Скільки віршів написав Ф І Тютчев

0 Comments

(1803-1873)

Творча спадщина Федора Івановича Тютчева не така вже й велика — всього близько 400 віршів. За життя про його поетичне обдарування знало лише обмежене коло літераторів. Та й він сам не надавав особливого значення своїм віршам. Так чому ж ми, читачі XXI століття, час від часу, можливо, навіть не підозрюючи про це, проголошуємо його безсмертні рядки?

Яка ж магічна сила міститься в поезії Тютчева? Що такого особливого приховано в тютчевських рядках, що змушує упізнавати їх і повторювати?

Спробуймо розкрити феномен російського поета Федора Івановича Тютчева.

Майбутній поет народився 5 грудня 1803 року в селі Овстуг Брянського повіту Орловської губернії Росії у старовинній дворянській родині. Його назвали й охрестили на честь Феодора Ростовського — племінника і вихованця відомого церковного й політичного діяча Сергія Радонезького. Його предок, Захарій Тютчев, був героєм Куликовської битви.

І хоча Тютчеви, безумовно, пишалися своїми відомими предками, водночас вони, як часто було в ті часи, спілкувалися, писали і навіть думали французькою. Тому російської мови хлопчик навчався в колишнього кріпака Миколи Хлопова, якому батьки доручили доглядати за їхнім чотирирічним сином. Маленький Тютчев, за спогадами Хлопова, був надзвичайно щиросердним і доброзичливим, а всі прояви його дитячої природи мали якусь «особливо тонку, тендітну духовність». Їхня дружба тривала протягом 18 років, Микола Хлопов подарував своєму вихованцю ікону з дарчим написом: «На згадку про мою щиру любов і прихильність до мого друга Федора Івановича Тютчева».

Була ще одна людина в житті Тютчева, яка відіграла значну роль у його вихованні й освіті. Семен Амфітеатров, більш відомий під прізвищем Раїч, став Федіним наставником. Раїч — поет і перекладач, який славився енциклопедичними знаннями античної літератури й історії, стародавніх мов, був настільки вражений обдарованістю і душевністю свого учня, що незабаром з учителя перетворився на старшого друга. Сам учитель згадував про це так: «Неабиякі обдарування і пристрасть до освіти милого вихованця дивували і тішили мене. Років через три він уже був не учнем, а товаришем моїм, — так швидко розвивався його допитливий і чутливий розум. Надзвичайно обдарований від природи, він був уже посвячений у таїнства Поезії й сам соn amore (з любов’ю. — франц.) займався нею». Завдяки Раїчу вже у 14 років Тютчев перекладав Горація, Шекспіра й Ґете, добре знав і любив твори російського поета Гавриїла Державіна.

Коли родина Тютчевих переїхала до Москви, частим гостем в їхньому будинку був відомий поет Василь Жуковський, спілкування з яким не могло не вплинути на інтерес юного Федора до поезії. Оскільки вправи з віршування вважалися в ті часи природною складовою освіти, у Москві майбутній поет як вільний слухач починає відвідувати лекції при університеті.

1819 року Ф. Тютчев вступає до словесного відділення Московського університету. Його однокурсники відзначали, що з Тютчевим можна було говорити на будь-які теми. Розмірковуючи про релігію або філософію, літературу чи математику, він про все мав свою думку, яка вирізнялася глибиною й оригінальністю.

Після закінчення університету Тютчев розпочинає дипломатичну службу й незабаром отримує посаду позаштатного чиновника російського посольства в Мюнхені (Баварія, що на той час була окремим королівством Німеччини). Своє перебування у Мюнхені, який тоді називали «німецькими Афінами», поет охарактеризував як «велике свято». Воно й не дивно, адже це місто було одним з культурних центрів Європи. Саме тут Тютчев познайомився з відомим філософом Фрідріхом Шеллінгом, погляди якого мали вирішальний вплив на його світогляд, подружився з поетом-романтиком Генріхом Гейне, який називав Тютчева «найкращим зі своїх мюнхенських друзів». Шеллінг відгукувався про російського поета як про «чудову й освічену людину, спілкування з якою завжди приносить задоволення». У Мюнхені Тютчев написав десятки віршів, багато з яких є справжніми шедеврами.

У мюнхенський період Ф. Тютчев займається і перекладацькою діяльністю. Твори Генріха Гейне і Фрідріха Шиллера, Джорджа Байрона і Віктора Гюго знаходять свою інтерпретацію в його художніх перекладах. Усе це, безумовно, відточує власний стиль поета.

