РФ виробляє 250 тис. снарядів на місяць, що втричі більше, ніж США і Європа для України – CNN

За оцінками західних розвідок, Росія виробляє близько 250 тис. артилерійських снарядів на місяць для війни, що майже втричі більше, ніж США і Європа виробляють для України.

Джерело: CNN з посиланням на представників західних розвідок, передає “Європейська правда”

Деталі: Згідно з оцінками розвідки НАТО щодо російського оборонного виробництва, РФ здатна виробляти близько 250 тисяч артилерійських боєприпасів на місяць, або близько трьох мільйонів на рік.

Разом США і Європа можуть виробляти лише близько 1,2 мільйона боєприпасів на рік для відправки в Україну, розповів телеканалу представник європейської розвідки.

США поставили собі за мету виробляти 100 тисяч артилерійських снарядів на місяць до кінця 2025 року – менше половини російського щомісячного виробництва, – і навіть ця цифра зараз недосяжна, оскільки фінансування України в розмірі 60 мільярдів доларів заблоковано в Конгресі.

“Те, в чому ми зараз перебуваємо, – це війна за виробництво. Результат в Україні залежить від того, як кожна зі сторін підготовлена до ведення цієї війни”, – сказав представник НАТО.

Офіційні особи кажуть, що зараз РФ вистрілює близько 10 тисяч снарядів на день, тоді як Україна – лише 2 тисячі. За словами представника європейської розвідки, в деяких місцях фронту співвідношення ще гірше.

“Питання номер один, за яким ми зараз спостерігаємо – це боєприпаси…Тому що саме в цьому Росія дійсно має значну перевагу у виробництві та значну перевагу на полі бою”, – додав представник НАТО.

За словами співрозмовника телеканалу, артилерійські заводи в РФ працюють цілодобово. Крім того, Росія імпортує боєприпаси з Ірану і КНДР.

Згідно з західними оцінками, Іран минулого року надіслав щонайменше 300 тисяч артилерійських снарядів, “можливо, навіть більше”. А Північна Корея надала щонайменше 6700 контейнерів з боєприпасами, в яких містилися мільйони снарядів.

Росія “пустила в хід усе, що у неї є”, сказав представник розвідки. “Їхня військова машина працює на повну потужність”, – додав він.

Водночас, словами американських і західних посадовців, нарощування російських озброєнь все ще недостатнє для задоволення її потреб.

Крім того, західні розвідники не очікують, що Росія досягне значних успіхів на полі бою в короткостроковій перспективі.

Існує межа російських виробничих потужностей, кажуть посадовці, і додають: російські заводи, ймовірно, досягнуть піку виробництва десь наступного року.

Американські і західні посадовці наполягають, що капіталістичні західні країни врешті-решт наздоженуть Росію і вироблятимуть краще обладнання.

Однак представники розвідки вважають, що хоча жодна зі сторін наразі не готова до швидких перемог, але загальні розрахунки свідчать на користь Москви в довгостроковій перспективі – особливо якщо додаткова допомога з боку США не буде надана.

“Все йде не дуже добре, але все залежить від ситуації. Якщо допомога відновиться і надійде швидко, то ще не все втрачено”, – сказало джерело.

Нагадаємо:

• Раніше глава МЗС Дмитро Кулеба закликав союзників облишити нерішучість і якнайшвидше та в якнайбільших кількостях надати Україні всю зброю, якої вона потребує для перемоги.
• Він також закликав союзників збільшити та пришвидшити підтримку України, зокрема, у разі необхідності направити свої тренувальні місії.

Враження від подорожей

У 2019 році культурною столицею Білорусі оголошено місто Пінськ — районний центр Берестейської області з населенням 138 тисяч чоловік. Як зберігається культурна спадщина, мова, самобутні традиції, як виглядають вулиці і пам’ятки неофіційної столиці Полісся очима жительки сусідньої України? Як почуває себе гість у одному з найбільших міст синьоокої республіки і що цікавого тут є для туриста?

Не секрет, що у більшості українців склалися стереотипи про культурний та економічний розвиток північного сусіда не завжди на користь рідних місць. Чи так це? Розповім про свої враження. Як театр з вішалки, так подорож починається з поїзда. Вагони поїзда № 372 Львів-Могилів вичищені до блиску, як палуба корабля.

Для перевірки документів на українському кордоні поїзд не зупинявся. Перед проходженням білоруського кордону провідники оголосили загальний підйом як в армії. Огляд речей і перевірка паспортів здійснювалися на стоянці. Королеви вагонів були присутні при цьому і всю дорогу виглядали непривітно і навіть суворо. Тест на ввічливість білоруські вагоноуважаті не пройшли. Залишаючи поїзд, я завжди на виході кажу провідникам: «Дякую», і працівники Укрзалізниці неодмінно з посмішкою відповідають: «Щасливої ​​дороги». Службовці «чигунки» пропустили мою подяку повз вуха.

