Як називалася перша збірка дитячих віршів Ольги Берггольц

0 Comments

Як називалася перша збірка дитячих віршів Ольги Берггольц

II. Вступне слово

Яке жниво титана праці? На це запитання можна відповісти лише приблизно. Усі Франкові твори і досі не виявлені, а ті, що відомі — понад 8400, не вкладаються і в 200 томів, астрономічна цифра. Досі найповніше видання — 50-томне, в якому перші 25 томів — художні твори, у т.ч. перекладні; 26 — 42 томи — літературна критика, фольклор і мовознавство; 43 — 47 томи — філософія, етика, економіка, історія; останні три томи — вибрані листи.
Багатогранність Франка більш ніж дивовижна. Поет і прозаїк, драматург і перекладач, публіцист і сатирик, літературний критик і редактор, журналіст і видавець, філософ і економіст, фольклорист і етнограф, антрополог і етнолог, мистецтвознавець і педагог, політичний і партійний діяч — такий далеко не повний перелік творчих граней великого Каменяра.
Максим Рильський так висловився з цього приводу: «Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-до-слідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків — але, зрештою, все зливається у світлу гармонію».
Віддаючи належне всім граням таланту Франка, ми відзначаємо: як митець він передусім — поет. Поезіями він розпочав свою творчість, ними він і закінчив її. Саме в поезії Франко найяскравіше самовиразився як митець, як мислитель, як явище інтелекту, і нарешті, як особистість незвичайної емоційності, якій властива повна гармонія почуттів.

III. Оголошення теми і мети
Отже, сьогодні ми маємо можливість познайомитись із лірикою поета патріотичного та громадянського спрямувань. Тема уроку.

1. Обговорення епіграфа

Бажав я для скованих волі,
Для скривджених кращої долі
І рівного права для всіх:
Це весь і єдиний мій гріх!

2. Бесіда
• Пригадайте у хронологічній послідовності перші збірки Франка.
• Збірка «З вершин і низин» видавалася кілька разів. Пригадайте роки. (1883, 1887, 1893 рр.)

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Повідомлення плану

2. Лекція
Лірика Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Громадсько-політична, філософська, інтимна і національно-патріотична лірика поета є окрасою української поезії і належить до найвищих досягнень у другій половині ХІХ ст.
За життя Франка вийшло дев’ять поетичних збірок.
Збірка «З вершин і низин» — це складна мистецька будова з віршів, писаних у різний час і з різного приводу. «Укладаючи матеріал для сеї книжки,— писав І. Франко у «Передньому слові»,— я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку артистичну суцільність». Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах — «De profundis», «Профілі і маски» та «Сонети» — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» та «Легенди» — твори епічні.

3. Робота у групах
Поділ на дві групи: перша — аналізує поезію «Каменярі», друга — «Товаришам із тюрми».

4. Прослуховування аудіозапису «Гімн» на музику Миколи Лисенка

5. Лекція
Збірка відкривається віршем «Гімн», в якому створено високохудожній образ «вічного революціонера», який потім був підсилений образом каменяра. Могутній голос «вічного революціонера» закликає на боротьбу за свободу і кращу долю народу. Цілою системою художніх засобів Франко досягає високої поетичної образності, глибокої переконливості і віри в торжество ідей революційної боротьби та неминучість суспільних змін.

«Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело»,—

пише він про революціонера. Ніщо не може зупинити «дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю», і за яким «міліони радо йдуть». У кінці твору в алегоричній формі виражається віра поета в настання нового життя.
Франкові вірші циклу «Веснянки» («Гріє сонечко», «Гримить!», «Земле моя, всеплодющая мати») творчо переосмислюють жанр народної пісні і підносять ідеї оновлення, віри в людський розум, «братерство всесвітнє». Поет закликає передову інтелігенцію сіяти «думи вольнії», «жадобу братолюбія» («Гріє сонечко»).
Тоді чарівниця-весна обов’язково змінить холодну і сувору зиму. «Тайна дрож пронимає народи», змін чекають мільйони народів, які не хочуть жити по-старому («Гримить!»)
Про свій кровний зв’язок з народом І. Франко пише у вірші «Земле моя, всеплодющая мати». Нестерпно боляче було дивитися йому на знедолених, темних, безправних людей, не вистачало сил у нерівній боротьбі. Тому він звертається до матінки-землі із синівським проханням:
Земле моя, всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!

6. Групова робота над текстами поезій, їх аналіз

Група 1 — «Гріє сонечко»
1) Основна думка поезії — заклик до боротьби.
2) Ліричний герой, милуючись красою природи, думає про нестерпне життя свого народу, про необхідність боротьби за його визволення.
3) Будова поезії. Поділ на дві частини. Паралельними до образу сіяча є образи борців, які засівають визвольні ідеї.
4) Символіка вірша:
а) всемогутній поклик весни — це голос правди, голос революційних ідей;
б) пухка, жива рілля — поневолений народ, що сприймає ці ідеї, як земля посіяне зерно.

Група 2 — «Гримить»
1) Основна думка твору — заклик до боротьби.
2) Основний композиційний прийом — паралелізм — зіставлення явищ природи і людського життя. (Звідси дві частини твору.)
3) Основні художні прийоми — алітерація, анафора, епіфора.

7. Продовжте речення (теорія літератури)

Алітерація — це … (вид поетичного звукопису: повторення однакових або подібних приголосних звуків у рядку, реченні, строфі для посилення інтонаційної виразності, музичності).

Анафора — це … (повторення слова або групи слів на початку кількох фраз чи строф).

Епіфора — це … (стилістичний прийом, протилежний анафорі: повторення однакових виразів, слів чи звукових сполучень у кінці віршованих рядків або строф із метою посилення виразності й музичності поетичної мови).

8. Пояснення
Віщим словом поета-патріота є цикл поезій «Україна» зі збірки «З вершин і низин», до якого увійшли вірші «Моя любов», «Не пора», «Розвивайся ти, високий дубе», «Ляхам». Ці поезії пройняті ідеєю боротьби за національні та загальнолюдські ідеали, закликають рвати кайдани національного й соціального гноблення.
Патріотичні вірші цього циклу забороняла царська цензура. Понад півстоліття не друкувались вони і за радянських часів. Вірш «Не пора…» закликає співвітчизників не бути слугами російських царів і польського панства.

