Як зрозуміти що в тебе є акторські здібності

0 Comments

Зміст:

Магія театру: акторські поради та підказки для дітей

Театр – не лише розвага, це ще й вид мистецтва, який може стати чудовим хобі для дітей. Окрім того, що це весело та захоплююче, гра у виставі може допомогти дітям розвинути творчі здібності, впевненість у собі та навички спілкування.

«Діти в місті» поділяться з вами акторськими порадами та прийомами для дітей, які допоможуть їм стати успішними акторами-початківцями.

Чому театр – гарне хобі

Театр дає дітям веселий і творчий вихід, який може допомогти їм розвинути важливі життєві навички. Виступи на сцені допомагають розвивати творчі здібності, навички спілкування і самовиражатися. Це також допомагає дітям розвинути впевненість у собі та навчитися працювати в команді. За допомогою театральних гуртків діти можуть досліджувати свою уяву та виражати емоції в безпечному та сприятливому середовищі.

Як дізнатися, що дитина схильна до акторства

Іноді батькам важко зрозуміти, чи варто віддавати дитину до театрального гуртка, чи сподобається їй така активність. Є декілька питань, які підкажуть вам, варто спробувати чи ні.

  • Ваша дитина любить грати в одягалки та прикидатися різними персонажами?
  • Чи подобається їй виступати перед іншими?
  • Чи є у вашої дитини природний талант запам’ятовувати вірші чи імітувати акценти?

Якщо ви відповіли ствердно на будь-яке з цих запитань, вашій дитині може підійти акторський гурток.

Зазвичай, діти, яким подобається грати в удавані ігри, вигадувати історії та грати різних персонажів, можуть мати природну схильність до акторської майстерності. Дитина не обов’язково має бути впевненою та комунікабельною. Іноді і сором’язливі діти розкривають в собі акторський талант, вчаться співпрацювати та взаємодіяти з іншими.

Поради для юних акторів

Photo: Freepik

Ось кілька порад і підказок, які допоможуть вашій дитині стати успішною в театральному світі.

Знайдіть гурток

Запишіть дитину у місцевий театральний гурток або на курс акторської майстерності. Це дасть їй можливість навчатися у професіоналів і виступати перед публікою.

Практика – шлях до досконалості

Заохочуйте дитину регулярно практикувати свої акторські навички. Це може включати читання вголос, відпрацювання міміки та репетиції реплік.

Дивіться та вчіться

Пропонуйте частіше дивитися вистави та фільми, щоб вчитися в інших акторів, як на сцені, так і на екрані. Нехай діти звертають увагу на те, як актори використовують свій голос, вираз обличчя та мову тіла. Це може надихнути їх і дати їм нові ідеї для власної акторської діяльності.

Прокачуйте впевненість

Діяти може бути страшно, але вчіть дитину бути впевненою та ризикувати. Частіше нагадуйте їй, що помилки є природною частиною процесу навчання.

Більше експресивності

Заохочуйте дитину експериментувати з різними жестами, виразами обличчя та позами, щоб передати емоції, адже акторська гра – це не лише повторення реплік, а й самовираження за допомогою рухів.

Слухайте та відповідайте

Акторська гра – це нерідко діалог між акторами. Навчіть дитину слухати партнера по сцені та щиро реагувати на те, що він говорить. Можете допомагати з репетиціями та відпрацюванням цієї навички.

Вправи для початківців

Photo: Freepik

Є багато вправ, які можуть допомогти дітям розвинути свої акторські здібності та покращити гру.

Вправи на імпровізацію

Імпровізація вчить швидко реагувати на ситуації та розвивати творчі здібності. Ви можете почати з простих вправ, таких як рольові ігри, де діти розігрують різні сценарії, або попросіть їх разом придумати історію.

Вокальні вправи

Важливо, щоб діти могли проеціювати свій голос і чітко говорити на сцені. Такі вправи, як скоромовки, вокальна розминка та дихальні вправи, можуть допомогти покращити їх голосовий діапазон і контроль.

Фізичні вправи

Акторська майстерність передбачає фізичне вираження, а фізичні вправи, такі як йога, танці та пантоміма, допомагають розвинути усвідомлення свого тіла та вдосконалити свої рухи на сцені.

Аналіз сценарію

Розуміння сценарію є важливим для будь-якого актора. Запропонуйте дітям проаналізувати сценарій, визначити мотивацію героїв і подумати, як би вони зобразили персонажа.

