Чим відрізняється оперізуючий лишай від герпесу

0 Comments

Оперізуючий лишай

Базова інформація про захворювання

Оперізуючий лишай (оперізуючий герпес, лат. herpes zoster) — це реактивація прихованої (латентної) вірусної інфекції, викликаної вірусом вітряної віспи та оперізуючого лишаю (англ. varicella zoster virus, VZV , у даний час названий Human Herpesvirus-3 — HHV-3), того ж вірусу, який при першому зараженні викликає вітряну віспу. Таким чином, захворювання може проявитися в усіх осіб, які у минулому хворіли на вітряну віспу, незалежно від тяжкості протікання.

Прояви оперізуючого лишаю — це одностороння поява болючих пухирців (везикул) із характерною локалізацією на ділянках шкіри, іннервованих одним спинномозковим корінцем, який зветься дерматомом. Оскільки зміни з’являються з однієї сторони і зазвичай не виходять за серединну лінію тіла, а найчастішою локалізацією оперізуючого лишаю є міжреберні нерви, то звідти походить назва захворювання „оперізуючий”. Поява шкірних змін, як правило, попереджена відчуттям печіння, свербежу, парестезій та болями, які можуть зберігатися протягом усього захворювання.

Оперізуючий лишай є заразним для оточуючих. Після контакту із хворим особи, піддатливі до інфікування, можуть захворіти на вітряну віспу.

Як розвивається оперізуючий лишай?

Оперізуючий лишай викликається вірусом вітряної віспи та оперізуючого лишаю ( VZV ), який після первинного інфікування викликає вітряну віспу. Після одужання від вітряної віспи вірус VZV залишається в організмі у дрімаючій неактивній формі у дорсальних нервових вузлах (гангліях), що окреслюється, як латенція вірусу. З невідомих причин, найімовірніше через зниження специфічного клітинного імунітету, через багато років відбувається розмноження вірусу VZV та реактивація інфекції, що клінічно проявляється, як оперізуючий лишай. Згадане зниження імунітету може виникати через поступове спадання імунітету пов’язане із віком та часом, що минув після первинного захворювання, супутні захворювання, що негативно впливають на імунітет, або прийом імунодепресантів.

Які фактори сприяють появі оперізуючого лишаю?

Оперізуючий лишай може з’явитися лише в осіб, які раніше були заражені вірусом вітряної віспи, найчастіше внаслідок природнього інфікування та захворювання на вітряну віспу або рідше у результаті вакцинації від вітряної віспи. На практиці усі особи старшого віку наражені на ризик оперізуючого лишаю, оскільки майже уся популяція віком старше 40 років перехворіла вітряною віспою.

Фактором розвитку оперізуючого лишаю є вік. Ризик оперізуючого лишаю стрімко зростає після 50-річного віку. Після 85-го року життя ризик оперізуючого лишаю становить 50 %. Аналогічно разом із віком стрімко зростає ризик розвитку постгерпетичної навралгії. З цього приводу хворі на оперізуючий лишай у похилому віці можуть потребувати госпіталізації для лікування ускладнень хвороби, у тому числі невралгії.

До факторів ризику оперізуючого лишаю відносяться захворювання, які викликають зниження клітинного імунітету, такі як дисеміновані новоутворення, у тому числі лейкози та лімфоми, інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), а також імуносупресивне лікування (глюкокортикостероїди, ліки, які призначають після трансплантації органів).

На тяжкий перебіг оперізуючого лишаю особливо наражені пацієнти після трансплантації кісткового мозку та солідних органів (нирок, серця, печінки та легень), які приймають імуносупресивні препарати, у тому числі глюкокортикостероїди. Фактором ризику є лікування онкологічного захворювання за допомогою радіотерапії або хіміотерапії.

Який ризик виникнення оперізуючого лишаю?

Згідно актуальних даних, що надходять зі Сполучених Штатів Америки, у майже кожної третьої особи протягом їх життя розвинеться оперізуючий лишай. Захворювання може розвинутися у кожного, хто перехворів вітряною віспою, у тому числі у дітей, проте ризик хвороби суттєво зростає із віком. На практиці оперізуючий лишай — це хвороба дорослих людей, причому приблизно половина усіх випадків оперізуючого лишаю спостерігається після 60-го року життя. Як правило розвивається один епізод оперізуючого лишаю. У рідкісних випадках, особливо за наявності сприяючих факторів, оперізуючий лишай може виникнути два і більше разів.

