Чому зростають камені в землі

0 Comments

§ 10. ПРОЦЕСИ В НАДРАХ І НА ПОВЕРХНІ ЗЕМЛІ

Геологічні процеси. Усі природні процеси, що спричиняють зміни в складі та будові земної кори, а також формують рельєф земної поверхні, називають геологічними процесами. Одні з них зароджуються в надрах Землі й називаються внутрішніми, або ендогенними. Інші діють на земній поверхні. Їх називають зовнішніми, або екзогенними (мал. 41).

Мал. 41. Геологічні процеси та їхні наслідки

Процеси в надрах Землі, їхні наслідки. Найзначніші перетворення земної кори та рельєфу пов’язані з перебігом внутрішніх процесів. До них належать тектонічні рухи, магматизм та метаморфізм. Унаслідок цих процесів формуються планетарні, або мегаформи (материки й западини океанів), та основні (макроформи) рельєфу (рівнини, гори, глибоководні жолоби). Під дією внутрішніх процесів виникли гірські породи магматичного та метаморфічного походження.

Тектонічні рухи. Небезпека сейсмічних процесів. Тектонічні рухи – переміщення шарів гірських порід, що спричиняють зміни рельєфу. Джерелом енергії тектонічних рухів є внутрішнє тепло Землі, яке надходить на поверхню найінтенсивніше в районі океанічних рифтів. За швидкістю перебігу та наслідками розрізняють рухи вікові та розривні. Вікові тектонічні рухи дуже повільні. Щоб помітити їхні наслідки, необхідний великий проміжок часу. Їх фіксують за допомогою спеціальних приладів. Розрізняють горизонтальні й вертикальні вікові рухи літосфери. Внаслідок горизонтальних рухів в одних місцях планети відбуваються зіткнення літосферних плит й утворюються складчасті гори, в інших – розходження й формуються з потоків лави серединні океанічні хребти. Вертикальні тектонічні рухи із часом стають помітними на узбережжях морів та океанів. Так, наприклад, свідченням вертикальних рухів в Україні є залишки давньогрецького міста Херсонеса у Криму, наполовину затопленого водами Чорного моря. Вивчення напрямків і швидкості вікових вертикальних рухів важливе під час будівництва морських портів, для безпечного судноплавства та ін.

Розривні рухи тривають лише кілька секунд, але іноді мають катастрофічні наслідки. Одним з проявів розривних рухів у літосфері є землетруси – підземні поштовхи та коливання земної поверхні, що спричинені розривами гірських порід на різній глибині в літосфері (гіпоцентрі) та подальшим їхнім зміщенням. Від гіпоцентру землетрусу радіально поширюються коливання – сейсмічні хвилі (мал. 42). Найсильніші поштовхи й найбільші руйнування відчуваються в епіцентрі – точці на земній поверхні саме над гіпоцентром. Силу землетрусів оцінюють за допомогою шкали Ріхтера або 12-бальної сейсмічної шкали інтенсивності. Під час найсильніших землетрусів у епіцентрі розтріскується земна поверхня, річки змінюють напрямок течії, а предмети підкидаються у повітря. Під час підводних землетрусів утворюються хвилі цунамі. У відкритому океані зовні їх не відрізнити від звичайних хвиль. Але досягши прибережної обмілини, вони перетворюються на велетенський вал висотою 20-60 м. Така хвиля може знести все на своєму шляху.

Мал. 42. Поширення сейсмічних хвиль під час землетрусу

Магматизм. Небезпека вулканічних процесів. На краях літосферних плит проявляється магматизм – процес утворення магми в астеносфері та її руху до поверхні. За хімічним складом магма являє собою розплавлену масу сполук Силіцію з домішками різних металів (заліза, алюмінію, магнію тощо), насичену газами. Температура магми коливається в межах 500-1500 °С. Розрізняють внутрішній та зовнішній магматизм, або вулканізм. Унаслідок внутрішнього магматизму магма застигає в надрах Землі, де утворюються глибинні магматичні тіла різної форми та розмірів – інтрузії (мал. 43). Вони складені з глибинних (вкорінених) магматичних гірських порід. Більшість з них є корисними копалинами: граніти, лабрадорити, залізні руди, руди кольорових металів.

