Що повинен робити голова снт

0 Comments

Загальні землі, норми внесків, амністія та ще 10 питань голові СНТ

У голови садового товариства стільки роботи, що часу на розмови часто не залишається. Тому, виявивши серед наших читачів і коментаторів голови, ми відразу стали наполягати на інтерв’ю. Зараз, коли майже всі садово-городні роботи закінчені, голова СНТ в Санкт-Петербурзі детально відповідає на наші питання і може відповісти на ваші!

  • Олено, розкажіть, як ви стали головою СНТ?
  • Що стало вашим першим завданням на новій посаді?
  • Що здається найскладнішим у роботі?
  • Про що люди найчастіше запитують, хоча не повинні б, і про що не питають, а варто було б?
  • За що відповідає голова СНТ, а за що скарбник?
  • Що таке спільні землі і чи багато з ними клопоту?
  • На що йдуть внески і чи правда, що їх завжди не вистачає?
  • Звідки береться на ділянках вода, як зробити сезонну цілорічною і чи потрібна така в принципі на дачах?
  • Як за законом бути з порожніми ділянками, які не косять?
  • Чи вплинула на дачників дачна амністія або всі так і сидять з бардаком у документах?
  • Чи можна жити на дачі цілорічно і що для цього потрібно?

Олена Стерхова стала головою СНТ під Сестрорецьком ще в 2004 році. На цій посаді вона пройшла через зміну законодавств, приватизацію земель, боротьбу з боржниками, межування, сотні спірних моментів і конфліктів. Але кожен з них вона зуміла перетворити на цінний урок і охоче ділиться отриманими знаннями.

Олено, розкажіть, як ви стали головою СНТ?

Дача Олени Стерхової

Народилася я в липні 1956 року в Сестрорецьку, і тоді ж моїм батькам виділили ділянку, 6 соток у селищі Білоострів, під садівництво. Взяли не роздумуючи. І моє дитинство, юність і дорослішання йшло паралельно з розвитком саду. Мені з дитинства подобалося копатися на дільниці, проштовхувати грядки. І не за принципом – швидше б зробити і втекти, а я це завжди робила з душею і щоб було красиво. І так досі – ці принципи притаманні моєму заміському життю.

Чверть століття я працювала у відділі охорони здоров “я Сестрорецька економістом. Медицина в той час мала тільки бюджетне фінансування. Робота мені подобалася, головною була впевненість у завтрашньому дні. Всі зміни, яких зазнала наша медицина, це перехід на страхування, введення платних медичних послуг – все це було при мені. Роботи було дуже багато, але було цікаво. Я пройшла шлях від економіста до заступника головного лікаря з економічної роботи.

Дача Олени Стерхової

У цей же час я пройшла навчання на перших курсах ландшафтного дизайну, організованих при Ботанічному саді СПб. Курси вів Марковський Юрій Борисович, який був повністю поглинений любов’ю до рослин і це передалося нам, слухачам. Вже в 90-х я почала більш грамотно підходити до підбору і посадок на своїй маленькій ділянці. У 1995 році мама переїхала на мене. Так, так саме переклала, тобто переписали в Правлінні книжку садівника і потім прийняли мене в члени товариства.

У той час, за правління Єльцина Б.Н., вже можна було приватизувати ділянки, але тодішній голова цим не заморочувалася через, про яку я дізналася значно пізніше, коли вже зайняла її місце в 2004 році. Але це далі, а поки ми з чоловіком стали замислюватися про будинок. Чоловік у той час працював у транспортній компанії, їздив у рейси до Фінляндії та Швеції. У Фінляндії він придивився будинок. І ми вирішили його побудувати. У той час, за відсутності будівельних складових, це виявилося непросто. Все доводилося добувати. Але тим не менш в кінці 90-х будинок вже був підведений під дах. І ось тут продзвенів перший дзвіночок.

Західний швидкісний діаметр, автор фото Ninara

Прийшла звістка, що через наше СНТ буде проходити дорога – Західний швидкісний діаметр. Пам’ятаю, як взимку приїхали в садівництво багато людей і стали вирішувати, як бути далі. І ось тоді спливло питання про власність, якої у нас не було. І стало зрозуміло, що ми можемо залишитися без ділянок і компенсацій. Писали листи, питання з будівництвом дороги затягнулося на роки. Потім стало відомо про другий варіант проходження траси, який і був реалізований надалі. Але перенесенню місця послужили не наші листи, а те, що під Сестрорецьким болотом, де повинна була проходити дорога після нашого СНТ, знайдено велике залягання прісної води. Це врятувало нас від навислої загрози.