Не пора, не пора, не пора,
Москалеві й ляхові служить!

Нам пора для України жить.

Вірш «Сідоглавому», як вважають літературознавці, був адресований лідеру народознавців Юліанові Романчику, який у статті «Смутна поява» звинувачував поета у відсутності патріотизму. Відповідаючи на це безпідставне звинувачення, Франко вдається до антитези, протиставляючи свою любов до України фальшивій:

Бо твій патріотизм
Празнична одежина,
А мій — то труд важкий,
Гарячка неодержима.

Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, —
Я ж не люблю її
З надмірної любови.

І. Я. Франко був твердо переконаний, що кожна людина повин-на виконувати свій громадянський обов’язок. Любов’ю до рідного краю, до України сповнена лірика поета.

V. Підсумки
1. Скласти сенкан до слова патріот.
2. Повідомлення домашнього завдання.
3. Прочитати поезії «Гімн», «Каменярі», «Гримить! Благодатна пора наступає…», проаналізувати їх, скласти їх тези. Вивчити напам’ять поезію «Чого являєшся мені у сні».

Додаток 1

Біографія

1. Кому належать ці слова? «Франкова любов до рідного народу загальнолюдська своїм змістом, пов’язана з безнастанною працею, «кривавою в серці раною», що завжди болить і весь час змушує його думати про добро народу».
а) Лесі Українці;
б) Миколі Лисенку;
в) Симону Петлюрі;
г) Михайлу Грушевському.

2. Хто з письменників яскраво передав життєвий подвиг великого українського письменника образом могутнього дуба?
а) Іван Драч;
б) Микола Бажан;
в) Євген Маланюк;
г) Максим Рильський.

3. Хто назвав «Мойсей» другим «Заповітом» української літератури?
а) Юрій Шерех;
б) Борис Степанишин;
в) Михайло Возняк;
г) Леонід Стеценко.

4. Іван Франко народився:
а) 27 серпня 1854 року;
б) 27 вересня 1855 року;
в) 25 серпня 1856 року;
г) 27 серпня 1856 року.

5. Ким був батько Франка?
а) Учителем;
б) стельмахом;
в) ковалем;
г) священиком.

6. Де народився І. Я. Франко?
а) У Ясениці Сільній Дрогобицького повіту;
б) у Нагуєвичах Дрогобицького повіту;
в) у Стеблеві Канівського повіту;
г) у Дрогобичі.

7. У яких творах описані враження від дитячих років?
а) «У кузні»;
б) «Малий Мирон»;
в) «На дні»;
г) «Під оборогом».

8. У яких закладах навчався І. Франко?
а) У школі села Нагуєвичі;
б) у школі села Ясениця Сільна;
в) у Дрогобицькій гімназії;
г) у нормальній школі при Василіанському монастирі.

9. У яких творах передано враження від шкільних років?
а) «Грицева шкільна наука»;
б) «Борис Граб»;
в) «Олівець»;
г) «Schonschreiben».

10. На який період припадають перші літературні спроби?
а) На дитячі роки;
б) на період першого ув’язнення;
в) на роки навчання в гімназії;
г) на роки навчання в університеті.

11. Франко володів такими мовами:
а) німецькою;
б) японською;
в) польською;
г) російською.

12. Франко вперше надрукував свої вірші «Пісні народні», «Моя пісня» в журналі:
а) «Громадський друг»;
б) «Життя і слово»;
в) «Дзвін»;
г) «Друг».

13. Студентом якого університету став Франко восени 1875 року?
а) Краківського;
б) Віденського;
в) Львівського;
г) Празького.

14. Як називалася перша збірка віршів?
а) «З вершин і низин»;
б) «Мій Ізмарагд»;
в) «Зів’яле листя»;
г) «Баляди і розкази».

15. У березні 1880 року Франка заарештували:
а) вперше;
б) вдруге;
в) втретє;
г) вчетверте.

16. У тюрмі Франко написав:
а) «Зів’яле листя»;
б) «На дні»;
в) «Думи пролетарія»;
г) «Олівець».

17. Кому належать слова: «Іван Франко — це розум і серце нашого народу»?
а) М. Коцюбинському;
б) М. Рильському;
в) Д. Павличку;
г) В. Сосюрі.

18. Відвідування Києва в 1885—1886 рр. сприяло знайомству з:
а) Миколою Лисенком;
б) Іваном Нечуєм-Левицьким;
в) Михайлом Старицьким;
г) Павлом Житецьким.

19. Про кого сказано: «Жінка, що завжди була поруч»?
а) Ольгу Хоружинську;
б) Ольгу Рошкевич;
в) Целіну Зигмунтовську;
г) Юзефу Дзвонковську.

20. Пробна лекція у Львівському університеті називалася:
а) «Кайдашева сімя» І. Нечуя-Левицького;
б) «Лісова пісня» Лесі Українки;
в) «Кавказ» Тараса Шевченка;
г) «Наймичка» Тараса Шевченка.

21. Збірка «З вершин і низин» (1887 р.) присвячена:
а) Ользі Рошкевич;
б) Целіні Зигмунтовській;
в) Ользі Хоружинській;
г) Юзефі Дзвонковській.

22. Який університет 1906 року присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності?
а) Харківський;
б) Львівський;
в) Київський;
г) Краківський.

23. У 1893 році І. Я. Франко захищає дисертацію з теми:
а) «Думи пролетарія»;
б) «Жіноча доля в руських піснях народних»;
в) «Варлаам і Йоасаф» — старохристиянський духовний роман і його літературна історія»;
г) «Баляди і розкази».

24. І. Я. Франка поховано:
а) у Нагуєвичах;
б) на Личаківському кладовищі Львова;
в) на Байковому кладовищі Києва;
г) на Новодівичому кладовищі Москви.

