Чому Норвегія розвинена країна

0 Comments

Економічна та соціальна географія

Площа 323,9 тис. км 2 (разом з архіпелагом Шпіцберген та іншими островами — 387 тис. км 2 ).

Населення — 4,5 млн. осіб (2001).

Столиця — Осло (488 тис. осіб).

Великі міста — Берґен (220 тис.), Тронгейм (141 тис.), Ставангер (101,5 тис. осіб). Щільність населення — 13,6 особи/км 2 .

Серед населення переважають норвежці — 97%, проживають також саами, фіни, данці, шведи та ін. Державна мова — норвезька (існує два види норвезької мови — старонорвезька «бокмель», якою розмовляють 80% населення, і новонорвезька «ньорск» — 20% населення). Саамською мовою користується незначна кількість населення — приблизно 30 тис. осіб. Панівна релігія — лютеранство. Грошова одиниця — норвезька крона.

В адміністративно-територіальному відношенні Норвегія поділена на 19 фюльке, якими керують губернатори. Слово «фюльке», яке означає «плем’я, народ», використовується в адміністративному відношенні як поняття «провінція, область». Главою держави є король. Вищим законодавчим органом виступає парламент (стортінг), який формують 150 депутатів. Політичні партії: Норвезька робітнича партія (НРП), створена в 1887 р. і найбільша в країні Соціал-демократична партія (хейре) — заснована в 1885 p., представляє інтереси крупного капіталу; Партія прогресу, створена в 1973 р. має праву орієнтацію; Соціалістична ліва партія (СЛП) — створена в 1975 p., має ліву орієнтацію; Християнська народна партія (ХНП) — заснована в 1933 p., виражає позиції релігійної частини населення та ін.

Норвегія — найбільш північна і найдовша в просторовому плані у Північній Європі країна. Вона займає західну і північну частину Скандинавського півострова і витягнута з півночі (від мису Нордкін) на південний захід (до мису Ліннеснес) на 1752 км. Ширина країни коливається від 434 км. на півдні до 6,3 км. на широті м. Нарвік, що на півночі. На північному сході країна межує з Фінляндією і Російською Федерацією, на сході — зі Швецією. На Півночі омивається водами Баренцового моря, на Півдні — Скагерракською протокою, а на Заході — Атлантичним океаном (Норвезьким і Північним морями). Протяжність берегової лінії, включаючи фіорди і затоки, досягає 20 тис. км.

До Норвегії, крім архіпелагу Шпіцберген, що офіційно відійшов під її контроль з 1920 p., належить острів Ян-Майєн (1929). Обидва вони розміщуються в водах Північного Льодовитого океану. Норвегії належить також безлюдний острів Буве, що знаходиться в Південній Атлантиці. Загалом у прибережній зоні Норвегії нараховується 50 тис. островів.

Особливості розвитку і загальна характеристика господарства. Норвегія — гірська країна, близько двох третин її території вкриті горами і високими плоскогір’ями. Вузька смуга долини, що притиснена до моря безплідними горами, ніколи не забезпечувала життєвих потреб місцевого населення. Це змушувало скандинавів шукати джерела існування поза своєю територією у морських просторах. Як говорять самі норвежці: море завжди «годувало» і «зігрівало» країну. Практично воно з’єднувало Норвегію із зовнішнім світом. Будучи відмінними мореплавцями, древні скандинави перепливали Атлантичний океан, досягали Ісландії, Гренландії, Нюфаундленда, берегів Північної Америки, контролювали морські береги від Британських островів до Середземного моря, інколи захоплювали території і засновували там свої держави (наприклад, Нормандію у північно-західній Франції). Найбільш грабіжницькими були походи норманів в епоху вікінгів (ІХ-ХІ ст.).