Але в садівництві вже витав дух змін і вже замислювалися про зміну голови. У нас утворилася група, яка стала активно брати участь у житті товариства. І ось настав травень 2004 року і мене висунули на посаду голови. Я до того часу розуміла, чим буду займатися, і головне, що з основною роботою я вже розлучилася. А це було важливо.

Дача Олени Стерхової

І ось з травня 2004 року я працюю, так-так, саме працюю головою. І перше, чим стала займатися – приватизацією. І тут з’ясувалася причина, через яку ця робота не була проведена в 90-ті роки. Виявляється, 24 ділянки не входили в межі СНТ. Але членами СНТ власники дільниць були. І були це переважно люди із заводського начальства. Тодішній директор просто дозволив їм зайняти ці землі самовільно, а голова не могла перечити директору і почати приватизацію без цих ділянок. На цих же зборах, де мене обрали головою, було прийнято рішення все ж почати приватизацію землі в рамках статутних площ.

І тоді група закордонних дільниць звернулася до суду, і мені була демонстративно вручена повістка. На обличчі принесла повістку явно проглядалося: так не розумієш, підеш до суду. І пішла. Але суд цю заяву залишив без розгляду, оскільки порушення їхніх прав не було вбачено в цій ситуації.

Річка Сестра, автор фото t-rex

У підсумку процес оформлення меж нашого СНТ та отримання права власності на загальні землі СНТ зайняв понад 5 років, з 2005 по 2011 рік. Найгірше для нас, це те що в цей час вступив в дію новий Водний кодекс (з 2007 року), який встановив нову ширину берегової смуги – 20 м замість раніше встановлених 5. Нас це торкнулося прямо, оскільки садівництво розташоване однією стороною вздовж річки Сестра, саме в 5-ти метрах.

І вийшла абракадабра, значення якої мені не можуть пояснити в жодному відомстві, уповноваженому вирішувати земельні питання. Межі садівництва зберегли за 5 метрів від річки, а берегова смуга від річки – завширшки 20 метрів – має кордон на землях садівництва. І ось ця смуга землі між кордоном СНТ і кордоном берегової смуги шириною 15 метрів, яка нам не належить, хоча і входить в наші кордони, стала каменем спотикання при оформленні ділянок приватників. Ось так я стала головою.

Що стало вашим першим завданням на новій посаді?

Олена Стерхова на дачі

Одночасно, відразу з моменту призначення, займалася наведенням порядку в документах СНТ і в усьому господарстві садівництва. У нас є будівля Правління. Тільки при старому голові в цій будівлі хтось жив, вона була дуже запущена, і практично для прийому людей використовувалася тільки одна кімнатка, хоча будиночок має площу 6 х 6.

І ось насамперед виявили боржників. В основному це були члени СНТ з ділянок, які не входили в межі (про них я писала вище). Сума боргу була більше 100,0 тис. руб. У той час це була пристойна сума. Всім були розіслані приписи про погашення заборгованості з урахуванням пені. Як не дивно, все оплатили, і на ці гроші був зроблений ремонт, тепер у нас три кімнати: каса, приймальня та кабінет голови. Навіть ще вийшло невелике приміщення для архіву.

Багато часу було витрачено на розбір документів. Моя попередниця принесла з дому три мішки з документами. І я все по листку розібрала і розподілила по папках. Зараз навіть не віриться, що все це подолано. Пізніше ми оснастилися технікою: комп’ютери, ксерокс. І постало питання про зв’язок, тому що мобільні були рідкістю. Звернулася в Ростелеком і нам провели стаціонарний телефон, навіть пішли на зустріч і зробили повітряну лінію, тому що прокладати кабель у землі було дуже дорого. Так з’явився телефон і факс, які пропрацювали до ери мобільного зв’язку. Але все ж стаціонарний ми теж маємо, але від інтернету, так званий сип-телефонія. Інтернет проводили в 2014 році, я дозволила провести дроти по наших електроопорах безкоштовно і натомість безкоштовно ми користуємося телефоном та інтернетом у Правлінні. Так би мовити бартер. Інтернет у нас гідний, оптоволокно введено в будинки, від нього можна підключити цифрове ТБ і сип-телефон.

Що здається найскладнішим у роботі?

Найскладнішим може бути тільки те, з чим ти ніколи не стикався раніше. У мене теж були такі моменти, але з наявністю інтернету, з бажанням пізнання невідомого раніше і включенням мізків – все можна подолати. Кажу це, тому що сама через це пройшла. Пам’ятаю, коли робили кадастровий план СНТ, то слово кадастр, межування і геодезичні точки було для мене з іншого світу. Але довелося вникати, і до фінального моменту я вже в цьому питанні нормально орієнтувалася. Начальник земельного відділу Сестрорецька навіть сказав «» Тепер, Олено Миколаївно, ви зможете працювати геодезистом, з таким головою я зіткнувся вперше «». І так, пропускаючи всі будівництва і роботи через себе, можу сказати, що багато чого дізналася зі сфери водопостачання, газифікації, електропостачання. І мені це подобається, бути підкованою в багатьох питаннях.

