§ 30. Перші світоглядні уявлення. Вірування та міфи

Людина взаємодіє з природою та іншими людьми, керуючись своїми відчуттями й переконаннями, які виникають з отриманого досвіду. Те, як ми сприймаємо світ, як його бачимо, відчуваємо і розуміємо, зумовлює наші взаємини з оточенням. Цінності, знання, вірування, переконання, ідеали, уявлення про сенс життя визначають світогляд людини і суспільства. Розрізняють науковий, релігійний, мистецький і філософський (з грецької — «любов до мудрості») світогляди. Поєднання багатьох різнобічних поглядів в процесі пізнання та діяльності формує картину світу, притаманну тому чи іншому суспільству. Так, кожна конкретна епоха, кожна спільнота має «свою» картину (образ) світу, наповнену певним змістом. В основі цієї «моделі» може бути людина чи надприродні, невідомі сили.

Світогляд — загальна система поглядів щодо місця людини у світі і взаємовідносин з природою та суспільством.

Світогляд

– визначає основу, першопочаток.

– формується досвідом (особистим та колективним).

– зумовлюється емоціями та відчуттями.

– залежить від цінностей (добро, краса, істина, справедливість, свобода, щастя тощо.

Особливий вид світогляду, що пов’язує людину з надприродними та духовними елементами, називають релігійним. Релігія — складне для тлумачення та розуміння поняття, оскільки дослідникам непросто охопити всю його глибину. Учених, які спеціалізуються на вивченні релігій, називають релігієзнавцями. Релігії цікавлять філософів, істориків, соціологів та інших фахівців, які досліджують суспільство.

В українських словниках можна побачити таке визначення: релігія — віра, особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини. Європейські та американські фахівці звертають увагу на культурну складову. У відомому Вебстерському словнику вказано: релігія — соціально-культурна система визначеної поведінки та практик, моралі, переконань, світогляду, текстів, священних місць, пророцтв, етики чи релігійних організацій, яка загалом пов’язує людство з надприродними та духовними елементами.

Релігія — віра в існування надприродних сил та переконання в їхній здатності впливати на світ і людей.

1. Чому, на вашу думку, не існує «єдиної» картини світу? 2. Що впливає на формування різних типів світогляду? 3. Як ви розумієте поняття «релігія»?

30.2. Якими були найдавніші світоглядні уявлення?

Первісні люди були безсилі перед силами природи. Вітер, блискавки, повені, посуха, лісові пожежі жахали їх, але також викликали неймовірне захоплення. Пояснити причини цих явищ вони, використовуючи свої доволі примітивні технології, не могли, а знання обмежувалися переважно найпростішими побутовими уявленнями. Науки як явища тоді ще не існувало, отож людство осмислювало таємниці навколишнього світу на свій страх і ризик. Поступово утвердилося бачення, що над грізною природою, лютими дикими звірами панують якісь надпотужні сили, не досяжні для звичайної людини. Наші далекі пращури, намагалися налагодити із ними зв’язок, задобрити й отримати таку бажану поміч. Вірили, що спеціальні дійства (ритуали) допоможуть у полюванні, захистять від небезпек, сприятимуть удачі.

Тотемний стовп, округ Анкоридж, Аляска, світлина Ханса Томрсона, 2021 рік

Кааба — будівля в м. Мекка, на стіні якої закріплено Чорний камінь — святиня, якій поклоняються мусульмани

Розвиток цих уявлень призвів до появи кількох типів перших вірувань, які називають тотемізмом, анімізмом, фетишизмом та магією. Тотемізм — віра в існування надприродного зв’язку між родовою групою людей і певною твариною. Наші далекі пращури могли оцінити міць ведмедя, сміливість вовка, прудкість оленя тощо, тож вважали, що родичання із ними дасть змогу опанувати хоча би частину їхньої сили. Анімізм — уявлення про те, що світ населений невидимими духами (до прикладу, дух лісу, дух гори тощо). Поклоніння цим незримим заступникам давало надію на їхню вдячну відповідь у земному світі. Одночасно з’явився фетишизм — вірування в надприродну силу окремих предметів. Магія — уявлення про спроможність людини силою думки чи виконанням ритуалів залучити надприродну силу на свій бік. Усі ці первісні сприйняття навколишнього світу в дещо зміненій формі існують досі.

