Якого року померла Віра Холодна

0 Comments

Королева німого кіно: феномен Віри Холодної

У Полтаві є ентузіасти, які досліджують життя знаменитої актриси. Проректор-організатор академії краєзнавства Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Панас Михайлик разом із вихованцями академії підготував і видав кілька книжок про Віру Холодну. Одна з них має назву «Королева німого кіно». Надзвичайно вдала назва! Наша землячка перебувала біля витоків кінематографа, її успіх був феноменальним — тому й називали красуню «королевою». Віра Холодна не грала, а була на екрані собою, жила в кіно, і глядачі відчували її щирість. Вона мала чудовий голос і гарно співала, але — на естраді, бо кіно тоді було німим. Віру Холодну любили, а заздрісники у Москві називали її. полтавською галушкою.

Юні полтавські краєзнавці з’ясували багато цікавих деталей, що стосуються життя і діяльності «королеви німого кіно».

— Є дані, що Віра Холодна жила у Полтаві в будинку біля ЦУМу, — говорить наставник молодих дослідників Панас Михайлик. — Народилася Віра Левченко у Полтаві 5 серпня (за іншими відомостями — 9 серпня) 1893 року, росла у дружній і щасливій сім’ї інтелігентів. Її батько, корінний полтавець, закінчив словесне відділення Московського університету, мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних панн. Василь Андрійович учителював у рідній Полтаві. Переїхала сім’я у Москву, коли помер Вірин дідусь, і бабуся залишилася одна. У Москві Віра вступила в балетне училище Великого театру, яке через рік мусила залишити: бабуся-аристократка була проти такого заняття внучки, бо у її колах вважалося, що бути актрисою майже непристойно. Дівчина мусила вчитися в гімназії, але актрисою таки стала — пізніше. 1908 року в Москву приїхала з Петербурга найпопулярніша тоді в Росії актриса Віра Комісаржевська. Побачивши її на сцені, Віра кілька днів ходила під таким враженням, що не чула, коли до неї зверталися.

На випускному вечорі найкрасивіша з випускниць гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з високим, широкоплечим і привабливим, хоч і не дуже красивим юнаком — Володимиром Холодним. Він запросив її на перший танець. Кохання спалахнуло з першого погляду. Незабаром вони одружилися, хоча рідні обох були проти раннього шлюбу. Але жили молоді дуже щасливо. 1912 року у них народилася доня, яку назвали Женею. Пологи у Віри були настільки тяжкі, що лікарі попередили: їй не можна народжувати знову, принаймні у найближчі роки — це небезпечно для її життя. Тому подружжя всиновило ще одну дівчинку, щоб у Жені була сестричка.

Володимир, юрист за фахом, захоплювався автоспортом, брав участь у гонках, навіть видавав газету «Авто». Він і дружину навчив водити автомобіль. Молоді й веселі, вони разом літали на таких швидкостях, що нерідко потрапляли в аварійні ситуації (коли Віра була за кермом). Але ніхто не одержав жодної серйозної травми.

Уже перша роль Віри Холодної принесла їй успіх і славу

Коли у Європі йшла війна і Володимир Холодний воював на фронті, темноволоса красуня з ніжною білою шкірою, великими сірими очима, надзвичайно густими і довгими віями Віра злетіла до вершин популярності як актриса кіно. Вона не просто йшла за своєю мрією — знімаючись у кіно, заробляла гроші, бо мусила утримувати сім’ю. Уже перша роль — тургенєвської героїні у фільмі Євгенія Бауера — принесла їй успіх і славу. Затвердив Віру на цю роль режисер із першого погляду — завдяки її зовнішності: потрібна була актриса незвичайної вроди. Подальші ролі Холодної були в основному одноплановими — мелодраматичними, але глядачі були у захопленні.

