Яка країна належить до НІС першого покоління

0 Comments

“Нові індустріальні країни” у всесвітньому господарстві

“Нові індустріальні країни”: місце у світовій економіці

Загальна характеристика “нових індустріальних країн”

Нові індустріальні країни” (НПК) (англ. new industrial countries) – це група країн, що розвиваються, в яких за останні десятиліття відбувся кількісний і якісний стрибок соціально-економічних показників. Економіка цих країн за короткий термін здійснила перехід від відсталої, характерної для країн, що розвиваються, до високорозвиненої. За такими показниками, як валовий внутрішній продукт (ВВП), ВВП на душу населення, обсяг експорту НІК першої хвилі вже випереджають деякі розвинені постіндустріальні країни світу. Політика НІК другої хвилі найчастіше має наздоганяючий характер, але помітна тенденція з наближення до окремих промислово розвинених країн.

Назва НІК не відображає їх змісту, тому що спочатку малися на увазі “азійські тигри” (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур). Термін НІК, використовується для виділення не окремих країн, а цілої системи у світовій економіці.

До НІК Південно-Східної Азії належать: Південна Корея, Сінгапур, Гонконг (Сянган), Тайвань (так звані “азійські тигри” або НІК першої хвилі), а також Малайзія, Індонезія, Таїланд (“азійські дракони”) і Філіппіни (НІК наступних хвиль).

Загальні риси “нових індустріальних країн”:

■ демонструють найвищі темпи економічного розвитку (8% на рік у НІК першої хвилі);

■ провідною галуззю є обробна промисловість;

■ активна інтеграція (ЛАІ, АТЕС, МЕРКОСУР, ASEAN, AFTA);

■ створення власних ТНК, які не поступаються ТНК провідних країн світу:

■ велика увага приділяється освіті;

■ використання високих технологій;

■ зберігають привабливість для іноземних ТНК внаслідок дешевизни робочої сили, володіння значними сировинними ресурсами, розвитку банківського і страхового секторів;

■ спеціалізуються на виробництві побутової техніки і комп’ютерів, одягу і взуття;

■ здійснюють розвиток національної економіки з переважною орієнтацією на експорт (азійська модель) із орієнтацією на імпортозаміщення (латиноамериканська модель).

Критерії, за якими ті чи інші держави відносять до НІК за методикою ООН, наступні:

■ розмір ВВП на душу населення;

■ середньорічні темпи його приросту;

■ питома вага обробної промисловості у ВВП (він повинен бути більше 20%);

■ обсяг експорту промислових виробів і їх частка в загальному вивозі;

■ обсяг прямих іноземних інвестицій.

За всіма цими показниками “нові індустріальні країни” не тільки виділяються на тлі інших країн, що розвиваються, але найчастіше перевершують подібні показники низки промислово розвинених країн.

Так, наприклад, Тайвань за період з 1952 по 1993 pp. збільшив обсяг валового внутрішнього продукту в 170 разів, а обіг зовнішньої торгівлі в 500 разів. Середньорічні темпи економічного розвитку досягали 8,7% при збереженні низького рівня інфляції – 3,6%. За показниками соціального розвитку Тайвань знаходиться на рівні розвинених країн світу. Обсяг валового національного продукту на душу населення становив більше 12 тис. дол. в середині 90-х років. Станом на 2011 р. ВВП Тайваню, розрахований за паритетом купівельної спроможності (ПКС) на душу населення становив 38200 дол. А загальний ВВП за ПКС у 2011 р. склав 887,3 млрд дол. [1] .

  • [1] За даними: United Natione Conference on Trade and Development: [Electronic Resourse] – Way of access: http //unctad.org/en/Pages aapx

✅Список нових індустріальних країн (НІК)

В останні десятиліття 20-го століття ряд держав, що розвиваються, зробили високий стрибок в соціально-економічних показниках, наблизившись в цьому значенні до високорозвинених держав. За короткий період цілий список новоіндустріальних країн перейшли на іншу модель розвитку в економічній системі за рахунок правильного запозичення досвіду західних держав і впровадження його в національну систему управління.

