Друга світова війна в Європі

Голокост відбувався в ширшому контексті Другої світової війни. Друга світова війна була найбільш масштабним та руйнівним конфліктом в історії. Адольф Гітлер і нацистський режим прагнули побудувати величезну нову імперію «життєвого простору» (Lebensraum) для німців у Східній Європі, усунувши місцеве населення. Мета нацистів зміцнити німецьку «панівну расу» призвела до переслідувань і вбивств євреїв та багатьох інших народів.

• 1 Німеччина почала Другу світову війну, вторгшись до Польщі 1 вересня 1939 року. У наступні роки Німеччина вторглася до 11 країн.
• 2 Більшість європейських євреїв жили в країнах, що їх нацистська Німеччина окупувала або на які чинитила вплив під час Другої світової війни. З 1941 по 1944 роки нацистська влада депортувала до ґетто й таборів смерті мільйони євреїв з Німеччини, з окупованих територій і з країн своїх союзників по Осі.
• 3 Нацистське керівництво почало планувати європейську війну відтоді, як нацисти прийшли до влади наприкінці січня 1933 року. Війна та геноцидна політика були нерозривно пов’язані між собою.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Голокост відбувався в ширшому контексті Другої світової війни. Не оговтавшись від поразки Німеччини в Першій світовій війні, уряд Гітлера прагнув побудувати величезну нову імперію «життєвого простору» (Lebensraum) в Східній Європі. За розрахунками нацистських лідерів, для досягнення німецького панування в Європі була необхідна війна.

1939

Заручившись нейтралітетом Радянського Союзу (уклавши німецько-радянський пакт про ненапад у серпні 1939 року), Німеччина розв’язала Другу світову війну, вторгшись до Польщі 1 вересня 1939 року. У відповідь 3 вересня Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. Протягом місяця Польща зазнала поразки від німецьких та радянських військ і її землі подилили між собою нацистська Німеччина й Радянський Союз.

1940

Відносне затишшя в боях, яке настало після поразки Польщі, завершилося 9 квітня 1940 року, коли німецькі війська вторглися до Норвегії та Данії. 10 травня 1940 року Німеччина розпочала напад на Західну Європу, вторгшись до Нідерландів, Бельгії та Люксембургу, котрі трималися нейтралітету у війні, а також до Франції. 22 червня 1940 року Франція підписала з Німеччиною перемир’я на умовах німецької окупації північної половини країни і встановлення на півдні колабораціоністського режиму з адміністративним центром у місті Віші.

Підбурюваний Німеччиною, Радянський Союз у червні 1940 року окупував Балтійські країни, а в серпні 1940 року офіційно анексував їх. Італія – член Осі (котра об’єднувала країни-союзники Німеччини), вступила у війну 10 червня 1940 року. З 10 липня по 31 жовтня 1940 року нацисти провадили і, зрештою, програли війну в повітрі проти Англії, відому як Битва за Британію.

1941

Закріпивши за собою Балканський регіон після вторгнення до Югославії і Греції 6 квітня 1941 року, німці та їхні союзники 22 червня 1941 року вторглися до Радянського Союзу, порушивши німецько-радянський пакт. У червні й липні 1941 року німці також окупували Балтійські країни. Радянський лідер Йосип Сталін став тоді головним воєнним лідером Союзників, що протистояли нацистській Німеччині та країнам Осі. Влітку й восени 1941 року німецькі війська просунулися вглиб території Радянського Союзу, але посилення опору Червоної Армії завадило німцям захопити ключові міста Ленінград і Москву. 6 грудня 1941 року радянські війська розпочали великий контрнаступ, який остаточно відкинув німецькі війська від околиць Москви. Через день, 7 грудня 1941 року, Японія (одна з держав Осі) розбомбила Перл-Харбор на Гаваях. Сполучені Штати негайно оголосили війну Японії. 11 грудня Німеччина та Італія оголосили війну Сполученим Штатам. Збройний конфлікт розростався.

