Які народи були предками словян

0 Comments

§ 2. Східні слов’яни — предки українців у VI–IX ст.

Велике переселення народів спричинило значні зміни на політичній та етнічній карті Європи. Його складовою з V ст. було Велике переселення (розселення) слов’ян.

У той період слов’янські племена антів і склавинів зі своєї прабатьківщини у межиріччі Дніпра і Вісли рушили до Подунав’я, наблизившись до володінь Східної Римської імперії (Візантії). Кордони імперії не стали серйозною перешкодою для подальшого розселення слов’ян. На кінець VII ст. слов’яни майже повністю оволоділи і колонізували Балканський півострів.

На зламі VI-VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі балтських та угро-фінських племен.

Результатом Великого розселення слов’ян стало формування нових територіальних об’єднань слов’ян, що їх прийнято поділяти на східних, західних і південних.

Коли відбувалося Велике розселення слов’ян? Які терени опанували слов’яни в результаті Великого розселення?

Робота з історичними джерелами

Візантієць Іоанн Ефеський про походи слов’ян на Балкани

Як озброєні слов’янські воїни? Послуговуючись знаннями з історії стародавнього світу, визначте, який бойовий стрій використовували слов’яни в бою.

Словничок

Велике переселення (розселення) слов’ян — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі впродовж V-VII ст. Опанування ними просторів Центральної, Південно-Східної та Східної Європи.

Данина — натуральний або грошовий податок із підкорених племен і народів.

2. Сусіди східних слов’ян

Східні слов’яни жили не ізольовано від інших племен. У VIII-X ст. найбільший вплив на їхній розвиток і на становлення їхньої державності справили нормани і хозари.

Нормани («північні люди») — це предки сучасних данців, шведів, норвежців. У VIII-X ст. їхні загони вмілих і безстрашних воїнів — вікінгів — тримали у страху всю Європу, здійснюючи на своїх кораблях (дракарах) грабіжницькі набіги на узбережжя, а іноді пливучи річками, вони навіть заходили далеко у глиб континенту. Слов’яни називали вікінгів варягами. У «Повісті минулих літ. » Нестора-літописця згадується, що варяги брали данину з ільменських словен і кривичів. Просуваючись у глиб слов’янського світу і засновуючи свої купецькі поселення — факторії, варяги проклали річками та озерами торговельний шлях «із варягів у греки», тобто шлях з Балтійського моря в Чорне до столиці Візантійської імперії Константинополя. Також вони проклали шлях з Балтійського до багатих міст Каспійського моря.

Прослідкуйте по карті, якими річками, озерами, морями пролягав зображений торговельний шлях «із варягів у греки». Якою була його роль у становленні держави?

Якими товарами нормани та хозари обмінювалися зі слов’янами (у формі данини чи торгівлі)?

З півдня на слов’ян величезний вплив мав Хозарський каганат — одна з наймогутніших тогочасних держав. Каганат було засновано тюркськими кочовими племенами у степах між Волгою та Дніпром. Поступово їхня верхівка налагодила активні торговельні зв’язки з Візантійською імперією та Арабським халіфатом. Більша її частина прийняла іудаїзм, що сприяло тісним стосункам із єврейським купецтвом.

Каганат процвітав за рахунок торгівлі товарами, що їх перевозили Великим шовковим шляхом, і работоргівлі. За повідомленням Нестора-літописця, хозари вчиняли грабіжницькі набіги на слов’ян, обклавши «даниною кров’ю» племена полян, сіверян, радимичів і в’ятичів. Ця данина передбачала віддавання у рабство кожної десятої дитини.

Східні слов’яни та їхні сусіди

Які племена були сусідами східних слов’ян? Які народи справили найбільший вплив на розвиток східних слов’ян?

