Хто такий Володимир В’ятрович та чим відомий скандальний декомунізатор

Володимир В’ятрович був одним з головних лобістів і, фактично, куратором процесу декомунізації в Україні.

Володимира В’ятровича звільнили з посади голови Українського інституту національної пам’яті. Він обіймав цю посаду з 2014 року і запам’ятається як головний ініціатор декомунізації в країні. У той же час, його діяльність супроводжувалася низкою скандалів. УНІАН вирішив нагадати, якими саме, і чим відомий історик.

Біографія Володимира В’ятровича

Володимир В’ятрович народився у Львові 7 червня 1977 року. Після закінчення школи в 1994-1999 вчився на істфаці Львівського університету за спеціальністю “історія України”. У рік Помаранчевої революції в 2004 захистив кандидатську дисертацію на тему діяльність Української повстанської армії.

З 2002 по 2008 рік очолював Центр досліджень визвольного руху у Львові. У 2007 році прийшов в Український інститут національної пам’яті. Працював представником інституту у Львівській області, а через рік очолює архівний відділ інституту.

У 2008 працює радником з науково-дослідної роботи голови СБУ. З жовтня того ж року по березень 2010 – директор галузевого державного архіву Служби безпеки України в Києві.

У 2010-2011 працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. А в березні 2014 року призначений директором Українського інституту національної пам’яті, де працював аж до сьогодні.

Активний учасник Євромайдану. Балотувався на останніх парламентських виборах від Європейської солідарності, однак його місце в списку (№25) виявилося непрохідним.

Автор багатьох історичних книг на тему діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії, національно-визвольного руху в Україні в першій половині 20 століття. Нагороджений Хрестом Івана Мазепи, лауреат премії імені Василя Стуса (2012) – за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ, та актуальну публіцистичну працю “Історія з грифом “Секретно”. Працював і викладав в декількох університетах.

Одружений, виховує сина 2016 року народження.

“Двигун” декомунізації в Україні

Володимир В’ятрович був одним з головних лобістів і, фактично, куратором процесу декомунізації в Україні, в тому числі – прийняття відповідних законів Верховною Радою в 2015 році.

Лобіюючи закони, історик заявляв, що відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності була однією з причин, які призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Також він зазначав, що носії радянських цінностей нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих ДНР і ЛНР.

У жовтні 2015 Український інститут національної пам’яті під керівництвом В’ятровича оприлюднив список із 520 осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію. Назви вулиць та інші топоніми на їхню честь повинні бути змінені до 21 листопада 2015 року. Таким чином, в українських містах і селах на законних підставах почали прибирати радянську символіку, пам’ятники Леніну та інших радянських діячів, а також перейменовувати вулиці. Також були перейменовані ряд населених пунктів, в тому числі два облцентри – Дніпро (колишній Дніпропетровськ) і Кропивницький (колишній Кіровоград).

В’ятрович про успіхи декомунізації:

“Якщо говорити про масштаби декомунізації, то є чим похвалитися. Це 987 населених пунктів на карті України, це майже 52 тисячі вулиць на карті України. І це десь 2500 пам’яток, з яких понад 1500 – це пам’ятники Леніна”.

В’ятрович та радянські свята: скасування 8 Березня та “травневих вихідних

Під час роботи В’ятровича на посаді голови Інституту нацпам’яті періодично виникали скандали через його пропозиції щодо скасування низки радянських свят. Наприклад, В’ятрович наполягає на тому, що День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня, повинен бути вихідним, а 9 травня (День Перемоги) як вихідний день використовується для проведення політичних провокацій і повинен бути робочим.

Також В’ятрович виступає за скасування “першотравневих” вихідних і 8 Березня – як радянських пережитків. У той же час, за його словами, необхідно додати наступні вихідні дні: 9 березня (Шевченківський день), День сім’ї (друга неділя вересня). В суспільстві його заяви часто викликали жваві дискусії та суперечки.

У лютому 2017 року В’ятрович опублікував проект нового календаря державних вихідних і святкових днів.

Так, Інститут нацпам’яті запропонував відзначати такі державні свята, які є неробочими днями:

• Шевченківський день – 9 березня;
• День пам’яті та примирення – 8 травня;
• День Конституції України – 28 червня;
• День Незалежності України – 24 серпня;
• День сім’ї – друга п’ятниця вересня;
• День захисника України – 14 жовтня.

Крім того, до них додаються три традиційні свята:

• Новий рік – 1 січня;
• Різдво Христове – 7 січня;
• Великдень – один день.

Також в ІНП запропонували відмовитися від перенесення на понеділок святкового дня, якщо він випадає на вихідні (за винятком Різдва і Пасхи), що викликало бурхливе обурення частини суспільства.

Перший скандал з поляками

В липні 2016 року Сейм Польщі проголосував за резолюцію “Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА”. В’ятрович назвав це рішення про визнання Волинської трагедії “геноцидом” історичним непорозумінням. “Іменування події геноцидом передбачає одностороннє звинувачення української сторони в цьому конфлікті. При цьому замовчується, що такі ж злочини зафіксовані і з боку польського підпільного руху по відношенню до України. Та ж Армія Крайова та інші військові формування брали участь у масових вбивствах українського цивільного населення”, – зазначав історик.

Скандал з польським законом про “бандеризм”

На початку 2018 року В’ятрович опинився в центрі скандалу навколо польської позиції також щодо діяльності УПА. У ніч на 1 лютого польський Сенат проголосував за зміни в закон про їх Інституті національної пам’яті, які передбачають кримінальне переслідування тих, хто буде заперечувати “злочини українських націоналістів, скоєні відносно громадян Польщі в 1925-1950 років”. 6 лютого президент Польщі Дуда підписав цей закон, незважаючи на критику, зокрема з боку Ізраїлю, США, України.

В’ятрович гостро критикував польський закон. “Ми є свідками того, як в Польщі поступово утверджується політичний диктат над історією, вже є всі підстави говорити про поступове скорочення свободи слова в Польщі”, – заявляв В’ятрович.