Про що люди найчастіше запитують, хоча не повинні б, і про що не питають, а варто було б?

Люди ніколи нічого не питають про те, що дійсно важливо для садівництва, це і зрозуміло: вони повністю не присвячені в роботу від і до. Їх цікавить тільки те, що стосується їх особистого життя в СНТ. Але так і повинно бути. Я вважаю, що якщо людина платить гроші за одержувані послуги, повинна їх отримати на гідному рівні. Він не повинен ламати голову, як це зробити. Він повинен їх просто отримати, а зробити повинен той, хто за це отримує оплату.

За що відповідає голова СНТ, а за що скарбник?

Голова відповідає за все. І за організацію бухгалтерського обліку, куди відноситься і робота скарбника, теж відповідає голова. Тому дуже важливо мати грамотного бухгалтера. А в кращому випадку голова повинен бути економічно грамотний. Без цього зараз неможливо. Раніше було можна, зараз ні. І законодавство по садівництву і по загальних питаннях треба знати. Скарбник відповідає тільки за ті обов’язки, які прописані в його посадовій інструкції.

Що таке спільні землі і чи багато з ними клопоту?

Спільні землі – це землі спільного користування. До них належать землі, які не зайняті садовими ділянками громадян. В принципі саме садівництво складається із земель загального користування та земель садових ділянок. У нашому СНТ землі загального користування – це дороги, на яких розташовані садові ділянки, а так само ділянка землі, на якій розташована будівля Правління, в якій ми працюємо.

У нас навіть ніде було розмістити контейнери для збору ТПВ. І тому для цих цілей ділянка 150 кв. м оформлена в оренду. Оформлення тривало понад рік з виготовленням кадастрового плану. Коли вже отримувала документи, мені сказали, що це єдиний голова, з яким вони зіткнулися з цього питання. Але мені важливо, щоб все було оформлено в рамках чинного законодавства.

Клопоту з ЗОП небагато. Дороги повинні бути в нормальному стані, придатному для проїзду і проходу. Ми використовуємо для покриття асфальтову крихту. І друге, це треба відстежувати, щоб ділянки садівників не виходили за свої кордони і не займали територію дороги. Це може статися в момент заміни огорожі ділянки. Вилізти кожен норовить. Це вже в крові. Але перед тим як почати будівництво, в тому числі і нової огорожі, повинні повідомити правління шляхом подачі заяви, в якій сказано, що огорожа буде побудована відповідно до межових знаків меж ділянки. У цьому випадку вже ніхто нікуди не вилазить. Дороги треба освітлювати, чистити від снігу взимку. І це обов’язково, оскільки прописано в правилах протипожежної безпеки.

На що йдуть внески і чи правда, що їх завжди не вистачає?

Ні, не правда. Головне все грамотно спланувати. У нас вистачає завжди і залишається перехідний залишок на початок року для оплати послуг, наданих у грудні.

Ми працюємо по календарному року. Раніше звітним періодом був рік з червня по червень. Але це незручно для нормальної роботи, і я наказом по СНТ встановила звітним календарний рік.
Звітний збір проводимо в січні, знімаю зал у Сестрорецьку. Всі задоволені.

З 2005 року я складаю кошторис. Форму кошторису придумала сама, тому що у нас для СНТ немає затвердженого бланка для кошторису. У ній представлена дохідна частина і витрати за статтями. Всі статті кошторису підтверджені розрахунками або договорами на послуги. Я все життя з цим працювала, великих розумових витрат на це не витрачено. Навпаки, цікаво.

Щомісяця бухгалтер дає мені наростаючим підсумком за кожен місяць фінансові результати по надходженню і витрачанню коштів в розрізі запланованих статей. Так відстежується виконання, починаючи з першого місяця року.

Кошторис затверджується на зборах і шляхом ділення загальної суми витрат на площу, зайняту садовими ділянками ми отримуємо розмір членського внеску на 1 кв. м. І, помноживши норматив на площу ділянки, отримуємо членський внесок для даної ділянки. Потім для кожної ділянки формується рахунок на оплату. Я його теж розробляла сама, за аналогією з рахунком у квартирі. Терміни оплати встановлені: до 1 квітня – 50% суми і залишок до 1 липня. Потім нараховуються пені, розмір якої встановлюється зборами. За законом № 217 нам заборонено приймати готівку. Тому в серпні 2018 року встановили еквайринг.