1942–1943

У травні 1942 року тисяча бомбардувальників Британських Королівських ВПС здійснила наліт на німецьке місто Кьольн. Так війна вперше прийшла на територію самої Німеччини. Протягом наступних трьох років повітряні війська Союзників систематично бомбили промислові підприємства та міста по всьому Райху, до 1945 року перетворивши на руїни більшу частину міст Німеччини. Наприкінці 1942 — на початку 1943 року війська Союзників здобули ряд значних перемог у Північній Африці. Невдала спроба французьких збройних сил запобігти окупації Союзниками Марокко й Алжиру призвела до того, що 11 листопада 1942 року Німеччина окупувала колабораціоністську Вішистську Францію. Військові частини Осі в Африці — загалом близько 150 000 солдат — здалися в травні 1943 року.

На східному фронті влітку 1942 року німці та їхні союзники по Осі відновили наступ на Радянський Союз, прагнучи захопити Сталінград на Волзі, а також місто Баку та кавказькі нафтові родовища. Наприкінці літа 1942 року німецький наступ було зупинено на обох фронтах. У листопаді радянські війська почали контрнаступ під Сталінградом, а 2 лютого 1943 року німецька Шоста армія здалася Радянському Союзу. В липні 1943 року німці здійснили ще один наступ під Курськом. Це була найбільша танкова битва в історії, але радянські війська змогли зупинити атаку й досягли воєнної переваги, яку втримали до самого кінця війни.

В липні 1943 року Союзники висадилися на Сицилії, а у вересні зійшли на берег материкової Італії. Після того як Велика рада італійської фашистської партії змістила прем’єра Беніто Муссоліні (союзника Гітлера), італійські військові взяли владу в свої руки і 8 вересня домовилися з англо-американськими збройними силами про умови капітуляції. Розміщені в Італії німецькі війська захопили контроль над північною половиною півострова та продовжували чинити опір. Муссоліні, заарештований італійськими військовими, був звільнений у вересні німецьким диверсійно-десантним загоном СС, після чого встановив (під німецьким наглядом) у північній Італії неофашистський маріонетковий режим. Німецькі війська втримували північну Італію аж до капітуляції 2 травня 1945 року.

1944

6 червня 1944 року (День Д) понад 150 000 солдатів Союзників висадилися у Франції. Це було частиною масової воєнної операції, в результаті якої до кінця серпня Францію було звільнено. 11 вересня 1944 року, через місяць після того, як радянські війська перетнули східний кордон, до Німеччини увійшли перші американські війська. У середині грудня німці здійснили безуспішну контратаку в Бельгії та на півночі Франції, відому як Арденнська операція. Союзна авіація атакувала нацистські промислові підприємства, серед них фабрику, що містилася в концтаборі Аушвіц (хоча газові камери ніколи не були мішенню для бомбардування).

1945

12 січня 1945 року радянські війська почали наступ, звільнивши західну Польщу і змусивши здатися Угорщину (одну з країн Осі). У середині лютого 1945 року Союзники розбомбили німецьке місто Дрезден, убивши приблизно 35 000 мирних жителів. Американські війська перетнули Рейн 7 березня 1945 року. Вирішальний наступ 16 квітня 1945 року дав можливість радянській армії оточити німецьку столицю Берлін.

30 квітня 1945 року, коли радянські війська пробивалися до будівлі райхсканцелярії, Гітлер вчинив самогубство. 7 травня 1945 року в Реймсі було підписано протокол про беззастережну капітуляцію Німеччини перед західними державами, а 9 травня в Берліні Німеччина капітулювала й перед Радянським Союзом. У серпні, незабаром після того, як Сполучені Штати скинули на японські міста Хіросіма та Нагасакі атомні бомби, які знищили 120 000 мирних жителів, закінчилася війна на Тихому океані. Японія офіційно капітулювала 2 вересня.

Друга світова війна забрала життя близько 55 мільйонів людей у всьому світі. Вона була найбільш масштабним та руйнівним конфліктом в історії.

Документування чисельності жертв Голокосту та нацистських переслідувань

Голокост — це геноцид, який задокументований краще за всі інші випадки геноциду в історії. Незважаючи на це, підрахунок точної чисельності людей, яких було вбито внаслідок нацистської політики, є нездійсненною задачею. Не існує жодного документа часів війни, в якому би зазначалася кількість вбитих людей.

