Коли зникли губернії

0 Comments

§ 32. ЛІВОБЕРЕЖНА ТА СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 18 ст.

1764-1786 рр. – діяльність Другої Малоросійської колегії на чолі з президентом Петром Рум’янцевим.

1765 р., липень – ліквідація полкового устрою на Слобожанщині та утворення з козацьких полків п’яти гусарських. Утворення Слобідсько-Української губернії. 1781 р. – ліквідація полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні. Утворення Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв.

1783 р., травень – царський указ про закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні.

1783 р., червень – указ про перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії.

• Які завдання стосовно українських земель ставила російська цариця перед чиновником вищого рангу? • Як було рекомендовано їх втілювати у життя?

Із настанови Катерини ІІ князю О. В’яземському з нагоди вступу його на посаду генерал-прокурора сенату (1764), що з’явилася напередодні ліквідації гетьманства: «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі дарованих їм привілеїв; порушити ж їх, раптом відмовившись од них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитися з ними на такій самій основі було б більше ніж помилкою, можна сказати певно – безглуздям.

Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Домогтися цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли».

1. Козак з рушницею. Художник І. Рєпін.

2. Козак з конем. Художник І. Рєпін.

1. Чим вирізнялося правління останнього гетьмана Кирила Розумовського?

Ситуація в Лівобережній Україні трохи поліпшилася, коли в листопаді 1741 р. унаслідок палацового перевороту в Росії дочка Петра І, Єлизавета, посіла імператорський престол. Зміни на краще в становищі України зумовлювалися низкою зовнішніх і внутрішніх політичних обставин.

Певну роль зіграло, поза сумнівом, українське оточення імператриці: її чоловіком був українець Олексій Розумовський. Ось чому при дворі Єлизавети прищепилася мода на все українське: було там чимало українських співаків та бандуристів, на бенкетах подавалися українські страви тощо.

Кирило Розумовський. 1758 р. Робота французького портретиста Луї Токе.

• Гетьмана зображено в придворному генеральському мундирі з гетьманською булавою в руках, двома тулумбасами й укріпленим на козацькому списі прапором біля ніг.

Під час перебування імператриці в Києві 1744 р. козацька старшина звернулася з проханням дозволити вибори гетьмана. Єлизавета не заперечувала, проте конкретних обіцянок не давала. Отож справа з обранням гетьмана затяглася ще на шість років.

Відновлення гетьманства було спричинене кількома обставинами. Передусім цього прагнула козацька старшина. Понад десять років козацька верхівка наполегливо зверталася до імператорського двору з проханням про дозвіл обирати гетьмана. Та, вочевидь, цього було замало, аби переконати імператорський двір. Рішення про відновлення гетьманства у Петербурзі прийняли з політичного розрахунку. Економічно-стратегічний потенціал України прагнули використати в майбутніх війнах проти Туреччини, а також у можливій війні проти Пруссії, відносини з якою на той момент украй загострилися.

Кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого чоловіка – Кирила Розумовського. Вибори гетьмана Лівобережної України було призначено на 22 лютого 1750 р. Церемонія, що відбувалася в Глухові, не мала нічого спільного з традиційними козацькими виборами, хоч обставлена була урочисто, навіть помпезно. Лише в середині липня наступного року новообраний гетьман прибув до Глухова.

Зносини з Лівобережною Україною знову покладалися на Колегію закордонних справ. К. Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі. Посилилися позиції козацької старшини, якій надавалося право керувати Гетьманщиною за відсутності гетьмана. Регулярним стало скликання у Глухові старшинської ради.

Водночас пожвавлювалося господарське життя. Почали відбудовувати Батурин, якому було повернуто статус столиці Гетьманщини, та Глухів, де містилася резиденція гетьмана.

К. Розумовський удався до заходів, що обмежували сваволю російських чиновників, які перебували в Україні. Зокрема, без дозволу гетьмана заборонялося заарештовувати українців, окрім кримінальних злочинців. Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на великий вплив К. Розумовського при дворі імператриці, 1754 р. з’явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу. К. Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів. У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини К. Розумовський дістав категоричну відмову. Особливому контролю підлягали фінансові справи Гетьманщини.