Вправи на розвиток персонажа

Розвиток персонажа передбачає більше, ніж просто запам’ятовування реплік. Діти можуть працювати над персонажем, проводячи дослідження, створюючи передісторії та розмірковуючи про мотивацію та емоції героя, якого вони грають.

Репетиції

Репетиції необхідні, щоб допомогти дітям почуватися комфортно зі своїми репліками та рухами на сцені. Допомагайте їм відпрацьовувати свої сцени та давайте їм конструктивний відгук.

Акторство може бути веселим і корисним хобі для дітей, але воно також вимагає дисципліни, практики та готовності ризикувати. З терпінням, практикою та самовідданістю ваша дитина може стати успішним актором і насолоджуватися магією театру.

Акторський тренінг, як активна форма художньо-творчої діяльності на уроках з акторської майстерності

Термін «тренінг» (походить від англійської training) має ряд визначень – виховання, навчання, підготовка, тренування, вправа. На думку вчених, тренінг – це форма, спеціально організованого навчання для вдосконалення особистості, у ході якого вирішуються певні конкретні завдання. Однак, слід нагадати, що тренінг – це не тільки активна форма групової роботи, але й ефективна форма індивідуальної діяльності кожного учасника театрального колективу над собою.

Акторський тренінг,

як активна форма художньо-творчої діяльності

на уроках з акторської майстерності

Основою художньої творчості є особиста діяльність кожної людини з засвоєння, оцінки та створення творів мистецтва. Тому в організації навчально-виховного процесу дитячого театрального колективу мають домінувати творчі ігрові методики, проблемно-пошукові, дослідницькі методи та художньо-творча діяльність. Завдяки цьому вирішується ціла низка естетичних проблем та відбувається розвиток художньо-творчих здібностей особистості. Але активність дітей до художньо-творчої діяльності буде зростати лише тоді, коли в колективі на заняттях буде панувати довірливо-емоційна атмосфера, яка створює передумови для творчого переживання мистецьких творів. Саме художньо-творчий вид діяльності дає змогу усунути суперечність між закладеним потенціалом особистості та реальним використанням його в активній практиці, що в подальшому забезпечить реалізацію розвитку здібностей та таланту.

І, навіть під час проведення уроків з акторської майстерності, коли в навчально-виховному процесі нібито більше уваги приділяється навчанню, все рівно поруч крокують моменти виховання, особливо за умов використання активних групових форм художньо-творчої діяльності, які, на нашу думку, є найбільш технологічними. Саме до таких форм ми відносимо акторські тренінги.

Термін «тренінг» (походить від англійської training) має ряд визначень – виховання, навчання, підготовка, тренування, вправа. На думку вчених, тренінг – це форма, спеціально організованого навчання для вдосконалення особистості, у ході якого вирішуються певні конкретні завдання. Однак, слід нагадати, що тренінг – це не тільки активна форма групової роботи, але й ефективна форма індивідуальної діяльності кожного учасника театрального колективу над собою. Шлях до розкриття можливостей особистісних дарувань лежить через пізнання таємниць психотехніки, через постійне тренування психофізичного апарату.

Під розумінням тренінгу, як творчого процесу навчання передбачається включення трьох двигунів психофізичного життя: розуму, волі, почуттів. Взагалі, кожен тренінг має конкретну установку, але загальною метою тренінгової програми є:

– сприяння процесу особистісного розвитку;

– реалізації творчого потенціалу;

– досягнення оптимального рівня життєдіяльності.

Виконанням вправ акторського тренінгу, ми переслідуємо дві мети: удосконалення пластичності нервової системи та усвідомлене відтворювання життєвої дії на сцені.

У тренінгах із майстерності актора, за всієї різноманітності підходів та завдань, традиційно розрізняють такі напрями: робота з тілом; розвиток уваги та уяви; тренінги на взаємодію, у тому числі – робота з енергетикою.

Робота з тілом – «начало начал», не тільки акторів-початківців, а й багатьох «метрів» театру. Справді, власне тіло – це професійний інструмент актора, від рівня володіння ним безпосередньо залежить рівень професійних можливостей. Тут є багато різних підходів, тому відрізняються й вимоги, які висуваються як ключові. Мабуть, майже всі на початку навчання мають пройти через те, що Л. Грачова влуч-но називає «акторською терапією», Як відомо, затиск фізичний та затиск психологічний тісно взаємопов’язані і часто утворюють єдине ціле. Працюючи над свободою фізичного вираження актора, одночасно позбуваємося багатьох психологічних проблем. І навпаки, знайомлячи вихованця з новими психічними станами, ми розширюємо його фізичні можливості – не випадково є терміни «психофізика» в театрі та «психосоматика» у психологічній науці.