• 1 До закінчення війни, нацисти та їхні колабораціоністи прагнули знищити переважну більшість існуючої документації та інших фізичних доказів.
• 2 Для того, щоби точно оцінити масштаби людських втрат, починаючи ще із 1940-х років, науковці, державні структури, а також єврейські організації спиралися на різноманітні записи – серед них були звіти про перепис населення, захоплені німецькі архіви та архіви країн Осі, а також повоєнні розслідування.
• 3 Поточна оцінка людських втрат може змінюватися по мірі відкриття нових документів вченими-істориками і чіткішого уявлення про події. Швидше за все, жодних точних цифр ніколи не буде визначено. Після 70 років досліджень та вивчення архівів, які відкриваються дедалі більше, ймовірно, ці діапазони кардинально не зміняться в наступні роки.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Вступ

Голокост був систематичним, офіційним, державним переслідуванням і вбивством шести мільйонів єврейських чоловіків, жінок і дітей нацистським режимом та його колабораціоністами. Нацисти, які прийшли до влади в Німеччині в січні 1933 року, вважали німців «вищою расою» і хотіли утворити «расово чисту» державу. Євреї розглядалися «нижчими» й чужими, і тим самим ніби становили загрозу для так званої німецької расової спільноти.

В часи Голокосту німецькі органи влади переслідували й вбивали представників інших етнічних груп, зокрема і дітей, через їхню расову та біологічну неповноцінність: ромів (циганів), німців з інвалідністю та представників деяких слов’янських народів (особливо поляків і росіян). Інші групи переслідувалися на політичних, ідеологічних і поведінкових засадах. Серед них були комуністи, соціалісти, Свідки Єгови та гомосексуали.

Оскільки нацисти виступали за вбивство нащадків «небажаних» груп, діти — насамперед єврейські та ромські — були особливо вразливими в часи Голокосту.

Важким завданням є підрахунок точної чисельності людей, яких було вбито внаслідок нацистської політики. Не існує жодного документу часів війни, складеного нацистськими чиновниками, в якому була б вказана кількість жертв вбитих під час Голокосту або Другої світової війни.

Щоб точно оцінити масштаби людських втрат, науковці, державні установи та єврейські організації ще з 1940-х років мали в своєму розпорядженні різні записи, зокрема звіти про перепис населення, захоплені архіви Німеччини і країн Осі та післявоєнні розслідування, які дозволили скласти ці статистичні дані. По мірі виявлення більшого числа документів і більш глибокого розуміння вченими подій Голокосту, підрахунки людських втрат можуть зазнавати змін.

Найважливіше, про що слід пам’ятати, намагаючись задокументувати кількість жертв Голокосту, що ніде світі не існує єдиного загального списку загиблих.

Далі йдуть найточніші поточні підрахунки числа мирних жителів та військовополонених, вбитих нацистським режимом та його колабораціоністами.

Підрахунки здійснюються на основі звітів воєнного часу, складених тими, хто реалізовував нацистську демографічну політику, а також післявоєнних демографічних досліджень щодо втрат населення протягом Другої світової війни.

Кількість загиблих

Радянські мирні жителі

близько 7 мільйонів (зокрема 1,3 мільйона євреїв з числа радянських мирних жителів, які входять до 6 мільйонів євреїв)

Втрати єврейського населення за місцем смерті

Що стосується кількості євреїв, які загинули під час Голокосту, то нижче наводяться найточніші розрахунки з розподілом за місцем загибелі:

Примітки щодо документації

Немає жодного єдиного документа часів війни

Немає жодного документа часів війни, в якому були б вказані вищенаведені розрахунки числа вбитих євреїв.

Є три очевидні та взаємопов’язані причини відсутності єдиного документа:

1. Ведення вичерпної статистики щодо євреїв, вбитих німецькою владою та владою інших країн Осі, розпочалось у 1942 та 1943 роках. Але за півтора роки до закінчення війни цю діяльність було згорнуто.
2. Починаючи з 1943 року, коли стало зрозуміло, що війна програна, німці та їх партнери з країн Осі знищили більшість існуючої документації. Також вони знищили фізичні докази масових вбивств.
3. До самого кінця Другої світової війни та нацистського режиму вже не передбачався персонал, який би займався підрахунком числа загиблих євреїв. Загальна оцінка проводилась після закінчення війни на основі даних про демографічні втрати і документів злочинців. Хоча ці джерела не є вичерпними, вони все ж дають загальні цифри, виходячи з яких можна провести розрахунки.

