Чи можна заправляти вогнегасники

0 Comments

Вогнегасники: обліковуємо, обслуговуємо, списуємо

З метою забезпечення пожежної безпеки кожна установа повинна бути обладнана вогнегасниками. Яка кількість вогнегасників та якого типу повинна знаходитися в установі? Хто в установі уповноважений зай­матися вирішенням протипожежних питань? Як часто необхідно проводити періодичний огляд та технічне обслуговування вогнегасників? Як правильно обліковувати та списувати вогнегасники? Про все це піде мова у цій статті.

Організаційні питання

На кожному поверсі будинку адміністративного/побутового призначення і громадського будинку має бути в наявності не менше двох переносних (порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини 5 кг і більше.

Однак з 26.01.2020 р. (дата набрання чинності наказом МВС від 28.10.2020 р. № 765 «Про затвердження Змін до Правил експлуатації та типових норм належності вогнегасників») кількість вогнегасників залежить від площі поверху. Тож тим установам, в яких норматив забезпеченості вогнегасниками не виконується, доведеться докупити недостатні Детальніше – за посиланням.

Забезпечити пожежну безпеку в установі — першочергове завдання кожного керівника. Перш за все для цього необхідно обладнати всі виробничі, складські, лабораторні, адміністративні та громадські будівлі та споруди об’єктів різного призначення переносними або пересувними первинними засобами пожежогасіння, протипожежним устаткуванням, інвентарем та установками автоматичного виявлення та гасіння пожеж.

Серед первинних засобів пожежогасіння одним з найефективніших є вогнегасники. Тип та необхідну кількість вогнегасників визначають відповідно до Правил експлуатації та типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом МВС від 15.01.2018 р. № 25.

Разом з тим, для деяких бюджетних установ та закладів норми первинних засобів пожежогасіння передбачено окремими документами. Наприклад, для закладів освіти такі норми встановлено у додатку 2 до Правил пожежної безпеки для навчальних закладів та установ системи освіти України, затверджених наказом МОН від 15.08.2016 р. № 974.

До речі, при виборі вогнегасників для комплектації транспортних засобів слід керуватися Нормами оснащення вогнегасниками колісних транспортних засобів, затвердженими постановою КМУ від 08.10.97 р. № 1128 . Наприклад, на легковий автомобіль достатньо придбати один вогнегасник порошковий із зарядом вогнегасної речовини не менше 2 кг.

Який же вогнегасник краще придбати установі?

Існує декілька типів вогнегасників: водяний, водопінний (у т. ч. аерозольний), газовий (у т. ч. вуглекислотний), порошковий.

Всі вони маркіруються буквами, що характеризують тип вогнегасника, і цифрами, які позначають масу вогнегасної речовини, що знаходиться в його корпусі. Наприклад, ВП-5 – вогнегасник порошковий з масою вогнегасної речовини 5 кг.

Для вибору типу та необхідної кількості вогнегасників слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, характер їх взаємодії з вогнегасними речовинами, а також площу приміщень, будинків і споруд.

Необхідну кількість вогнегасників визначають окремо для кожного поверху та приміщення об’єкта.

Отже, основними критеріями вибору типу і необхідної кількості вогнегасників є:

1) категорія за вибухопожежною та пожежною небезпекою виробничих, складських та лабораторних приміщень (визначається відповідно до вимог ДСТУ Б В.1.1-36:2016 «Визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою»);

2) клас можливої пожежі (визначено в ДСТУ EN 2:2014 «Класифікація пожеж» (EN 2:1992, EN 2:1992/A1:2004, IDT);

3) придатність вогнегасника для гасіння пожежі певного класу та відповідність умовам його експлуатації;

4) вогнегасна здатність вогнегасника конкретного типу;

5) захищувана площа;

6) до використання допускаються вогнегасники з конкретним типом (маркою) вогнегасної речовини, з якою вогнегасник має підтвердження відповідності вимогам національних стандартів.

Якщо на об’єкті можливі осередки пожеж різних класів, слід обирати вогнегасники окремо для кожного класу пожежі або віддавати перевагу більш універсальному вогнегаснику. При виборі таких вогнегасників їх мінімальна кількість має дорівнювати більшому значенню, що отримане для кожного класу пожежі окремо.

