Скільки було українських дивізій СС

0 Comments

Зміст:

У Канаді скандал через ветерана дивізії СС «Галичина». Що це за підрозділ? Він воював на боці Третього рейху? Боровся за незалежну Україну? Ось його непроста історія — у запитаннях і відповідях

Солдати дивізії СС «Галичина» спілкуються з жителями галицького села, 1944 рік.

ullstein bild Dtl. / Contributor

Двадцять другого вересня 2023 року під час візиту Володимира Зеленського до парламенту Канади запросили українського ветерана Ярослава Гуньку, який воював у дивізії СС «Галичина». Через це обурилися канадські політики, єврейські організації та поляки. Скандалом очікувано скористалася росія, щоб виправдати вторгнення в Україну. Підрозділ «Галичина» з 1943 до 1945 року воював у Другій світовій війні у складі «Ваффен-СС» Німеччини, у ньому служили переважно українці-галичани. До цієї дивізії неоднозначно ставляться не тільки у світі, але й в Україні. Одні вважають їх героями, інші називають колаборантами й воєнними злочинцями. Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров пояснює, хто і як створював цю дивізію, чому українці добровільно до неї вступали, чи обіцяли їм незалежну державу і чи брали вони участь у воєнних злочинах нацистів.

Як називалася дивізія? Дивізія за свою недовгу історію кілька разів змінювала назву. У день створення, 28 квітня 1943 року, вона значилася як Стрілецька дивізія СС «Галичина». У той час, коли набирали перших рекрутів, з 30 травня по жовтень 1943 року — Добровольча дивізія СС «Галичина». На час навчання з 22 жовтня 1943 по 27 червня 1944 року — 14-а Галицька добровольча дивізія СС.

Під час бойових дій і до переформування після битви під Бродами , з 27 червня по 12 листопада 1944 року — 14-а Ваффен (військова) гренадерська (піхотна) дивізія СС (Галицька № 1). Після переформування з 12 листопада 1944 по 25 квітня 1945 року — «14-а Військова піхотна дивізія СС (Українська № 1)». І з 25 квітня по 8 травня 1945 року — 1-а Українська дивізія Української національної армії.

Вивіска на вербувальному пункті з набору добровольців до дивізії СС «Галичина», 1943 рік.

У чому різниця між дивізією СС і «Ваффен-СС»? Класичні дивізії СС формували з німців або з тих, кого вважали близькими до них за кровʼю, наприклад скандинавів. А «Ваффен-СС», за словами самого Гітлера, — звичайні вояки. При «Ваффен-СС» також створювали військові формування з іноземців, тому що у Вермахті — Збройних силах нацистської Німеччини — могли служити тільки громадяни рейху. Утім, солдати таких формувань, зокрема й українські дивізійники, отримували такі самі пільги та привілеї, що й німці.

Така дивізія — це суто український випадок колаборації з Німеччиною? Перші подібні формування створювалися в Чехословаччині, потім у країнах Бенілюксу та Скандинавії. Із приблизно 40 дивізій «Ваффен-СС» майже половина складалася з населення окупованих і союзних з Німеччиною держав — хорватів, латишів, естонців, угорців, румунів, французів, італійців, фінів, білорусів і росіян.

Солдати дивізії СС «Галичина» складають присягу, 1943 рік.

Хто створював дивізію і кого в неї набирали? Ініціатор з німецького боку — генерал СС Отто Вехтер, який у 1942 році став губернатором Дистрикту Галичина . Галичан Вехтер, австрієць за походженням, сприймав не як українців, а як колишніх підданих Австро-Угорської імперії. У керівництві Третього рейху цю ініціативу курирував особисто рейхсфюрер (очільник) СС Генріх Гіммлер.

Генріх Гіммлер (на передньому плані) разом з Отто Вехтером та іншими німецькими офіцерами перед строєм дивізії СС «Галичина», 1943 рік.

З українського боку ідею створення дивізії підтримав Український центральний комітет (УЦК) на чолі з українським істориком, географом, громадським діячем і колишнім солдатом Української Галицької армії (УГА) Володимиром Кубійовичем.

Спочатку в дивізію набирали тільки жителів сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Пізніше — вихідців з інших регіонів, полонених червоноармійців, остарбайтерів. Перші добровольці проходили жорсткий відбір. Зрештою з майже 82 тисяч добровольців у дивізію зарахували 13 тисяч. Улітку 1943 року вони вирушили в навчально-тренувальні табори. Вищі командні посади протягом усього часу існування дивізії займали німці.

Генерал-губернатор Ханс Франк з членами української делегації в Кракові, ліворуч від нього глава УЦК Володимир Кубійович, 1943 рік.

Листівка УПА, 1940—1950-ті роки.