Патріотична та громадянська лірика І. Я. Франка. Збірка «З вершин і низин» (вірші «Гімн», «Каменярі», «Гримить! Благодатна пора наступає…» та ін.). Аналіз творів. Тестові завдання, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Біографія Берггольц Ольги Федорівни. Ольга Берггольц – біографія, фото, історія особистого життя поетеси Поет Ольга Берггольц біографія

Російська письменниця, поетеса Ольга Федорівна Берггольц народилася 16 травня (за старим стилем – 3 травня) 1910 р. у Петербурзі у сім’ї лікаря. Сім’я жила робочій околиці Петербурга у районі Невської застави, де минули дитячі роки майбутньої поетеси.

У 1920-х роках. Ольга Берггольц навчалася у трудовій школі. Її перші вірші були опубліковані у 1924 р. у заводській стінгазеті, а через рік Ольга Берггольц вступила до літературної молодіжної групи “Зміна”.

У 1926 р. вона стала студенткою Вищих державних курсів мистецтвознавства при Інституті історії мистецтв, а через кілька років була переведена до Ленінградського університету.

У 1930 р. Берггольц закінчила філологічний факультет Ленінградського університету і за розподілом виїхала до Казахстану, де стала працювати роз’їзним кореспондентом газети “Радянський степ”, про що розповіла у своїй книзі “Глибинка” (1932).

Повернувшись до Ленінграда, Ольга Берггольц протягом трьох років працювала редактором у багатотиражці заводу “Електросила”. Пізніше працювала у газеті “Літературний Ленінград”.

У 1932-1935 pp. вийшли перші збірки Ольги Берггольц, з яких починається її популярність, як поетеси. Серед її творів на той час – поеми, вірші, оповідання, повісті, п’єси, публіцистика: повість “Углич” (1932), збірка нарисів, написаних у Казахстані “Глибинка” (1932), збірка лірики “Вірші” (1934), повість “Журнал (1934), збірка оповідань “Ніч у “Новому світі” (1935), повість “Зерна” (1935), збірка “Книга пісень” (1936).

У грудні 1938 р. Ольгу Берггольц заарештували, звинувативши в тому, “що вона була активною учасницею контрреволюційної терористичної організації, яка готувала терористичні акти над Ждановим та Ворошиловим” (з Дела). Вона провела півроку в ув’язненні, де внаслідок побоїв народила мертву дитину. У липні 1939 р. було звільнено “за недоведеністю складу злочину”.

Творча зрілість приходить до Берггольца в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Під час блокади Ленінграда Ольга Берггольц перебувала в обложеному фашистами місті. У листопаді 1941 р. її з тяжко хворим чоловіком мали евакуювати з Ленінграда, але чоловік помер і Ольга Федорівна залишилася у місті.

Залишаючись в обложеному Ленінграді, вона всі дні блокади працювала в Будинку Радіо, майже щодня ведучи радіопередачі, що пізніше увійшли до її книги “Говорить Ленінград”. У ці дні Берггольц стала істинно народним поетом, розділивши з ленінградцями всі жахи “смертного часу”, вселяючи надію своїми віршами.

Ольга Берггольц була нагороджена орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.

Переживши блокаду Ленінграда, Берггольц присвятила героїчній обороні міста твори “Лютневий щоденник”, “Ленінградська поема” (1942), “Ленінградський зошит” (1942; збірка), “Пам’яті захисників” (1944), п’єсу “Вони жили в Ленінграді” спільно з Георгієм Макогоненком у 1944 році і поставлена ​​в театрі Олександра Таїрова), “Твій шлях” (1945), кіносценарій “Ленінградська симфонія” (1945; спільно з Макогоненком), п’єса “У нас на землі” (1947).

У 1950 р. вона написала героїко-романтичну поему про петроградських робітників, які будували в 1918 р. на Алтаї місто-комуну – “Перворосійськ”, за яку в 1951 р. була удостоєна Державної премії СРСР.

Після відрядження до звільненого Севастополя Ольга Берггольц створила трагедію “Вірність” (1954). У 1959 р. виходить її автобіографічна книга ліричної прози “Денні зірки”, за якою у 1968 р. було знято однойменний фільм.

У 1960-ті вийшли її поетичні збірки “Вузол”, “Випробування”, в 1970-ті рр. н. – “Вірність”, “Пам’ять”.

Щоденники, які поетеса вела багато років, за її життя не побачили світ, архів після смерті був конфіскований владою. Фрагменти щоденників та деякі вірші з’явилися у 1980 р. в ізраїльському журналі “Час і ми”. Більшість спадщини, що не публікувалася в Росії, Берггольц увійшло в третій том зібрання її творів, виданий в1990 р.

Особисте життя поетеси не склалося. Перший чоловік Борис Корнілов прожив з нею не більше двох років, вони розлучилися в 1928 р. (“не зійшлися характерами”) і Ольга вийшла заміж за Миколу Молчанова, з яким навчалася разом в університеті. Микола Молчанов захворів на епілепсію і в 1942 р. помер.

Ользі Берггольц довелося пережити ще одну трагедію: в неї одна одною померли дочки: 1933 р. – молодша Майя, а через три роки – старша Ірина. Третю дитину Берггольц втратила у в’язниці. Разом із його смертю Ольга Федорівна втратила здатність бути матір’ю.

Третій чоловік, петербурзький філолог Георгій Макогоненко, 1959 р. пішов від Берггольц.

Останні шістнадцять років “біль, вино, самотність” (за словами її сестри, Марії Федорівни, яка померла 2003 р.), обступили поетесу, але не погасили в ній пісенного дару. В останній рік життя вона сказала: “я живу через біль, пишу через біль. “

Померла Ольга Федорівна 13 листопада 1975 р. в Ленінграді і була похована, всупереч своєму побажанню, не на Пискаревському цвинтарі, а на Літераторських містках Волківського цвинтаря.

Іменем Ольги Берггольц названо вулицю в Невському районі Санкт-Петербурга. На вулиці Рубінштейна, 7, де вона жила, відкрито меморіальну дошку. Ще один бронзовий барельєф пам’яті встановлено при вході в Будинок радіо.