Після прийняття християнства (XI ст.) і утвердження централізованої монархії поступово змінювався і державний устрій народів Північної Скандинавії. У XII ст. Норвегія почала вступати у торговельні відносини із багатьма країнами світу, що згодом посприяло їх політичному об’єднанню. Настав нетривкий період великодержавності Норвегії. Та економічна слабкість держави змусила її шукати союзів з іншими країнами. В 1319 р. була заключена унія Норвегії зі Швецією, а в 1380 р. — з Данією. В 1537 р. Норвегія була перетворена в провінцію Данії і остаточно втратила незалежність. Нове економічне відродження країни розпочалося в середині XVII ст. Норвезькі купці вивозили у Європу, зокрема в Англію, ліс. В середині XVIII ст. тут відкрили перший металургійний завод. У Європі, зріс попит на норвезьку руду, багату на залізо. Розвивалося суднобудування. Поступове зростання добробуту громадян сприяло пробудженню національно-визвольного руху. Політичні події на початку XIX ст. докорінно змінили ситуацію і в Північній Європі. Згідно з рішенням антинаполеонівської коаліції, Норвегія як колонія Данії, була відчужена від неї і передана Швеції (1814). Ідея національної незалежності переросла у відкриту боротьбу проти підпорядкованості Швеції. Та боротьба ця мала переважно парламентський характер. Лише в 1905 р. норвезький парламент прийняв резолюцію про ліквідацію унії.

Довготривала національна незалежність не сприяла економічному розвитку, зокрема промисловості. На початку XX ст. більшість працездатного населення займалась рибальством, лісовим або сільським господарством. Продукти морських і лісових промислів становили понад три чверті експорту країни.

Важливі зміни в економічній структурі Норвегії відбулися напередодні і під час Першої світової війни. Гостра потреба в нових конструктивних матеріалах — алюміній, нікель, цинк, феросплави, а також хімічні продукти — посприяла виникненню і швидкому розвитку енергомістких галузей, а саме: електрометалургії і електрохімії. Економічна привабливість Норвегії притягувала іноземний капітал США, Канади, Великобританії, Франції, Швеції, Бельгії, який інвестувався у будівництво гідроелектростанцій, електрометалургійних і електрохімічних заводів. У результаті, Норвегія стала відомим виробником таких важливих стратегічних матеріалів, як алюміній, феросплави, нікель, цинк, азотні сполуки. Економіка країни поступово набирала темпи. Однак у роки Другої світової війни вона зазнала відчутних втрат. У післявоєнні роки розбудові та зміцненню економіки допоміг правильно вибраний курс на пріоритетний розвиток експортних галузей (електрометалургійна, електрохімічна, целюлозно-паперова галузі промисловості). Поряд із енергомісткими галузями успішно розвивалось виробництво електротехнічного, енергетичного обладнання, машинобудування, зокрема суднобудування. Відкриття і освоєння родовищ нафти і газу у норвезькому секторі Північного моря теж вплинули на підвищення ефективності норвезької економіки. Нафта і газ стали важливою статтею норвезького експорту. Норвегія перетворилась у високорозвинену індустріально-аграрну країну. Якщо за виробництвом валового національного продукту (151 млрд. доларів США) Норвегія зайняла 28-ме місце у світі, то за його виробництвом на одного жителя (34310 доларів, 1998) вона посіла третє місце після Люксембургу і Швейцарії.

У структурі ВНП питома вага промислової продукції становить 35%, аграрного сектора — 3%. Значно зросла частка сфери послуг, яка наприкінці 90-х років досягнула 63,0%.

Промисловість. У промисловості зайнята майже чверть працездатного населення. Виробляється третина ВНП Норвегії.

Виробничі потужності промислових підприємств значно перевищують вітчизняні потреби. Тому значна частина продукції експортується, зокрема нафта, природний газ, продукція деревообробної промисловості, деякі готові промислові вироби. Більшість підприємств країни — невеликі за розмірами і за кількістю зайнятих. Лише 5% норвезьких промислових підприємств і компаній нараховує понад 100 робітників. Вони продукують половину промислової продукції. Невеликі фірми і підприємства, як правило, працюють на умовах сімейного підряду. Компанії, що контролюються іноземним капіталом, виробляють приблизно 10% промислової продукції. Більшість компаній є незалежними, лише кілька великих концернів перебувають у державній власності.

Енергетика. Енергетичне господарство країни формувалося у ті роки, коли не вистачало паливно-енергетичних ресурсів. Зокрема, кам’яного вугілля, що видобувалось на Шпіцбергені, було замало, а власної нафти не було зовсім. На перший план вийшли гідроенергетичні ресурси, які активно використовувались в період індустріалізації Норвегії. Навіть відкриття нафтових родовищ у шельфі Північного моря суттєво не змінило традиційну структуру паливно-енергетичного балансу країни. На початку 90-х років частка енергії, що вироблялася на гідроелектростанціях, становила 99,5%. Це найвищий показник у світі. І лише 0,5% його виробництва припадало на теплові електростанції. Атомна енергетика у країні не розвивається зовсім. Відкриття нафтового родовища Екофіск в 1969 p., а також багатих шельфових покладів нафти і природного газу в 1980 р. вздовж північно-західного узбережжя країни, докорінно змінило енергетичну базу, створило нові можливості для розвитку паливно-енергетичної промисловості Норвегії.