Для цього їздила в Головне управління Сбербанку, уклала договір і через тиждень вже підключили цей сервіс. Працювати стало легше, хоча спочатку був опір з боку бухгалтера. Причина незрозуміла. Зараз задоволена, що не треба щотижня здавати гроші в банк.

Але деякі люди ще чинять опір, і не хочуть оплачувати по картці. Їх меншість, і це радує. Основна маса платить по карті і онлайн. Внески витрачаються на заходи, позначені в законі 217, це оплата праці співробітників, і голови теж, перерахування податків, оплата постачальникам послуг водо- та електропостачання, вивезення та утилізація ТПВ (у нас ця стаття понад 1,0 млн руб на рік), витрати з протипожежної безпеки тощо.

Звідки береться на ділянках вода, як зробити сезонну цілорічною і чи потрібна така в принципі на дачах?

Чи потрібна вода для оснащення ділянок – це вирішують власники. У всякому разі, комусь потрібно все, а комусь нічого. Але є моменти, коли вода необхідна для стратегічних цілей. Наприклад – протипожежна безпека.

Якщо немає водойм, влаштованих за нормативами, то наявність водопроводу дозволяє встановити на мережах пожежні гідранти і питання з пожежною інспекцією буде закрито. У нас так і сталося.
Проведенню водопроводу послужив припис про відсутність в СНТ води для використання в пожежогасінні. На зборах було прийнято рішення про будівництво першої черги водопроводу протяжністю 220 м. На це пішло 3 роки з 2006 по 2009: отримання технічних умов від ГУП «Водоканал СПб», проектування, погодження (відвідала понад 15 установ і відомств) і в серпні 2009 року побудували.

На даній гілці встановили 2 пожежних гідранта та водорозбірну колонку. На будівництво збирали цільові внески з ділянок усіх членів СНТ. У 2011 році побудували другу гілку, і встановили ще 2 гідранти і другу колонку. І потім почали прокладати мережі по доріжках. Ось тут вже будівництво проводилося за рахунок коштів, кому це було потрібно.

Внески по доріжках були не рівнозначні, залежно від кількості бажаючих. У мене заведено облік по всіх дорогах. Розробила положення щодо водопроводу, затвердили на зборах.

Щорічно з’являються нові абоненти, вони оплачують внесок на будівництво, і в кінці сезону підбиваються підсумки. Ці суми, що надійшли, відповідно до Положення розподіляються між учасниками перших черг будівництва і таким чином вирівнюються внески на конкретну дату. Крім того, з коштів, що надійшли, відбувається відрахування в установленому відсотку до створеного фонду з утримання водопровідної мережі товариства.

Якщо в 2011 році воду підключили 90 членів з 320, то зараз їх 195. Тож вода все ж потрібна. І дуже приємно, мати в будинку якісну воду, яка тече з крана. Особливо це актуально для постійно проживаючих. А таких у садівництві 85 сімей.

Так, ще. Для поливу ділянок за технічними умовами цю воду використовувати заборонено. У нас є 2 насосні станції на березі річки. І по ділянках прокладено літній поверхневий водопровід, який функціонує з травня по вересень.

Як за законом бути з порожніми ділянками, які не косять?

У нас покинутих ділянок немає взагалі. Є, звичайно, ті, куди рідко навідуються господарі. Але якщо ділянка починає обростати травою, а це, як правило, одуванчики і снити, то господарі викликаються і виробляють покіс.

По-моєму в кінці 2017 року вийшла Постанова уряду про такі ділянки. І в ньому ця проблема підведена під загрозу пожеж від сухостою. Які заходи збираються вживати до недбайливих садівників, не знаю. Думаю в осяжному майбутньому – ніяких. Як завжди законів приймають багато, а працюють тільки деякі. Але поживемо-побачимо.

Чи вплинула на дачників дачна амністія або всі так і сидять з бардаком у документах?

Не тільки дачна амністія, а й оформлення власності на землю за загальним порядком, розділили садівників на дві категорії: ті, хто все робить вчасно, і ті, хто тягне гуму.

Я можу сказати з упевненістю, що треба все робити своєчасно, адже потім з’являються всякі доповнення і зміни законодавства, а це завжди ускладнює процес. Коли я займалася загальними землями, до мене постійно висували претензії, що дуже довго тягнеться. Я пояснювала, що від мене це не залежить, зі свого боку все, що потрібно, я представляла дуже оперативно.
І ось в 2011 році, коли все закінчилося і приватники отримали можливість оформляти свої ділянки, ентузіазму у них поменшало. У перші два роки приблизно половина членів оформили свої права на землю. За часом процес тривав місяці 3 з моменту укладення договору з геодезичною організацією.