На думку В’ятровича, ситуація навколо закону про «бандеризм» є інформаційним протистоянням, яке непотрібне ні Києву, ні Варшаві, але на руку Російській Федерації. Він зазначив, що невипадково чи не єдина країна в світі, яка підтримала ухвалення цього закону – це Росія.

6 лютого Верховна Рада України засудила прийнятий у Польщі закон.

Кримінальна справу в Росії

У березні 2019 року Слідчий комітет Росії відкрив кримінальну справу “за фактом реабілітації нацизму” проти В’ятровича. На думку російських слідчих, В’ятрович заперечує “злочини військових злочинців країн гітлерівської осі” в роки Другої світової війни (маються на увазі члени ОУН і воїни УПА).

Подорожі: Історичний Ніжин, або Що відвідати в Ніжині

У рамках акції «7 чудес України: історичні міста та містечка» Ніжин презентував свої найкращі історичні місця, які будуть цікавими для туристів.

Кореспонденти Укрінформу теж побували там і з’ясували, чим славиться місто Ніжин і чому він претендує на звання одного з найкращих історичних міст країни.

Голова оргкомітету акції «7 чудес України», засновник фонду “Рідна Країна” Микола Томенко, який є одним з головних популяризаторів визначних пам’яток країни, розповів, що Ніжин – це четверте за кількістю збережених старовинних храмів місто в Україні, після Києва, Львова і Кам’янця-Подільського, це своєрідна столиця Лівобережної України, яка має достатньо вагомі шанси потрапити у сімку.

Цікаві факти про Ніжин, яких ви могли не знати

• Ніжин має 117 пам’яток архітектури, 72 історичні пам’ятки, 12 монументальних пам’яток, 6 епох. Близько 300 пам’яток зодчества та цінних будівель, має три собори та 16 церков.
• У 1780-х – це найбільше місто Лівобережної України, де проживало 12 тис осіб. Для порівняння, у Києві – 8 тисяч, у Чернігові немає й чотирьох.
• Ніжин був свого часу величезним торгівельним центром. Торговий майдан у місті протягом 17-18 ст. був найбільшим на Лівобережній Україні, він охоплював десь близько чотирьох гектарів, і саме завдяки йому місто жило бурхливим економічним життям. Завдяки перевалочній торговій базі звідси і сюди постачалися товари з Туреччини, Європи, Московського Царства і Сибіру. Торговий оборот тоді складав 1,5-2 млн карбованців.
• Ніжин був також центром Ніжинського полку, який контролював територію від Стародуба до Прилук. Так, частина сучасних Росії, Білорусії, і Більша частина Лівобережної України колись належала саме Ніжину. Спочатку територія полку займала 10 сотень, а потім розширилася до 36 сотень. Ніжин був головною ударною силою Гетьманщини. Ніжинський полк мав дві гетьманські столиці.
• Колись ніжинський герб був на козацьких знаменах. Його також дуже часто порівнюють з Московським. Але з цим пов’язана цікава історія. Катерина ІІ відібрала герб у ніжинців, створила схожий у Москві і затвердила герб Ніжинського грецького магістрату. Це була розплата за те, що тут, у Ніжині, свого часу двічі виганяли російське посольство і не підтримували Петра І. Оскільки Ніжин був найбільш густонаселеним містом Лівобережної України і був найбільшим претендентом на центр усієї губернії, Катерина вирішила призначити центром губернії старовинне князівське місто Чернігів.
• У Ніжині 1852 року були знайдені перші князівські монети, покарбовані князем Володимиром, Всеволодом і Ярославом Мудрим.
• Ніжин – синтез 5 національних культурних традицій: української, грецької, єврейської, польської та ассирійської. Найпотужніший культурний вплив мали саме греки. Саме з 1696 року грецька колонія в Ніжині стає найбільшою в Україні. Вони побудували тут комплекс грецьких храмів, створили першу аптеку на Лівобережній Україні, а також першу кав’ярню. Цікаво також, що славнозвісні ніжинські огірки з’явилися тут теж завдяки грекам. Вони почали вирощувати особливий сорт огірків, який і приніс місту світову славу.
• Усередині Грецької Всіхсвятської церкви
• 17-18 червня 1663 року в Ніжині відбувається славнозвісна Чорна рада, де гетьманом Лівобережної України обирається Іван Брюховецький.
• Нещодавно Ніжинською археологічною експедицією було знайдено комплекс підземних приміщень. Вважалося, що це рештки підвалів ніжинського магістрату, оскільки залишки цегли вказують саме на це, але цього року було проведено дослідження, яке виявило величезну кількість інших приміщень, побудовані раніше магістрату. Кому вони належали і для чого були створені поки що невідомо, але відомо, що вони розташовані на колишньому фасаді фортеці литовського періоду, праворуч якого був Литовський замок. Дослідники вважають, що скоріше за все це вихід з окупи. Цікаво, що й до сьогодні на території міста продовжують знаходити різні історичні цінності.

Знамениті постаті та Ніжин

Тут фактів багато, і під час екскурсії здавалося, що кожний другий видатний діяч пов’язаний із Ніжином, але ми розповімо про найцікавіші.

Марія Заньковецька — видатна українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця 19 і початку 20 століть.

Народилася під Ніжином у селі Заньки. Загалом прожила у місті 12 років. У Ніжині були її перші виступи у театрі, тут же вона створила свою власну професійну трупу, яка склала кістяк професійного українського театру. У місті на площі Заньковецької їй було встановлено пам’ятник.