У тогочасному суспільстві Тютчева знали як чудового співрозмовника, як людину надзвичайно освічену й розумну, яка уміє логічно і ясно викладати свої думки, і водночас практично не знали Тютчева-поета. Треба зазначити, що і сам поет доволі байдуже ставився до появи у пресі своїх творів і ніяк цьому не сприяв. Як поет він усе життя відчував себе дилетантом, тому уникав не тільки розмов, а й навіть натяків на свою письменницьку діяльність.

Лише завдяки старанням його друзів вірші Ф. Тютчева змогли побачити світ. Так, 1836 року копії деяких творів поета потрапили до Олександра Пушкіна. Поезія Тютчева справила на нього неабияке враження, і він у своєму журналі «Сучасник» розміщає одразу шістнадцять творів Тютчева під загальною назвою: «Вірші, надіслані з Німеччини» за підписом «Ф. Т.». У наступному номері він друкує ще вісім поезій. Але перша збірка лірики Федора Тютчева побачила світ лише 1854 року. Її видав інший відомий російський письменник — Іван Тургенєв.

Не досягнувши особливого успіху на дипломатичному поприщі, 1843 року поет повертається до Росії. Він був з тих людей, для яких службова кар’єра не була самоціллю. Один з мюнхенських товаришів Тютчева Іван Гагарін влучно сказав про це: «Його не вражали ні багатства, ні почесті, ні навіть слава. Найзадушевнішою, найглибшою його насолодою було спостерігати за картиною, що розгортається перед ним у світі, з неослабною цікавістю стежити за всіма її змінами й обмінюватися враженнями зі своїми сусідами».

На жаль, останні роки життя поета були затьмарені тяжкими втратами: вмирають рідні й близькі поета. Життя ж самого Тютчева згасає 27 липня 1873 року в Царському Селі біля Санкт-Петербурга.

Федір Тютчев був поетом не за професією, а за своїм призначенням. Його художні образи народжувалися внаслідок миттєвих вражень, про які він розповідав своєю неповторною мовою.

Доторкнутися до Вічності зможете і ви, треба тільки вчитатися в тютчевські рядки.

1. Розкажіть, що вам відомо про Ф. Тютчева — поета й людину.

2. Прокоментуйте епіграф до цієї статті.

3. Скориставшись інфографікою, поданою на попередній сторінці, підготуйте розгорнуту розповідь про поета.

SILENTIUM 1

Мовчи, заховуй од життя

І мрії, і свої чуття!

Нехай в безодні глибини

І сходять, і зайдуть вони,

Мов зорі ясні уночі:

Любуйся ними і мовчи.

Як серцю висловить себе?

Чи ж зрозуміє хто тебе?

Не зрозуміє слова він,

Бо думка висловлена — тлін.

Джерел душі не руш вночі:

Живися ними і мовчи.

В собі самому жить умій!

Є цілий світ в душі твоїй

Заглушить їх буденний шум,

І зникнуть, в сяйві дня мручи,

Ти слухай спів їх і мовчи!

Переклад з російської Миколи Вороного

1 Silentium (лат.) — мовчання.

У творчій майстерні письменника

Вірш «Silentium!» має важливе значення для розуміння всієї поезії Ф. Тютчева. Єдність зовнішнього і внутрішнього світу людини, його душевна глибина — ось що перебуває під пильною увагою і вивченням поета.

Поетична думка в цьому творі зосереджена на самоцінності внутрішнього життя людини. Своїм твором Ф. Тютчев проголошує, що людські почуття і переживання підкоряються тим самим законам світобудови, що й явища природи, і так само приречені на мовчання.

Кожна з трьох строф вірша має своє певне смислове навантаження. Але всі ці частини об’єднані кінцевим рефреном «мовчи».

У першій строфі поет застерігає читача від прагнення розповісти світові про свої почуття та думки:

Мовчи, заховуй од життя

І мрії, і свої чуття! 1

1 Тут і далі переклад з російської Миколи Вороного.

У другій строфі Тютчев розмірковує про те, чи зрозуміє тебе інша людина, — це вічне питання, тому що уявлення про життя, думки і почуття в усіх людей різні і суперечливі.

Як серцю виказать себе?

Як іншим зрозуміть тебе?

Енергійний і наполегливий заклик про мовчання вже змінюється холодним міркуванням, логікою:

Бо думка висловлена — тлін.

