“Республіка” під боком України: що потрібно знати про Придністров’я

Придністров’я або так звана “Придністровська Молдавська Республіка” є самопроголошеною невизнаною державою, яка розташована вздовж річки Дністер між Україною та Молдовою. Згідно із чинним законодавством Молдови, Придністров’я на сьогоднішній день має статус “Автономного територіального утворення” з особливим правовим статусом.

“Телеграф” вирішив детальніше розповісти про те, що собою являє невизнана республіка “ПМР” та пояснив, що відбувається на її кордонах.

Придністров’я на карті

Для того, щоб добратися з українського міста Одеса до столиці Молдови — міста Кишинева за найкоротшим маршрутом, то вам знадобиться не менше трьох годин. Є й виняток — це дорога, яка пролягає через територію невизнаної “Придністровської Молдавської Республіки” (“ПМР”). У принципі, цей регіон входить до складу молдовської держави і визнається світовою спільнотою територією цієї країни. Проте, по факту, Придністров’я контролюється російською федерацією. На його території знаходяться так звані миротворці рф, а літні жителі отримують свої пенсії з росії. Більшість громадян у Придністров’ї мають російські паспорти.

Придністров’я на карті

Після розпаду СРСР, конфлікт на території Придністров’я загострився. Ослаблення ролі москви на місцях спричинило посилення позицій прорумунських молдавських націоналістів. На території лівого берега Дністра, де знаходиться Придністров’я, відповідний рух Кишинева розцінили як підґрунтя для подальшого об’єднання Молдови з Румунією. В індустріальних містах лівобережжя переважно проживали російськомовні жителі.

Вже у серпні 1989 року в місті Тирасполі було прийнято рішення щодо створення Об’єднаної ради трудових колективів, які висунули вимогу запровадження на території Молдови двох державних мов. Після чого, представники цієї організації виступили із пропозицією провести Референдум, аби в подальшому створити “Придністровську Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку” (“ПМРСР”).

Улітку 1991 року у радянських республіках займалися пошуком можливостей щодо ймовірного проголошення незалежності. І вже у червні представники парламенту Молдавської РСР переважною більшістю визнали незаконним створення “МРСР”, а Північну Буковину і Бессарабію — окупованими Радянським Союзом територіями Румунії.

Ти часом, у Тирасполі відповіли, що саме створення “МРСР” вважають незаконним, відповідно й приєднання лівобережної частини Молдови, яке раніше входило до складу України, так само є нелегітимним. Згодом Придністров’я офіційно заявило про свою незалежність.

Відповідна ситуація Молдові не сподобалася, тож рішення щодо блокади Придністров’я не забарилося. Після чого між ними виник збройний конфлікт. На територіях, які були підконтрольними Тирасполю, знаходилася 14-та армія російської федерації, яка систематично підтримувала політику самопроголошеної “республіки”. У ті часи конфлікт на стороні Придністров’я підтримав й Ігор Стрєлков-Гіркін, який наразі вважається одним з лідерів прокремлівських бойовиків на ОРДЛО.

Упродовж боїв, які тривали до 21 червня 1992 року (до моменту підписання мирної угоди між москвою та Кишиневом) загинули тисячі людей.

Російські війська на кордоні з Україною

В угоді 1992 йшлося про розміщення 1700 російських миротворців на території Придністров’я. Протягом десятиліть через територію України в Придністров’я йшли ешелони з військовою технікою російської федерації і боєприпасами.

Станом на 2021 рік точної інформації немає. У відкритих джерелах говориться про 400-500 російських миротворців. Українські спецслужби та військові при оцінці ризиків враховують фактор Придністров’я.

“Ми розуміємо, що росія грає м’язами на кордоні з Україною, — говорить високопоставлене джерело “Телеграфа” в Головному Управлінні Розвідки Міноборони. — Є Донбас, є Крим, Придністров’я. З недавніх пір посилився фактор Білорусі“.