Найрішучіші заходи К. Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, випали на 60-ті роки 18 ст. Повернувшись до Глухова після чергової тривалої поїздки до Петербурга й Москви на початку 1760 р., гетьман відвідав усі полки Гетьманщини. Поїздка переконала його в необхідності суттєвих змін у діяльності адміністративних органів.

Першим зазнало реформування судочинство. Генеральний військовий суд було реорганізовано в найвищий судовий орган нагляду за місцевими судами, а також в суд у справах козацької старшини. Було позбавлено судових повноважень Генеральну військову канцелярію. Зазнав змін склад Генерального суду: «. у суді Генеральному бути 12 персонам, по-перше, суддям двом генеральним, а з ними десять персон вибирати в полках малоросійських з кожного полку. ». Крім того, замість полкових судів, які за своїм складом не відрізнялися від складу полкових канцелярій на чолі з полковником, передбачалося створення нових судових установ.

Водночас К. Розумовський вдався до спроб установити спадкоємне гетьманство. На старшинській раді, скликаній наприкінці 1763 р., було схвалено 23 пункти, які лягли в основу чолобитної на ім’я імператриці з проханням закріпити гетьманство за родом Розумовських. Реформував К. Розумовський і армію: полки перетворилися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу – синій мундир із червоним коміром, білі штани.

Великі задуми виношував гетьман щодо культури й освіти. Він планував відкрити в Гетьманщині два університети. Перший – оновлена за європейським зразком Києво-Могилянська академія. Ще один університет передбачалося відкрити в Батурині.

Палац Кирила Розумовського в Батурині. Сучасний вигляд.

Будівництво триповерхового палацу в стилі класицизму тривало протягом 1799-1803 рр. Архітектором був Чарльз Камерон. У забудові палацу втілено риси античної архітектури: його головний фасад прикрашено портиком з восьми колон іонійського стилю.

• Оцініть діяльність гетьмана К. Розумовського. Поміркуйте, чи можна тлумачити ідею встановлення спадкового гетьманства як прагнення української старшини створити державу монархічного типу, що передбачало б у майбутньому повний вихід України-Гетьманщини зі складу Російської імперії та утворення самостійної Української держави. Відповідь обґрунтуйте.

2. Як було остаточно ліквідовано гетьманство? У чому полягала суть діяльності Петра Рум’янцева на Лівобережній Україні?

Про дії К. Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. Нова імператриця Катерина ІІ обурилась бажанням старшини зробити гетьманство спадковим. Вимога Катерини ІІ була категоричною – зречення К. Розумовським гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв’язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною – адже не особа К. Розумовського була причиною ліквідації гетьманства. То був закономірний захід імперського уряду, який прагнув остаточної ліквідації Гетьманщини.

Отож у жовтні 1764 р. К. Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження. Імператорським маніфестом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 р. його увільнили від гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною було створено Другу Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором краю графом Петром Рум’янцевим.

Указ Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства. 1764 р.

Які повноваження покладалися на Малоросійську колегію? Чому цей указ імператриці означав остаточне скасування гетьманства?

З указу російської імператриці Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (1764): «Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. За відсутністю тепер гетьмана призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права, як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він у справах суду й розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ – як-от підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки та виконання законів – повинен він чинити як губернатор, тобто як особливий нам довірений за нашої відсутності».

В Україну генерал-губернатор прибув на початку 1765 р. Першим його заходом стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, ґрунтів, виявлено ступінь заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765-1767 рр.

Здійснюючи ревізію, П. Рум’янцев неухильно виконував настанови імператриці – всіляко обмежувати вільні переходи селян. Отож вільних селян дедалі меншало. Рішучим було втручання в діяльність органів управління. Генеральна військова канцелярія, Генеральний військовий суд та інші установи підпорядковувалися Малоросійській колегії й перетворювалися на її департаменти (підрозділи). Діяльність П. Рум’янцева призупинила чергова російсько-турецька війна, що розпочалася 1768 р.

