Як раніше називався Бердянськ, Запоріжжя, Одеса: маловідома історія назв

Особливе місце серед українських міст посідає південний регіон, який славиться неймовірною красою природи.

Як раніше називався Бердянськ, Запоріжжя, Одеса? / Колаж: Главред, фото: ua.depositphotos.com

Україна – країна, яка має широку історію та культуру. Особливе місце серед українських міст посідає південний регіон, який славиться неймовірною красою природи. Один із невід’ємних аспектів історії цього регіону – це назви його міст. Від давніх часів ці назви віддзеркалюють багатий культурний спадок та важливі історичні події. Главред розповідає, як раніше називався Бердянськ, Запоріжжя, Одеса.

Як раніше називався Бердянськ?

Раніше місто, яке ми зараз знаємо як Бердянськ, мало кілька інших назв. Спочатку воно було відоме як Кутур-Огли і Новонагайськ. Однак у 1842 році його перейменували в Бердянськ. Таку назву місто отримало на честь річки Берда, яка розташована в цьому регіоні. Назва річки Берда походить з тюркського слова “берди”, що має значення “дана Богом”, або, за іншою версією, “річка, що тече поміж скелястими берегами”.

В період з 1939 по 1968 роки місто носило назву Осипенко – на честь загиблої льотчиці Поліни Осипенко, яка народилася в Бердянському районі.

Як раніше називався Івано-Франківськ, Тернопіль та Львів: невідома історія назв

Як раніше називався Маріуполь, Хмельницький, Бахмут та Кропивницький: історія назв

Як раніше називалося Запоріжжя?

Раніше місто Запоріжжя носило назву Олександрівськ. Таку назву місто отримало на честь полковника Олександрова, який у 1770 році заснував тут фортецю.

У 1921 році, після об’єднання різних територій у єдине місто, воно отримало назву Січеслав – на честь видатної козацької спільноти. Проте пройшло всього півроку, і місто назвали Запоріжжям. Ні для кого не секрет, що ця назва пов’язана з епохою героїчного козацтва.

Як раніше називалася Одеса?

Раніше Одеса називалася Хаджибей. Ця назва походить від турецького імені Hacıbey, яке вказує на ім’я основного засновника міста – торговця і моряка Хаджибея. Ця назва використовувалася в період Османської імперії, коли місто перебувало під її владою.

Після приєднання міста до Російської імперії у 18 столітті Хаджибей було перейменовано на Одесу, і ця назва залишилася незмінною до наших днів.

Вас може зацікавити:

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

“Читай “Отче наш”, поки я не виберуся з Бердянська”. Як українки втекли з окупації й створили відоме на всю Польщу кафе

“24 лютого моєму внуку було три роки, я пекла отакенний двоповерховий торт із людиною-павуком для нього. Я лягла о 2-ій ночі, а о 5-ій донька подзвонила і сказала – мамо, війна”, – пригадує Антоніна Міщенко з Бердянська.

Там у неї був свій продуктовий магазин, і здавалося неймовірним, що невдовзі жінці доведеться кинути роботу і дім, щоб під російським конвоєм вибиратися з рідного міста. І що ще через рік її торти стануть візитівкою кав’ярні в місті Б’єльська-Б’яла, оточеному горами на півдні Польщі.

Кав’ярня “Доброго дня” ззовні мало чим відрізняється від інших кав’ярень, але її відкриття наробило галасу на всю Польщу.

Усе тому, що керують кафе дві українки, Антоніна і її землячка Наталя, а всередині висить портрет Зеленського на червоно-чорному фоні. Саме це розізлило польських радикалів у соцмережах.

Але це мало зворотний ефект – несподівано для себе жінки прокинулися знаменитими. А з різних міст – Варшави, Кракова, Катовіце і Гданська – поляки з’їжджалися в кав’ярню, щоб підтримати українок.

Жінки сумують за рідним Бердянськом, і наша розмова, яка починалася про труднощі та радощі життя в Польщі, повертає в інший бік.

За пів години сльози заважають Наталі та Антоніні говорити, коли вони згадують життя під окупацією, як мінялися настрої і порядки у місті, як одна з жінок побувала під дулом автомата і особливо важко евакуювалася звідти, читаючи молитву перед кожним російським блокпостом.

Мамо, вони під під’їздом

24 лютого Наталя Льовкіна, розлучена матір трьох дітей, поїхала в село неподалік Бердянська.

Цей вибір був невдалим – вже невдовзі в село увійшли росіяни.