Фільм «Життя за життя» з Вірою Холодною в головній ролі демонструвався по два місяці поспіль в усіх кінотеатрах, і в залах був аншлаг. Віру обожнювали, вона стала законодавицею мод. А мода тих років була дуже цікава: сукні шили вузькими внизу і пишними вгорі, без зайвих прикрас (рюш, воланів, оборок, бантів). Кольори вибирали пастельні, відтінки — холодні. Якась одна оригінальна деталь надавала костюмові шарму. Віра мала багату фантазію і сама моделювала для себе одяг. Речі виходили неповторні, ексклюзивні.

Актриса часто отримувала листи від незнайомих чоловіків із зізнаннями в коханні. Були навіть такі, які писали, що покінчать життя самогубством через нерозділене почуття до неї. Багатії робили спроби купити її. Але ні купити, ні звабити цю жінку було неможливо: Віра залишалася вірною своєму чоловікові.

Одного разу Віра Холодна отримала звістку про поранення свого чоловіка. Вона покинула зйомки і подалася шукати госпіталь під Варшавою, до якого потрапив її тяжко поранений чоловік. Лікарі сказали, що Володимир навряд чи виживе. Віра день і ніч була біля нього, доглядала і таки вирвала із лап смерті!

1916 року у власника фірми «Ханжонков і К», на якого працювала зірка екрану Віра Холодна, з’явився конкурент, який спочатку не був сприйнятий всерйоз: Дмитро Харитонов відкрив у Москві кіноательє, але не мав людей, які вміли професійно робити кіно. Усі думали, що новачка чекає банкрутство. Але він. запропонував операторам, режисерам і кращим артистам, які працювали у Ханжонкова, набагато вищу платню. Зірка найбільшої величини у світі кіно Віра Холодна перейшла у кіноательє Харитонова пізніше за інших: їй було незручно залишати роботодавця. Але всі друзі уже працювали у Харитонова, а сім’я її потребувала грошей.

Харитонов беріг кадри, не перенавантажував людей. Якщо у Ханжонкова знімали в шаленому темпі один фільм за другим, Харитонов давав можливість відпочивати. За час, за який у Ханжонкова знімали вісім фільмів, у Харитонова знімали три. У Віри з’явився час для дітей. А кінофабрика Харитонова процвітала.

Актриса повторила долю своєї героїні?

1917 року Віра зіграла одну з найкращих своїх ролей у фільмі «Біля каміну». Фільм, у якому заміжня жінка закохалася в іншого, коханець розбив сім’ю, а в кінці героїня Віри Холодної померла — типова мелодрама, яка ніби спроектувала майбутнє виконавиці головної ролі — мав винятковий успіх. Газета «Кіножиття» писала тоді: «Уже багато років не доводилося нам бачити нічого подібного. Публіка займала фойє і вхід, виходила декількома чергами довжиною в піввулиці й чекала отримання квитків, незважаючи на дощ і негоду. Гра Віри Холодної неперевершена — вона створювала в залі для глядачів особливу атмосферу. Після закінчення доводилося бачити вологі очі і чути зауваження на кшталт: „Невже подібну художню фільму не можна буде зберегти, перезняти і вона загине, порвавшись по театрах?“. У Одесі картина демонструвалася безперервно 90 днів, у Харкові — 100 днів. Через півроку зняли продовження „Біля каміну“ — „Забудь про камін, у ньому згасли вогні“. Публіка ломилася на сеанси, буквально розносячи кінотеатри».

У фіналі фільму «Біля каміну» героїня Віри Холодної померла. У наші дні у телепередачах можна почути, як той чи інший актор повторив роль свого героя — граючи, ніби змоделював ситуацію в реальності. А великий поет землі російської Євген Євтушенко застерігав: «Ніколи не пишіть про свій трагічний кінець: енергетика слова така, що силою мистецтва штовхнете себе на те. Маяковський напророкував собі кулю, Єсенін — повішення. ». Так це чи ні, але через два роки після виходу на екрани згаданого фільму, знаменитої актриси не стало. Вона померла, нібито, від іспанки — дуже тяжкої форми грипу, що забрав життя мільйонів європейців. Але епідемія давно минула, коли Віра Холодна прибула на гастролі в Одесу, де захворіла.