Машина часу

«Чінгачгук, Велика Змія».

https://cutt.ly/V8tnSGz

1. Чому, на вашу думку, сформувалася практика поклоніння силам природи? 2. Первісні вірування називають проторелігійними. Дізнайтеся за допомогою додаткових джерел інформації значення частки «прото» і спробуйте пояснити таку узагальнену назву цих вірувань. 3. Чи відомі вам прояви тотемізму, фетишизму та анімізму, що збереглися донині? Наведіть приклади.

30.3. Міфи як відображення світогляду давніх людей

Розвиток цивілізацій зумовив перетворення в сприйнятті довколишнього світу. Мандрівники, торгівці, воїни приносили відомості про інші краї та чужі звичаї. Поступово почала складатися міфологія.

Міф (у перекладі зі старогрецької «оповідь») — переказ, у якому втілено уявлення давніх людей про світ, його походження та будову. Міфологічний світогляд став продовженням уявлень людства про себе та своє минуле. Щоб пояснити невідоме, люди створювали міфи, які одночасно були і продовженням старих вірувань, і мали важливі нововведення. Міфологічний світогляд склався під впливом тотемізму. Кожен конкретний людський рід розумівся як колективна особа, що походила від єдиного спільного предка — тотема. Цей пращур уявлявся як напівбог чи бог, рідше — як священна тварина. Його діяння — героїчні. Йому допомагали або противилися інші боги і напівбоги, що жили довкола (пригадаємо анімізм), він використовував особливу зброю чи інші предмети (фетишизм), вчиняв особливі ритуали на користь собі та своїм друзям (магія).

Зазвичай, герой міфу мав людські риси (тобто був антропоморфним). У такий цікавий спосіб давні люди наближали свій рід до надприродного, намагалися стати частиною цього світу, але також — панувати над силами довкілля. Водночас міфологічний світогляд пов’язував людей з минулим. Тотемний предок вважався взірцем для людини, проте він «жив» колись, дуже давно. Тож виходило, що ідеали людства не в майбутньому, а у минулому. У цьому полягає секрет міфологічного уявлення про час, який став набувати ознак циклічності: рухаючись уперед, рід прагнув вернутись назад, до покровителя.

Перші міфи передавали усно, оскільки писемності тривалий час не існувало. В одних «оповідях» пояснено, як було створено світ та все суще. Інші обґрунтовували встановлені в суспільстві звичаї, заборони та правила, вивищували окремі роди, доводячи їхнє право на владу. Такі перекази сприймали як правду, вони не потребували якогось доведення, бо описувані події часто розгорталися у світі далекого минулого. Сьогодні інколи слова «міф» та «легенда» використовують як синоніми. Проте героями міфів були постаті з надприродною силою, тоді як у легендах ідеться все ж про звичайних, хоча й видатних людей. Дослідники зауважили чимало схожих тем у міфах народів світу.

До найвідоміших «оповідей» належать міфи Давньої Греції. Вони відобразили нездійсненні бажанні мешканців Еллади, мрії, які їм так і не вдалося втілити в життя. Зокрема в переказах ішлося про боротьбу та перемогу над силами природи (діяння Персея, Тесея та інших героїв), мандри в екзотичні країни крізь моря (подорожі аргонавтів чи поневіряння Одіссея), одвічне бажання літати (міф про Дедала та Ікара) і, безперечно, подолання смерті (міфи про лікаря Асклепія, що мав божественний дар). Важливу роль відігравали також «оповіді» про війну та подвиги. Ідеалом грецького суспільства був Геракл, непереможний воїн, напівбог і найсильніша людина на землі. Міфи давньої Еллади популярні сьогодні, вони стали основою для багатьох фільмів та книжок сучасності.

1. Що таке міф? 2. Розкрийте «секрет» міфологічного світогляду 3. Перелічіть героїв відомих вам грецьких міфів.

Онлайн-цікавинка:

Онлайн-дослідження «Грецькі боги» від The British Museum (скористайтеся Google Translate)

https://cutt.ly/V0QCT9i

Корисна гра:

«Боги Стародавньої Греції»

https://cutt.ly/J8erYsx

1. Вправа «Лепбук». Спільно в парах, групах чи індивідуально створіть лепбук богів та міфічних героїв Стародавнього світу.

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Складіть перелік проторелігійних вірувань. 3. Створіть флешкарти «Найдавніші вірування». 4. Організуйте «Літературну хвилинку». Проанонсуйте однокласникам ваш улюблений міф Стародавньої Греції. 5. Вправа «Сенкан». Створіть сенкан «Міфи Стародавньої Греції». 6. Вправа «Дослідник». Проаналізуйте відомі вам твори українського фольклору (колядки, веснянки, казки, легенди). Віднайдіть у них «сліди» давніх вірувань.