“Син пішов подзвонити на вулицю, залітає і каже – мам, вони під домом. Ми на підлогу впали, темно, я почала читати “Отче наш”, хоча ніколи раніше в мене це не виходило. Гул був страшний – танків, БТР-ів штук 200, хата тряслася, здавалося, що от-от розвалиться”.

Автор фото, Getty Images

Бердянськ до війни

Росіяни почали стукати по воротах, але їм не відкривали. Тільки вранці, розповідає Наталя, вони побачили, як танк заїхав у квітник.

Того ж ранку вони виїхали з дітьми до Бердянська, там ще не було росіян. Люди на вулицях були такі мирні, спокійні, згадує Наталя. Вона залишила доньку з сином, і разом із його другом почала звозити в гараж ковдри, подушки, спальні мішки та навіть мультиварку.

Щойно Наталя вийшла з гаража, прилетіло в місцевий аеропорт. Вона помчала додому, сказала дітям збиратися в гараж, “і тут сусіди як запищали, закричали, почали бігти, я нічого не зрозуміла, а син вибіг на балкон і каже – мамо, вони вже у нас під під’їздом!”

“Я сплячу дитину впихнула в комбінезон, вибігаємо на вулицю, а їх скрізь повно, як бруду: танки, БТР-и, в повітря стріляють, наче німці”.

Дітей, як згадує зараз Наталя, вона в гараж буквально закинула, але сама зрозуміла, що забула вдома телефон, який от-от сяде.

Жінка каже, що закрила дітей, і в темряві пішла обхідними шляхами додому.

“І тут виїжджає БТР, на ньому – люди, навколо ще повно людей, і один із них кричить: тут Бандера, тут Бандера!”

На Наталі була куртка кольору хакі, на рукаві – фіолетовий і жовтий клаптик. Росіянин, вважає вона, помітив тільки жовтий і подумав, що це пов’язка, як в українських військових.

“Він труситься, на мене автомат наставив, а я стою і думаю: Господи, а ніхто ж не знає, що в підвалі в закритому гаражі сидять мої діти! Та в цей момент звідкись взявся якийсь дідусь і каже, хлопці, що ви чудите? Вони на нього переключилися, а я мерщій побігла назад у гараж!”

“Коли відкривала замок, було враження, що на мене з двох сторін тиснуть танки. Забігла, закрилася і почала труситися. Кажу – все, сидимо до ранку”.

Опір і терор

Наталя відразу зрозуміла – треба їхати з міста. Але це було страшно – були чутки, що цивільні машини по дорозі на Запоріжжя розстрілювали.

Люди все ще не вірили, що вони в цій пастці надовго, і вважали, що є сенс протестувати. Усе місто виходило на мітинги, розповідає Наталя. Люди мали 30-метровий синьо-жовтий прапор, який тисячі жителів піднімали вгору та йшли з ним по вулицях.

Автор фото, BBC/YouTube

Люди у Бердянську йдуть за російською військовою машиною з українськими прапорцями

“Ми опиралися як могли, одна дівчина кинула коктейль Молотова у техніку з вікна”, – пригадує жінка.

“З дітьми йшли, ми з внуком 3-річним виходили, ніхто не боявся. Їм в очі казали – їдьте геть!” – згадує Антоніна Міщенко, яка в ті дні ще не була знайома з Наталею.

У відповідь росіяни тільки мовчки усміхалися, розповідає жінка, та невдовзі почали стріляти по ногах, а пізніше і людей з натовпу забирати – на підвал до старої в’язниці.

“Був один хлопець, здоровий – під два метри. У нього після аварії була вся голова покраяна. Він стояв із батьком, пив каву на вулиці, коли росіяни забрали його. Батько стояв на колінах, казав про аварію, але росіяни не вірили, думали – АТО-шник”, – згадує Наталя.

Його завезли у в’язницю і били три дні, каже жінка.

“У нього пластина в голові, а вони його вниз головою опускали. Мати на КПП всі три дні стояла на колінах з документами про аварію – зрештою, сталося диво і відпустили. Але вже інвалідом, із хлопця зробили м’ясо”, – розповідає Наталя.

Так у місті, кажуть жінки, почався справжній терор – забирали всіх, хто не так сказав, не так глянув. Люди ходили, втупившись у землю.

“Засинати було страшно. Розумієш, що ти – ніхто, і крадії, і військові до тебе могли серед ночі прийти, і ніхто тебе не захистив би”, – розповідає Антоніна.

За її словами, у місті було багато ситуацій, коли о 5 ранку вилітали двері, військові вбігали зі зброєю, переривали хату, щось шукали, і нічого не пояснюючи, вибігали геть.