Під час похорону актриси, яка пішла з життя у 26 років, вихлюпнулося стільки всенародного горя, стільки людей проводжало її в останню путь. Говорили потім, що на похороні люди не впізнавали у покійниці Віру Холодну, що вона була не схожа на себе, обличчя — синє (як пояснювали, від бальзамуючого розчину). Потім багато чуток ходило: що померла вона не від іспанки, а її отруїли, бо працювала на контррозвідку, за однією версією — шпигувала для французів, за другою — для чекістів. І що лікаря, який відмовлявся підписати діагноз «іспанський грип», шантажували, щоб змусити. Навіть і така чутка пройшла, що похоронили не Віру Холодну, а невідому померлу (тому й не впізнавали), а Віра завдяки інсценуванню втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії. Ще один варіант чуток — нібито актрису викрали, бо на ній було багато дорогоцінних прикрас.

Володимир Холодний прожив лише кілька місяців після смерті дружини і помер від тифу.

За чотири роки Віра Холодна знялася у 80 фільмах. На сьогодні вціліло лише п’ять кінострічок, і ті збереглися погано.

Наталія ЖОВНІР , «Полтавщина»

Холодна Віра Василівна

українська акторка / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Холодна Віра Василівна?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Коротка інформація Холодна Віра Василівна, Ім’я при народженні .

За своє коротке життя, Віра Холодна змогла стати однією з найвідоміших актрис німого кіного свого часу. Знімалася здебільшого у таких жанрах як драма, мелодрама та короткометражне кіно під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна та інших. Її партнерами по фільмам біли Вітольд Полонський, Володимир Максимов та Осип Рунич .

Уславилася у фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох інших. Навіть після її смерті у віці 25 років, її популярність не вщюхала під час російської революції 1917 та громадянської війни. Офіційна версія щодо її смерті від іспанського грипу, стала приводов для низьки чуток та міфів.

Життєпис

Перші роки

Віра Левченко народилася 5 серпня (за іншими даними — 9 серпня) 1893 року в українському місті Полтава, що на той час входило до складу однойменної губернії Російської імперії. Її батько, Василь Андрійович Левченко, був корінним полтавцем, закінчив словесне відділення Імператорського Московського університету й був педагогом у рідному місті, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат.

Віра з дитинства любила танцювати та читати вірші. Вона почала музикувати та охоче демонструвала всі свої вміння друзям та гостям домашнього салону, який тримали її батьки. Після смерті дідуся Віри сім’я переїхала в Москву. Там дівчина вступила у балетне училище Большого театру, однак згодом була вимушена залишити балет через наполягання бабусі, яка була проти такого її заняття. Дівчина продовжила вчитися у гімназії. Згодом Левченко все ж вирішила стати акторкою. Багато у чому на неї справив враження приїзд у 1908 році у Москву з Санкт-Петербурга однієї з найпопулярніших тоді акторок, Віри Коміссаржевської.

На випускному вечорі гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з Володимиром Холодним, правником, що захоплювався автоспортом, брав участь в автоперегонах, видавав газету «Авто». Одружилася з ним попри те, що члени обох сімей були проти раннього шлюбу. 1912 року народила доньку Євгенію. Під час пологів лікарі попередили подружжя, що народження другої дитини може бути небезпечним для життя Віри. Тому другу доньку вирішили вдочерити. Під час Першої світової війни чоловік пішов воювати на фронт. У той час Віра Холодна почала кар’єру у кінематографі, де здобула велику популярність.

Початок акторської кар’єри

Початком кар’єри Холодної вважають навчання у театральній студії при Імператорському великому театрі. Першу роль виконала у фільмі Євгена Бауера, це була тургенєвська героїня. Бауер затвердив Холодну на цю роль майже відразу через її зовнішність. Саме завдяки цьому фільму Холодна здобула успіх і славу. Фільм «Життя за життя» з нею у головній ролі демонструвався по два місяці поспіль у багатьох кінотеатрах через великий попит публіки. Акторка почала отримувати листи від незнайомих чоловіків із освідченнями в коханні. Були навіть такі, які писали, що покінчать життя самогубством через нерозділене почуття до неї. Проте вмовляння не діяли на акторку.

