Коли на певному ринку функціонує кілька продавців

0 Comments

Ринок. Поняття та класифікація

Поняття ринку, сегменти ринку, ринкові ніші. Методи маркетингових досліджень

У процесі історичного розвитку ринкового (товарного) господарства змінилося розуміння ринку і ринкового механізму, їх суті, змінилися і сам ринок, його механізм та роль в економіці.

Ринок — це найбільш поширена категорія в економічній теорії, і часто сприймається як усім відоме, таке, що не потребує будь-яких пояснень. Але насправді є багато тлумачень ринку як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, тому що в міру розвитку виробництва й обміну це поняття збагачувалося і змінювалося.

Спочатку ринок вважався місцем обміну товарів, базаром, ринковою площею. Ринок у такому вигляді з’явився ще в доісторичний період, коли обмін між общинами став порівняно регулярним, набуваючи форми товарного обміну, який здійснювався у визначеному місці й у визначений час. З появою міст торгівля помітно розширюється, за ринками закріплюються певні території, ринкові площі. Однак це спрощене поняття ринку, яке сьогодні практично зводиться до поняття “торгівля”. Однак не слід змішувати поняття “торгівля” і “ринок”.

Поняття ринок більш складне і пов’язане насамперед з економічними відносинами виробників і споживачів стосовно обміну суспільного продукту.

Таке розуміння категорії “ринок” сформувалося в процесі розвитку товарного виробництва. З подальшим поглибленням суспільного поділу праці та розвитком товарного обміну ринок дедалі більше ускладнюється. Французький економіст-математик ХVIII ст. А. Курно під ринком розумів будь-яку територію, де відносини покупців і продавців вільні та ціни вирівнюються легко і швидко. Згодом виникає нове розуміння ринку як форми товарно-грошового обігу (обміну).

На думку суб’єктів ринкових відносин, ринок — це сукупність продавців і покупців. Англійський теоретик XVIII ст.

В. Джевонс як основний критерій ринку висунув “тісноту” відносин між продавцями і покупцями, а сам ринок, на його думку, становить групу людей, що вступають у ділові відносини й укладають угоди з приводу будь-якого товару. Але це не повне визначення ринку, тому що воно обмежується тільки відносинами обміну та не охоплює відносини виробництва, тоді як саме ринок поєднує перші з другими.

Більш об’єктивне і правомірне визначення ринку пов’язане не лише з товарами для особистого споживання, а й із засобами виробництва і робочою силою, тобто з виробничими ресурсами, які також свій рух здійснюють через ринок. Таким чином ринок стає умовою виробництва, визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого товарного виробництва.

Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сфери сукупності конкретних економічних відносин є принципова відмінність: у першому випадку виокремлюється об’єкт ринкових відносин — сам продукт у формі товарів і послуг, а в другому — відносини між людьми з приводу цього продукту, що відображає суть економічної категорії “ринок”. Тому ринок варто розглядати як певний тип господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Є два типи господарських зв’язків:

  • 1) натурально-речові — безоплатні відповідно до обсягу і структури потреб;
  • 2) товарні, які реалізуються через ринок.

Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі-продажу товарів і послуг. Ринок функціонує на основі товарних відносин, що відображають як прямі (виробництво — ринок — споживач), так і зворотні господарські зв’язки. Механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стійкості й ефективності економічної системи (визначають обсяг і структуру виробництва). Спроба замінити зворотні зв’язки адміністративним командуванням неминуче призводить до деформації ринку і всієї економічної системи. Як результат, виникає товарний дефіцит, знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби та інтереси втрачають роль рушійної сили економічного розвитку. Діє закон “Бери, що дають”.

Отже, ринок є формою (способом) організації та функціонування економічних зв’язків суб’єктів господарювання на принципах вільної купівлі-продажу, а також суспільною формою функціонування економіки, яка забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін із прямими і зворотними зв’язками.