Ольга Хохлова – професійна і талановита балерина, дружина Пабло Пікассо

Народилася у Ніжині, була хрещена у місцевій Хрестовоздвиженській церкві. Свого часу її батько переїхав до Петербурга, де мала Ольга вирішила, що хоче стати балериною. Дівчина була дуже обдарованою, згодом працювала у трупі Сергія Дягілєва. Коли Дягілєв працював над постановкою балету «Парад», він покликав писати музику Еріка Саті, а над декораціями – працювати Пабло Пікассо. Художник дуже любив жінок, а коли помітив, що одна з балерин, Ольга Хохлова, зовсім не звертає на нього уваги, дуже зацікавився її персоною. Він впадав за нею протягом року. Дягілєв сказав йому: «На таких жінках потрібно тільки одружуватися». Згодом так і сталося Ольга і Пабло стали подружжям, у них народився син. Найбільшу кількість картин Пікассо присвятив саме Ользі та їхньому сину. Більше дізнатися про Хохлову можна у Ніжинському краєзнавчому музеї ім. І. Спаського.

Іван Спаський – радянський історик, провідний фахівець із російської нумізматики.

Народився і навчався у Ніжині. Він став головним охоронцем відділу нумізматики Державного Ермітажу. Був засновник радянської (російської, а через своїх учнів також української та білоруської) наукової нумізматичної школи.

Микола Гоголь – прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист

У 1821-1828 Гоголь навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль».

У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. З їх уст він записував різні словечка місцевих жителів, коротенькі історії, анекдоти у свою «Книгу всякой всячены». Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Миргород».

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з’явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.

Також мешканці Ніжина можуть похвалитися своєю „Вієвою церквою”. За місцевими переказами, саме тут сталися події, що і надихнули Миколу Гоголя на написання моторошної історії про бурсака і панночку.

В одному із колишніх Ніжинських передмість – Магерках – розташована старовинна Хрестовоздвиженська церква. За часів Миколи Гоголя саме в Магерках проходили найвеселіші вечорниці і жили найкрасивіші дівчата. На одній із таких молодіжних гулянок майбутній класик і почув страшну історію, яка лягла в основу його повісті „Вій”.

Розповідали, що колись давно у місцевого сотника померла красуня донька. Тіло поклали у Хрестовоздвиженській церкві, а молитви над ним читав молодий семінарист. Уночі хлопець припинив читання і підійшов до труни. Чи то хотів подивитися на померлу красуню, чи дорогоцінну каблучку з її пальця зняти. Так чи інакше, але дівчина раптом встала у труні, а нещасливий семінарист помер на місці від розриву серця.

Микола Гоголь доповнив народну легенду страшними подробицями і створив один із своїх наймістичніших творів.

Що подивитися в Ніжині

Звичайно, описувати всі пам’ятки міста ми не будемо, а розповімо про найцікавіше. Також залишимо для вас туристичну карту міста, за допомогою якої ви знайдете всі можливі туристичні місця.

Музей «Поштова станція»

Головними воротами міста була Поштова станція, куди сюди прибували всі гості міста. Цей комплекс поштової станції кінця 18 століття зберігся майже в повному вигляді, такого більше ніде не лишилося. Музей унікальний, аналогів йому в Україні не має, він є першим музеєм, присвячений пошті. Екскурсійна програма включає в себе історію не тільки про пошту, але й про саме місто і його видатних мешканців.

Тут знаходяться важливі оригінальні документи, листи й розпорядження часів Богдана Хмельницького, копії дорожніх екіпажів, газети 200-літньої давнини, які можна почитати.

Зі станції проходили всі важливі дороги: на Петербург, Москву, Ригу, Полтаву, Закавказзя, Західну Європу тощо. Тут, у приміщенні станційного наглядача, зупинялися Гоголь, Заньковецька, Лев Толстой, Олексій Толстой, Михайло Булгаков, Семен Гулак-Артемовський, Рєпіни, Адам Міцкевич, Пушкін та багато інших. Наприклад, 8 лютого 1846 року Тарас Шевченко тут зупинявся на масляну, гостював чотири дні, а на п’ятий поїхав з другом до Чернігова.

У музеї можна побачити зал очікування пасажирів, двоповерхову будівлю поштової контори і готель, у якому можна було зупинитися безкоштовно за наявності білету.

Цікаво, що гостей станції завжди зустрічали із самоваром і пригощали чаєм. Також наглядач станції вів журнал відвідувачів, де записував, хто прибув, коли і які послуги пасажиру були надані. Тут навіть збереглися оригінальні квитки Гоголя і Шевченка.

Вхід до музею коштує 5 гривень для дітей і 10 гривень для дорослих. Екскурсія триває 45-60 хвилин. За можливість зробити фото у музеї треба сплатити 15 гривень.

Церкви та собори Ніжина

Як ми зазначали раніше, у місті зберіглося три собори та 16 церков. Усі вони виконані у стилі бароко та класицизму. Були побудовані в основному за кошти певних общин. Це і вищезгадана Хрестовоздвиженська церква, Всіхсвятська церква, яка має унікальний розпис, Благовіщенський чоловічий монастир, Преображенська церква та багато інших. Про одну з церковних пам’яток варто розповісти окремо.

Миколаївський собор

Це прототип мурованих хрещатих п’ятибанних храмів в українському бароко. Побудова почалася у 1655 році, на той час таких храмів взагалі в Україні не було. Пізніше він стане символом українського козацького бароко, за зразком якого почнуть будувати схожі собори по всій Україні. Будувався він за кошти ніжинських козаків, які відібрали їх під час битви у білорусів. Ікона, яка висить на вході собору теж була знята з білоруського храму. Миколаївський собор був побудований із цегли, але за зразком дерев’яного храму. У Ніжині це був перший кам’яний храм. Тут давав присягу на вірність московському царю гетьман Іван Брюховецький.

Пам’ятник Гоголю

Він розташований у однойменному парку. Це був перший у світі пам’ятник письменнику Миколі Гоголю. Монумент створив у 1881 році скульптор Пармен Забіла. Пам’ятник має специфічну особливість. Скульптор не забув увіковічнити себе на своїй роботі. Якщо підійти збоку до цього пам’ятника, на плечі Гоголя можна побачити профіль Забіли.