Вогнегасники, якими оснащується установа, повинні відповідати вимогам ДСТУ 3675-98 «Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань», ДСТУ 3734-98 (ГОСТ 30612-99) «Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги», ДСТУ EN 3-7:2014 «Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань» (EN 3-7:2004+A1:2007, IDT) та ДСТУ EN 1866-1:2014 «Вогнегасники пересувні. Частина 1. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань» (EN 1866-1:2007, IDT)», технічних умов, експлуатаційних документів виробників і бути сертифікованими в Україні.

Відповідальні за пожежну безпеку

Відповідальними за своєчасне та повне забезпечення об’єктів вогнегасниками, утримання вогнегасників у працездатному стані, їх техобслуговування, організацію навчання працівників правилам застосування вогнегасників за призначенням є насамперед керівники закладів.

Але безпосередньо питаннями, що стосуються забезпечення пожежної безпеки в кожній установі, повинна займатися відповідальна особа (інженерно-технічний працівник установи). Таку особу призначають наказом або розпорядженням керівника (п. 2 розд. II Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій від 30.12.2014 р. № 1417).

Основні обов’язки та повноваження особи, відповідальної за пожежну безпеку на об’єкті, мають бути відображені у відповідних у посадових інструкціях, обов’язках, положеннях про підрозділ.

Серед основних обов’язків цієї особи є:

— виконання вимог Правил № 1417;

— утримання вогнегасників у працездатному стані шляхом своєчасного проведення їх огляду та організації технічного обслуговування;

— контроль за систематичним веденням експлуатаційних документів;

— контроль за технічним станом вогнегасників, строком їх експлуатації, списанням по закінченні їх гарантійного строку експлуатації;

— навчання працівників установи застосовуванню вогнегасників за призначенням.

Особа, відповідальна за пожежну безпеку, перед розміщенням на об’єкті вогнегасника обов’язково повинна провести його первинний огляд.

Важливо! Під час проведення первинного огляду встановлюють:

1) наявність сертифіката відповідності;

2) наявність інструкції з експлуатації та паспорта на кожний вогнегасник;

3) цілісність пломб на запірних пристроях;

4) наявність чи відсутність зовнішніх пошкоджень на корпусах вогнегасників;

5) положення стрілок індикаторів тиску закачних вогнегасників (у межах робочого діапазону);

6) наявність у маркуванні та в експлуатаційній документації відомостей про виробника, дату виготовлення (продажу) і технічного обслуговування.

Субрахунок для обліку вогнегасників

Порядокзастосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затверджений наказом Мінфіну від 29.12.2015 р. № 1219, передбачає, що облік предметов протипожеженого призначення слід вести у складі господарського інвентарю на субрахунку 1812 «Малоцінні та швидкозношувані предмети».

Але в описі субрахунку 1016 «Інструменти, прилади, інвентар» (підгрупа 3)також є господарський інвентар, до якого входять предмети протипожежного значення – гідропульти, стендери, драбини ручні тощо.

Отже, вогнегасники можна обліковувати як у складі запасів, так і як основні засоби.

Так як же правильно визначити субрахунок для обліку вогнегасника?

Тут слід орієнтуватися перш за все на передбачуваний (очікуваний) строк його корисного використання (не на фактичний!). Де його взяти? У паспорті. Саме в ньому має бути зазначений такий показник як термін служби вогнегасника.

Є таки вогнегасники, які не підлягають перезаряджанню, наприклад, пристрій вогнегасний водопінний аерозольний. Строк його служби зазвичай не більше року та й коштує він не дорого. Такий вогнегасник сміливо зараховуйте до запасів на субрахунок 1812.

Пам’ятайте, що вартість МШП, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів, тобто списується з балансу (п. 37 розд. II Методрекомендацій з обліку запасів). При цьому робиться проведення: Дт 8013, 8113 — Кт 1812. Але це не означає «списали та забули». В місцях експлуатації і за відповідальними особами обов’язково слід продовжувати вести їх оперативно-кількісний облік протягом строку їх фактичного використання.

Також є вогнегасники неодноразового використання, які можна перезаряджати. Їх можна експуатувати більше 1 року.

І тут постає дилема: зарахувати вогнегасник до складу основних засобів (субрахунок 1016 «Інструменти, прилади, інвентар») або до складу МНМА (субрахунок 1113 «Малоцінні необоротні матеріальні активи»)?

Під час вирішення цього питання слід орієнтуватися на вартісний критерій,прийнятий у вашій конкретній установі для зарахування на баланс об’єктів як ОЗ, та зафіксований у наказі про облікову політику.

Наприклад, в вашій установі встановлено вартісний критерій для віднесення об’ектів до ОС на рівні 10 тис грн.