Мал. 43. Магматизм та його види

Вулканізм проявляється тоді, коли розплавлена магма під сильним тиском прориває земну кору й виливається на денну поверхню. Діючими вважають вулкани, які хоч раз за пам’яті людства вивергалися. Згаслі вулкани вивергалися в доісторичні часи. Під час виверження вулкана з кратера виливається розплавлена маса гірських порід – лава. Вона являє собою магму, що вийшла на поверхню й звільнилася від газів. Із застиглої лави утворюються поверхневі магматичні гірські породи (базальт, пемза). Крім лави з кратера вивергаються й тверді продукти: вулканічні бомби, вулканічне каміння (лапілі), вулканічний попіл, шлаки – застиглі у польоті бризки лави, переповнені газовими бульбашками. З кратера також виходить багато вулканічних газів, більшість яких отруйні: вуглекислий та чадний гази, сполуки Сульфуру й Нітрогену тощо. У вулканічних газах багато водяної пари. Під час сильних вивержень вулканів припиняють авіаційні польоти, евакуюють людей. У період затухання вулканічна діяльність повністю не припиняється, а переходить в іншу форму. Тисячі й навіть мільйони років можуть тривати постмагматичні явища: гейзери, гарячі джерела, викиди струменів газів і пари. У цих місцях зводять екологічно чисті геотермальні електростанції.

• 1. За тектонічною картою світу прослідкуйте закономірності поширення сейсмічних і вулканічних явищ. Назвіть діючі вулкани, що приурочені до різних сейсмічних поясів Землі. 2. На основі зіставлення тектонічної карти та карти густоти населення світу зробіть висновок про вплив внутрішніх геологічних процесів на розміщення населення.

Потужні поштовхи та виверження вулканів трапляються на краях літосферних плит, у т. зв. сейсмічних поясах. Надпотужні землетруси тут повторюються раз на 150-300 років. На Землі виокремлюють три великі сейсмічні пояси: Тихоокеанський, Альпійсько-Гімалайський, і Серединно-океанічний, який охоплює систему розломів вздовж серединно-океанічних хребтів у Світовому океані. На дні Океану вулкани поширені навіть у центральних частинах літосферних плит. Оскільки океанічна земна кора значно тонша, ніж материкова, гаряча речовина астеносфери легко пропалює її. Через те там виникають вулканічні хребти, які часто виходять на поверхню води, утворюючи острови, наприклад Гавайські в Тихому океані.

В Україні трапляються землетруси силою 6-8 балів у Карпатах і Кримських горах. У горах України, що зазнали давнього вулканізму, поширені вулканогенні форми рельєфу. Наприклад, це Вулканічний хребет у Карпатах, вулкан Карадаг у Криму. З вулканічною діяльністю в минулі геологічні ери пов’язані також грязьові вулкани Керченського півострова.

Метаморфізм. Ще одним внутрішнім геологічним процесом є метаморфізм (від грец. перетворення) – перетворення гірських порід у надрах Землі. Там вони зазнають впливу високих температур, великого тиску, а також гарячих хімічних розчинів і газів, які просочуються в прилеглі до магми шари. При цьому магматичні або осадові гірські породи змінюють свої властивості й перетворюються на нові – метаморфічні. Так, з вапняку виникає мармур, з пісковику – кварцит, з глини – глинистий сланець, з граніту – гнейс, з вугілля – графіт. Метаморфізм триває дуже довго: впродовж десятків і сотень мільйонів років.

Процеси на поверхні Землі, їхні наслідки. На формування рельєфу значний вплив чинять зовнішні (екзогенні) процеси, що відбуваються на денній поверхні та у найвищих шарах земної кори. Вони формують нові, мезо- та мікроформи рельєфу. До зовнішніх процесів належать вивітрювання, робота поверхневих текучих вод, підземних вод, льодовиків, робота вітру, морів та озер. Їхній перебіг зумовлений такими потужними силами, як енергія Сонця, сила земного тяжіння, життєдіяльність організмів. Залежно від процесу, що формує нерівності, виділяють різні генетичні (тобто різні за походженням) типи рельєфу. В усіх зовнішніх процесах здійснюється геологічна робота трьох видів: руйнівна, транспортна (перенесення зруйнованих гірських порід) та акумулятивна (накопичення та відкладання зруйнованого матеріалу в іншому місці). Під дією зовнішніх процесів сформувалися гірські породи осадового походження: уламкові (щебінь, пісок, глина), органічні (вугілля, крейда, нафта, природний газ), хімічні (кухонна та калійна солі, гіпс).