Зараз у нас в СНТ залишилося 5 ділянок, на які не оформлена власність, а ті, хто почав це в 2017 році, досі не досягли результату. Тепер процедура оформлення триває дуже довго. І якщо оформлення земельної ділянки пов’язане лише з тимчасовим фактором, то з оформленням будинку все стало набагато складніше.

Так з 2011 по 2015 рік (початок періоду це індивідуально для нас) можна було оформити будову, навіть житлового статусу, лише заповнивши бланк декларації, то з 2016 року необхідно оформити спочатку технічний план на будову. Це теж час і гроші. В середньому у нас це обходиться в 20-30 тис.руб.

І якщо до 2016 року можна було оформити будинок з порушеннями, наприклад від сусідів відстань набагато менше дозволеного, то з введенням техплану це не проходить. Що називається припливли.

І тут починаються проблеми, які не завжди вирішуються. Я свій будинок оформляла відразу після дільниці, в 2011 році. Йшла перша, щоб потім пояснювати людям, що і як. Спочатку я оформила як садовий будинок, а потім через Розпорядження Адміністрації Курортного району СПб переводила його в житловий. Це більш тривалий шлях, але мені було цікаво: чи вийде? І вийшло, хоча часу знадобилося більше.

Потім я відразу зареєструвалася без проблем у своєму будинку. Тут я також маю пільги, які раніше отримувала в квартирі. Так що все можна подужати, було б бажання. Так от будинків у нас оформлено набагато менше, в основному у тих, хто постійно проживає і налаштований на підведення комунікацій. Наприклад, газ можливо підвести тільки при наявності власності і на землю і на будинок.

Чи можна жити на дачі цілорічно і що для цього потрібно?

Можна, я ж живу. А що для цього потрібно – це будинок, і бажано зі зручностями. Коли ми переїхали сюди на постійне проживання, і коли мене обрали головою, то я вже знала, що

Ветеранська політика в країні ветеранів. Як є і як має бути?

29 лютого в рамках спільного проєкту LB.ua й EFI Group «Нова країна» відбулася дискусійна панель «Країна ветеранів: виклики та можливості», під час якої чинні військовослужбовці, ветерани й гості висловлювали своє бачення того, якою має бути ветеранська політика з огляду на ту кількість ветеранів, яка на нас чекає (а це плюс понад 200 тисяч уже за рік, якщо Рада схвалить рішення про демобілізацію військових, котрі відслужили 36 місяців, переконаний народний депутат Роман Костенко), і що не так із чинним підходом до ветеранів у державі.

Олександр Порхун, т.в.о. міністра у справах ветеранів України, Герой України, ветеран;

Масі Найєм, капітан ЗСУ, правозахисник;

Сергій Позняк, засновник компанії FinStream і Cronvest, голова Асоціації підприємців-ветеранів, молодший лейтенант НГУ;

Роман Костенко, народний депутат, секретар парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, ветеран АТО;

Ігор Ліскі, очільник наглядової ради інвестиційної компанії EFI Group;

Юрій Гудименко, військовослужбовець ЗСУ, громадський, політичний діяч, лідер партії «Демсокира».

Публікуємо основні тези з виступів учасників дискусії.

Відмова від радянської політики пільг для ветеранів

Нині в Україні щодо ветеранів діє політика пільг і послуг, прописана законом 1993 року, розповідає т.в.о. міністра у справах ветеранів, Герой України, ветеран Олександр Порхун, який фактично очолив профільне відомство на початку лютого, коли звільнили Юлію Лапутіну. Протягом 30 років у закон вносили правки, але по суті соціальний захист в Україні не працює, каже фахівець: «Майже 70 % ветеранів не знають про пільги й послуги, гарантовані їм».

Це підтверджують висновки Рахункової палати про діяльність Мінвету, які під час дискусії зачитав засновник компанії FinStream і Cronvest, голова Асоціації підприємців-ветеранів, молодший лейтенант НГУ Сергій Позняк. Учасники АТО не поінформовані про зміст послуг, на які мають право за законом, вказано там.

Аналогічна ситуація і з чинними військовослужбовцями, зауважує Юрій Гудименко, громадський і політичний діяч, лідер партії «Демсокира», який також служить у ЗСУ. Вони нічого не знають про гарантовані державою пільги, а часом просто вигадують їх.