3. Розселення племінних союзів східних слов’ян на території України. Літописні легенди про заснування Києва

У VIII ст. у східних слов’ян формуються союзи племен. З літопису «Повість минулих літ» відомо, що територію сучасної України заселяли сім союзів слов’янських племен — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) та хорвати (іноді називають білими). Саме вони вважаються предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени й в’ятичі (не всі історики погоджуються, що вони є слов’янами).

Особливу увагу серед інших східнослов’янських союзів племен літопис приділяє полянам. Саме із них за літописною легендою походили перші київські князі-брати Кий, Щек і Хорив, за яких почалося будівництво Києва. Це місто назвали на честь старшого з братів — Кия.

Розселення слов’янських племен на території України

Які союзи слов’янських племен проживали на території України?

Пам’ятник засновникам Києва

Розповідь Нестора-літописця про заснування Києва

«Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами. і були три брати: один мав ім’я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім’я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві».

  • 1. Як, за повідомленням Нестора, виник Київ? 2. Які ще легенди про заснування Києва вам відомі?

Система управління племені

На чолі кожного союзу племен стояв князь (каган). Найважливіші питання суспільного життя союзу або племені обговорювалися радою старійшин й ухвалювалися на народних зборах (віче). На той час у вічах могли брати участь лише чоловіки, здатні носити зброю. Крім племінного ополчення, князь для здійснення воєнних експедицій мав у своєму розпорядженні постійну дружину професійних воїнів. Такий лад називають воєнною демократією.

Що таке «воєнна демократія»?

4. Господарство і спосіб життя слов’ян

Основним заняттям слов’ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічно-вогневе землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином готували землю під посіви. Згодом — спалювали дерева, спеціально зрубані сокирою. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному стані. Тоді — валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. По трьох роках використання виснажену землю залишали і починали освоювати нову ділянку.

У лісостеповій зоні слов’яни селилися переважно на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки воно давало добрі врожаї. Коли ж врожайність падала, ділянка залишалася для «відпочинку», а використовувалася інша. У той час вільних земель було багато, тож слов’яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували жито, овес, пшеницю, просо та ячмінь. Археологічні знахідки засвідчують, що слов’яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема, в них уже були залізний серп, мотики, кістяні й дерев’яні сохи з металевими наконечниками.

Слов’яни також розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів; хутра були цінним товаром і виконували функцію грошей. А ще наші предки займалися різноманітними промислами: рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди.

Складіть розповідь за малюнками: «Етапи підсічно-вогневого землеробства»

Слов’яни мали розвинене ремесло. Поширеними були ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство (обробка шкіри) і ткацтво.

Свої житла слов’яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині житла розташовувалися печі — для обігрівання і приготування їжі. Печі були без димарів, палили «по-чорному», дим виходив крізь отвори у даху. Печі у житлах відрізняють слов’янські поселення від їхніх північних сусідів — угро-фінів і південних степових кочовиків. У тих посеред житла було відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов’язково споруджувалася яма-льох, де слов’яни зберігали зерно та інші продукти.

Слов’яни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сім’ї, в яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини об’єднувались у плем’я, племена — в союзи племен.

Що було основою господарського життя слов’ян?

5. Вірування слов’ян

Релігійні вірування слов’ян прийнято називати язичництвом. Язичництво було не тільки релігією, а й системою світобачення.

Найдавніші писемні повідомлення про вірування слов’ян належать візантійському історику VI ст. Прокопію Кесарійському. Він писав, що слов’яни вважають «володарем усього» одного з богів — творця блискавок (Перуна). Йому приносять у жертву биків та інших тварин. Слов’яни поклоняються також рікам, німфам (в античній міфології — духи природи (джерел, гір й ін.) та іншим божествам, складають їм жертви і під час жертвоприношень ворожать. Отже, слов’яни, окрім вищих богів, які уособлювали сили природи (сонце, грім, блискавку, дощ, вітер та ін.), поклонялись і духам. Крім Перуна, до нас дійшли такі назви слов’янських богів: Сварог, Велес, Даждьбог, Стрибог, Род, Макош та ін. Місця поклоніння богам називаються капищами, де встановлювались ідоли певних богів. (До наших днів зберігся Збручанський ідол).

