У якому році засновано Первоуральськ

Місто засноване королем Галицько-Волинської держави Данилом і назване ім’ям його сина Лева. Перша письмова згадка про Львів у Галицько-Волинському літописі датована 1256 роком.

Завдяки вдалому географічному розташуванню протягом своєї історії місто завжди перебувало на чільних позиціях у Європі, незалежно від того в складі яких держав перебувало. Сюди на запрошення Данила, Лева і їх нащадків з’їжджаються німці, вірмени, угорці, сарацини, євреї, чехи й представники інших національностей, засновують власні громади, будують святині.

В кінці 13 ст. Львів отримав магдебурзьке право.

1356 р. Львову було повторно надано магдебурзьке право, місто перетворилося на один з провідних центрів розвитку ремесла й торгівлі, зокрема зі Сходом, у Європі. Місто карбує власну монету. Тут діють три єпископства: православне, католицьке й вірменське.

Протягом 1387-1772 рр. Львів перебував у складі Речі Посполитої. У Львові виникло перше в Україні братство, статут якого 1586 р. підтвердив патріарх, а за кілька років воно отримало право ставропігії (церковної автономії). Воно заснувало власні школу, шпиталь, друкарню, стало загальноукраїнським центром освіти, науки й культури. Тут працювали А. Еласонський, П. Беринда, навчалися брати Зизанії, Петро Могила. Католики пишалися заснованою на поч. 17 ст. Єзуїтською колегією, у якій викладав Б. Гербест, вчилися відомі діячі, в т. ч. й українці – гетьман Б. Хмельницький, славний мандрівник Григорович-Барський. Вірмени Львова по-праву гордилися першим писемним зводом законів, власною академією і банком.

У 16-17 ст. – Львів – найбільше місто України, удвічі більше за Київ. У цей період у Львові з’явилася перша в Україні друкована книга – «Апостол» І. Федорова (1574), пошта (1629) та один з найстаріших університетів у Центрально-Східній Європі (1661 р.). Італійські зодчі будують шедеври архітектури – Успенську церкву й вежу Корнякта, монастирі Бернадинців, Єзуїтів і Кармеліток, ансамбль площі Ринок

З 1772 по 1918 рр. Львів перебував у складі Австрійської (пізніше Австро-Угорської) імперії. Місто стало політичним і адміністративним центром провінції, яка офіційно називалася Королівство Галичини й Володимирії. Тут діяв Галицький сейм. Львів перетворюється на великий осередок культурного життя українців, поляків, вірмен, євреїв, австрійців, данців, французів. Місто стає епіцентром взаємодії культур Сходу і Заходу.

У цей період у Львові збудовали два театри європейського значення: Скарбківський (ім. М. Заньковецької) і Великий (Опери та балету), реорганізовали університет, заснували Політехніку, консерваторію. Розвивалася видавнича справа, зокрема 1776 рік побачила світ перша в Україні газета – “Gazette de Leopol”. У Львові народжувалися технічні й наукові винаходи, впроваджувалися передові технології. Саме тут вперше у світі було запущено повітряну кулю на рідкому паливі (1784 р.) та винайдено гасову лампу (1853 р.). Також у цей період у місті було відкрите залізничне сполучення (1861 р.), з’явився міський телефон (1884 р.), почала діяти лінія електричного трамваю (1894 р.), впроваджено електричне освітлення вулиць (1900 р.).

У 1870 році у Львові було запроваджено місцеве самоврядування, закріплене у статуті міста.

Для українців Львів став центром культурного, економічного, наукового й політичного життя. Тут 1848 р. вийшла перша газета українською мовою «Зоря Галицька», діяли українські товариства «Просвіта», Наукове товариство ім. Шевченка, «Сільський Господар», банк «Дністер». Тут жили й творили видатні українці І.Франко, М.Грушевський, С.Крушельницька, Л.Курбас, поляки С.Ґощинський, А.Ґроттґер, К.Шайноха, А.Фредро, євреї М.Балабан, Ш.Алейхем, австрійці Й.Лізґаніґ, Ф.-К. Моцарт, А.ШІмзер, француз А.М.Пер’є, голландець Я. де Вітте, італієць П.ФІліппі та багато інших.

У 1918 р. Львів був проголошений столицею Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Під час німецької окупації (1941-1944 рр). 30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави.