Вийшовши в Лунінці, до Пінська я з комфортом доїхала приміським поїздом.

Під час поїздки просторами Білорусі такі поняття як порядок, чистота, акуратність не зникали з поля зору ні на одну мить. Білоруси знають і бережуть історію свого краю. Перша письмова згадка про Пінськ датується 1090 роком.

Про місцезнаходження стародавнього городища і дитинця свідчать пам’ятні знаки.

Історичне ядро ​​Пінська займає центральна міська площа, реконструйована в змішаному стилі псевдобарокко і хай-тек до традиційного фестивалю Дожинки-2014.

Заміну дорожньої плитки трилінки і обшивку дзеркальним полотном балконів хрущовок не всі жителі сприймали із захопленням.

На площі Леніна з пам’ятником вождя на масивному постаменті проходять масові заходи та народні гуляння.

Рано вранці в будній день на площі тихо і безлюдно, білоруси прокидаються пізніше, ніж жителі українських міст.

Бібліотечна справа з’явилася в Пінську в літописні часи при монастирях і храмах. З 1989 року центральна бібліотека з фондом 200 тисяч примірників займає велику будівлю і має кілька філій.

З художньою самодіяльністю в Пінську все на вищому рівні. У міському будинку культури працюють маса народних і зразкових колективів, духовий оркестр, клуби за інтересами. Фестивалі, концерти, вистави, святкування ювілейних дат в місті проводяться постійно.

Пам’ятник хлібу — данина поваги і подяки хліборобам країни.

Інформаційний щит з картою міста і позначенням пам’яток — путівник для мандрівника.

Не в кожному місті зустрінеться покажчик напрямків і відстані до європейських столиць.

У Пінську 186 об’єктів мають культурно-історичну цінність, на фасаді яких встановлені пам’ятні дошки із зазначенням дати будівництва будівлі.

Я бачила багато інших красивих будинків в атмосферних місцях, які не мають статусу пам’ятки архітектури та історії, але, на мій погляд, передають дух міста на Піні.

Колишній колегіум єзуїтів — шедевр зодчества XVII століття, в якому розмістилися дитяча школа мистецтв та музей білоруського Полісся.

Для розквіту юних талантів і подальшого розвитку в творчому напрямку створені спеціальні навчальні заклади — художні та музичні школи, коледж мистецтв.

Вуличні годинники показують точний час.

Упорядковані сквери — зелені оазиси, місця відпочинку і прикраса промислового міста.

З площі бере початок вулиця Леніна — одна з найстаріших міських магістралей, модернізована в простір для пішохідних гулянь. Про Пінську пішохідну зону можна прочитати тут.

Інші вулиці Пінська також привабливі для туристів і відрізняються декором, пластикою і освітленням. Не вистачає зон Wi-Fi, які в Україні на кожному кроці в громадських місцях.

Всі вони доглянуті, дороги відремонтовані, будинки з пофарбованими в різні кольори фасадами не захаращені прибудовами-забігайлівками і не завішані настирливою рекламою. Дерев’яні будівлі не виглядають руїнами і надають поліському місту особливий колорит.

Пінськ – путівник

Усі в Пінську, здається, євреї. Їх діяльністю квітне не лише все місто, але і торгівля цілого краю. Ремісники, купці, візники – всі євреї, і без єврея тут нічого не може статися

Микола Лєсков. Із одного дорожнього щоденника, 1862

Столиця Полісся

У місці з’єднання трьох річок: Піни, Ясельди і Прип’яті, є підвищення, на якому лежить Пінськ, столиця Прип’ятського Полісся. Днем заснування Пінська вважається 5 листопада 1097 р., дата, що згадується в давньоруському літописі “Повість минулих літ”. Біля в’їзду до замку розміщувалася торгова площа – Старий ринок, де сходилися головні вулиці міста. Роль міської архітектурної домінанти згодом перейшла до торгової площі, де були побудовані єзуїтський монастир (XVII ст.), ратуша (1628), синагогальний комплекс, будинки заможних міщан, духовенства і шляхти. Францисканський і єзуїтський монастирські комплекси є чудовими зразками віленського бароко. Саме вони після руйнування замку створили разом із церквами, костелами, православними монастирями і річкою Піною незабутню панораму міста. Після 1521 р. Пінськ перейшов у володіння Сигізмунда Старого, який передав його у довічне володіння своїй дружині Боні Сфорці (1494-1557), міланській принцесі, королеві Польщі та Великій княгині Литовській.