За виробництвом електроенергії, яке за останніх 25 років зросло майже в чотири рази (123 млрд. кВт/год.), Норвегія входить у двадцятку країн світу, а за величиною цієї продукції на душу населення (27,9 тис. кВт/год.) займає перше місце.

Гірничо-видобувна промисловість в економіці Норвегії відіграє важливу роль. Частка галузі у ВВП країни є найбільшою у Європі, більше 18%. Серед рудних корисних копалин перше місце належить залізній руді, запаси якої перевищують 1 млрд. т., однак вміст заліза у ній відносно невеликий (30-35%), а це вимагає додаткових затрат для її збагачення. Видобуток залізної руди здійснюється у Північній Норвегії (родовище Сьорварангер, Кіркенесе).

Важливим ресурсом Норвегії вважаються пірити (сірчисті колчедани), за видобутком яких вона займає провідне місце в Європі. Норвегія виділяється також видобутком молібдену, вольфраму, нікелю, титану. Більшу частину залізних руд і кольорових металів Норвегія експортує.

Відкриття нафтогазових родовищ у шельфі Північного моря докорінно змінило структуру гірничо-видобувної промисловості. Протягом 1980- 1990 pp. сира нафта і природний газ стали важливою за вартістю статтею експорту — понад 48% сумарного експорту. За видобутком нафти (понад 150 млн. т.) Норвегія займає сьоме місце у світі і друге у Європі (після Російської Федерації). За видобутком природного газу (34 млрд. м 3 ) Норвегія посідає дванадцяте місце у світі, але у Європі — третє (після Російської Федерації і Голландії).

Обробна промисловість. У структурі обробної промисловості, хоч і переважають галузі, безпосередньо пов’язані з первинним сектором економіки, однак близько третини припадає на машинобудування. Основні підприємства галузі розміщуються у містах Осло, Берген, Ставангер, Драммен, Тенсберг, Крістіансанн, Фредрікстад. Тут виробляється електротехнічне, енергетичне устаткування, машини і обладнання для металургійних, хімічних, деревообробних заводів і підприємств харчової промисловості. У цих містах розташовані основні суднобудівні заводи. Якщо суднобудування у 80-х роках XX ст. дещо втратило колишні позиції, то виробництво обладнання для нафтової і газової промисловості розвивається досить інтенсивно. Традиційними галузями промисловості стає електроніка, виробництво комп’ютерів, телекомунікаційних систем. Нарощується виробництво корабельних двигунів на експорт та устаткування для нафтової промисловості.

Багата гідроенергетична база сприяє розвитку електрометалургії, зокрема виробництву електросталі і різних феросплавів. Виробництво сталі становить 0,5, феросплавів — 0,9 і алюмінію — 0,9 млн. т.

Наявність дешевої електроенергії сприяє виробництву не лише алюмінію, а й таких кольорових металів, як мідь, нікель, цинк та ін. Виробництво алюмінію і нікелю базується на імпортній сировині.

Наявність сировинної бази (піритів, руд кольорових металів, нафти і газу), а також дешевої електроенергії, зумовлює розвиток хімічної промисловості, особливо електрохімії. В країні виробляються азотні добрива, сірчана кислота, аміак, різні синтетичні матеріали.

Норвегія володіє сучасною індустрією виробництва мінеральних добрив, будівельних матеріалів.

Важливу роль в економіці країни відіграє целюлозно-паперова промисловість, основу якої становить випуск целюлозно-паперової продукції. В країні щорічно виробляється 2 млн. т. паперу.

Більшість підприємств деревообробної промисловості розміщені у східному економічному районі країни.

У сільському господарстві працює 140 тис. осіб, що становить 7% загального числа зайнятих. Частка сільськогосподарського виробництва у валовому національному продукті країни наблизилась до 2%, значно поступаючись промисловості. Основою норвезького сільського господарства є тваринництво. Складні кліматичні та особливі ґрунтові умови, гірський рельєф ускладнюють вирощування сільськогосподарських культур.