Вивітрювання. Процес руйнування та хімічної зміни гірських порід під дією зовнішніх чинників називають вивітрюванням. Розрізняють три види вивітрювання: фізичне, хімічне й органічне. Фізичне вивітрювання відбувається під впливом різких коливань температури повітря. Під час нагрівання вдень гірські породи розширюються, а вночі різко охолоджуючись, стискаються. Тому із часом вони розтріскуються на окремі частини: спершу на великі (брили), а згодом на менші (щебінь, гравій) й ще менші (пісок, глина). Хімічне вивітрювання зумовлене впливом на гірські породи повітря та води. При цьому породи не лише подрібнюються, а й змінюють свою хімічну природу. Так, наприклад, на Українському щиті, в місцях виходу гранітів, під дією хімічного вивітрювання протягом мільйонів років їх поверхня перетворилася на білу глину (каолін). Органічне вивітрювання відбувається за участі живих організмів: лишайників, грибів, бактерій, рослин. Унаслідок їхньої дії також відбуваються подрібнення та зміна хімічного складу гірських порід. Зазвичай усі три види вивітрювання діють одночасно, але залежно від кліматичних умов якийсь з них переважає. Внаслідок цих процесів формується кора вивітрювання – товща пухких порід, яка складена з перемішаних уламків різних розмірів з гострими краями. У корі вивітрювання залягають осадові уламкові гірські породи, зокрема марганцеві та алюмінієві руди, розсипи золота, алмазів, природна жовта фарба охра та інші. Під дією вивітрювання та сили тяжіння формуються денудаційні (від лат. denudo – оголюю) форми рельєфу: осипища, обвали, пасма, вали, уступи.

Робота поверхневих текучих вод. Поверхневі текучі води поділяють на постійні та тимчасові. Руйнівну роботу води називають водною ерозією. До постійних водотоків належать річки, які формують своєю течією річкові долини. Тимчасові води виникають після кожної сильної зливи або під час танення снігу. У горах за безконтрольного зведення лісів можливе виникнення катастрофічних явищ – селів. Сель (з араб. сейль – бурхливий потік) – потоки грязі та каміння, що раптово з величезною швидкістю (5 м/с) сходять з гір. Селі заливають будівлі, дороги, орні землі, спричиняють людські жертви. Для боротьби із селями насаджують дерева, на гірських річках створюють спеціальні загати. Час від часу виникають селі в Українських Карпатах.

Найбільше зазнають ерозії русловими потоками схили пагорбів, позбавлені рослинності, які складені з пухких гірських порід. Там утворюються численні водно-ерозійні форми рельєфу: борозни, вимоїни, яри, балки (мал. 44).

Мал. 44. Яр (1) та балка (2)

• За мал. 44 пригадайте різницю між яром і балкою.

Такі форми рельєфу часто трапляються в Україні через значні коливання висот, що сприяє утворенню водотоків, достатню вологість клімату та наявність на поверхні осадових порід, що легко розмиваються водою.

Робота підземних вод. Небезпека гравітаційних (зсувних) процесів. Результатом роботи підземних вод є карстові та суфозійні форми рельєфу. Процес карсту – це розчинення у воді деяких гірських порід: вапняків, гіпсу, крейди, солей. Внаслідок цього на поверхні формуються порожнини: карстові борозни (кари) та карстові лійки. У місцях їхнього інтенсивного поширення виникають карові поля. Підземні порожнини такого самого походження зі сталактитами та сталагмітами називають карстовими печерами. В Україні розташована найдовша в світі гіпсова печера Оптимістична. Суфозія (від лат. suffosio – підкопування) – процес винесення дрібних часточок породи на малих глибинах, що супроводжується просіданням ґрунту. Так утворюються поди – пологі западини округлої або овальної форми. В Україні їх називають степовими блюдцями (мал. 45).