Термін придатності переносного порошкового вогнегасника (використовують, зокрема, в адміністративних, складських, підвальних приміщеннях, на автомобілях) складає 10 років експлуатації. Вартість вогнегасників такого типу значно менше 10 тис грн (десь 190 – 700 грн). А ось більш потужний вуглекислотний пересувний вогнегасник (використовують для всіх будівель і споруд, в яких зберігаються цінні і легко забруднюючиєся матеріали, обладнання та речовини – склади, музеї, офісні приміщення, бібліотеки та інше) може коштувати більше 10 тис. грн.

Тож у цьому випадку субрахунок для обліку вибираємо з огляду на встановлений в установі вартісний критерій: у першому випадку зараховуємо переносний вогнегасник на субрахунок 1113, а в другому — на субрахунок 1016.

Нагадаю, що придбання необоротного активу передбачає збільшення внесеного капіталу, отже, застосування субрахунку 5411 «Цільове фінансування». Далі на прикладі розберемо це.

Установи зараховують на баланс вогнегасники за первісною вартістю. У разі придбання за плату таку вартість визначають виходячи з суми, сплаченої постачальнику.

Вогнегасникам слід присвоїти номенклатурні (для МНМА) чи інвентарні номери (для ОС). При цьому предметам одного найменування, якості матеріалу та ціни встановлюється один номенклатурний номер.

Перші чотири знаки інвентарного (номенклатурного) номера означають номер субрахунку, п’ятий – підгрупу, всі інші знаки – порядковий номер предмета у підгрупі. Для тих груп основних засобів, для яких не виділені підгрупи, п’ятий знак може позначатись нулем.

Інвентарні та номенклатурні номери зберігаються за об’ектами обліку на весь період перебування їх в установі.

На кожен вогнегасник бухгалтерії слід завести інвентарну картку. При цьому однорідні активи можуть обліковуються на картках групового обліку.

За яким КЕКВ придбавати

Під час визначення КЕКВ при витрачанні бюджетних коштів, як завжди, керуємось Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Мінфіну від 12.03.2012 р. № 333.

Видатки на придбання вогнегасників слід проводити за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар». Це в тому випадку, якщо купуєте вогнегасники, які будуть обліковуватися на субрахунках 1812 та 1113.

Якщо ж вогнегасник відповідає за строком служби та вартісним критеріем, прийнятим в установі, об’єкту ОЗ, то його придбання слід здійснювати за КЕКВ 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування».

Періодичний огляд вогнегасників

До обов’язків відповідальної особи віднесено ведення Журналу обліку вогнегасників на об’єкті (далі — Журнал). Його форма наведена у додатку 2 до Правил № 25.

При введенні вогнегасника до експлуатації до Журналу відповідальна особа записує таку інформацію:

  • тип і обліковий номер кожного вогнегасника;
  • місце розташування вогнегасника в установі;
  • дату проведення огляду вогнегасника;
  • висновки за результатами огляду вогнегасника;
  • перелік вжитих заходів щодо усунення виявлених недоліків;
  • дату направлення вогнегасника на технічне обслуговування та дату повернення його з техобслуговування;
  • найменування організації, яка здійснила технічне обслуговування вогнегасника.

Для забезпечення робочого стану та якісної експлуатації вогнегасників в кожній установі має бути організовано їх періодичний огляд.

Огляд вогнегасників здійснює особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, не рідше одного разу на місяць.

Під час огляду перевіряються:

1) відповідність типу і заводського номера вогнегасника зареєстрованому обліковому номеру та місцезнаходженню на об’єкті;

2) наявність інструкції з експлуатації та паспорта на вогнегасник;

3) дата проведення технічного обслуговування, яка має відповідати вимогам експлуатаційної документації;

4) наявність та цілісність пломби, пристрою блокування (запобіжної чеки), розтруба або гнучкого рукава (відповідно до типу вогнегасника) та кронштейна (якщо передбачено конструкцією);

5) наявність зовнішніх пошкоджень вогнегасників та слідів корозії на них;

6) положення стрілки індикатора тиску кожного закачного вогнегасника (крім вогнегасників, у яких індикатор тиску не передбачено виробником), яка має бути в межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора), залежно від температури експлуатації;

7) наявність пошкоджень маркування (етикетки) кожного вогнегасника.

Результати оглядів реєструються особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, в Журналі обліку вогнегасників.