Джерел душі не руш вночі:

Живися ними і мовчи.

Людина, вважає поет, — це цілий всесвіт, глибини свідомості і душі якого нескінченні. І саме це він проголошує у третій строфі:

В собі самому жить умій!

Є цілий світ в душі твоїй.

Поет закликає людину знайти гармонію у власній душі. Тютчев радить: І зникнуть, в сяйві дня мручи, Ти слухай спів їх і мовчи!

«Якою є безсилою людська думка, так само безсиле й людське слово. Не дивно, що в одному із найщиріших віршів Тютчев дає нам такі суворі поради», — зазначає поет Валерій Брюсов.

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО.

1. Поділіться своїми враженнями й асоціаціями, які виникли під впливом цього вірша Ф. Тютчева.

2. Якими думками і почуттями ділиться з нами ліричний герой? Аргументуйте свою відповідь цитатами з твору.

3. Проаналізуйте композицію твору. На які три частини можна поділити вірш?

4. Яка строфа, на вашу думку, є ключовою у структурі твору? Аргументуйте свою відповідь.

5. Яку роль у творі відіграє рефрен «мовчи»? Розкрийте значення рефрену у кожній зі строф.

6. Порівняйте переклади твору, подані в електронному додатку до підручника. Який з них є ближчим саме вам і чому?

7. Зверніть увагу, що в поетичному перекладі М. Вороного в назві твору відсутній знак оклику. Поміркуйте, як це впливає на загальне сприйняття вірша.

8. Якщо ви володієте російською мовою, прочитайте твір в оригіналі.

9. Зіставте рядок з оригіналу твору «Мысль изречённая есть ложь» і у перекладі М. Вороного «Бо думка висловлена — тлін». Чи можна стверджувати, що в перекладі цей рядок набуває більш сильного і трагічного відтінку? Свою відповідь аргументуйте.

10. Доберіть ілюстративний або музичний супровід до цього вірша. Поясніть свій вибір.

11. Підготуйтеся до виразного читання твору в класі.

Іще горять в душі бажання,

Ще манить зір краса твоя,

Крізь любі спогади туманні

Іще ловлю твій образ я.

Твій образ милий та прекрасний

Всякденно видиться мені,

І недосяжний, і незгасний,

Немов зоря в височині.

Переклад з російської Максима Рильського

Ещё томлюсь тоской желаний,

Ещё стремлюсь к тебе душой —

И в сумраке воспоминаний

Ещё ловлю я образ твой.

Твой милый образ, незабвенный,

Он предо мной везде, всегда,

Как ночью на небе звезда.

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО.

1. Які враження справив на вас прочитаний твір?

2. Яким почуттям пройнята поезія? Які думки і почуття він навіює? Аргументуйте свою відповідь.

3. Які рядки розкривають внутрішній світ ліричного героя, його переживання? Зачитайте їх у класі.

4. Простежте, які асоціації і спогади викликають у душі ліричного героя спогади про кохану.

5. Проаналізуйте роль повторів у творі.

6. Якщо ви володієте російською мовою, прочитайте твір в оригіналі й зіставте його з перекладом. Чи вдалося в перекладі зберегти не тільки головний пафос твору, а й його художньо-виражальні засоби? Свою відповідь підкріпіть конкретними прикладами.

7. Виразно прочитайте твір у класі.

ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Український поет, перекладач, актор і театрознавець, ім’я якого тісно пов’язане з українським літературним і громадським життям кінця XIX — початку XX ст., — Микола Кіндратович ВОРОНИЙ (1871-1938) був засуджений 1934 р. за контрреволюційну діяльність, оскільки «компрометував заходи партії й уряду». 29 квітня 1938 р. УНКВС Одеської області винесла вирок — «розстріляти». Як свідчить виписка із судового акта, вирок було виконано 7 червня 1938 р. о 24.00.

Лише після реабілітації світ побачив книжки митця: збірки поезій, мистецьких і літературознавчих праць, літературної критики, а також переклади.

У літературній спадщині Миколи Вороного художні переклади і переспіви посідають особливе місце. Українському читачеві він відкривав твори Данте і В. Шекспіра, Г. Гейне і М. Метерлінка, О. Пушкіна і Ф. Тютчева, П. Верлена і Ш. Бодлера та багатьох інших. Крім того, саме перу М. Вороного належать переклади найвідомішої пісні всіх революціонерів — «Марсельєзи» — та «Інтернаціоналу», що став міжнародним гімном «робітників усіх країв».