• У чому російська цариця вбачала головне завдання малоросійського генерал-губернатора? • Якими методами радила їх здійснювати?

З таємної настанови Катерини II Петру Рум’янцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором (листопад 1764): «Поряд з іншими виправленнями необхідно, під будь-якою назвою, крім подушного, поширити на тамтешній народ і одержувати від нього в казну нашу, за обов’язком і справедливістю, та й за самими умовними пунктами гетьмана Богдана Хмельницького, нам беззаперечно належні прибутки. З цього всього ви самі можете зробити висновок, як потрібна для цього, і цілком певна відомість про кількість малоросійського населення. А також про їхні права і про справжні, а не самовільно присвоєні собі привілеї. В однаковій мірі вам слід прагнути розібратися в заплутаному і перемішаному там військовому та цивільному правлінні.

Українські землі в другій половині 18 ст.

За численністю непорядків, які вимагають виправлення і інших кращих запроваджень, уявляємо ми собі і ті турботи, яким вам буде коштувати виконання вашої посади, тим більше, що у всякій новій справі і за розбещених про те понять простого люду, а з боку чиновних людей – пристрасних і лукавих тлумачень, не завжди треба діяти силою довіреної вам влади, більше різноманітними засобами ласки і поблажливості і, таким чином, залежно від справи часу і людини вміло треба викручуватися. До цього треба додати, що в таких випадках треба мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст».

3. Як було ліквідовано рештки автономного устрою Гетьманщини та Слобожанщини?

Влітку 1765 р. Катерина II підписала маніфест про скасування на Слобожанщині козацького устрою. Слобожанщина перетворювалася на Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п’ять провінцій: Ізюмську, Охтирську, Острогозьку, Сумську та Харківську. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини, а козаки перетворювалися на «військових обивателів».

А 1781 р. на землях Лівобережної Гетьманщини було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній – Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на повіти. Глухів утратив статус столиці. У губернських і повітових містах створювалися такі самі адміністративні та судові установи, які діяли скрізь у Російській імперії. Малоросійську колегію було скасовано. З ініціативи П. Рум’янцева здійснювався перепис населення, кількість вільних селян знову було зменшено. 1783 р. вийшов імператорський указ, який прикріплював усіх українських селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису, й забороняв переходити на нові місця. Цим указом у Лівобережній та Слобідській Україні запроваджувалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідоване козацьке військо. Десять козацьких і три компанійських полки перетворилися на десять регулярних кінних (карабінерних) полків російської армії. Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення – казенних селян.

На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії. Рекрутами-солдатами ставали троє козаків із кожних 500 душ населення. Військова служба тривала шість років.

З-поміж інших заходів, що визначали українське життя за російським імперським взірцем, було оголошення «Грамоти про вільність дворянства», яка надавала українській шляхті й старшині всіх прав російського дворянства.

• Поміркуйте, чи мала Українська козацька держава – Гетьманщина – шанси на збереження своїх автономних прав у складі Російської імперії. • У чому полягає історичне значення Української козацької держави?

1. З яких документів наведено уривки з джерел? • Визначте історичне значення подій, про які йдеться.

А. «Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам».

Б. «Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього нашого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами. Ми визнали за необхідне вчинити однакове розпорядження і щодо тих повітів, із яких складалася колишня Слобідська Українська губернія і які тепер увійшли до складу Харківського і частково Курського й Воронезького намісництв».

2. Установіть хронологічну послідовність подій: • ліквідація полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні; • указ про перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії; • ліквідація полкового устрою на Слобожанщині та утворення з козацьких п’яти гусарських полків.

3. Які зміни в територіально-адміністративному устрої Лівобережної та Слобідської України відбулися в другій половині 18 ст.?

4. Дайте відповіді на запитання: • За яких обставин було відновлено гетьманство в 1750 р.? • До яких заходів удався К. Розумовський для відновлення самостійних дій державно-адміністративних органів Гетьманщини? • Яку політику проводив в Україні П. Рум’янцев? У чому вона виявлялася?

§ 15. Україна наприкінці 1919 — на початку 1920 р.