Детальніше дізнатися про історію Придністров’я, яка до болю нагадує те, що зараз відбувається в ОРДЛО та про те, які уроки може отримати Україна з історії молдавської “ДНР”, можна дізнатися в матеріалі “Телеграфу”: “Придністров’я: що відбувається в молдавській “ДНР” і які уроки має винести Україна”.

§ 14. Третя республіка у Франції

Пригадайте, що собою являла Друга імперія у Франції, яку внутрішню та зовнішню політику проводив Наполеон III.

1. Франко-німецька війна та її наслідки. Наприкінці 60-х років XIX ст. в імперії Наполеона III дедалі виразніше відчувалося наближення політичної кризи. Буржуазія відверто висловлювала невдоволення режимом, вимагаючи ширших політичних прав та можливості безпосередньо управляти державою. У Франції посилювалося загальне невдоволення владою.

Розуміючи це, Наполеон III і його наближені вирішили вдатися до випробуваного засобу відволікання громадян від внутрішніх проблем – нової війни. Успішні військові дії проти швидко міцніючої Пруссії піднімали б міжнародний авторитет Франції і водночас зміцнили б режим імперії. Проте війни із Францією прагнула і Пруссія. Отто фон Бісмарк, канцлер Північнонімецького союзу, сподівався у ході переможної війни проти Франції не лише захопити її прикордонні території, але й домогтися остаточного об’єднання німецьких держав на чолі з Пруссією.

У Франції не сумнівалися в легкій і швидкій перемозі. Але вже в перші дні з’ясувалося, що французька армія, блискуча зовні, значно поступалася німцям в боєздатності. Французькі війська виявилися розколотими на дві частини. Армію маршала Базена було блоковано у фортеці Мец, а армію маршала Мак-Магона, при якій перебував і сам Наполеон III, притиснуто до бельгійського кордону й оточено під м. Седан. Тут і відбулася вирішальна битва. Намагаючись прорватися з оточення, французи втратили понад 35 тис. чол. 2 вересня 1870 р. за наказом імператора над Седаном було піднято білий прапор – французька армія капітулювала.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому у Франції не сумнівалися в легкій і швидкій перемозі у війні з Пруссією?

Як тільки в Парижі отримали повідомлення про Седанську катастрофу, 4 вересня 1870 р. на вулиці вийшли тисячі городян, вимагаючи повалення імператорської влади. Вони прорвалися до будівлі парламенту, і під тиском збройного натовпу депутати були змушені проголосити Францію республікою.

Проте сформований після революції тимчасовий «уряд національної оборони» не поспішав ужити дієвих заходів щодо організації опору загарбникам. Небезпека з боку озброєного народу лякала його більше, ніж поразка у війні.

Тим часом до кінця 1870 р. німцями було окуповано третину території Франції. На зайнятій території було встановлено жорстокий окупаційний режим. Німці систематично грабували населення під виглядом реквізицій і штрафів. Але в країні розгорнувся масовий рух опору. Патріоти об’єднувались у загони «вільних стрільців». Вони нападали на штаби, винищували солдатів супротивника. Непохитно трималося і населення обложеного Парижа, який захищала Національна гвардія.

«Свобода або смерть». Плакат з нагоди проголошення республіки

Облога Парижа. Картина Е. Менссоне

Як художник зображує мужність і героїзм захисників Парижа?

Адольф Тьер

До міста майже не підвозилося продовольство, люди стали страждати від морозів.

У січні 1871 р. тимчасовий уряд підписав принизливе перемир’я з ворогом за умови капітуляції Парижа. На вимогу Бісмарка в лютому 1871 р. у Франції також було проведено вибори до парламенту (Національних зборів), де більшість місць здобули монархісти. Головою виконавчої влади депутати обрали досвідченого політика Адольфа Тьєра.

У лютому 1871 р. Тьєр підписав у Версалі попередній мирний договір, умови якого були принизливі для Франції, як великої держави.

Вона зобов’язувалася в трирічний термін сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і передати дві свої провінції – Ельзас і Лотарингію. Остаточні умови миру, які надавали Німеччині додаткові переваги, було підписано у Франкфурті-на-Майні 10 травня 1871 р.