Згодом Віра Холодна отримала звістку про поранення чоловіка на фронті. Вона покинула зйомки та подалася шукати шпиталь під Варшавою, куди він потрапив. За словами лікарів, він навряд чи мав вижити. Холодна багато часу провела у шпиталі і вже через якийсь час чоловік одужав.

Визнання

1916 року у власника фірми «Ханжонков и Ко», Олександра Ханжонкова, де працювала зірка німого кіно, з’явився конкурент — Дмитро Харитонов, харківський кінопідприємець, власник кінотеатру і прокатної контори «Аполло» в Харкові, з філіалами в Одесі, Ростові-на-Дону, Києві, Санкт-Петербурзі; фінансував у Харкові зйомки фільмів, вкладав гроші в екранізацію творів українських авторів. Він відкрив у Москві кіноательє, але не мав людей, які вміли професійно робити кіно. Саме тому серед місцевих кіновиробників доволі скептично поставилися до нового конкурента. Однак, Харитонов запропонував найкращим операторам, режисерам і артистам, які працювали у Ханжонкова, перейти до нього за набагато вищу платню. Холодна перейшла до кіноательє Харитонова пізніше за інших. Позаяк усі друзі вже працювали у Харитонова, а сім’я її потребувала грошей.

Харитонов не перенавантажував своїх людей. Якщо у Ханжонкова знімали в шаленому темпі один фільм за другим, Харитонов давав можливість відпочивати. За період, потрібний Ханжонкову для вироблення восьми фільмів, у Харитонова знімали три. Саме завдяки цьому у Віри Холодної з’явився час для дітей. 1918-го року вона їде до Одеси для завершення зйомок у фільмах «Княжна Тараканова» та «Циганка Аза». Там вона поєднує зйомки з активною концертною діяльністю. [6]

З 1917 по 1919 рік Віра Холодна знялася в понад 20 фільмах, найвідоміші з яких «Закатовані душі» і «Останнє танго». Серед її фільмографії відомі були стрічки: «Суперниця сестри» (1916), «Живий труп» (1918) та «У каміна» (1917). [7]

Смерть і поховання

Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати від більшовиків. Під виглядом літніх кіноекспедицій багато кінематографістів виїжджають до України — Харкова, Києва, Одеси та Криму. Влітку 1918 року Дмитро Харитонов та його акторська трупа з сім’ями виїхали до Ялти, а 28 червня 1918 прибули до Одеси, де продовжили активно знімати фільми, проводячи натурні зйомки в Одесі та її околицях. Крім Віри Холодної, яку супроводжували сестра Софія і дочка Женя, до кіноекспедиції увійшли режисер Петро Чардинін з дружиною та дочкою, актори Володимир Максимов, в Харкові до них приєдналися Йосип Рунич з дружиною — артисткою театру Миколи Синельникова та інші. Через переїзд багатьох зіркових акторів до проголошеної УНР, московська «Кіногазета» написала: «Кращі артистичні сили вивозяться з Москви до нового Запоріжжя». В Одесі зйомки проходили в ательє, яке Харитонов вибудував на Французькому бульварі, на спеціально придбаній ділянці землі.

У лютому 1919 року Віра Холодна застудилася і захворіла важкою формою грипу, іспанкою. 16 лютого того ж року, в 25-річному віці, вона раптово померла.

Під час похорону в Одесі багато людей проводжало Віру Холодну в останню путь. Багато хто не вірив, що велика акторка померла. Інших здивувала її посиніла від бальзамувального розчину шкіра. Містом ходило багато чуток. Зокрема, що насправді акторку отруїли, бо працювала на контррозвідку, за однією версією — шпигувала для французів, за другою — для чекістів. Також ходили чутки, що лікаря шантажували, щоб змусити підписати діагноз «іспанський грип». Навіть ходила чутка, що поховали не Віру Холодну, а невідому жінку, а акторка завдяки інсценуванню смерті втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії. Був ще один варіант чуток — нібито, акторку викрали, бо на ній було багато дорогоцінних прикрас. Ніяких підтверджень жодній з теорій не знайшлося.