Як протікає оперізуючий лишай?

Оперізуючий лишай характеризується появою, як правило, болючої або сверблячої висипки, із характерною односторонньою локалізацією, що займає площу одного дерматому або сусідніх дерматомів, тобто ділянок шкіри, що іннервуються одним спинномозковим корінцем. Найчастіше висипка з’являється на тулубі вздовж міжреберного нерву. Висипання, як правило, не виходять за серединну лінію тіла (звідти назва хвороби „оперізуючий”). У приблизно 1/5 хворих висипка займає сусідні дерматоми. Рідше висипка може мати розповсюджений характер та займати три або більше дерматомів. Цей стан, який називається генералізованою (дисемінованою) формою оперізуючого лишаю, як правило, спостерігається лише в осіб із ослабленою імунною системою. Дисемінований оперізуючий лишай іноді важко відрізнити від вітряної віспи.

Поява шкірних змін як правило попереджена сенсорними симптомами: печінням, свербежем, парестезіями та болями, які можуть зберігатися протягом усієї хвороби. Сенсорні симптоми можуть випереджувати появу висипки на період від кількох днів до декількох тижнів. Деякі хворі у продромальному періоді можуть також скаржитися на болі голови, світлобоязнь та погане самопочуття. Найбільш характерною ознакою висипки при оперізуючому лишаю є поява прозорих пухирців, скупчених та локалізованих у межах дерматому (відповідно до іннервації). Свіжі пухирцеві (везикулярні) висипання поступово засихають протягом 3–5 днів з утворенням струпів. Герпетична висипка, як правило, минає протягом 2–4 тижнів. Залишковими явищами після висипань можуть бути порушення пігментації та тривалі рубці на шкірі.

Ускладнення оперізуючого лишаю

Найчастішим ускладненням оперізуючого лишаю є постгерпетична невралгія (postherpetic neuralgia — PHN). Це хронічний біль, локалізований у місці висипань. Основою діагностики невралгії є збереження болю попри зникнення висипки. Діагностичні критерії постгерпетичної невралгії здебільшого вимагають, щоб біль зберігався протягом періоду, довшого ніж 30 днів, або понад 90 днів після появи висипки. Пацієнти із невралгією відчувають сильні болі протягом тривалого часу — до кільканадцяти місяців, а навіть кількох років. Біль, пов’язаний із постгерпетичною невралгією, може бути дуже інтенсивним та призводити до суттєвого зниження якості життя та порушень функціонування. Хоча болі у більшості пацієнтів, як правило, минають через період від декількох тижнів до кількох місяців, проте у деяких осіб болі можуть тривати багато років. У близько 10 % (1/10) хворих болі після оперізуючого лишаю зберігаються щонайменше протягом 90 днів. У Сполучених Штатах Америки постгерпетична невралгія вважається п’ятою по частоті причиною самогубств серед осіб похилого віку.

Ризик виникнення невралгії після оперізуючого лишаю зростає із віком. Особи старшого віку наражені на виникнення невралгії та скаржаться на більш тривалі та інтенсивніші болі. Герпетична невралгія рідко виникає серед осіб віком до 40–ка років. Згідно із даними одного із досліджень ризик розвитку постгерпетичної невралгії становить: 5 % у віці 22–59 років, 10 % у віці 60–69 років, 17 % у віці 70–79 років та зростає до 20 % у віці більше 80-ти років. До інших негативних прогностичних факторів постгерпетичної невралгії відносяться: значна інтенсивність болю під час постгерпетичної висипки, наявність продромальних симптомів, очна форма оперізуючого лишаю та велика поверхня висипань.

Можливий тяжкий клінічний перебіг оперізуючого лишаю. Описано геморагічну форму, яка протікає із крововиливами до шкіри, та гангренозну, при якій відбувається розпад шкірних змін з утворенням гангренозних виразок. В осіб із тяжкими порушеннями імунітету може розвинутися генералізована форма, при якій шкірні зміни поширюються на увесь тулуб.