У середині XVI ст. Пінськ став центром торгівлі лісом, сіллю, воском, копченою рибою, медом, хутром, залізними виробами, тканинами, одягом, ремісничими виробами. 12 січня 1581 р. король Стефан Баторій підписав привілей про надання Пінську магдебурзького права. Господарсько-торгове значення Пінська зросло після прокладення у 2-й половині ХVIII ст. сухопутних пінсько-слонімської та пінсько-волинської доріг, а також каналів, що з’єднали Прип’ять з Німаном і Західним Бугом. Через Мухавецкий, Березинський та Огінський канали товар із Пінська везли у чорноморські та балтійські порти.

Євреї з Пінська

9 серпня 1506 р. пінський князь Федір Іванович Ярославич підписав жалувану грамоту пінським євреям на ділянки для будівництва синагоги та розміщення кладовища. Близько 15 сімей утворили тут єврейський кагал. Ця грамота — перша писемна згадка про єврейську громаду в Пінську.

Євреї займалися орендою маєтків, збором податків і мит, лихварством, вели торгівлю лісом, збіжжям, поташем, а також ремеслами. Пінський кагал був одним з найбагатших у Великому князівстві Литовському, але у 1574 р. євреї Пінська через низку пожеж, епідемій та інших проблем звернулися до Великого князя Литовського з проханням звільнити їх від усіх податків і зборів, аби зуміти відбудувати будинки і відновити майно. Отримали звільнення на 6 років.

На поч. XVII ст. єврейський кагал Пінська був однією з трьох основних громад Литовського Вааду. Під час війн середини XVII – початку XVIII ст. Пінськ та його євреї суттєво постраждали. Жорстоку розправу над Пінськими євреями вчинили козацькі загони Хмельницького, підтримані православними жителями міста. Пінська єврейська громада постраждала і під час російсько-польської війни 1654-1667 рр. У 1654 р. Пінськ спалили російські війська. У 1660 р. місто знову зайняли і розграбували російські війська і козаки, багато євреїв були вбиті. Ситуація була настільки скрутною, що двічі – у 1655 і в 1660 р. – місто було звільнено на 4 роки від всяких податків і повинностей. Нові лиха спіткали євреїв Пінська на початку XVIII ст., зокрема у 1706 р., коли місто захопили війська шведського короля Карла XII.

Пінський кагал звертався за грошима до монахів-домініканців: у 1693 р. взяв у них в борг 1000 злотих, у 1737 р. – 16 630 злотих. Кредиторами були й католицькі костели. Відомо, що Литовський трибунал наприкінці XVII і на поч. XVIII ст. виносив вироки про вигнання з Великого князівства Литовського або страту старійшин Пінської єврейської громади через невиплату боргів перед державною скарбницею і приватними особами.

В інвентарі міста за 1764 р. зареєстровані ковальський, чинбарний, шевський, різницький, кравецький, рибальський, кушнірський та інші ремісничі цехи.

У 1870 р. в Пінську засновано єврейську лікарню (вул. Завальна, 9).

Громадський єврейський шпиталь на Кароліні збудований і утримується пінським купецтвом. У ній сім палат, де хворі розподілені за видом недуг. […] Доктор Фішкін, єврей за походженням і релігією, був незвичайно світлою і чесною людиною, який користувався величезною повагою всього міста. Він був відомий не тільки як хороший, але і як безкорисливий лікар. Метою всього його життя було служити людству, забуваючи про свої особисті інтереси. Він висунув думку про створення в Пінську лікарні для бідних, клопотав про втілення своєї благородної ідеї, був у ній лікарем без будь-якої плати і помер, як найчастіше вмирають добрі люди, тобто про нього ніде і ніхто не кричав і не благовістив.

Микола Лєсков. Із одного дорожнього щоденника, 1862

Передмістя Каролін

У 1690 р. пінський староста Ян Кароль Дольський заклав міське передмістя на Загір’ї та назвав його Каролін. Пінськ і Карлін (так його називали євреї; Каролін — сучасна назва району Пінська) розділяла лише вулиця Ровецька. Карлінська єврейська громада швидко росла: з’явилися синагоги, хедер, миква, кладовище, збудовано магазини, шпихліри й склади. Русло Прип’яті випрямили каналом, завдяки якому Каролін отримав перевагу над Пінськом: вантажі та товари, які йшли з боку Дніпра, спочатку потрапляли на Карлінську набережну. За товарообігом і доходам населення Карлін став перевершувати Пінськ.

У 2-й пол. XVIII ст. в Пінську відбувалася боротьба між противниками і прихильниками хасидизму, в результаті якої пінський рабин Леві Іцхак бен Меїр із Бердичева був змушений покинути місто. Передмістя Пінська, Каролін, стало резиденцією хасидських цадиків.

Якби я тільки міг полюбити найбільшого з цадиків так, як Господь любить останнього з грішників.

