Що називається лікарською формою

0 Comments

ЛІКАРСЬКА ФОРМА

Лікарська форма — проміжний стан лікарських і допоміжних речовин у процесі виготовлення ЛП, який забезпечує оптимальний (з погляду фармакокінетики) терапевтичний ефект при мінімальній побічній дії та зручність при його застосуванні та зберіганні.

У повсякденній медичній практиці використовуються найрізноманітніші лікарські форми з урахуванням стану хворого, його віку та інших чинників. Однак протягом тривалого часу при розробленні ліків, їх виробництві та призначенні головна увага приділялась не виду Л.ф., а лікарській субстанції та її дозі у ЛП. Лікарська форма розглядалась як більш-менш зручне вмістилище, що забезпечує збереження та доставку субстанції до місця всмоктування (див. Абсорбція ліків), і є досить зручною для хворого. Після встановлення впливу фармацевтичних чинників (див. Біологічна фармація) на терапевтичну ефективність ліків була переглянута і значимість Л.ф. Експериментально-клінічні дослідження довели, що вид Л.ф. може суттєво впливати на ступінь абсорбції лікарської речовини та її концентрацію в біологічних рідинах (див. Біологічна доступність ліків).

Напр. концентрація спіронолактону в крові коливається від 0,06 до 3,75 мкг/л при застосуванні однакових доз у пероральних Л.ф. (таблетках, капсулах, драже, гранулах), незважаючи на їх повну відповідність вимогам фармакопеї, яка не передбачала залежність біодоступності лікарської речовини від виду Л.ф. Біофармацевтичні дослідження підтвердили також вплив Л.ф. на прояв небажаних реакцій на введені ліки. Напр. тривала терапія з використанням супозиторіїв з індометацином проходить без ускладнень при задовільному лікувальному ефекті, в той час як застосування таблеток з індометацином призводить до різноманітних побічних явищ, навіть до виразок і кровотечі в ШКТ. Небажані прояви спостерігаються і при застосуванні пероральних Л.ф. з деякими серцевими глікозидами, в той час як використання ін’єкційних розчинів і супозиторіїв з цими самими лікарськими речовинами дозволяє повністю або частково виключити небажану побічну дію ліків.

Розглядаючи Л.ф. з біофармацевтичних позицій, необхідно переглянути й критерії їх класифікації. Найбільш доцільно при класифікації Л.ф. враховувати їх вплив на ефективність і безпеку при застосуванні ліків як основних показників якості останніх. Порівнюючи офтальмологічні Л.ф. у формі крапель, мазей та лікарських плівок (рисунок), які містять одну й ту саму лікарську субстанцію, можна стверджувати, що основним недоліком очних крапель і мазей є їхня недостатня терапевтична ефективність порівняно з очними плівками, зумовлена властивостями Л.ф. (терапевтична концентрація лікарської речовини на слизовій оболонці ока забезпечується протягом 20 хв, 50 хв і 24–48 год відповідно). Можливе також передозування крапель та мазей і значне (до 80%) їх видалення з поверхні слизової оболонки слізною рідиною. При використанні очних плівок їх поступова розчинність регулюється більш оптимальним носієм (потрійним складом співполімерів). Крім того, краплі слід застосовувати до 12 разів, мазі — 6, тоді як плівки — 1 раз на добу. Зазначені Л.ф. мають також різні характеристики щодо курсу лікування, кількості процедур, терміну зберігання та ін. Л.ф. навіть одного призначення (офтальмологічні) можуть відрізнятися за технологічними, медичними та іншими характеристиками і лікувальною дією, що слід враховувати при їх класифікації.

Рисунок. Порівняльна ефективність ЛП при застосуванні в різних Л.ф. (очних краплях, очних мазях та очних лікарських плівках (ОЛП)): МДТК — максимально допустима терапевтична концентрація; МТК — мінімальна терапевтична концентрація

В основу наявних класифікацій Л.ф., наведених у навчальній літературі, покладено різні шляхи введення, способи призначення, агрегатний стан, властивості дисперсійного середовища (дисперсологічна класифікація) та ін.