Пережило війну лише одне комплексне статистичне дослідження, ініційоване шефом СС Генріхом Гіммлером. Його копія була знайдена серед документів, які опинилися в руках Армії США в 1945 році. Так само декілька регіональних збірок цих жахливих даних були знайдені серед документів, якими заволоділи американські, британські та радянські збройні сили після Другої світової війни. США, Великобританія та Радянський Союз у той чи інший час використовували більшість з цих документів як речові докази в кримінальних або цивільних справах проти нацистських злочинців.

Число втрат польського та радянського мирного населення

Що стосується числа втрат польського та радянського мирного населення, то досі немає відповідних інструментів демографічного аналізу, який дозволив би історикам розрізнити:

1. осіб, переслідуваних за расовими ознаками;
2. осіб, які фактично брали участь у підпільному опорі або вважались такими;
3. осіб, вбитих під час репресій за фактичну або ймовірну діяльність в опорі, яку насправді проводила інша особа;
4. Втрати, пов’язані з так званими жертвами серед мирного населення під час реальних військових операцій.

При цьому загибель практично всіх радянських, польських та сербських мирних жителів у ході військових та протипартизанських операцій мала расистську складову. Німецькі підрозділи проводили ці операції з ідеологічно виправданою та свідомою зневагою до життя мирного населення.

Висновок

Підрахунок числа жертв має велике значення для дослідження та розуміння масштабів злочинів. І цей масштаб чітко означений. За кожною цифрою стоять люди, чиї надії та мрії були зруйновані. Зусилля щодо встановлення імен жертв важливі для відновлення індивідуальності та гідності, які так прагнули знищити їхні вбивці.

Примітка (1)
До категорії «Інші» відносяться, наприклад, особи, вбиті під час розстрілів у Польщі в 1939–1940 р. р.; загиблі партизани в Югославії, Греції, Італії, Франції чи Бельгії; знищені «робочі батальйони» в Угорщині; загиблі під час антисемітських акцій в Німеччині та Австрії до війни; вбиті Залізною гвардією в Румунії в 1940–1941 рр.; загиблі під час маршів для евакуації з концентраційних та трудових таборів протягом останніх шести місяців Другої світової війни. Сюди також зараховують осіб, які переховувались, були виявлені та вбиті в Польщі, Сербії та на інших територіях Європи, окупованих Німеччиною.

Східний фронт: війна Німеччини проти Радянського Союзу

Нацистська Німеччина та її союзники вторглися до Радянського Союзу 22 червня 1941 року. Вони швидко завоювали великі простори радянської території. Німецькі війська розв’язали «війну на знищення» проти Радянського Союзу, вбивши мільйони мирних жителів. Однак радянські збройні сили з часом відтіснили німецькі війська й, врешті, завоювали Берлін навесні 1945 року. Часто званий «східним фронтом», німецько-радянський театр воєнних дій був найбільшим і найсмертоноснішим у Другій світовій війні.

• 1 Адольф Гітлер завжди хотів знищити Радянський Союз і завоювати «Lebensraum» («життєвий простір») для німців на радянський території.
• 2 Нацистська Німеччина вела «війну на знищення» проти Радянського Союзу та мала на меті вбити десятки мільйонів цивільних осіб. Нацистська політика «Остаточного розв’язання єврейського питання» почалася із систематичного вбивства євреїв за східним фронтом.
• 3 Внаслідок боїв і втрат на Східному фронті нацистська Німеччина стала вразливою до вторгнень союзників в Італії та Франції, що зрештою й призвело до її повного розгрому.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Радянський Союз (СРСР)

Держава Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) була офіційно утворена в 1922 році. Радянський Союз, як його часто називали, — це авторитарна комуністична держава зі столицею в Москві. Під час Другої світової війни СРСР очолював диктатор Йосип Сталін.

