На що хворіють бомжі

0 Comments

Бомж, наркоман та інші слова-покручі

Форми, які перетворилися на клеймо для різних груп людей, стали настільки звичними, що ототожнилися із образами, лайкою, і мало хто замислюється над їх суттю, кажуть експерти.

Люди, які мають ці слова у своєму лексиконі, часто кажуть, що вони, мовляв, просто називають речі своїми іменами.

Та й не всі ці терміни мають коректніші відповідники. Так чи інакше, чи можна було б їх уникнути?

ВВС Україна пропонує короткий огляд слів, яких краще не вживати, якщо ви не хочете нікого образити.

“Сомжі” проти бомжів

Ніхто не знає, скільки їх в Україні. Холодну пору року вони намагаються перебути у великих містах. Щороку Клацнути збираються , аби пом’янути таких самих, як вони – тих, хто не пережив морози.

За інформацією міністерства надзвичайних ситуацій, минулої зими від переохолодження загинули понад 100 людей, у яких немає житла. А понад 5 тисяч звернулися за медичною допомогою через обмороження.

Безхатченки, волоцюги, діти вулиці – у пресі їх іменують по-різному. Однак частіше люди послуговуються набагато коротшим терміном – бомж. Слово, яке часто фігурувало у документах радянських правоохоронців, тепер настільки поширене, що ним не гребують навіть інтелектуали – наприклад, письменник Юрій Андрухович, який вжив його у одному зі своїх останніх Клацнути блогів .

Зазвичай люди виправдовуються – мовляв, це проста абревіатура (від “російського – без определенного места жительства”), яка відображає суть речей, розповів ВВС Україна Юрій Ліфансе, волонтер організації “Друзі Спільноти Святого Егідія”, яка працює із людьми на вулиці.

Люди, а не бомжі – наголошують волонтери

“Але це слово використовують лише для того, щоб забрати будь-яку людську гідність у бездомної людини. Те, що воно принизливе, видно навіть з того, що нам би не сподобалося, якби до нас зверталися “сомж” (с постоянным местом жительства). Жоден з нас не є сомжем, а є громадянином, людиною”, – розповів Юрій Ліфансе.

Такими ж людьми є й ті, хто опинився на вулиці, каже чоловік. Попри стереотипне уявлення про проблеми з алкоголем і асоціальну поведінку, серед українців без даху над головою можна зустріти таких, що мають вищу освіту (іноді не одну), або таких, що втратили житло внаслідок обману чи заради лікування близьких.

Тому краще було б називати їх бідними людьми, людьми без дому, чи просто бездомними, каже Юрій Ліфансе.

Діагноз чи соціальне явище?

На відміну від бездомних, в Україні є принаймні приблизні уявлення про кількість людей, чию сексуальну орієнтацію називають нетрадиційною.

Експерти Клацнути кажуть , що їх може бути від 800 тисяч до 1,2 мільйона.

Лесбійки, геї, бісексуали, бісексуалки і трансгендерні люди – зазвичай усіх їх називають якщо не лайкою, то одним словом – гомосексуалісти.

Але “гомосексуаліст”, як розповів ВВС Україна керівник ЛГБТ-об’єднання “Гей-Форум України” Святослав Шеремет, – це носій патології під назвою “гомосексуалізм”. За його словами, раніше наукова думка зараховувала одностатеві стосунки до числа збочень, але відмовилася від такого підходу ще до того, як Україна стала незалежною.

В Україні багато хто досі вважає геїв збоченцями

У самій Україні гомосексуалізм перестали вважати відхиленням з 1 січня 1999 року.

“Якщо ви покличете мене словом “гомосексуаліст” – я не відгукнуся. Це слово з позаминулого століття. Це не про геїв. Це про сексуальних збоченців. Але одностатевий секс є збоченням тільки в тому випадку, якщо ним займаються двоє натуралів однієї статі”, – сказав Святослав Шеремет.

На заміну “гомосексуалізму” як діагнозу, каже чоловік, з’явилася “гомосексуальність” як соціальне явище, а замість “гомосексуалістів” – гомосексуали як носії цього явища. Хоча національна система мовознавства ще не встигла за змінами – в академічних словниках досі фігурують старі терміни, а системи правопису підкреслюють слово “гомосексуал” червоною лінією.

Ситуація може ще більше ускладнитися, якщо парламент все-таки розгляне скандальний Клацнути закон про заборону пропаганди гомосексуалізму.

