській, а навіть більше, однак чимало з них розвивають у дітей практичні навички:

  • наприклад, є урок драми, на якому діти вивчають теорію та практику театрального мистецтва;
  • або ж урок фермерської діяльності, де учні вчаться доглядати за тваринами, правильно їх годувати й навіть знайомляться із правами тварин;
  • обов’язково вивчаються технології (як наші уроки праці). “Їх дуже багато. Хлопці та дівчата вчаться разом. Матеріальне забезпечення кабінетів хороше – діти вчать технологію приготування їжі, технологію роботи з текстилем, вивчають фотографію, роботу з деревом”, – додає Ольга;
  • також англійські учні вивчають Personal development, тобто персональний розвиток, який поєднує безпеку життєдіяльності, навколишній світ та основи здоров’я.

“Щоб у дитини не було багато уроків на день, у нашій школі є розклад за тижнями А та B. Тобто за два тижні всі ці уроки з’являються по черзі. Діти перебувають у школі з 8:30 до 15:00. Водночас школа не сприймається як окремий світ, це стала частина життя, де можна вчитися, відпочити, побути на гуртках під час довгих перерв”, – розповідає Ольга Попадинець.

З десятого року навчання учні можуть самі обирати деякі предмети. Саме з них будуть складати державні іспити. Та це не обов’язково мають бути природничі науки чи мови, обирати можна музику, фізкультуру чи драму.

“Мені здається, що питання не в кількості предметів, а в підходах до навчання та до дітей. Ми можемо скорочувати щось, вводити інтегровані курси, та це нічого не дасть, доки ми не змінимо підхід, – переконана Ольга Попадинець.

У кінці кожного семестру батьки отримують звіт із британської школи, як учень чи учениця працювали з таких-то предметів, на якому вони рівні. Але це не значить, що дитина має все знати. Освітня система має надати дитині ці знання, а як вона їх засвоїла – залежить від індивідуальних особливостей. Водночас дітей хвалять за особисті перемоги, навіть невеликі”.

Чехія. Не зубрити, а розвивати критичне мислення

Про дещо інші підходи до навчання розповідає мама третьокласниці Олена Лук’яненко. Зараз донька вивчає в чеській школі 6 предметів, зокрема:

  • математику;
  • навколишній світ;
  • чеську мову;
  • фізкультуру;
  • музику;
  • малювання.

Для українських учнів є додаткові уроки чеської мови. На них також ходять місцеві школярі, яким треба підтягти свої знання.

На початку тижня в учнів по 6 уроків, а далі навантаження зменшується, приміром, у п’ятницю взагалі короткий день – лише 4 уроки. Олена каже, що дітей не просять щось зазубрювати, а намагаються розвивати критичне мислення, вирішувати певні завдання та застосувати це на практиці. Домашніх завдань чеським учням задають не багато, щоб діти мали час на відпочинок із батьками.

“Предмети подібні до тих, які ми вчимо в українській школі (там вчимося дистанційно, раз на семестр виконуємо завдання), однак підходи подекуди інші, – описує відмінності Олена Лук’яненко. – На фізкультурі діти граються разом з учителем, наприклад, у рибалку та рибок, ніхто не здає нормативів.

На уроках математики діти працюють у друкованих зошитах, але ніхто не звертає увагу на ведення зошита та каліграфію. Головне – чи вирішила дитина завдання. Навіть якщо відповіді будуть покреслені, ніхто за це не буде сварити. Коли ми вчили таблицю множення, то робили це спочатку з підказками, і їх використовували доти, доки це було потрібно дитині”.

Канада. Вчать від легкого до складного та розвивають комунікацію

До речі, табличку множення в Канаді діти починають вивчати аж у четвертому класі. Сини Ольги Озерян вчаться якраз у 4 та 1 класах канадської школи, тож мама здивувалася таким відмінностям канадської програми (в Україні табличку множення вивчають другокласники).