Ринок — це складний механізм. Тому формою організації господарської діяльності, яка ґрунтується на ринкових відносинах, є ринкова економічна система, або ринкова система господарювання (ринкова економіка).

До об’єктивних умов існування ринку належать такі:

  • — товарний характер виробництва;
  • — суспільний поділ праці;
  • — економічна відокремленість виробників, основою якої є приватна власність на засоби виробництва.

До умов функціонування ринку належать такі:

  • — незалежність економічних суб’єктів;
  • — ринкова конкуренція;
  • — наявність ринкової інфраструктури — стійкої фінансово-грошової, банківської та біржової систем;
  • — відповідне економічне середовище, наявність ринкової психології населення, правової бази.

Суть ринку найбільш повно визначається такими його функціями:

  • — саморегулювання економічної системи (підтримання балансу попиту та пропозиції товарів за обсягом і ціною);
  • — стимулювання виробництва з найменшими витратами і максимумом прибутку, тобто зростання ефективності виробництва;
  • — регулювання пропорційності у виробництві та обміні між регіонами, галузями і сферами економіки;
  • — виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквівалентності обміну через ціноутворення;
  • — визначення міри діяльності й корисності конкретних форм господарської діяльності відповідно до дії принципів раціональності й дохідності виробництва;
  • — стимулювання НТП;
  • — демократизація господарської діяльності, яка полягає у звільненні суспільного виробництва від нежиттєвих його елементів.

Історичний аналіз дає змогу виокремити кілька типів ринку: нерозвинений, вільний, регульований і деформований.

Нерозвинений ринок характеризується випадковістю ринкових відносин, товарним (бартерним) характером обміну.

Вільний (класичний) ринок — це безліч суб’єктів господарювання на ґрунті економічної (досконалої) конкуренції, свобода у виборі виду господарської діяльності, необмежена свобода руху виробничих ресурсів, мобільність, принципи раціональності господарювання, стандартизований продукт, відсутність суб’єктивного впливу на ціноутворення, стихійне встановлення цін у процесі вільної (досконалої) конкуренції, відсутність монополії й державного регулювання (вільний ринок сьогодні — абстракція, і насправді він повністю вільним ніколи не був).

Регульований (цивілізований) ринок — результат еволюції ринкової економіки. Регулювання здійснюється двома способами:

  • — через співвідношення попиту і пропозиції (механізм ціноутворення, саморегулювання ринку);
  • — через втручання в економічні процеси держави (податки, державне замовлення, соціальна допомога, інвестиції тощо).

Сучасна ринкова економіка прагне до оптимального співвідношення обох способів регулювання. Держава намагається забезпечити умови функціонування ринку, виконуючи такі функції:

  • 1) законодавчу;
  • 2) стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості);
  • 3) розподільчу (соціальний захист населення, перерозподіл доходів, забезпечення виробничими ресурсами).

Надмірне втручання держави в ринкові процеси призводить до деформації ринку. Найважливіший чинник деформації ринку — монополія, економічна чи державна.

Монополізований ринок має такі ознаки:

  • — ринкова влада одного виробника або одного покупця (монопсонія), яка виявляється в контролі над ціноутворенням;
  • — незначна кількість виробників;
  • — утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження конкуренції;
  • — дефіцит інформації про ринок;
  • — узгодження дій економічних суб’єктів.

Особливо значна деформація ринку за умов командно-адміністративної системи (державної монополії), що виявляється в такому:

  • — монополія державної власності;
  • — надмірна централізація виробничих ресурсів, товарів і послуг;
  • — несамостійність у виробничій і комерційній діяльності;
  • — незбалансованість попиту і пропозиції, товарний дефіцит;
  • — централізоване суб’єктивне ціноутворення;
  • — порушення законів грошового обігу;
  • — бюджетний дефіцит;
  • — заміна товарно-грошових відносин товарним (бартерним) обміном;
  • — економічна несвобода у вирішенні фундаментальних господарських питань (що, як, для кого і за якою ціною виробляти);
  • — відсутність мотивації до праці;
  • — деформація економічних інтересів усіх суб’єктів ринкових відносин;
  • — розвиток “тіньової” економіки, нелегального ринку;
  • — розвал загальнонаціонального ринку;
  • — відсутність конкуренції;
  • — планове регулювання економічної системи (політичне керівництво).