Рядки Ольги Берггольц висічені на гранітній стелі Піскарівського меморіального цвинтаря: “Ніхто не забутий, ніщо не забуте”.

3 жовтня 1994 р. президент Росії Борис Єльцин видав указ “Про увічнення пам’яті О. Ф. Берггольц”, згідно з яким пам’ятник поетесі мали поставити на її могилі в першому півріччі 1995 р., але сестра Ольги Берггольц не захотіла нічого змінювати на могилі.
І лише 3 травня 2005 р. на Літераторських містках Волківського цвинтаря, на могилі поетеси було встановлено скульптурну композицію у граніті та бронзі, яку вінчає контур вікна, що нагадує чотирикінцевий хрест (робота петербурзького скульптора Володимира Горьового).

Весною 2010 р. у видавництві “Азбука” вийшла збірка “Ольга. Заборонений щоденник”, присвячена 100-річчю поета Ольги Берггольц. До збірки увійшли вперше зібрані разом тюремні та блокадні щоденники, уривки з так і не дописаної другої частини книги “Денні зірки”, які раніше не друкувалися листи до батька, висланого владою з Ленінграда під час блокади, рідкісні фотографії та документи з архівів Москви та Петербурга.

Крім щоденників Берггольц 1939-1949 рр., листів, фотографій та документів, до книги увійшли матеріали слідчої справи Берггольц 1938-1939 рр. із архівів ФСБ. Ці матеріали вважалися загубленими і стали доступні лише восени 2009 року.

Матеріал підготовлений на основі інформації РІА «Новости» та відкритих джерел.

Поетесі Ользі Берггольц випала страшна доля. Їй наяву довелося пройти через усе те, що багатьом бачиться лише у найважчих кошмарах. І пережила вона всі ці випробування з честю. Недарма її називали голосом блокадного Ленінграда.

Протягом усієї блокади Ленінграда Ольга Берггольц практично щодня зверталася до городян по радіо: – – – підбадьорювала, переконувала в необхідності продовжувати жити і боротися, вселяла віру у перемогу. Вона, безумовно, була героєм та людиною свого часу. За допомогою жорстоких уроків влада вселяла їй правила гри. І Ольга Федорівна знала, як грати за ними.

Обдарована природою

Важко уявити собі щасливіший початок життя та кар’єри, ніж був у Ольги Берггольц. Вона народилася 1910 року в сім’ї лікаря-хірурга німецького походження. Природа обдарувала її з нечуваною щедрістю. Берггольц належала до того типу жінок, які подобаються дуже багатьом чоловікам: середнього зросту, зі світлим густим волоссям, добре складена, круглолиця, з ясними очима і чудовою посмішкою. Крім того, вона від природи мала гарний смак в одязі та почуття стилю.

Публікуватися Берггольц почала у віці 15 років. Друкувала і вірші, і прозу. Перші твори, звісно, ​​створювалися на кшталт часу – про «зразкову комсомольську сім’ю». Але написано було не без іскри таланту. Її шлях був звичайний для епохи, яку довелося зростання майбутнього великого поета. Дівчинка із сім’ї побожних пітерських інтелігентів перетворилася на піонерську, а потім і на комсомольську активістку.

1926 року на зборах літературного об’єднання молоді «Зміна» Ольга познайомилася з молодим поетом Борисом Корніловим. Він був на 3 роки старшим і приїхав до Ленінграда з Волги «вчитися поезії». Корнілова вважали найперспективнішим літератором нового покоління. Союз двох поетів – юних, красивих і талановитих – виглядав як плакат, що агітує за владу, з гаслом «У нас кожен молодий зараз у нашій чудовій, прекрасній країні». 1928 року в сім’ї народилася дочка Ірина.

Але вже 1930-го подружжя розлучилося – не зійшлося характерами. Жодної політики. У тому ж році Берггольц, яка справляла неперевершене враження на чоловіків, вийшла заміж за літератора Миколу Молчанова, з яким навчалася на філологічному факультеті університету. Народилася ще одна дочка – Майя.

До початку 1930-х життя начебто тільки й робило, що дарувала Ользі подарунок за подарунком. Поетеса, слава Богу, не знала, яка доля на неї чекає.

Мужність і.

Молчанов не прожив із дружиною та року, коли його забрали до армії. Під час служби на кордоні з Туреччиною Микола потрапив у полон до басмаків. Після тортур, які довелося перенести, у нього розвинулася важка форма епілепсії, від якої він страждав аж до смерті. Хвороба чоловіка стала горем сім’ї. Але залишалася приватною проблемою. Тоді всі багато думали про будівництво молодої справедливої ​​держави.

Кар’єра Берггольц йшла в гору: вірші та прозу друкували і в дитячих, і у дорослих виданнях. Її талант визнали і Маршак, і Чуковський.

Наступний удар був страшнішим: померла маленька Майя, яка тільки-но навчилася вимовляти слово «мама». А 1936 року померла й старша дочка Ірина від якоїсь незрозумілої хвороби.

У 1937 році заарештували першого чоловіка поетеси -Бориса Корнілова. 1938-го його розстріляли. На той момент Берггольц вже кілька років була одружена з іншим чоловіком. Але це не завадило схопити і її, звинувативши у зв’язках із ворогами народу. Ця історія закінчилася для Берггольца відносно вдало. На ті часи – точно. Її випустили 1939-го. У в’язниці у неї народилася мертва дитина. Більше у Ольги Федорівни дітей не було.

Берггольца навіть реабілітували, визнавши арешт помилкою. А ось Бориса Корнілова було визнано невинним лише 1957-го – майже через 20 років після загибелі.

Після в’язниці в характері та способі думок Ольги відбулися значні зміни. Ілюзій щодо влади вона більше ніколи не мала. Але при цьому Берггольц почувала себе частиною країни та її народу та щиро переживала всі біди разом із співвітчизниками. Другим уроком, здобути з тюремного досвіду, стало те, що Ольга Федорівна навчилася двуличності. Коли вимагалося, видавала на публіку кон’юнктурну брехню. А страшну правду писала в стіл, у страху перед обшуками ретельно ховаючи написане.