Пам’ятник Миколі Гоголю

Музеї при Ніжинському державному університеті ім. М. Гоголя

Один з найстаріших вищих навчальних закладів на території України, створений на початку 19 століття. Це був єдиний ВНЗ на території російської імперії, який був відкритий у повітовому містечку, жодного подібного випадку не було, всі інші були у губернських центрах. Це був один з двох ВНЗ Російської Імперії, який відкрили, побудували і утримували повністю за кошти благодійник, а саме мецената Безбородька. Тут навчалися Микола Гоголь, Євген Гребінка, Віктор Забіла, Леонід Глібов.

Ніжинський державний університет ім М. Гоголя

Сьогодні університет має власний Музей рідкісної книги, унікальну художню галерею, а також окрему кімнатку, присвячену Гоголю, де зберігаються речі, пов’язані з письменником.

У кімнаті, присвяченій Гоголю

Музей рідкісної книги

Музей рідкісної книги

Заснований 1820 року завдяки родині українських меценатів Безбородьків. Тут налічується величезна кількість книжок, з яких більше двох тисяч приватної колекції Безбородьків. У музеї можна побачити переважно європейські класичні видання, наприклад раритетні видання Шекспіра і Сервантеса, збірки французьких філософів, різних просвітителів тощо.

Тут є і рідкісні факсимільні видання 19 ст., серед яких Ізозборник князя Святослава, Рейнське та Пересопницьке Євангеліє. Є видання у чотирьох томах Димитрія Ростовського «Житія Святих», у якому автор зібрав і упорядкував життєписи у всіх святих, згадуваних у православному календарі.

Є також унікальна пам’ятка літератури часів Київської Русі – перше видання «Слово о полку Ігоревім». Вважалося, що його оригінал загинув у 1812 році під час пожежі у Москві. Але завдяки двом меценатам, колекціонерам і археографам Олексію Мусін-Пушкіну та Миколі Бантиш-Каменському було збережено перше видання цієї книжки. З першого тиражу збереглося близько 60 примірників, і один з них заходиться в Ніжині.

Також одним з найцінніших скарбів музею є найдавніше зібрання, перше видання творів філософа Платона, надруковане у Венеції 1513 року. На теренах нашої країн ця книга зберігається тільки тут.

На жаль, до музею всі охочі одразу потрапити не зможуть, заздалегідь треба готувати групу і домовлятися з ректором університету. Але всі книги знаходяться у відкритому доступі, з ними дозволяють працювати науковцям, звичайно, також за попереднім запитом у ректора.

Жодний з вишів в Україні не має такої картинної галереї, як Ніжинський. Перший зал присвячений творчості відомого українського художника, лауреата Шевченківської премії Сергія Шишка. В університеті знаходиться найбільша галерея його картин. Колекція налічує різні цикли і жанри, більшість з них – пейзажі. Це один з найдорожчих сучасних художників. Його картини цінуються закордоном, особливо в Америці. В Україні на весні цього року його картина була продана за 250 тисяч доларів. Інші дві зали присвячені роботам 16-17 століть з Китаю, Росії, Франції та Італії.

Художня галерея університету

Нагадаємо, що акція «7 чудес України: історичні міста і містечка» проводиться фондом Миколи Томенка “Рідна країна”. Деталі акції можна прочитати тут або на офіційному сайті.

Фото: Володимир Тарасов

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Ніжин: 10 місць, які повідають про історію і дух міста

Ніжин, який знаходиться на «відстані електрички» від Києва – місто з дуже насиченою історією та актуальним, молодим сьогоденням. Батьківщина кількох десятків відомих особистостей, він став домівкою для сотень інших визначних постатей – адже в місті знаходився відомий учбовий заклад, суперник столичних університетів. А через тутешню поштову станцію хто тільки не мандрував дорогами колишніх імперій! А ще Ніжин – грецька столиця України, один з найбагатших центрів культури, починаючи з XVII сторіччя.

Панорама центру міста. Миколаївський собор та комплекс грецьких храмів. Джерело фото: risu.org.ua

Відоме це місто й своєю історичною спадщиною. 17 церков та соборів, що збереглися – безумовний рекорд для населених пунктів України, понівечених радянських атеїзмом. А було тих церков, звісно, ще більше…

Детальна туристична мапа біля Миколаївського собору. Джерело фото: trip-impressions.com

Квартали невеликої, але колоритної старої забудови буквально занурюють вас в період слави Ніжина – а той продовжувався, фактично, три століття. В будинках мешкають власні привиди, пам’ятник Гоголю відкриває втаємниченим обличчя скульптора, над далекою церквою кружляє дух гоголівської панночки.

Отже, вирушаймо до цього «найніжнішого», затишного та водночас сучасного та молодіжного, міста України!

Цікаві факти про Ніжин

В місті – 117 пам’ятників архітектури, 72 історичні пам’ятки, близько 300 пам’яток архітектури та цінних будівель.

Ніжин знаходився на перехресті найважливіших шляхів сполучень XVII-XVIIІ та початку XIX століть. Його торговий майдан був найбільшим серед подібних на Лівобережній Україні, охоплюючи близько 4 га. Торговий оборот Ніжина протягом двох століть становив 1,5-2 млн рублів, тобто, місто було одним з найбагатших в тогочасній Україні та одним з найбільш заможних на приєднаних територіях Московського царства, а потім усієї Російської імперії.

Панорама центру Ніжина першої половини ХІХ ст. Джерело фото: gorod.cn.ua

У 1780-х роках Ніжин був найбільшим містом Лівобережної України, де проживало 12 тис. осіб. Для порівняння, на той час у Києві мешкало біля 20 тисяч, у Чернігові – близько 4 тис. Але саме Чернігів став центром губернії. Це сталося через своєрідну помсту царського уряду волелюбним ніжинцям, які свого часу двічі виганяли посольство та урядників Петра І.

Торгові лавки вздовж центральної міської вулиці на старій світлині. Джерело фото: retroua.com

З другої половини XVII ст. Ніжин стає одним з головних центрів ремісничого виробництва та торгівлі в Україні. У місті було 8 ремісничих цехів, де працювали 657 майстрів, 2 купецькі мануфактури, а також 8 окремих цехів, що виробляли цеглу для міського будівництва.