Похована 19 лютого на Першому Християнському цвинтарі Одеси. [8] [9] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Холодної відсутні. [10]

Володимир Холодний прожив лише кілька місяців та помер від тифу. [11]

Творчість

Артистичну кар’єру почала в аматорській театральній студії, покинувши балетну школу Большого Театру. Балет покинула не сама, а за наказом бабусі, що вважала балет і акторство несумісними з уявою про добропорядність і шляхетність їх родини.

З 1914 року знімалася в кінофільмах, перша (епізодична) роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. У 1915 році знялася в Євгенія Бауера в картинах «Пісня торжествуючої любові» і «Полум’я неба». Ці картини зробили її відомою, її називали «королевою екрану». За 4 роки знялася в більш ніж 50 фільмах Є. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабінського («Міражі», «Життя за життя», «Тернистий шлях слави», «Забудь про камін, в ньому погасли вогні», «Мовчи, печале, мовчи», «Останнє танго»).

У кінематографі цієї доби переважали сентиментальні драми, історії про нещасне кохання. Існував навіть відповідний термін, жанр цих мелодрам — «драма жіночої душі». Виникає і новий тип красуні — молода, тендітна жінка з сумними очима, здатна на сильні почуття, але нещасна в коханні і житті. Зовнішнім параметрам цього стереотипу, який пестив і підтримував німий кінематограф, відповідала зовнішність Віри Холодної. Її героїні викликали хвилю співчуття, що обумовило її надзвичайну популярність як кіноакторки. Про свої враження розповідали численні глядачі в листах, щоденниках і спогадах тієї доби. Кінематограф в цю добу швидко переганяв в популярності театр і ставав масовим явищем нової, синтетичної і гамірної культури XX століття.

У квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу, де знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами — інколи з Л. Утьосовим. Їх глядачами бували Г. Котовський і М. Вінницький (Мішка Япончик).

Фільмографія

РікОригінальна назваНазва українськоюРоль
1915Пламя небаПолум’я небаТаня
Песнь торжествующей любвиПісня торжествуючої любові
Дети векаДіти століттяМарія Миколаївна
МиражиМіражіМаріанна
ПробуждениеПробудження
1916В мире должна царить красотаВ світі повинна панувати красаЛія Ванда, артистка
Лунная красавицаМісячна красуняГанна, донька Строєва
Жизнь за жизньЖиття за життяНата Хромова
Одна из многихОдна з багатьохНаташа Баришева, курсистка
Ради счастьяЗаради щастя
У каминаБіля каміну
Шахматы жизниШахи життяДама півсвіту

Сім’я

Брат Володимира Холодного Микола, став вченим ботаніком зі світовим ім’ям. Він пов’язав своє життя з Україною, став тут академіком. Саме на його честь і названо Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України в місті Київ.

Пам’ять

  • Режисер Вадим Цаліков створив документальну кінострічку «Прощальна краса», присвячену акторці.
  • За мотивами життя і кінокар’єри Віри Холодної у 1976 році створено художній фільм «Раба кохання» (режисер Микита Міхалков). Головну роль виконала Олена Соловей (емігрувала у США).
  • У лютому 1996 року невеличкий майдан на розі одеських вулиць Буніна і Преображенської перейменовано на честь Віри Холодної [12] .
  • У 2003 році біля будинку в Одесі, де жила і померла акторка, встановлено пам’ятник.
  • У 2010 році в Одесі було проведено фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Вірі Холодній.
  • У 2017 році Юлія Сак створила художній короткометражний фільм, присвячений Вірі Холодній, «Елегія любові. Віра Холодна». [13]
  • У 2022 році вулицю Маршала Рокосовського у місті Кременчук було перейменовано на вулицю Віри Холодної у рамках процесу дерусифікації. [14]