Оперізуючий лишай може призвести до серйозних ускладнень, пов’язаних із його локалізацією. При ураженні першої гілки трійчастого нерву розвивається загрозлива для зору очна форма оперізуючого лишаю. При ураженні слухового нерву (VIII пара черепно-мозкових нервів [ЧМН]) може розвинутися порушення слуху. Рідко оперізуючий лишай ушкоджує нерви, які іннервують спинно-мозкові оболонки, що призводить до розвитку менінгіту. Ускладненням оперізуючого лишаю, локалізованого у вісцеральних нервах, є ураження внутрішніх органів, яке може протікати із супутньою пневмонією, гепатитом, а також призвести до гострого некрозу внутрішніх органів. Дуже рідко оперізуючий лишай може також призводити до розвитку енцефаліту.

Решта ускладнень оперізуючого лишаю включають бактеріальну суперінфекцію шкірних змін, як правило спричинену стафілококами (Staphylococcus aureus), рідше стрептококами (бета-гемолітичні стрептококи групи А) та ушкодження периферичних та черепно-мозкових нервів, уражених патологічним процесом.

Пацієнти зі зниженим імунітетом або які приймають імунодепресанти більш вразливі до розвитку ускладнень оперізуючого лишаю. У них, як правило, висипка також більш інтенсивна та довше зберігається. Хворі з імуносупресією наражені на підвищений ризик розвитку дисемінованої форми оперізуючого лишаю.

Стаціонарного лікування з приводу ускладнень оперізуючого лишаю потребують 1–4 % пацієнтів із цим захворювання. Групу підвищеного ризику госпіталізації становлять особи старшого віку та пацієнти зі зниженим імунітетом.

Тривалі наслідки оперізуючого лишаю

До потенційних тривалих наслідків оперізуючого лишаю належать порушення слуху (одностороннє зниження слуху), погіршення гостроти зору або втрата зору, пов’язана з утворенням рубців на рогівці, ураження черепно-мозкових (напр. іннервуючих м’язи очного яблука: окоруховий нерв — ІІІ пара ЧМН, блоковий нерв — IV пара ЧМН, відвідний нерв — VІ, парез лицевого нерву — VII пара ЧМН або трійчастого нерву – V пара ЧМН) та периферичних нервів, неврологічні ускладнення після енцефаліту та смерть.

Летальність від оперізуючого лишаю

У Сполучених Штатах Америки приблизно 100 смертей на рік приписується оперізуючому лишаю, як основній причині смерті. Практично усі випадки смерті виникають серед осіб похилого віку або із порушенням імунітету.

Ситуація у світі

В усьому світі захворюваність на оперізуючий лишай коливається від 1,2 до 3,4 випадків на 1000 осіб на рік, зростаючи до 3,9–11,8 на 1000 осіб серед людей віком старше 65-ти років. У США, що налічує 318 мільйонів жителів, фіксується близько мільйона випадків оперізуючого лишаю на рік. Захворюваність на оперізуючий лишай у США складає приблизно 4 випадки на 1000 жителів на рік. Захворюваність серед осіб у віці 60 років та старше складає приблизно 10 випадків на 1000 жителів на рік. Згідно актуальних епідеміологічних даних, що походять зі Сполучених Штатів Америки, у близько 1/3 осіб протягом їх життя розвинеться оперізуючий лишай. Старші особи та пацієнти із імунодефіцитом складають групу підвищеного ризику госпіталізації. У Сполучених Штатах Америки приблизно 30 % госпіталізованих з приводу оперізуючого лишаю пацієнтів складають хворі із імунодефіцитом або які приймають імунодепресанти. У зв’язку зі старінням суспільства, зростанням захворюваності на онкологічні захворювання та все більшим поширенням агресивного лікування (напр. біологічне лікування ревматологічних захворювань) слід очікувати зростання захворюваності на оперізуючий лишай.

Хоча багато осіб не пам’ятають факту хвороби вітряною віспою, вважається, що приблизно 95% популяції після 40 років життя перехворіли вітряною віспою.