Фермерські господарства, як правило, невеликі. Лише третина фермерів володіє площею понад 10 га. сільськогосподарських угідь, а площею 50 га. — всього 1%. Рівень механізації сільськогосподарських робіт хоч і високий, однак робочої сили на селі не вистарчає і тому більшість робіт виконується сімейним підрядом. Загальне збільшення сільськогосподарської продукції забезпечується не додатковою зайнятістю, а підвищенням рівня механізації праці, впровадженням сучасних технологій тощо.

Тваринництво становить основу сільського виробництва. В країні нараховується 1,0 млн. голів великої рогатої худоби, 800 тис. свиней, 2,3 млн. овець. Молочно-м’ясне тваринництво переважає у південній частині країни. У гірських районах центральної Норвегії розвинене вівчарство, а у північній Норвегії — оленярство. Тваринництво в основному забезпечує країну необхідними продуктами харчування (м’ясо — молочними продуктами). Частина продукції, а саме: масло, молоко, сир, свинина, яловичина експортується.

Більшість земель (понад 70%) непридатні для сільськогосподарського і навіть лісогосподарського виробництва. В основному це землі, які займають територію північніше 62-ї паралелі. Лише 5% території зайнято під сільськогосподарськими угіддями. Основними районами землеробства вважаються низовини у південній і середній частинах країни. Площі під зерновими найбільші в Остландеті (приблизно 70% розораної землі), в Тронделагу — менше 15% і в Північній Норвегії — близько 3%. Основні зернові культури — овес і ячмінь. Жито і пшеницю частково вирощують на півдні. Овочівництво (переважно в закритому ґрунті) розвивається навколо великих міст. Якщо тваринництво можна вважати самодостатнім, то зернові культури, зокрема пшеницю, Норвегія імпортує.

У Норвегії добре розвинене рибальство. Вилов риби в останнє десятиріччя становив 2,5-2,8 млн. т. за рік. За кількістю риби на одного жителя (648 кг.) і за експортом рибної продукції країна займає другі місця у світі.

Транспорт. Економіко-фізико-географічні особливості Норвегії, зокрема повздовжнє розташування, гористість території, великі малозаселені простори та суворий клімат, зумовили особливі вимоги до транспортних послуг. Лише район навколо м. Осло має достатню транспортну насиченість, що забезпечує прибутковість наземним громадським перевезенням. На більшості території Норвегії регулярні сухопутні перевезення є дорогими (протяжність автодоріг 88,8 тис. км.) і тому держава змушена дотувати як їх прокладання, так і функціонування. Автобусні перевезення переважають у громадському транспорті, йому допомагають близько 250 фіордових поромних переправ. Більшість доріг (2/3) мають сучасне тверде покриття. Серед проблем транспорту — прокладання нових автомобільних доріг, реконструкція вузьких доріг, сезонність їх експлуатації. Наприклад, автострада між містами Осло і Бергеном закривається на 4-6 місяців в холодний період року. Не менш проблемним є використання так званого Арктичного шосе (від Тронгейма до Кіркенеса). Більше половини із 4,2 тис. км. залізниць Норвегії електрифіковані і перебувають у державній власності. Норвезькі залізниці функціонують у Південній і Центральній частинах країни. На крайній півночі єдиною залізницею є вітка від шведської залізничної системи до міста Нарвік, що використовується для перевезення залізної руди на експорт. Існує три інших залізничних коридори. Вони з’єднують шведську залізницю однією віткою з Тронгеймом і двома іншими — зі столицею Норвегії Осло.

Повітряний транспорт в суворих кліматичних умовах Норвегії має важливе значення. Країна перебуває на одному із перших місць у світі за внутрішніми перевезеннями пасажирів літаками (в розрахунку на особу). Норвегія є партнером Скандинавських авіаційних систем, яка була першою в освоєнні комерційних польотів над Арктикою. Міжнародне значення мають аеропорти, розташовані поблизу Осло, Ставангера і Бергена.

Серед основних видів транспорту, що розвиваються в Норвегії, першочергове значення має морський. Судноплавство завжди вважалося традиційною галуззю норвежців. Величезний морський флот (23,6 млн. бр. – реєстр. т., шосте місце у світі) забезпечує не лише внутрішні прибережні перевезення, але й закордонні вантажні перевезення. Понад 90% тоннажу зайнято на міжнародних перевезеннях за іноземними фрахтами. Існує поромна переправа в Данію. Найбільшими морськими портами є Осло, Берген, Ставангер, Крістіансанн та ін., через які щорічно ввозять 150-160 і вивозять 20-25 млн. т. вантажів.