ПОМІРКУЙТЕ!

Висловіть припущення, чому Бісмарк наполягав на підписанні принизливого для Франції мирного договору саме у Версальському палаці.

Поразка у війні послабила Францію, вплинула на її міжнародний престиж. Скориставшись наслідками війни, Італія в 1870 р. приєднала Папську область до Риму, закінчивши об’єднання країни. Підсумки війни дозволили Росії домогтися скасування заборони на будівництво військового флоту на Чорному морі.

Важкі умови Франкфуртського миру викликали у Франції прагнення до воєнного реваншу. Виникнення протиріч навколо Ельзасу й Лотарингії створило реальну небезпеку початку нової європейської війни.

2. Громадянська війна в Парижі навесні 1871 р. Підписаний Тьєром Версальський мир давав йому можливість навести лад у країні і насамперед підкорити владі республіканськи налаштований «непокірливий» Париж. Частинам регулярної армії було наказано силоміць роззброїти ворожі урядові робітничі батальйони Національної гвардії, однак частина солдатів перейшла на бік повсталих, у місті розпочалися вуличні бої. До вечора 18 березня 1871 р. гвардійці штурмом захопили міську ратушу, і влада в Парижі перейшла до їхніх рук.

За традиціями Великої французької революції 28 березня керівництво Національної гвардії передало владні повноваження обраній Паризькій комуні. У перші ж дні роботи Рада Комуни провела ряд важливих реформ, що охопили всі сторони громадського життя столиці. Було оголошено про розпуск постійної армії і заміну її загальним ополченням народу. Посади чиновників ставали виборними, а їхню зарплату прирівнювали до оплати робітників. Було реформовано судову систему на основі виборності суддів, гласності суду і забезпечення обвинувачуваних захистом. Деякі заходи Комуни випередили свій час на десятки років. У їх числі – відокремлення церкви від держави, наділення громадянськими правами жінок, реформи в системі освіти.

Барикади на вулицях Парижа. Фотографія

Як ви вважаєте, на фото зображені комунари чи урядові війська? Чому? Аргументуйте.

Велику увагу комунари приділяли поліпшенню умов життя населення. Парижанам було надано відстрочку по виплатах за квартири, безкоштовно поверталися закладені в ломбардах недорогі речі. Робочий день було скорочено до 10 год, заборонено штрафи, на виробництві запроваджувалася охорона праці. Декретом Ради Комуни покинуті власниками підприємства переходили під управління їхніх працівників. Діячі Паризької комуни – Ежен Варлен, Лео Франкель, Шарль Делеклюз та інші – вірили, що ціною героїчних зусиль за короткий час у Франції, а потім в усьому світі можна встановити «царство свободи».

Проте нерішучість комунарів, їхнє небажання розпочинати громадянську війну, голова французького уряду Тьєр використав для впорядкування своєї деморалізованої армії. Наступ на Париж урядові війська розпочали у квітні 1871 р. Захисники Комуни виявляли справжній героїзм, відбиваючи запеклі атаки ворога. Проте вже 21 травня армія Тьєра вдерлася до Парижа, а 28 травня впала остання барикада комунарів, і в місті почалися розправи над переможеними. Упродовж «кривавого» тижня (21—28 травня 1871 р.) було вбито понад 30 тис. захисників Комуни, 10 тис. чол. кинуто до в’язниць і засуджено до каторжних робіт. Серед заарештованих було 650 дітей.

Розстріл паризьких комунарів

Чим, на вашу думку, пояснюється подібна жорстокість урядових військ? Чи можна її виправдати? Чому?

ПОМІРКУЙТЕ!

У яких творах мистецтва (література, живопис) найяскравіше відображено цей бурхливий період історії Франції?

3. Особливості розвитку економіки країни. Поразка у війні з Німеччиною і громадянська війна в Парижі глибоко вразили все французьке суспільство, завдали сильного удару гідності й патріотичним почуттям французів. Ці події справили також помітний вплив на економічний і політичний розвиток країни.

Видобування кам’яного вугілля (млн тонн)

3 (1850 р.), 20 (1880 р.)