Заразливість оперізуючого лишаю для оточення

Вірус VZV , який викликає оперізуючий лишай, може переноситися з особи із активним оперізуючим лишаєм на особи, піддатливі до інфікування VZV, тобто такі, що досі не хворіли на вітряну віспу. У таких випадках може розвинутись вітряна віспа, натомість не розвинеться безпосередньо оперізуючий лишай. Оперізуючий лишай є значно менш заразливий ніж вітряна віспа і ризик інфікування вірусом VZV після контакту із хворим низький. Вірус VZV поширюється через безпосередній контакт із рідиною, що міститься у герпетичних висипаннях (пухирцях). Хворі на оперізуючий лишай заразливі для оточення у фазі свіжої пухирцевої висипки без ознак засихання, натомість вони не заразливі перед появою висипки та після засихання пухирців з утворенням струпів. Рекомендується, щоб особа, хвора на оперізуючий лишай, прикривала висипку одягом, що значно зменшує заразливість для оточення. Особами, обтяженими високим ризиком тяжкого протікання вітряної віспи, вважаються вагітні жінки, недоношені немовлята, народжені від матерів, піддатливих до захворювання на вітряну віспу, діти, народжені до 28-го тижня вагітності або з масою тіла нижче 1000 грамів, незалежно від того, чи матір перехворіла на вітряну віспу або була вакцинована, та пацієнти із порушенням імунітету незалежно від віку.

Лікування оперізуючого лишаю

Для лікування використовуються противірусні препарати, що знижують інтенсивність та тривалість симптомів оперізуючого лишаю. Умовою ефективності є ранній початок лікування, якнайшвидше після появи висипки. Відсутні докази того, що противірусне лікування запобігає появі найважливішого ускладнення — постгерпетичної невралгії. Лікування болю — симптоматичне.

Противірусне лікування

Противірусне лікування знижує інтенсивність та тривалість симптомів оперізуючого лишаю. Доступні декілька противірусних препаратів (ацикловір, валацикловір, фамцикловір), які можуть скоротити тривалість та знизити інтенсивність захворювання. Умовою ефективності лікування є його ранній початок — якнайшвидше після появи висипки. Проте докази того, що противірусне лікування запобігає появі постгерпетичної невралгії, відсутні.

Лікування болю

Для лікування болю використовуються знеболювальні препарати, розігріваючі мазі та компреси. Купелі та протигістамінні препарати можуть зменшити свербіж, що супроводжує висипку.

Профілактика оперізуючого лишаю

Єдиним способом зниження ризику появи оперізуючого лишаю та супроводжуючого його тривалого больового синдрому, який може бути наслідком оперізуючого лишаю, є профілактичні щеплення (вакцинація). За допомогою вакцинації можна запобігти вітряній віспі, що знижує ризик пізнішого розвитку оперізуючого лишаю. Також існує вакцина для профілактики власне оперізуючого лишаю в осіб, які перехворіли вітряною віспою.

Вакцину від вітряної віспи можна використовувати від 9-го місяця життя без верхньої вікової межі. Вона складається із двох доз, які вводять з інтервалом щонайменше 4–6 тижнів. Призначена для осіб, що не хворіли на вітряну віспу.

Вакцина від оперізуючого лишаю зареєстрована у США та Європейському Союзі.

Герпес оперізуючий

Оперізуючий лишай має другу назву – оперізуючий герпес, так як збудником є ​​вірус герпесу. Захворювання вражає нервову систему і шкірні покриви, а тому лікування проводиться як неврологами, так і дерматологами, в залежності від того, які клінічні прояви найбільш виражені. Оперізуючий лишай, і вітряна віспа мають загальну етіологію і патогенез. Оперізуючий лишай характеризується елементами, еволюціонують від стадії плями і освіти везикули до залишкової гіперпігментації. Етіотропне лікування захворювання проводиться ацикловіром, Віролекс, зовіракс. Воно супроводжується симптоматичною терапією, обробкою уражених ділянок зеленкою і дерматоловую маззю, місцевими фізіопроцедурами.

Збудником оперізуючого герпесу і вітряної віспи є вірус сімейства Herpesviridae. Він, як і всі віруси цього сімейства нестійкий у зовнішньому середовищі і швидко гине під впливом сонячних променів, дезінфікуючих та миючих речовин, а так само при нагріванні. Але в умовах низьких температур здатний зберігатися тривалий час і дуже стійкий до повторному заморожуванню.

Епідеміологія

Незважаючи на високу контагіозність, оперізуючий герпес зустрічається тільки у вигляді спорадичних випадків, пік захворюваності припадає на холодну пору року, на кожні сто тисяч населення близько 12-15 випадків захворюваності. До групи ризику входять люди старшого і середнього віку, які раніше перенесли вітряну віспу. І лише незначний відсоток перехворіли герпесом цієї форми не набуває стійкого імунітету, внаслідок чого можливе повторне інфікування при зустрічі з вірусом оперізуючого герпесу. Високу контагиозность захворювання підтверджують випадки, коли діти, які контактували з хворими на оперізувальний герпес, захворювали на вітряну віспу. Ще в 1888 році, лікарі помітили цю закономірність, що і стало підтвердженням теорії про схожу етіології і патогенезі обох захворювань.