Язичницьке капище слов’ян. Худ. М. Реріх

Слов’янський пантеон богів відповідав і соціальній структурі суспільства. Кожна соціальна група поклонялася своїм богам. Слов’янське язичництво мало багато спільного з віруваннями інших індоєвропейських народів. Слов’яни мали і свій поховальний обряд, в основу якого було покладено віру в потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. У могили клали речі померлого, знаряддя праці, посуд, їжу, інколи зброю.

Велике розселення слов’ян призвело до кризи язичницької релігії та світобачення, які вже не відповідали змінам, що відбулися у слов’янському суспільстві та навколишньому світі.

Які основні боги слов’янського пантеону?

Збручанський ідол. Краківський музей (Польща)

Пантеон основних богів слов’янських племен

ВИСНОВКИ

Унаслідок розселення слов’ян у VI-VII ст. на великій території Східної Європи сформувалися три групи слов’янських племен: східна, західна і південна.

Східнослов’янські союзи племен деревлян, полян, уличів, тиверців, сіверян, волинян (дулібів) та білих хорватів, що заселяли територію сучасної України, вважаються предками українців.

Основу господарства слов’ян становили землеробство і промисли. Розвиненими були скотарство і ремесло.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

  • 1. Обговоріть у групах. Які результати Великого розселення слов’ян? Чому слов’янам вдалося опанувати значні терени Центрально-Східної Європи?
  • 2. Як вплинув на розвиток слов’ян торговельний шлях «із варягів у греки»?
  • 3. Які союзи племен сформувалися на території України? На землях якого союзу племен виник Київ?
  • 4. Які основні заняття слов’ян? Складіть розповідь про життя слов’янського городища.
  • 5. Робота в парах. За додатковими джерелами визначте особливості вірувань слов’ян.
  • 6. Пригадайте матеріал з історії середніх віків і порівняйте життя германців часів Великого переселення народів і слов’ян за часів Великого розселення слов’ян. Відповідь оформіть таблицею.

Слов’янські племена

Предками українців є слов’яни. Звідки ж пішли слов’яни і як вони з’явилися на українських землях?

Походження слов’ян

Слов’яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі й Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов’янам.

Як окрема етнічна спільність, слов’яни сформувалися на початку нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов’ян із венедами. Перші письмові згадки про слов’ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-II ст. н.е. – Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов’ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси в II-VII ст. н.е. – в період Великого переселення народів – слов’яни широко розселилися у всіх напрямках.

У результаті слов’янський етнос розпався на три гілки: західних, південних і східних слов’ян. Східні слов’яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов’яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов’яни – болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні слов’яни – українцям, росіянам, білорусам.

Із IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на зовнішні ринки.

У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

Анти підтримували торговельні зв’язки із сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також із провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розпад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

У IV ст. н.е. анти утворили державне об’єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і розпався під ударами аварів.

Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов’яни, утворилися окремі племінні об’єднання, розташування і назви яких відомі з літопису “Повість врем’яних літ”: поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які проживали у Середньому Подніпров’ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов’янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов’янських земель. їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кінці V – першій половині VI ст. н.е. За легендою Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

Князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь. Пам’ятник у Києві

Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили з 30-50-х pp. IX ст. до 882 p.

За одними писемними відомостями Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими – дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов’янське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

Із середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об’єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київським князівством. Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, з якого згодом постала Київська Русь.

Міжнародні зв’язки Київського князівства свідчать про його могутність і авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здійснила похід на Візантію, змусивши її сплатити контрибуцію.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. У результаті Олег об’єднав Київські і Новгородські землі і розпочав консолідацію східнослов’янських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов’ян – Київської Русі або Давньої Русі.