Локація 1. Ніжинський університет та його музеї

В Російській імперії це був єдиний виш, утворений в повітовому місті. Але ж Ніжин був неабияким повітовим містом! Якщо йому не пощастило стати губернським центром, він став центром освіти – та залишається ним по наш час.

Ніжинську гімназію вищих наук було відкрито у 1820 році за заповітом віце-канцлера Російської Імперії Олександра Безбородька (1747-1799) його братом Іллею (1756-1815). Місцем для побудови учбового закладу стала територія садиби Безбородьків на правому березі Остра. Парк, який і досі оточує виш, розбитий спеціально на теренах колишнього садибного парку.

Меморіальна дошка нагадує нам про засновника гімназії. Джерело фото: wikimapia.org

Найбільш відомим випускником вишу вважається Микола Гоголь. Але тут також навчались поет Євген Гребінка (1812-1848; автор романсу «Очі чорні»), композитор Віктор Забіла (1808-1869), письменник Леонід Глібов (1827-1893), історик Олександр Лазаревський (1834-1902), етнограф О. Афанасьєв-Чужбинський (1816-1875), меценат Василь Тарновський-старший (1810-1866), та сотні інших.

Центральний вхід. Джерело фото: toyota-club.net

При університеті діє музейний комплекс, який включає в себе три музеї: власне музей історії Ніжинської вищої школи, музей імені Миколи Гоголя та картинну галерею. Також у виші є власні музеї природничої тематики: зоологічний, ботанічний та геологічний.

Бюст Іллі Безбородька перед університетом. Джерело фото: tolkovo.wordpress.com

В Музеї рідкісної книги демонструються друковані шедеври, багато з яких були в первісному зібранні Безбородьків. Наприклад, можна побачити видання трудів Платона, надруковане в Венеції ще 1513 року – єдину такого роду книгу в Україні. Серед інших раритетів – «Іліада» та «Одіссея» Гомера (1544 та 1743 рр.), «Енеїда» Вергілія (1567 р.), класичні видання ХVI-XVIII ст. творів європейських мислителів Ніколо Макіавеллі, Еразма Роттердамського, Томаса Гоббса, Френсіса Бекона, Рене Декарта, Готфрида Лейбниця тощо, перше видання «Слово о полку Ігоревім» (з першого тиражу цієї пам’ятки літератури, виданого 1800 року, збереглося усього близько 60 примірників). Взагалі бібліотека університету нараховує понад 1 млн книг і періодичних видань, більше 250 тис. з яких – рідкісні видання XVI-XIX ст.

Шедеври музею книги. Джерело фото: navkoloua.com

Художня галерея первісно складалась з картин, подарованих музеєві у 1845 році почесним попечителем – Олександром Кушельовим-Безбородьком. У часи Другої Світової війни їх евакуювали, і вважається, що деякі картини після цього не повернулись з Москви та Ленінграду. Тільки нещодавно вийшов путівник-каталог галереєю, який дозволяє зрозуміти, які саме полотна залишились з часів засновника. Зараз в музеї можна побачити оригінали італійських майстрів Каррачі, Тьєполо та авторську копію Тіциана. Безумовно, цей музей заслуговує на уваги хоча б через свій унікальний статус: він єдиний такого роду при учбовому закладі в Україні.

Картинна галерея. Джерело фото: ndu.edu.ua

У музеї-кімнаті Гоголя, відкритій ще 1909 року, знаходяться речі, безпосередньо пов’язані з письменником, та раритети його часів – книги, фізичні прилади, меблі, які свідчать про особливості інтер’єру того часу.

На екскурсії в музеї при Ніжинському університеті слід записуватись заздалегідь, а самі екскурсії проводяться тільки для груп. Але вони того варті, бо університет, безумовно, є серцем інтелектуального життя міста та феноменом української історії.

Гоголівський музей. Джерело фото: ndu.edu.ua

Адреса дирекції музейного комплексу: вул. Графська, 2, ауд. 213 (корпус № 2), або ауд. 201 (корпус № 1).

Телефон: 04631-719-81.

Локація 2. Комплекс грецьких церков

Ніжин – грецьке місто. Саме потужна грецька культурна традиція вирізняла його серед інших міст спочатку Гетьманщини, а потім і Російської держави. Греків запросив до України Богдан Хмельницький у 1657-му – відроджувати та підтримувати міжнародну торгівлю, яка занепала за часи війни. Спритні елліни налагодили не тільки торгівлю, а й ремесла та сферу обслуговування – наприклад, вони відкрили в місті першу аптеку (зберіглась до нашого часу; на фото нижче) та першу кав’ярню.

Аптека-музей Михайла Лігди (вул. Московська, 2). Джерело фото: vsviti.com.ua

Греки розглядали переселення у Ніжин майже як продовження славетної античної колонізації. Місто швидко стало головним осередком еллінської культури у землях північніше Криму. З 1696 року грецька колонія в Ніжині стає найбільшою в Україні, к 1750-м рокам її представники складали 7% населення міста. Привілеї громади підтверджували усі наступні гетьмани та царі. Пізніше греки навіть домоглися міської автономії: утворений ними магістрат (з будинком якого ми з вами ще познайомимось) існував до 1870-х років, коли грецька колонія, асимілювавшись, фактично зникла природнім шляхом.

Типовий будинок грецької частини міста. Джерело фото: trip-impressions.com

Греки залишили у Ніжині дуже багато пам’яток часів розквіту своєї громади, та головними серед них є комплекс церков у самому центрі міста, до якого увійшли Михайлівська (1719 р.), Троїцька (1733 р.) та Всехсвятська (1782 р.) церкви.

Зліва направо: Троїцька, Михайлівська та Всехсвятська церкви. Джерело фото: trip-impressions.com

Михайлівська – ззовні приземкувата, дуже стриманої архітектури, навіть архаїчна за обрисами, нагадує храми, які греки будували на Балканах. В її стіни вмуровані брили з епітафіями грецькою мовою.