Директорка школи пояснила Ользі, що система освіти в Канаді побудована так, що в перші п’ять років навчання дітям дають легку програму, а до старших класів у них з’являється міцна база знань, щоб ту ж табличку множення діти не просто зазубрили, а зрозуміли, як це працює. Натомість у початковій школі дітей вчать думати та розуміти суть явищ, чисел, подій та фактів.

Канадські вчителі щодня пишуть батькам на електронку листи про успіхи чи недопрацювання їхніх дітей, а також можуть покласти в дитячий рюкзак записки, написані від руки

“Предметів вивчають мало – математику, письмо та читання, але діти багато дискутують на різні теми, у такий спосіб у них розвивають критичне мислення. Приміром, питають, яка професія подобається і чому. На уроках діти просто сидять на підлозі з учителем і читають, розмовляють чи роблять якісь вироби”, – розповідає Ольга.

У школі оцінюють не лише предмети, а й те, як дитина розвиває м’які навички, – як організовує власний час, дотримується дисципліни, комунікує з іншими дітьми та будує стосунки.

Ірландія. Старшокласників вчать шукати роботу та реалізувати себе

Десятикласник Степан за рік свого навчання в містечку Кілларні тричі влаштовувався на роботу, ходив у походи, займався спортом – і все це було частиною шкільного навчання в коледжі Святого Брендана. Як розповідає мама хлопця Наталія Красненкова, зараз у сина так званий перехідний рік у школі, коли навчальне навантаження мінімальне. Натомість школярі пізнають себе, долучаються до різних активностей та кілька разів на рік проходять стажування в місцевих компаніях. Влаштовуватися на роботу треба самостійно, а до школи принести звіти та підписані роботодавцями документи.

Зараз Степан навчається в 4 класі старшої школи. В Ірландії в молодшій школі навчаються 6 років (до 12 років за віком), а в старшій – 5–6 років, залежно від того, чи йде школяр на перехідний рік (за бажанням учнів його можна пропустити).

Під час перехідного року учні обов’язково вчать математику, англійську та ірландську мови. У коледжі Святого Брендана до обов’язкових предметів також належить релігія. Решта предметів, як-от фізкультура, музика, мистецтво, садівництво, історія, політика, змінюються кожні чотири тижні, тобто вивчаються по черзі.

Степан порівнює, що в українській приватній онлайн-школі він має вивчати всі 15 предметів, а в ірландській обов’язковими є лише 3–4 дисципліни, решта – на вибір учнів.

“Мені легше навчатися в ірландській школі, хоча паралельно я вчуся в українській, – веде далі школяр. – В ірландській школі дають можливість обирати предмети, від цього в учнів є драйв від навчання. Тут розуміють, що після випуску ти підеш до університету вивчати певну спеціальність, тому в школі не стараються вивчити все по максимуму – для цього є університет. А в школі дають можливості знайти себе і зрозуміти, де далі себе реалізовувати”.

ДУМКИ ОСВІТЯН: НЕ ЛИШЕ ОБ’ЄДНУВАТИ ПРЕДМЕТИ, А Й СКОРОЧУВАТИ ОБСЯГ МАТЕРІАЛУ

Коли знайомишся із досвідом навчання наших дітей в іноземних школах, виникає дежавю. Адже розвиток комунікації, критичного мислення, креативності, акцент на практичних навичках, а не лише на теорії – усе це складові реформи нової української школи.

Директорка Золочівського ЗЗСО І-II ступенів “Школа радості” Ярина Сухецька згодна, що реформа НУШ додала в навчання нові методи, прийоми, вправи, цифрові ресурси, що справді зробило його цікавішим та змістовним.

“Але поки що ніхто не скоротив обсягу програми в середній школі, куди НУШ тільки прийшла, – додає освітянка. – Ми обговорили з учителями, що саме можна змінити, щоб розвантажити дітей. І дійшли висновку, що передусім треба переглянути програми та скоротити обсяг матеріалу”.

Що саме пропонують вчителі “Школи радості”?