Мал. 45. Степове блюдце

Внаслідок роботи підземних вод і сили земного тяжіння виникають зсуви (мал. 46). Це дуже поширене в Україні явище вздовж високого правого берега Дніпра та узбереж морів. Зсуви – це сповзання сходинками незакріплених шарів гірських порід разом з рослинністю. Зсуви руйнують дороги, будови. Для запобігання зсувам укріплюють схили, висаджують дерева, відводять ґрунтові води.

Мал. 46. Будова зсуву

Робота вітру. Створені роботою вітру форми рельєфу називають еоловими. Руйнівна робота вітру (вітрова ерозія) полягає у видуванні пухких порід або обточуванні твердих. Внаслідок процесу видування (дефляції) виникають ніші видування, здіймаються пилові та чорні бурі, які руйнують поверхневий шар земної кори та ґрунту. Такі явища спостерігаються на півдні України. Обточування (коразія) відбувається під час тертя та шліфування твердих порід дрібними піщинками під час їхнього пересування в повітрі. При цьому виникають фігурні скелі – химерні витвори вітру, які нагадують то фігуру людини, то тварину, то казкові палаци. Унаслідок акумулятивної роботи вітру в пустелях нагромаджуються величезні бархани, а на узбережжях морів і річок – значно менші дюни (мал. 47). Рухаючись, вони здатні завдавати великих збитків: засипають дороги, сади, поля, житло людей. Щоб припинити їхнє пересування, на пологих схилах висаджують дерева або чагарники.

Мал. 47. Бархани (1) та дюни (2)

Робота льодовиків. Помітний слід у формуванні геосистем залишили давні епохи зледеніння, а саме льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу. Сповзаючи з гір, льодовики виорюють пухкі гірські породи, згладжуючи поверхню. Льодовиковий язик, переносячи уламки твердих гірських порід, тре їх об поверхню, стираючи гострі краї. Так формується морена, або льодовикові відклади, що складаються з перемішаних обточених уламків різних розмірів: від величезних валунів до дрібної гальки, гравію та піску. Обточені кригою останці твердих скель з великою кількістю подряпин називають баранячими лобами (мал. 48), а їх значні скупчення – кучерявими скелями. Якщо льодовик рухається руслом річки, то утворюються троги – широкі коритоподібні річкові долини. При виході на рівнину, де починається танення льоду, відбувається акумуляція морени у формі різних льодовикових форм рельєфу: так формуються ози – довгі, висотою у кілька десятків метрів пасма; ками – округлі вали, висотою 6-12 м; величезні пагорби (до 45 м заввишки) друмліни тощо.

Мал. 48. Баранячі лоби в Коростені на річці Уж

Тала вода льодовиків переносить найдрібніші часточки гірських порід на великі відстані (пісок, глину, пил) та відкладає їх. Так утворюються зандри (ісл. sandr – пісок) – піщані рівнини. В Україні в післяльодовикову епоху утворилася особлива суглиниста гірська порода лес, на якій сформувалися родючі чорноземні ґрунти.

Робота моря. Внаслідок геологічної роботи моря сформувалися берегові форми рельєфу. Руйнівна робота моря – абразія – зумовлює формування прибережних урвищ, які називають кліфами. Прибійна хвиля постійно руйнує берег, і кліф відступає в бік суходолу. Завдяки акумулятивній роботі моря намиваються пляжі та коси. Довгі коси називають стрілками. Зокрема, Арабатська стрілка в Азовському морі тягнеться з півночі на південь на 113 км. Якщо морські відклади накопичуються на певній відстані від берега та йдуть паралельно йому, то утворюються бари. Море виконує велику роботу не лише біля берега, а й на глибинах. На дні відкладаються різні осадові гірські породи як органічного походження (вапняки, фосфорити), так і уламкового (пісок, галька) й хімічного (кухонна сіль). Часто морські відклади містять залізні та марганцеві руди органічного походження, що мають форму кульок – конкрецій.

1. Назвіть внутрішні та зовнішні геологічні процеси. Порівняйте наслідки їхньої дії. 2. Поясність механізми виникнення землетрусів і вулканів. Оцініть їхнє значення для розселення людей та розміщення об’єктів господарської діяльності. 3. Поясніть, як формуються зсуви. Запропонуйте комплекс заходів для протидії появі й розвитку зсуву. 4 * . Оцініть роль геологічних процесів щодо розміщення населення та напрямів його господарської діяльності.

