Хто більше ягуар чи пума

0 Comments

Ягуар

Ягуа́р, пантера ягуар (Panthera onca ) — третій за розмірами у світі та найбільший та найсильніший представник родини котячих у Новому світі. Зовнішньо схожий на леопарда, проте за екологічними характеристиками скоріше нагадує тигра. Має надзвичайно потужний укус, навіть у порівнянні з іншими великими кішками. Ягуар здатен прокусити панцир броньованих рептилій та використовує незвичайний спосіб вбивства: кусає безпосередньо через череп жертви між вухами, щоб завдати смертельного укусу в мозок.

Зовнішній вигляд

Довжина тіла без хвоста 1,1–1,9 м, хвіст 45–75 см, маса 36–113 кг, в окремих випадках понад 120 кг. Рекорд становить 158 кг. Самиця на 20 % менша і легша. Звичайний нормальний дорослий самець великого підвиду важить приблизно 90–100 кг.

Фотографії Ягуар

Відео

Ареал

Географія

Ареал ягуара тягнеться від центральної Америки до боліт і сельви Мату Гросу, а також півночі Аргентини. Найкрупніші ягуари мешкають в бразильському штаті Мату-Гросу. Ягуари повністю винищені в Сальвадорі та Уругваї.

Основні місця проживання ягуара — тропічні дощові ліси та злаковники, але звір зустрічається і в семіарідних районах, зарослих ксерофітними чагарниками. Його зустрічали в гірських лісах, на висоті до 2,000 м, і на океанському узбережжі, де хижак відшукує і викопує черепашачі яйця.

Викопні рештки ягуара датуються пізнім пліоценом (приблизно 2 млн років). В ті часи ягуар населяв весь південь нинішніх США (останні ягуари були тут винищені близько 1900 року). Зараз ареал ягуара скоротився до третини від початкового.

Біом

Кліматичні пояси

Звички та спосіб життя

Спосіб життя ягуарів усамітнений. Як і всі хижі кішки, ягуари — територіальні звірі; площа території одного ягуара займає від 25 (у самиць) до 100 квадратних кілометрів, залежно від ландшафту і кількості дичини, а також статевої приналежності звіра. Як правило, мисливська ділянка самця нагадує за формою трикутник. На своїй території самець полює 3-4 дні в певному районі, а потім переходить на іншу ділянку. Крім того, звір навідується до певних «прикордонних точок» через кожних п’ять або п’ятнадцять днів. З цієї причини ягуар є справжнім бродягою, таким, що постійно «бродить» сельвою. Ягуар украй нетерпимий до інших котячих на своїй території, але досить миролюбний до своїх родичів і мисливські території ягуарів часто перетинаються.

Ягуар є сутінковим хижаком. Його найактивніші мисливські години припадають на час після заходу сонця (приблизно з 18.30 до 21.30) і перед світанком (03.00 до 06.00).

Основна його здобич — капібари і копитні на зразок болотного і білохвостого оленів, мазами, пекарі й тапірів, але він нападає також на птахів, мавп, лисиць, змій, гризунів. Полює ягуар і на черепах — його могутні щелепи здатні розкусити їх панцир. На відміну від пуми, ягуар охоче і часто нападає на худобу. Хижак відмінно плаває і рідко відпускає жертву, яка шукає порятунку у воді. Він також викопує з піску на узбережжі океану черепашачі яйця, іноді кидається на сплячих алігаторів або вихоплює з води рибу.

Улюблений метод полювання ягуара — це засідка у високій траві або на дереві. Зазвичай таку засідку він влаштовує на березі водоймища в траві або на стежках, ведучих до водопою. При нападі на жертву ягуар, як правило, стрибає на неї зі спини або з боку, хапаючи за шию. Найчастіше при атаці худоби ягуар прагне повалити жертву, яка смертельно травмується у момент падіння. У більшості корів, загиблих від атаки ягуарів, були зламані шийні хребці в результаті падіння, а голови при цьому — майже закинуті на спину. На відміну від інших великих котячих, ягуар іноді прокушує жертві череп. Якщо жертва виявила засідку і кинулася врозтіч, ягуар ніколи її не переслідує.

Мисливці Бразилії приписують ягуарові здатність гіпнозувати свою жертву.

Вбивши здобич, ягуар починає свою трапезу з голови, поступово просуваючись до її задньої частини. Якщо жертва велика, хижак залишається біля неї, вгамовуючи голод у два прийоми, з інтервалом в 10–12 годин. Характерно, що ягуар майже не харчується падлом, а до решток своєї жертви не повертається.

На полюванні звір видає низьке уривисте, горлове бурчання, а ночами та в шлюбний період оглушливо реве. За індіанським повір’ям, ягуар здатний імітувати будь-який крик птахів або тварин, щоб заманити їх.

Нападів ягуарів на людей відомо дуже мало, а неспровокованих нападів і того менше. Людоїдство серед цих хижаків — явище виняткове. Найчастіше ягуар нападає, коли захищається. Якщо ягуара не провокувати, він зазвичай неагресивний, а швидше цікавий і часто переслідує людину по лісу, не проявляючи ворожих намірів, проте зрідка кидається і на людей.