Невістка, яка завжди винна

Повії, хвойди, шльондри – ці слова нерідко можна знайти в українській літературі, починаючи від Панаса Мирного і закінчуючи сучасними авторами, які вдаються навіть до жорсткіших визначень, у тому числі “проститутка”.

Проблема, як сказала в коментарі ВВС Україна керівник жіночого правозахисного фонду “Ла Страда-Україна” Катерина Левченко, в тому, що ці традиційні слова для опису жінок, які займаються сексом за винагороду, набули подвійного значення.

“Дуже часто так називають жінок, які взагалі-то не мають стосунку до секс-бізнесу. Якщо молода жінка яскраво одягнена чи незалежно поводиться, то вона одразу може отримати клеймо “легкої поведінки”.

Яка різниця між тією, що продає, і тим, хто купує?

Якщо говорити про тих, кого це справді стосується, то в 2011-му році, за словами голови правління Українського інституту соціальних досліджень Ольги Балакірєвої, сексом за гроші Клацнути займалися приблизно 50 тисяч українок.

Незрозумілим залишається, чому всі списи летять у бік жінок, які змушені “торгувати своїм тілом”, але не чоловіків, що користуються їхніми послугами, створюючи попит.

“Невістка завжди винна. Це явище відображає тенденції в тому суспільстві, яке ми називаємо патріархальним. І якщо відкинути так звану елітну проституцію, то коріння цього занаття лежить у економічній сфері”, – каже експерт.

За її словами, жінки не завжди з власної волі займаються проституцією, а надто молоді дівчата, які часто роблять це з примусу.

Тому Катерина Левченко радить утримуватися від образливих слів на їх адресу і навіть від визначення “працівниці секс-індустрії”, застосовуючи, натомість, більш нейтральне “люди, що залучені до секс-бізнесу”.

Наркомани на городі.

Весела пісня із такою назвою у виконанні гурту “Брати Гадюкіни” була дуже популярною в 1990-х роках.

Мабуть, небагато людей у той час могли уявити, яких масштабів набуде ця проблема в Україні та як вона ускладниться ризиком передачі ВІЛ-інфекції. А цей діагноз, за словами експертів, означає фактично Клацнути смертний вирок для споживачів ін’єкційних наркотиків в Україні, де їх переслідує кримінальна відповідальність.

Знімок наркозалежної з України визнали одним із найкращих у пресі в 2011 році

За визначенням, наркоманія – це хронічна хвороба. Термін походить від двох грецьких слів, які означають заціпеніння, сон і безумство, пристрасть, потяг.

За статистикою міністерства охорони здоров’я, таких хворих в Україні приблизно 150 тисяч. За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я – вдвічі більше.

Але через поширену думку, ніби люди із залежністю готові на будь-який злочин заради чергової дози, слово “наркоман” вийшло далеко за межі медичного діагнозу.

“Це слово є ніби синонімом для покидька, виродка, потвори. Асоціативний ряд не вказує на те, що це хвора людина із залежністю, якій потрібно допомогти”, – розповів виконавчий директор Альянсу ВІЛ/СНІДу в Україні Андрій Клепіков.

Споживач ін’єкційних наркотиків, каже експерт, є надто складною формою, аби люди могли вживати її в повсякденному спілкуванні. А короткого відповідника, який не дискримінує людину, поки що немає.

Інвалідне суспільство

На цьогорічних паралімпійських іграх в Лондоні українська збірна здобула 83 медалі, посівши четверте місце у світі. Збірна “здорових” спортсменів – лише на 14-му із 20-ма медалями.

Люди у візочках, на милицях, з вадами зору чи слуху і решта тих, кого найчастіше називають інвалідами, нарікають, що в Україні їм доводиться виживати, а не жити, і через це, можливо, українські паралімпійці такі витривалі та загартовані.

Візок не заважає творити, заважає байдужість

Відсутність пандусів, високі бордюри без спусків і запаковані машинами тротуари часто змушують їх опинятися в домашній ізоляції. А брак книг для незрячих і відсутність сурдоперекладу на телебаченні – в ізоляції інформаційній.

Але ще більше дошкуляє брак співчуття, розповів ВВС Україна фотограф Олександр Майструк.

“Звісно, формулювання “люди з особливими потребами” звучить толерантніше, ніж інваліди. Це дошкульне слово, воно ріже вуха багатьом”, – каже він.

Те, що ноги Олександра не рухаються, не завадило йому підготувати вже кілька персональних фотовиставок, які демонстрували не лише в Україні, а, наприклад, у Вашингтоні.

