Що відображається на топографічному плані

0 Comments

§ 4. ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ

Пригадайте! 1. Які вам відомі види масштабу? 2. Що означає зорієнтуватися на місцевості або за картою? 3. Що таке абсолютна й відносна висоти точок? 4. Як на топографічній карті зображують додатні (пагорби) та від’ємні (улоговини) форми рельєфу? 5. Як за топографічною картою визначити крутизну схилу?

Основні умовні позначення топографічних карт. Умовні позначення планів і великомасштабних карт називаються топографічними знаками. Це символічні графічні зображення, які дають змогу уявляти зображену місцевість. Ці позначення відповідають низці вимог. По-перше, їх має бути легко креслити. По-друге, вони не схожі між собою, тому легко розрізняються. По-третє, створюючи їх, враховують подібність до справжніх об’єктів, що зображуються. По-четверте, властивістю топографічних знаків є також їхній колір, що додає зображенню наочності та збагачує його зміст. Топографічні знаки є загальновживаними на всіх топографічних картах і планах у межах країни (мал. 9).

Мал. 9. Умовні топографічні знаки

Розрізняють масштабні, напівмасштабні та позамасштабні топографічні знаки. Масштабними знаками показують ті об’єкти, справжні розміри яких можливо передати в масштабі карти або плану. Масштабними є контурні зображення, наприклад озеро, ліс, фруктовий сад. Лінійні знаки є напівмасштабними. Вони завжди у масштабі передають довжину об’єкта (наприклад, дороги, річки, лінії електропередачі), а ширину не завжди. Позамасштабними знаками позначають об’єкти, які є настільки малими за розмірами, що показати їх у масштабі даної карти або плану неможливо. Ці знаки мають форму геометричних фігур, символів, малюнків. Наприклад, так зображують джерело, криницю, школу, вітряк, електростанцію, поодиноке дерево тощо.

Вимірювання на топографічній карті за масштабом і кілометровою сіткою. Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.

• Визначте за топографічною картою (див. мал. 5, с. 12), яку відстань подолає кожна з груп людей, які прямують найкоротшим шляхом за такими маршрутами: 1) Дідова Гора – борошномельний завод біля села Волинка; 2) цегельний завод біля підніжжя гори Цегельної – північна окраїна села Гресі; 3) будинок лісника на південно-західному схилі гори Русавська – будинок лісника на південно-східному схилі Дідової Гори.

Для вимірювання довжини звивистих ліній (наприклад, річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» – сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань. Для точніших вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (віл лат. curvus – кривий і грец. метрео – вимірюю) (мал. 10).

Мал. 10. Курвіметр

• Визначте за топографічною картою приблизні площі: 1) березового лісу на східному схилі гори Волинської; 2) села Тулин (у межах аркуша топографічної карти); 3) озера Біле.

Для визначення площ використовують кілометрову сітку. Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів у межах контуру, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково площовим об’єктом, оцінюють на око.

Використання азимутів. Орієнтуючись на місцевості, визначити точне положення об’єктів відносно основних і проміжних сторін горизонту зазвичай буває неможливо. Для чіткішого визначення напрямків використовують компас, за яким можна визначити азимут.

Азимут (від араб. ас-салет – шлях, напрямок) – кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.

Значення азимутів виражають у градусах і відлічують за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Так, азимут об’єкта, що розміщений на північ від спостерігача, – 0° або 360°, на південь – 180°, на схід – 90°, на захід – 270°. На топографічній карті або плані азимути вимірюють транспортиром.

• Назвіть азимути проміжних сторін горизонту.

Стрілка компаса показує не на Північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78° пн. ш., 101° зх. д.), що розташований у районі Канадського Арктичного архіпелагу. Через те розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути.

Істинний азимут (Аi) – кут між напрямком на Північний географічний полюс і на даний об’єкт.

Відповідно об’єкт з’єднує з географічним полюсом істинний меридіан. Саме такі меридіани наносять на карту (мал. 11).

Мал. 11. Напрямки на топографічній карті (кути орієнтування): Аі – істинний азимут; Ам – магнітний азимут; МС – магнітне схилення; Д – дирекційний кут; ЗМ – зближення меридіанів; ПН – поправка напрямку

Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам).