Генерал-губернатор Ханс Франк з членами української делегації в Кракові, ліворуч від нього глава УЦК Володимир Кубійович, 1943 рік. Листівка УПА, 1940—1950-ті роки.

Чому було так багато добровольців? Завдяки потужній і добре продуманій агітаційній кампанії. Німці наголошували насамперед на боротьбі з більшовиками. Німецькій пропаганді навіть не довелося особливо старатися. За час радянської окупації 1939—1941 років Західна Україна, зокрема й Галичина, дізналися, що таке колективізація, масові репресії та депортації. Достатньо було просто відкрити вʼязниці, забиті тисячами трупів людей , яких органи НКВС поспіхом розстрілювали перед відступом Червоної армії в 1941-му. Німецький режим у Галичині дотримувався більш «мʼякої» позиції в окупаційній політиці. Нацистські злочини на інших територіях, ясна річ, замовчувалися. На початку 1943 року Червона армія перейшла в наступ на Східному фронті, до Галичини поверталася радянська влада — це теж мотивувало рекрутів.

Листівка про створення дивізії СС «Галичина», 1943 рік.

електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Добровольці — вихідці з сімей переважно греко-католицького віросповідання — не були переконаними нацистами. Німецьке керівництво навіть як виняток дозволило включити до складу дивізії капеланів зі священників УГКЦ.

УЦК подавав дивізію як можливість продовжити українську національну боротьбу за незалежність 1917—1921 років. У хід пішли традиції Легіону Українських січових стрільців , УГА, війська УНР. Доходило навіть до паралелей між абревіатурою СС і січовими стрільцями. Залучили ветеранів і колишніх командирів цих підрозділів. Вони мали авторитет серед юнаків 17—19 років, які й стали основою першого набору в дивізію. А Володимир Кубійович, колишній поручик УГА, першим подав заяву на вступ у дивізію. Щоправда, його прогнозовано комісували за віком і станом здоровʼя.

Український греко-католицький священник, Адміністратор апостольського екзархату Лемківщини Олександр Малиновський з добровольцями дивізії СС «Галичина», 1943 рік.

А що думали з приводу дивізії в ОУН, УПА? Організація українських націоналістів у 1940 році розкололася на два крила — радикалів-революціонерів під керівництвом Степана Бандери й консерваторів на чолі з Андрієм Мельником. «Мельниківці» підтримали ідею створення дивізії, а «бандерівці» були категорично проти. Українська повстанська армія створювалася паралельно, наприкінці 1942 — на початку 1943 року. Але агітатори УЦК, навпаки, закликали не вступати в УПА, мовляв, «у лісі з однією гвинтівкою незалежності не вибореш».

Члени штабу УПА на Тернопільщині, 1940-ві роки.

Були й такі, хто вступав до дивізії, щоб отримати досвід і зброю, а потім втекти в УПА. Але масового дезертирства не було. Позаяк німецьке командування про всяк випадок відправило новобранців у тренувальні табори подалі від Галичини — углиб Німеччини та інших окупованих європейських країн.

Німці обіцяли незалежну Українську державу? У перші роки окупації жорстко придушувалися будь-які дії у цьому напрямі. А сформувати національну дивізію дозволили тільки навесні 1943 року — після того як німці програли під Сталінградом, в Африці та на інших фронтах. Гіммлер особисто наказав заборонити використовувати в назві дивізії слово «українська».

Коли німецькі війська відступили з Галичини, дивізію перейменували на «українську». А навесні 1945 року можна було обіцяти все що завгодно. Навіть офіційно визнати Український національний комітет (по суті черговий український уряд у вигнанні) і дозволити йому створити Українську національну армію, куди ввійшла колишня дивізія «Галичина». Тепер солдати вже відкрито присягали на вірність українському народу й обіцяли «відновити боротьбу за українську державність». Усе це відбувалося 25 квітня 1945 року, за кілька тижнів до капітуляції Німеччини у Другій світовій.

Листівка УПА, 1940—1950-ті роки.

електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Як планували вибороти незалежність українські прихильники дивізії? За даними дослідників, план виглядав приблизно так. На початку 1920-х українці програли передовсім тому, що в них не було оснащеного, навченого і боєздатного війська. Найбільше бракувало кваліфікованих командирів. Потрібний досвід у короткі терміни можна було здобути тільки в регулярній армії.

За тих умов це могла бути тільки німецька або радянська армія. Більшовики відпадали, залишалися німці. Німецька військова машина, особливо в першій половині Другої світової, славилася своїм професіоналізмом і високими стандартами підготовки. Партизанська боротьба в дусі УПА не мала сенсу без масштабної допомоги ззовні, а такої підтримки українці не мали. Якщо ж німці відмовляться створювати незалежну Україну, то вишколені й загартовані українські бойові підрозділи можуть стати аргументом для переговорів, наприклад, з британцями.