З 1939 р. до 1991 р. місто перебувало у складі УРСР. Місто стало серцем підпільної боротьби, виник рух дисидентів (В. Чорновіл, брати Горині, подружжя Калинців). Разом з тим саме в цей час у місті виникло багато наукових і технічних підприємств. Львівський автобусний завод у 1951 р. випустив перші в Україні автобуси, з’явилися тролейбуси. У 1960-ті -70-ті рр. у Львові виробляли кращі в СРСР пиво, цукерки, телевізори («Електрон»), 1971 р. засновано перший в Україні музей під відкритим небом “Шевченківський гай”, у якому є 6 старовинних церков. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу. У 1981 засновано «Арсенал» – єдиний в Україні музей зброї.

Львів постійно був центром українського національно-визвольного руху, що відіграло важливу роль у проголошенні державної незалежності України. 17 вересня 1989 року у Львові відбулася стотисячна демонстрація за відродження української незалежності і Греко-Католицької Церкви. З квітня 1990 року над львівською Ратушею замайорів синьо-жовтий стяг. Львів першим в Україні відновив давній міський герб, затвердив міську хоругву.

У 1998 році ансамбль історичного центру Львова і Собор святого Юра були визнані ЮНЕСКО об’єктами світової культурної спадщини.

27 червня 2001 р. у Львові відбулася акція за участі найбільшої кількості людей в історії України: на Літургії у візантійському обряді, яку відслужив Папа Римський Іван Павло II на львівському іподромі були присутні близько півтора мільйона осіб.

У 2012 році у місті Львові відбулись 3 матчі групового етапу чемпіонату Європи з футболу.

2013, грудень — 2014 лютий — Євромайдан. На мітингах в центрі Львова (біля пам’ятника Тарасові Шевченку) збирались десятки тисяч людей у підтримку європейської інтеграції України.

2016 — запроваджено Громадський бюджет Львова.

2020 – розширення Львова і створення Львівської ОТГ.

Фото: 1., 2. Центр міської історії Центрально-Східної Європи, 3. Володимир Рум’янцев, 4. Андрій Отко, 5. Ігор Котлобулатов

1661, заснування Львівського університету

Однією з умов Гадяцької угоди 1658 року в Україні мали відкритися два православні університети (академії) – у Києві та Львові. У цих містах вже не могло бути вищих навчальних закладів іншого віросповідання. Єзуїтська колегія у Львові мала бути закрита. Тому єзуїти домоглися перетворення своєї колегії на університет. Указ про це підписав король Ян Казимир 20 січня 1661 року, і цей день вважається датою заснування Львівського університету. У той час “русини”, як і поляки, були підданими короля. А тому диплом Яна ІІ Казимира, який надав єзуїтській колегії у Львові “гідність академії і титул університету”, не давав полякам жодних переваг в університеті перед українцями.

Приміщення єзуїтського колегіуму у Львові, не збереглося в первісному вигляді. Цей будинок був на місці сучасного приміщення Львівської середньої школи № 62, на вул. Театральній, 15. Після надання колегіуму статусу університету відомі два проекти перебудови цього приміщення (1664 та 1696 рр.).

1676-го в академії навчалося 500 спудеїв (студентів), а в перші роки ХVІІІ ст. їхня кількість зросла до 700. У складі навчального закладу були відділи: філософський та богословський, а з 1749 р. – Шляхетський колегіум. В Університеті викладали філософію, логіку, риторику, математику, астрономію, військове мистецтво, архітектуру, латинь та ін. Навчання вели латинською мовою. 1688 р. в Університеті відкрили кафедру анатомії і фізики, яку очолив відомий учений Томаш Будний. 1773 р. папа Климент ХІV ліквідував сам орден єзуїтів, тож закрили чимало єзуїтських академій, а також і Львівський університет. У 1784 р. австрійський імператор Йосиф ІІ відновив діяльність університету, в якому працювали чотири факультети – філософський, теологічний, правничий і медичний.

Зала засідань Галицького сейму, 1914. (нині приміщення Актової зали Львівського національного університету імені Івана Франка). Фото: www.liveinternet.ru.

У Львівському університеті навчалися письменник Маркіян Шашкевич, етнограф і філолог, завідувач кафедри української словесності і ректор Університету Яків Головацький, історик і мовознавець Іван Вагилевич, філософ Петро Лодій. Серед відомих учених Львівського університету, чиї імена знали далеко за його межами, – біолог Бенедикт Дибовський, математики Юзеф Пузина, Стефан Банах, Мирон Зарицький, Микола Чайковський, філологи та історики Омелян Огоновський, Михайло Возняк, Олександр Колесса, Іларіон Свєнціцький, Кирило Студинський, правник Олександр Огоновський. Двадцять років (1894 – 1914) в університеті працював Михайло Грушевський.