На відміну від роботи з тілом, розвиток уваги – це та галузь людського самовдосконалення, у якій знаходять спільну мову прихильники різних тренінгових систем. Цей напрям акторського тренінгу найбільш поширений у сучасному суспільстві. Справа в тому, що вміння концентруватись, перемикати та розподіляти увагу, втримуючи одночасно кілька об’єктів уваги (користуючись термінологією К. С. Станіславського), належить до тих особистих якостей, які роблять успішною людину у будь якій професії. Тренінги, спрямовані на розвиток уяви, набули поширення під назвою тренінгів розвитку креативності. Враховуючи етимологію слова (від англ. create – створювати), можна зрозуміти, що в тих професіях, у яких людині обов’язково треба мати творчі здібності, їх слід постійно підтримувати і вдосконалювати.

Людина має п’ять органів чуття, але нюховий та смаковий досвід практично не задіяні в акторській роботі; тож можна сказати, що ми працюємо з трьома системами – візуальною, кінестетичною (чуттєвою) та аудіальною. Вправи на розвиток уяви можна умовно визначити як розширення можливостей для створення образів у кожній з цих систем. Відповідно, є вправи на формування «екрану внутрішнього бачення», поглиблення та множинність чуттєвих асоціацій. Однак слід наголосити, що в акторській професії традиційно акцентується створення зорових образів, у той час як відчуття у кінестетиці частіше потрібні акторам у роботі над внутрішнім змістом та пластичним вираженням ролі, а уява в аудіальній системі активізується лише безпосередньо під час виконання (на репетиції чи виставі).

Говорячи про розвиток уяви, звичайно ж, неможливо не згадати винайдене

К. С. Станіславським «магічне “якби”» – формулу, яка «вмикає» весь комплекс наших почуттів, і уявне ніби стає справжнім, реальним.

Уміння взаємодіяти, спілкуватися з партнером на сцені – ключова складова акторської майстерності. Без взаємодії немає театру: актор взаємодіє з партнером чи багатьма партнерами, з елементами сценографії, глядачем, самим собою… сама сутність театрального мистецтва полягає у постійній взаємодії, що відбувається тут і тепер.

Відповідно, тренування взаємодії відбувається постійно – і на окремих тренінгах, і на репетиціях та виставах, і між ними у повсякденному житті. Щодо власне вправ, їх можна умовно розділити як вправи на взаємодію з партнером, з колективом, з предметами. Головна теза, яка пікреслюється в усіх цих вправах – для успішної взаємодії не повинно бути головного, того, хто «веде», і підлеглого, того, кого «ведуть». Ці дві ролі мають постійно «перетікати» одна в одну, двоє (або всі) ніби стають єдиним організмом, функціонують як одна система. Навіть взаємодіючи з предметами, необхідно проникати в їх уявний внутрішній світ, спілкуватися з ними ніби з живими істотами. «Петелька – крючечок» – ось як говорила про «плетіння» взаємодії з партнером відома російська актриса В. Ф. Комісаржевська.

Окремо вирізняється енергетична взаємодія, на яку особливо звертав увагу своїх акторів К. С. Станіславський, називаючи це «лучеиспусканием» і «лучевосприятием». За такої взаємодії відчуваємо чийсь погляд спиною або мовчки передаємо думки; відчуваємо людину на відстані або знаємо наперед, куди і як вона рухатиметься. Часом це здається справжньою магією, але в акторських майстернях постійно збирають та застосовують вправи, які розвивають такі здібності як продовження покращення навичок звичайної комунікації. З одного боку, кожна людина має досвід такої комунікації у щоденному житті. З іншого боку, для того щоб системно розвивати можливості енергетичної взаємодії (як сприйняття, так і впливу), треба мати досить високий рівень тренованості інших складових акторської майстерності: розвинену увагу, уяву й тіло, здатне тонко сприймати та влучно діяти.

Варто підкреслити, що у тренінгах останнього типу, як, власне, і в усіх тренінгах на взаємодію, педагог має сам бути взірцем успішної взаємодії з учасниками.

З акторського тренінгу витікає психофізичний тренінг (психогімнастика). Ми приділяємо психічному здоров’ю наших вихованців велику увагу, так як знаходимося блище до них, у більш тісному контакті. Ми спілкуємося з їхніми душами, знаємо найзавітніші бажання, й найстрашніші таємниці, і головна ціль, як педагога та друга не зрадити довіру дитини, не нанести шкоди їх психіці.