Правозахисник і капітан ЗСУ Масі Найєм зізнається: намагався скористатися єдиною пільгою, про яку знав — оформити субсидію на оплату комунальних послуг. Але це виглядало радше «як знущання, а не допомога». Про решту пільг і сервісів він не знає, ба більше, зазначає: система просто «не бачить» ветерана, якщо він не звертається до неї.

Від чинної політики пільг для ветеранів учасники дискусії пропонують відмовитися як від пережитку радянських часів, що не відповідає реальності. Підтримав це й тимчасовий очільник Мінвету Олександр Порхун.

«Моя позиція — я проти пільг. Зараз міністерство хоче закласти зовсім інше поняття. Ми хочемо надати ветеранам інструменти розвитку. Вони можуть містити багато чого, починаючи зі здобуття освіти або перекваліфікації. Тому що спілкуючись з ветеранами, зі своїми друзями. вони змінюються на війні. Він може піти музикантом, а коли повертається, більше не хоче бути музикантом. Він хоче бути програмістом», — зауважив Порхун.

Ставлення до ветеранів

«У законі України про статус ветеранів війни в першому ж рядку написано, що цей закон сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них», — нагадав Масі Найєм. «Young Business Club (на форумі молодих підприємців Young Business Club очільниці патронатної служби «Янголи Азову» Олені Толкачовій зробили зауваження за військову форму, тому що вона лякала чоловіків.Ред.) й інші речі показують, чи воно є», — констатував правозахисник.

Схожий приклад навів і молодший лейтенант, підприємець Сергій Позняк.

Сергій Позняк, засновник компаній FinStream і Cronvest, голова Асоціації підприємців-ветеранів, сержант НГУ

«Я залучаю кошти у ветеранські бізнеси, у нас є різні фінансові інструменти, облігації, веду перемовини з бізнесменами. Переважно вони уважно слухають і ввічливо кажуть: “Серього, нам ці, хто вже повернувся, які не захищають, які ноги й руки відкинули по посадках, не цікаві. Ми донатимо тим, які можуть захищати наші інтереси. Цим — так, а іншим — ні”», — розповів Позняк.

Також, відзначив він, суспільство сьогодні не ставиться до військових як до фахівців.

«Коли я був на панелі міжнародних фінансів, утік із госпіталю, у формі, тоді ще не мав протеза, просто без ноги, на милицях. Сиджу. А там представники USAID, різні керівники (з фінансового сектору. — Ред.). Розповідають про фінанси. Доходить мікрофон до одного, не буду називати прізвища, і він каже: “Мені аж незручно, що в нас такі освічені військові”. Такий стереотип. До мене доходить мікрофон, і я кажу: “Звичайно, ви ж звикли, що військові повинні бути тупі, у брудному пікселі, канючити землю”.

Так само була розмова з одним законотворцем. Я запитав, чому в робочій групі, що працює над законопроєктом про ветеранів, немає жодного учасника бойових дій. На що отримав відповідь, що закони повинні писати не ветерани, а юристи», — розповів засновник компаній FinStream і Cronvest.

«Багатодесятирічне ставлення держави, ще з радянських часів, до ветеранів призвело до того, що суспільству не зовсім потрібен ветеран. Він йому не потрібен. Суспільству потрібен портрет ветерана. У портрета є величезна перевага — він не розмовляє. І якщо на цьому портреті така чорна стрічка внизу, то окей, це набагато краще, ніж коли ветеран відкриває рот і починає висловлювати свою думку. Суспільство не хоче чути його думку, суспільство хоче серденька ставити, смайлики внизу. Тому що суспільство зараз думає, що корисний для нього тільки солдат на фронті, а ветеран — уже ні», — зазначив Юрій Гудименко. На його думку, такі ірраціональні речі, як повага, шана, цінності, стануть найбільшим викликом для суспільства.

Повернення в мирне життя. Особистий досвід

Під час дискусії спікери поділилися досвідом переходу від бойового до мирного життя, хоч більшість із них продовжують службу.

Так, підприємець і молодший лейтенант Сергій Позняк сказав, що коли першого разу повернувся з фронту (із зони АТО/ООС), адаптуватися йому допомогла робота — підприємництво.

«Після першої ітерації реально через роботу. Через підприємництво. Підприємництво — це чітка сублімація війни. Там є поле бою, є конкуренти — вороги, є союзники — партнери. Є перемоги і, на жаль, поразки», — розповів Позняк.

Олександрові Порхуну, який нині очолює Міністерство у справах ветеранів, допомогли сім’я та друзі.

«Мені на той момент було 30 років. Я подумав: ну що робити, жаліти себе? Плакатись? Ні, треба рухатися вперед. Допомогла моя родина — це основне. Мої друзі. Рух тільки вперед, робота, спілкування. Я ніколи не задумувався, що мені хтось щось повинен і в мене щось болить. Реабілітація — і погнав», — зазначив Герой України.