“І так тягнеш шафу вночі, щоб підперти нею двері в надії, що воно якось допоможе, і не спиш, взагалі не спиш”.

Бердянськ не здається

Антоніна каже, що страшніше за бомби було те, що місто абсолютно відрізали від зв’язку. Росіяни захопили радіо, телебачення, і кожен день передавали, що України вже немає, Київ захоплений, а о 6 ранку на все місто, за її словами, вмикали гімн СРСР.

У місті бракувало продуктів – росіяни нікого не впускали і не випускали.

“У магазинах не було нічого, одна вода. АТБ працював до останньої пачки солі”, – згадує Наталя.

Автор фото, Getty Images

Російський військовий у Бердянську

“У мене свій магазин був, туди до війни щодня привозили хліб. А тепер почали давати раз в тиждень, по 20 буханок. Уявіть, як було його ділити”, – каже Антоніна.

Якщо приїжджали українські фури з продуктами, розповідає Наталя, росіяни могли перекласти їх собі та завозити як свою гуманітарку.

“Отак привозять і кажуть – беріть. А ми ж бачимо, що там “Олейна” у коробках наша. Люди не брали, кричали, що нам від вас нічого не треба. Якщо хтось і йшов по коробку, то щойно він заходив у натовп, як люди розкидали все звідти”.

Принципово не брати гуманітарку було складно, але якось викрутилися, згадує Наталя.

Місцева влада завчасно закупила продукти для дитсадків та шкіл, і люди почали готувати з них гарячі обіди. При міській раді організували волонтерський центр, і хоча би раз на день, але там можна було нормально поїсти.

“Це дуже підтримало людей, але росіян, звісно, це бісило, одного дня вони зайшли в центр, розібрали там усе і закрили його”.

Нервів не вистачило

Якогось дня росіяни почали міняти стратегію. Наталя підозрює, що у них був наказ схилити місцевих на свій бік. “Одна бабка підходила і в лице їм плювала, а вони стримувалися”.

Вона пригадує, що коли їй сказали виходити на роботу, в магазин біля міськвиконкому, вона боялася – наверху чатували снайпери, але пізніше вже так звикла, що могла відпихнути військового – мовляв, не стій не дорозі, в мене покупці.

Почалися розмови з військовими – до них старалися достукатися словами, вони сухо відповідали про наказ.

“Потім вони почали перевдягатися у цивільне, і так приходити у магазин. Цікавилися позицією, щось питали, а в нас населення російськомовне, акцент не завжди вловиш”, – розповідає Антоніна, яка як і Наталя після окупації перейшла на українську мову.

Автор фото, Getty Images

Бердянськ, липень 2017 року

“Моя чітка проукраїнська позиція була відома, я казала так, як є, і потім до мене почали приходити з погрозами. Одного вечора люди шепнули мені – тікай, завтра вранці вони по тебе прийдуть. Так ми вирішили їхати”.

Наталя теж чітко знала, що хоче поїхати з міста – сину було 17 років, і вона розуміла, що коли прийде час, його можуть забрати в російську армію.

У неї була машина, але не було бензину – по всьому місту його не було місяць, каже Наталя.

Але у квітні росіяни дали зелений коридор жителям Маріуполя, їх почали запускати в Бердянськ, а разом із ними з’явилося і паливо, яке росіяни за страшними цінами, каже жінка, продавали в першу чергу маріупольським машинам, щоб ті могли їхати далі.

Наталя згадує, як сильно Бердянськ допомагав маріупольцям – ризикуючи, дехто навіть у комендантську годину зустрічав їх і селив у своїх домівках. Оселі були холодними, адже тепло і газ зникли з перших днів окупації.

Інших селили в школах, спортзалах, годували у волонтерському центрі, який рятував місцевих від російської гуманітарки.

Люди, які добралися до Бердянська самі, на машині чи пішки – а в Наталі, за її словами, є знайомі, які вийшли з Маріуполя по береговій лінії – проклинали росіян. Натомість багатьох з тих, кого росіяни привезли на своїх автобусах, жінка називає не інакше, як “зомбі”.

“Вони торочили одне і те ж: росіяни нас врятували, наші нам ноги прострілювали, а росіяни хороші, вони нас нагодували. Я кажу – ви що? Якби не росіяни, ви зараз вдома сиділи і телевізор дивилися б. Вийдіть з магазину, я вам нічого не продам!” – пригадує Наталя свою реакцію.

Втеча з міста

Попереду в Антоніни та Наталі була найстрашніша дорога в їхньому житті.

Вони мали проїхати лише 170 кілометрів до Запоріжжя, але шлях, який до війни займав на машині півтори години, розтягнувся на всі 13, розповідає Антоніна. І це їм ще пощастило – деякі люди стояли у дорозі декілька днів.