ПРИРОДНЕ ПІЗНАННЯ БОГА ТВОРЦЯ ТА ВІРА

У попередніх наших повчаннях ми розглядали світ: великий світ зір та планет і світ малий – атомів, чи електронів. І цей, і інший захоплює нас своєю величністю, величчю творчого задуму та його бездоганного виконання. Ми бачили те, що у своєму природному здійсненні висловлює Священне Писання: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Пс. 18:2). Два попередні наші повчання – це вихідні пункти для наших сьогоднішніх думок: про природне пізнання Бога й віри в Нього.

Людський дух є спроможний пізнати Бога – Першопричину всіх речей, що існують у Всесвіті. І релігія основується на цьому пізнаванні. – Людська душа має прагнення Бога. Ця міцна природна схильність людської душі до Бога може деколи випереджувати стисле розумове пізнавання. Розвиток цієї нашої здатности мислення залежить від росту та загального розвитку нашого організму й від виховання; тим часом внутрішнє життя душі має свої автономні закони розвитку, що не завжди є залежні від можливостей вислову, проявлення назовні. – Життя душі може проявлятися назовні лише за допомогою центральної нервової системи та органів чуття. Тож звідси, у зв’язку з різними фізіологічними причинами і невластивим впливом оточення, зовнішні прояви внутрішнього життя душі можуть бути дуже недосконалі. Але в цих випадках потреби душі звичайно проявляються людським пізнаванням ідей та почуттів навіть дуже невиразних і неясних. Тут причина в тому, що неясне поняття про Бога та неправильне відчування Його присутности у світі може випереджувати виразне розумове пізнання Бога. Так постають різні розумові форми релігійного переконання, які часто спостерігаємо в дітей, у первісних народів або в людей, що не мали належного чи достатнього релігійного виховання. Але й ці недосконалі форми релігійних переконань свідчать про те, що бажання Бога в людини має своє коріння в самій людській природі. Однак це природне бажання Бога може вповні розвинутися тільки в гармонійній сумісності з розвитком розумових сил людини та з поглибленням знання про світ та його Творця.

Людський розум спроможний пізнати Творця Всесвіту. Це стверджували також стародавні дохристиянські філософи. Це головний постулят християнського вчення. Ще на початках християнської ери святий Павло, Апостол народів, навчав, що все видиме провадить людину до пізнання невидимого Творця. Цього віками навчає раз у раз свята Церква. Сьогодні треба знову наголошувати на цій істині, зокрема в наших часах, бо багато людей намагається поширювати думку, нібито християнство недооцінює розуму людини, вимагаючи тільки сліпої віри. Ще більше, навіть серед християн є такі, які твердять, що віра не допускає мислення, щоб дійти до розумових висновків. Такі та їм подібні погляди супротивляться навчанню святої Церкви.

Якщо людина має здоровий глузд і цілковито ще не збайдужіла в діялектичному матеріялізмі, то не лише пізнає Творця природи в подиву гідних, прегарних і незвичайних проявах природи; таке пізнання пробуджує її душу та наближує до тієї творчої сили, що все оживлює та підтримує в житті й існуванні. Це називаємо природним пізнанням Бога, яке певною мірою є доступне кожній нормальній та незіпсованій людині; доступне воно кожному здоровому людському розумові.

Проте на перешкоді цьому природному пізнанню Бога Творця можуть стати різні труднощі, як, наприклад, поганий вплив оточення, невластиве виховання, спадковість, послаблення розуму внаслідок пристрастей і пожадливостей тощо. Але й в цих випадках людина, в кращих хвилинах свого життя, шукає та тужить за чимось вищим й піднесенішим та відчуває принаймні своєрідний голод за Богом.

Таке первісне релігійне почуття легко призводить, зокрема під впливом оточення та недостатнього релігійного виховання, до фальшивих релігійних висновків щодо властивих засобів задоволення людської природної туги за Богом. Так виникають різні фальшиві релігії та форми культу, що не згідні із здоровим людським глуздом. Але це первісне релігійне почування за сприятливих обставин стає першим щаблем свідомого релігійного переконання, тим-то й примітивні релігійні форми мають свою вартість та значення: вони є виявом духовної гідности людини; цим вона відрізняється від тварини. Однак релігійна віра народжується тільки тоді, коли природне релігійне почуття поєднується зі свідомим шуканням Бога та розумним пізнанням Творця. Лише тоді людина може повноцінно розвиватися під духовним оглядом і досягнути своєї людської релігійної цілі.