За класифікацією з урахуванням шляхів введення ліків Л.ф. поділяються на:

  • ентеральні, що вводяться через ШКТ, а саме: пероральні (таблетки, капсули, драже, гранули, порошки, мікрокапсули, розчини, суспензії, емульсії, настої, відвари, настойки, сиропи, желе та ін.) та сублінгвальні (таблетки, капсули, драже, порошки, таблетки для жування, розчини тощо);
  • парентеральні, що вводяться не через ШКТ, а у вигляді ін’єкцій (розчини, порошки і таблетки для отримання розчинів, суспензії та емульсії для ін’єкцій, ліпосомальні системи, таблетки і капсули для імплантацій та ін.);
  • ректальні (супозиторії, капсули, мазі, піно- та плівкотвірні аерозолі, розчини, суспензії, емульсії у вигляді мікроклізм і зрошення);
  • для нанесення на слизові оболонки: вагінальні (кульки, песарії, мазі, таблетки, розчини, емульсії тощо) та очні (краплі, мазі, плівки, розчини для зрошування та ін.);
  • уретральні (палички);
  • для нанесення на шкіру (мазі, креми, гелі, пасти, порошки, пінні та плівкотвірні аерозолі тощо).

Класифікація Л.ф. залежно від шляху їх введення і терапевтичного призначення, запропонована Я.І. Хаджаєм, є більш сучасною, але й більш складною, а тому майже не використовується. З цих самих причин не використовується і дисперсологічна класифікація Л.ф. Класифікація Л.ф. за технологічними ознаками з погляду порівняння їх терапевтичної ефективності менш приваблива. Так, пресовані таблетки і супозиторії мають подібну технологію, але з біофармацевтичної та клінічної точок зору ми маємо справу з різними Л.ф., які вводяться різними шляхами і мають різні фармакокінетичні умови просування лікарської субстанції в організмі, що визначає різний рівень їх ефективності. За цими ж ознаками не бажано об’єднувати в одну групу такі Л.ф., як мазі, супозиторії тощо, які за технологічними та зовнішніми ознаками належать до м’яких Л.ф. Однак класифікація Л.ф. за агрегатним станом є привабливою і зручною з погляду вивчення технології ліків і традиційно використовується в навчальній літературі. За цією класифікацією Л.ф. поділяють на: тверді (таблетки, драже, гранули, порошки, збори, капсули та ін.); м’які (мазі, креми, гелі, супозиторії, пластирі та ін.); рідкі (різні розчини, суспензії, емульсії, настої, відвари, настойки, екстракти та ін.); газоподібні (аерозолі, гази, пари тощо).

Усі запропоновані класифікації Л.ф. відображають окремі складові теорії та практики застосування ліків і використовуються в літературних (особливо навчальних) джерелах залежно від поставлених завдань. На сьогодні класифікації Л.ф. мають враховувати не лише властивості, агрегатний стан і технологію приготування ліків, але й їх біологічну функцію, що має першочергове значення, оскільки оптимальний вибір Л.ф. та шлях уведення ліків в організм визначають ефективність фармакотерапії.

БМЭ. — М., 1980; Гандель В.Г., Ажгихин И.С., Печенников В.М. Избранные очерки современной теории и практики производства лекарств. — Пермь, 1975; Тенцова А.И., Ажгихин И.С. Лекарственная форма и терапевтическая эффективность лекарств. — М., 1974; Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / І.М. Перцев, О.Х. Пімінов, М.М. Слободянюк. — Вінниця, 2007.

Інші статті автора

  • ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ТЕРМІНІВ
  • ФАРМАЦЕВТИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
  • ХАЛЄЄВА Олена Леонідівна
  • ВЕЛИКИЙ Дмитро Львович
  • ТКАЧЕНКО Ганна Михайлівна
  • ЧЕРНИХ Валентин Петрович
  • ДМИТРІЄВСЬКИЙ Дмитро Іванович
  • РУБАН Олена Анатоліївна

Що варто знати фармацевту про якість лікарських засобів?

В серпні на платформі PharmaTrend відбувся вебінар на тему «Якість лікарських засобів. Де починається і закінчується відповідальність фармацевта?», який проводився «Щотижневиком АПТЕКА» за підтримки компанії Sandoz. Доповідачами на заході виступили Світлана Осадченко, директор департаменту фармацевтичної діяльності ДП «Державний експертний центр МОЗ України» (далі — ДЕЦ), і Надія Жукова, начальник управління експертизи матеріалів з біодоступності та біоеквівалентності ДЕЦ. Модерувала захід Євгенія Лук’янчук, керівник «Щотижневика АПТЕКА». Під час заходу обговорювалися питання про існуючі первинні ризики якості, особливості генеричних та оригінальних лікарських засобів, дії фармацевтів при зверненні споживачів через побічні реакції та інше.