Автор фото, The Washington Post

Ці люди їхали з Бердянська до Запоріжжя два дні

Вона виїхала з міста 15 квітня, і через два дні його остаточно закрили.

Наталя їхала в інший день, вона підготувала для евакуації машину і обписала її словами “діти”, а ще порвала на білі прапори синову сорочку, яку купила на випускний.

Цей момент вона досі не може згадати без сліз.

“Поляки кажуть – та в тебе ще сто таких сорочок буде! Але вони не розуміють: моя дитина мала іти на випускний, який раз у житті буває, а я замість вдягнути йому цю сорочку, рву і в’яжу її на ручки автомобіля”.

Наталя дуже боялася рушати. “Читай “Отче наш”, поки я не доїду до Запоріжжя”, – сказала вона тоді телефоном своїй мамі.

“Дорогою було 20 російських блокпостів, – пояснює Антоніна. – І кожен раз ти речі витягуєш, вони все дивляться. Сина наголо роздягали безкінечно, шукали тату, синці від прикладу, щось питали, і на все треба було тільки російською відповідати”.

“Якщо українською – розстріляли би!” – запевняє Наталя.

За словами Антоніни, військові допитували навіть 3-річного внука, звертаючи увагу, якою мовою він відповідатиме.

“Господи, поможи мені, Господи, поможи мені”, – згадує Наталя, як молилася вголос у машині перед кожним блокпостом, після якого її запросто могли розвернути назад.

“Мамо, ти мене лякаєш”, – згадує, говорив їй син, але вона нічого не могла з собою вдіяти.

Напруга була колосальною. “У мене від стресу пекла голова”, – каже Антоніна. Вона везла в машині ще й вагітну доньку та її маленького сина.

У якийсь момент у сина Антоніни росіяни вирішили забрати ІD-картку, а без неї на інших блокпостах їх не пропустили би. “Я плачу – кажу, віддайте, будь ласка!”

Росіяни змилостивилися, та поки їх вмовляли, машина Антоніни відстала від колони. Це було дуже погано, тому що їхати можна було тільки в колоні, й не по звичній дорозі, а тільки там, де росіяни дозволяли. А це могло бути і по полях, і біля лісів, розповідає жінка.

Але тоді вона ще не до кінця це розуміла, тож порадила синові звернути на трасу до Запоріжжя.

“Ми звертаємо, а до нас під’їжджає танк – ви куди? Хочете, щоб ми вас тут розстріляли?” – пригадує жінка слова російських військових.

Автор фото, EMRE CAYLAK

Бердянці, які прибули до Запоріжжя 1 квітня 2022 року. У “Епіцентрі” реєстрували переселенців

Звертати не можна, об’їжджати не можна, збавляти швидкість – заборонено. Там, де були бої, казали проїжджати швидко, діти пригиналися. Наталя, до кінця навіть не усвідомлюючи, під кулями летіла зі швидкістю 170 кілометрів на годину.

На одному блокпості їй сказали, що вона схожа на снайперку, а на іншому, де стояла якась військова машина без колеса, жінці наказали вийти з машини і зняти своє.

“А як же я доїду? Давайте докатку дам!” – пригадує Наталя, як всередині неї почала наростати паніка.

Військовий був невблаганний – колесо з машини ідеально підходило.

Пощастило, що до нього підійшов напарник і побачив на сидінні маленьку дитину. “Хай ця їде, когось іншого зупинимо”, – згадує Наталя його слова.

У всіх, хто пройшов через таку дорогу, каже Антоніна, реакція на перший український блокпост одна – хочеться цілувати землю.

Новий дім

У Запоріжжі, говорить Наталя, їх зустріли і ледь не на руках носили. Напоїли, нагодували, іграшок надарували, забезпечили всім – від гарячого душа до зубної пасти. Жінку це так розчулювало – останні два місяці вона тільки і чула, що нікому в Україні не потрібна.

Але через страх, що її 17-річний син піде воювати, вона хотіла їхати далі. За два тижні її відвезли до Польщі, спочатку до Вісли, містечка біля гір, де вона жила з дітьми у готелі для туристів, а потім, коли почався туристичний сезон – у Б’єльсько-Б’ялу.

Антоніна жила у Запоріжжі ще пів року. Зять пішов у ЗСУ, а її з донькою прихистили знайомі, які на їхнє нещастя жили в районі, куди найбільше прилітало.