Зупинимося більш докладно на визначенні поняття психічне здоров’я. На думку І.І. Брехмана, психічне здоров’я – це стан інтелектуально-емоційної сфери, основу якого складає відчуття душевного комфорту, яке забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

Психологічне здоров’я є необхідною умовою повноцінного функціонування і розвитку людини у процесі її життєдіяльності. Таким чином, з одного боку, воно є умовою адекватного виконання людиною своїх вікових, соціальних і культурних ролей (дитини чи дорослого, українця чи японця тощо), з іншого боку, забезпечує людині можливість безперервного розвитку протягом всього її життя. Як стверджує І.В. Дубровіна, основу повноцінного психологічного здоров’я складає повноцінний психічний розвиток на всіх етапах розвитку, тобто психологічне здоров’я – це прижиттєве утворення, хоча, безумовно, його передумови створюються ще в пренатальному періоді. Крім того, вченим стверджується також взаємозв’язок психологічного здоров’я з духовністю особистості, тобто в поняття «психологічне здоров’я» необхідно включати орієнтацію на абсолютні цінності: Істину, Красу, Добро. Ці положення дуже важливі для організації роботи саме з дошкільнятами та підлітками.

Враховуючи стан здоров’я сучасних дітей та фактори ризику порушення психологічного здоров’я, необхідно в сучасних позашкільних закладах створити таку систему роботи, яка б включала індивідуальні, групові форми і методи роботи, спрямовані на зміцнення психологічного здоров’я дітей дошкільного віку. Одним з ефективних напрямів цієї роботи може бути використання елементів психофізичного тренування в різних формах роботи з фізичного виховання дітей.

У науковому обігу для визначення різного виду занять, вправ, етюдів, які використовуються з метою поліпшення психофізичного стану дитини, використовуються також терміни: психогімнастика, психотехніка, методи психічної саморегуляції та ін.

Психогімнастика – це курс спеціальних занять (етюдів, вправ та ігор), спрямованих на розвиток і корекцію різних сторін психіки дитини (як її пізнавальної, так і емоційно-особистісної сфери)

Психогімнастика це ігри, етюди, в основі яких лежить використання рухових вправ як головного засобу комунікації у дитячому колективі. Такого роду психогімнастика спрямована на розв’язання завдань групової психокорекції і встановлення контакту, зняття напруження, та затисків на сцені.

Для підвищення стійкості до стресу і розширення психологічних резервів людини розроблені спеціальні методи, які з урахуванням вікових особливостей дітей можуть бути використані у психофізичному тренуванні дошкільників.

Одним із важливих методів психофізичного тренування є аутотренінг, пов’язаний із навчанням дітей м’язового розслаблення. Релаксація – це один із шляхів переборювання внутрішнього напруження, який будується на більш-менш свідомому розслабленні м’язів. Сучасні обдаровані діти постійно зустрічаються з підвищеним психічним і фізичним навантаженням: потік негативної інформації з телеекранів, неспокій, постійний поспіх, підвищення захворюваності дітей часто призводить їх до перенапруження. Саме навчання дітей методів релаксації дасть змогу їм зняти внутрішнє напруження, заспокоїтися, тим самим привести нервову систему у стан спокою.

Серед методів психофізичного тренування, є метод позитивного мислення. К.В. Динейка визначав цей метод як обов’язковий у системі психофізичного тренування. На його думку, необхідно і корисно використовувати тонізуючий вплив думок. Важливо, щоб уже зранку мозок отримав імпульси у вигляді думок, які здатні протягом дня впливати на внутрішній настрій, на стан мисленево-творчої активності. Адже від настрою багато в чому залежить характер протікання всіх нервово-психічних процесів і, що дуже важливо, оптимальний рівень емоційних реакцій на різні подразники.

Ігри та ігрові акторські вправи рекомендуються багатьма дослідниками як важливий метод психофізичного тренування і корекції. Ігри можуть бути використані з метою розвитку емоційної сфери, виразності рухів, зняття психоемоційного і фізичного напруження, стимулює входження дитини в образ, а отже і активне використання не лише рухових дій, а й жестів, міміки, пантоміміки.

Психофізичні тренінги, розвивають такі потрібні актору професійні складові, як творча уява, увага, пам’ять, взаємодія (навички комунікації) та командоутворення.