35 (1850 р.), 160 (1880 р.)

Середній збір зерна з гектара (у центнерах)

Кількість молока від однієї корови (у літрах)

Загальна потужність парових машин (кін. сил)

1120 (1860 р.), 3070 (1880 р.)

2450 (1860 р.), 7600 (1880 р.)

До останньої третини XIX ст. за рівнем економічного розвитку Франція поступалася лише Англії. А на початок XX ст. у світовому промисловому виробництві вона посідала вже 4-те місце, пропустивши вперед молоді капіталістичні держави — США та Німеччину. Величезних збитків економіці завдала невдала війна. Економічний розвиток гальмувала також нестача природних ресурсів. Машини й устаткування, встановлені на підприємствах, були виготовлені здебільшого в першій половині XIX ст. і поступалися новітній техніці німецьких і американських заводів. Реконструкція промисловості вимагала великих коштів, але французька буржуазія воліла вкладати вільні гроші в іноземні позики – це приносило більший прибуток.

У Франції продовжувала переважати легка промисловість з великою питомою вагою дрібних підприємств і ручної, ремісничої праці. Тоді як в інших країнах дрібні і середні підприємства витіснялися великими, у Франції вони зберігалися завдяки традиційній спеціалізації на випуску предметів розкоші (тканин, білизни, косметики, ювелірних виробів).

Франція залишалася аграрно-індустріальною країною, 40 % її населення було зайнято в сільському господарстві. Причому 85 % усіх селянських господарств становили дрібні наділи від 1 до 10 гектарів. За такої ситуації селяни не могли купувати сучасну техніку і добрива, а врожайність була однією з найнижчих у Європі.

Франція мала значний грошовий капітал. Проте нагромаджені банками кошти лише частково використовувались для розвитку вітчизняної економіки. Вигіднішим був вивіз капіталу за кордон у формі довгострокових державних позик. На початок XX ст. Франція щорічно надавала іншим країнам значні кредити, поступово перетворюючись на європейського лихваря. Закордонні інвестиції приносили не тільки прибуток, але й політичних союзників. Держави-боржники, особливо Росія, були змушені зважати на інтереси свого кредитора у світовій політиці.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому французи, на відміну від німців чи англійців, воліли тримати свої гроші в банках або вкладати в іноземні позики?

4. Становлення Третьої республіки. Хоча Францію було проголошено республікою ще 4 вересня 1870 р., питання про визначення її політичного ладу довго не вирішувалося. Більшість у Національних зборах становили монархісти. На французький престол претендували відразу три династії – Бурбони, Орлеани і Бонапарти. «Республікою без республіканців» називали країну в цей час. Лише в 1875 р. республіка здобула нову конституцію.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Із закону про організацію державних властей 25 лютого 1875 р.

Законодавча влада здійснюється двома зборами: палатою депутатів і Сенатом. Президент республіки обирається загальним голосуванням, згідно з умовами, визначеними виборчим законом.

Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів Сенатом і палатою депутатів, об’єднаних в Національні збори. Він обирається на 7 років. Може бути переобраний.

Президент республіки має право ініціативи законів поряд із членами обох палат. Він оприлюднює закони, прийняті обома палатами, стежить за їх виконанням. Має право помилування; амністія може бути дарована тільки законом. Він керує збройними силами. Призначає на всі цивільні і військові посади. Він головує на національних торжествах; представники і посли іноземних держав акредитуються при ньому. Кожний акт президента республіки повинен бути затверджений міністром. Президент республіки може за згодою Сенату розпустити палату депутатів до закінчення законного строку її повноважень. Міністри мають солідарну відповідальність перед палатами за спільну політику уряду й індивідуальну – за їх особисті дії. Президент республіки несе відповідальність тільки у випадку державної зради.

ПОМІРКУЙТЕ!

Яка форма правління була встановлена у Франції за цією конституцією? І яка реально існувала?