У Запоріжжя переїхали і батьки Антоніни, з вщент зруйнованого Гуляйполя. Батько скоро помер від пережитого стресу та інсультів, і Антоніна разом із 76-річною мамою та донькою на останніх місяцях вагітності виїхала в Б’єльсько-Б’ялу.

На відміну від Наталі, вона знала, куди їде. Б’єльськ – місто-партнер Бердянська, її донька там бувала. Це міста з приблизно однаковою кількістю людей, обидва туристичні, їхні мери знають одне одного і не раз організували спільні заходи, пробували різні новації, розповідає Антоніна.

Була у Бердянську і Гражина Станішевська, славнозвісна 73-річна політична діячка і поважна людина в місті. Вона випадково познайомилася із Наталею, і була в захваті від того, що жінка з Бердянська.

Вони подружилися, і коли громадська організація Станішевської виграла грант на відкриття кафе, де би могли самореалізуватися українки, Наталю запросили приєднатися.

Спочатку в Наталі була інша компаньйонка – з Житомира, але вона повернулася до України, і до кафе прийшла Антоніна – бізнесменка, яка обожнює випікати тортики.

Місце, де збираються українці

У їхній кав’ярні можна не тільки випити кави і поїсти тортики, це ще і клуб за інтересами.

Антоніна каже, що для приготування своїх тортиків використовує “секретний інгредієнт”, про який нікому не розповідає

Тут проводять заняття для дітей, майстер-класи, грають в настільні ігри, на піаніно. Також можна купити сувеніри, які роблять українські біженці, почитати чи купити польські або українські книжки, за якими Наталя їздила до Львова.

Перехрестя біля вулиці Міцкевича, де розташоване кафе, всіяне українськими бізнесами – магазин взуття, швейна майстерня, квітковий магазин, салон краси – скрізь власники або біженці, або українці, які живуть тут декілька років.

Кав’ярня “Доброго дня” у Бєльсько-Бялій

“А я – займаюся депіляцією”, – розповідає про свій бізнес Олена з Херсона, яка якраз забігла сюди на каву під час розмови ВВС з Антоніною і Наталею.

Жінки були здивовані негативною реакцією на відкриття свого кафе і портрет Зеленського, який вони там повісили. Це художня картина на червоно-чорному фоні, яка за стилем нагадує знаменитий портрет експрезидента США Барака Обами.

Але польські радикали, чи то російські боти, як підозрюють жінки, побачили у цьому Бандеру і “українізацію Польщі”, а також згадали Волинську різню. У ніч перед першим днем роботи кафе вони обнулили його рейтинг в мережі, розкритикувавши навіть каву з тістечками, хоча їх ще ніхто не куштував.

“Але яка була підтримка! – каже Антоніна. – На ті 40 негативних коментарів було 300 позитивних, і поляки почали їхати сюди, щоб глянути, що ж це твориться”.

“Кажуть – ми годину теліпалися в поїзді, щоб на вас подивитися”, – розповідає Наталя.

У кав’ярні жінки постійно збирають кошти на допомогу ЗСУ, на цей раз – на антидрон

Жінки мають грандіозні плани на кав’ярню.

Поки що формально вони не є її власницями – грант виграла польська громадська організація, але не виключено, що у майбутньому Антоніна і Наталя, які живуть цією справою, переберуть кав’ярню на себе, каже Піотр Платек, координатор кав’ярні.

Але жінки все ж збираються повернутися в Бердянськ, коли він знову стане вільним.

Наталя та Антоніна на порозі кафе “Доброго дня”

“Будемо якось поєднувати”, – впевнено каже Антоніна.

Тільки перед війною вона купила в Бердянську власний будинок, про який мріяла все життя, тож тепер твердо налаштована повернутися туди на новосілля, яке вона не встигла відсвяткувати.

Також на цю тему

Як раніше називався Бердськ

Бердянськ — місто обласного значення в Україні, на півдні Запорізької області, на північному узбережжі Азовського моря. Відстань до обласного центру – 200 км.

У Бердянську є чимало красивих та мальовничих місць. Тут створені усі умови не тільки для гарного відпочинку, насолоди сонцем та морем, але і для знайомства з унікальними куточками південних степів України, де жили древні скіфи, відвідування місцевих музеїв та пам’яток.

Центр міста. Фото з zahidkurort.com

11 січня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення».

Історія міста

Історія Бердянська розпочинається у 1824 році, коли генерал-губернатором краю графом Михайлом Воронцовим на Азов була відправлена експедиція. Її мета — визначити місце для нового морського порту, через який можна було б вивозити за кордон пшеницю. Керівник експедиції капітан Микола Критський виміряв глибину затоки та остаточно впевнився, що найкращого місця для будівництва морського порту на Північному Приазов’ї немає.