«Для таких травм, як у мене, у держави немає ніякої реабілітації, — пояснив Масі Найєм (важке поранення в голову, втрата ока. — Ред.). — Мені просто сказали: можеш іти додому. Слава Богу, що я служу там, де служу, і командир сказав: “Ти нормально? Скоро там? Повертайся”».

«Я прочитав багато книжок і зрозумів цікаву роботу симпатичної та парасимпатичної нервової системи: чим більше робиш собі боляче, тим класніше потім стає. У сенсі того, що я хвилину стою під суперхолодною водою, на цвяхах потім 10 хвилин, а до того медитації годину. І так щодня. Якщо день пропустив, жити дуже важко. Тому що будь-яка проблема — це грандіозна проблема і цілий день нанівець. Це єдина реабілітація», — зауважив правозахисник.

Чинний військовослужбовець і народний депутат Роман Костенко пожартував, що «прийшов у політику, і війна здалася казкою».

«У якийсь момент у військкоматі ти розумієш, що військова служба для тебе закінчилася. І я прямо спитав у жіночки, яка ставила печатку: “Що робити?”. А вона: “Вихід отут прямо, а далі — по коридору”». Іронія в тому, що мій військкомат у Запоріжжі розташований у тій же будівлі, де я вчився з першого по третій клас. Тобто я знаю, як звідти виходити. Просто ще не усвідомив, що робити далі, — поділився Юрій Гудименко. — А так завжди було чим зайнятися. Одразу після поранення на мене насіла купа людей з пропозиціями щось робити. Відповідно я постійно був у якихось процесах, тому що наобіцяв дофіга всього й доводилися працювати. Це, здається, витягувало найбільше навіть у найскрутніші часи».

Суспільний договір і засади нової ветеранської політики

Щоб між військовими й людьми, котрі не брали безпосередньої участі в бойових діях, не виникало конфлікту, в Україні має змінитися суспільний договір, вважають учасники дискусії. Він однаково сформується — за участю держави чи самостійно — на вулицях, з великою концентрацією насилля й політичними маніпуляціями, упевнений громадський і політичний діяч Юрій Гудименко.

Юрій Гудименко, військовослужбовець ЗСУ, громадський політичний діяч, лідер «Демсокири».

«Солдат, який повернувся з війни, свою роботу перед суспільством виконав. Він убивав людей, його вбивали. Він підривався, його в госпіталях різали, пиляли. Я знаю, що це таке. Тепер суспільство має перед солдатом виконати свою роботу», — промовив молодший лейтенант НГУ Сергій Позняк.

«Нас 40 мільйонів — воює один мільйон. На рівні вступу на військову службу, на рівні забезпечення під час служби й на рівні ветеранської політики ми маємо вже зараз закласти бачення й інформаційно проштовхувати, що оці 40 мільйонів мають турбуватися про цей мільйон на всіх етапах його перебування на захисті держави.

Формати для цього можуть бути вибрані різні. Можливо, непопулярні, такі як підвищення військового податку або ще щось, що люди будуть сплачувати конкретно за те, що оцей мільйон бився за них, щоб, якщо з людиною щось станеться, вона мала пільги, а якщо отримає каліцтво, люди до кінця життя утримали б її», — припустив ветеран АТО, депутат Роман Костенко.

Державна політика щодо ветеранів мусить гарантувати соціалізацію ветерана. І перше, що вона повинна забезпечити — підтримку ментального здоров’я на рівні з фізичним, вважає бізнесмен, голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі.

«Це люди, які вбивали, які відчувають себе іншими. У багатьох з них війна не закінчується. І вони починають воювати з українцями, зі своїми родинами, із самим собою, зі всім суспільством і можуть просто розірвати цю країну на шматки», — зазначив Ігор Ліскі. Держава повинна бути готовою з усією повагою надати кому допомогу, кому — підтримку, додав він.

«Суспільство повинно повернути ветерана в те місце, де він був. Узяли його слюсарем, підприємцем чи ще кимсь, він повинен прийти на те місце, повернутися… Щоб людина знову стала частиною суспільства. Це дуже складно насправді. Але робота повинна відбуватися над цим», — зауважив сам ветеран АТО/ООС Сергій Позняк.

До слова, він вважає підприємництво тим шляхом, який дозволить людям повернутися в суспільство. «Бо бізнес — це сублімація війни, дуже потужний інструмент. Іншого такого, щоб реінтегрувати ветеранів у суспільство, немає», — запевнив голова Асоціації підприємців-ветеранів і молодший лейтенант НГУ.