Технічне обслуговування вогнегасників

Технічне обслуговування вогнегасника – це комплекс операцій, спрямованих на перевірку вогнегасника та забезпечення його працездатності для очікування застосування за призначенням, транспортування і зберігання, або прийняття рішень щодо ремонту чи зняття його з експлуатації.

До стадій технічного обслуговування вогнегасника відносять:

  • технічне діагностування,
  • ремонт,
  • технічне опосвідчення,
  • перезарядження.

Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, зобов’язана організувати техобслуговування вогнегасників у таких випадках:

1) пошкодження або відсутність маркування, пломб або пристроїв блокування на них;

2) наявність механічних пошкоджень і слідів корозії на їх корпусах або запірно-пускових пристроях;

3) відсутність робочого тиску в корпусі та (або) наявність надмірного тиску (длявогнегасників закачного типу);

4) після використання за призначенням;

5) після закінчення гарантійного терміну експлуатації, передбаченого експлуатаційною документацією виробника.

Техобслуговування вогнегасників здійснюється підприємствами з технічного обслуговування вогнегасників (далі – ПТОВ), що мають відповідну ліцензію з надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення відповідно до вимог ДСТУ 4297:2004 «Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги», норм, правил (настанови з технічного обслуговування вогнегасників), установлених їх виробником, та інших нормативних документів і нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки.

Під час огляду вогнегасників після надходження з технічного обслуговування особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, перевіряє наявність на корпусі вогнегасника етикетки ПТОВ, форма та зміст якої наведені в додатку 3 до Правил № 25.

Таку етикетку ПТОВ прикріплює якщо за результатами технічного діагностування вогнегасник визнано придатним до подальшого очікування застосування за призначенням. На ній здійснюють спеціальне маркування про проведене технічне діагностування (контрольний знак жовтого кольору) та зазначають дату проведення технічного діагностування та номер посвідчення виконавця техобслуговування вогнегасника. Після проведення техобслуговування на етикетці зазначають термін наступного обов’язкового технічного обслуговування.

Передача вогнегасника на техобслуговування оформлюється Актом передачі на ремонт, реконструкцію та модернізацію основних засобів. А приймання вогнегасників після технічного обслуговування оформлюється Актом приймання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих основних засобів. Обидва ці акти складаються у двох примірниках і підписуються представниками установи та ПТОВ. Їх форми затверджено наказом Мінфіну від 13.09.2016 р. № 818.

Саме підписаний споживачем або його представником акт засвідчує, що послуги з техобслуговування вогнегасників надано згідно з умовами договору.

До речі, виробники або постачальники зобов’язані забезпечити проведення технічного обслуговування вогнегасників на всій території України за регіональним принципом (розподілом) шляхом створення власних ПТОВ або надання повноважень існуючим ПТОВ, перелік яких наводиться в паспорті на кожний вогнегасник.

Зупинюсь на строках перезарядження вогнегансників. Так, згідно з п.п. 4.5.34.5.5 ДСТУ 4297:2004 перезаряджати вогнегасники треба:

  • водні та водопінні — з періодичністю не рідше одного разу на рік;
  • порошкові — з періодичністю не рідше одного разу на 2 роки, якщо виробниками не передбачений більший термін. Порошкові вогнегасники, які встановлені на дорожньо-транспортних засобах або зазнали під час експлуатації дію несприятливих кліматичних і (або) механічних факторів, повинні заряджатися не рідше одного разу на рік;
  • вуглекислотні вогнегасники — з періодичністю не рідше одного разу на 5 років.

Зверніть увагу на те, що навіть під час проведення огляду, ремонту чи перезарядження не можна залишати об’єкт без протипожежного засобу. Вогнегасники, надані на техобслуговування (ремонт, проведення випробувань або перезарядження), мають бути замінені на резервні вогнегасники з технічними характеристиками, які не можуть мати нижчі технічні характеристики ніж ті, що проходять техобслуговування (п. 4 розд. III Правил № 25).

На технічне обслуговування з об’єкта одночасно дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

КЕКВ для техобслуговування та його бухоблік

Згідно з п. 15 п.п. 2.2.4 Інструкції № 333 оплату послуг з технічного обслуговування вогнегасників (у тому числі перезарядки) слід здійснювати за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)».

Щодо відображення витрат на техобслуговування в бухобліку, то тут варто звернуте увагу на таке.

По-перше, термін служби вогнегасників, як правило, перевищує 1 рік, а їх вартість все ж таки не велика. Тож основна їх маса всеж-таки потрапить на субрахунок 1113 як МНМА.