Вид на Бердянський порт. Фото з wikipedia.org

У 1827 році на березі Бердянської затоки розпочалося будівництво пристані. Саме цей рік і вважається роком заснування Бердянська. А 1 липня 1830 року відбулося урочисте відкриття порту. Навколо нього почало швидко розростатися селище, і вже у 1841р. порту були надані права і привілеї міста та офіційно закріплено назву Бердянськ. Вже на наступний рік місто стало центром Бердянського повіту, який був утворений на землях Дніпровського і Мелітопольського повітів Таврійської губернії.

З квітня 1862 року царем Олександром II був затверджений план повітового міста Бердянська, складений проектувальниками Одеси. За планом вулиці були прямі, що втікають до моря. Це планування збереглася до наших днів в центральній частині міста.

Заборонялося будувати будинки вище другого поверху. Прекрасні будівлі прикрашали місто: Зимовий театр, будівля міської управи (ратуші), готель «Брістоль» (нині Будинок культури заводу «Південгідромаш»), чоловічої класичної гімназії (нині головний корпус педагогічного інституту), Вознесенський собор, Лютеранська церква та інші.

Бердянський державний педагогічний університет. Фото з сайту osvita.com.ua

В середині минулого століття в Бердянську основним «роботодавцем» все ще залишався морський порт. Завершилося будівництво хвилелому, який був прийнятий спеціальною комісією 24 березня 1869. Ця споруда з каменя довжиною 640 метрів з двома портовими вогнями на кінцях – покажчиками проходу в гавань, розташоване на відстані 859 метрів від берега, і понині вірно служить портовикам. В передвечірній час, коли за хвилелом закочується сонце, їм можна помилуватися з Приморської площі або з набережної на вулиці Горького.

Хвилеріз перед Бердянським портом. Фото з iloveukraine.com.ua

Поголос про новий приморському портовому місті розносилась далеко за межами краю, за кордоном. Одне за одним виникали в Бердянську торговельні консульства Греції, Англії, Італії, Іспанії, Австро-Угорщини, Франції, Данії та інших держав. Зростаючу значущість порту підкреслювала в 1867 році пам’ятна книга Таврійської губернії: «Тепер уже немає сумніву, що для всього Азовського узбережжя Бердянський порт буде тим, що Одеса для чорноморських берегів».

У 1876 році на посаду градоначальника і начальника порту було призначено учасника Севастопольської оборони, контр-адмірала П. П. Шмідта – батька легендарного «червоного адмірала» Петра Шмідта, який очолив в 1905 році революційне повстання на крейсері «Очаків». Людина прогресивних поглядів, контр-адмірал П. П. Шмідт багато зробив для розвитку порту та міста.

У середині ХІХ століття інтенсивно розвивається промисловість та ремесла. Тут працювали 15 заводів із виробництва цегли, свічковий та пивоварний заводи, канатно-шпагатна, ковбасна та макаронна фабрики, 6 парових млинів, 15 підприємств з переробки риби, 200 зернових складів та 70 лавок купців. Наприкінці століття у місті були збудовані кам’яні причали, другий маяк, залізниця, переобладнано мол. Остаточно складається планування міста, риси якого збереглися і сьогодні.

Сонце, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі лиманів кличуть людей у Бердянськ за здоров’ям та відпочинком. Так, у 1902 році міською управою було збудовано першу невелику грязелікарню. З тих пір курортна справа стала однією з пріоритетних та перспективних у розвитку міста.

Бердянськ розвивався як багатонаціональне місто, в якому немає етнічної ворожнечі. По сусідству мешкали німці-колоністи, росіяни, українці, євреї, італійці, болгари та греки. Вісім православних храмів, католицький костел, синагога, німецька лютеранська кірха, Зимовий театр та багато іншого говорять про багатство, насиченість духовного та культурного життя мешканців того часу.

У період Другої світової війни нацистські війська увійшли у Бердянськ 7 жовтня 1941 року та встановили режим жорстокої окупації. Тисячі бердянців були розстріляні та закатовані, відправлені на каторжні роботи. Через два роки 17 вересня 1943 року (ця дата відзначається з 1994 року як День міста) місто було звільнено. Відступаючи нацисти залишили після себе майже повністю зруйноване місто.

Цікаво, що протягом 19 років – з 1939 до 1958 року – Бердянськ називався Осипенко на честь загиблої льотчиці Поліни Осипенко.

У післявоєнні роки відновлення Бердянська іде швидкими темпами і він стає столицею Азовських оздоровниць та важливим промисловим центром.