В українській мові:

  • у 5 класі спростити тему “Фонетика”, зокрема, у частині, що стосується звуків. Цей матеріал засвоює невеликий відсоток учнів, тому краще більше часу відвести на правопис (модельна навчальна програма “Українська мова. 5–6 класи”, автори Голуб Н. Б., Горошкіна О. М.);
  • вивчення частин мови із 6 класу перенести на 7–8 клас, натомість збільшити кількість годин на будову слова, фразеологізми тощо;
  • також у 6 класі можна забрати із розділу “Будова слова” тему “Складні слова”; перенести тему “Букви е, о, и, і в прикметникових суфіксах -ев-(-єв-), -ов-, -ин-,-ін-, -ичн-, -ічн-” із розділу “Будова слова” до розділу “Прикметник”;
  • тему “Відмінювання іменників, що мають форму лише множини” доєднати до теми “Число іменників. Іменники, що вживаються тільки в множині”;
  • у 9 класі вивчати синтаксис без складного речення, лишити ці теми для старшої школи.

Вчителі української мови в “Школі радості” радять збільшити час для вивчення всіх тем (на одну тему відводити не менше ніж 4 уроки). Це дасть змогу попрацювати над теоретичним матеріалом, над формуванням умінь і навичок, над практичним застосуванням вивченого.

Для 5–6 класів вчителі обрали інтегрований курс української та зарубіжної літератури. За їхніми висновками, об’єднати два предмети можна, але треба:

  • скоротити кількість авторів та творів, наприклад, відмовитися від вивчення “Щасливий принц” Оскара Вайльда, “Чотири сестри” Валерія Шевчука, “Вірність Хатіко” Марії Морозенко (5 клас), “Різдвяна історія ослика Хвостика” Олександр Гаврош, “Різдвозавр та Зимова Відьма” Тома Флетчера чи “Зоряна мандрівка” Неди Нежданої (6 клас);
  • скасувати домашні завдання (окрім прочитання твору);
  • обов’язкові уроки позакласного читання (по два на семестр) якщо не прибрати, то хоч би зробити за бажанням вчителя та учнів, а вивільнені години використати для поглиблення якоїсь теми.

Щоб дітям легше засвоювалася математика, вчителі радять:

  • у 5 класі забрати тему “Масштаб”, яку вивчають на уроках географії;
  • у 6 класі прибрати вивчення “Коло. Круг. Довжина кола, площа круга”, оскільки саме в цьому віці тема дається важко;
  • також прибрати тему “Вирази”, яка дублюється в 7 класі, натомість збільшити кількість годин на вивчення звичайних дробів, раціональних чисел та дій над ними;
  • у 7 класі додати більше годин на тему “Формули скороченого множення”;
  • у 8-му – збільшити кількість годин на теорему Вієта й обернену до неї.

Кілька змін пропонують у вивченні історії:

  • у 6 класі зменшити кількість термінів, але збільшити кількість годин на вивчення розвитку Стародавнього світу, додати більше матеріалу про історію України (йдеться про модельну навчальну програму “Досліджуємо історію і суспільство 5–6 класи (інтегрований курс)”, автори Васильків І.Д., Димій І.С., Шеремета Р.В.);
  • у курсі “Всесвітньої історії” для 8 класу об’єднати дві теми про московську державу в одну, натомість додати годину до розділу “Східний світ у XVI–XVIII ст.”;
  • у 9 класі так само вчителі радять подавати тему росії у “Всесвітній історії” одним параграфом.

Ще один інтегрований курс, з якими працює “Школа радості” – “Пізнаємо природу” для 5–6 класів (автори Біда Д.Д., Гільберт Т.Г., Колісник Я.І.). На думку вчителів:

  • двох годин на тиждень недостатньо для опанування запропонованого матеріалу, оскільки програма наповнена великою кількістю нових термінів (продуценти, консументи, редуценти, екосистема, мімікрія, астроблема, метеороїди тощо), які складні для учнів в 11 років;
  • насичення термінологією обтяжує програму, а діти втрачають бажання вивчати цей предмет;
  • курс перенасичений науковою інформацією;
  • у програмі мало часу передбачено на цікаві досліди.