РЕЄСТРАЦІЯ ЯК ЗАПОРУКА ЯКОСТІ

Світлана Осадченко зазначила, що згідно із Законом України «Про лікарські засоби», застосування лікарських засобів в Україні допускається тільки після їх державної реєстрації. Під час державної реєстрації встановлюються якість, безпека та ефективність лікарських засобів. Фармацевтичний ринок України переважно представлений генеричними препаратами, тому в основному увагу акцентовано на глобальній якості. Адже генерик має відповідати за якістю оригінальному (референтному) лікарському засобу.

Експерти ДЕЦ під час державної реєстрації лікарських засобів здійснюють експертизу реєстраційних матеріалів щодо ефективності, безпеки, якості та керуються провідними фармакопеями та настановами з якості, які є адаптованими версіями документів Міжнародної ради з гармонізації (International Council for Harmonisation — ICH), затвердженими наказами МОЗ. ДЕЦ також має право безпосередньо користуватися оригінальними ІСН рекомендаціями при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів.

Відповідно до Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення (далі — Порядок), затвердженого наказом МОЗ від 26.08.2005 р. № 426, державна реєстрація починається з подачі до МОЗ заяви на отримання реєстраційного посвідчення на лікарський засіб.

Наступним етапом є подача реєстраційного досьє у форматі загального технічного документа (Common Technical Document — CTD). Одночасно з цим проводиться інспекція на відповідність виробництва стандартам належної виробничої практики (Good manufacturing practice — GMP). Порядком затверджені вимоги до матеріалів реєстраційного досьє, які стосуються ефективності, безпеки та якості. За результатами експертизи реєстраційного досьє ДЕЦ складає експертний висновок щодо ефективності, безпеки та якості, який розглядається під час засідань дорадчого органу ДЕЦ. За результатами засідань надаються рекомендації про можливість державної реєстрації лікарського засобу. У разі позитивних результатів висновку МОЗ ухвалює рішення про реєстрацію шляхом затвердження відповідного наказу.

ТИПИ ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ

Згідно з Порядком, існують наступні типи лікарських засобів, які подаються на державну реєстрацію, а саме: за пов­ним автономним досьє, генеричний, гібридний, біосиміляр, лікарський засіб з добре вивченим медичним застосуванням, лікарський засіб із фіксованою комбінацією, інформована згода, традиційний лікарський засіб, препарати-сироти. Незалежно від типу лікарського засобу проводиться спеціалізована експертиза з якості.

Основною складовою спеціалізованої експертизи є оцінка діючої речовини (активний фармацевтичний інгредієнт — АФІ), виробництва, фізико-хімічних властивостей, контролю АФІ і т.д.

Матеріали реєстраційного досьє повинні ґрунтуватися на отриманих і представлених наукових знаннях (але не на обсягах зібраних даних), які формують базу для реєстраційного досьє, обґрунтованого з наукової точки зору (ICH Q8, R2) і загальній оцінці ризиків (ICH Q9), які необхідні для його оцінки з боку регуляторних органів. Заявник/виробник лікарського засобу в матеріалах реєстраційного досьє надає результати своїх досліджень щодо якості лікарських засобів.

Якість лікарського засобу — це відповідність препарату своєму призначенню, тому вона не може бути перевірена в лікарському засобі, оскільки має бути закладена при його розробці.

На початку фармацевтичної розробки повинен бути визначений цільовий профіль якості лікарського засобу (quality target product profile — QTPP) — це попередній набір показників якості лікарського засобу, який повинен бути досягнутий для гарантії необхідної якості з урахуванням безпеки і ефективності визначеного лікарського засобу.

Фармацевтична розробка включає:

  1. Відомості про компоненти лікарського засобу:
  • діюча речовина (речовини): ідентифікація, фізико-хімічні та біо­логічні властивості (розчинність, вміст вологи, розмір часток, властивості кристалів, біологічна активність, біодоступність, стабільність, сумісність;
  • допоміжні речовини: концентрація, характеристики, які впливають на стабільність, біодоступність, технологічність; сумісність між собою, безпека.
  1. Відомості про розробку технологічного процесу:
  • параметри технологічного процесу;
  • опис рецептур і складу;
  • вибір обладнання;
  • критичні параметри виробництва, які необхідно контролювати;
  • методи стерилізації;
  • пакувальні матеріали;
  • особливості технології виробництва зразків для клінічних випробувань;
  • характеристики стійкості процесу;
  • ризики, пов’язані з якістю, та інше.
  1. Відомості про систему герметизації упаковки:
  • вибір системи;
  • вибір матеріалів для первинної упаковки;
  • сумісність матеріалів упаковки з лікарською формою;
  • відтворюваність точної дози (дозуючий пристрій) та інше.