Норвегія, як і будь-яка розвинена країна, має сучасну сферу послуг. Її частка у ВНП становить 63,0%, займаючи понад дві третини працездатного населення.

У системі освіти Норвегії — 4 університети, що знаходяться в Осло, Бергені, Тронгеймі і Тромсе. У Норвегії розвинена система урядових позик для студентів, що навчаються у вищих закладах. Середня освіта є обов’язковою (9 класів).

Медичне обслуговування в Норвегії досить своєрідне. Обов’язкове членство в державній страховій системі забезпечує норвежцям безплатне лікування у лікарнях, невідкладну медичну допомогу, компенсації за втрачену працездатність. Більшість лікарень є власністю держави. Активні програми превентивної медицини здолали давні норвезькі хвороби, а саме туберкульоз.

Норвежці зробили важливий внесок у світову культуру. Наприклад, драматург Генріх Ібсен (1828-1906), композитор Едвард Гріг (1843-1907). Нобелівськими лауреатами в літературі стали Бйорнст Ерне Бйорнсон, Кнут Гамсун (1859-1952), Сігрід Ундсен.

Норвезька нація дала людству чимало знаменитих мандрівників, зокрема Фрітьофа Нансена (1861-1930), Руала Амундсена (1872-1928) та ін.

Країна є серед лідерів книговидання в розрахунку на одного жителя. Річний наклад нових найменувань книг становить близько 5 тис. прим., дві третини з яких видані норвезькою мовою. В системі радіо і телебачення домінує служба Норвезького державного мовлення.

У Норвегії розвинений туризм. Щорічно країна обслуговує майже 3 млн. туристів, забезпечуючи понад 2 млрд. доларів прибутку. Країна має привабливі рекреаційні ресурси: гірські ландшафти, фіорди, льодовики, пам’ятки вікінгів, собори, музеї, фортеці, центри зимових Олімпійських ігор в Осло (1952) і Ліллеганнері (1994).

Територіальні відмінності. В підходах до економіко — географічного районування Норвегії немає одностайності. Найбільш виразно внутрішні відмінності Норвегії простежуються в чотирьох районах: Східний (Остландет), Західний (Вестландет), Центральний (Тронделаг) і Північний (Норд- Норге).

Східний (Остландет) район — це головний економічний район Норвегії. Тут виробляється більше половини промислової і дві третини сільськогосподарської продукції, зосереджено більше половини населення країни, яке проживає у міських агломераціях по обидва боки Осло — Фіорду і затоки Бохус. В глибині однойменного фіорду розташована столиця Норвегії — Осло, яка разом із передмістями утворює агломерацію Велике Осло, де проживає понад 700 тис. осіб. Фактично кожен шостий громадянин Норвегії мешкає у столичному агломераційному центрі.

У східному районі зосереджено більше половини лісових ресурсів і половина оброблюваних земель Норвегії. Ліси в районі займають територію між шведським кордоном і р. Гломма, що знаходиться на схід від Осло. Орні землі локалізовані в долинах, що простягаються на схід і південь від кордону з Швецією. Ґрунти досить родючі, осадкового походження. Вирощуються зернові культури, які рідко зустрічаються на таких широтах. Переважають дрібнотоварні господарства (ферми), на яких поряд з вирощуванням домашньої худоби, овочів, фруктів займаються лісівництвом як другим видом основної діяльності, оскільки значна частина лісів належить фермерам.

Сьогодні район спеціалізується на машинобудуванні і металообробці, зокрема підприємства Осло випускають енергетичне і целюлозно-паперове обладнання, платформи для морського видобутку нафти, обладнання для електротехніки і радіоелектроніки, морський порт Драммен відомий як центр машинобудування та електротехніки. Розвивається також суднобудування (Фредрікстад); целюлозно-паперова і деревообробна промисловість (Шієн, Драммен, Фредрікстад, Сарпсборг); електрохімічна промисловість, яка представлена заводами, що виробляють азотні добрива (портове місто Порсгрунн); чорна металургія (Драммен); рибний промисел (порт Саннефйорд) та ін. Зосередження значних природних багатств великого трудоресурсного потенціалу і сучасної матеріально-технічної бази виробництва та інфраструктури навколо затоки Осло — Фіорд сприяє найвищим доходам населення поміж усіма чотирма районами Норвегії.