Структура ринку — це внутрішня будова, порядок розташування окремих його елементів, їх частка в загальному просторі ринку.

Сукупність усіх ринків, розчленованих на окремі елементи за різноманітними критеріями, утворює систему ринків.

Ринкові механізм — це механізм взаємозв’язку і взаємодії основр . елементів ринку: попиту, пропозиції, ціни, конкурс. ,а основних економічних законів ринку. Ці елементи є найважливішими параметрами ринку, якими користуються виробники і споживачі у своїй економічній діяльності.

Ринковий механізм діє на основі економічних законів: попиту, пропозиції, рівноважної ціни, конкуренції, корисності, вартості, прибутку тощо. Важливо зазначити, що ринковий механізм виявляється як примусовий, оскільки змушує підприємців, які ставлять одну мету — отримання прибутку, діяти, врешті-решт, на користь споживачів.

Дія цього механізму ґрунтується на природному бажанні людини підвищити свій добробут. Тому для реалізації ринкового механізму не потрібно нічого, крім свободи виробників і споживачів. Чим повніша свобода, тим ефективніше функціонує механізм саморегулювання ринкової економіки. Суттєва особливість ринкового механізму полягає в тому, що кожний його елемент дуже тісно пов’язаний із ціною, основним інструментом, що діє на попит, пропозицію і конкуренцію.

Механізм функціонування маркетингу включає такі елементи: вивчення ринку, планування продукції, рух і збут товарів, ціноутворення.

Серед напрямів комплексного вивчення ринку виокремлюють вивчення попиту, ринкової структури, товару, конкурентів, збуту. Основна увага приділяється вивченню попиту і факторів, що на нього впливають. Залежно від стану попиту застосовують певну стратегію маркетингу з відповідними цінами та інструментами.

Ринкову структуру вивчають методом сегментації, суть якого полягає в групуванні споживачів певного товару за географічними, демографічними, економічними та психологічними ознаками, які висувають до нього різні вимоги. Сегментація ринку дає узагальнений, усереднений портрет споживача кожної групи — його смаки, звички, запити. Фірма намагається знайти таку групу споживачів, попит якої можна збільшити.

Отже, сегмент ринку — це поділ споживачів на групи відповідно до основних відмінностей у потребах і розроблення для кожної групи окремого комплексу маркетингу.

Головна мета сегментування — визначення базового ринку. Базовий ринок — це той цільовий сегмент, який потенційно повинен забезпечити найбільший обсяг продажу певного товару чи послуги.

Сегмент ринку складається зі споживачів, що однаково реагують на один і той самий набір спонукальних стимулів маркетингу.

Особливості сегментування такі:

  • — сегментування застосовується виключно до споживачів;
  • — багатовимірність сегментування не є обов’язковою;
  • — сегментування — це атрибут “ринку покупця”;
  • — сегментування — це високоефективний засіб конкурентної боротьби на будь-якому ринку;
  • — сегментування орієнтує діяльність фірми на певну ринкову нішу;
  • — обґрунтоване сегментування дає змогу розсудливо будувати науково-технічну стратегію фірми;
  • — сегментування з наступним вибором цільового сегмента дає раціональну основу для фірмового маркетингу в цілому;
  • — сегментування відрізняється від поділу ринків тим, що ринок характеризується особливим видом товару всередині певного виду.

Переваги ринкового сегментування такі:

  • — ресурси і зусилля фірми можуть бути сконцентровані на найбільш перспективних сегментах;
  • — можна планувати виробництво і збут тих товарів, які відповідають реальному попиту;
  • — можна дібрати такі засоби комунікації, які реально узгоджуються з цільовим ринком;
  • — маркетингові дії можна застосовувати там і тоді, коли і де ринок найбільш сприймає їх.