Яким же чином можна тренувати і вдосконалювати психофізичний апарат учня, у навчально-виховному процесі? Безумовно, тільки шляхом вправ, із яких складається тренінг. Такий підхід до розвитку психотехніки учасника театрального колективу, дає нам можливість визначити тренінг, як спеціально організований творчий процес навчання чітко розробленою системою вправ, яку необхідно систематично проводити для досягнення певної мети.

Про українізацію, війну, документальне кіно та “Смак свободи”: щира розмова з Риммою Зюбіною

Римма Зюбіна відома українському глядачеві з фільмів “Гніздо горлиці”, “Люся Інтерн” та багатьох інших. Вона є однією із небагатьох публічних людей, які проявили чітку громадянську позицію ще у 2013 році.

В ексклюзивній розмові для проєкту “Інтерв’ю24” Римма Зюбіна відверто розповіла про початок війни, російський контент в українському просторі та те, кого вона вважає зрадником України. Також акторка поділилась деталями нової романтичної комедії “Смак свободи”, яку, на її думку, варто переглянути кожному.

Перші дні тягнулися нескінченно, – про початок великої війни та думки про зміну професії

Риммо, нещодавно українці рефлексували щодо дуже сумної дати, яка назавжди змінила життя кожного. Якими стали для вас ці два роки великої війни?

У різні періоди відчуття були різні. Для мене війна почалась у 2014 році. Я їздила на Донбас, брала участь у волонтерських проєктах, знайомилася з людьми і мені було важливо все, що відбувається, тому що це одна, єдина спільна країна для мене давно. А не тільки тоді, коли з’явилися оці лозунги десь в телемарафоні.

Я залишилася в Києві, попри те, що рідна сестра і мама тоді жили в Ужгороді. Я відчувала потребу залишатися тут. Перші дні тяглися нескінченно. Я не знала, куди себе подіти, що мені робити. Написала Олександрі Матвійчук, нашій правозахисниці, сказала: “Лесю, я дуже хочу якось допомогти”. Тоді долучилася до збору даних для системи Євромайдан SOS у Закарпатській області. Саме Закарпатська область була моєю ділянкою, і я збирала телефони усіх голів міськрад, сільських рад, волонтерські центри, готелі, водії, медичну, психологічну допомогу. Тобто все, що потрібно для ВПО.

Спонтанно почала робити якісь такі речі, які раніше ніколи не робила. Наприклад, стріми у фейсбуці. Мені днями написали: “Ви не уявляєте собі, як ви мене рятували цим”.

Театр не працював, я не думала, що він взагалі колись відкриється. Кіно не знімалося. Ніякого бажання виходити на сцену навіть не було. Мені здавалось, що це найбезглуздіша професія у світі, яка тільки може бути зараз. Моїй країні потрібні військові, лікарі, психологи, водії, хто завгодно, але не актори.

Вночі я почала виходити в ефір, приблизно о півночі, читати поезію українських письменників про кохання. Якщо це був хтось із класиків, то знаходила інформацію, яку ніколи не розповідали в школі, й сама захоплювалася цими авторами й закохувала в них. Я розповідала різні історії, оповідання. Іноді вже зовсім не було сил. І тут мені хтось із друзів пише: “А буде сьогодні ефір?”. І я вже відчувала якусь відповідальність. Знаходила ці сили. Називала ці ефіри “Між завиваннями сирен”.


Римма Зюбіна / Фото пресслужби

Бувало таке, що налаштовувала світло, звук, сідала і починалась повітряна тривога. Доводилось іти у ванну, але мені писали, що у ванні навпаки ще краще світло. Я не могла залишатись у кімнаті, люди одразу писали. Я ж показую приклад. У мене був випадок, коли на зйомках відмовилась говорити слова. Там була повітряна тривога, а я мала сказати зятю, щоб він ішов по ванілін. Відмовилася робити це. Вони мені: “Риммо, ну це ж кіно”. Я кажу: “Так, кіно, але люди беруть приклад з кіно”.

З початком повномасштабної війни багато людей залишилися без роботи. Серед них були й актори. Як ви тоді брали себе в руки? Чи думали про те, що доведеться змінити роботу?

Після цих ефірів моя подружка Леся Баранюк сказала: “Ти розумієш, які функції виконуєш? Ти читаєш, як актриса, як психолог допомагаєш людям, заспокоюєш”. Я думала, що могла б займатися психологією. Навіть знайшла одні курси. Якщо відгуки про них правдиві, то обов’язково пройду.