Людина, хоч яка обмежена й слабка, спроможна свідомо й навмисне «здавити» в собі це релігійне природне почуття, не заперечуючи, однак, існування Бога Творця – першопричини всіх речей, що без Бога Творця наш світ і Всесвіт стали б незрозумілими. Ці люди називаються «деїстами». Типовим їхнім представником був Вольтер (1694-1778), який твердив, що Бога треба приймати тільки як правду математичну, бо без Бога світ був би просто нерозгаданий. Однак, на думку Вольтера, з цього не виходить, що ми маємо Бога любити та покладати на Нього всю нашу надію. Інакше кажучи, деїсти признають існування Бога як Творця Всесвіту, але не приймають існування Бога у світі, зокрема в людській душі, з усіма подальшими практичними висновками такої Божої присутности серед людей. Деїст визнає, що Всесвіт мусить мати свого вічного інженера – Творця, так, як кожна річ має свого майстра; але він не визнає жодного зобов’язання людини щодо Бога Творця. Бог створив людину і світ, і на цьому кінець. Дальші дороги розходяться: Бог Собі (пан), а людина – собі.

Деїзм має сьогодні немало своїх виразних прихильників чи прихованих посередніх чи безпосередніх, свідомих чи несвідомих. Їхній погляд та світосприймання звичайно має своє коріння в бажанні визволитися від моральних зобов’язань, які походять і мають свою наснагу від пізнання Бога Творця та Його відношення до світу і до людини. Деїсти хочуть забрати в Бога Його твори, Його творіння, без жодної віддяки. Абсурдність такої настанови стає іноді наглядною в житті, коли хтось без плати і будь-якого зобов’язання намагається забрати в майстра річ, предмет чи машину, яку він сконструював, запланував і пустив у рух. У людей – це просто таки злодійство, крадіжка, грабунок. Навіть у комуністичній дійсності визнають за «майстром право на засоби виробництва та продукти праці». Вони, навіть як забирають сам плід цих майстерних рук, то принаймні залишають за ним ніби патент, признання, часто навіть назву. Очевидно, куди важче засудити таку поведінку людини супроти Бога Творця. Та що ж, коли деїсти інколи не хочуть признати за людиною навіть її людської душі, щоб тільки могти заперечити її обов’язки щодо Бога Творця.

Ми, християни, бачимо в деїзмі недосконале пізнання Бога. Рівночасно визнаємо за деїзмом і добру сторону, яку він має: за допомогою холодного роздумування-мислення деїзм приходить до того, що визнає існування божественного Творця, і тим він різниться суттєво від матеріялістичного атеїзму, яким чваниться сьогодні багато людей. Під цим оглядом можна протиставити деїзм атеїзмові як доказ, що навіть люди не релігійні, якими хочуть бути деїсти, лише через холодне міркування і наукове спостереження природних законів приходять до висновку, що світ був би незрозумілий та нерозгаданий, якщо не визнається існування Бога Творця. Як річка не може бути без джерела і годинник без годинникаря, так і світ не може існувати без свого Творця.

Одначе для нас, християн, існування Бога не є тільки холодним висновком розуму, не є лише науковим фактом. Розум – це одна з духовних снаг людини. Пізнавати Творця Всесвіту на основі логіки, та не мати для Нього подиву, пошани й любови – це принаймні нелогічна поведінка. Релігійна людина, свідома своєї релігійности, є та, що не лише пізнає існування Бога – Творця Всесвіту, але, водночас, Його подивляє за Його розум та силу; вона вдячна Йому за те, що створив стільки прегарних і корисних речей; вона намагається до Нього зблизитися, познайомитися з Ним ближче, заприятелювати з Ним, щоб від Нього ще більше довідатися, ще більше пізнати тайни Всесвіту, зрозуміти творчі задуми Творця Всесвіту та полюбити Його за це як щирого Добродія та Приятеля. А в тому саме полягає справжнє коріння релігійности, і то найглибше. Людина, нормально розвинена та здорово думаюча, є спроможна пізнати існування Бога, а людина чесна та послідовна здібна зробити з цього свого пізнання практичні висновки для свого щоденного життя. Що глибша релігійна віра, то більш послідовна. І де немає віри, або вона заслабка, там все-таки чогось недостатньо.