1. Коли було вперше встановлено владу більшовиків в Україні? Яку внутрішню політику здійснювали тоді більшовики? 2. Коли більшовики вдруге прийшли до влади в Україні і як змінилася їхня політика?

1. Відновлення більшовицького режиму та політика більшовиків.

У жовтні 1919 р. більшовики розпочали контрнаступ проти денікінців. 6 листопада вони оволоділи Черніговом, 12 грудня увійшли в Харків, 16 грудня — у Київ. Під тиском наступу Червоної армії та селянських повстань армія А. Денікіна відступила до Криму. Більшовики втретє захопили більшу частину України. Головні їхні противники — Армія УНР і Біла армія — були розгромлені.

Після тривалої боротьби з українським національним рухом більшовики стали обачнішими. У грудні 1919 р. на конференції РКП(б) було ухвалено резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Однак насправді ставилося завдання за будь-яку ціну не допустити відокремлення України від радянської Росії. Обіцяно було лише реалізувати право на використання української мови, що означало відмову від русифікаторської політики. У настановах агітаторам, відрядженим до України більшовицьким очільником Л. Троцьким, наголошувалося: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може».

Особливо важливим для більшовицької влади було завоювати прихильність селянства, яке становило в Україні більшість населення.

Християн Раковський

Григорій Петровський

Тому безоглядне насадження колективних господарств (комун) припинили. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун.

Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавалися селянству без викупу. Колективним господарствам відводили майже втричі менше землі, ніж у 1919 р. У поміщицтва відбирали всю землю, інвентар і маєтки.

Опору РКП(б) в Україні становила Комуністична партія більшовиків України (КП(б)У), яка була не національною комуністичною партією, а фактично обласною партійною організацією РКП(б). У середовищі КП(б)У перебувало чимало тих, хто виступав проти такого стану речей. Щоб приборкати внутрішню опозицію, Центральний комітет КП(б)У розпустили. Було проведено перереєстрацію членів Компартії України, після чого її склад зменшився на третину. Ця реорганізація розкрила справжню роль, яку більшовики відводили Компартії України.

Державність УСРР і цього разу мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — надзвичайний орган, створений 11 грудня 1919 р. Він скасував усі розпорядження й закони білогвардійської влади та Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Те, що влада в Україні належала не виборним органам, більшовики пояснювали наявністю «соціал-зрадників» у місті та куркулів на селі. Це стало причиною поновлення політики «червоного терору» проти тих, кого вважали ворогами революції. Під час формування органів влади провідна роль відводилася членам Компартії. Інші партії було витіснено з політичного життя.

У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження РНК УСРР (очолив X. Раковський) і ВУЦВК (очолив Г. Петровський). У березні-квітні відбулися вибори до Рад. Незважаючи на те, що противники більшовиків були заарештовані або перебували в підпіллі, вибори проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики здобули в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймали органи КП(б)У. Столицею УСРР став Харків.

Комнезами (комітети незаможних селян) — селянські організації в Україні, створені більшовиками для зміцнення своєї влади на селі в 1920 р., що використовувалися для здійснення політики радянської влади в сільському господарстві. Ліквідовані після завершення суцільної колективізації.

Для розколу українського селянства більшовики в березні 1920 р. почали створювати в селах комітети незаможних селян, або комнезами, які перебирали на себе владу в селах, допомагали продзагонам: ділили землю, худобу, інвентар, вилучали майно в заможного селянства тощо.

Після повернення до влади більшовики відновили комуністичні перетворення в руслі політики «воєнного комунізму». Передусім було проведено націоналізацію промисловості. Тепер до держави переходили не лише великі, а й середні та навіть дрібні підприємства. Над одержавленими підприємствами (понад 10 тис.) почав стрімко розгалужуватися величезний централізований управлінський апарат. В Україні було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро), підпорядковане Вищій раді народного господарства (ВРНГ) радянської Росії.