Ніякої лагідної українізації уже бути не може, – про зйомки в Бородянці та російський контент в Україні

Чи пам’ятаєте першу зйомку під час повномасштабної? Що тоді відбувалося серед акторів?

Це був фільм “Мати”. У Києві ми ніде не могли домовитися про локацію, у багатьох місцях були блокпости. Заїхали в Бородянку, художник побачив розбитий двір. Ми поїхали знімати туди, а двірник все поприбирав, вичистив все сміття. А нам якраз треба, щоб воно валялося, щоб була реальна картинка. А він каже: “Так я ж знав, що кіношники приїдуть, поприбирав все красиво”.

Пам’ятаю той розбитий, але дуже красивий двір, засаджений квітами. Спитала, чи можу викопати кілька квітів, щоб посадити їх в Києві біля дому. І зараз в мене ростуть ці квіти з Бородянки. Можливо, людей, які саджали ці квіти, вже немає серед нас, але пам’ять про них залишиться.

Повернувшись вночі зі зйомки, ще саджала ці квіти. А після цього ще мила під’їзд. Я так заспокоювалася.


Римма Зюбіна / Фото пресслужби

Вже неодноразово говорили про те, що під час війни ми нарешті почали цінувати своє, відмовляємося від російського та всього, що пов’язує нас з ворогом. Однак російська музика досі в топах ютубу, російські серіали постійно у трендах. Цілком реально, що після перемоги російське повернеться в український простір. Здавалося б, вже сталося найгірше, але люди досі не можуть відмовитися від споживання контенту країни-терористки. На вашу думку, коли прийде усвідомлення того, що треба відмовитися від всього російського?

Ви правильно в запитанні сказали цю відповідь: що ще може гірше статися?

Невже до кожного в хату має зайти російськомовна людина і зґвалтувати твою дитину? Це все йде з голови кожного. У когось перехід відбувся після першого Майдану, у когось після другого, на початку війни у 2014-му. Я не розумію цих людей. Я не розумію, не можу давати ніяких порад. Мені здається, що ніякої лагідної українізації уже бути не може.

Коли хтось починає розмовляти зі мною українською, а потім переходить на російську, я ж не відвертаюся від цієї людини. Після читання поезії на зустрічі у Львові, до мене підійшла жінка й розповіла, що не змогла поїхати на похорон мами на окуповану територію. Розповідала це і ридала. Звісно, тут питання мови я не поставила. Але коли це відбувається на рівні інформаційного простору, підтримується та пропагується, то не знаю, що ще має статися.


Римма Зюбіна / Фото пресслужби

На мою думку, у нас, як України, останній шанс. Якщо ми зараз не втримаємо країну на фундаментальних речах для державності, зокрема мові, то втратимо країну. Потім можемо повернути всі території, але не будемо єдиними. Можливо, варто починати з дуже ретельного вивчення історії України.

Втік у Росію, – про актора, який зрадив Україну у час великої війни

Ви зайняли чітку громадянську позицію ще у 2013 році, коли почався Майдан. Однак не всі колеги зробили так само. Були ті, хто спілкувалися російською, знімалися з російськими акторами. Є й ті, хто знімався в Москві. Хто з колег з початком повномасштабної війни приємно вразив вас? А хто навпаки розчарував?

Для мене здивуванням був Гліб Михайличенко. Його батько – режисер Київського академічного театру юного глядача, мама грає в цьому театрі. І у 2023 році Гліб втік у Росію. Навіть не у 2022, а у 2023. До того їздив з іншими акторами у військові частини. Тепер величезне питання, чи він їздив з концертами, чи ще відстежував позиції наших захисників.

А відкриттям для мене стала Любава Грешнова, яка разом з чоловіком Михайлом Пшеничним виїхала з Росії до Варшави. Там пів року була волонтером на вокзалі. А також Катя Кузнєцова.

Таке було тільки, коли тато помер, – про враження від перегляду “20 днів у Маріуполі”

Цього року за золоту статуетку Оскара в номінації “Найкращий документальний фільм” бореться стрічка “20 днів у Маріуполі”. Чи бачили ви вже її?

Мене налаштовували на цей фільм, мені про нього говорили. Подивилась його у Чернівцях, на кінофестивалі “Миколайчук OPEN”, де були в залі переважно колеги кінематографісти. Пам’ятаю, як ми вийшли з кінотеатру, стали і мовчали. Не могли розмовляти одне з одним. Того дня я їхала в Одесу. Пам’ятаю той стан, ком у горлі. Таке було тільки, коли тато помер. Я не могла говорити, їсти, пити, нічого.