§ 15. Історія формування Землі та геологічна будова

ГЕОЛОГІЧНЕ ЛІТОЧИСЛЕННЯ. Земна кора утворилася близько 4,6 млрд років тому. Як же визначили цей час, який названо геологічним? Як зароджувалося й розвивалося життя на Землі? Який вік у певних гірських порід і скам’янілих решток рослин і тварин? На ці та багато інших запитань вдалося отримати відповідь після визначення абсолютного та відносного віку гірських порід, скам’янілих решток рослин і тварин.

• Пригадайте, за якими ознаками і якими методами визначають вік земної кори.

Мал. 53. Геохронологічна таблиця

ГЕОгалактика

Визначте за геохронологічною таблицею:

  • на які ери, періоди, етапи горотворення поділяють геологічний час;
  • у який період виникла тверда земна кора та з’явилися перші форми органічного життя;
  • коли утворилися поклади кам’яного вугілля;
  • коли з’явилися перші ссавці й птахи та що цьому передувало;
  • у який період зникли динозаври; схарактеризуйте його за різновидом корисних копалин;
  • що відбувалося з навколишнім світом та в надрах землі в альпійський етап горотворення.

Відносний вік живих організмів, гірських порід, епох горотворення визначають на основі вивчення скам’янілих решток рослин і тварин, які є в певних гірських породах, а також зважаючи на послідовність нашарування гірських порід. У результаті виявляють відносну послідовність і час виникнення одних гірських порід чи живих організмів щодо інших.

Абсолютний вік гірських порід почали визначати пізніше, ніж відносний, в основному за часом розпаду в них радіоактивних елементів. Зокрема, уран за будь-яких умов зі сталою швидкістю розпадається на свинець і гелій. Тому за масою утвореного свинцю в гірських породах можна визначити абсолютний вік (у роках), необхідний для його утворення з урану. А це, у свою чергу, дає відповідь на запитання про вік певної гірської породи.

За результатами вивчення абсолютного й відносного віку вчені склали геохронологічну таблицю (таблицю геологічного літочислення, мал. 53 на с. 65). У ній геологічний час поділено на еони, ери, періоди, вказано початок і закінчення певних епох горотворення, коли і які з’явилися живі організми, корисні копалини.

ГЕОЛОГІЧНА ІСТОРІЯ ЗЕМЛІ. Через обертання та удари комет і метеоритів, а також виділення тепла радіоактивними елементами поверхня Землі почала розігріватися та перейшла в розплавлений стан. Важчі елементи концентрувалися в центрі Землі, а легші підіймалися до поверхні, що привело до виділення ядра та мантії. Поверхневі шари з часом вихолонули, затверділи та утворили тонку базальтову кору. Перегріта вода під високим тиском виносила на поверхню розчини різних елементів. Кремній, алюміній та їхні сполуки осаджувалися на поверхні, утворюючи гранітний шар, а пари води та гази виносилися до атмосфери.

Місяць сформувався незабаром після цього, можливо, у результаті зіткнення Землі з об’єктом розміром із Марс. Деяка маса цього об’єкта об’єдналась із Землею, а частину було викинуто в космос, і речовини залишилося досить, щоб зберегтися до форми орбітального Місяця (мал. 54).

Мал. 54. Ілюстрація Теорії великого зіткнення, наслідком якого стало утворення Місяця

Дегазація та вулканічна активність створили первинну атмосферу. Як поверхня постійно змінювалася за сотні мільйонів років, так і континенти формувалися й розпадалися. Континенти пересувалися поверхнею Землі, іноді об’єднувалися у вигляді суперконтинента. Приблизно 750 млн років тому відомий нам суперконтинент Родинія під дією масштабної вулканічної діяльності почав розпадатися, поклавши край епосі глобального зледеніння. Континенти пізніше утворили Пангею, яка розпалася близько 180 млн років тому.