Недоліки ринкового сегментування такі:

  • — значні втрати, пов’язані з багатоваріантністю маркетингових дій;
  • — втрата сегментів, які мають меншу ринкову привабливість для фірми;
  • — витрати, пов’язані з додатковими дослідженнями ринку;
  • — витрати, пов’язані із застосуванням різних методів розподілу для різних сегментів.

Для досягнення ринкового успіху важливо, щоб фірма краще, ніж конкуренти, задовольняла потреби вибраного сегмента ринку. Водночас ця стратегія пов’язана з підвищенням рівня ризику. Якщо вибраний сегмент не виправдає очікувань, компанія зазнає збитків. Тому багато фірм надають перевагу диверсифікації виробництва й орієнтації на декілька сегментів, тобто використовують стратегію орієнтації діяльності фірми на одному невеликому ринковому сегменті — ринковій ніші.

Відмінність між сегментом і нішею полягає в такому:

  • — сегмент має порівняно більшій розмір, ніж ніша;
  • — сегмент формується на основі поділу загального ринку за одним або декількома факторами, тоді як ніша є результатом поділу споживачів за сукупністю ознак;
  • — сегменту притаманна сильніша конкурентна боротьба порівняно з нішею;
  • — якщо сегмент має подальший поділ, він може перетворитися на сукупність ніш.

Стратегія ринкової ніші є однією а провідних маркетингових стратегій. Ця стратегія розглядається в стратегічному маркетингу з різних позицій. За класифікацією М. Портера, стратегія ринкової ніші, яка ще називається стратегією фокусування, або концентрації, є різновидом конкурентних стратегій фірми поряд зі стратегіями цінового лідерства і диференціації.

За класифікаційною ознакою вибору цільового ринку фірми стратегія ринкової ніші, яка ще має назву стратегії одно-сегментної концентрації, протистоїть стратегіям сегментної, товарної, селективної спеціалізації та стратегії повного охоплення ринку.

Якщо розглядати маркетингові стратегії з погляду рівня сегментації ринку, то стратегія ринкової ніші (або стратегія концентрованого маркетингу) протистоїть стратегіям недиференційованого і диференційованого маркетингу. Як різновид конкурентних стратегій фірми, за класифікацією Ф. Котлера, стратегія ринкової ніші є альтернативною щодо стратегій ринкового лідера, челенджера та послідовника.

Особлива увага стратегічного маркетингу до стратегії ринкової ніші пояснюється тим, що вона відтворює найголовніший принцип маркетингу — орієнтацію на виявлення і задоволення специфічних потреб споживача.

Вибираючи стратегію ринкової ніші, необхідно враховувати такі основні фактори;

  • — конкуренцію;
  • — цільовий ринок;
  • — власні можливості фірми щодо формування конкурентної переваги;
  • — особливості позиціонування, тобто представлення товару споживачам.

Вибрана ринкова ніша має забезпечувати фірмі:

  • — прибутковість;
  • — потенціал зростання (ринкова перспективність);
  • — відповідність ресурсним можливостям фірми;
  • — низький ризик конкуренції;
  • — спроможність фірми відстояти свої ринкові позиції в ніші. Стратегія ринкової ніші є найефективнішою для невеликих фірм, які тільки розпочинають свою діяльність на ринку. Досвід багатьох всесвітньо відомих фірм доводить, що вони розпочинали ринкову діяльність саме зі стратегії ринкової ніші. Так, фірма “Sony” починала з виходу на ринок дешевих портативних радіоприймачів, і тільки закріпивши свої позиції на цьому ринку, вона перейшла до освоєння інших сегментів ринку.

Отже, стратегія і тактика маркетингу ґрунтуються на вивченні ринку, його постійному аналізі та структуризації. Ринок з позиції маркетингової діяльності розглядається як сукупність реальних і потенційних покупців товарів. Головним показником ринку для продавця є попит на продукцію, тобто потреба в ній, забезпечена купівельною спроможністю.