Магнітний азимут (Ам) – це кут між напрямками на Північний магнітний полюс і на даний об’єкт.

Лінію, що з’єднує даний об’єкт з магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.

Кут між істинним і магнітним азимутами називають магнітним схиленням (МС).

Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи курс корабля, а також військові й туристи, орієнтуючись на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним і східним (мал. 12). Щоб знайти істинний азимут, треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута (Аі = Ам + МС східне), якщо західне – відняти (Аі = Ам – МС західне).

Мал. 12. Магнітне схилення

Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).

Його, як і азимут, вимірюють за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута, треба врахувати зближення меридіанів (ЗМ) – кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном. Аі = Д ± ЗМ.

Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН).

Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута: Ам = Д – ПН східна) і західною (відповідні значення додають: Ам = Д + ПН західна).

Зображення рельєфу на топографічній карті. Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) – умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою (мал. 13). Висоти окремих точок позначають цифрами. На картах України позначають абсолютну висоту точок – перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря.

Мал. 13. Зображення рельєфу горизонталями

• 1. За покажчиком напрямків на топографічній карті (мал. 11): а) з’ясуйте значення магнітного схилення (МС), зближення меридіанів, поправки напрямку (ПН); б) обчисліть значення магнітного азимуту (Ам) та дирекційного кута (Д), якщо істинний азимут (Аі) становить 210°. 2. За фрагментом аркуша топографічної карти (див. мал. 5 на с. 12) визначте за допомогою транспортира істинний азимут (Аі) руху та обчисліть дирекційний кут (Д), якими можна дійти: а) від точки 1 до точки 2; б) від точки 2 до точки 3; в) від точки 3 до точки 1; г) обчисліть магнітні азимути (Ам) даних напрямків. 3. Компас показав, що туристи йшли через ліс азимутом 219°12′. Магнітне схилення (МС) на карті східне й становить 5°48′. Визначте, за якими істинним та магнітним азимутами (Аі та Ам) вони повертатимуться назад.

Суцільні горизонталі на топографічних картах і планах проводять через 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м або 40 м. Ці значення називають висотою закладання, або висотою перерізу. Що масштаб більший, то більше горизонталей наносять. Щоб не захаращувати зображення, підписують абсолютні висоти не всіх горизонталей. Цифри висоти на горизонталях напрямлені «головою» в бік зростання висоти. У разі необхідності детальніше показати особливості окремих форм рельєфу окрім суцільних проводять пунктирними лініями проміжні горизонталі через удвічі меншу висоту закладання. За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість та форму схилу. Що ближче розташовані горизонталі одна до одної, то стрімкіший схил, що далі – то схил більш пологий.

• За фрагментом аркуша топографічної карти (див. мал. 5, с. 12): а) визначте абсолютні висоти гір Цегельна, Русавська, Волинська, Дідова Гора; б) знайдіть перевищення між найвищою та найнижчою з-поміж них; в) з’ясуйте, які схили названих гір є пологими, а які – стрімкими; г) відшукайте найвищі точки на зображеній території; д) обчисліть падіння відрізка річки Гусава від дерев’яного мосту через неї до гирла (як різницю відміток висоти у двох точках русла, розташованих на певній відстані за довжиною річки).

Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, використовують бергштрихи – короткі лінії, що показують вільним кінцем напрямок схилу. Якщо бергштрихи напрямлені всередину – це улоговина, якщо назовні – пагорб.

Точніше визначити стрімкість схилів у градусах допомагає шкала закладання (мал. 14). Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями. Шкалу для його визначення розміщують поряд з масштабом. За нею за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладання вказано цифри, що позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи відкладено відповідні значення закладання в масштабі карти. Для визначення стрімкості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання.

Мал. 14. Шкала закладання

• За фрагментом аркуша топографічної карти (див. мал. 5) визначте за висотою закладання ухил різних схилів гори Волинська: північного, східного, південного, західного.

Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри позначаються особливими умовними знаками.