Знайшла у фейсбуці Мстислава Чернова, написала йому свої враження, не потребуючи жодної відповіді. Але він відповів. Подякував і вибачився, що не може довго спілкуватися, бо зараз на фронті. І коли вони отримали премію BAFTA, теж написала.

Коли ти розумієш, що ці люди пережили, а потім бачиш їх у житті, які вони світлі, чисті, радісні, то дивуєшся, звідки беруться сили. Хто дає сили людині, щоб вона все це витримала і йшла далі? Це прекрасна і неймовірно важлива робота. Це документ. І я переконана, що документальне кіно зараз треба знімати на кожному сантиметрі нашої землі.

Наші зруйновані міста, зруйновані людські долі. Всі ці історії треба фіксувати. Це свідчення того, що у нас війна, а не якийсь конфлікт. Що ми не “братні, дружні народи”. Друзі і брати так не вчиняють. А також це свідчення для міжнародного трибуналу в Гаазі.

“20 днів у Маріуполі”: дивіться онлайн трейлер фільму

Дуже красиве, романтичне і мотиваційне кіно, – про новий український фільм “Смак свободи”

7 березня в українських кінотеатрах відбулася прем’єра фільму “Смак свободи”. Це романтична історія, казка, якої всім нам зараз так бракує. На вашу думку, яку роль у сучасній Україні відіграє подібне кіно? Чи допомагає воно перезавантажитися, відпочити?

Я з режисером Олександром Березанем знайомі давно. Він мріяв стати кінорежисером і зробив це. Тому у фільмі про Варю, яка мріяла стати шеф-кухарем, є й трішки історії Саші.

Сьогодні “Смак свободи” може бути дуже гарним мотиваційним фільмом. Мільйони українців у час війни опинилися у чужих містах і країнах, починають життя з нуля. Не знаючи мови, традицій, не вміючи працювати за тією спеціальністю, на якій вдалося отримати роботу. У фільмі є момент, коли головній героїні падає на голову кулінарна книжка, після чого вона крок за кроком йде до своєї мрії. Подібне зараз переживають багато людей.

Це дуже красиве, романтичне і мотиваційне кіно. Ти маєш йти сміливо до своєї мрії навіть тоді, коли тебе ніхто не підтримує. У Варі була Ольга Франко, у тебе – буде інша муза. І якщо ти дуже-дуже цього прагнеш, якщо це твій життєвий шлях, то це обов’язково здійсниться.

“Смак свободи”: дивіться онлайн трейлер фільму

У фільмі ви зіграли маму головної героїні. Головну ж роль виконала українська акторка Ірина Кудашова. Як вам працювалося з нею на знімальному майданчику?

Вона дуже працелюбна актриса. Іра працює не на 100%, а на 200%. Вона – невтомна, виконує безліч дублів, які потрібні режисеру. В цій тендітній дівчині є стільки сили! Я бажаю Ірині багато ролей, які відкриватимуть її інші можливості. На мою думку, вона може дуже багато всього зіграти.

Ми навіть з Сашою Березанем сиділи на майданчику, він, як своїй давній подрузі, ділився своїми враженнями, яка Іра невтомна. Особливо ті сцени на кухні, які були дуже важкими технічно. Іра ніколи не казала, що втомлювалася. Навіть тоді, коли вся знімальна група була надзвичайно виснажена, вона продовжувала працювати. Це величезний талант.

Ірина Кудашова у фільмі “Смак свободи” / Фото пресслужби фільму

А якою є ваша героїня? Розкажіть про неї детальніше.

Я зовсім не схожа на свою героїню. Моя героїня не відпускала свою доньку у велике місто, вона просто обрізала їй крила. Прямо казала: “Що ти собі вигадала? У тебе нічого не вийде”. А у фіналі зрозуміла, що помилялася. Прийшла до Варі, попросила вибачення. Це теж дуже важливий момент для батьків. Якщо ти помилявся, не дозволяв своїй дитині розкритися, треба потім вибачитися за все.

Вік – не ознака мудрості. 3 лютого померла моя мама. Хоч вона і не була в захваті від мого вибору професії, але ніколи нічого мені не забороняла. Пам’ятаю, як мені купили квиток і я сама поїхала у велике місто, пробувала. Щоб зрозуміти, що мої помилки – це мої власні помилки. Втілювати в життя дитини свої нездійсненні мрії – це найгірше, що може бути.