Промисловість, що переходила у власність держави, перебувала в кризовому стані: багато підприємств не працювало, бракувало робочої сили. Тому більшовики відновили загальну трудову повинність. У квітні 1920 р. було створено Головний комітет із проведення загальної трудової повинності, за допомогою якого в республіці здійснювався перехід від системи вільного найму до загальної трудової повинності й масових мобілізацій. Мобілізоване робітництво закріплювали за певними підприємствами. Відбувалася мілітаризація праці: на виробництві встановлювалися норми виробітку, вводилися військова дисципліна та трибунали. Створювалися галузеві дисциплінарні суди й концентраційні табори для порушників трудової дисципліни та «дезертирів трудового фронту». У 1920 р. в УСРР функціонувало сім таких таборів.

Більшовики почали наділяти землею безземельне й малоземельне селянство, у результаті чого 52 % селянських дворів стали середняцькими. Однак уже в січні 1920 р. було відновлено продовольчу диктатуру й державну монополію на хліб. Відновилася продовольча розкладка, яка тепер, крім зерна, поширилася на м’ясо, яйця та окремі овочі. Розмір хлібної розкладки на 1920 р. становив 160 млн пудів. Проте реально було заготовлено лише 65 млн пудів. Продрозкладка поширювалася на всі селянські двори, які мали посівні площі понад три десятини. Установлювалася колективна відповідальність («кругова порука») сільських громад за здачу продовольства.

Нечисленність партійного апарату на місцях не дозволяла здійснювати контроль за селом. Для цього використовували комнезами, які допомагали в реалізації продрозкладки, отримуючи за це 10—15 % вилучених продовольчих ресурсів.

Радянський плакат. Художник І. Падалка

Як і за що агітувала тогочасна радянська пропаганда? Чому звернення адресовано жінкам?

У липні 1920 р. з’явився декрет РНК Росії «Про розрахункові операції», дія якого негайно поширилася на територію України. Проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов’язані для їх отримання звертатися до відповідних розподільчих радянських установ. Купівля на вільному ринку заборонялася. У грудні розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу. Був підготовлений проект заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Проте його так і не було реалізовано.

Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під колективні господарства без згоди селянства. Однак у другій половині 1920 р. стала очевидною небезпека величезного недосіву зернових. Це було безпосереднім наслідком продрозкладки. Знаючи наперед, що вироблену продукцію заберуть, селянство мало намір сіяти тільки для особистих потреб.

Розуміючи це, більшовицьке керівництво у грудні 1920 р. прийняло рішення доповнити розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти катастрофічному скороченню посівів. Таким чином, селянство фактично перетворювалося на державних кріпаків.

2. Націонал-комунізм.

У 1918—1919 рр. кілька українських партій перейшли на сповідування комуністичних ідей, намагаючись поєднати дві протилежні доктрини — комунізм і націоналізм. Українські партії, що виступали за встановлення національного варіанта радянської влади, відносять до націонал-комуністичного напрямку.

Націонал-комунізм — узагальнена назва політичних течій і напрямків в Україні та поза її межами в першій третині XX ст., що поєднували ідеї комуністичної перебудови суспільства та створення суверенної Української держави.

3. Перший зимовий похід Армії УНР.

Поки більшовики вже втретє намагалися утвердити своє панування в Україні, Армія УНР вирушила в так званий Перший зимовий похід. Армія тоді складалася із Запорізької, Волинської, Київської та Залізної дивізій. Її командувачем був генерал М. Омелянович-Павленко, а його заступником — отаман Ю. Тютюнник.

Зимовий похід, атака кінноти. Художник Л. Перфецький

Яку інформацію про Перший зимовий похід Армії УНР можна отримати за ілюстрацією?

6 грудня українська армія, яка налічувала 4,3 тис. осіб і складалася з кінноти і посадженої на вози піхоти, розпочала похід. Перейшовши залізницю Козятин—Жмеринка, Армії УНР у середині грудня 1919 р. довелося зустрітися з білогвардійськими військами, які відступали на південний схід. Бої з білогвардійцями завершилися не на користь українських сил. Білогвардійська кіннота розбила Залізну дивізію Армії УНР. Це була, мабуть, найбільша поразка за весь час походу. Проте вже за кілька тижнів, під потужним тиском Червоної армії, білогвардійці відступили з Правобережної України до лінії Крим—Одеса, остаточно втративши бойовий контакт з Армією УНР.