Фармацевтична розробка нових лікарських засобів — трудомісткий та високовартісний процес, що може займати близько 8–15 років дослідження, який включає пошук нових фармакологічно-активних речовин з наступним вивченням їх лікарських властивостей, а також проведення доклінічних та клінічних досліджень.

Метою фармацевтичної розробки оригінального лікарського засобу є створення продукту з високою якістю та виробничим процесом, здатним забезпечити клінічну дію продукту, передбачену його дизайном.

Основні напрямки пошуку нових лікарських засобів, як правило, відбуваються шляхом проб та помилок, емпіричне вивчення біологічно-активних речовин, модифікація структур існуючих лікарських засобів, цілеспрямований синтез (синтез нових молекул (структур) з передбачуваною активністю, виявлення нових властивостей у відомих лікарських засобах шляхом спостереження за їх дією на різноманітні системи (антитромботична активність ацетилсаліцилової кислоти), створення композицій комбінованих препаратів. Основними стадіями розробки нового лікарського засобу є хімічна розробка, фармацевтична розробка, доклінічні дослідження, клінічні випробування (І–ІІІ фази), реєстрація лікарського засобу.

ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ГЕНЕРИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

Розробка та виведення на ринок генеричних препаратів дозволяє підвищити доступність лікарських засобів як з точки зору можливості вибору, так і з точки зору ціни. Проте при цьому пацієнт має бути впевненим і точно знати, що він отримує ліки-копію, причому така копія за ефективністю, безпекою і якістю повністю відповідає оригіналу (інноваційному або референтному препарату). Досягнути цієї мети можна в єдиний спосіб — провести фармацевтичну розробку генеричного препарату в повній відповідності з вимогами регуляторних органів.

ОЦІНКА РИЗИКІВ ДЛЯ ЯКОСТІ

Ризики, які пов’язані з АФІ в генеричному препараті, залежать від рівня вивчення АФІ. Наприклад, чи вперше використовується в генеричному препараті, чи вже використовувався у складі зареєстрованих генериків. Адже ризики для якості перших вищі, ніж такі, які пов’язані з АФІ, що вже знаходилися на ринку протягом декількох років. Також через велику різноманітність лікарських форм оцінюються ризики, які з ними пов’язані.

Фіксовані комбінації в загальноприйнятих лікарських формах теж потребують проведення досліджень, які доповнюють вимоги для однокомпонентних препаратів (наприклад, дослідження сумісності).

Для мінімізації ризиків, пов’язаних із сумісністю, технологічністю, стабільністю й біоеквівалентністю генерика, варто використовувати такий самий, як і в референтному препараті, якісний і кількісний склад АФІ та якісну відповідність допоміжних речовин. При розробці лікарського засобу з фіксованою комбінацією діючої речовини необхідно врахувати склад однокомпонентних лікарських засобів.

Доповідач зазначила, що у 2016–2017 рр. в Україні працювала комісія з експертами ЄС в рамках співробітництва за участю Європейського банку реконструкції та розвитку щодо відповідності процесу державної реєстрації лікарських засобів в Україні законодавству та стандартам ЄС. За підсумками роботи комісія встановила, що законодавчі норми у сфері державної реєстрації лікарських засобів в Україні в основних аспектах відповідають вимогам ЄС. Так, гармонізовано вимоги до основ­них типів заяв, щодо якості, ефективності та безпеки, щодо наповнення матеріалів реєстраційного досьє.

ОСОБЛИВОСТІ ОРИГІНАЛЬНИХ ТА ГЕНЕРИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

Надія Жукова повідомила, що оригінальний лікарський засіб — це препарат, що вперше у світі зареєстрований на основі повного комплекту документів щодо якості, безпеки та ефективності. Тобто для оригінального препарату проводився комплекс досліджень, на підставі яких визначено всі його властивості для того, щоб довести його якість, безпеку та ефективність. На підставі результатів цих досліджень створюється інструкція для медичного застосування. Після його реєстрації за ним продовжується нагляд, моніторинг і проводяться нові дослідження, результатом яких може стати нова інформація про безпеку або додаткові можливості.