Західний район (Вестландет) обіймає вузьку прибережну зону, що включає всю територію південної Норвегії на захід від осьової лінії Скандинавських гір до берегів Північного моря разом із мальовничими скелястими фіордами і прибережними островами.

Найбільш відмінною є південна частина району, де знаходиться Північна Жерен, що займає територію на південь від м. Ставанґер. Ґрунти льодовикового походження, винятково помірні зими, відносно довгий вегетаційний період сприяють розвитку землеробства.

Місто Ставанґер — великий індустріальний центр. Він здавна славиться як риботорговельний порт. Рибальство, обробка і переробка риби, виготовлення консервів і тари — традиційні для міста галузі. У післявоєнні роки тут збудовані суднобудівні і електрометалургійні заводи. Ставанґер в останні десятиріччя став головною базою нафто – і газовидобутку у Північному морі, а також відомим центром переробки нафти.

Прибережний острів Карл вважається багатим сільськогосподарським районом і місцем розташування алюмінієвого та магнезійового заводів. Місто Берген можна вважати природним центром Вестландету. Починаючи з пізнього середньовіччя Берген був центром важливих міжнародних зв’язків. Це друге за кількістю населення (215 тис. осіб) і економічною значимістю місто Норвегії. Тут розвинені суднобудування, машинобудування, рибальство, обробка риби, харчова, текстильна і швейна промисловість. Це важливий експортно-імпортний порт, а також відомий культурний і науковий центр країни.

У районі м. Олесунн знаходяться машинобудівельні фірми, а також підприємства меблевої промисловості.

Фермерські господарства, що знаходяться в районі міст Мьолде і Крістіансанн, крім основного сільськогосподарського виробництва, ще додатково займаються рибальством.

У глибині Вестландетських фіордів розміщені найбільші в Норвегії металургійні заводи, які розраховані на використання багатих гідроенергетичних ресурсів (їх тут 40% від загальних запасів у країні).

Центральний район (Tpoндeлaг) розташований на північний схід від території Західного району. За розвитком промисловості він значно поступається попереднім районам. В економіці важливе місце займають сільське і лісове господарство.

Основними галузями промисловості вважаються гірничо-видобувна, металообробна, целюлозно-паперова, деревообробна і харчова. Значна частина підприємств розміщена в Тронгеймі, Ці підприємства виробляють близько 50% промислової продукції району.

Тронгейм — третє за величиною місто, яке було столицею держави, а зараз — економічний центр Тронделагу. Рівнинні і родючі землі навколо широкого Тронгеймського фіорду використовуються для розміщення тваринницьких ферм, які займаються переважно вирощуванням великої рогатої худоби. Землеробство відіграє допоміжну роль.

Близько третини району заліснена доволі продуктивними лісами. Основні підприємства лісообробної промисловості розташовані на узбережжі.

Північна Норвегія (Норд-Норге) — обширний за площею район, більшість його території знаходиться за Полярним колом і є справжньою землею «полярного сонця» влітку і «полярної ночі» взимку. На більшій території регіону переважають гори, вкриті тундровою рослинністю. Впритул до материкової частини наближена смуга доволі великих островів, що врізаються в Норвезьке море.

Північна Норвегія володіє багатою сировинною базою. Значні запаси залізних руд, руд кольорових металів (мідних, свинцевих і цинкових) посприяли створенню у віддаленому холодному краю центрів чорної і кольорової металургії. Тут функціонує металургійний завод в Му, завод з виробництва алюмінію в м. Мушеен, електрохімічний завод в Гломфіорді та ін. Транспортна доступність району значно ускладнюється у зимову пору року. Часто головні автомагістралі закриваються і тоді надається перевага морському або повітряному транспорту.

Сільське господарство розвинене слабо, що пояснюється несприятливими кліматичними умовами. Сприятливою є база для розвитку тваринництва, зокрема оленярства. Деякі, захищені від холодних арктичних вітрів долини, вкриті лісом. За підрахунками спеціалістів вони займають до 20% території району.

В економіці району домінують гірничо-видобувна та деякі галузі обробної промисловості (чорна і кольорова металургія), рибальство.

