Що означає Неоязичник

0 Comments

Язичництво – що це таке і хто такі язичники

Князь Володимир Святославич, прагнучи підвищити політичне значення Русі та обґрунтувати об’єднання держави під владою київських князів, здійснив реформу язичництва в 980 році, а після виступів проти неї прийняв державною релігією християнство. Язичництво – це термін, який використовується у християнстві для визначення неавраамічних релігій. У більш широкому та сучасному розумінні, язичництвом заведено називати будь-якіполітеїстичні або нетрадиційні релігії, які знаходяться за межами християнства, юдаїзму,індуїзму та буддизму. В презентації ви знайдете коротко описаний текст про язичництво.

Язичництво – що це таке і хто такі язичники. Підготувала Кирієнко Маргарита

Язичництво – це термін, який використовується у християнстві для визначення неавраамічних релігій. У більш широкому та сучасному розумінні, язичництвом заведено називати будь-які політеїстичні або нетрадиційні релігії, які знаходяться за межами християнства, юдаїзму, індуїзму та буддизму. Простими словами, Язичництво – це віра в одну з численних древніх релігій, засновану на поклонінні різним богам або надприродних істот, які не належать до Християнства, Ісламу або Юдаїзму. Таким чином, до язичництва можна зарахувати: друїдизм, шаманізм, анімізм, різні слов’янські, європейські та азіатські духовні практики або вірування. Загалом, все що не є традиційною релігією, з точки зору християнства, є язичництвом.

Суть та культура язичництва. Говорячи про суть язичництва як такого, досить складно охарактеризувати або описати всі аспекти властиві даним віруванням. Більшою мірою, це пов’язано з тим, що так званих «язичницьких» вірувань, традицій та філософських течій існує величезна кількість, і всі вони мають свої власні особливості. Проте, базуючись на найпоширеніших язичницьких течіях, можна змалювати загальну концепцію. Отже, до основних характеристик або суті язичництва можна віднести: Політеїзм;Шанування природи;Магія та магічні ритуали. А тепер про це, більш детально…

Політеїзм. Оскільки більшість язичницьких вірувань беруть свій початок в дуже давні часи, ще до створення концепції «Єдиного Бога», то і божеств, яким поклоняються язичники може бути багато. У якості близького до нас прикладу, можна взяти вірування слов’янських язичників. В їх релігійному уявленні існували такі боги як: Перун (головний бог і бог-громовержець), Даждьбог, Сварог, Стрибог, Велес та інші. У підсумку, можна сказати, що більшість язичницьких релігій практикують так зване «багатобожжя» або віру у безліч надприродних істот. Також слід зробити один дуже важливий акцент на тому, що язичництво, як таке, допускає плюралізм та різноманітність думок. Це означає, що інші народи, як правило, досить спокійно ставляться до того, що у прихильників інших релігій є свої боги. На відміну від традиційних релігій, в язичництві немає заперечення існування інших, чужих божеств.

Шанування природи. Ще одним загальним для більшості язичницьких практик, є шанування природи. Наприклад, дуже важливими та шанованими місцями можуть бути ліси, гори, озера або річки. Як правило, ці об’єкти тісно пов’язані безпосередньо з божествами або їх діями. Крім цього, в язичництві великі акценти робляться на пори року, а саме на їх змінюваність. У ці періоди відбуваються різні свята, що супроводжуються різними ритуалами. Особливим шануванням користується земля, або як її ще називають «Мати Земля». Багато язичників бачать саму Землю, як священну. Наприклад, в Древній Греції, саме Землі завжди жертвувався перший келих виготовленого вина.

Магія та магічні ритуали. Хоч язичництво в більшості своїй і позбавлене будь-яких обов’язкових догматів, канонічних та «істинних» писань, все ж йому притаманна безліч різних ритуалів та церемоній. У свою чергу, подібні ритуали, є своєрідними магічними актами, які покликані умилостивити богів або подякувати їм. Деякі з них, мають відлякувати злих духів або відводити нещастя. Таким чином, можна сказати, що наявність магічної складової, є основоположним фактором в концепції язичницьких вірувань.