Оперізуючий лишай: причини

Оперізуючий герпес є вторинною інфекцією ендогенного походження в осіб, які раніше перенесли вітряну віспу в клінічній або латентній формі. Після вітряної віспи вірус здатний довго персистувати в організмі і найімовірніше локалізується в спінальних гангліях і в гангліях черепних нервів, а під впливом провокуючих чинників відбувається його реактивація. Лабораторна діагностика та особливості патогенезу латентних форм захворювання поки не достатньо вивчені, але реактивація вірусу і його клінічні прояви у вигляді оперізуючого герпесу відбуваються при ослабленні клітинного імунітету.

Стресові стани, травми, переохолодження, соматичні і інфекційні захворювання так само можуть активізувати вірус. Відсоток захворюваності вище у тих осіб, які страждають на онкологічні захворювання, хворобами крові або приймають гормональні та хіміопрепарати, з віком ймовірність захворіти так само значно зростає.

Патологічна анатомія захворювання в класичному вигляді являє собою запальні зміни в спінальних гангліях і на прилеглих ділянках шкірних покривів, іноді в процес втягуються задні і передні роги сірої речовини і корінців спинного мозку, а так само м’які мозкові оболонки.

Клініка оперізувального герпесу

Захворювання починається поступово, з загальних продромальних симптомів: головний біль, диспепсичні розлади, невеликий підйом температури, озноб і нездужання. Надалі приєднуються біль і свербіж по ходу периферичних нервових стовбурів, можливі свербіж і печіння шкіри на місці майбутніх висипань. Ці ознаки є суб’єктивними, і інтенсивність проявів у кожного пацієнта може варіюватися. Тривалість початкового періоду не більше 4-х діб, але у дітей цей період дещо коротший, ніж у дорослих.

Після нетривалого продромального періоду відзначається різкий підйом температури до фебрильною і симптоми інтоксикації (головний і м’язовий біль, втрата апетиту). Одночасно з цим по ходу одного або декількох спінальних гангліїв з’являється хвороблива шкірний висип у вигляді рожевих плям, які не схильні до злиття, діаметром 2-5 мм. Але протягом доби на тлі екзантем з’являються тесносгруппірованние везикули з серозним вмістом. Краї везикул нерівні, підстава отечное і гиперемированное. Залежно від стану імунної системи і від важкості перебігу оперізувального герпесу відзначатися збільшення і болючість регіонарних лімфатичних вузлів. У дітей можливі катаральні запалення верхніх дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт, риніт), що ускладнює перебіг хвороби.

Оперізуючий герпес у дітей

Екзантеми локалізуються в місцях проекції нервового стовбура, діагностується як одностороннє, так і двостороннє ураження нервових гангліїв. Найчастіше зустрічається одностороннє ураження, яке локалізується по ходу міжреберних нервів, трійчастого лицьового нерва. Випадки, коли уражаються нервові стовбури кінцівок з розвитком невриту, досить рідкісні; іноді спостерігаються висипи в паховій області.

При оперізувальному герпесі, так само як і при вітряної віспи, одночасно можна побачити висипання різних стадій, починаючи від плями і закінчуючи ділянками гіперпігментації після дозволу везикул. Через кілька днів набряклість навколо везикул починає спадати, а разом з нею і гіперемія, вміст везикул мутніє, поступово вони підсихають, на їх місці утворюються серозні скоринки, після відпадання яких відзначається невелика пігментація шкіри. Разом з цим знижується температура, інтенсивність синдромів інтоксикації, і до кінця третьої тижня настає одужання.