Зовнішньоекономічні зв’язки. Норвегія належить до великих торгових країн світу. Експорт становить майже 45 млрд. доларів. Переважає продукція нафтовидобутку, нафтохімічної, лісообробної, електрохімічної, електрометалургійної промисловості, продовольство. Імпорт — 37 млрд. доларів (1999). За його рахунок покривається потреба в кам’яному вугіллі, бокситах, деякій частині залізної, марганцевої і хромової руд, автомобілях, деяких видах продовольства, споживчих товарах. Основними зовнішньоторговельними партнерами виступають країни ЄС, зокрема Великобританія, Швеція, Німеччина, Данія, Голландія, США.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.

Найрозвиненіша країна Європи поза межами Євросоюзу: чому Норвегія не хоче до ЄС?

Кілька місяців тому автор цих слів разом з групою молодих вчених з різних міст України мав можливість здійснити навчальну поїздку до норвезької столиці, міста Осло. Поїздка була організована в рамках програми «Молодь змінить Україну» Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина, основна мета якої – створення критичної маси молодих людей, які є рушієм змін і можуть здійснити трансформацію України.

Питанням співпраці Норвегії та ЄС були присвячені наші візити до Представництва Європейського Союзу у Норвегії, а також до молодіжної організації «Молодь проти ЄС».

Віталій Маркович , Аналітик, аспірант ЛНУ імені Івана Франка, президент ГО “Нова спільнота”

Для початку – кілька фактів про Норвегію. Ця північноєвропейська країна є однією із найрозвиненіших держав Європи та світу, країна з неоціненним досвідом боротьби з корупцією, самоврядування та енергетичної політики, а економіка є вдалим прикладом синтезу вільного ринку і державного регулювання.

Норвегія посідає 1 місце у світі за Індексом розвитку людського потенціалу ООН та за Індексом демократії, стабільно входить до першої десятки країн за показниками ВВП на душу населення, Індексом сприйняття корупції, Індексом легкості ведення бізнесу та за коефіцієнтом Джині (тобто, соціальна рівність, висока рівномірність розподілу доходів).

ВВП на душу населення (тис. дол. США, за паритетом купівельної спроможності, 2011)

Червоним кольором виділені показники Норвегії у порівнянні з іншими розвиненими країнами – враховуючи доходи від нафтової промисловості та без них.

Перед багатьма дослідниками постає закономірне запитання, чому ця північноєвропейська держава не є членом Європейського Союзу, потужного економічного та політичного блоку, який об’єднує переважну більшість розвинених держав континенту.

В українському суспільстві членство у Європейському Союзі сприймається практично як основна стратегічна мета політичного, економічного та соціального розвитку. Відмова від європейської інтеграції та європейських цінностей була поштовхом та однією із основних причин Євромайдану та Революції Гідності, які відбулися у нашій державі в листопаді 2013 – лютому 2014 року.

Слід визнати, що у суспільній свідомості проведення реформ, економічна і політична інтеграція та делегування повноважень органам ЄС у Брюсселі сприймається як засіб вирішення внутрішніх та зовнішніх проблем (корупції, бідності, поганої інфраструктури, російської агресії).

Однак насправді членство у ЄС не панацея, і теж тягне за собою серйозні виклики і додатковий тягар відповідальності, який не всі країни Європи погодились на себе брати. Зокрема, це чотири країни об’єднання EFTA, найрозвиненішою з яких є Норвегія.

Для початку – статистика.

У 1972 та 1994 роках у Норвегії відбулися референдуми про приєднання країни до ЄС, на яких були отримані негативні результати (відповідно 53,5% та 52,2%).

Бйорн О. Опсал, керівник молодіжної організації «Молодь проти ЄС», привів дані опитувань, за якими сьогодні на референдумі проти приєднання до Євросоюзу проголосували би близько 70% норвежців.

Особливо настрої проти ЄС посилилися після Лісабонської угоди 2007 року («євроконституція», наддержавні органи…) та кризи у Єврозоні 2008 року.

Основа економічної співпраці Норвегії та ЄС на сьогодні – це Європейська угода про зону вільної торгівлі (т.зв. ЕЕА), укладена у 1994 році, яка включила вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Винятки із даної угоди можна водночас назвати і основними причинами, через які Норвегія не здійснює подальшу інтеграцію до ЄС:

• Спільна аграрна політика та рибальство (ЄС встановлює квоти, які обмежують виробництво сільськогосподарської продукції для стабільності цін і прибутків фермерів. Це буде суттєвим ударом по сільському господарству і рибальству Норвегії, які є чутливими секторами економіки: рибальство – друга за значущістю галузь економіки, а с/г – чутливий сектор через клімат, і через продовольчу безпеку).