Вивчення попиту супроводжується дослідженням самого товару, його збуту з погляду вимог споживачів та порівняння з аналогічними товарами конкурентів.

Маркетингове планування — це систематична розробка і прийняття рішень за всіма аспектами виробництва продукції та управління фірми: вибір нових виробів, торгової марки, упаковки масового виробництва і каналів збуту, розширення або скорочення випуску, зняття товару з виробництва. Найважливішим компонентом планування є оновлення асортименту фірми та правильне визначення життєвого циклу товару.

Згідно з маркетинговою концепцією, товар, як живий організм, народжується, живе і вмирає. У ринковому середовищі він проходить такі фази: впровадження, зростання і спад (вмирання). Кожна фаза життєвого циклу товару вимагає свого набору маркетингових інструментів.

Товарорух у маркетингу — це діяльність з планування, збуту і контролю за перевезенням товарів від виробника до споживача. Його мета — доставка товару в потрібне місце і в потрібний час із найменшими витратами. Товарорух здійснюється через прямі (виробник — споживач) та опосередковані (виробник — посередник — споживач) зв’язки, тому й застосовують прямий та опосередкований маркетинг.

Ціноутворення — один із найважливіших елементів маркетингу. Разом з іншими чинниками, що формують ціну товару, її рівень значною мірою залежить від конкретної на певний час мети фірми. Такою метою можуть бути зростання прибутку, розширення або збереження ринкового простору, освоєння нових ринків, стимулювання попиту тощо.

Цілі фірми і відповідна стратегія маркетингу, як правило, визначаються життєвим циклом товару. Наприклад, фірма, що випускає на ринок новий товар, обирає одну з двох альтернативних стратегій — “зняття вершків” (тоді рівень ціни зростає) або проникнення на ринок (тоді рівень ціни знижується).

Ціна — основний і кінцевий показник успіху маркетингової стратегії. Якщо товар має збут за запланованою ціною, то це успіх, а якщо ні, то це невдача.

З початком процесу роздержавлення, який супроводжувався утворенням різних форм власності, в українській економіці значно посилилася конкуренція на ринках виробників, що примусило підприємства вивчати ринок, вибирати методи реалізації виробленої продукції, релевантної політики ціноутворення, побудови збутової мережі, стимулювання попиту та багато інших проблем ринкового характеру.

Щоб пристосуватися до нових умов наявного середовища, перед керівниками підприємств постала необхідність організовувати на підприємствах відділи маркетингу, які займаються розробкою тактики і стратегії ведення бізнесу, що передбачає реалізацію товарної, збутової, цінової політики, а також політики просування товару на ринок.

Ринок і економічна система

Ринок е складовою товарно-грошових відносин, здебільшого їх організаційною формою. Але його структура також надзвичайно складна. Ринок еволюціонував від найпростіших форм обміну до дедалі досконаліших, внаслідок чого у розвинутих країнах натепер налічується понад 10 його видів. З товарно-грошовими відносинами, зокрема ринковими, тісно пов’язані кілька економічних систем.

Сутність і структура ринку

Еволюція поглядів щодо сутності поняття “ринок”.

Ринок як один з інститутів товарного виробництва існує майже 7 тис. років. Перші спроби дати його наукове визначення були зроблені менше двох століть тому. Навіть А. Сміт і Д. Рікардо розглядали ринок як одне з поверхових явищ економіки, тому це поняття використовувалось ними здебільшого для характеристики ринкового попиту.