При цьому Ігор Ліскі звернув увагу, що, за статистикою 2014–2021 років, понад 45 % людей, які повернулися з фронту, згодом змінювали поле та сферу діяльності, а основною причиною називали те, що вони не задоволені тим, що робили раніше. Не відчували затребуваності в цій професії. «Очевидно, тут повинна бути підтримка великим бізнесом держави саме в цьому аспекті», — додав він.

Ігор Ліскі, очільник наглядової ради інвестиційної компанії EFI Group

Водночас ветеранська політика має забезпечити таку потужну повагу до військових, вважає Масі Найєм, щоб вона відчувалася наступними поколіннями. «Щоб мій син, коли Росія знову нападе, а вона нападе — або ми її зараз знищимо (маю сумніви), або вона знову нападе, — приймаючи рішення, йти воювати чи бути ухилянтом, подивився на мене і сказав: “У мене батько воював. Вибачте, після того йому була така шана в Україні, що я піду воювати”. Це про стратегію», — зауважив правозахисник.

При цьому важливо не робити з ветеранів привілейовану касту, переконаний він.

«Наша основна задача ветеранськими політиками що зробити? Зробити військових рівними із цивільними. Не домінантною расою, а рівною. Про що ця рівність? Рівність про те, щоб повернути здоров’я, яке в них забрала держава, коли вони пішли її захищати. Рівність — це про те, щоб дати мені можливість бути конкурентоспроможним на ринку праці. Більше мені не треба. І тут дуже важливо не перегинати палку, — поділився він і додав: — Єдина задача держави — повернути військового в ситуацію, коли він може заробляти гроші сам на себе. Бо якщо ні, то він тягар для держави».

У соціалізації ветерана важлива його самоідентифікація, відзначив Юрій Гудименко. Те, що людина — ветеран, має бути для неї не на першому місці. А коли їй двічі на день доводиться показувати в маршрутці посвідчення УБД, це щоденне нагадування.

«Минає 10, 15, 20 років після того, як ви дембельнулися, а ви все ще ідентифікуєте себе не як підприємця в першу чергу, не як батька, не як засновника чогось, а як ветерана. Самі собі це нагадуєте. Тому одна з дуже важливих частин політики — щоб людина соціалізувалася настільки, аби почала про це забувати», — підкреслив Гудименко.

Що ветеранство не має бути професію, упевнений і депутат, військовослужбовець Роман Костенко.

«Ми як суспільство маємо турбуватися про наших ветеранів, але не робити акцент, що після війни вони ветерани і більше ніхто. Це важливо, щоб не створювати касту людей, яким не треба нічого робити — тобі все дається, бо ти ветеран. Маємо допомагати, маємо робити все, щоб ці люди соціалізувались і далі йшли в життя. Оце повинно бути основою ветеранської політики», — сказав Костенко.

Роман Костенко, народний депутат, секретар парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, ветеран АТО

За словами представника Мінвету Олександра Порхуна, новітня ветеранська політика повинна відійти від пільг і послуг й має забезпечувати постійну психологічну підтримку, реабілітацію, надавати можливості здобувати вищу освіту, перекваліфікуватися з подальшим працевлаштуванням, підтримувати ветеранське підприємництво. І міністерство вже готує стратегію переходу від військової кар’єри до цивільного життя.

«Я підтримую своїх побратимів (учасників дискусії. — Ред.): усі ми хоч і з різними думками, але підходимо до того, що ветеран не повинен бути довічним. Він може бути в душі ветераном, але в суспільстві він повинен у першу чергу бути соціалізованою людиною. А ми як держава мусимо допомогти йому в цьому», — прокоментував Порхун.

Юрій Гудименко при цьому зауважив, що в держави ще є час зробити все правильно й надати ветерану його місце в суспільстві, допоки не ухвалена норма про демобілізацію після 36 місяців служби. Тоді ветеранів ураз стане багато і вони виборюватимуть це місце самі.

«Усі негативні сценарії будуть. Буде ветеранський алкоголізм. Буде ветеранська наркоманія. Буде ветеранське самогубство. Ветерани абсолютно точно будуть займатися криміналом. Це факт. Це є в кожній країні світу. Питання в масштабах. Чи це буде один відсоток з ветеранів, чи це буде умовно 50 відсотків.

Ми зараз у такій позиції, що може бути або набагато гірше, ніж сьогодні, або набагато краще. Але так, як сьогодні, довго тривати не може. Відповідно, зараз ще є шанс, сподівання на те, що буде все ж таки набагато краще», — резюмував Гудименко.