Прагнучи відірватися від денікінців, Армія УНР у січні 1920 р. вийшла на Уманщину й Черкащину, де до неї приєдналися місцеві повстансько-партизанські загони отамана А. Гулого-Гуленка. Зустріч із повстанцями піднесла бойовий дух українських частин. Командування Армії УНР покладало значні надії на повстансько-партизанський рух проти більшовиків. І справді, багатотисячні повстанські загони після вигнання з країни денікінців повернули зброю проти «червоних». Проте, як і раніше, повстансько-партизанський рух не мав єдиного керівництва. Саме тому українське командування намагалося скоординувати бойову діяльність повстанських загонів у Центральній Україні. На півдні Київщини відбулися перші серйозні бої Армії УНР із більшовицькими частинами, під час яких українськими військами на деякий час було визволено Канів і Черкаси. У середині лютого 1920 р. армія форсувала Дніпро й переправилася на Полтавщину. Тут частини отримали можливість деякий час відпочити, а також проводити агітаційну роботу серед місцевого населення.

На Лівобережжі Армія УНР здобула Золотоношу. Проте за наказом командування війська невдовзі повернулися на правий берег Дніпра. Звідси Армія УНР вирушила на Херсонщину, де перебувала ЧУГА. М. Омелянович-Павленко та його штаб сподівалися, що галицькі війська перейдуть на бік Армії УНР, але марно. Лише окремі старшини та вояки ЧУГА приєдналися до Армії УНР. На початку квітня 1920 р. на бік Армії УНР перейшла кінна бригада отамана Е. Шепаровича. Проте до відкритого повстання проти більшовиків ЧУГА виявилася не готовою. її бійці були виснажені зимовою епідемією тифу, деморалізовані останніми подіями й пригнічені звістками про те, що уряд УНР визнав польську окупацію Галичини.

«Залізний хрест за Зимовий похід і бої» — єдиний бойовий орден УНР

У квітні 1920 р. катастрофічна нестача зброї й вичерпання боєприпасів примусили Армію УНР рушити на Вознесенськ, де розміщувалися значні військові запаси. 16 квітня українські частини у важкому нерівному бою здобули місто. Після цієї успішної операції армія, поповнивши запаси, вирушила на Поділля, щоб пробиватися на захід, на з’єднання з польським фронтом. Похід завершився 6 травня 1920 р.

У результаті Першого зимового походу Армія УНР пройшла з боями 2,5 тис. км тилами Білої та Червоної армій. Було збережено основу Армії УНР, яка продовжила боротьбу в союзі з Польщею.

4. Холодноярська республіка.

Основним центром початку повстанського руху став православний Мотронинський монастир. Саме на прохання його ігумені місцевий вчитель Олекса Чучупак створив загін охорони із 22 осіб, щоб захистити монастир від пограбування після гетьманського перевороту. Він став першою українською військовою організацією в Холодному Яру. Після поразки в бою з німецьким підрозділом односельці звернулися до його брата Василя з пропозицією стати їхнім отаманом. Незабаром загін самооборони монастиря перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру. Начальником штабу полку став третій із братів Петро Чучупак.

Із лютого 1919 р. полк гайдамаків Холодного Яру виступив на підтримку влади Директорії УНР у Києві. Полк гайдамаків отамана В. Чучупака брав активну участь у бойових діях у своєму регіоні. Організаційно він підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини А. Гулому-Гуленку. Під час окупації України денікінцями полк отамана В. Чучупака брав участь у їх вигнанні з Черкас. У цей час його кількість досягла 2 тис. осіб.

Згодом сформувалася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала 25 сіл Чигиринщини. Її захищала 15-тисячна селянська повстанська армія, очолювана місцевими отаманами, що підпорядковувалися В. Чучупаку. Завдяки цим силам територія Черкащини довше за інші регіони України залишалася вільною від більшовицької окупації. У лютому 1920 р. повстанці Холодноярської республіки взаємодіяли з Армією УНР, що здійснювала Перший зимовий похід.