Радянський Союз утворився на руїнах Російської імперії після завершення Громадянської війни (1917–1922 рр.). У лютому 1917 року народна революція скинула російського царя. Імперський режим був замінений тимчасовим урядом. Після цієї революції в жовтні 1917 року відбувся державний переворот, і владу захопила партія більшовиків на чолі з Володимиром Леніним. В 1918 році Партію більшовиків було перейменовано на Комуністичну партію. Більшовицький переворот призвів до громадянської війни, по завершенні якої комуністи взяли під контроль більшу частину територій колишньої Російської імперії. Радянський Союз включав, серед іншого, такі країни, як Росія, Україна та Білорусь (Білорусія).

СРСР активно пропагував всесвітню комуністичну революцію в ім’я міжнародного робітничого класу. Майже в усіх промислово розвинених країнах світу були комуністичні рухи. Багато з цих рухів дивилися на Радянський Союз, єдину на той час комуністичну державу, як на лідера. Комуністи прагнули позбутися всіх національних, соціальних та економічних відмінностей між людьми. Вони також прагнули скасувати релігійні установи. Оскільки правлячі еліти суспільства не бажали добровільно віддавати владу, комуністи виступали за насильницьку революцію. Після Першої світової війни спалахували насильницькі комуністичні повстання в Німеччині, а також деяких європейських країнах. Тож в усьому світі Радянський Союз вважали серйозною загрозою. Особливо на цьому наголошували представники духовенства, середнього та вищого класів суспільства, прихильники ліберальної демократії, капіталісти, націоналісти й фашисти.

Радянський Союз крізь призму нацистського світогляду

З моменту заснування нацистського руху в Німеччині, Радянський Союз зображався у вигляді ворога, вирішальний двобій з яким був неминучим. Нацистське бачення Радянського Союзу базувалося на трьох доктринах расистської ідеології.

• Гітлер вважав, що землі Радянського Союзу зобов’язані стати для німців Lebensraum («життєвим простором»). Він вірив, що Німеччина повинна завоювати ці землі й заселити їх німцями, щоб німецька раса перемогла інші раси в нескінченній боротьбі за виживання.
• Нацисти притримувались думки, що євреї створили більшовицький комунізм і використовували його задля всесвітнього панування. Тож вони часто називали комунізм «юдо-більшовизмом». Нацисти розглядали завоювання Радянського Союзу як необхідний крок до знищення єврейського впливу у світі.
• Вони також вважали, що слов’яни й інші етнічні групи Радянського Союзу були расово неповноцінними й за своєю сутністю були ворогами німецької «раси».

Протягом шести років правління нацистська пропаганда жорстко критикувала Радянський Союз. В приватних розмовах Гітлер неодноразово говорив про майбутній конфлікт. Натомість, у 1939 році нацистська Німеччина застосувала тимчасову стратегічну політику співпраці з Радянським Союзом. Цей короткочасний розворот вказує на прийняття Гітлером тактичного рішення про захист свого східного флангу, поки Німеччина буде знищувати Польщу та громити Велику Британію з Францією.

Німецько-радянські відносини, 1939–1941 рр.

Влітку 1939 року Японська імперія та Радянський Союз вели неоголошену війну в Маньчжурії. У серпні того ж року Сталін привітав пропозицію Німеччини про пакт. Як і Гітлер, Сталін хотів уникнути участі у війні на два фронти. Окрім цього, він сподівався, що війна між Німеччиною, Великою Британією та Францією послабить ці держави й зробить їх вразливими до комуністичних повстань, якими керував і які підтримував Радянський Союз.

23 серпня 1939 року нацистська Німеччина й Радянський Союз підписали німецько-радянський пакт. Ця угода також відома як пакт Молотова-Ріббентропа (названий на честь двох міністрів закордонних справ, які вели переговори про неї). Пакт складався з двох частин: загальнодоступної та таємної. Загальнодоступна частина — це пакт про ненапад, в якому дві держави зобов’язувалися не нападати одна на одну протягом десяти років. У таємному ж протоколі держави-підписанти домовилися розділити Східну Європу на німецькі й радянські сфери впливу, а також погодили розділення Польщі.

