Коли живцювати пухирник

0 Comments

Пухирник звичайний

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Пухирник звичайний?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Пухирник звичайний (Utricularia vulgaris) — вид рослин роду пухирник (Utricularia).

Коротка інформація Пухирник звичайний, Охоронний статус .

Будова

Водяна рослина, що вільно плаває і не прикріплена до ґрунту. Стебло пірчасторозсічене на війчасті дольки, що схожі на волоски. По рослині розміщені досить великі пухирці, що можуть ловити дрібних водних комах. Кожен пухирець має ротовий отвір, по краях якого ростуть розгалужені волоски та декілька шорстких щетинок. Ротова порожнина відкривається від дотику тваринки. Жертву засмоктується в середину з током води. Назад вона вибратися не може, бо клапан відразу закривається. У пухирці тварина перетравлюється рослиною. Стебло може досягати 1-2 м. Суцвіття виступає над водою під час квітування. Це китиця із 5–10 квіток із чашечкою та віночком, що мають форму двох «губів». По золотисто-жовтому віночку проходять оранжеві смужки (на опуклині нижньої губи).

Поширення та середовище існування

Рослина широко поширена на Кавказі, у Західному та Східному Сибіру, Арктиці, Далекому Сході, Середній Азії, Середній та Атлантичній Європі, Середземномор’ї, Малій Азії, Китаї, Японії та Північній Америці. В Україні росте на півночі. На півдні Лісостепу та в Криму зустрічається дуже рідко.

Пухирник звичайний переважно зростає у замкнених та малопроточних водоймах.

Пухирник малий Utricularia minor L.

Таксономічна належність: Родина Пухирникові — Lentibulariaceae.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Наукове значення: Рідкісна водна комахоїдна рослина, яка скорочує своє поширення.

Ареал виду та його поширення в Україні: Арктика, Європа (Скандинавія, Середня та Атлантична), Кавказ, Зх. та Сх. Сибір, Далекий Схід, Середня Азія, Гімалаї, Японія, Китай, Пн. Америка. В Україні — лісова зона (переважно Полісся) та Лісостеп — зрідка, Степ — дуже рідко, по долинах великих річок. Адм. регіони: Вл, Рв, Жт, Кв, Чн, Хм, Вн, Чк, Кд, Пл, Хр, Лг.

Чисельність та структура популяцій: Популяції нечисленні та невеликі за розміром, утворюють у водоймах неширокі смуги і плями, добре помітні під час квітування. Місцезнаходження в лісостеповій та степовій зоні потребують підтвердження.

Причини зміни чисельності: Коливання рівня води, забруднення водойм, меліорація навколишніх територій.

Умови місцезростання: Піонерний вид прісноводних замкнених та малопроточних ацидофільних водойм із мулувато-піщаними та мулувато-торфовими донними відкладами, в озерах, старицях, на обводнених торфовищах на глибині 5–100 см. При коливанні рівня води життєвість видів знижується. Характерний вид угруповань кл. Utricularietеa intermediominoris. Діагностичний вид союзу SphagnoUtricularion. Гідрофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гелофіт. Рослина плаває у воді або лежить на прибережному мулі; стебла 5–15 см завдовжки. Кореневища редуковані. Листки чергові, розсічені на вузьколінійні долі, всі однакові за будовою і можуть нести ловчі пухирці 1–1,5 мм в діаметрі. Пухирці мають клапани, які відкриваються всередину і уловлюють дрібних водних безхребетних тварин. Суцвіття китиця з 2–6 квіток на квітконосі 5–15 см заввишки, що виступає над поверхнею води. Віночок 7–12 мм завдовжки, світло-жовтий з червоними смужками, із короткою трубочкою та двогубим відгином. Шпорка коротка, нижня губа віночка видовжена. Плід багатонасінна коробочка. Цвіте в липні–серпні, плодоносить у вересні. Розмножується зрідка насінням, частіше — вегетативно (туріонами та частинами рослини).

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Поліському, Рівненському та Черемському ПЗ, Шацькому НПП, Надслучанському (Рівненська обл.) та Нижньоворсклянському (Полтавська обл.) РЛП. Заборонено порушення умов місцезростань, розчищення дна водойм, їх осушення.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, торфотвірне.

Джерело: Андрієнко, Попович, Шеляг-Сосонко, 1986; Бай- рак, Стецюк, 2005; Макрофиты-индикаторы изме- нений природной среды, 1993; Орлов, 2005.