Спочатку домінувало побутове розуміння поняття “ринок” як синоніма терміна “базар” — певної ринкової площі, на якій велась роздрібна торгівля. (Таке початкове спрощене побутове трактування збереглося в працях окремих сучасних економістів.) З ХП ст. у містах відбуваються численні регулярні ярмарки. Замість “ринок” усе частіше застосовують термін “район торгівлі”. Саме тому французький економіст Антуан-Огюстен Курно (1801—1877) першим у науковій літературі визначення поняття “ринок” починає з терміна “район”. Ринок, на його думку, це всякий район, на якому відносини покупців і продавців один з одним настільки вільні, що ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватись. Позитивним у цьому визначенні є характеристика ринку через відносини його суб’єктів.

Цей аспект визначення відтворювався у працях західних економістів і надалі. Так, А. Маршалл розглядав ринок як будь-яку групу людей, які вступають у тісні ділові відносини і укладають великі угоди щодо будь-якого товару. Проте у його визначенні, як і у дефініції Курно, відсутня чітка класифікація самих відносин: Курно називає їх просто відносинами, Маршалл — цільовими. Водночас визначення Курно є досконалішим, оскільки в ньому акцентуються саме відносини, а у Маршалла — групи людей. Такий самий недолік властивий трактуванню ринку як сукупності покупців.

К. Макконнелл і С. Брю у підручнику “Економікс” ринок розглядають як “інститут або механізм, який зводить разом покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг”. Американський економіст П. Хейне стверджує, що ринок — “це просто набір взаємозв’язків, або конкурентних торгів”. У обох дефініціях упущено таку важливу властивість ринку, як відносини між людьми і сутнісні ознаки цього інституту.

“Сучасний економічний словник” трактує ринок як “1) місце купівлі-продажу товарів і послуг, укладання торгових угод; ) економічні відносини, пов’язані з обміном товарів і послуг, внаслідок яких формуються попит, пропозиція і ціна”. Автори “Великого економічного словника” характеризують ринок як”) сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, завдяки яким здійснюється реалізація товарної продукції і остаточно визначається суспільний характер втіленої в ній праці; ) будь-який інститут або механізм, який зводить разом покупців і продавців конкретного товару або послуг”. В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна стверджується, що, “на відміну від побутового значення цього слова (місце, де з більшою або меншою регулярністю зустрічаються продавці і покупці певних товарів), ринок в науці визначається як сукупність умов, завдяки яким покупці і продавці товару (послуги) вступають у контакт один з одним з метою купівлі або продажу цього товару (послуги)”.

Дещо по-іншому ринок як економічну категорію трактують українські вчені. Так, у підручнику “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г. Климка визначення “самодостатній ринок, автоматично діючий механізм, що саморегулюється” охарактеризоване як абстракція, яка певною мірою відображає реалії XIX ст. На відміну від цього “сучасний ринок — це один з феноменів, що обслуговує складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють різні закономірності, численні регулюючі інститути (насамперед державні) і масова свідомість”. А. Задоя та Ю. Петруня визначають ринок як “спосіб взаємодії економічних суб’єктів, що базується на ціновій системі і конкуренції”. Інші українські вчені розглядають ринок як цілісну систему “економічних відносин і зв’язків між покупцями і продавцями, що будуються на основі ринкових цін”.

Наведеним дефініціям поняття “ринок” властиві такі основні недоліки:

  • 1) відсутність характеристики категорії через поняття “економічні відносини” у більшості з визначень. Навіть ті економісти, які ці відносини називають, трактують їх по-різному. Окремі автори замість економічних відносин невиправдано пропонують категорію “соціально-економічні відносини”;
  • 2) ігнорування суб’єктно-об’єктних відносин. Замість цього в окремих визначеннях називають лише суб’єкти або об’єкти таких відносин (тобто товарів та послуг);
  • 3) відсутність системного концептуального визначення, в якому були б синтезовані основні ознаки ринку як економічної категорії;
  • 4) здебільшого антиісторичний підхід до проблеми.

Автори підручника “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г. Климка намагаються розглянути цю проблему (коли називають ринок і сучасний ринок), але визначення сучасного ринку у підручнику відсутнє.

Історичний аспект категорії “ринок” може бути з’ясований шляхом виокремлення сучасних суб’єктів ринку, акцентування на типі ринку (вільний, регульований та ін.).