Гіркі дні

Ось як вона писала про свої відчуття в таємному щоденнику: – – – «Відчуття в’язниці зараз, після п’яти місяців волі, виникає в мені гостріше, ніж спочатку після звільнення. Не тільки реально відчуваю, нюхаю цей важкий запах коридору з в’язниці у Великий Дім, запах риби, вогкості, цибулі, стукіт кроків сходами, а й той змішаний стан приреченості, безвиході, з якими йшла на допити. Вийняли душу, копалися в нею смердючими пальцями, плювали в неї, гадили, потім сунули її назад і кажуть: “живи”. Повернулась у порожній наш будинок (обидві мої донечки померли ще до мого арешту). Душевна рана зяяла і хворіла нестерпно. Ми ще не встигли відчути принаймні свої втрати та свій біль, як пролунала Велика Вітчизняна війна».

Війна завдала нових втрат. У 1942 році помер з голоду в обложеному Ленінграді Микола Молчанов. Після цієї втрати Берггольц вирішила залишитись у рідному місті. Їй тепер не було чого втрачати. І вона почала підтримувати співвітчизників своїми виступами з радіо та віршами.

Товаришу, нам гіркі випали дні,Погрожують нечувані біди,Але ми не забуті з тобою, не одні, –І це вже перемога.

Її голосу чекали. Ольга знала про це, тому навіть злітавши 1942-го до Москви, вона повернулася додому – до змучених голодом ленінградців. У пам’яті їх вона залишилася головним чином як голос блокади. І цей голос був щирий – це відчували та знали всі.

Війна і блокада стали головними темами творчості Берггольц на все життя. Цій темі присвячено її головну книгу «Денні зірки».

Таємний щоденник

Найпотаємніші думки вона, як і раніше, записувала в таємному щоденнику. На початку війни там з’явився запис: «Як же довели до того, що Ленінград обложений, Київ обложений, Одеса обложена. Не знаю, чого в мені більше – ненависті до німців чи роздратування, скаженого, щемливого, змішаного з дикою жалістю, – до нашого уряду. Це називалося: “Ми готові до війни”. О, сволочі, авантюристи, безжальні сволочі!»

У 1953 році, коли помер Сталін, Ольга Федорівна вибухнула несамовитим чотиривіршом:

Обливається серце кров’ю.Наш коханий, наш любий!Обхопивши твоє узголів’я,Плаче Батьківщина над Тобою.

А в таємному щоденнику поетеси на ту саму тему з’явилося щось зовсім протилежне за змістом:

О, чи не твої труби плакалиЧотири ночі, чотири дніЗ п’ятого березня у Колонному заліНад прахом, що при житті мав мене.

Навіть після всіх жахів, що випали на її частку, Ольга Федорівна не втратила своєї жіночої чарівності. У 1949 році вона одружилася втретє – за Георгія Ма-когоненка, філолога, фахівця з російської літератури. Про їхній шлюб та про особу третього чоловіка Берггольц сучасники відгукувалися по-різному. Одні казали, що Макогоненко одружився з загальновизнаною поетесою з кар’єрних спонукань. Інші стверджували: чоловік дуже мучився з Ольгою через її все зростаючі з кожним роком пристрасті до спиртного. Алкоголь на деякий час заглушав душевний біль.

Велика Ганна Ахматова закликала всіх шкодувати за Ольгою. Вважала її мученицею, якій усе прощається.

1962 року відбулося розлучення Берггольц з останнім чоловіком. Тепер головним співрозмовником у її самоті для Ольги Федорівни став таємний щоденник, якому вона відверто зізнавалася:

На зборах цілий день сиділа.то голосувала, то брехала. Як я від туги не посивіла?Як я від сорому не померла?Довго з вулиці не йшла –тільки там сама собою була.У підворітті – з двірником курила,горілку в забігайлівці пила.

Ольга Федорівна Берггольц, жінка, яку іменували «блокадною мадонною», померла на самоті 1975 року.

Як вважається рейтинг
◊ Рейтинг розраховується на основі балів, нарахованих за останній тиждень
◊ Бали нараховуються за:
⇒ відвідування сторінок, присвячених зірці
⇒ голосування за зірку
⇒ коментування зірки

Біографія, історія життя Берггольц Ольги Федорівни

Ольга Федорівна Берггольц, яка згодом стала великою радянською радянською поетесою і письменницею, народилася 16 (3) травня 1910 року у Санкт-Петербурзі у ній лікаря, працював одному з підприємств у районі Невської застави. Там і пройшло дитинство Ольги. Після революції сім’я перебралася до Угличу, де Ольга пішла навчатися до місцевої трудової школи.

Перший вірш

Перші публікації творів Ольги Берггольц з’явилися друком ще під час її навчання у трудовій школі в Угличі 1925 року. Це був вірш «Піонерам», надрукований у газеті «Ленінські іскри», та оповідання «Зачарована стежка» у журналі «Червона краватка». У тому ж році поетеса-початківець увійшла до складу літературного об’єднання робочої молоді «Зміна», один з учасників якого – Борис Корнілов – став згодом її однокурсником на Вищих курсах на базі Інституту історії мистецтв, а також її першим чоловіком.

Освіта та перша робота

Вступивши у 1926 році на Вищі державні курси мистецтвознавства, Ольга Берггольц через кілька років перевелася до Ленінградського університету на філологічний факультет, який вона закінчила у 1930 році, пройшовши переддипломну практику у владикавказькій газеті «Влада труда». Розподільна система, що діє на той час, відправила Ольгу до Алма-Ати кореспондентом газети «Радянський степ». Через рік вона повернулася до Ленінграда і, перебуваючи під враженням від радянської глибинки, написала свою першу книгу, яка так і називалася – «Глибинка». Повернувшись на батьківщину, Ольга Берггольц влаштувалась на завод «Електросила» редактором місцевої газети.

Поетична популярність

Своєї популярності як поетеси Ольга Берггольц завдячує трьом книгам, опублікованим один за одним протягом 1931-34 років – нариси «Роки штурму», збірки оповідань та віршів «Ніч у Новому світі» та «Вірші».