Перші ж парламентські вибори, що проходили на підставі конституції 1875 р., принесли перемогу республіканцям. Новий уряд переніс свою резиденцію з Версаля до Парижа, гімном республіки стала знаменита «Марсельєза», а 14 липня – день здобуття Бастилії – було оголошено національним святом. У 1880 р. було прийнято закон про свободу зборів і друку, тоді ж влада амністувала комунарів, завдяки чому тисячі захисників Паризької комуни змогли повернутися на батьківщину.

Аби запобігти можливості відновлення монархії в країні, у 1884 р. Національні збори прийняли закон, який забороняв розглядати в парламенті питання про перегляд республіканської форми правління. Нащадкам колись правлячих у Франції династій було заборонено обиратися на посади президента і сенаторів.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому закон забороняв нащадкам колись правлячих династій балотуватися на посади президента і сенаторів?

5. Політичні кризи 80-90-х років. Становлення демократичної республіки у Франції відбувалося за непростих умов. У 80-90-х роках XIX ст. країна пережила ряд політичних криз, пов’язаних із корупцією в державному апараті, боротьбою між монархістами і республіканцями, зіткненням сил демократії і реакції.

Перша політична криза пов’язана з ім’ям генерала Жоржа Буланже, що мав репутацію військового-демократа. Обійнявши 1886 р. посаду військового міністра, він відразу ж звернув на себе увагу різкими випадами проти монархістів і закликами до нової війни з Німеччиною. Однак насправді він був людиною вкрай честолюбною і неперебірливою в засобах для досягнення поставлених цілей.

Популярність Буланже швидко зростала, генерал став розмірковувати про диктаторські повноваження. Усі очікували, що він здійснить державний переворот, але тим часом уряд почав проти генерала процес за обвинуваченням у змові проти республіки і підбурюванні армії до заколоту. Це призвело до розпаду буланжистського руху, а сам невдалий кандидат у диктатори застрелився.

Через кілька років у Франції вибухнув новий політичний скандал, викликаний хабарництвом у державному апараті. Ще в 1880 р. з ініціативи будівника Суецького каналу Фердинанда Лессепса було створено компанію для прориття каналу через Панамський перешийок. Проте будівництво затяглося, і врешті компанія оголосила про своє банкрутство. Численні власники акцій втратили вкладені гроші. Незабаром з’ясувалося, що із зібраних коштів на будівництво каналу було витрачено лише половину; решта грошей була або розтрачена керівництвом компанії, або пішла на підкуп офіційних осіб. В одержанні хабарів було викрито понад 100 депутатів, сенаторів і навіть міністрів. Країна була вражена обсягами скандалу. Підприємці, що керували компанією, опинилися у в’язниці. Уряд був змушений зажадати суду над особливо скомпрометованими депутатами, хоча майже всіх їх було виправдано.

Не встигла Франція забути про генерала Буланже й отямитися після «Панамської афери», як країну струснула нова політична криза, пов’язана зі «справою Дрейфуса». 1894 р. капітана Альфреда Дрейфуса, єврея за національністю, було обвинувачено в передачі секретної військової інформації німецькій розвідці. Дрейфуса було розжалувано і засуджено трибуналом на довічне ув’язнення. «Справу Дрейфуса» військове командування використало для розпалення шовінізму й антисемітизму в країні.

Фердинанд Лессепс

Будівництво Панамського каналу. Фотографія

Що вам відомо про подальшу долю цього каналу?

Дрейфуса позбавляють військового звання

Минув час, і з’ясувалися нові факти, що свідчили про невинність Дрейфуса. Проте проведений у 1898 р. черговий суд вдруге виніс обвинувальний вирок. Проти цього судового фарсу виступили відомі французькі письменники, учені, прогресивні політичні діячі. «Справа Дрейфуса» набувала політичного значення. Франція розкололася на два табори – прихильників і противників Дрейфуса.

Найдалекогляднішим політикам країни було зрозуміло, що зі «справою Дрейфуса» треба покінчити якомога швидше. Франція була на межі громадянської війни. У 1899 р. Дрейфуса помилував новий президент Е. Лубе, а через сім років вирок у його справі було остаточно скасовано. Політична криза 1898-1899 рр. закінчилася поразкою сил реакції, після якої вони вже не зважувалися на відкритий виступ проти демократії і республіканського ладу у Франції.