Всехсвятська церква, що стоїть навпроти, – найбільша з трьох грецьких церков – побудована в стилі високого класицизму. Вона грає дуже помітну роль в архітектурі й без того багатого церквами міста. Нині цей храм належить Київському Патріархату.

Локація 3. Миколаївський собор

Головний храм міста. Це була перша кам’яна церква у Ніжині – її почали будувати у 1653 році. Собор пов’язаний з сумнозвісною історичною подією – тут у 1663 році присягнув московському цареві одіозний гетьман Іван Брюховецький. Адже саме у Ніжині тоді відбулась т.зв. «Чорна рада», від часів якої Москва вже не полишала спроб нав’язати Україні лояльних собі правителів.

Головний собор Ніжина. Джерело фото: trip-impressions.com

Собор вважається прототипом п’ятибанних храмів в українському бароко та взірцем для схожих церков по всій Україні. Згодом, наслідуючи та розвиваючи риси саме цього собору, подібні споруди з’явились в інших містах, серед яких найбільш відомі Троїцький собор Густинського монастиря під Прилуками, Єкатерининська церква у Чернігові, Успенський собор у Новгороді-Сіверському, Георгіївський собор Видубицького монастиря у Києві тощо.

Частина церкви Іоанна Предтечи, переробленої на будинок культури. Джерело фото: trip-impressions.com

Храм дуже постраждав в радянські часи. Його інтер’єр було понищено, огорожу знесено, теплу церкву Іоанна Предтечі, що входила до комплексу собору, перероблено на міський будинок культури (на фото вище). Але собор відновили, та «дідусь» цілого напрямку в українській церковній архітектурі знову радує прихожан та туристів.

Локація 4. Перший пам’ятник Гоголю

Перший в світі пам’ятник великому письменникові знаходиться у міському саду, неподалік від Миколаївського собору. Його відкрили у 1881 році. Автором був скульптор Пармен Забіла – представник відомого роду, який грав велику роль в культурно-мистецькому житті Лівобережжя (поет Віктор Забіла був його дядьком, племінниця Олена стала дружиною художника Миколи Врубеля, а сестра вийшла за іншого живописця – Михайла Ге).

Монумент цікавий й прихованим портретом самого скульптора. Якщо підійти з лівого боку до цього пам’ятника, то контури плечей Гоголя окреслять профіль Пармена Забіли.

Силует скульптора, «схований» на пам’ятнику. Джерело фото: boris–mavlyutov.livejournal.com

Гоголь навчався у першому наборі студентів Гімназії вищих наук, у 1821-1828 роках. Тут він сформувався як письменник, тут вперше виступив як актор та режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам» та багатьох інших. (До слова, він майстерно зіграв і жіночу роль генеральші Простакової у виставі «Недоросль» за письменником Фонвізіним).

Бюст Гоголя з кімнати-музею при університеті. Джерело фото: tolkovo.wordpress.com

Життя в Ніжині дало Гоголю мотиви для подальшого написання «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Він ходив по місцевому базару, заходив до передмістя Магерки, де місцева церква, за легендою, була тією самою, де зненацька ожила нібито покійна панночка. Анекдоти, прислів’я, вирази, почуті в багатонаціональному та напрочуд колоритному Ніжині, він записував у своєрідний щоденник – «Книгу всякої всячини», аби пізніше використати у творах.

Локація 5. Ніжинський музей «Поштова станція»

Слава та багатство Ніжина виходили саме з його стратегічного розташування: через місто проходили дороги на Петербург, Москву, Одесу, до прибалтійських земель, на Закавказзя і до Царства Польського. Тому місцева поштова станція була дійсно центром цивілізації. Комплекс її будов 1780-х років (поштову станцію в них облаштували 1802-го) зберігся до наших днів. В будинку станційного доглядача влаштовано єдиний в Україні музей пошти, про який ми розповідали в одному з попередніх нарисів.

Будинок станційного наглядача. Джерело фото: tolkovo.wordpress.com

Тут зупинялись чиновники усіх рангів, іноземці, студенти та гімназисти, священники та авантюристи, мандрівні театральні трупи та поліцейські команди, іноді разом з арештантами. Через станцію отримували листи, книги, товари. Вона була вікном Ніжина у світ, та відкривала Ніжин світові.

Інтер’єр кімнати для приїжджих. Джерело фото: val.ua

Гоголь, Шевченко, Пушкін, Міцкевич, Котляревський, Гулак-Артемовський, Толстой, Марко Вовчок, Куліш, Рєпін, актори «театру корифеїв» (Садовський, Саксаганський, Заньковецька) – хто тільки не залишав подорожні тутешньому доглядачеві, аби отримати нічліг та коней для подальшого проїзду! Інтер’єр кімнати, яка була в готелі для приїжджих, як і меблі збереженої кімнати самого доглядача дозволяють нам поринути у світ поштово-подорожніх історій тих часів.

Місце роботи станційного наглядача. Джерело фото: val.ua

Обов’язково радимо відвідати цей музей, аби скласти уяву про буремну та цікаву історію Ніжина в часи, коли він був дійсним «центром лівобережного всесвіту».

Адреса музею: Ніжин, вул. Поштова, 5. Телефон: 04631-2-54-95.

Часи роботи: 09:00-16:00, без вихідних.

Локація 6. Будинок з привидами

Як будь-яке старовинне місто з багатим минулим, Ніжин має і свою містику. Будинків з таємничими історіями тут декілька, але найбільш відомим вважається будинок колишнього грецького магістрату на вул. Гребінки, 21.

З фасадів будинок виглядає привабливо. Джерело фото: gorod.cn.ua

У цьому будинку мешкає відразу кілька привидів. Причиною тому – особливості його історії. Будівля складається з двох частин: одну половину будував заможний грек, іншу – настоятель сусіднього Благовіщенського монастиря Віктор Черняєв, і на кожній з них лежить власне прокляття. В одній живе привид «жіночий», у другій – «чоловічий».