Німецько-радянський пакт дав змогу Німеччині 1 вересня 1939 року напасти на Польщу, не побоюючись радянської інтервенції. Через два дні Велика Британія та Франція, які п’ятьма місяцями раніше гарантували захист польських кордонів, оголосили війну Німеччині. Ці події ознаменували початок Другої світової війни.

Відповідно до таємного протоколу до пакту, восени 1939 року радянська армія окупувала й анексувала східну частину Польщі. 30 листопада 1939 року Радянський союз напав на Фінляндію. Після чотиримісячної війни СРСР анексував фінські прикордонні території, особливо поблизу Ленінграда (Санкт-Петербург). Влітку 1940 року Радянський Союз окупував і приєднав до себе Балтійські країни, а також захопив румунські землі — Північну Буковину й Бесарабію.

Підготовка Німеччини до нападу

До липня 1940 року Німеччина встигла окупувати Данію, Норвегію, Бельгію та Нідерланди. Вона також розгромила Францію. Гітлер вирішив, що настав час перемогти СРСР, хоча Велика Британія продовжувала боротися. Гітлер і вище військове керівництво були впевнені, що Німеччина швидко переможе Радянський Союз, після чого вона матиме непохитні позиції на європейському континенті.

Німецькі дипломати працювали над зміцненням зв’язків Німеччини у Південно-Східній Європі. У листопаді 1940 року Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Німеччини та Італії в якості країн Осі. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав Директиву 21 (операція під кодовою назвою «Барбаросса»). Це було перше оперативне розпорядження про вторгнення до Радянського Союзу. Протягом весни 1941 року він ознайомив своїх східних союзників із планами вторгнення.

Німецьке вторгнення до Радянського Союзу

Гітлер і його військові радники планували операцію «Барбаросса» як бліцкриг (блискавичну війну), яка б розгромила Радянську Червону Армію за лічені тижні. Спочатку вторгнення планувалося розпочати в травні. Його відклали на місяць, щоб Німеччина могла убезпечити свій південний фланг, завоювавши Грецію та Югославію.

Німецькі війська вторглися на радянські території 22 червня 1941 року, менш ніж через два роки після підписання німецько-радянського пакту.. Операція «Барбаросса» вважається найбільшою військовою операцією в історії воєн. До трьох армійських груп, що включалипонад три мільйони німецьких солдатів, незабаром приєднались понад півмільйона військ союзників Німеччини (Фінляндії, Румунії, Угорщини, Італії, Словаччини й Хорватії). Вони атакували Радянський Союз широким фронтом, від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні.

Протягом багатьох місяців Сталін не зважав на попередження Великої Британії та Сполучених Штатів, що Німеччина має намір вторгнутися до Радянського Союзу. У такий спосіб, Німеччина досягла майже повної тактичної несподіванки, і радянські війська були спочатку розгромлені. Мільйони радянських солдатів опинилися в оточенні. Вони були відрізані від постачання та підкріплення й були змушені здатися в полон. Після всього лише трьох тижнів бойових дій Гітлер і його військові радники були впевнені, що повна перемога над Радянським Союзом була вже близько.

Війна на знищення

Гітлер і німецьке військове керівництво планували кампанію проти Радянського Союзу як «війну на знищення» (Vernichtungskrieg). Вони прагнули позбутися «юдо-більшовицького» комуністичного уряду й радянських громадян, особливо євреїв. Керівництво вермахту (німецьких збройних сил) наказувало солдатам ігнорувати правила ведення війни щодо захисту мирних жителів і «безжалісно» розправлятися з усіма ворогами.

Німецькі посадовці вирішили, що німецька армія житиме за рахунок місцевих ресурсів, а не постачання з Німеччини. Вони усвідомлювали, що ця політика призведе до голодної смерті десятків мільйонів цивільних жителів.

У відповідь на акти опору Вермахт запровадив колективне покарання цивільного населення. Це часто включало спалювання цілих сіл і вбивства їхніх мешканців.