Факти про язичництво. Язичники не вірять в християнську концепцію Бога, але саме християнська міфологія запозичила значну частину ідей з язичницьких вірувань. Язичники не вірять в диявола або сатану. Ця концепція виникла з християнством. Язичники не сатаністи. Сатанізм походить з християнства. Це не має нічого спільного з язичницькими міфологіями, які передували християнству. Язичники не приносять у жертву людей або тварин. У стародавні часи, всі релігії, включаючи християнство, здійснювали обряди жертвоприношення. Сьогоднішні язичники залишили цю частину своєї системи древніх переконань у минулому. Багато свят походять з язичництва. Наприклад: Різдво, Великдень та Хелловін. Язичники не ненавидять Ісуса, але вони не поклоняються йому. Більшість думає, що він був хорошою людиною, яка намагалася зробити світ кращим. Але, язичники не вважають його богом. Для язичників, магія та заклинання – це акти цілеспрямованої молитви з чітким наміром.

У підсумку, можна сказати лише те, що язичництво, це дуже давня система вірувань, яка внесла свій внесок як у формування «основних» релігійних течій, так і в культуру різних націй в цілому. У певному сенсі, саме в язичництві, в традиціях та ритуалах, зберігаються багато ключових чинників, які сформували народи такими, якими вони є на даний момент. І навіть тільки з історичної точки зору, дані системи вірувань, являють собою величезну цінність, як для певних народів, так і для всього людства в цілому.

Дякую за увагу! Мирного дня!)

Хто такі язичники? Що таке язичництво?

З позиції християнства язичниками зазвичай називають тих, хто бере участь у релігійних церемоніях, діях або практиках, які однозначно не є християнськими. Так само юдеї та мусульмани використовують термін «язичники» для опису тих, хто перебуває за межами їхніх релігій. Інші визначають «язичництво» як будь-яку релігію поза буддизмом, індуїзмом, ісламом, юдаїзмом і християнством; разом з тим ще інші стверджують, що язичник – це той, хто взагалі не сповідує жодну релігію.

Язичництво може означати багатобожжя або поклоніння більш ніж одному богу, як, приміром, у стародавньому Римі. Язичником також вважається той, хто здебільшого не сповідує релігію та віддається світським і матеріальним задоволенням; той, хто насолоджується хтивими задоволеннями; гедоніст. Іншим, сучаснішим терміном є «неоязичництво», що стосується деяких форм язичництва нашого часу, наприклад, вікка, друїдизм тощо.

Ці сучасні «язичницькі» практики насправді схожі на свої древні аналоги в тому, що вони значною мірою покладаються на гедонізм – тілесне задоволення та потурання своїм бажанням, а також прагнення до щастя і задоволення, виключаючи все інше. У стародавні часи сексуальні церемонії були основною складовою язичницьких релігій. Ці перекручені релігії згадуються в таких місцях Старого Завіту, як Второзаконня 23:17, Амоса 2:7-8 та Ісаї 57:7-8.

Будучи численними й багатоманітними у своїх звичаях і віруваннях, язичники дотримуються деяких схожих переконань. Наприклад:

• Фізичний світ – це хороше місце, де кожний може отримати задоволення.

• Кожна людина вважається частиною матері-землі.

• Божество розкривається у кожному аспекті світу.

• Будь-яка істота, людина чи тварина, походить від божества. Отже, всі ми – боги й богині.

• У більшості язичницьких релігій немає гуру або месій.

• Доктрина замінена власною відповідальністю.

• Сонячні та місячні цикли відіграють важливу роль у язичницькому поклонінні.

Будь-яка форма язичництва є хибним вченням. Павло торкається цього спотворення істини у своєму посланні до віруючих Риму (Римлянам 1:22-27). Люди, яких він описує, були світськими та матеріалістичними, поклоняючись створеним речам, а не Творцеві. Вони поклонялися деревам, тваринам і камінням, зловживаючи своїми тілами в девіантних сексуальних практиках. Потім апостол пояснює, чому вони так чинять і яким є кінцевий результат: «Оскільки вони вважали за непотрібне пізнати Бога, то видав їх Бог їхньому перекрученому розумові, щоби чинили те, чого не личить» (Римлянам 1:28; тут і далі – Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).