Сьогодні Бердянськ — це місто обласного значення із населенням 118,4 тис осіб (станом на 2015 рік), перлина Північного Приазов’я, кліматичний та грязьовий курорт державного значення, різноманітне та водночас цікаве місто для відпочинку та оздоровлення.

Цікавинки міста

Культурно відпочити можна в п’яти музеях міста. Чудовим знайомством з Бердянськом стане відвідання Музею історії міста, що знаходиться неподалік від автостанції (вул. Дюміна, 15).

Дізнатися про видатних бердянців, історію та природу Приазов’я, а також побачити інтер’єри традиційних сільських хат ХІХ ст. можна в Бердянському краєзнавчому музеї (пр. Перемоги, 14).

Легендарній родині Шмідтів присвячений меморіальний будинок-музей П.П. Шмідта (вул. Шмідта, 8).

Майже на самій набережній розташувався невеликий музей «Подвиг» (вул. Свердлова, 10).

Зануритися у світ зображального мистецтва і малої пластики краще всього у художньому музеї ім. І. Бродського (вул. Маркса, 29).

Є в Бердянську і архітектурні перлини. Одна з найдавніших споруд міста і сьогодні радує око і, більш того, приносить велику користь всім, тим «хто в морі». Це 23-метровий Бердянський маяк. Його восьмикутна башта з червоною смугою посередині була зведена ще в 1837 році. У 1883 році він став одним з перших електричних маяків тодішньої Росії.

Маяк, фото з foto-planeta.com

У 1869 році для захисту порту і міста від хвиль було споруджено хвилелом, довжиною 640 м. Ця кам’яна споруда з двома баштами по краях і зараз прикрашає вхід у порт.

Казковий замок нагадує будівля Бердянського державного педагогічного університету (1876 р.), що розташована через дорогу від парку П. Шмідта.

Давниною віє від караїмської кенаси 1850 року і від фамільного склепу-каплиці негоціанта Константинова на Кобозевій горі.

Кенаса. Фото з ua.igotoworld.com

Бердянськ – це місто, в яке туристи перш за все приїжджають відпочивати на морі. Природа створила тут унікальні умови для відпочинку і оздоровлення: лагідне Азовське море, води якого влітку прогріваються до 26 градусів тепла, кілометри чистих мілкопіщаних пляжів, сульфідно-мулові грязі і мінеральні хлоридно-натрієві йодобромні підземні води, до складу яких входять органічні і неорганічні речовини, ферменти та вітаміни. Навіть в морській воді міститься понад 100 хімічних елементів, що під час купання потрапляють до нашого організму, даруючи йому ті речовини, які він потребує.

Перлина Бердянська – коса

Бердянська коса – це перлина міста. Вона омивається з двох сторін морем та нагадує величезне зігнуте вудилище довжиною 20 км. Із західної сторони – відкрите море та пляжі, зі східної – інший світ: мілководдя, очерети та острови, солоні озера…

Унікальність Бердянської коси полягає ще й у дивовижному поєднанні цивілізації з первозданною природою. Останнім часом на косі будуються нові сучасні готелі та реконструюються старі бази відпочинку. У той же час на оголовку коси зберігся первозданний природний ландшафт, там заповідник.

Рослинний світ коси налічує більше 300 видів рослин. І, звичайно, коса – це володіння птахів: чайок, куликів, качок, чапель… Азовське море – ідеальне місце для сімейного відпочинку. І найкращий куточок на узбережжі – це Бердянськ.

За останні роки у розвитку курортної інфраструктури міста зроблено великий крок уперед. 80 баз відпочинку, 14 готелів, 16 дитячих оздоровчих закладів, 6 санаторіїв пропонують номери та умови для гостей міста, як з помірними, так и з вельми вишуканими запитами.

Радять відвідати

Аквапарк «Мис доброї надії»

Він з’явився у місті у 2006 році, вважається одним з найбільших в Україні аквапарків.

Стилістика старовинного замку, екзотичні рослини, великий вибір гірок, прекрасне планування та багато іншого повністю занурюють в атмосферу казки та свята. До послуг відвідувачів представлені великий басейн з трьома вбудованими джакузі, 3,5 тисячі шезлонгів для відпочинку, кафе та ресторан. Є місця для відпочинку найменших відвідувачів із батьками, стоянка, що охороняється, медпункт, роздягальні, камери схову, душові, туалети. На території аквапарку встановлено 28 атракціонів-гірок для дітей та дорослих, 7 стартових комплексів, створено незалежну зону для найменших відвідувачів з батьками.