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

. найважливіша відмінність і перевага Тютчева, це завжди нерозлучний з його поезією елемент думки. Думкою, як найтоншим ефіром, овіяний і пронизаний майже кожний його вірш. Здебільшого думка й образ у нього нероздільні. Мисленнєвий процес цього сильного розуму, що вільно проникав у всі глибини знання і філософських міркувань, надзвичайно чудовий. Він, так би мовити, мислив образами.

Іван Аксаков, російський публіцист і поет

Підсумовуємо вивчене

1. Використовуючи інформаційний плакат, підготуйте повідомлення на тему «Основні положення теорії “чистого мистецтва” у літературі».

2. Вивчіть один із творів поета напам’ять і виразно прочитайте його у класі.

3. Прокоментуйте висловлювання, представлені в рубриці «Зі скарбниці літературно-критичної думки», яка повністю подана в електронному додатку до підручника.

4. У класі проведіть дискусію на тему «Чи потрібна лірика Ф. Тютчева особистості XXI століття?».

5. Чи можете ви погодитися з таким твердженням Івана Тургенєва: «Про Тютчева не сперечаються, хто його не відчуває, тим самим доводить, що він не відчуває поезії»? Поясніть свою відповідь.

6. Підготуйте повідомлення на тему «Лірика Ф. Тютчева в музичному мистецтві».

7. У класі проведіть конкурс виразного читання творів Ф. Тютчева, які не представлені у шкільній програмі. За результатами уроку колективно складіть збірку улюблених тютчевських поезій вашого класу.

Тютчев ф. і. – Вірш ф. і. Тютчева як добре ти про море нічне. ..

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Федір Іванович Тютчев! Як багато це ім’я означає для російської поезії! Скільки дивних, прекрасних своєю мелодійністю, тонкістю думки та ліричної кроткость віршів написав цей чудовий поет! Він умів бачити і
відчувати те, чого не зміг би зробити людина непоетичних душі, позбавлений творчого початку.
Вірш “Як добре ти, про море нічне . ” ілюструє нам надзвичайно чуйне сприйняття природного світу, так, саме світу, адже для поета природа-це особливий простір, не доступне простому розуму, в ньому існує своя таємнича життя. Тому улюбленим прийомом автора є одухотворення природної стихії:
У місячному сяйві немов жива,
Ходить, і дихає, і блищить воно .
Поет розумів потаємний мову природи, у ній він знаходив разом з якимось буйним рухом багато звуків, шумів, супутнім йому. “Гуркіт і грім”-тільки вслухайтеся: завдяки алітерації гримлячі звуки ми можемо дійсно
почути цей, схожий на гуркіт грому, шум.
Море поет представляв також у злитті, здавалося б, абсолютно непоєднувані фарб: “тут променисто, там сизо-темно” чи “тьмяним сяйвом облите море”. Відбувається як би накладення відтінків, тонів, як в акварельному техніці. Це, безсумнівно, свідчить про велике генії Тютчева. Разом з буйством, динамікою природи він вловлював і її божественну умиротворення-природа, як жива істота, надзвичайно непередбачувана і цим і полонить автора .
Брижі ти велика, зибь ти морська,
Чий це свято так святкуєш ти?
Поет двічі називає морську стихію “брижами”-в ній і невимовний простір, і безмежність, вічність, така неохватное, що в кожної людини захоплює подих, душа миттєво розкривається назустріч небувалою гармонійності природного світу і так хочеться, щиро хочеться злитися воєдино з цією величною, навіть владної, матір’ю-природою:
О, як охоче в їх обаянье
Всю потопив я душу свою .
Три крапки автор показує і своє хвилювання, і свій непідвладний захват, а й гіркоту, тугу від почуття власної самотності, від розуміння того, що той світ стихії, пісні і краси все ж недоступний людині як недоступний і мову тварин, і мову всієї всесвіту, хоч людина знаходиться в нерозривній контакті з ними.
Людська істота завжди прагнуло і буде прагнути до осягнення найвищої істини, і для Тютчева вона полягала саме в пізнанні природи, у становленні з нею одним гармонійно злагодженим цілим єдністю. Тютчев, творець приголомшливого таланту, міг не тільки чути і розуміти мову природи, але і відобразити її живу, насичену яскраве життя у своїх поетично скоєних творах, наділяти її в лаконічну і ясну форму. Для мене Ф. І. Тютчев-один з найгеніальніших поетів-філософів і просто-людина надзвичайної душевної краси.