Нові індустріальні країни

Новоіндустріальний розвиток почався в 50-х роках 20 століття з Азії, надалі число країн збільшувалося. Досягти помітних результатів держави змогли за 20-30 років, статус НІК більшість отримала в період з 70-х по 90-і роки.

  • НІК першого покоління: Сінгапур, Тайвань, Гонконг, Республіка Корея. Ця група країн отримала назву “4 азіатських тигра” або «4 азіатських дракона».
  • Другого покоління: Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Уругвай.
  • Третього: Індонезія, Туреччина, Малайзія, Туніс, Кіпр, Індія.
  • Четвертого: Іран, Філіппіни, Китай.

Виділяють дві континентальні зони – азіатську і латиноамериканську, всередині яких країни НІК природним чином впливають на сусідні по карті держави.

Існує безліч пов’язаних факторів, що впливають на розвиток країни по одному зі шляхів індустріалізації. Зовнішньополітичні та внутрішньополітичні причини можна звести до 3 основних:

  • Вирішення політичних завдань. Наприклад, Тайвань і Південна Корея опинилися в зоні стратегічної зовнішньої політики США По боротьбі з комуністичною течією в азіатських державах. Країни отримали значну фінансову і військову підтримку. До схожих інтересів відносяться території Латинської Америки.
  • Введення іноземних інвестицій. В останні десятиліття 20 століття частка інвестицій в НІК досягла 42% вкладень в держави, що розвиваються. 10% всіх зарубіжних інвестицій прийшло з США. Другий важливий інвестор в НІК – Японія. За рахунок іноземних вкладень створювалася Базова економічна система. Основна мета – розвиток обробної промисловості – була досягнута, що дозволило державам стати лідерами у світовому експорті товарів споживання.
  • Внутрішня політика і перетворення. Реформи, спрямовані на стабілізацію грошових звернень, скорочення витрат держави та інші політичні зміни стали поштовхом для трансформації державної системи. В процесі індустріалізації були надані гарантії зарубіжним інвесторам.

Ці країни входять в міжнаціональні корпорації і активно розвивають промисловість, зміцнюючи цим своє становище на світовому ринку.

Основні моделі

Поділ країн НІК на 2 континентальні групи з географії збігся з вибором принципової моделі розвитку держави. Фахівці виділили 2 моделі НІК :

  • Азіатський тип можна назвати екстравертним. Політична стратегія тут – імпортозаміщення та орієнтованість на експорт. Фінанси рівномірно розподіляються і йдуть в різні промислові галузі. Формується широке коло фінансування. Збільшується кількість підприємств з виробництва продукції масового споживання. Основа розвитку – сильне запозичення технологій і підтримка іноземних держав.
  • Латиноамериканський тип називають інтровертним. Тут основною ідеєю стабільності і зростання економіки став протекціонізм і відсутність конкурентів з боку зарубіжних країн. Фінансування підприємців спрямоване на сферу торгівлі і послуг, обробну промисловість — в матеріаломістку і металоємну галузі. Основа економіки – орієнтація на імпортозаміщення на базі американських ТНК і ТНБ.

Обидва типи розвитку показали високу ефективність у збільшенні темпів економічного зростання. Під час криз зростання економіки часто сповільнювалося, але не було глибоких падінь показників.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) змогла представити головні критерії оцінки для визначення держав як НІК :

  • коефіцієнт валового внутрішнього продукту на душу населення (ВВП);
  • швидкість приросту ВВП на рік;
  • понад 20% питома вага обробної промисловості у ВВП;
  • частка експорту промислових товарів у загальному вивезенні;
  • обсяг інвестицій.

Попри відмінності в типі індустріалізації, є загальні принципи роботи. Вони дозволяють країнам представляти і досягати необхідного рівня розвитку для потрапляння в список нових індустріальних країн.

До них відносяться:

  • активне задіяння національних ресурсів;
  • ставка на обробну промисловість;
  • стратегія на експорт;
  • розвиток освітніх систем, науки, сучасних технологій;
  • створення власних ТНК;
  • просування банківської та страхової сфери.

Також позначаються сприятливі геополітичні та культурно-історичні позиції.