Аарон Карлінер

Родоначальником Карлінської династії був Аарон Карлінер (Перлов; 1736-1772), син служки синагоги Якова з Янова, сім’я якого, за легендою, належала до роду царя Давида. В юності під впливом дядька він відправився в Межеріч, де став одним із улюблених учнів рабі Дов Бера, Великого Магіда. Після повернення до Кароліна отримав місію поширення хасидизму у Литві. Наступним цадиком був Шломо (Готтліб) з Карліна (1738-1792), учень Великого Магіда і Аарона Карлінера. Через гоніння на хасидизм він змушений був тікати у волинський центр хасидизму Людмір (Володимир-Волинський, Україна). Убитий козацькою кулею під час польсько-російської війни в 1792 р. під час молитви у володимирській синагозі. Хасиди вірили, що їх ребе “розуміє мову дерев, птахів і звірів” і говорили про нього: “Хто зрівняється зі святим Шломо! Бо він – на долоню вище світу”.

Черговими правителями династії були Ашер бен Аарон Карлінер (1765-1826) і його син Аарон II (1802-1872). У 1792 р. Ашер бен Аарон переселився в містечко Столін поблизу Карліна, після чого карлінських хасидів стали називати також столінськими. Підкреслюючи релігійну цінність праці, він вимагав від хасидів старанності в усіх справах, засуджуючи євреїв, які використовували робітників-неєвреїв. У 1798 р. він був заарештований як “глава секти”, а після звільнення повернувся в Карлін. Під керівництвом його сина Аарона II карлінський хасидизм здобув широкий вплив на Поліссі та на Волині. У творі “Бейт Аарон” (івр. Будинок Аарона. 1875) підкреслив, що повсякденне життя, як і молитва, є служінням Богу, а досягнення духовної досконалості наближає пришестя Месії. Саме тоді складено найвідоміші карлінські наспіви й пісні. Аарон ІІ надавав духовну і матеріальну підтримку громадам карлінських хасидів, які оселилися в Ерец-Ізраїль. У 1867 р. переїхав у Столін.

Синагогальний комплекс

Пінські євреї – надзвичайно дивні євреї. Серед них, наприклад, освічених людей мало не стільки ж, як серед одеських євреїв. Багато хто по кілька разів бував за кордоном, вони ведуть великі торгові справи з Європою, знають кілька європейських мов, є навіть між ними люди, що займаються філософією, і, до речі, всі вони не проявляють жодного прагнення показувати себе європейцями […]. Навпаки, вони пишаються своєю “старозавітністю”.

Микола Лєсков. Із одного дорожнього щоденника, 1862

У 1506 р. поруч з головною торговельною площею збудовано Пінську синагогу, а в сер. ХVII ст. наступну – кам’яну Велику синагогу, що належала до цеху кравців, “Шнайдер-шул”. Велику синагогу зводили в епоху, коли сакральне і оборонне зодчество тісно перепліталися між собою. Її стіни були свідком драматичних подій середини ХVII ст. Багато разів горіла і осквернялась, але кожен раз відновлювалася.

У 1863 р. в Пінську діяло 27 синагог, у 1910 р. – 35, у 1940 р. – 43.

Сильно поруйнована під час Другої світової війни, Велика синагога не змогла пережити післявоєнну соціалістичну реконструкцію міста і в 1956 р. була зруйнована. На її місці зведено міський будинок культури. Знесли й інші пінські божниці та доми молитви. Китаївська синагога (назва пов’язана з шатами з китайського атласу, які носили хасиди) була останньою діючою за радянських часів синагогою в Пінську. Сьогодні на їх місці знаходиться жваве перехрестя вулиць Бєлова і В. Коржа.

Єврейські цвинтарі

Перше єврейське кладовище виникло на початку XVI ст. між вулицями Котлярською і Завальною (вул. Мошковського). Тут покоїться тіло Цві Гірша, сина Баал Шем Това, засновника хасидизму. Хасидський цвинтар знаходився на вул. Пушкіна, на якому були поховані Аарон Великий Карлінер, його син Ашер, карлінський рабин Давид Фрідман, Ейзер Вейцман (батько першого президента Ізраїлю Хаїма Вейцмана). За радянських часів обидва цвинтарі були знищені. На території хасидського кладовища встановлено пам’ятник на честь жертв розстрілів на кладовищі в 1941-1943 рр. На міському кладовищі на Спокійній вулиці знаходиться ділянка, на якій після війни ховали пінських євреїв.