По-друге, відповідно до п. 2 розд. ІІІ НП(С)БО 121 «Основнізасоби» вартість технагляду, техобслуговування та ремонту відноситься до витрат на утримання об’єкта. А витрати на утримання, які здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід або потенціалу корисності на первісно оціненому рівні продуктивності, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були понесені.

Отже, в бухобліку на підставі Акта виконаних робіт, що підтверджує факт здійснення техобслуговування, вартість таких робіт слід відносити на витрати та відображати записом: Дт 8013, 8113 «Матеріальні витрати» — Кт 6211 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками».

Списання непридатних вогнегасників

Не виключено, що при проведенні чергового технічного діагностування, яке проводять ПТОВ, може бути виявлено, що вогнегасник є непридатним до подальшої експлуатації. Про це складають Акт дефектації вогнегасників з висновком щодо визнання вогнегасника непридатним до використання (або інший документ, що підтверджуєнепридатність вогнегасника для подальшого використання). Такий засіб пожежогасіння підлягає зняттю з експлуатації та утилізації. І тут є свої нюанси, адже маємо справу з небезпечним предметом.

За наявності відповідного документа постійно діюча комісія установи з дозволу керівника установи приймає рішення про списання вогнегасників і складає Акт списання основних засобів (часткової ліквідації). Його форма затверджена наказом Мінфіну від 13.09.2016 р. № 818.

Чи може установа самостійно знищити непридатний вогнегасник? Звісно, що займатися цією справою самостійно жодна бюджетна установа не може. Адже процес утилізації досить складний та включає переробку вогнегасної речовини, що не підлягає регенерації, утилізацію складових частин і корпусу вогнегасника. Саме тому утилізацію вогнегасника слід доручити ПТОВ, з яким укладено договір на техобслуговування вогнегасників.

До речи, досить часто спеціалізовані підприємства повертають демонтовані вогнегасники їх колишнім власникам, тобто їх металеви корпуси.

І для цього є певні законодавчі підстави. Так, відповідно до вимог п. 23 Порядку списання об’єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2007 р. № 1314,усі вузли, деталі, матеріали й агрегати розібраного та демонтованого устаткування, придатні для ремонту іншого устаткування або для подальшого використання, а також матеріали, отримані в результаті списання майна, підлягають оприбуткуванню з відображенням у бухгалтерському обліку на рахунках обліку запасів. Непридатні для використання вузли, деталі, матеріали й агрегати установа повинна оприбуткувати як вторинну сировину (металобрухт тощо).

Тому повернуті корпуси вогнегасників необхідно оприбутковувати як металобрухт на субрахунок 1815 «Активи для розподілу, передачі, продажу». Адже вилучений брухт утримується для подальшої реалізації.Оприбуткування матеріальних цінностей, тобто вторинної сировини (металобрухту), установа здійснює на підставі накладної (акта приймання матеріальних цінностей).

Що стосується оцінки вилученого металобрухту, то такі активи підлягають оприбуткуванню за чистою вартістю реалізації, або вона визначається виходячи з вартості подібних запасів (п. 15 розд. ІІ Методрекомендацій з бухобліку запасів суб’єктів держсектору, затверджених наказом Мінфіну від 23.01.2015 р. № 11).

Тобто при оцінці таких активів слід орієнтуватися на очікувану ціну їх реалізації за мінусом потенційних витрат на продаж. Для цього можна скористатися даними прайс-листів приймальних пунктів і визначити середню ціну брухту металів у відповідному регіоні. Результати оцінки металобрухту слід відобразити в Акті оцінки довільної форми.

Для бюджетних установ реалізація металобрухту — це операція, пов’язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів. Під час здійснення операцій із металобрухтом установам необхідно керуватися Законом України «Про металобрухт» від 05.05.99 р. № 619-XIV.

Зверніть увагу: раніше всі операції з металобрухтом мали право здійснювати лише спеціалізовані підприємства або спеціалізовані металургійні переробні підприємства та їх приймальні пункти. Але з 14.11.2020 р. діяльність, пов’язану із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту, можуть здійснювати не тільки спеціалізовані підприємства. Це стало можливим у результаті прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо детінізації ринку металургійної сировини та операцій з металобрухтом» від 14.07.2020 р. № 776-IX. Тож здавати металобрухт можна як спеціалізованим підприємствам, так і будь-яким іншим суб’єктам господарювання. Вимоги до суб’єктів господарювання, що здійснюють заготівлю металобрухту та операції з металобрухтом, прописані в ст. 5 Закону «Про металобрухт».