Масові розстріли за лінією Східного фронту

Готуючись до війни на знищення, представники Верховного командування сухопутних військ (Oberkommando des Heeres, OKH) та Головного управління безпеки Рейху (Reichssicherheitshauptamt, RSHA) обговорили принципи розгортання айнзатцгруп СС для проведення масових розстрілів євреїв, комуністів й інших осіб, які вважались небезпечними для встановлення довготривалого німецького панування на радянській території. Айнзатцгрупи були спеціальними групами Поліції безпеки (Sicherheitspolizei, Sipo) і Служби безпеки (Sicherheitsdienst, SD). Часто їх називають «мобільними підрозділами вбивць», вони діяли безпосередньо за лінією фронту. Разом із іншими підрозділами СС і поліції, а також за підтримки підрозділів вермахту й місцевих допоміжних сил, айнзатцгрупи до кінця 1941 року розстріляли більше півмільйона мирних жителів. Більшість жертв становили чоловіки, жінки та діти єврейської національності. Систематичне масове вбивство євреїв під час вторгнення до Радянського Союзу стало початком політики нацистської Німеччини «Остаточного розв’язання єврейського питання», спрямованої на знищення євреїв у Європі.

Масові вбивства радянських військовополонених

Німецька політика знищення розповсюджувалася й на радянських солдатів, які здавалися в полон. Вермахт розміщував мільйони радянських військовополонених у тимчасових таборах, де забезпечення дахом над головою, їжею та водою було мінімальним або взагалі відсутнім. Голод та епідемії швидко робили свою чорну справу. Вермахт також передав СС сотні тисяч радянських військовополонених. Есесівці страчували радянських військовополонених або доводили їх до смерті в концентраційних таборах. До лютого 1942 року, менш ніж за вісім місяців від початку вторгнення, в німецькому полоні загинули два мільйони радянських солдатів.

Зупинка наступу

На початку вересня 1941 року німецькі війська впритул підійшли до Ленінграда на півночі країни. У центрі вони захопили Смоленськ, а на півдні — Дніпропетровськ. На початку грудня німецькі частини наблизилися до околиць Москви. Але з настанням зими німецький наступ зупинився.

Після декількох місяців наступальної кампанії німецька армія була виснажена. У розрахунку на швидкий розгром радянських військ німецькі планувальники не підготувати армію до ведення бойових дій взимку. Більше того, швидкий наступ німецьких військ призвів до відставання ліній постачання, які виявились вразливими через великі відстані (Москва знаходиться на відстані понад 1600 км на схід від Берліна).

У грудні 1941 року Радянський Союз розпочав потужний контрнаступ на центральному фронті. Це змусило німців у паніці відступити від Москви. Німцям вдалося відбити подальші радянські наступи на північних і південних ділянках фронту. Але їм знадобилося близько двох місяців, щоб стабілізувати фронт на схід від Смоленська. Потім вони перегрупувалися та спланували продовження наступу.

Бліцкриг не досяг своєї мети. Німецьке керівництво все ще вірило, що Радянський Союз знаходиться на грані краху. Вони вважали, що країна майже вичерпала свої ресурси. Крім того, вони вважали, що незадоволені громадяни Радянського Союзу не готові жертвувати своїм життям за сталінський режим. Дійсно, деякі люди на захоплених вермахтом територіях спершу вітали німців як визволителів.

Але взимку 1941–1942 рр. радянська влада евакуювала на схід заводи й суттєво збільшила виробництво літаків, танків й іншого озброєння. Велика Британія та Сполучені Штати налагодили постачання продукції військового призначення. Водночас німецька політика масового знищення змусила повірити в слова Сталіна, що виживання радянського народу залежить від протистояння німецьким загарбникам. Крім того, солдати Червоної Армії, які відступали, були страчені НКВС, радянською таємною поліцією. Зіткнувшись з перспективою голодної смерті в німецькому таборі в разі здачі в полон або розстрілу в разі відступу, радянські солдати, як правило, віддавали перевагу боротьбі на смерть..

Східний фронт, 1942–1944 рр.

1942–1943 рр.