Вона підкреслила, що оригінальний препарат завжди є референтним лікарським засобом при створенні генеричного препарату. У свою чергу, генеричний лікарський засіб — це копія оригінального препарату, який, як правило, з’являється на ринку після закінчення терміну патентного захисту на оригінальну молекулу.

Для генерика не потрібно проводити велику кількість різноманітних дороговартісних досліджень, адже їх вже провів власник оригінального препарату. Таким чином, генерик — це лікарський засіб, що має такий самий якісний та кількісний склад діючих речовин, таку саму лікарську форму, що й референтний препарат. А його біоеквівалентність з оригінальним препаратом доведена відповідними дослідженнями біодоступності.

Водночас законодавчо допускаються певні відхилення від оригінального, зокрема, діюча речовина може бути представлена в іншій хімічній модифікації. Важливо, щоб вони не відрізнялися з точки зору безпеки та ефективності. Також можливі відхилення генерика від оригінального препарату щодо його лікарської форми, а саме, форми негайного вивільнення вважаються однаковими лікарськими формами, якщо доведена їх біоеквівалентність. Такими лікарськими формами можуть бути розчини, сиропи, таблетки, капсули, суспензії негайного вивільнення.

Біоеквівалентність генерика з оригінальним препаратом підтверджується відповідними дослідженнями біодоступності. Також для доказу біоеквівалентності може бути застосована процедура біовейвер на підставі біофармацевтичної системи класифікації.

Тобто біоеквівалентність — це порівняння біодоступності двох препаратів. У контексті генерика це порівняння генеричного та оригінального препарату. Вони будуть еквівалентними, якщо вони фармацевтично еквівалентні або фармацевтично альтернативні, їх біодоступність, швидкість та ступінь абсорбції після введення в однаковій молярній дозі знаходяться в попередньо встановлених критеріях прийнятності.

Генерик вважатиметься біоеквівалентним оригінальному лікарському засобу, якщо в одиницю часу після прийому генеричного препарату в крові пацієнта виявлено дуже близьку концентрацію діючої речовини порівняно з такою оригінального лікарського засобу в такій самій ситуації.

Тобто мета встановлення біоеквівалентності — довести еквівалентність генеричного й оригінального препарату для того, щоб екстраполювати на генерик доклінічні та клінічні випробування, які вже проводилися для оригінального препарату. При доведенні біоеквівалентності порівнюють біодоступність, швидкість та ступінь абсорбції.

Існують ситуації, коли для доказу генеричності лікарського засобу достатньо довести тільки фармацевтичну еквівалентність. Це, як правило, ситуації, коли пацієнт отримує діючу речовину у складі лікарського засобу в розчиненому вигляді, тобто за відсутності вивільнення діючої речовини. Обраний підхід залежить від того, які лікарська форма та властивості діючої речовини.

Доповідач наголосила, що один генерик не є копією іншого генерика. Порівнюють завжди генерик і оригінальний препарат. Також некоректно вважати, що оригінальний препарат кращий, ніж генерик. Адже останній — це регуляторно доведена копія оригінального препарату. Тому якщо виконані всі регуляторні вимоги і якщо існує конт­роль за препаратом на ринку, проблем з генеричним лікарським засобом не повинно виникнути.

Також слід розуміти, що створення генерика — це єдина можливість наповнити ринок доступними лікарськими засобами з доведеною ефективністю, безпекою та якістю як в оригінального препарату.

Н. Жукова відзначила, що генерики доступніші за ціною не тому, що для них не проведено клінічних випробувань, як для оригінального препарату, а тому, що відомі властивості оригінального препарату перенесені на генерики, і доведено, що він є копією оригінального препарату. Тому фармацевт не повинен вводити в оману споживача, доносячи інформацію, що тільки оригінальний препарат може йому допомогти.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

If you have found a spelling error, please, notify us by selecting that text and pressing Ctrl+Enter.

М’які лікарські форми (Formae medicamentorum molles)

Мазь (unguentum, -i; ointment, -s; pommade, -s; pomada, -s) – м’яка недозована лікарська форма в’язкої консистенції для зовнішнього застосування. Це одна з найдавніших лікарських форм; призначена для місцевого або резорбтивного ефекту.