Індустріалізація

У XIX ст. Пінськ перетворився в один з найважливіших центрів на білоруських землях, зайнятих обробкою металів, деревини та виробництвом сірників. У 60-х роках XIX ст. в місті проживало близько 750-950 єврейських ремісників. У “Переліку фабрик і заводів Російської Імперії”, виданому в 1897 р., опублікований список з 18 підприємств Пінська і його околиць. Керівниками 12 з них були євреї. До найбільших належали: завод з виробництва сірників, смоли і майстерня Л. Гіршмана (більше 300 співробітників), підприємство, що виробляє каблуки для чобітків Лур’є (180 співробітників), підприємство по виробництву стеарину Є. Еліасберга (79 працівників). У Пінську почали випускати винайдену Олександром Лур’є фанеру марки Тобаль. На виробництво фанери Лур’є мали монополію в усій Російській імперії. У 1914 р. 49 з 54 промислових підприємств Пінська належали євреям.

Під час Першої світової війни місто було окуповане німецькими військами. За умовами Брестського договору, Пінський район повинен був бути приєднаний до України, але місто переходило із рук в руки: петлюрівці, червоноармійці, польські війська, загони генерала С. Булак-Балаховича. Для єврейської громади найтрагічнішою подією став розстріл польськими солдатами під стінами єзуїтського коледжу 35 євреїв, звинувачених у “більшовицькій змові”. Ця страта стала однією з найтрагічніших сторінок польсько-єврейських стосунків.

У 20-ті роки XX ст. промисловість Пінська відроджувалася після військових руйнувань. У 1936 р., попри світову економічну кризу, в Пінську процвітали 13 промислових підприємств, більшість із них займалася обробкою деревини. Євреї становили абсолютну більшість серед ремісників і значну частину серед лікарів, юристів, учителів.

Але найбільше я пам’ятаю “пінскер блоте”, як ми їх називали, – болота, що здавалися мені тоді океанами бруду, яких нас навчили боятись, як чуми. Для мене вони навіки пов’язані з моїм постійним страхом перед козаками. Якось зимовим вечором я гралася з дітьми на краю забороненого болота, як раптом, звідки не візьмись – а може й просто з самого болота – вискочили вершники-козаки і понеслися далі, перескакуючи через наші згорблені, тремтячі тіла.

Голда Меїр, Моє життя, 1975

Освіта і благодійність

У 1632 р., з відкриттям єшиви, Пінськ став центром вивчення Тори і Талмуду. Від 1853 р. в Пінську діяли російська державна школа для дітей купців-євреїв та єврейська школа для дівчаток. У 60-х роках XIX ст. в Пінську відкрито Талмуд-Тору, а в 1863 р. – казенне єврейське двокласне училище. У 1878 р. виникли 2 приватні чоловічі єврейські школи (одна з викладанням на івриті), а в 1888 р. єврейська реміснича школа. У 1895 р. активіст руху Ховевей Ціон І.Л. Бергер заснував “хедер-метукан” (івр. реформований хедер). Крім того, в Пінську діяло відділення Товариства для поширення освіти між євреями в Росії (ТОЕ).

У міжвоєнний період в Пінську працювали кілька шкіл: гімназія Тарбут; 7-річна школа Мідраш-Тарбут, у 1936 р. розділена на дві школи з викладанням на івриті; приватна єврейська жіноча гімназія з польською мовою навчання; 7 приватних єврейських початкових шкіл, 2 школи руху “Поалей Ціон”, ремісниче і торгове єврейські училища. З 5 єврейських релігійних шкіл Пінська були 2 Талмуд-Тори (ще одна Талмуд-Тора працювала в Кароліні). Діяла єшива Бейс Йосеф на вул. Бернардинській (тепер – вул. Радянська). У 1888 р. Н.М. Шомер організував єврейський театр.

Як у багатьох єврейських громадах, у Пінську існувала благодійна діяльність. Благодійне товариство діяло від 1899 р. У 1903 р. в списках членів організації, які зробили добровільний внесок, значилося 797 прізвищ. Перед початком Першої світової війни утворено ще кільканадцять інституцій, які допомагали нужденним: у 1898 р. засновано Пінське жіноче єврейське благодійне товариство; у 1912 р. відкрито єврейське ощадно-позикове товариство; у 1913 р. повстали 2 притулки, Товариство допомоги хворим і породіллям, Товариство допомоги найбіднішим євреям (засноване в 1908 р.). Від 1914 р. працювало Товариство допомоги єврейським вчителям і меламедам.

Політичні партії та організації

У 60-х роках XIX ст. в Пінську створено один із перших осередків “Ховевей Ціон”, яким у Пінську керував рабин Д. Фрідман. З кінця XIX ст. в Пінську діяли осередки Бунду та сіоністичних організацій. Хаїм Вейцман, випускник місцевого реального училища та майбутній перший президент Ізраїлю, був делегатом від Пінська на сіоністських конгресах.