«Грецьку» частину будинку, за переказами, прокляв ще підрядник на етапі побудови, аби помститися жадібному власнику. Він заявив, що всі чоловіки з роду замовника ніколи не матимуть нащадків. Прокляття одразу ж справдилось: дружина власника, яка в той час була вагітна, померла при родах разом з немовлям. Тому ще одна версія походження «білої дами» – це нещасне породілля.

Згідно з іншою версією, привидом стала дівчина, дочка одного з міських голів, яка покінчила з собою через нещасливе кохання.

Вхід до підвалів будівлі. Джерело фото: trip-impressions.com

Щодо другої частини будинку, власником якої деякий час був монастирський ігумен, то він прокляв свою оселю через те, що був звідси виселений новим настоятелем монастиря. Невдовзі після цього у мешканців почалися не дуже спокійні часи, коли кімнатами явно хтось блукав та буркотів щось недоброзичливе. Мабуть, мстивий ігумен і після смерті не пробачив образи.

Давні сходи «грецької» частини будинку. Джерело фото: trip-impressions.com

Не дивно, що така кількість потойбічних жахів на квадратний метр навіть в радянські часи, коли привидів ганяли, мов ворогів народу, зробила свою справу: будинок продовжував користуватись поганою репутацією. В наш час у ньому побувала знімальна група «Битви екстрасенсів». Браві контактери з духами після цього заявили, що усі давні прокляття вони зняли. Повіримо чи перевіримо?

Локація 7. Пам’ятник та будинок капітана Лисянського

Якщо пройти центральною ніжинською вулицею – Гоголя – від міського скверу у бік площі, де колись височів бовван вождеві світового пролетаріату – ми побачимо пам’ятник мореплавцеві Юрію Лисянському (1773-1837), який скоїв на початку ХІХ сторіччя експедицію навколо світу. Так, цілком сухопутний Ніжин, як виявляється, є і батьківщиною славетного капітана.

Пам’ятник адміралу-ніжинцю. Джерело фото: boris-mavlyutov.livejournal.com

Рідний будинок мореплавця зберігся. Він знаходиться «за лівим плечем» пам’ятника, та виходить фасадом на паралельну вулицю Лесі Українки. Це був будинок священників сусідньої Іоанно-Богословської церкви, а майбутній адмірал був сином протоієрея цього храму та нащадком козацького роду.

Родовий будинок Лисянських. Джерело фото: wikipedia.org

Біографія Лисянського дуже цікава. В 10-річному віці, завдяки протекції канцлера Безбородька – того самого, який заповідав заснувати Гімназію вищих наук – Юрій поступив до морського кадетського корпусу в Кронштадті. Приймав участь в війні Росії зі шведами у 1788 році, згодом проходив морську практику в Великій Британії, де залишився добровольцем на 5 років. За цей час він побував, у складі британських ескадр, на усіх океанах світу. У 1795-96 роках жив в США, де його приймав перший американський президент Джордж Вашингтон.

Мапа навколосвітньої подорожі. Джерело фото: shkola.ua

Не дивно, що такого знавця англійської мови та передового досвіду найкращого світового флоту помітила «Російсько-Американська компанія», яка опікувалася колоніями імперії на Алясці та шукала чергових нових володінь по світу. Лисянський став одним з командувачів ініційованої нею експедиції: в якості капітана вітрильника «Нева» він обійшов навколо Земної кулі у 1803-1806 роках, зробивши багато географічних відкриттів.

Шлюпи «Надія» та «Нева». Джерело фото: otdatshvartovy.ru

У 1824 році Юрій Лисянський відвідав Ніжин, та привіз два комплекти видання своєї книги, присвяченої навколосвітній експедиції. Книги він подарував Гімназії вищих наук, де вони зберігаються й досі.

Локація 8. Пам’ятник огіркові

Якщо спитати перехожих, з яким продуктом, та взагалі з чим, вони асоціюють Ніжин, то більшість згадає саме огірки. Це не дивно, адже вони є на полиці будь-якого супермаркету. Це давній та стабільний бренд Ніжина, який тримає марку вже понад 300 років.

Той самий огірок. На постаменті. Джерело фото: studway.com.ua

Ніжинський огірок як своєрідну форму посолу створили греки. Колись цей продукт відправлявся прямо на столи російських імператорів й вельмож, та експортувались за кордон (у 56 країн світу), через що, наприклад, у Європі про Ніжин знали здебільшого саме як про «місто огірків».

Тривалий час рецепт огірків був таємницею, а ніжинські греки насолоджувались монопольними статусом постачальників імператора. До огірків згодом додались томати та інші овочі й фрукти. Усе йшло під відомим вже брендом. На промислову основу соління огірків у третій чверті XIX ст. поставили вже не греки, а євреї на прізвище Гольденберги. 1897 року ними поставлено своєрідний рекорд – тоді засолили 100 вагонів огірків.

Кожного року в вересні у Ніжині проходить свято огірка. Джерело фото: nizhyn.in.ua

Консервний комбінат, заснований у 1927 році, став гідним продовжувачем традиції. У радянські часи ніжинський завод був найвідомішим у СРСР виробником консервованої плодово-овочевої продукції, експортуючи її вже у 70 держав світу. Але в самій країні щасливих трудящих тутешні огірки вважались постійним дефіцитом – адже все йшло чи до столів партійних вождів, чи за кордон.

Локація 9. Хрестовоздвиженська церква

Вище вже згадувалось, що Микола Гоголь полюбляв ходити до передмістя Магерки. Хрестовоздвиженська церква (1775 р.) стоїть саме у цьому районі.

Легендарна церква на Магерках. Джерело фото: wikimedia.org

Вона має дві неофіційні назви – «Вієва» та «Хохловська». Спочатку розповімо про першу. За переказами, події, які надихнули Гоголя написати «Вія», сталися за декілька десятиліть перед тим, як письменник про них довідався. Вважається, що молодий Микола почув легенду про бурсака та панночку на одній з веселих вечірок, на які гімназисти потай від керівництва бігали саме на Магерки.