Тож загальні рекомендації вчителів стосуються зменшення кількості тем (особливо, якщо вони дублюються в інших предметах чи повторно вивчаються) та зменшення обсягу матеріалу.

ЗНАННЯ ТРЕБА ПОЄДНУВАТИ З ПРАКТИКОЮ

Водночас на Facebook-сторінці “Нової української школи” освітяни активно коментували пропозицію Оксена Лісового скоротити кількість предметів. І запропонували свої варіанти:

  • впровадити інтегровані курси;
  • проводити уроки парами;
  • простіше подавати хімію, фізику, біологію та географію;
  • переосмислити програмовий матеріал та переглянути зміст підручників, зробивши його цікавішим;
  • зменшити в підручниках кількість наукової та інформації зі складною лексикою;
  • об’єднати деякі предмети, а в старших класах впроваджувати профільне навчання.

Чим можуть допомогти інтегровані уроки

Чимало зауважень батьків та вчителів стосується природничих наук, які, між іншим, є аутсайдерами в цьогорічному НМТ. Вчитель географії та англійської мови Марк Шпара вважає, що розв’язати цю проблему можуть інтегровані уроки. Вони мають бути максимально наближеними до реального життя. Освітянин наводить приклад, як це може виглядати.

“Для початку треба знати тему, яка вивчається в декількох предметах, наприклад, бактерії. З погляду біології можна коротко розповісти про те, як вони влаштовані. Далі додати даних, де і які саме бактерії зустрічаються, як вони впливають на довкілля і людину, а також на формування певних кліматичних умов.

Поєднати трохи математики, приміром, як швидко через бактерії псуються продукти, яка допустима концентрація бактерій у продуктах тощо. Порахувати, з якою швидкістю вони діляться та скільки бактерій утвориться через годину чи добу”, – ділиться ідеями Марк Шпара (готові презентації таких уроків можна проглянути тут).

Вчитель біології Богдан Завидовський додає, що освітянам часто бракує готового сучасного контенту, щоби проводити інтегровані уроки. Він пропонує публікувати на платформі ВШО готові розробки цікавих та практичних уроків, презентації, інтерактивні матеріали. Вчителі зможуть їх брати за основу та адаптувати під свої потреби.

“Аби це дійсно спрацювало, міністерство має додатково мотивувати вчителів, які готові щось змінювати, впроваджувати інновації, пробувати нові підходи й розповсюджувати ці успішні практики та методики”, – додає Марк Шпара.

А заклади вищої освіти мають готувати вчителів з інтегрованих курсів, наголошує Ярина Сухецька. Адже досі в нас немає таких фахівців.

Роль проєктного навчання в розвантаженні учнів

Як вважає Богдан Завидовський, сучасна школа має розвивати в дітей практичні навички. “Батькам та дітям треба перестати орієнтуватися тільки на оцінку, краще робити ставку на вміння”, – каже вчитель.

З цим може допомогти проєктне навчання. Та, за його словами, йдеться не про плакат, який зробили учні для та почепили на стіну в класі. А про реальний проєкт, який дає змогу дитині максимально реалізуватися.

Саме проєктне навчання два роки впроваджує київський НВК № 240 “Соціум”. Директорка Інна Гонтар розповідає, що учні можуть вивчати деякі предмети на свій вибір за індивідуальними планами, тобто частину предметів вчать очно, частину дистанційно, а деякі за методом проєктів.

У такий спосіб із 36 годин навантаження на учня 8–10 класів 22 години можна обрати як очне навчання, 4 – дистанційне, а решта йде на проєктну діяльність. За словами Інни Гонтар, ліцей готовий ділитися із міністерством своїми напрацюваннями, бо такий досвід можна поширювати на інші школи.