Сучасний ринок — регульована система економічних (техніко-економічних, організаційно-економічних та економічної власності) відносин між суб’єктами різних типів і форм власності і господарювання, в межах окремих країн I світового господарства з приводу купівлі товарів І послуг згідно з законами товарного виробництва.

Таке визначення може бути конструктивним з погляду економічної теорії, але воно недостатнє для характеристики політико-економічного аспекту ринку, тобто з боку відносин економічної власності.

В одному із сучасних російських підручників з політекономії робиться спроба в контексті суспільної форми визначити ринок: “це суспільна форма організації і функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробника і споживача без посередницьких інститутів”5. Проте таке тлумачення розширює зміст ринку до системи виробничих відносин (відносин економічної власності) у всіх сферах суспільного відтворення, що науково не аргументовано. Доцільніше говорити про ринок як форму організації товарно-грошових відносин. В одній із названих вище робіт українських вчених з акцентом на політекономічний аспект відсутнє ґрунтовне визначення не лише в такому аспекті, айв економічному контексті.

Щоб обґрунтувати політико-економічне визначення ринку, треба перейти від категорії “економічна власність” до “привласнення” як форми реалізації власності. Привласнення у сфері обміну, де відбувається купівля-продаж товарів, є вторинним порівняно з привласненням у сфері безпосереднього виробництва. Так, привласнення частини неоплаченої праці найманих робітників на підприємстві відбувається через подовження робочого дня, підвищення інтенсивності праці тощо. У процесі обміну на ринку таке привласнення здійснюється під час купівлі-продажу робочої сили, зокрема при встановленні заробітної плати нижче вартості товару робоча сила (а отже, нееквівалентності у сфері обміну) та інших випадках.

Органічний зв’язок ринку з відносинами економічної власності (привласнення) виявляється і в тому, що процес купівлі-продажу товарів і послуг означає водночас наявність відносин відчуження-привласнення.

Ринок (у політекономічному аспекті) — сукупність відносин економічної власності з приводу вторинного привласнення й відповідного відчуження у сфері обміну через механізм цін на товари і послуги (передусім на ціну робочої сили), механізм інфляції, а також державного та наддержавного регулювання цін, попиту і пропозиції.

Системно економічну сутність ринку та його політекономічний аспект розкривають виконувані ним функції.

Функції ринку та умови його діяльності і розвитку.

В економічній літературі функції ринку часто трактуються звужено і однобоко, що призводить до несистемного розуміння його сутності.

До основних функцій ринку, які характеризують вплив ринку і змін, що на ньому відбуваються, на зміни інших явищ і процесів, а отже, взаємозалежностей між ними, належать:

  • — ціноутворююча функція — остаточне визначення вартості товарів і послуг, їх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті суспільно необхідної праці і корисності — у вартість;
  • — регулююча функція — остаточне узгодження (початкове узгодження відбулося при здійсненні маркетингової діяльності підприємств) обсягів виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного попиту як щодо загального обсягу, так і стосовно асортименту товарів і послуг. Таку саму роль виконує ринок в узгодженні пропорцій між нагромадженням і споживанням та інших;
  • — спонукаюча функція — спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва (тобто витрати на окремому підприємстві) порівняно Із суспільно необхідними, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їх якостей та споживчих властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефективності суспільного виробництва;
  • — інтегруюча функція — забезпечення безперервності всіх сфер суспільного відтворення (зокрема, прямого та опосередкованого зв’язку між виробництвом і споживанням) як основи цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв’язку з іншими національними економіками у масштабі світового ринку через прямі та зворотні економічні зв’язки;
  • — контролююча функція — сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами;
  • — функція розвитку — стимулювання конкуренції між виробниками товарів і послуг в межах окремих країн і світового господарства, а отже, рушійних сил розвитку економіки;
  • — функція санації — очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно ослаблює виробництво заради виробництва, тобто знижує витратний характер економіки;
  • — інформаційна функція — постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно змінювати плани господарської діяльності.