  1. Генералізованная форма. Іноді генералізовану форму оперізуючого герпесу плутають з приєдналася вітряну віспу, так як висипання відзначаються не тільки по ходу нервових стовбурів, а й на інших ділянках шкіри, а так само на слизових оболонках. Якщо діагностується генералізована герпетична інфекція або ж захворювання протікає більш 3-х тижнів, то слід обстежувати пацієнтів на наявність імунодефіцитів і на присутність онкологічних процесів.
  2. Абортивна форма. Якщо оперізуючий герпес протікає по абортивного типу, то характерна еритематозна висип по ходу нервових стовбурів, яка швидко зникає без перетворення в везикули. Загальний стан пацієнта при цьому не страждає.
  3. Бульозна форма. Така форма оперізувального герпесу характеризується більшими везикулами, які зливаються в великі бульбашки з серозним вмістом. Якщо при цьому ушкоджуються кровоносні судини, то вміст стає геморагічним, а при приєднанні інфекції – гнійним. У важких випадках, бульбашки зливаються в суцільні стрічки, які при підсиханні так само можуть інфікуватися, і в подальшому утворюють темний некротичний струп. Тяжкість перебігу цієї форми залежить від локалізації екзантем: якщо вражаються лицьові нерви, то приєднуються гострі невралгічні болю, ураження повік і рогівки.

Читайте також: Герпес: чим підступний вірус і як його лікувати

Тривалість захворювання в гострій формі – 2-3 тижні; при абортивної – кілька днів; а при ускладненому або затяжному перебігу – більше місяця. Болі пекучі, носять нападоподібний характер, і їх інтенсивність зростає в нічний час. Локальні парестезії та порушення чутливості шкіри так само є найбільш характерними симптомами оперізуючого герпесу.

Відзначаються випадки ураження окорухових нервів, черевних м’язів і сфінктера сечового міхура. Якщо розвивається серозний менінгіт, то ступінь змін при дослідженні ліквору не завжди відповідає вираженості менінгіальних симптомів. У гострій фазі можливий енцефаліт і менінгоенцефаліт; полирадикулоневропатия і гостра миелопатия зустрічаються в епізодичних випадках.

Оперізуючий герпес на обличчі

Після лікування спостерігається стійка ремісія, а рецидиви трапляються в декількох відсотках випадків. При своєчасній комплексній терапії залишкових явищ не спостерігається, але у деяких пацієнтів невралгічні болю зберігаються протягом декількох років.

Диференціальна діагностика

У продромальному періоді оперізуючий герпес слід диференціювати від плевриту, невралгії трійчастого нерва і від синдрому гострого живота (апендицит, ниркова колька, жовчнокам’яна хвороба). Якщо висипання розташовані не по ходу нервових стовбурів, то проводиться диференціальна діагностика з простим герпесом, вітряну віспу, а буллезную форму потрібно диференціювати від бешихи і від поразок шкірних покривів при імунодефіцитах і цукровому діабеті.

Лікування оперізувального герпесу

  • Етіотропна терапія полягає в застосуванні виборчих інгібіторів синтезу вірусної ДНК – ацикловір. Така терапія ефективна в початкових стадіях захворювання. Ацикловір призначають внутрішньовенно крапельно, добовою дозою в 15-30 мг / кг, яку поділяють на три введення з інтервалів о 8 годині. Разову дозу розводять в 150 мл ізотонічного розчину. При застосуванні таблетованих форм ацикловіру разова доза для дорослих становить 800 мг, прийом препарату до п’яти разів на добу, загальний курс терапії – 5 днів.
  • Патогенетична терапія полягає в прийомі дипіридамолу, якої гальмує агрегацію тромбоцитів, курсом від 5 до 7 днів. Для дегідратації призначають фуросемід. Для активації імуногенезу показано внутрішньом’язове введення гомологичного імуноглобуліну, який вводять 2-3 рази на день по 1-2 дозі щодня або через день.
  • Симптоматична терапія оперізувального герпесу призначається індивідуально, в залежності від тяжкості перебігу. Застосовуються анальгетики, жарознижуючі і загальнозміцнюючі препарати, при розладах сну – седативні і снодійні препарати, в окремих випадках показаний прийом антидепресантів. Якщо симптоми інтоксикації яскраво виражені, то проводиться дезінтоксикаційна терапія з форсованим діурезом.

Місцево везикули обробляють розчином зеленки, а скоринки змащують 5% дерматоловую маззю. Репарант на основі діалізата з крові телят, метаціловую мазь застосовують при уповільнених формах оперізувального герпесу. Локально, на ділянки шкіри з висипаннями оперізувального герпесу, призначають УФО, кварц і лазерну терапію. При приєднанні вторинної інфекції проводять курс антибіотикотерапії.