Також директорка нагадує, що проблему надмірного навантаження на учнів старших класів мала б розв’язати реформа старшої школи, про реалізацію якої поки мало відомо. Реформа передбачала, що учні 10–12 класів можуть здобувати профільну освіту, обираючи для поглибленого вивчення певні предмети, а не розпорошуватися на всі 15.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Фото в тексті: ФБ-сторінка Ольги Озерян

Професія круп’є: можливо, це ваше покликання?

Отже, ви вже бачите себе красенем у білій сорочці та метелику, який спритно здає карти або веде гру на рулетці, не дивлячись «відрізаючи» потрібну кількість фішок від стеку… Але як досягти цього і що необхідно зробити, щоб бажання стало дійсністю?

Від здібностей.

Спочатку необхідно оцінити свої таланти. Існує певний набір вимог до майбутнього круп’є. По-перше, він повинен мати математичні задатки. Зрозуміло, ніхто не буде змушувати вас витягувати кубічний корінь з шестизначного числа, але вміння швидко множити двозначні числа все ж таки має бути.

По-друге, добре б бодай мінімально знати іноземні мови. Щоправда, це радше традиція, ніж професійна вимога. У той період, коли казино тільки почали з’являтися в Україні, своїх кадрів ще не було, керуючих наймали з-за кордону. Тому знання англійської (найчастіше) було необхідною умовою допуску до навчання. Втім, для подальшого професійного зростання іноземна мова все ж таки стане в нагоді — у хорошого круп’є досить багато шансів знайти місце за кордоном.

По-третє, рухливість пальців. Диплом музичної школи за класом фортепіано необов’язковий, але якщо у вас були серйозні травми рук, які призвели до втрати рухливості пальців, вам краще придивитися до іншої сфери.

По-четверте, зовнішність та гарне здоров’я. Причому обов’язковий не тільки приємний для ока силует, а й відсутність «прикрас» (татуювань, шрамів) на кистях рук. Здоров’я та витривалість дуже стануть у нагоді, оскільки вам доведеться досить багато часу проводити на нічній роботі в накуреному приміщенні, маючи лише невеликий брейк на обід. При цьому ви повинні будете багато рухатися і рахувати подумки.

П’ята умова — психологічна стійкість. У процесі гри круп’є у тісному психологічному контакті з гравцями. А коли йдеться про велику суму, не кожен здатний тримати емоції під контролем. Тому вміння зберігати спокій і впевненість у будь-яких кризових ситуаціях високо цінується серед круп’є. Звичайно, навички приходять з досвідом, але якщо ви з самого початку не готові протистояти емоційному пресингу, краще спробувати себе в іншій сфері.

Додатковою родзинкою, звісно, стане артистизм. Так-так, робота круп’є схожа на театральну виставу. Саме від круп’є залежить, як піде гра, як почуватимуться люди за столами, а зрештою і розмір чайових. Незважаючи на досить регламентовану поведінку дилера за ігровим столом, справжній профі здатний перетворити підлеглу суворим правилам гру на справжнє шоу.

…до заслуг!

Способів опанувати спеціальність два: закінчити спеціалізовані курси або пройти навчання в школі круп’є при казино, що вас цікавить. Другий шлях краще, тому що:

  • після закінчення школи ви гарантовано отримуєте роботу;
  • вас навчать саме тому, що потім знадобиться на практиці;
  • гральні заклади, що поважають себе, воліють готувати кадри самі. Щоб потрапити в таке місце, недостатньо початкових знань про професію, необхідні досвід роботи та майстерність.

Отже, ви обрали казино, в якому хотіли б працювати. Залишається підійти до представників служби безпеки, пояснити ситуацію та з’ясувати, чи є при закладі школа круп’є та які умови прийому.