Деякі функції ринку негативно впливають на зміну окремих аспектів економічної системи, тобто є дисфункціональними:

  • — функція провокування та здійснення банкрутства — диференціація товаровиробників, неминучість банкрутства частини з них;
  • — функція породження монополістичних тенденцій в економіці — концентрація виробництва і власності, а також централізація власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій передусім у сфері обміну, до яких належать синдикати і трести;
  • — функція диспропорційності — нерівномірність у розвитку окремих галузей, регіонів, у тому числі в межах світового господарства. У політекономічному аспекті ця дисфункція ринку посилює дію закону нерівномірності економічного розвитку, диференціацію капіталістичного відтворення і, як наслідок, нерівномірність у відтворенні робочої сили, відносин економічної власності;
  • — функція нерівномірного розвитку — дисбаланс розвитку різних елементів продуктивних сил. Ринок не спроможний розвивати фундаментальні наукові дослідження (внаслідок чого гальмується прогрес дослідно-конструкторських розробок на рівні підприємств), підвищувати загальноосвітній рівень робочої сили в масштабі всієї країни (тому стримується розвиток основної продуктивної сили);
  • — антисоціальна функція — нерівномірний розподіл економічної власності в суспільстві, соціальна незахищеність окремих соціальних верств і груп населення;
  • — антиекономічна функція — ринок посилює наростання інфляційних процесів в економіці, поглиблює економічні кризи, сприяє зростанню кількості безробітних;
  • — антиекологічна функція — відсутність внутрішніх ринкових стимулів до збереження природи (як наслідок — на певному етапі розвитку капіталістичного способу виробництва виникає екологічна криза);
  • — платіжнозвужуюча функція — зниження платоспроможного попиту споживачів шляхом штучного підвищення цін підприємствами-монополіста-ми, гіпертрофованої реклами тощо.

Крім цих дисфункцій, ринок не може вирішити багато інших соціально-економічних проблем сучасності. Відомі американські економісти Е. Долав та Д. Ліндсей, узагальнивши різні дефекти ринку, навіть запровадили термін “фіаско ринку”, яким, зокрема, пояснюють необхідність втручання держави в економіку.

Вітчизняні реформатори, які упродовж 90-х років XX ст. (а деякі й нині) закликали до переходу від адміністративно-командної економіки до ринку, не враховували, що ринку властиві і негативні особливості, які можуть переважати позитивні. Якщо навіть послуговуватись науковим визначенням ринку без урахування негативних аспектів, то його побудова означає необхідність формування сучасних економічних відносин лише в одній із сфер суспільного відтворення — у сфері обміну — похідній від сфери безпосереднього виробництва. А таке розуміння сфери обміну і ринку не збігається з тлумаченням обміну (йдеться передусім про обмін діяльністю між людьми, який виникає на основі суспільного поділу праці) як передумови існування людства, не поширеним у західній науковій літературі.

Держава і наддержавні органи повинні проводити таку економічну політику, яка посилюватиме позитивні функції ринку і послаблюватиме або нейтралізуватиме частину негативних.

Для того щоб виконувати свою конструктивну роль, ринок повинен відповідати основним критеріям, тобто бути:

  • 1) ринком цивілізованих покупців (“покупець завжди має рацію”). Тоді пропозиція дещо перевищує попит, завдяки чому продавці, намагаючись продати товар (послугу), поліпшують якість його і обслуговування, удосконалюючи виробництво;
  • 2) всебічно вивченим через досконалу маркетингову діяльність торговельних підприємств, що функціонують у сфері обігу, підприємств-товаровиробників, з урахуванням державних прогнозів та поточних і перспективних планів;
  • 3) немонополізованим або маломонополізованим;
  • 4) раціонально і оптимально регульованим.

Щоб ринок задовільно виконував свої основні функції, необхідно забезпечити комплекс умов.