Файні відповіді

Волхви — жрецтво слов'янського язичництва Київської Русі. Були передусім носіями релігійних знань, а також мудрецями, знахарями, лікарями.

Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що "язичницький" означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме "чужу віру", тобто те, що у греків та римлян означало "варвар".

Навза давньослов'янського святилища. Назва служителів язичницьких обрядів. Про яку археологічну культуру йдеться: " її розквіт припав на 3-4 ст., охоплював землі між Прип'яттю й Десною на півночі та Чорним морем на півдні. Поряд із слов'янами її творили племена готів та інших народів".

ѩзыкъ — «народ», «плем'я» (мн. язы́ки); языци — іноплемінники, чужий народ) — сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття християнства та інших світових релігій у всіх народів. Прийнятий у християнському богослов'ї і частково в історичній літературі термін, що означає всі неавраамічні релігії.

Східні слов'яни були язичниками. Середньовічні автори знали язичництво у період його розквіту, але залишили про нього дуже мало свідчень. Літописи згадують головних шістьох слов'янських богів: Перуна, Стрибога, Даждьбога, Хореса, Семирагла та богиню Макош. Згадуються також Велес, Сварог, Род і Рожаниці.

В Юдеї жерців називали когени і левіти. В християн жерця можуть називати священик, церковнослужитель, піп (походить від папа — отець), пастор, жрецтво взагалі — клір, духовенство.