Люди, що зустріли несподівано ягуара в гущавині, переживали дивне почуття пошани і якогось здивування. От як про зустріч з ягуаром писав англійський мандрівник і зоолог Т. Сандерсон: «Я сильно здригнувся від несподіванки, коли наріст раптом змінив контури та почав поволі підійматися стовбуром. Я повинен звернути вашу увагу на нез’ясовний і дуже цікавий факт: хоча тварина, яку я безпомилково впізнав за силуетом, була хижаком, я не відчував нічого схожого на те надзвичайне відчуття несвідомого жаху, яке відчуваєш побачивши леопарда в Західній Африці, що пронизує вас з голови до п’ят. Переді мною на дереві в яких-небудь дванадцяти футах припав до стовбура ягуар: у місячному сяйві звір здавався величезним, як справжній вибілений місяцем динозавр, але того дурманячого, нудотного жаху він у мене не викликав».

У неволі ягуар доживає до 22–25 років.

Швидко бігає, лазить по деревах і добре плаває.

Пума

Вага самця: близько 70 – 90 кг (максимум 103 кг). Самки дрібніші за самців на 30%, їхня вага приблизно 36-60 кг.

Паріс – незвичайний характер особистості

Знайомтесь – Паріс! За вдачею Він індивідуаліст і одинак. Народився він 21 вересня 2011 року. Мабуть тому має осінній характер – некомунікабельний й потайний. Паріс, як суто нічний хижак, активний в період сутінків і вночі. Але як не дивно, навіть при своїй закритості, він досить грайливий. Під настрій, із завидною азартом, може ганятися за яскравими метеликами, а коли йому вже дуже нудно – розігрує цілі вистави з власним хвостом. Він неймовірний чистюля: як і домашній кіт, може годинами вилизувати своє тіло. Та й муркотіти він вміє як домашня киця.

Взагалі пума – другий за величиною представник сімейства котячих в Америці; більший неї тільки ягуар. Важко знайти навіть серед кішок таку тварину, яка з однаковим успіхом може лазити по деревах і здійснювати стрімкі стрибки в горах, довгим маршем переслідувати жертву і вміло полювати із засідки. При цьому пуми ще й непогано плавають. Ця тварина – символ Америки, її дикого Заходу. Інші назви: червоний тигр, оленяча кішка, гірський диявол, королівська кішка, мексиканський лев, пантера і срібний лев.

Улюблені страви:

Олені, олені та ще раз олені. Хоча в разі відсутності улюбленої їжі пуми можуть задовольнятися лосем або білками. Вони, взагалі, неперебірливі в їжі.

Улюблені розваги:

Погрітися на сонці, поспати у своєму лігві, з азартом пополювати на метеликів.

А чи знаєте Ви?

1. Кугуар, пума, гірський лев — назва залежить від регіону проживання. Ця тварина потрапила до Книги рекордів Гіннеса, як така, що має найбільшу кількість найменувань. Лише англійською їх більше 40!

2. Самки досягають статевої зрілості у віці 1,5-3 роки. Зазвичай вони дають потомство кожні 2-3 роки. Виховують потомство тільки самки, люто захищачи своїх дитинчат.

3. Кугуари мають великі передні і найбільші пропорційні задні лапи з усіх представників сімейства котячих. Це дозволяє їм стрибати на великі відстані і бігати на коротких дистанціях з великою швидкістю. Кугуарам приписують вертикальний стрибок на 5,4 метрів. Горизонтально вони стрибають без розгону на 6-12 метрів.

4. У пум 30 зубів. За станом зубів можна визначити вік пуми.

5. Флоридська пума — найрідкісніший підвид пуми (до того ж цей підвид пуми єдиний, який занесений до Червоної книги).

6. Недоїдене м’ясо пума ховає (вона здатна перетягнути на значну відстань тушу, що уп’ятеро-всемеро перевищує її вагу). Племена індіанців, в Каліфорнії, користувалися цією звичкою пум і підбирали за ними обгризені або взагалі незаймані туші.

Про що говорять легенди.

1536 року сталася (а може і не сталася) дивовижна подія, яка піднесла пуму в очах католиків півночі Південної Америки в ранг священної тварини — захисника невинно звинувачених. У той час індіанці оточили Буенос-Айрес, який був тоді лише невеликою фортецею. Колоністи голодували й були змушені здійснювати вилазки в ліс хоч за якоюсь їжею. Під час однієї з них загубилася сеньйора Мальдонадо, яку згодом повернули індіанці, коли між іспанцями і місцевим населенням запанувало перемир’я. Однак іспанці назвали жінку індіанською шпигункою, і з характерною на той час людяністю залишили її в лісі, прив’язавши до дерева на розтерзання хижакам. Як же здивувалися браві вояки, коли знайшли її зовсім неушкодженою через два дні і дві ночі! Біля ніг нещасної сеньйори сидів невсипущий охоронець – величезна пума.

Так у аргентинців з’явилася легенда про миролюбну пуму, захисницю невинно засуджених.