У кадрі можемо побачити й не професійних акторів, зокрема Джамалу. Як ставитесь до того, що у кіно залучають “аматорів”?

Джамала стала для мене відкриттям під час зйомок у “Поводирі”. У неї чудові акторські здібності, прекрасна робота. Краща, ніж у деяких професійних акторів.

Наявність диплому нічого не означає. У мене також немає диплому актриси театру та кіно. У мене є диплом інституту культури, де написано, що я – режисер самодіяльного театрального колективу. Я тоді теж аматор.

У кіно, на моє переконання, може зніматися будь-яка людина. Один раз – точно. Будь-яка людина, з будь-якої професії, з вулиці берете і знімаєте цю людину. Якщо є режисер на майданчику, то будь-яка людина може грати.

Джамала у фільмі “Смак свободи” / Фото пресслужби фільму

“Смак свободи” – це не лише романтичний фільм, а й відображення частини нашої історії, культури. На мою думку, такий жанр – це ще один варіант того, як можна популяризувати українську культуру у світі. А що щодо цього думаєте ви?

Так, це наше багатство. Це наші здобутки. Це традиції, які треба відновлювати, підтримувати та пишатися ними. Не тільки Клопотенко має знімати фільм про борщ. Це частина нашої культури. І цим треба пишатися, відновлювати та розвивати.

Українська кухня різноманітна, дуже цікава, смачна. У подорожах я завжди запитую в ресторанах: “Що у вас є такого, чого немає ніде?”. І в Україні я це завжди запитую. Мені цікаво це почути, адже це частина культури, частина мого пізнання цього краю.

Римма Зюбіна у фільмі “Смак свободи” / Фото з фейсбуку фільму

Частина знімального процесу була у Львові, зокрема на площі Ринок, яку обожнюють місцеві. Чи ваші сцени знімали на цій локації? І загалом, які ваші улюблені місця у місті Лева?

Зі мною там була тільки фінальна сцена. І цей епізод ми знімали дуже-дуже довго. Оскільки у сцені була масовка, це відбувалося на площі Ринок, де багато туристів. Технологічно процес зйомки був складним.

У Львові я обожнюю Вірменський собор. Років 15 тому, коли я вперше туди зайшла, сіла на лавку, і полились сльози. Також люблю готель Mola Mola, де власниця спроєктувала кожен номер. Одного разу жила в номері “Деґа”, де на стінах зображені балерини, яких малював Деґа, балетний станок. І вже хочеться танцювати, літати. Є, наприклад, новорічний номер, де цілий рік стоїть ялинка.

Не знаю, чи колись обійду у Львові всі кав’ярні. Напевно, ні. Там все дуже цікаве. Кожен власник хоче зробити щось своє. Якщо ми говоримо про кулінарію, то я б сказала, що це столиця кулінарного мистецтва.

Стрічку знімали до повномасштабного вторгнення, як і більшість українських фільмів, які зараз виходять на великі екрани. Ірма Вітовська на допрем’єрному показі фільму “Між нами” зазначала, що наразі в Україні показуватимуть фільми, які знімали ще до 2022 року. А що буде далі – невідомо, адже фінансування вкрай обмежене. Чи повертається Україна до створення масштабних фільмів, подібних до “Смаку свободи”?

Абсолютно погоджуюсь і завжди про це говорю. Державне агентство України з питань кіно очолює некомпетентна, непрофесійна людина – Марина Кудерчук. Не знаю проєктів, які б зараз знімалися. Те, що робить Держкіно – це просто неможоливо. Вся кіноспільнота розуміє, що Марина – це людина, яка не може очолювати цю галузь. І всі фільми, які виходять зараз на екрани кінотеатрів – знято до повномасштабного вторгнення, а деякі роботи знімалися ще до того, як Марина Кудерчук очолила Держкіно.

Які українські фільми має подивитися кожен

Які 3 українські фільми має переглянути кожен? Обґрунтуйте.

Назвати три найкращих фільми – це складно, бо їх в сучасному українському кінематографі є більше. Тому назву дві останні кінопрем’єри: “Як там Катя?” і “Уроки толерантності”, які зараз в прокаті і які варто подивитись. Розкішні акторські роботи в обох фільмах.

Захоплююся нашою документалістикою. “20 днів у Маріуполі”, “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго”. І, звичайно, “Мирні люди” – документальний фільм, змонтований зі статичних кадрів, які режисерка Оксана Карпович знімала в Україні, рухаючись з півночі на південь та схід та фіксуючи життя цивільних в розрусі, яку залишає російська армія.