Інвалідним, каже митець, насправді є суспільство, яке так байдуже ставиться до тих, хто потребує підтримки найбільше.

За його словами, хоча в останні роки жити й стає трохи комфортніше, людям з обмеженими можливостями від безвиході все одно доводиться лише жартувати одне з одного, мовляв, “гей, ти, інвалід!”.

Нетипові бомжі Донбасу

Ні, це не початок філософського трактату про самотність безхатченків, не лекція якогось громадського активіста, який опікується захистом людей без даху над головою. Це не вступ з доповіді ООН чи якоїсь іншої стурбованої організації. Це – жива мова макіївського бомжа (саме “бомжа”, а не “безхатченка” – бо так називає своїх героїв Олексій Чупа). Навіть я би сказала ідеального макіївського бомжа, який розмовляє такою чистою українською мовою, що багатьом україномовним інтелігентам варто повчитися.

“Бомжі Донбасу” – друга книга молодого автора з Макіївки, який переїхав до Києва кілька місяців тому і продовжує свою письменницьку діяльність, причому досить-таки успішно. Його гостросоціальна публіцистика (за визначенням Юрка Іздрика) вже встигла потрапити до рейтингу “ЛітАкцент року – 2014”. То чим же книга “Бомжі Донбасу” привертає увагу читачів?

Якщо ви очікуєте “розборок”, “стрелок”, “криминалитета” у стилі “Бандитського Петербурга”, можете відкласти книгу одразу. Тут ви не прочитаєте про причини, передумови та обставини такого явища, як безхатченківство на Донбасі. Тут на вас чекає реальність пост-фактум. Альтернативна реальність. Хтось може назвати цю книгу антиутопією, хтось – фантастикою з претензією на забуту історичну традицію. Проте, якщо копнути глибше між рядків, можна побачити наскрізну іронію в суміші з прихованими передбаченнями сьогодення (книга написана 2012-го).

Сюжет – доволі простий. Четверо бомжів, блукаючи у пошуках притулку, знаходять старий завод, де вирішують переночувати. Один із них, обходячи територію, знаходить замерзлого чоловіка, який лежить у снігу. Потім виявляється, що він живий і безхатченки уважно починають слухати його розповіді про дитинство. Далі – невеличкий екскурс у минуле, сутичка – і фініш. Фініта ля утопія. І хоч би якого продовження ви не чекали – його нема. Роман обривається настільки раптово, що мимохіть починаєш шукати наступні сторінки, яких немає.

Так-от, серед цих всіх подій можна не встигнути побачити головного – того, що прийнято називати “між рядками”. Є тут не лише іронія, а й донбаська самоіронія, вилита через уста російськомовного бомжа Гєпи, який намагається показати україномовним колегам по цеху всю міць Донбасу. За кілька хвилин до цього епізоду відбувається невеличка сутичка між двома таборами бомжів – одні потрапили на територію інших, прикидаючись мігрантами із західної України:

– Ну и как там сейчас?

– Та як…Не бачите? На заробітки аж сюди-но приперлися. Там взагалі капець.А тут хоч якось..

– Ну да, ну да, – він пихато випростав спину. Не зря же мы – Донбасс! Всю страну кормим, все как один – труженники.

Певно, слова про годування країни ще надовго залишаться у пам’яті всіх українців.

Те, що галичанину болить, Чупа показує на прикладі гумору донбасівців, точніше, донбаських бомжів: “Нормальный вроде бендера, не борзый, на мове своей только упоротый. Сам в чужом городе, бомжует, зато по-хохляцки говорит”. Натомість україномовні герої не дають відсічі своїм кривдникам, вони навпаки прагнуть йти на компроміс і по-дружньому на це все лише відповідають: “По-українськи”. Коротко. Без зайвих слів, фраз і образ.

Взагалі у чупівських бомжах є щось таке, чого потрібно повчитися кожному – стриманість, спосіб мислення, життєва філософія (так-так, саме філософія!). Кожен із чотирьох страждає на хронічну любов до Донбасу та прагнення його змінити: “Я любив Донбас якоюсь невмотивованою, але потужною любов’ю”, “Я за власним бажанням приїхав жити на Донбас із Галичини, щоб стати маленькою цеглинкою у могутньому фундаменті нової української держави”.

Кожен діє за принципом мушкетерів: один – за всіх і всі – за одного. Проте вкінці книги бачимо, що навіть такі найсвітліші заклики руйнуються об стіну людської вигоди та бажання комфорту.