Разом з тим, не варто мати справу із заготівельниками-фізособами. Звісно, якщо не хочете стати фігурантом кримінального провадження. Адже заготівля і переробка металобрухту фізичними особами загрожують їм притягненням до кримінальної відповідальності (ст. 213 Кримінального кодексу України). Тому будьте максимально обачні.

Кошти, отримані від реалізації металобрухту, належать до четвертої підгрупи першої групи власних надходжень бюджетних установ. Вони зараховуються до доходу спеціального фонду кошторису установив повному обсязі. Ці надходження слід відображати за кодом доходів 25010400 «Надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна)».

Згідно із ст. 13 БКУ використовувати такі надходження можна на:

  • ремонт, модернізацію або придбання нових необоротних активів і матеріальних цінностей;
  • покриття витрат, пов’язаних з організацією збирання та транспортування брухту на прий­мальні пункти;
  • господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Приклад обліку придбання, техобслуговування та списання вогнегасників

Операції, пов’язані з придбанням, технічним обслуговуванням та списанням вогнегасників розглянемо на умовному прикладі.

Приклад. Установа придбала вогнегасники в кількості 6 штук на загальну суму 5160,00 грн. Усі вони були введені в експлуатацію.

До ПТОВ передано на техобслуговування 3 вогнегасника, які деякий час вже були в експлуатації в установі. Варстісь техобслуговування склала 216 грн.

Також було списано як непридатні для подальшого використання, ремонту та перезарядження за результатами технічного діагностування ПТОВ, 2 вогнегасника. Їх загальна первісна вартість становить 1200,00 грн.

Після списання вогнегасників оприбутковано їх корпуси як металобрухт на загальну суму 80 грн за даними Акта оцінки, складеного комісією установи.

Згодом металобрухт реалізовано. Відповідно до договору купівлі-продажу загальна вартість переданого на підставі акта приймання лому — 75,00 грн. Грошові кошти за реалізований металобрухт заготівельник перерахував на спеціальний реєстраційний рахунок установи.

Зміст господарської операції

Кореспонденція субрахунків

Сума, грн

№ м/о

дебет

кредит

Придбання

1. Отримано асигнування

Вогнегасники

Вогнегасник — це технічний пристрій, який призначений для гасіння пожежі (на початковій стадії її виникнення).

Із видами, призначенням та правилами використання вогнегасників у конкретних виробничих умовах працівників знайомлять під час проведення інструктажів.

Для фарбування вогнегасників (та інших засобів пожежогасіння) використовують червоний сигнальний колір.

Класифікувати вогнегасники можна по-різному:

  • за вогнегасильною речовиною
  • за об’ємом корпусу
  • за способом подачі вогнегасильної речовини
  • за конструкцією пускових пристроїв

Сфера використання вогнегасника визначається властивостями вогнегасильної речовини, що в ньому міститься.

Пінні вогнегасники використовують для гасіння тліючих матеріалів, горючих рідин. Однак, їх не можна застосовувати для гасіння устаткування, що знаходиться під напругою, для гасіння сильно нагрітих або розплавлених речовин, а також речовин, які вступають з водою в хімічну реакцію, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла і розбризкуванням горючої суміші. Також пінні вогнегасники не підходять для гасіння речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (бавовна, піроксилін і тому подібне), горючих металів (натрій, магній). Ще один недолік пінних вогнегасників — вузький температурний діапазон: від +5°С до +50°С.

Порошкові вогнегасники використовуються для гасіння практично всіх видів пожеж, в тому числі і електроустаткування під напругою. Температурний діапазон досить широкий і може сягати від −50°С до +50°С. Однак і ці вогнегасники мають недолік — забруднення порошком об’єкта, який гасимо, та запилення території навколо нього.

Вуглекислотні вогнегасники гасять загорання за рахунок значного охолодження зони горіння струминою вуглекислоти СО2, яка, випаровуючись, перетворюється на вуглекислий газ (а він, як відомо, не підтримує горіння). До недоліків вуглекислотних вогнегасників можна віднести можливість обмороження вуглекислотою при необережному їх використанні. Переваг же у цих вогнегасників більш ніж достатньо. Зокрема, ними можна гасити електрообладнання під напругою. Суттєвим «плюсом» є відсутність слідів вогнегасильної речовини. Також вуглекислотний вогнегасник дає можливість усунути загорання у важкодоступних місцях, куди доступ піни або порошку може бути проблематичним.