Новий 1939 Ольга Берггольц зустріла у тюремній камері, опинившись там після арешту за хибним звинуваченням. Через півроку її випустили, не домігшись від вагітної жінки потрібних свідчень. Тюремне ув’язнення не завадило Ользі Федорівні вступити до партії ВКП(б).

Усі два з половиною роки блокади Ольга Берггольц провела в обложеному Ленінграді. Після раптової смерті чоловіка у листопаді 1941 року була направлена ​​Ленінградським відділенням Спілки письменників в особі В.К. Кетлінської на міському радіо. Через зовсім недовго її тихий голос став гучним голосом величезного обложеного міста. Саме в цей важкий час Ольга Берггольц написала свої найяскравіші та найпронизливіші твори – поеми «Лютневий щоденник» та «Ленінградська поема», що уособлюють стійкість захисників міста на Неві. Пізніше вийшла ще одна книга, присвячена блокаді – “Говорить Ленінград”. Вона була складена із щоденних радіопередач, які пролунали в ефірі ленінградського радіо під час облоги 1941-43 років.

Держава високо оцінила внесок поетеси в оборону міста. Її нагородили орденами та Трудового Червоного Прапора, а також кількома медалями.

Післявоєнний період

Крім книги «Говорить Ленінград», після війни Ольга Берггольц створила п’єсу «Вони жили в Ленінграді». У 1952 році було надруковано цикл віршів про оборону Сталінграда. Повернувшись із відрядження до Севастополя, який також пізнав жах блокади під час війни, Ольга Берггольц написала трагедію «Вірність», яка була видана в 1954 році.

Якимсь підсумком післявоєнного періоду творчості письменниці стала книга «Денні зірки», що вийшла друком у 1959 році. У наступному десятилітті було надруковано віршовані збірки «Випробування» та «Вузол», а в останні роки життя письменниці та поетеси – «Пам’ять».

Берггольц Ольга – відома радянська поетеса, письменник, журналіст та оглядач. Її творчість припала на непрості роки в історії нашої країни. Вона почала писати у 1920-1930-ті роки, проте найбільше прославилася своїми віршами на військову тему, які вигадала, перебуваючи в блокадному Ленінграді. Крім того, її перу належить низка книг, написаних у прозі, численні нариси, а також щоденники, в яких вона розповідає про своє життя, а також виражає ставлення до радянської влади.

коротка біографія

Берггольц Ольга народилася 1910 року у Санкт-Петербурзі у ній лікаря-хірурга. У 16 років вона закінчила трудову школу, а 1925 року надрукувала свій перший вірш. Так розпочалася її літературна кар’єра: вона писала лірику, прозу, працювала у різних виданнях, писала нариси. Поетеса була двічі заміжня: з першим чоловіком, поетом Б. Корніловим вона через деякий час розлучилася (згодом він був розстріляний), з другим прожила аж до його смерті від голоду в блокадному Ленінграді. Берггольц Ольга стала жертвою політичних репресій: її заарештовували, тримали у в’язниці та навіть катували.

На щастя, поетеса було реабілітовано та отримала можливість працювати в газеті. Окрім роботи в обложеному місті, вона здійснила поїздку до Севастополя, якому присвятила цикл віршів. У 1950-1960-ті роки її вірші виходили окремими збірками, а також поширювалися у самвидаві. Лірика талановитої поетеси здобула всесоюзне визнання. Померла Берггольц Ольга у 1975 році в Ленінграді.

Ранні твори

Першими літературними роботами автора були вірш, присвячений Леніну, і невелика розповідь, що були надруковані в газеті та журналі. Молода дівчина захопилася художньою літературою та вступила до об’єднання молодих авторів, а також відвідувала курси при Інституті мистецтв. До 1930 року Ольга Берггольц була автором, що вже відбувся: вона публікувалася в популярному журналі «Чиж», а також випустила свою книгу.

Вона вступила до Ленінградського університету, проте продовжила свою літературну кар’єру. Дівчина писала не лише вірші та прозу, а й публіцистичні твори. Так, вона присвятила деякі нариси будівництва великих народногосподарських об’єктів у країні.

Творчість 1930-х років

Після закінчення університету молода жінка продовжила працювати у газеті. Деякий час вона жила в Казахстані, про що написала не лише статті та нариси, а й цілу книгу. Через кілька років поетеса повернулася до рідного міста, де випустила кілька своїх книг, серед них – поетичну збірку. Ольга Берггольц, вірші якої одразу принесли їй популярність, із середини 1930-х років стала популярним та знаменитим автором. Тематика її лірики була найрізноманітнішою – від філософських роздумів про життя до зворушливих любовних віршів.

У роки війни

Ольга Берггольц, біографія якої нерозривно пов’язана з важким воєнним часом, залишилася у блокованому Ленінграді, де працювала на радіо. У цей час помер другий чоловік, якому вона присвятила окрему книгу. За визнанням поетеси, цей твір був її найсильнішим твором. У ці страшні роки вона створює свої найкращі зразки військової лірики. 1942 року вона пише знамениту «Ленінградську поему».

У ній авторка в поетичній формі переказала важкі дні очікування жителями міста хліба. Поетеса показала страшний військовий пейзаж, проїзд машини з хлібом по замерзлій затоці, горе та розпач матерів. Ольга Берггольц, вірші про Ленінграді якої правдиво передають страшні картини голоду, розпачу та спустошення, у своїх військових творах щоразу підкреслювала силу духу та мужність бійців та простих мешканців.

У поемі «Лютневий щоденник», написаної в 1942 році, звучить думка про те, що саме проживання в блокадному Ленінграді було справжнім подвигом. Автор показує, як кожен житель міста був єдиним цілим з простими солдатами, які зі зброєю в руках відбивалися від ворогів. Поетеса показує контраст між жахливими картинами розрухи та бойовим духом населення та бійців армії.

Післявоєнна творчість

Берггольц брала участь у створенні радіофільму, присвяченого захисту Ленінграда. Саме її слова вигравіровано на меморіальній пам’ятці, де було поховано загиблих у роки страшної блокади. За свої літературні нагороди вона отримала медаль «За оборону Ленінграда». Незважаючи на те, що на одному з партійних пленумів її творчість була критикована, книги поетеси продовжували користуватися популярністю серед читацької аудиторії. Після війни вона випустила кілька нових книжок, у тому числі – цикл віршів про Сталінграді.