Окремий підсюжет – історія давнього українського народу, який, згідно з вигаданими переказами, 1539-го року винищили московські війська. Чупа подає таку собі альтернативну історію нашої держави з центром у місті Яроград. Правду кажучи, читати 50 сторінок “історії” України – виснажливо і подекуди нудно. Проте прихильники великих описів історичних баталій відчують насолоду від тонко підібраних та влучних слів Чупи.

Малу-помалу чупівські бомжі стають слухачами стислого курсу історії від невідомого чоловіка Вагнера, який виступає своєрідним Буддою на шляху просвітлення чотирьох чужинців. І от коли істина так близько, коли кожен відчуває, що мусить поділитися щойно почутим з кимось, розповісти, що насправді Україна має зовсім іншу історію, а нас всіх неправильно вчили у школі, стається те, чого аж ніяк не можна було очікувати упродовж кількох останніх сторінок. Все те, що всередині піднімалося від очікування чогось кульмінаційного, вмить падає і розбивається об простий безглуздий вчинок.

Останній розділ книги починається із риторичного запитання: “І що ми маємо тепер?”. А тепер – маємо новий роман Чупи, нетиповий образ бомжа-інтелігента, роздуми над україномовністю донбасівців та купу філософських відступів, над якими треба сидіти не один день. А найголовніше – маємо новий привід поміркувати над історією нашої країни.

Більше матеріалів про премію читайте у спецпроекті Книга року 2014.

Скільки бійців зараз гине на Донбасі і що відбувається на фронті

Вести бої дистанційно також не виходить. Щодня в окопи “прилітає” з мінометів, працюють снайпери та диверсанти.

Попри всеукраїнський карантин, Об’єднані сили на Донбасі продовжують воювати. І зазнавати втрат – лише за останній місяць у них півсотні поранених та вбитих.

Все це відбувається на фоні політичних новин у Мінську та настійливих повідомлень про підготовку нового розведення сил.

Що “літає” на фронті

Автор фото, 93 бригада “Холодний яр”

Так “прилітає” 152-мм снаряд

Побіжного погляду на зведення з фронту досить, щоб зрозуміти, що навіть умовного перемир’я там немає.

Міномети, гранатомети, великокаліберні кулемети та стрілецька зброя на лінії зіткнення не замовкають.

Працюють диверсійні групи та снайпери, стаються підриви на мінах — рутину окопної війни не змінив карантин.

Буває, утім, й “фронтова екзотика”.

5 травня штаб ООС повідомив про “приліт” у Павлополі некерованої авіаційної ракети С-8.

Дивіться більше у FacebookBBC не несе відповідальності за контент інших сайтів.

Кінець Facebook допису, 1

Вона впала за кілька десятків метрів від житлових будинків і не розірвалася, ніхто не постраждав.

У штабі припускають, що проросійські формування випустили її з саморобної наземної установки у непідконтрольному українській владі селі Верхньошироківське.

Це не перше використання схожих некерованих боєприпасів.

У мережі можна знайти кадри, як проросійські сили запускали, наприклад, реактивні снаряди з переносних “Градів” – “Градів-П” (“Партизан”), які свого часу Радянський Союз розробив для В’єтнаму.

“Ситуація важка”

Автор фото, Генштаб ЗСУ

Командувач ООС генерал-лейтенант Володимир Кравченко підтверджує, що ситуація на Донбасі навесні-2020 далека від реального перемир’я.

“Якщо виходити з характеру дій та оперативної побудови військ противника, то зрозуміло, що метою збройних формувань РФ на нашій території є намагання завдати втрат ЗСУ та не допустити відновлення територіальної цілісності України”, – говорить він в інтерв’ю “Укрінформу”.

“Ситуація важка і схильна до загострення”, – каже BBC News Україна військовий публіцист Михайло Жирохов.

“Обстрілів менше не стало. І сконцентрувалися вони там, де відбулося відведення сил восени 2019 року”, – додає він.

Наприклад, 5 травня з 82-мм мінометів сепаратисти обстріляли ділянку розведення №3 “Богданівка-Петрівське”.

Менш як місяць тому тут побував президент Зеленський, який 11 квітня оглядав оперативну обстановку на фронті.

Автор фото, Офіс президента

“Радий, що розведення сил допомогло зменшити обстріли. Ми бачимо результат. Військові бачать результат. Ми працюємо над тим, щоб узгодити нові ділянки і щоб на землі Донбасу запанував мир”, – говорив тоді лідер держави.