Холодноярська республіка — самопроголошене утворення проукраїнської спрямованості, що існувало в 1919—1922 рр. на території Чигиринського повіту Київської губернії (нині Чигиринський район Черкаської області) у районі лісового урочища Холодний Яр, із центром у селі Мельники.

Василь Чучупак

У березні 1920 р. Василь Чучупак загинув у сутичці з більшовицьким загоном. Після цього Холодноярську республіку очолив його заступник, член Холодноярського повстанського комітету Іван Деркач. Саме він керував силами повстанців під час антибільшовицького повстання навесні—восени 1920 р. Вплив Холодноярської республіки поширювався за межі Чигиринщини на сусідні села уверх по Дніпру до Черкас. Усіма своїми вчинками й діями холодноярці підкреслювали свою відданість Україні. За свідченнями сучасників, навіть повсякденним привітанням для них було: «Слава Україні! — Україні слава!» або «Слава Україні! — Навіки слава!».

Одним з основних етапів боротьби більшовиків із холодноярцями стало проголошення амністії для тих повстанців, які добровільно складуть зброю. Багато повстанців погодилися припинити боротьбу і склали зброю. Однак після цього більшовики розпочали репресії проти повстанців. їхні сім’ї та тих, хто був звинувачений у допомозі їм, виселяли, конфісковували майно, інвентар і запаси продовольства. Усе працездатне населення відправляли до частин трудової армії, а непрацездатне — переселяли до інших місцевостей. Остаточно існування Холодноярської республіки припинилося в 1922 р., коли ті повстанські отамани, що залишалися на волі, потрапили в засідку й були ув’язнені.

Холодноярських отаманів і деяких повстанців утримували в Лук’янівській в’язниці міста Києва. 9 лютого 1923 р. о 8.30 ранку вони підняли повстання. Майже чотири години у в’язниці посеред Києва точився бій. Після придушення виступу повстанців, які залишилися живими, більшовики розстріляли.

У роки Української революції в Наддніпрянщині виникали й інші квазідержавні утворення різного ідеологічного спрямування. Їхня поява була обумовлена активністю мас у період розгортання революційної стихії, незадоволенням владою або безвладдям. До них належали: Республіка Гуляй-Поле, Баштанська республіка, Висунська народна республіка, Медвинська республіка, Республіка Чорного Яру та Ямпільська республіка.

Висновки. Наприкінці 1919 р. більшовики втретє установили свою владу в Україні, витіснивши денікінців.

• Повернення до влади більшовиків призвело до поновлення політики «воєнного комунізму» та «червоного терору» проти їхніх противників.

• Більшовики усували всі політичні партії, у яких вбачали своїх суперників, і здійснювали поступове формування однопартійної системи.

• Перший зимовий похід дозволив Армії УНР у складних історичних умовах зберегти основу своїх збройних сил і продовжити боротьбу, застосовуючи нову тактику.

• Холодноярська республіка увійшла в історію як яскравий приклад патріотизму, волелюбності й непокори українського народу.

Запитання та завдання

1. Що таке комнезами? 2. Назвіть дату Першого зимового походу. 3. Хто очолював українську армію в Першому зимовому поході? 4. Що таке Холодноярська республіка?

5. Охарактеризуйте процес відновлення влади більшовиків та їхню політику в Україні. 6. Як відбувався Перший зимовий похід Армії УНР? 7. Чому Холодноярська республіка стала прикладом патріотизму, волелюбності й непокори українського народу?

8. Покажіть на карті події, пов’язані з перебігом Першого зимового походу. 9. Продовжте складання таблиці «Події Української революції 1917—1921 рр.» (с. 29). 10. Об’єднайтеся в малі групи й обговоріть питання: якими були місце і роль Першого зимового походу Армії УНР в Українській революції 1917—1921 рр.

11. На думку сучасних українських істориків О. Рубльова та О. Реєнта, «вже перші кроки радянської влади в Україні в 1920 р. засвідчили нестримне бажання ленінської партії впрягти її до загальноросійської колісниці під виглядом формально рівноправного державно-політичного утворення». Поясніть, як ви це розумієте, використовуючи матеріал параграфа.