1. Для чого потрібні топографічні знаки? 2. Розкажіть, якими способами вимірюють відстані та площі на топографічній карті. 3. Що таке істинний та магнітний азимути, дирекційний кут? 4. Що можна визначити за розміщенням горизонталей та бергштрихів на топографічній карті? 5. Як визначити стрімкість схилів або кут нахилу поверхні за шкалою закладання? 6 * . Виконайте практичне завдання. Знайдіть у північній частині топографічної карти криницю, глибина якої 2 м. За допомогою транспортира за показниками кутів на карті визначте напрямки від криниці до певних географічних об’єктів. Результати запишіть у таблицю.

Кути напрямків руху від криниці

Географічний об’єкт

Азимут істинний, Аі

Магнітне схилення, МС

Азимут магнітний, Ам

§ 5. Основні умовні позначення топографічних карт. Вимірювання на топографічній карті

1. УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ. Умовні позначення карт — своєрідна азбука, за допомогою якої їх можна легко читати. Умовні знаки стандартні, єдині й обов’язкові для всіх установ, організацій та підприємств, які виконують роботи зі створення та оновлення топографічних планів і карт (мал. 1).

Мал. 1. Основні положення системи умовних знаків.

Чи відповідають вимогам мал. 1 умовні знаки топографічної карти шкільного географічного атласу?

Топографічні умовні знаки, згруповані у спеціальні таблиці для кожного масштабу або групи масштабів, обов’язкові для застосування на топографічних планах універсального призначення.

Перегляньте умовні знаки, які супроводжують топографічну карту шкільного географічного атласу. Поясніть особливості таблиці, у якій їх подано.

У таблиці умовних знаків зазначені: порядковий номер, назва та характеристика об’єкта; зображення умовного знака із вказівкою розмірів у міліметрах для заданого масштабу та пояснювальним написом, якщо він потрібний (мал. 2).

Розгляньте мал. 2 та поясніть зміст зображених умовних знаків.

Умовні знаки поділяють на контурні, позамасштабні, лінійні та пояснювальні.

Наведіть приклади різних видів умовних знаків.

Спосіб ізоліній, горизонталей, що з’єднують на карті точки з однаковими кількісними значеннями, є основним для зображення рельєфу. Кожна горизонталь відповідає встановленим позначкам його висоти рельєфу. Не всі форми рельєфу можна зобразити за допомогою системи горизонталей (основних, додаткових, допоміжних), тому застосовують додаткові умовні знаки та цифрові позначення окремих точок рельєфу. Для полегшення рахування кожна п’ята горизонталь потовщується. Для відображення окремих вершин, улоговин та сідловин, які не можна показати на карті основними горизонталями, застосовують додаткові й допоміжні горизонталі (пунктирні). Зображення рельєфу доповнюється числовими оцінками точок місцевості, підписами горизонталей, відносних висот та глибин окремих додатних і від’ємних форм рельєфу й бергштрихами. На картах масштабів 1:500000 та 1:1000000 застосовують також гіпсометричне розфарбування та відмивання рельєфу (мал. 3).

Мал. 2. Умовні знаки топографічних карт масштабів 1:25000, 1:50000, 1:100000 (приклади поєднання умовних знаків рослинності та ґрунтів).

Мал. 3. а) Умовні знаки топографічної карти, що зображують рельєф (приклади); б) ознаки зниження схилу; в) гіпсометричне розфарбування й відмивання рельєфу.

При зображенні горизонталями підвищених і знижених форм рельєфу (наприклад, хребет, лощина) покажчик їх схилу (бергштрих) орієнтують у бік зниження, а верх цифр підписів горизонталей — у бік підняття схилу (мал. 4).

Скелі, зсуви, осипи, обриви, оголені яри, вимоїни тощо зображують спеціальними умовними знаками. Рельєф дна водойм зображують ізобатами, які на картах масштабів 1:25000 — 1:200000 проводять на глибинах 2, 5, 10, 20, 50, 100 м і доповнюють позначками глибин. Спеціальними умовними знаками зображують підводні й надводні камені, скелі, підписують назви найбільш значних форм підводного рельєфу.