Утворення океану Тетіс привело до розділення Пангеї на два материки — Лавразію на півночі та Гондвану на півдні. Пізніше відбулося руйнування Гондвани та Лавразії (розходження літосферних плит) шляхом «розкриття» Індійського та Атлантичного океанів. Приблизно 65 млн років тому обриси океанів і материків починають нагадувати сучасні. Тихий океан зазнав «омолодження» своєї кори за рахунок розходження літосферних плит.

ОСОБЛИВОСТІ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. Окрім багатьох природних особливостей, наша рідна земля відзначається цікавою геологічною історією. Хоч би де ми були: на просторах Волині, у Придніпров’ї, на Поділлі чи гірських пасмах Карпат і Криму — ми натрапимо на геологічні пам’ятки природи.

На території України поширені гірські породи різного віку: від архейської до четвертинного періоду кайнозойської ери. Це можна визначити за геологічною картою України: на ній кольором позначено різновікові групи відкладів, а індексом — геологічні системи (мал. 55).

Картографічний навігатор

Мал. 55. Геологічна карта України

  • 1. Користуючись геохронологічною таблицею (мал. 53 на с. 65) і картою, знайдіть найдавніші та наймолодші ділянки земної кори на території України.
  • 2. Назвіть ділянки рельєфу України, де поширені гірські породи палеозойської та мезозойської групи відкладів.

Розглянемо, якими гірськими породами складена територія України в порядку послідовного геологічного нашарування.

Докембрійська група відкладів. Давні породи архейської та протерозойської ер представлені гранітами, базальтами, кварцитами, сланцями. В архейську еру утворився Український щит, який складений відкладами граніту та гнейсу. Поширені гранітні відклади на Поділлі (бердичівський граніт), на півночі України (коростишівський граніт), на Поліссі та Правобережному Придніпров’ї (житомирський граніт) (мал. 56, а, б). Базальт поширений у Волинській області, Криму (г. Карадаг), на Донецькому кряжі.

Палеозойська група відкладів. У палеозойську еру кембрійського періоду на території сучасної Волинської області відкладалися гірські породи у вигляді суглинків, піску, синьої глини. На території України відклади ордовицького та силурійського періодів трапляються в районі річки Дністер у вигляді вапняку та пісковику. Девонський період палеозойської ери на Дніпровсько-Донецькій западині представлений доломітами, піщаниками. Поклади кам’яного вугілля, сланців характерні для карбонського періоду і сформувалися в Донецькій складчастості та Галицько-Волинській западині.

Мезозойська група відкладів. Відклади мезозойської ери представлені тріасовими сланцями, юрськими вапняками (мал. 56, в). Поширені вони у Дніпровсько-Донецькій западині, із них складені Кримські гори. Породи крейдової системи залягають на Волино-Подільській плиті. Відклади мергелю поширені в районі Карпат, Криму, Донбасу. Поділля, Кримські гори багаті на глину.

Мал. 56. Гірські породи різного віку: лабрадорит (а), граніт (б), вапняк (в)

Кайнозойська група відкладів. Відклади кайнозойської ери представлені піщаниками, глинами, лесом, вапняком на території Причорноморської западини, Передкарпатського прогину. Ці відклади є найпоширенішими.

Чи знаєте ви, що.

70 % території України вкриті лесом, що є ґрунтоутворювальною породою чорнозему й сформувався в кайнозойську еру. А найдавнішим геологічним утворенням є Український щит, історія якого сягає архейської ери.

ІСТОРІЯ ГЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. Перші геологічні дослідження території України розпочалися задовго до формування географії як науки. В епоху скіфів з надр нашої країни успішно добували золото та мідні руди. За часів Київської Русі наші надра досліджували на предмет наявності в них залізних руд. Місця видобування так званих болотних руд, у яких містилося залізо, активно розробляли в XIV—XVIII ст. здебільшого на Поліссі. Про це свідчать літописні джерела й назви поселень: Рудня, Рудня Вересня, Нова Рудня, Руда тощо. Крім болотних руд, перші геологи-лозоходи знаходили родовища солі, торфу, джерела підземних вод, навіть родовища вугілля та нафти.