Зоопарк «Сафарі»

Відкрився у 2009 році на території, де нещодавно був пустир. На площі 2,5 га у просторих вольєрах під відкритим небом живуть близько 70 видів тварин, серед яких уссурійські тигри, амурські леопарди, африканські зебри та страуси, рідкісні карликові поні аппалуза тощо.

На території висаджені більше семи тисяч рослин. Із привезеного з Ай-Петрі каменю та вулканічної породи споруджена у вигляді альпійської гірки «Гора бажань». На території створені два озера – «Лебедина шия» та «Озеро рожевих пеліканів», а також невелике озеро-вольєр для нільських крокодилів.

Парк ім. П.П. Шмідта

Міський парк імені П.П. Шмідта – улюблене місце відпочинку бердянців, яке займає територію більше ніж 3,5 га. Міський сквер, заснований у 70 роки XIX століття, не випадково носить ім’я легендарного лейтенанта, адже у Бердянську чимало пам’ятних місць пов’язані з родиною Шмідта.

Його батько, начальник порту та міста у 1876-1886 роки, багато зробив для благоустрою, розвитку та перетворення Бердянська у торговельно-промислове місто, він же і став ініціатором створення міського скверу.

Храми муз та фестивальна феєрія

Колекція картин Бердянського художнього музею могла б стати прикрасою навіть столичної галереї. Це особлива культурна гордість бердянців. Своїми картинами та взагалі народженням Бердянський художній музей зобов’язаний видатному художнику часів СРСР Ісаку Бродському. Він подарував місту 230 робіт із своєї колекції.

А 7 листопада 1930 року у Бердянську відкрився художній музей. Зараз у його фондах нараховується більше чотирьох тисяч полотен. У рік 180-річчя Бердянська художній музей відчинив свої двері у новому сучасному приміщенні по вулиці Карла Маркса, 29 – воно вдвічі більше попереднього та знаходиться практично у центрі міста.

Цікаві експонати з давніх часів та до наших днів представлені у Бердянському краєзнавчому музеї. Він відкрився у 1929 році та нараховує сьогодні більше 60 тисяч музейних експонатів. У краєзнавчого музею є ще три філіали. Це музей «Подвиг», меморіальний дім-музей П.П. Шмідта та відчинений у вересні 2005 року музей історії Бердянська.

Приморська площа

Незабутні враження про відпочинок у Бердянську на все життя залишить прогулянка містом. У нашому місті добре розвинена індустрія відпочинку та розваг – є велика кількість кафе, барів, дискотек. З набережної можна здійснити прогулянку на швидкісному катері по Бердянській затоці, на пляжах вам запропонують усі види активного відпочинку – від спокійного катання на човнах та катамаранах, до екстремального – політ із парашутом, катання на «таблетці» та гідроциклі.

Влітку до Бердянська періодично приїжджають луна-парк, циркові трупи з гастролями. По пішохідних частинах проспекту Леніна, Приморській площі та набережній можна покататися на велорікшах, справжніх конях та прикольному паровозику. Увечері можна відпочити у барах, ресторанах, більшість з яких мають літні майданчики, що розташовані прямо на березі моря. Весело проходить час і у нічних клубах…

У Бердянську досить багато цікавих пам’ятників – це і слюсар дядя Вася, що виглядає із люка на центральній площі, та єдиний у світі пам’ятник азовському Бичку-годувальнику, і хлопчик рибалка на дамбі, і жаба, як символ людських пороків. На центральній площі також розташоване Крісло виконання бажань, сісти та загадати бажання на якому вважає своїм обов’язком кожен відпочиваючий. Взагалі цікавих пам’ятників у місті дуже багато, наприклад, пам’ятник дачникам біля центрального ринку, дитячому велосипеду на проспекті… всього і не перерахувати.

• «7 чудес України: малі батьківщини великих українців»: всеукраїнська акція триває 16 Листопада 08:38
• «7 чудес України: малі батьківщини великих українців» — термін подачі пропозицій продовжено 18 Березня 14:32
• Тепер фільми з циклу “7 чудес України: історичні міста та містечка” можна переглянути на сайті 4 Липня 13:04

• «7 чудес України: малі батьківщини великих українців»: всеукраїнська акція триває 16 Листопада 08:38
• «7 чудес України: малі батьківщини великих українців» — термін подачі пропозицій продовжено 18 Березня 14:32
• Стартував новий етап «7 чудес України: малі батьківщини великих українців» — умови конкурсу 1 Жовтня 13:12
• Микола Томенко анонсував новий етап акції “7 чудес України” 31 Травня 12:54
• 7 чудес продовжують транслювати на телеканалах 19 Квітня 13:48