ТЮТЧЕВ, Федір Іванович – Біографія, життя і творчість письменника

ТЮТЧЕВ, Федір Іванович (Тютчев, Фёдор Иванович — 23.11.1803, Овстут – 15.07. 1873, Царське Село) — російський письменник.

Тютчев народився у садибі Овстуг Брянського повіту Орловської губернії у давній дворянській родині. Його дитинство минуло в садибі Овстузі, у Москві та підмосковному маєтку Троїцьке. У сім’ї панував патріархальний поміщицький побут. Тютчев, рано виявивши нахили до навчання, здобув добру домашню освіту. Його вихователем був поет і перекладач С. Раїч (1792—1855), котрий познайомив Тютчева з творами античності та класичної італійської літератури. У 12 років майбутній поет під керівництвом свого вчителя перекладав Горація і писав, наслідуючи його, оди. За оду «На новий 1816рік» у 1818 р. був удостоєний звання співробітника Товариства любителів російської словесності. У «Працях» Товариства у 1819 р. був уперше опублікований його твір — вільний переспів «Послання» Горація до Мецената.

У 1819 р. Тютчев вступив на відділ словесності Московського університету. За роки навчання зблизився з М. Погодіним, В. Одоєвським. У той час почали формуватися його слов’янофільські нахили. Будучи студентом, Тютчев писав і вірші. 1821 р. закінчив університет і отримав місце в Колегії іноземних справ у Петербурзі. У 1822 р. його призначили позаштатним чиновником російської дипломатичної місії у Мюнхені.

У Мюнхені Тютчев як дипломат, аристократ і літератор опинився у центрі культурного життя одного з найбільших міст Європи. Вивчав романтичну поезію і німецьку філософію, зблизився з Ф. Шеллінґом, подружився з Г. Гайне. Переклав російською мовою вірші Гайне (перший із російських поетів), Й. К. Ф. Шиллера, Й. В. Ґете та ін. німецьких поетів. Власні вірші Тютчев публікував у російському журналі «Галатея» і альманасі «Північна ліра» («Северная лира»).

У 1820—1830 pp. були створені шедеври філософської лірики Тютчева «Silentium!» (1830), «Heme, що мислите, природа. » («Не то, что мните вы, природа. », 1836), «Про що так віє вітровій. » («О чем ты воешь, ветр ночной. », 1836) та ін. У віршах про природу була очевидною головна особливість тютчевської творчості на цю тему: єдність зображення природи і думки про неї, філософсько-символічний зміст пейзажу, олюдненість, одухотвореність природи:

Не те, що мислите, природа:

Не зліпок, не бездушна твар —

В ній є душа, в ній є свобода,

В ній мова є й любові жар.

(«Не те, що мислите, природа», тут і далі пер. Р. Ладики)

У 1836 р. у пушкінському журналі «Современник» за рекомендацією Т. Вяземського і В. Жуковського була опублікована збірка з 24 віршів «Вірші, надіслані з Німеччини» («Стихи, присланные из Германии»), підписана «Ф.Т.». Ця публікація стала етапною у його літературній долі, принесла йому визнання. На загибель О. Пушкіна Т. відгукнувся пророчими рядками: «Тебе, немов кохання перше, // Росії серце не забуде» («29-е січня 1837»).

У 1826 р. Тютчев одружився з Е. Петерсон, потім захопився А. Лерхенфельд (їй він присвятив кілька віршів, серед яких — відомий романс «Я вас зустрів —і все минуле. » («Я встретил вас — и все былое. », 1870). Роман з Е. Денберг виявився настільки скандальним, що Тютчева перевели із Мюнхена у Турин. Тютчев важко пережив смерть дружини (1838), проте незабаром одружився з Денберг, самовільно виїхавши для вінчання у Швейцарію. За це його звільнили з дипломатичної служби і позбавили звання камергера.

Упродовж кількох років Тютчев залишався у Німеччині, а в 1844 р. повернувся у Росію. З 1843 р. виступав зі статтями панславістського спрямування «Росія і Німеччина», «Росія і Революція», «Папство і римське питання», працював над книгою «Росія і Захід». Він вважав, що російське царство повинно простягатися «від Нілу до Неви, від Ельби до Китаю».