З XVIII ст. розпочинається період промислових пошуків. У 1722 р. експедиція Григорія Капустіна узагальнила дані про родовища викопного вугілля та зібрала його зразки, які до цього відкрили й почали розробляти для власних потреб місцеві козаки в урочищі Оленячі гори, поблизу Сіверського Дінця. Так було відкрито місця вугільних багатств, названих згодом Донбасом.

Першим про наявність залізної руди в місці злиття річок Інгулець та Саксагань повідомив академік Йоганн Гюльденштедт (1745-1781 рр.). Подальші дослідження здійснював академік Василь Зуєв (1752-1794 рр.). Вони стосувалися виявлення покладів залізної руди на правому березі Дніпра, про що ви детально дізнаєтесь у наступних параграфах підручника.

Значний внесок у вивчення географії України зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1918 р. в Києві була заснована Академія наук України, першим президентом якої був академік Володимир Вернадський. Він здійснив певний прорив у геології, геохімії та геофізиці. У ХХ ст. ця робота була продовжена Володимиром Бондарчуком, який зробив вагомий внесок у геологічну науку України, дослідивши гірські породи різного віку.

АКАДЕМІК ПАВЛО ТУТКОВСЬКИЙ ТА ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Одним з найвідоміших українських геологів і фізико-географів є Павло Тутковський (1858-1930 рр.). Він досліджував природу Волині, Полісся, Поділля, Придніпров’я.

Павло Тутковський

Важливий внесок П. Тутковський зробив у вивчення геоморфологічної будови України. Він є одним з авторів теорії вітрового (еолового) походження лесу і встановив значення мікрофлори в геологічних відкладах.

Павло Тутковський був одним із фундаторів природоохоронної діяльності в Україні, він виступав на захист Голосіївського лісу й багато зробив для охорони заповідників Асканії-Hової, Канівського та Кончі-Заспи. У 1895 р. запропонував проект артезіанського водопостачання м. Києва. П. Тутковський був фундатором і першим директором Національного геологічного музею України, сприяв активному розвитку й поповненню природничих колекцій Житомирського краєзнавчого музею (відомий ще як Волинський центральний музей).

Значний внесок учений зробив у розвиток вітчизняної картографії та навчальної літератури з географії.

Чи знаєте ви, що.

У 1918 р. за загальною науковою редакцією П. Тутковського було видано «Шкільну мапу України» масштабом 1 : 1 680 000. Він був одним із редакторів «Географічного атласу України», виданого в 1928 р., — першого комплексного вітчизняного атласу. Авторству П. Тутковського належить перший навчальний посібник «Загальне землезнавство» (1927 р.) українською мовою.

ЩОДЕННИК ДОСЛІДНИКА

1. Відносний вік живих організмів, гірських порід, епох горотворення визначають на основі вивчення скам’янілих решток рослин і тварин, які є в гірських породах. Абсолютний вік гірських порід визначають за допомогою радіологічних методів.

2. Геохронологічна таблиця відображає етапи формування земної кори, рельєфу, розвитку організмів, відповідно до чого геологічну історію поділяють на еони, ери, періоди.

3. Територія України має давню, докембрійську, геологічну історію.

4. Геологічні дослідження українських земель здійснювали вчені: В. Зуєв, В. Вернадський, В. Бондарчук, П. Тутковський.

ЗНАЮ, РОЗУМІЮ, ВМІЮ ПОЯСНИТИ

1. Яким чином визначають вік гірських порід?

2. Що таке геохронологічна таблиця? На які відрізки часу поділяють геологічний розвиток нашої планети?

3. Який геологічний об’єкт України має найдавнішу історію? Чому?

4. Якими гірськими породами представлені палеозойська й мезозойська групи відкладів в Україні?

5. Визначте час утворення лесу.

6. Розкажіть про дослідження Павла Тутковського як фундатора геологічної науки в Україні.

Проведіть ДОСЛІДЖЕННЯ

Історія геологічних досліджень території України В. Зуєвим, В. Вернадським, В. Бондарчуком (на вибір)

Використовуючи текст параграфа та інші джерела інформації, дізнайтеся про науковий доробок одного-двох зазначених українських учених щодо геологічних досліджень території України. Знайдену інформацію оформіть у вигляді презентації (8-10 слайдів) і підготуйте повідомлення до 7 хв для представлення її однокласникам на уроці.