Комуністичні організації утворювали Д. Шлесберг і В. Шклярнік. Активно діяла сіоністська партія “Поалей Ціон”, молодіжні організації “Фрайхайт”, “Бейтар” і “Ге-Халуц”. Діячі Бунду проводили страйки на підприємствах, а з допомогою єврейських діаспор Нью-Йорку і Чикаго відкрили в Пінську дитячий будинок, низку робітничих кооперативів, робітничу кухню, організували вечірні курси для молоді.

Більшість єврейської революційної молоді в Пінську [. ] розділилася в цьому питанні на дві основні групи. З одного боку, були члени Бунду (Союзу єврейських робітників), які вважали, що ситуація євреїв у Росії та інших країнах зміниться, коли переможе соціалізм. Як тільки зміниться економічна і соціальна структура єврейства, – говорили бундівці, – зникне і антисемітизм. У цьому кращому, просвітленому, соціалістичному світі євреї зможуть, якщо цього захочуть, зберігати свою культуру [. ].

Поалей Ціон – сіоністи-соціалісти, дивилися на це по-іншому. Вони вірили, що так зване “єврейське питання” має інші витоки, і тому вирішувати його треба ширше і радикальніше, ніж просто виправляючи економічну і соціальну несправедливість. Поділяючи соціалістичні переконання, вони зберігали вірність національній ідеї, заснованій на концепції єдиного єврейського народу і відновлення його незалежності. Обидва ці напрямки були нелегальні і перебували в підпіллі, але, за іронією долі, найлютішими ворогами сіоністів були бундівці.

Голда Меїр, Моє життя, 1975

У 1920-30-х рр. в Пінську виходили 19 періодичних видань на івриті та їдиші, серед яких: “Пінскер Вох” (їдиш Пінський тиждень) під ред. М. Трейбмана, “Пінскер ворт” (їдиш Пінське слово), “Пінскер штиме” (їдиш Пінський голос), “Полєсер наєс” (їдиш Поліські новини).

Прогулянка

Сучасна вулиця Леніна (колишня Велика Спаська, Велика Францисканська, Велика Київська, вул. Тадеуша Костюшка, Ґроссештрассе) веде до площі Леніна, на якій стоїть пам’ятник Леніну роботи скульптора Альтшулера. За іронією долі прізвище Альтшулер складається з двох єврейських слів “альте шул”, що означає “стара синагога” – саме на цю площу виходив головний фасад однієї з найстаріших кам’яних синагог Білорусі.

Перший будинок на парній стороні належав Мовші Шміду і в історію Пінська увійшов як готель “Англійський”. Це елегантний триповерховий будинок у стилі модерн. Будівельники залишили незафарбованим напис польською мовою “A. L. Goldberg Sрrzedaż komisowy” (А. Л. Гольдберг Комісійний продаж). Будинок Шміда мав внутрішній двір, у якому знаходився найкращий магазин одягу та галантереї Кагана. Про нього говорили, що людина могла увійти сюди абсолютно голою, а вийти одягненою і взутою з голочки, у фраку, казанку, туфлях, рукавичках і з тростиною. Готель “Англійський” відрізнявся не тільки меблями та інтер’єром. Тут у кожному номері був телефон, що робило його надзвичайно зручним для ділових людей. Завершивши справи, можна було зазирнути в ресторани “Ritz” і “Paradies”. Останній прославили “фурданцерки” – дами для танців.

Будинок Шміда був традиційним місцем зустрічей і побачень, звідси починалися прогулянки по першій вулиці Пінська, що мала тротуари. Йдемо “спацерувати по Газі” – так, поєднуючи польські і єврейські слова, говорили до війни у Пінську. (“Гас” — на їдиші вулиця).

[. ] В будинку Шмуеля Рабиновича вхідний портал утворюють дві колони, на фасадах – гірлянди квітів. Тут був магазин іграшок, торгували галантереєю, на другому поверсі знаходилася редакція “Газети Поліської”. Тут же розміщувалося фотоательє Лідера, потім – Каца. Збережені у фондах Музею білоруського Полісся і сімейних архівах старі фотокартки дають уявлення не тільки про майстерність пінських фотографів, а й про тодішню моду на різні атрибути, які перебували в знімальних салонах: крісла, точені і плетені етажерки, мереживні серветки, бутоньєрки, статуетки та книги. Скільки прекрасних, одухотворених осіб зафіксовано на фотознімках тут або в розташованій недалеко звідси фотостудії Вайнтрауба, що була колись на місці маленького скверу, – сотні, тисячі . Нерідко доля зберігає фотознімки довше за тих, хто на них зображений.

Т. Хвагіна, Е. Злобін, І. Ліберман. Пінськ – Поліський Єрусалим. Пінськ, 2007

Друга світова війна і Голокост

Після початку Другої світової війни і включення території Західної Білорусі до складу БРСР Пінськ став центром однойменної області. Вже у вересні 1939 р. у Пінську з’явилися біженці, в основному з Варшави і Лодзі. За даними на 25 жовтня 1939 р. в місті зареєструвався 1771 біженець, більшість з яких складали євреї. У 1940-1941 рр. з Пінська до Сибіру депортували 385 єврейських сімей (883 особи).