“Четвірка азіатських тигрів”

“Четвірка азіатських драконів” – такою групою в НІК увійшли Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Республіка Корея. Ці держави стали першим поколінням нових індустріальних країн Азії, в 50-х роках — групою «першого ешелону» на континенті. Пізніше, з другої і третьої хвиль в 80-90-х, список поповнили Індонезія, Малайзія і Філіппіни. НІК Азії пройшли шлях розвинених країн світу, але на кілька десятиліть швидше.

Індустріалізація в країнах Азії почалася в 50-і роки з легкої, текстильної промисловості. У 60-70-ті фокус змістився на важку промисловість, пізніше активний розвиток отримали наукомісткі виробництва — електротехніка і конструкційні матеріали.

У зовнішньоекономічному розвитку цих країн ключова імпортозамінна стратегія одночасно працювала із захистом національної промисловості від конкуренції імпортних товарів.

Далі економіка перейшла на експортоорієнтовану модель відкритого типу, це вимагало пошуку інвестицій з боку буржуазії країни та іноземних підприємців. В результаті був сформований сектор гірничодобувної промисловості, транспорт і енергетичний сектор.

До кінця 90-х промислове виробництво НІК Азії вийшло на перше місце у створенні ВВП, а частка сільськогосподарської промисловості скоротилася до 10-20%. Республіка Корея увійшла в 10-ку країн за загальним обсягом промислового виробництва на світовому ринку. Інші держави азіатських НІК представили другу 10-ку. Надалі в Кореї, Тайвані та Сінгапурі переважаючою стала сфера послуг і туризму.

Візитною карткою новоіндустріальних країн Азії став експорт товарів споживчого призначення у великих оптових поставках на світовий ринок. Особливе місце зайняла електронна промисловість: ще в 1990 р.частка світової продукції перевищила¼.

НІК Азії “першого покоління” вийшли на світовий ринок електроніки, автомобілів, морських суден, деяких видів озброєння і різного роду машинобудівної продукції. Вони зміцнили своє становище на ринках виробів хімічної та легкої промисловості.

Латинська Америка

Регіон Латинської Америки зберігає риси внутрішньополітичної нестабільності, часті зміни уряду, опозиційні настрої і військові конфлікти. Проте Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі та Уругвай увійшли до списку НІК у 70-х роках і стали країнами «другого покоління».

Латиноамериканські НІК почали свій розвиток за моделлю імпортозаміщення, що спочатку призвело до стрімкого зростання економіки, але відсутність конкуренції і обмежений внутрішній ринок призвели до зниження якості продукції і спаду високих початкових показників.

Бразилія лідирує серед латинських НІК. Почавши свою нову індустріалізацію в 50-60-х, країна домоглася великих успіхів: створила сучасне промислове виробництво, ставши індустріально-аграрною країною і підвищивши частку промисловості до 40% ВВП, сільського господарства — до 10%, частку сфери послуг — більш ніж на 50%.

З 1964 р залучення іноземного капіталу стало основою для розвитку обробної промисловості. У наступне десятиліття економіка зростала на 11% на рік, а промисловість — на 15%. Асортимент експорту збільшувався. У 70-х роках рівень капіталовкладень склав приблизно 24% національного доходу.

Машинобудування і металообробка стають найбільш розвиненими галузями латиноамериканських НІК , а також ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ машин і техніки. До основної статті експорту увійшли: транспортне обладнання, залізна руда, соя, взуття, автомобілі, кава. Стаття імпорту: продукція хімічної промисловості, транспортне обладнання.

До кінця 90-х прямі інвестиції в Латинські НІК збільшилися в 1,5 рази. Головними інвесторами стали ТНК США, Німеччина і Японія. Внутрішній ринок країн сприятливо поєднував природні і робочі ресурси, що збільшувало інтерес інвесторів.

Всі країни НІК зав’язали міцні партнерські зв’язки з розвиненими державами і є найбільшими експортерами сировини і продовольства. У 21 столітті особливістю фінансової системи НІК стає переміщення капіталу з них в країни більш високого рівня розвитку.

НІК зміцнюють вплив на світову економіку за допомогою фінансових операцій. Труднощі, з якими держави НІК досі справляються – це високий зовнішній борг і залежність від економік інших країн. Росія різною мірою має торговельно-економічні відносини з більшістю країн НІК .