Один із перших способів зображення рельєфу, що активно застосовувався в минулому, — перспективний (картинний). Гори і хребти відображали у вигляді рисунків або перспективних знаків, окремі гори — ізольованими конусоподібними фігурами, а гірські хребти — ланцюжком цих фігур. Цей спосіб застосовували до середини XVIII ст. Він не дозволяв визначати за картою крутизну схилів і зображувати характерні деталі рельєфу. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. його змінив спосіб зображення рельєфу штрихами. Схили пагорбів на картах відображали рисками: чим крутіший схил, тим більша товщина рисок. Форми рельєфу вимальовували наочно, і можна було визначити характер схилів.

Рельєф

Висота (у метрах) перетину рельєфу для карт масштабів

1:10000

1:25000

1:50000

Що таке топографічний план місцевості?

Топографічний план місцевості є схемою земельної ділянки (графіка) із зазначенням всіх важливих і необхідних параметрів рельєфу. Топоплан – це графічне зображення поверхні земельної ділянки в метричній формі. Без наявності топоплану не можна розпочинати будівництво, реконструкцію та ландшафтні роботи.

В основі топоплану лежить проведення топографічної зйомки, результати якої є основою графічного відображення на схемі. Основними елементами називають:

  • рельєф місцевості;
  • водні об’єкти;
  • ґрунт та рослинність;
  • інженерні комунікації;
  • будови;
  • дорожній мережі.

Головне правило для кожного елемента відзначити висотність, розміри та координати. Топографічний план місцевості обов’язково має бути складений на папері, цифровий варіант може бути як доповнення. Використовуваний масштаб зазвичай дорівнює 1:500 або 1:000. Варіантів масштабування багато, він вибирається відповідно до конкретного завдання та технічного завдання.

Для чого потрібний топоплан

  • одержання дозволу на будівництво;
  • проектування будівель, споруд, комунікацій;
  • оформлення прав власності чи оренди;
  • роботах із ландшафтним дизайном.

Хто розробляє топоплан

Розробка планів та карт відноситься до зобов’язань послуг геодезиста. Але скласти такий документ без проведення певних видів робіт неможливо. Насамперед геодезична компанія повинна мати необхідні сертифікати та ліцензію на провадження діяльності, для того щоб документація на основі проведення робіт мала юридичну силу. Геодезисту необхідно здійснити геодезичні вишукування, за допомогою спеціалізованого обладнання та на їх підставі внести всі відомості про земельну ділянку до спеціального програмного забезпечення. З усіх процедур і складається карта, план і схема земельної ділянки.

Етапи розробки топографічного плану

Створення плану здійснюється у кілька етапів:

  1. Підготовка. Вивчається весь матеріал, який є у існуючих документах, планах та схемах.
  2. Польовий етап. Геодезист виїжджає на місцевість і виконує всі необхідні роботи за місцем ділянки. Здійснює виміри, проводить геодезичну зйомку.
  3. Камеральний етап. З отриманої інформації та даних проводять аналіз, і становлять схему з допомогою програмного забезпечення.
  4. Іноді може знадобитися узгодження складеної топографічної карти в інстанціях.

Що відображається на плані

Топоплан складається із самого креслення та додаткової частини – пояснювальної записки, яка роз’яснює всі деталі на схемі. В основному це інформація про систему координат, умовні позначення та додаткові відомості, які стосуються адреси об’єкта, що використовується масштабу тощо. Графічна частина відображає рельєф та межі території, ґрунт, рослинність, водні об’єкти, дороги, комунікації та інше.

Топографічний план місцевості оформляють відповідно до норм та правил, що регулюють геодезичні вишукування для будівництва. Документ, виданий геодезистом, дійсний протягом 3-х років. Протягом цього часу топоплан використовують під час розробки проекту та проведення будівельних робіт. Коли пройде три роки, потрібно робити нову зйомку, заново проводити роботи та на їх підставі розробляти креслення.

Розрахунок вартості розробки топографічного плану провадиться на підставі технічного завдання. Він завжди індивідуальний, тому що враховує всі обставини роботи. Наша компанія “Межа” допоможе вам у виконанні будь-яких видів роботи для створення та розробки топоплану.