Ілюстрація до ключового епізоду «Вія». Джерело фото: labirint.ru

В оригіналі, щоправда, жодних відьом та потойбічних істот не було. А був собі молодий семінарист, який читав молитву над труною померлої доньки місцевого сотника. І ось у мить, коли він для чогось наблизився до труни – можливо, навіть, щоб зняти коштовний перстень з руки покійної – та раптом підвелася. Нещасний помер від розриву серця. А ось що стало з дівчиною – чи знайшли її зранку в труні так само, чи ні – історія достеменно не уточнювала. Гоголь додав до розповіді стававшого тоді модним містичного забарвлення – і створив свій відомий твір.

Одне з нещодавніх видань знаменитого твору. Джерело фото: liveinternet.ru

Щодо назви «Хохловська», то її церква має через те, що саме в ній хрестили Ольгу Хохлову (1891-1955) – першу дружину великого художника Пабло Пікассо. Вона була уродженкою Магерок. Коли її батько-полковник переїхав до Петербургу, дівчина вирішила там почати кар’єру балерини. Скоро здобула славу. 1917-го року, під час гастролей за кордоном у складі трупи Сергія Дягілєва, її й помітив Пікассо, якому Дягілєв доручив оформлення декорацій до однієї з вистав. Відомого майстра та улюбленця жінок заділо, що Ольга не звертала на нього жодної уваги, тому він почав активно вчащати до неї. Вже в наступному, 1918-му, Ольга стала його дружиною.

Портрет Ольги, написаний Пікассо в рік їхнього знайомства. Джерело фото: pablo–ruiz–picasso.ru

Пікассо присвятив українській красуні багато своїх картин. З часом, однак, його кохання почало вщухати: вже наприкінці 1920-х він почав зустрічатись з іншою жінкою. Ольга довідалась про це тільки у 1935-му, та подала на розлучення. Але Пікассо відмовився ділити майно порівну, як передбачав шлюбний контракт, тому Ольга залишалась його законною дружиною до смерті.

Локація 10. Будівля електростанції

Чудовий зразок українського модерну. Побудована електростанція була у 1914-1916 роках одним з головних маестро цього стилю – Опанасом Сластіоном (1855-1933). Дизельний двигун для станції виготовив київський завод «Гретер» (потім він став відомим як «Більшовик»).

Перший струм Ніжинська електростанція дала восени 1916 року. Спочатку у місті було встановлено 69 ліхтарів, згодом їх стало вже 300. Було електрифіковано усі головні об’єкти міської інфраструктури. Але революційна розруха вже через декілька років примусила починати справу освітлення міста фактично з нуля.

Зараз у приміщенні електростанції розташована Ніжинська дитячо-юнацька спортивна школа.

Що ще подивитись в Ніжині

Окрім вказаних вище, Ніжин багатий і на інші пам’ятки церковної та цивільної архітектури. Так, на центральній вулиці міста, біля будинку Лисянського, стоїть вже згадана в розділі про нього церква Іоанна Богослова (1752 р.) Її стан, на жаль, дуже занедбаний, але примхливі форми високого українського бароко навіть у такому стані здатні вразити кожного. Зберіглася й ажурна кована огорожа цього храму.

Церква Іоанна Богослова. Джерело фото: risu.org.ua

Також на центральній вулиці знаходиться славетний Благовіщенський монастир з величним п’ятибанним собором (1702 р.), побудованим на кошти відомого митрополита Стефана Яворського. Незважаючи на руйнування воєнних та радянських часів, у ньому збереглися деякі старовинні розписи. Зараз монастир відроджено.

Головний собор Благовіщенського монастиря. Джерело фото: trip-impressions.com

По дорозі на Магерки, на вул. Овдіївській, знаходиться ще один монастир – Введенський жіночий. За припущеннями істориків, саме в ньому у 1730-х роках померла, побувши декілька останніх років життя настоятелькою, Мотря Кочубіївна – остання любов Івана Мазепи та одна з найромантичніших постатей української історії.

Введенський монастир. Джерело фото: uezd.com.ua

На території колишньої торгової площі, в наш час так само зайнятої ринком, стоять дві церкви – Покровська (1765 р.; на фото нижче) та Богоявленська (1721 р.)

Покровська церква на ринковій площі. Джерело фото: trip-impressions.com

Слід згадати й Пантелеймоно-Василівську церкву (1788 рік) – єдину в місті, яка ніколи не зачинялась. Через це в ній збереглись автентичний розпис та багато ікон. При церкві знаходиться невеличкий цвинтар з похованнями відомих громадян міста.

Чудово збережена Пантелеймоно-Василівська церква. Джерело фото: trip-impressions.com

А по той бік річки Остер, на колишньому Московському тракті, знаходиться Спаська церква (1757 р.), в якій у 1861 році зупинялася похоронна процесія під час перевезення тіла Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. Храм постраждав у Другу Світову. Радянське господарювання «добило» будівлю. Зараз триває повільна реставрація церкви.

З цікавих пам’яток цивільної архітектури можна назвати будинок Дяченків (вул. Батюка, 14), у якому знаходиться міський краєзнавчий музей (на фото нижче), та музей-аптеку полковника Михайла Лігди (вул. Московська, 4), названу за ім’ям першого власника – найстарішу в Лівобережній Україні (заснована у 1777 р.)

Колишній особняк Дяченків, зараз – музей. Джерело фото: wikipedia.org

Дуже рекомендуємо також пройтись вуличками Гребінки, Глібова, Братів Зосім, Лесі Українки, які складають т.зв. «грецькі квартали» міста, прогулятися вулицею Овдіївською, вздовж якої можна знайти багато старовинних особняків, а також зайти до міського парку, який знаходиться між вулицями Шевченка та Лащенка.

Практично в кожному кварталі старого Ніжина можна знайти історичні будинки. Джерело фото: trip-impressions.com

Сподіваємося, що Ніжин приємно вразить вас своєю атмосферою, адже мало яке місто на Лівобережжі має таку насичену історію та такий культурно-освітній «бекграунд».