Влітку 1942 р. Німеччина разом із своїми союзниками розпочала масований наступ у південному та південно-східному напрямку на промисловий центр Сталінград, що стояв на Волзі, та нафтові родовища Кавказу. Німецьке військове керівництво вважало, що захоплення нафтових родовищ вплине на обороноздатність Радянського Союзу, і що в Німеччини та Італії буде достатньо палива для здійснення наступу на всіх фронтах і на морі. Для Гітлера взяття міста, названого на честь Йосипа Сталіна, було б великою психологічною та стратегічною перемогою.

У вересні 1942 року німці були на піку своїх військових перемог. Вони панували в Європі — від Франції на заході до Волги на сході, від Північного полярного кола в Норвегії до Північної Африки. За три роки від початку Другої світової війни Німеччина на зазнала жодної значущої поразки на полі бою.

Але в листопаді їх чекали дві великі невдачі. 8 листопада, коли німецьким військам майже вдалося взяти Сталінград, британські та американські війська висадилися в Північній Африці. Щоб протистояти їм, Гітлер відправив війська, озброєння та літаки зі Східного фронту. 19 листопада Радянська армія розпочала масований контрнаступ на німецькі та румунські війська, які намагалися захопити Сталінград. Менш ніж за тиждень радянські війська оточили ворога, зокрема всю шосту німецьку армію. Ще два місяці тривали запеклі бої, в яких обидві сторони понесли важкі втрати. Вцілілі німецькі солдати здалися між 31 січня і 2 лютого 1943 року.

Поразка німців і чверть мільйона вбитих та полонених під Сталінградом солдатів шокувала німецьке суспільство, похитнувши його віру в перемогу Німеччини у війні. Кампанія на Східному фронті дуже сильно вдарила по людських ресурсах і військовому потенціалу Німеччини. Тим часом бомбування, які здійснювали західні союзники, не давали німцям переозброюватися та перетворювали німецькі міста на руїни.

1943–1944 рр.

У липні 1943 року німецькі війська розпочали ще один великий наступ на Курськ, в Росії. Радянські війська вже знали про плани німців і розбили їх за декілька днів. У той самий час західні союзники висадилися на Сицилії. Їхнє прибуття туди змусило німців відправити війська для битви на новому фронті. З цього моменту німецькі війська неухильно відступали на Східному фронті. Їм більше так ніколи і не вдалося перейти в наступ.

До кінця 1943 року радянські війська майже вибили німців з більшої частини України й практично з усієї території Росії та Східної Білорусі (Білорусії). Невдовзі після успішної висадки західних союзників у Нормандії (Франція), у червні 1944 року, радянські війська розпочали ще один масштабний наступ. В ході успішного виконання цієї операції Червона Армія взяла під контроль решту частину Білорусі (Білорусії) та України, більшої частини Балтійських країн і східну частину Польщі. В серпні 1944 року радянські війська перетнули кордон Німеччини у Східній Пруссії (німецька територія, що знаходилася між територією Польщі, яку вона займала між двома війнами, та Литвою).

Капітуляція Німеччини

У січні 1945 року після нового наступу радянські війська вийшли до Одеру на території Німеччини, приблизно в 160 км від Берліна.

У середині квітня 1945 року Радянська армія почала свою останню атаку на нацистську Німеччину. Вона захопила Відень 13 квітня, а 21 квітня оточила Берлін. 25 квітня радянські передові патрулі зустрілися з американськими військами в місті Торгау на Ельбі, що в центральній частині Німеччини. Цим вони фактично розділили країну навпіл. Після тижня запеклих боїв на вулицях Берліна, радянські підрозділи підійшли до центрального командного бункера Гітлера. 30 квітня 1945 року Гітлер скоїв самогубство. 2 травня 1945 року Берлін здався радянським військам.

Німецькі збройні сили беззастережно капітулювали 8 травня на заході, а 9 травня 1945 року — на сході. 9 травня Радянська армія увійшла до Праги, останнього великого міста, яке ще залишалося окупованим німецькими частинами. Західні союзники проголосили 8 травня 1945 року днем перемоги в Європі.

На східному фронті нацистської Німеччини воювало й загинуло більше людей, ніж у всіх інших кампаніях Другої світової війни разом узятих.