4 липня 1941 р. Пінськ окупували частини вермахту. Того ж дня у лісі були розстріляні 16 молодих євреїв-чоловіків. Німецька влада оголосила вбитих жертвами радянського терору. 30 липня 1941 р. в Пінську створено Юденрат, головою якого був призначений колишній директор школи “Тарбут” Довід Альпер. Він відмовився від посади і був розстріляний у серпні 1941 р. Тоді ж біля села Посеничі страчено кілька тисяч євреїв, біля села Козляковичі – ще 1200. Група чоловіків, побачивши кулемети, зробила невдалу спробу врятуватися втечею.

За даними на 25 січня 1942 р., в Пінську перебувало 18017 євреїв, у тому числі 11911 жінок (66,2%) і 6106 чоловіків (33,8%).

Про створення гетто було оголошено 30 квітня 1942 р. Його заселили переважно євреї із сіл Пінського району. Межі гетто проходили вулицями Завальна, Альбрехтовська, Логішинська, Теодорівська (сучасні Завальна, Кірова, Першотравнева, Гоголя, Партизанська). За даними на 1 травня 1942 р. у пінському гетто перебувало 18 644 особи. В гетто діяли кілька синагог і молитовних будинків, великий авторитет серед віруючих мав рабин А. Перлов. Було створено кілька підпільних організацій. Група під керівництвом доктора Едварда Прагера готувалася здійснити втечу з гетто і створити партизанський загін. У групі, на чолі якої стояв Лелек Слуцький, знаходилося 50 осіб. Підпілля підтримувало контакти з членами Юденрату і єврейською поліцією та розробляло план підпалу міста напередодні знищення гетто.

Вранці 29 жовтня 1942 р. почалася ліквідація гетто. Старих, пацієнтів лікарні розстрілювали на місці або на Каролінському кладовищі на території гетто. Під час розстрілів групі у складі 150 осіб вдалося втекти, але більшість з них були знайдені і страчені. Після прочісування гетто, починаючи з 10 листопада 1942 р., на єврейському кладовищі (вул. Пушкінська) було розстріляно ще близько 5000 євреїв. Живими були залишені тільки 150 ремісників, які були поміщені у т.зв. мале гетто. 23 грудня 1942 р. усіх його в’язнів розстріляли. Навесні 1944 року в урочищі Добра Воля окупаційна влада провела роботи зі спалювання трупів і маскування місця масової страти євреїв.

Всього в Пінську в період Катастрофи було знищено близько 25 тис. євреїв. 4 липня 1944 р. до Пінська увійшли радянські війська.

Після війни

За неповними даними, пережити Голокост вдалося 42 пінським євреям. Багато з них стали бійцями партизанських загонів, інші врятувалися завдяки допомозі місцевих жителів. Кільканадцять людей отримали звання “Праведник народів світу”.

Після закінчення війни у Пінськ повернулося кілька сотень євреїв. У 1944 р. вони відновили будівлю однієї з колишніх синагог (вул. Піонерська, 7). У 1948 р. голова громади Шолом Южук звернувся з проханням про реєстрацію громади і синагоги. Роком пізніше будівлю синагоги було конфісковано. Представник групи євреїв міста В. Бурдо намагався опротестувати це рішення, але будівлю синагоги передали спортивній школі. Рабин Арон Потаповський, який проживав у приміщенні синагоги, не виїжджав з будівлі та збирав міньян до 1954 р. У 1960-х рр. у Пінську діяла незареєстрована єврейська громада (близько 80 осіб) зі своїм рабином. У 1966 р. в Пінську була закрита остання синагога.

Єврейське життя почало відроджуватись у 1992 р., коли було створено єврейське культурно-просвітницьке товариство ім. Х. Вейцмана. 20 квітня 1993 р. зареєстровано пінську юдейську релігійну громаду. 10 квітня 1995 р. після капітального ремонту в Карлін-Столінській синагозі (вул. Іркутсько-Пінської дивізії, 12) вперше після війни відновилися богослужіння. У 2000 р. в Пінську відкрито єдину в Білорусі єврейська школа-інтернат “Бейс-Аарон”. У 2014 р. для школи було побудовано нову будівлю та надано ім’я Братів Бєльських.

У 2005 році відкрито і освячено микву (вул. Бєлова, 18). Біля микви вже кілька років працює Музей єврейської історії, створений Йосипом Ліберманом, очільником єврейської громади Пінська.