У цей час вона пише п’єсу «Вони жили в Ленінграді», яка була поставлена ​​в театрі. У 1960-1970-х роках твори Берггольц поширювалися через самвидав, виходили її поетичні збірки: «Вузол», «Пам’ять» та інші.

Визнання

Творчість поетеси набула всесоюзної популярності. Її ім’ям названо вулицю та сквер у Петербурзі, на її пам’ять встановлено меморіальні дошки та відкрито музей. У цьому місті їй поставлено пам’ятник.

На театральних сценах було поставлено вистави, присвячені її непростій долі. Окремо слід сказати про публікацію її щоденників, які були відправлені до архіву після смерті поетеси. Перше повне видання було здійснено у 2015 році. У своїх мемуарах Берггольц критикує радянську владу за військові поразки та захоплення ворогами багатьох міст.

Її вірші допомогли ленінградцям вижити в наскрізь промерзлому блокадному місті і не втратити людської гідності. Люди, які вмирали від виснаження, слухали звернення поетеси з чорних «тарілок» репродукторів і зміцнювалися у вірі дожити до перемоги. Голос Ольги Берггольц недаремно назвали символом Перемоги, а поетесу – «блокадною Мадонною» та музою обложеного міста.

Дитинство і юність

Народилася поетеса навесні 1910 року у місті на Неві. Ольга, або Ляля, як її називали рідні – перша дитина випускника Дерптського університету, хірурга Федора Христофоровича Берггольця, який обрусів німця. Мама Ольги – Марія Тимофіївна Грустиліна, жінка інтелігентна та освічена, «з колишніх». У шлюбі народилися дві дівчинки – Ольга (Ляля) та Марія (Муся). Наглядати за дітьми та будинком жінці допомагали няня та гувернантка.

Сім’я мешкала у старовинному будинку біля Невської застави. Революція та громадянська війна вирвали доктора Берггольця із мирного життя – польовий хірург вирушив на фронт. Голод і розруха змусили сім’ю залишити Пітер і перебратися до Углічу. Берггольці оселилися в холодній кімнаті колись келії колишнього монастиря. Недоїдання, злидні, воші – Ляля і Муся з матір’ю зазнали всі тягарі воєнного часу. В Угличі Ольга Берггольц пішла до школи. Рідних із Углича до Петрограда забрав батько, який повернувся з фронту.

Дочок Марія Тимофіївна виховувала тургенєвськими дівчатами: грала їм твори класиків, читала вірші. Якби не революція, Ляля та Муся неодмінно стали б гімназистками, ученицями інституту шляхетних дівчат. Але правила та моду диктував післяреволюційний час. Вніс внесок у виховання дітей і Федір Христофорович, атеїст, який навчав дівчаток, що релігія – забобон, а віруючі кисейні панночки – пережиток минулого.

Ломка у свідомості юної Ольги Берггольц сталася швидко: дівчинка вирушила до трудової школи №117, у 14 років стала піонеркою та пролетарською активісткою, вступила до лав ВЛКСМ. Тоді ж написала перші вірші під назвою “Піонерам”.

О 15-й дівчина прийшла до робочого клубу, де утворилося молодіжне літературне об’єднання «Зміна». Молодь та підлітки, які вправлялися у написанні віршів, зустрічалися з метрами. До клубу заходили Едуард Багрицький, Йосип Уткін. Майстри поетичного слова ділилися досвідом, слухали юних поетів, давали поради.

Література

Перші вірші 14-річної Ольги Берггольц з’явилися 1925 року у заводській стінгазеті. А у 15 полум’яні рядки «Пісні про прапор» надрукувала радянська газета для дітей та підлітків «Ленінські іскри».

Ольга Берггольц (третя ліворуч у середньому ряду) зі студентами філологічного факультету

Перша похвала літературному таланту Ольги Берггольц пролунала з вуст шановного метра. На поетичному вечорі літоб’єднання «Зміна» тоненька світловолоса Ольга декламувала «Камінну дудку» – один із перших авторських творів. Корній Іванович, обійнявши дівчинку за плечі, пророкував їй велике майбутнє.

Але творча біографія Ольги Берггольц розвивалася негаразд стрімко, як хотілося. У 1920-ті юних поетес з палаючими очима, стрижених, одягнених у штурмування кольору хакі було більш ніж достатньо. Берггольц мало відрізнялася від колег, слава обминала її. 1926 року Ольга разом із талановитим колегою зі «Зміни» Борисом Корніловим, у якого закохалася без пам’яті, стала студенткою курсів мистецтвознавства. Після їхнього закриття пара перейшла на філологічний факультет ленінградського університету.

Переддипломна практика Берггольца пройшла у Владикавказі. Вчорашня студентка захоплювалася Кавказом, відчуваючи неймовірне натхнення. Вона об’їздила Осетію, побувала на будівництві гідроелектростанції, цілодобово бродила в горах і невтомно складала вірші – поки що слабкі, невиразні.

Через два з половиною місяці творча скарбничка Ольги Берггольц збагатилася трьома десятками публікацій, які взяла до друку газета «Влада труда». Журналістка об’їздила Військово-Осетинською дорогою міста та селища від Владикавказу до Тифлісу. Газетна робота допомогла Берггольцу дізнатися життя, вивчити людей, сформувати світогляд. Молода журналістка так закохалася в Кавказ, що планувала повернутися до цих країв після закінчення університету.

Доля розпорядилася інакше: отримавши диплом, Ольга Берггольц вирушила до Казахстану. Вона працювала кореспондентом газети «Радянський степ», з другим чоловіком Миколою Молчановим жила у важких побутових умовах, але почувала себе щасливою. Ольга писала статті, нариси, оповідання. Вийшла перша поетична збірка для дітей, названа «Зима-літо-папуга».