Сам обстріл під Богданівкою відбувся у той же день, коли Володимир Зеленський затвердив новий склад української делегації на переговорах у Мінську.

“Україна хоче займати більш жорстку та ініціативну позицію, тому що нам потрібні істотні зрушення в низці проблем”, – пояснив тоді заступник Офісу президента Андрій Єрмак.

Обстріл саме на ділянці розведення, ймовірно, став відповіддю проросійських сил на таку ініціативу Києва.

“Армія втрачає людей”

Інша ділянка розведення сил – №2 біля Золотого – також часто фігурує у зведеннях.

Саме там була остання “двохсота” втрата української армії.

28 квітня біля Золотого від осколків важкого 152-мм снаряду загинув солдат 93-ї бригади Олексій Лісін.

Дивіться більше у FacebookBBC не несе відповідальності за контент інших сайтів.

Кінець Facebook допису, 2

“Обстріли у Золотому – це прогнозована ситуація, тому що для окупаційних сил відведення там невигідне. Зараз вони намагаються покращити свої позиції”, – вважає Михайло Жирохов.

Загалом лише з початку квітня Об’єднані сили, за даними BBC News Україна, втратили чотирьох бійців убитими та 50 пораненими.

Лише за минулу добу – шестеро поранених.

“Кількість загиблих і поранених стабільно висока. Поранені є майже щодня. Поранення іноді називають “бойовими травмуваннями”, але факту це не змінює”, – каже Михайло Жирохов.

“Це погана тенденція, тому що армія втрачає людей і відбувається це кожен день”, – додає він.

Про свої бойові втрати іноді повідомляють і у так званих “ДНР” та “ЛНР”.

Наприклад, 7 травня там пишуть про загибель від обстрілів ЗСУ свого бійця у селі Саханка на півдні Донеччини.

Командувач ООС Володимир Кравченко каже, що за даними української розвідки, “армійські корпуси ДНР і ЛНР” від початку року втратили більше 140 бійців.

Відводити далі чи ні?

Автор фото, Офіс президента

В Офісі президента налаштовані продовжувати розведення сил на Донбасі

Вся ця “карантинна війна” відбувається на тлі розмов про наступні ділянки розведення сил.

Востаннє публічно про це згадували після відеозустрічі мінської групи 22 квітня.

“Українська сторона наполягає, що такі ділянки повинні відповідати запитам гуманітарного характеру та створювати осередки безпеки для місцевих мешканців – громадян України”, – йшлося тоді у новини Офісу президента.

Самі ділянки не затверджені.

Утім раніше російські медіа з посиланням на представника РФ у Мінській групі Бориса Гризлова писали, що сторони майже домовилися про розведення біля Гнутового.

Автор фото, 93 бригада “Холодний яр”

Це село у районі Маріуполя, де діє КПВВ через лінію розмежування.

Також, за неофіційною версією, українська сторона пропонує розвести сили біля залізничного мосту у Станиці Луганській, Новоселівки Другої та Авдіївки.

А російська – біля Щастя, Веселогорівки, Розсадок та Широкиного.

Деякі з цих варіантів, так само як і Золоте з Богданівкою, – місця постійних боїв та обстрілів.

Наприклад, Авдіївка – одна з гарячих точок фронту від самого 2014 року.

Під Новоселівкою Другою так само часто зазнає втрати українська армія. Зокрема, 7 травня, коли був один поранений від обстрілу з АГС.

Дивіться більше у FacebookBBC не несе відповідальності за контент інших сайтів.

Кінець Facebook допису, 3

“З воєнної точки зору, розмови про розведення на нових ділянках звучать, як мінімум, дивно”, – каже Михайло Жирохов.

“У тактичному та й стратегічному плані вони можуть повністю обвалити лінію захисту. Гнутове, наприклад, обвалює всю оборону Маріуполя. А після відведення біля Щастя під вогневим контролем супротивника опиняється ТЕС (Луганська теплоелектростанція. – Ред.)”, – додає він.

“Очікуваних результатів попереднє розведення не принесло. Чи є сенс рухатися в тому ж напрямку?” – запитує експерт.

“Хоча з політичної точки зору, можливо, є якийсь резон це робити, щоб показати західним партнерам, ніби є якийсь прогрес у Мінських домовленостях. Тобто, що ми договороздатні”, – резюмує Жирохов.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!