Варто побачити

• Карлін-столінська синагога (1901-1904),вул. Іркутськ-Пінської дивізії, 12
• Колишня “конфедератська” синагога (1889, вул. Кірова, 109
• Колишній єврейський сирітський притулок, вул. Горького, 63
• Колишня єврейська лікарня, вул. Завальна, 9
• Колишній гуртожиток для студентів карлінської єшиви (20-ті рр. XX ст.), під час гітлерівської окупації в цьому будинку знаходився Юденрат, вул. Радянська, 42
• Колишній єзуїтський колегіум (XVII ст.), пл. Леніна; Музей білоруського Полісся
• Костел святого Карла Борромео (1770-1782), міський концертний зал, вул. Кірова, 37
• Колишній монастир францисканців з костелом Вознесіння Діви Марії (XIV-XVIII ст.), вул. Леніна
• Дзвіниця (поч. XIX ст.), реконструювалася в 1920-і рр., вул. Леніна
• Палац Бутримовичів “Пінський Мур” (1794), вул. Леніна, 44
• Колишнє дворянське училище (1858 р.), перша гімназія, вул. Леніна, 39
• Варваринська церква (1786), колишній бернардинський костел, вул. Радянська, 34
• Колишній готель Колодного (кін. XIX ст.), вул. Леніна, 5
• Колишній готель Варшавський, вул. Костюшка, 35
• Колишній готель Брістоль, вул. Дніпровської Флотилії, 39
• Колишній готель (Мебльовані кімнати Арона Гольцмана – один із колишніх пінських публічних будинків), вул. Бєлова, 2; колишня вулиця Бони Сфорци

Околиці

Погост-Загородський (34 км) колишня єшива і синагога (кін. XIX ст.); знищене єврейське кладовище; церква св. Кирила і Мефодія (XIX ст.); пам’ятник жертвам Голокосту в урочищі Мала Долина, у лісі недалеко від дороги до села В’яз і на території колишнього гетто

Логишин (22 км): Церква Св. Трійці; Церква Петра і Павла із зображенням Матері Божої Логишинської, “Королева Полісся” (1907-1909). Єврейське кладовище з близько 100 надгробками, пам’ятник на місці розстрілів євреїв в православному цвинтарі

Мапа

Фотографії

Пінськ. Колишня гімназія (1868 р), в якій навчався Х. Вейцман. Вул. Леніна 39 Pińsk, dom modlitwy rabina Perłowa, 1901 rok Пінськ. Колишній готель Пінхуса Колодного. Вул. Леніна 5 Пінськ. Колишній колегіум єзуїтів (18 ст.). Музей Полісся. Вул. Леніна 22 Пінськ. Колишній магазин Пінхуса Колодного, вул. Леніна 55 Пінськ. Колишній театр “Казино” (1912 р.). Драматичний театр – вул. Коржа 19 Пінськ. Колишній францисканський монастир (17-18 ст.). Вул. Леніна 16 Пінськ. Село Посенічі. Меморіальний знак на місці розстрілу. Пінськ. Палац Бутрімовича. Вул. Леніна 44 Пінськ. Палац Бутрімовича. Вул. Леніна 44 Пінськ. Будинок Леонтіни Орди. Початок ХХ ст., вул. Леніна 38 Пінськ. Довоєнна забудова. Вулиця Леніна (колишня Костюшка, Велика Київська, Велика Спаська, Велика Францисканська) Пінськ. Довоєнна забудова. Вулиця Леніна (колишня Костюшка, Велика Київська, Велика Спаська, Велика Францисканська) Пінськ. Довоєнна забудова початку ХХ ст. Вул. Радянська Пінськ. Мацева біля будівлі єврейської громади. Вул. Бєлова 18 Пінськ. Мацева біля будівлі єврейської громади. Вул. Бєлова 18 Пінськ. Будівля єврейської громади. Міква. Вул. Бєлова 18. Пінськ. Будівля єврейської громади. Музей. Вул. Бєлова 18 Пінськ. Будівля єврейської громади. Музей. Вул. Бєлова 18 Пінськ. Будівля єврейської громади. Вул. Бєлова 18 Пінськ. Костел Успіння Діви Марії (17-18 ст.). Вул. Леніна 18 Пінськ. Музей Полісся, вул. Леніна 22 Пінськ. Музей Полісся, вул. Леніна 22 Пінськ. Синагога (19 ст.) Общинний центр, вул. Іркутсько-Пінської дивізії 12 Пінськ. Вул. Дніпропетровської флотилії. Графіті на мосту через р. Піну. Пінськ. Графіті на розі вул. Леніна та Комсомольської. Show all photos (26)

Інші матеріали

Ключові слова

Проект фінансується Європейським Союзом
в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства
в рамках Програми прикордонного співробітництва
«Польща – Білорусь – Україна».