Найімовірніше вам запропонують заповнити анкету (як правило, це типова форма, до неї слід додати стандартне фото 3х4), а потім запросять на співбесіду. Вона зазвичай складається з двох частин: математичного тесту (множення та складання двозначних чисел подумки на якийсь час) і власне співбесіди. Якщо ваші зовнішні дані, аргументи на користь рішення пов’язати своє життя з гральним бізнесом та математичні здібності справили сприятливе враження на піт-босів (менеджерський склад), ви потрапляєте до школи круп’є. Хоча не факт, що вам пощастить її закінчити. До випуску доходять найталановитіші чи хоча б наділені іскрою. Навчання триває кілька місяців (варто мати на увазі, що найчастіше поєднувати його з якоюсь іншою роботою неможливо). «Студенти» здобувають навички роботи з фішками, вчать правила ігор, проходять тренінг із внутрішньої дисципліни казино та політики безпеки, заучують «таблицю множення» і вирішують приклади на множення та додавання (як на співбесіді, тільки складніше).

І ось нарешті виснажливе навчання позаду. Ви оволоділи навичками усного рахунку, знаєте правила та процедури ігор казино, можете досить швидко рахувати ставки на рулетці, в змозі запускати «спин» і кострубато «різати» фішки. І тільки тепер починається ваш нелегкий шлях оволодіння професією. Адже, по суті, круп’є — це не просто людина, яка швидко і красиво рухає фішки і розкладає карти. Це і хороший психолог, який вгадує настрій гравця і може привернути його до себе. Вам належить навчитися запобігати конфлікту, що назріває за столом, або гідно, не втрачаючи самовладання, виходити з ситуації, якщо гроза все ж таки вибухнула.

Як кажуть досвідчені круп’є, навчання — це лише процес оволодіння окремими навичками. А наскільки швидко ви зможете об’єднати їх у єдине ціле, в те, що професіонали вважають майстерністю гри, залежить вже від вас. Зазвичай загальна картина дій та вміння контролювати ігрову ситуацію у «треністів» (круп’є, які нещодавно закінчили курс) починають складатися приблизно через рік роботи.

Щодо режиму, то варто готуватися до ненормованого графіка. Все залежить від конкретного казино. Зміни можуть бути як денними, так і нічними. Тривалість зміни та час її початку також залежать від традицій закладу. Наприклад, можливі п’ять робочих днів із десятигодинними змінами та три вихідні. Як правило, розклад становлять на один-три тижні вперед, що дозволяє співробітникам планувати своє особисте життя.

А далі?

Якщо через деякий час тяготи не відлякали вас і ви переконалися, що світ казино — це і ваш світ, перед вами відкриваються широкі перспективи кар’єрного зростання, де швидкість просування службовими сходами залежить тільки від ваших талантів і, хоч як це дивно, дисципліни.

Внутрішній порядок життя будь-якого казино підпорядкований строгій, практично армійській дисципліні. Досить суворі на перший погляд правила спрямовані насамперед на забезпечення максимальної безпеки персоналу в будь-яких конфліктних та екстремальних ситуаціях. Шляхом оволодіння секретами майстерності та відточування професійних навичок ви з «треніста» стаєте круп’є (по-іншому — дилером).

Наступний етап — посада інспектора на картах. Це не тільки новий професійний ступінь, а й чергова ланка контролю та безпеки казино. До обов’язків інспектора входять контроль процесу гри за столом та роботи дилера (правильності виконання ігрових процедур, точності рахунку та виплат, коректності до гравців), вирішення дрібних спірних та конфліктних ситуацій.

Освоївшись на посаді інспектора на картах і виявивши достатній професіоналізм, ви маєте право очікувати наступного підвищення — до інспектора на рулетці. Його обов’язки практично не відрізняються від обов’язків інспектора на картах, але оскільки рулетка вимагає більшої уваги і контролю, інспектор на рулетці повинен мати відповідний досвід.

Наступний щабель — посада піт-боса. На цьому етапі ви повністю відходите від гри за столом. Відтепер ви здійснюєте контроль над ігровим залом загалом, складаєте розклад зміни (залежно від завантаженості залу та кількості круп’є у зміні) та вирішуєте конфліктні ситуації, які не можуть вирішити інспектори. Подальше кар’єрне зростання типове для всіх управлінців і вимагатиме відповідних знань.