Незважаючи на поширені припущення, більшість послідовників язичницьких релігій стверджують, що не вірять у сатану. Однак немає сумнівів у тому, що саме він є їхнім головним джерелом впливу та контролю. Вони боготворять його у своїх світських і хтивих практиках. Павло чітко каже, як сатана діє серед людей, що живуть без Бога, використовуючи свою силу, знаки, оману й неправду: «Його прихід – за сприяння сатани – буде з усякою силою, ознаками, фальшивими чудесами, з усякою оманою неправди для тих, які гинуть, бо любові до правди вони не прийняли, аби спастися. І за це Бог посилає їм дію омани, щоб вони повірили в неправду, аби суд прийняли всі, хто не повірив правді, а уподобав неправду» (2 Солунянам 2:9-12).

Існування та діяльність сатани переконливо підтверджується язичницькими практиками. Це було очевидним не лише за часів ранньої церкви, а й у сучасному постмодерністському світі. Для вірних християн, які знають Господа, язичницьке поклоніння – це те, чим воно і видається – сила та омана князя цього світу, сатани (1 Івана 5:19), який «ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути» (1 Петра 5:8). Отже, язичництва слід уникати.

Хто такі язичники? Що таке язичництво?

Що означає Неоязичник

Сучасне суспільство досить нерозбірливе у сфері використання тих чи інших релігійних термінів. І єдинними правильно вживаними відповідними термінами є хіба що слова „церква” і „секта”. А в іншому – суцільний хаос.

Не виключення – і вживання таких термінів, як „язичники” і „неоязичники”. По-перше, слід сказати, що у нашому суспільстві ці слова використовують взагалі неправильно, підміняючи одне одне. По-друге, вкладають в них відверто негативний зміст. Зазвичай ними намагаються називати людей, які „відвернулися від християнства і вдаються до жахливих обрядів”. Тому нашим завданням є розмежувати вищезазначені терміни і усвідомити їх абсолютно протилежний зміст.

Отже, як відомо, слово язичник означає людину, яка зберігає і вживає тисячолітні традиції предків та сповідує віру у рід-них Богів та Богинь. Виходячи з цього визначення, стає зрозуміло, що язичництво являє собою не лише традиційне віросповідання, але й рідний (тобто, властивий своєму народови) спосіб життя.

З іншого боку, часто доводиться зустрічати таке слово, як „неоязичник”. Особливо ним люблять послуговуватися сучасні вітчизняні релігієзнавці, вкладаючи в нього наступний зміст: це секта, до якої входять люди, що відроджують та практикують дохристиянські традиції та вірування своїх давніх предків, які не були у використанні багато століть.

З точки зору самих язичників, неоязичниками слід називати тих „діячів”, які вибірково повертають до життя традиції та вірування своїх предків, або ж з певних особистих причин суттєво змінюють (наприклад, зменшують в обсязі) обряди, а та-кож навіть реформують пантеон Богів та Богинь.

Саме через таких діячів сучасне язичництво, яке в надзвичайно важкій для себе ситуації та несприятливій атмосфері в суспільстві намагається будь-що відродити рідні Традицію і Віру, зазнає необґрунтованих звинувачень у сектантстві. Тому всім нам, сучасним язичникам, слід відкрито відмежовуватися від подібних вищезгаданих „діячів”. А також не йти ні на які спільні дії чи співпрацю. Бо, як то кажуть, „з ким поведешся – від того й наберешся”.

Кожному язичникові слід добре розуміти: якими б заманливими не були пропозиції неоязичницьких „діячів”, треба завжди зберігати рідні Віру і Традицію такими, якими їх сповідували наші предки. Бо те, що встановили Боги і Богині, того лю-ди не мають ніякого права міняти або ж навіть скасовувати!

Кенторікс