Політичні погляди Тютчева були прихильно зустрінуті імператором Миколою І. Автору повернули звання камергера, у 1848 р. він отримав посаду у міністерстві іноземних справ у Петербурзі, у 1858 р. його призначили головою Комітету іноземної цензури. У Петербурзі Тютчев одразу ж став помітною постаттю суспільного життя. Сучасники відзначали його блискучий розум, почуття гумору, талант співрозмовника. Його епіграми, жарти й афоризми були надзвичайно популярними. У 1850 р. у «Современнику» була опублікована стаття М. Некрасова, в якій він зарахував вірші Тютчева до найяскравіших явищ у російській поезії та поставив Тютчева в один ряд з О. Пушкіним і М. Лермонтовим. У 1854 р. у додатку до «Современника» були опубліковані 92 вірші Тютчева, а потім видана його перша поетична збірка (1854) під редакцією І. Тургенєва. Л. Толстой називав Тютчева «одним із тих нещасних людей, які значно вищі за натовп, у якому живуть, і тому завжди самотні».

Поезія Тютчева означувалася дослідниками як філософська лірика, в якій, за висловом Тургенєва, думка «ніколи не постає перед читачем оголеною і відстороненою, але завжди зливається з образом, взятим зі світу душі чи природи, про-сякається ним, і проникає у нього нероздільно і нерозривно». Повною мірою ця особливість його лірики виявилася у віршах «Видиво»

Слов’янофільські погляди Тютчева продовжували зміцнюватися, хоча після поразки Росії у Кримській війні він почав бачити завдання слов’янофільства не в політичному, а в духовному єднанні. Суть свого розуміння Росії поет висловив у вірші «Умом Росії не збагнуть. » («Умом Россию не понять. », 1866):

Умом Росії не збагнуть,

Аршином спільним не обмірять:

У неї особлива суть —

В Росію можна тільки вірить.

Та поміж тим його погляди, його спосіб життя були європейськими: він був світською людиною, не любив сільського життя, не надавав великої ваги православним обрядам.

Як і все своє життя, у зрілі роки Тютчев був пристрасною людиною. У 1850 р., уже одружений, батько сімейства, він закохався у 24-річну Є. Денисьєву, котра була майже ровесницею його доньок. Публічний зв’язок між ними, упродовж якого Тютчев не залишав сім’ю, тривав 14 років, у них народилося троє дітей. Суспільство сприйняло це як скандал, від Денисьєвої відрікся батько, її викреслили зі світського життя. Усе це спричинило у неї важкий нервовий розлад, а у 1864 р. вона померла від туберкульозу. Вражений смертю коханої жінки, Тютчев створив «денисьєвський цикл» — вершину інтимної лірики. До нього ввійшли вірші «О, як же ми убивчо любим. » («О, как убийственно мы любим. », 1851), «Я очі знав, — о, що за очі. » («Я очи знал, — о, эти очи. », 1852), «Останнялюбов» («Последняя любовь», 1851—1854), «Напередодні річниці 4серпня 1865р.»(«Накануне годовщины 4 августа 1865 г.», 1865). Кохання, оспіване у цих віршах як найвище, дане людині Богом, як «і блаженство, і безнадія», стало для поета символом людського життя загалом — страждань і захоплення, надії і відчаю, минущості того єдиного, що доступне людині, — земного щастя. У «денисьєвському циклі» любов постає як «фатальний поєдинок» двох сердець:

О, як на схилі наших днів

Ми любим ніжно і марновірно.

Прощальні світить хай вогні

Любов остання, зоря вечірня!

Тінь охопила небокрай,

Лиш десь на заході видно сіяння, —

Вечірній дню, зажди, не поспішай,

Тривай, тривай, зачарування.

Нехай міліє в жилах кров,

Та ніжність в серці не міліє.

Моя остання ти любов!

Моє блаженство й безнадія.

Після смерті Денисьєвої, у якій він звинувачував себе, Тютчев поїхав до сім’ї за кордон. Рік провів у Женеві та Ніцці, але, повернувшись у Росію (1865), йому довелося пережити смерть двох дітей від Денисьєвої, потім — матері.

За цими трагедіями були й інші — смерть ще одного сина, єдиного брата, доньки. Жах перед невмолимою смертю звучить у вірші «Мій брате, мій супутник у житті. » («Брат, столько лет сопутствовавший мне. », 1870), у рядках якого поет передчуває свою «фатальну чергу».

Помер Тютчев у Царському Селі 15 липня 1873 р.

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.