• Спільна торговельна політика, пряме та непряме оподаткування, митний союз (встановлення спільних мит на зовнішніх кордонах об’єднання).

• Спільна зовнішня політика та політика безпеки (Норвегія – впливовий гравець у міжнародній політиці, контактує і виступає посередником у переговорах з режимами, на які накладені санкції з боку ЄС. Втрата права на самостійну зовнішню політику – суттєвий мінус).

• Юстиція та внутрішні справи (наднаціональні європейські органи. Часткова втрата політичного суверенітету та підпорядкування Єврокомісії).

• Економічний та монетарний союз (спільна валютна та монетарна політика ЄС).

• Високий рівень безробіття у ЄС (показник у 8-11% відлякує норвезьке суспільство, де безробіття на рівні 3%).

• Продаж природного газу (проведення директиви газового ринку і встановлення у межах ЄС вільної конкуренції для споживачів природного газу призведе до зниження цін на норвезький експорт газу в межах об’єднання).

Однак, як зазначив Бйорн Опсал, питання членства у ЄС – це економічні і політичні особливості, але – не геополітичні.

Якби Норвегія була на місці України, і на порядку денному стояло б геополітичне питання – об’єднуватись з ЄС або із Росією, то «певна річ, що Норвегія приєдналася б до ЄС». Однак країна перебуває у зовсім інших умовах, і саме тому уряд Норвегії намагається зберегти політичну незалежність, і максимізувати економічні вигоди без втрат для чутливих секторів економіки.

За приблизними підрахунками, озвученими першим радником Представництва ЄС у Норвегії Мартіном Л. Скілвом, Норвегія в рамках угоди ЕЕА на ¾ імплементувала норми Європейського Союзу (тобто фактично, є членом ЄС на ¾).

Так, з 1994 року Норвегія – повноправний учасник Спільного європейського ринку (угода ЕЕА), з 2001 – Шенгенської угоди. Країна бере участь у багатьох програмах і проектах ЄС, зокрема, у сфері науки та досліджень. Європейська освітня програма «Еразмус» поширюється і на норвезьких студентів.

Пан Скілв також припустив, що якби уряд Норвегії подав заявку на вступ до ЄС, то Єврокомісія би задовольнила таке прохання, адже географічно, політично та економічно Норвегія не тільки відповідає всім базовим вимогам та стандартам ЄС, а більше того, суттєво їх випереджає як в економічній сфері, так і за рівнем розвитку демократичних інститутів.

Але на сьогодні на порядку денному норвезького політичного та економічного життя не стоїть вступ до ЄС. Як стверджує Мартін Скілв, основна місія Представництва ЄС у Норвегії – «партнерство, а не інтеграція».

Водночас, шлях для ЄС інших країн, зокрема, південно- та східноєвропейських (і України) – це «шлях реформ». Якщо вони декларують прагнення приєднатись до Євросоюзу, вони повинні реформувати демократичні інститути, досягти рівня економічної стабільності та економічного розвитку, європейських стандартів безпеки та добробуту.

ВВП на душу населення у країнах ЄС та EFTA (2011).

За базу обчислень, 100%, взятий середній показник по ЄС

Висновок: досвід для України

Вступ до ЄС сам по собі не повинен бути кінцевою стратегічною метою всієї держави. Такою метою повинен бути рівень життя, рівень безпеки, рівень соціально-економічного розвитку, відсутність корупції – тобто, соціальна та справедлива держава. ЄС не побудує країну за нас, він може служити орієнтиром для проведення реформ. Тобто, у Норвегії ЄС сприймається не як геополітичний оазис миру і добробуту (як для України), але як міжнародна організація, з якою здійснюється співпраця та об’єднання інтересів у тих окремих секторах, у яких це вигідно для норвезької економіки та політичної сфери.

Відтак, ми самі повинні побудувати Європу в Україні, досягти стабільної, безпечної, некорумпованої та успішної економіки. Уряду треба змінити бачення проведення реформування – не як точкової зміни окремих сфер, а як комплексної зміни. Треба переглянути дотаційну політику, переглянути підхід до соціальної політики, науки, до розвитку секторів економіки, до сфери послуг.

Досягнувши високих, або принаймні вищих соціально-економічних стандартів, можна буде вести переговори з ЄС та з іншими партнерами на рівних, паритетних засадах.