Мазь є нестійкою лікарською формою. Вона складається з основи (Constituens) і рівномірно розподіленої в ній лікарської речовини. Як основу для мазей використовують: вазелін (Vaselinum), ланолін (Lanolinum), який може бути водним (Lanolinum hydricum) і безводним (Lanolinum anhydricum), або свинячий очищений смалець (Adeps suillus depuratus seu Axungia porcina depurata). Крім того, як формоутворювальні речовини використовують вуглеводи, жирові, емульсійні, безводні, силіконові, поліетиленгліколеві та інші синтетичні основи.

Якщо лікар не зазначає назву основи, то мазь виготовляють на вазеліні. Мазі, виготовлені на свинячому смальці, мають обмежений термін зберігання – не більше 2 тижнів (свинячий смалець окиснюється – гіркне).

Найраціональнішою формою випуску мазі є тюбики, які забезпечують зберігання максимальної їх стерильності.

Розрізняють просту і складну мазь. Проста мазь складається з двох речовин: лікарської і формоутворювальної. Мазь, яка містить більше двох речовин, називається складною.

Рецепт на мазь можна оформити двома способами – скороченим і розгорнутим. Скороченим способом виписують прості мазі, виготовлені на вазеліні. Після Rp. пишуть назву лікарської форми в родовому відмінку однини (Unguenti), назву лікарської речовини (родовий відмінок однини), її концентрацію (у відсотках або співвідношенні мас) і загальну масу.

Приклад. Виписати 30 г 2,5 % мазі гідрокортизону (Hydrocortisonum).

Rp.: Ung. Hydrocortisoni 2,5 % 30,0

D. S. Змазувати пошкоджені ділянки шкіри.

Розгорнутий спосіб виписування: після Rp. зазначають назву (родовий відмінок однини) і масу лікарської речовини й наповнювача в грамах, після чого пишуть: “Misce, fiat unguentum (М. f. ung.)” і сигнатуру – спосіб застосування.

Приклад. Виписати 50 г мазі з 5 % метилурацилу (Methyluracilum) та 0,2 % фура- циліну (Furacilinum).

Rp.: Methyluracili 2,5 Furacilini 0,1 Vaselini ad 50,0 M. f. ung.

D. S. Змазувати пошкоджені ділянки шкіри.

Існують офіцинальні мазі, склад яких зазначено у Фармакопеї. До них належать: цинкова мазь (unguentum Zinci), нафталанова мазь (unguentum Naphthalani) та ін.

Виписуючи рецепт на офіцинальну мазь, після Rp. зазначають лікарську форму (Unguenti), назву лікарської речовини (родовий відмінок однини) і загальну масу. Далі пишуть сигнатуру – спосіб застосування.

Приклад. Виписати 30 г цинкової мазі.

Rp.: Ung. Zinci 30,0

D. S. Змазувати пошкоджені ділянки шкіри.

Деякі офіцинальні мазі (спермацетова – unguentum Cetacei, нафталанова – unguentum Naphthalani, гліцеринова – unguentum Glycerini) використовують як формоутворювальні (Constituens) для інших мазей.

Приклад. Виписати 20 г 10 % мазі дерматолу (Dermatolum) на основі нафталанової мазі (ung. Nahthalani).

Rp.: Dermatoli 2,0

Ung. Naphthalani ad 20,0 M. f. ung.

D. S. Змазувати пошкоджені ділянки шкіри.

Призначаючи мазь малим дітям, слід пам’ятати про досить високу абсорбційну здатність дитячої шкіри, що значно збільшує можливість резорбтивної дії лікарських речовин.

Очні мазі (Oculenta, -orum)

Очну мазь (oculentum, -і; eye ointment, -s; pommade, -s; ophtalmique, -s; pomada, -s; oftalmica, -s) найчастіше виписують скороченим способом.

Для очних мазей як основу використовують суміш із 10 частин безводного ланоліну і 90 частин вазеліну для очних мазей. Ці суміші сплавляють, фільтрують і в розтопленому стані стерилізують.

Мазь виписують загальною масою 20-100 г, а очні мазі – від 5 до 10 г.

Приклад. Виписати 5 г 1 % очної мазі атропіну сульфату (Atropini sulfas).

Rp.: Ung. Atropini sulfatis 1 % 5,0

D. S. Очна мазь. Закладати під повіку правого ока на ніч.