6. Франція на початку XX ст. Радикали при владі. До початку XX ст. у французькому парламенті переважали помірковані республіканські партії. Лише у 1902 р. перемогу на виборах до Національних зборів здобули ліві сили, об’єднані у щойно утворену Республіканську партію радикалів і радикал-соціалістів. Із цього часу і до початку світової війни радикали відігравали провідну роль в усіх французьких урядах.

Уже перше міністерство радикалів Е. Комба розгорнуло наступ на католицьку церкву. Незважаючи на запеклий опір духівництва, правих депутатів, у 1902-1904 рр. у країні було закрито понад 3000 шкіл, що належали релігійним орденам, розпущено 54 церковних об’єднання.

У 1905 р. французький парламент прийняв закон про відокремлення церкви від держави, і Франція першою з великих європейських держав стала світською республікою.

ПОМІРКУЙТЕ!

Яке значення для французького суспільства мав закон про відокремлення церкви від держави?

У 1906 р. уряд очолив один з найяскравіших політиків Франції кінця XIX – початку XX ст. Жорж Клемансо. На момент свого призначення 65-літній прем’єр-міністр був значною політичною фігурою і зумів утриматися при владі рекордний для країни термін – 3 роки. Саме він поклав початок давно обіцяним соціальним реформам, провівши закон про щотижневий відпочинок робітників, і заснував нове міністерство – праці й гігієни. У 1910 р. з ініціативи уряду А. Бріана Національними зборами було прийнято закон про пенсії для трудящих із 65-літнього віку, на п’ять років раніше, ніж в Англії і Німеччині.

Загроза війни, що наближалася, змусила суперницькі угруповання радикалів і республіканців забути про політичні розбіжності. У 1913 р. за підтримки радикалів Національні збори обрали президентом правого республіканця Раймона Пуанкаре. Новий голова держави виправдав сподівання правлячих кіл, розгорнувши військово-технічну і морально- політичну підготовку країни до війни. У 1913 р. у Франції було прийнято закон про трирічну військову службу, що збільшувало чисельність французької армії за мирного часу до 160 тис. чол., форсовано будівництво військово-морського флоту і авіації.

Перевірте себе

1. Порівняйте плани Франції та Пруссії напередодні війни 1870-1871 рр.

2. Схарактеризуйте революцію 4 вересня 1870 р. в Парижі.

3. Які причини спонукали парижан до повстання 18 березня 1871 р.?

4. Проаналізуйте діяльність Паризької комуни та причини її поразки. Чи могла б влада Комуни існувати довго і поширитися на всю Францію?

5. Назвіть характерні особливості економічного розвитку Франції в останній третині XIX – на початку XX ст. Чому Францію називали «європейським лихварем»?

6. Які основні реформи було здійснено у Франції на початку XX ст. з ініціативи радикалів?

Виконайте завдання

Зробіть у зошитах порівняльну таблицю конституцій Другої і Третьої республік. Визначте, чому політична система Третьої республіки набула вираженого парламентського характеру.

Творчо попрацюйте

1. Уявіть себе мешканцем Парижа восени-взимку 1870-1871 рр. Яку позицію ви б зайняли під час облоги міста: пішли б волонтером до Національної гвардії, допомагали б захисникам в інший спосіб або намагалися б виїхати з міста?

2. Схарактеризуйте «героїв» французьких політичних скандалів 80-90-х років XIX ст. Обговоріть у групі питання: який повчальний досвід може взяти для себе сучасне українське суспільство?

ДАТИ І ПОДІЇ

4 вересня 1870 р. – революція і проголошення Третьої республіки.

18 березня 1871 р. – повстання в Парижі.

28 березня – 28 травня 1871 р. – влада в Парижі належала Раді Комуни.

10 травня 1871 р. – підписання остаточного мирного договору між Францією і Німеччиною.

25 лютого 1875 р. – прийняття конституції Третьої республіки.