До Ленінграда Ольга Берггольц повернулася в 1931 році і влаштувалася в заводську газету підприємства «Електросила». 1935-го вийшла книга віршів, названа просто – «Лірика». Берггольц прийняли до Спілки письменників. Але цей період життя літератора ознаменувався ланцюгом трагічних подій.

Книга Ольги Берггольц із її автографом

Після вбивства у північній столиці почалися «чистки». Навесні 1937 року радянська преса призначила «ворогами народу» групу літераторів, у тому числі колишнього чоловіка поетеси Бориса Корнілова. Берггольца за зв’язок з опальним поетом виключили зі Спілки письменників. За три місяці журналістку звільнили з роботи. Вона влаштувалася до школи, де викладала дітям російську мову та літературу.

У січні 1938-го вийшла ухвала «про помилки парторганізацій», що дозволило Ользі Берггольц сподіватися на послаблення цькування. Після заяви літератора її відновили у СП, на початку осені прийняли до заводської газети, на колишнє місце. Колишнього чоловіка Бориса Корнілова розстріляли (реабілітували у 1957).

Як виявилося, Берггольц «берегли» для більш серйозного звинувачення: наприкінці 1938 року Ольгу заарештували, назвавши троцькісткою та учасницею терористичної групи, яка готувала замах на і. На допитах жінку били, вона втратила дитину. З Берггольц вибили зізнання, їй загрожувала розстрільна стаття.

Допомога прийшла від того, від кого Ольга Берггольц не чекала: допоміг вибратися із катівень. У справі письменниці з’явився запис про надання свідчень під тиском. Пережити те, що сталося, допоміг чоловік Микола Молчанов. Але тихому сімейному щастю завадила Велика Велика Вітчизняна війна.

Війна

Чоловік Ольги Берггольц вирушив на фронт, хоч мав інвалідність. У січні 1942-го у Молчанова загострилася епілепсія, він потрапив до шпиталю та 29 січня помер. Навесні 1942 року батька Ольги Берггольц назвали соціально небезпечним елементом (причиною стало німецьке прізвище) та вислали до Красноярська. У поетеси діагностували дистрофію, друзі переправили її до Москви, рятуючи життя. Жінка повернулася за 2 місяці. Вона працювала на радіо, її голос для виснажених ленінградців став рідним.

Радіопередачі Берггольц, яка уособлювала мужність ленінградців, після війни увійшли до збірки «Говорить Ленінград». У «Ленінградській поемі» Берггольц перед читачами постає образ обложеного міста. Це лише одне з кількох десятків творів про , найбільш пронизливе. Під пером Ольги Федорівни у ті страшні роки народилися поеми «Лютневий щоденник» та «Пам’яті захисників».

Після війни Берггольц написала книгу «Денні зірки» – філософський щоденник, який узагальнив пережите. Зрештою країна оцінила заслуги літератора, обсипавши Ольгу Берггольц орденами та медалями. Але головною нагородою стало народне кохання та звання «ленінградської Мадонни». Відомі всім рядки поетеси вирубали на меморіалі Пискаревського цвинтаря:

Але труднощі життя Ольги Берггольц не припинилися і після Перемоги. Їй ставили у провину дружбу з книгою, книгу «Говорить Ленінград» вилучили з бібліотек. Взимку 1948 року не стало батька поетеси. Сукупність пережитих страждань далася взнаки на пораненій трагедіями психіці жінки: Берггольц потрапила до лікарні для душевнохворих.

Після виходу з лікарні Ольга Федорівна писала п’єси, що ставились у театрах Ленінграда. Наприкінці 1950-х у Москві вийшов двотомник. Щоденники Берггольц після смерті письменниці конфіскували до спецхрану. Опублікували у тритомнику творів у 1990 році. Вони Ольга Федорівна безжально бичувала влада, яка допустила страшні людські жертви у війні. Про долю «блокадної Мадонни» знято документальну стрічку «Як неможливо жили ми».

Особисте життя

Щастя посміхалося Ользі Берггольці рідко. Юнацька любов до талановитого Бориса Корнілова закінчилася розставанням: зіркова хвороба чоловіка переросла в алкоголізм. Розставання та примирення виснажили Ольгу. Чоловік пішов, залишивши доньку Ірину. Востаннє вони побачилися незадовго до смерті Корнілова. Тоді Ольга Берггольц одружилася вдруге. Микола Молчанов виявився головним чоловіком у її житті, він прощав швидкоплинні романи та обожнював дружину.

У шлюбі з Молчановим народилася друга дочка – Майя. Через рік, 1932-го дівчинка померла. А за 4 роки померла старша дочка Іра, у якої виявилася хвороба серця. Усі наступні вагітності Ольги Берггольц переривалися. Востаннє жінка втратила дитину в катівнях НКВС.

Ольга Берггольц із дочкою

Жіноче щастя ненадовго посміхнулося «блокадній Мадонні» після смерті Миколи Молчанова. Співробітник радіокомітету Георгій Макогоненко подбав про Ольгу, коли вона, виснажена голодом та горем, втратила бажання чіплятися за життя. Пізніше це останнє кохання Ольга вилила у віршах, назвавши «Бабине літо». Будні та рутина перемололи почуття. Георгій залишив Ольгу, у житті з’явилася інша жінка. До смерті на нічному столику Ольги Берггольц стояв портрет другого чоловіка – Миколи Молчанова.

Смерть

Ольги Берггольц не стало 13 листопада 1975 року. Музей блокадного Ленінграда виповнилося лише 65.

Поховали поетесу не там, де вона заповідала – на Пискаревському цвинтарі, серед друзів, що померли у блокаду. Могила Ольги Берггольц – на Волковому цвинтарі, на Літераторських містках. Пам’ятник встановили за 30 років, 2005-го.

Ім’ям письменниці назвали вулицю у Невському районі. Ще одна носить ім’я Берггольц у центрі Углича.

Бібліографія

  • 1935 – «Лірика»
  • 1944 – «Ленінградський щоденник»
  • 1946 – “Говорить Ленінград”
  • 1960 – «Денні зірки»
  • 1967 – Вибрані твори у 2-х томах
  • 1967 – «Денні зірки»
  • 1970 – «Вірність»