Листівка УПА, 1940—1950-ті роки.

електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Деякі історики вважають таку ідею Володимира Кубійовича та його прихильників політичною авантюрою і помилкою, яка коштувала життя «тисячам ідеалістично настроєних молодих людей, які могли б принести користь Україні в інший спосіб».

Яку присягу складали добровольці? Є три відомі тексти присяги. Перша присяга — літо 1943 року під час першого набору. Вона була стандартною для всіх іноземних добровольців: «Клянуся боротися з комунізмом під керівництвом Адольфа Гітлера як верховного головнокомандувача». Восени 1944 року зʼявляється новий текст присяги вже конкретно для дивізії «Галичина»: «Клянуся під керівництвом Адольфа Гітлера як верховного головнокомандувача боротися за Україну, за її звільнення від більшовиків». І третя — присяга Української національної армії 25 квітня 1945 року, Гітлер у ній вже не згадується.

Отто Вехтер виступає перед добровольцями дивізії СС «Галичина» у Львові, липень 1943 року.

Дивізію використовували як гарматне мʼясо в бою під Бродами? Улітку 1944 року це був уже укомплектований та навчений підрозділ у складі німецької армії. За людьми й технікою радянські війська переважали в кілька разів. Німецькі війська, як і дивізія «Галичина», також втратили багато солдатів. З майже 11 тисяч українських дивізійників приблизно 70% загинули або потрапили в полон. Приблизно три тисячі пробилися з оточення і повернулися в німецьке розташування — восени 1944 року на їхній основі дивізію формували заново. Частина з тих, хто вийшов з оточення, приєдналися до УПА.

Після Бродів дивізію відправили до Словаччини — боротися зі словацькими партизанами. У січні 1945 року її перекинули в Югославію для операцій проти комуністичних партизан Йосипа Броз Тіто. Навесні 1945-го вона боролася в Австрії. А 8 травня, після капітуляції Німеччини, вже 1-а Українська дивізія Української національної армії покинула розташування на фронті та здалася британським військам.

Солдати дивізії СС «Галичина» з протитанковою гарматою, березень 1944 року.

Чому їх не видали Радянському Союзу? Тут зіграли роль угоди Ялтинської конференції, за якими враховувалося громадянство учасників бойових дій станом на 1939 рік. А на той час більшість дивізійників були громадянами Польщі. Втрутилася й Католицька церква, яка намагалася заступитися за своїх парафіян. У 1947 році понад вісім тисяч учасників дивізії перевезли до Британії. Згодом частина з них емігрували до Канади, США, Австралії, Аргентини та інших країн.

А як щодо воєнних злочинів? Дивізія «Ваффен-СС» «Галичина» ніколи не була засуджена — ані на Нюрнберзькому процесі, ані будь-яким іншим трибуналом. Британська перевірка теж не знайшла доказів. Останнє масштабне розслідування з цього питання проводила канадська державна комісія в 1980-х. Свідчень того, що саме українські дивізійники вчиняли воєнні злочини, не знайшли. Однак комісія використала переважно німецькі архіви, доступ до радянських архівів отримати не вдалося.

Яке ставлення до дивізії зараз? Неоднозначне як на Заході, так і в самій Україні. Тому історики пропонують зосередитися на просвітницькій роботі й публічних дискусіях «про цю складну сторінку української історії».

Якщо хочете більше текстів на історичну тематику — підтримайте редакцію «Бабеля»: у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]

Читайте також:
Джерела:

Дмитро Шурхало. Що спонукало українців іти до лав дивізії військ CC «Галичина»? Радіо Свобода, 05.05.2018.

Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС «Галичина». Історична правда, 25.10.2010.

Галина Терещук. 75 років тому була створена дивізія «Галичина». Радіо Свобода, 28.04.2018.

Ігор Бігун. Великий блеф. Кампанія набору в дивізію «Галичина» як маніпулятівна технологія. Історична правда, 28.04.2018.

Дивізія «Галичина» — приклад того, що далеко не всі в Галичині були прибічниками ОУН і УПА. Програма «Без брому» — спільний проєкт ZAXID.NET та журналу «Локальна історія», 04.12.2020.

The Ukrainian «Galicia» Division: From Familiar to Unexplored Avenues of Research. Kyiv-Mohyla Humanities Journal № 6, 23.12.2019.

Вольф-Дітріх Гайке. Українська дивізія «Галичина»: Історія формування і бойових дій (1943—1945). Торонто, 1970.

Peter Abbott. Ukrainian Armies 1914—55. 2004.

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Дивізія Ваффен-СС “Галичина”: за що боролися, кому присягали та чому спалахнув скандал

Оплески 98-річному Ярославу Гуньці в канадському парламенті обурили єврейську громаду, спровокували істерику правих популістів у Польщі, дали привід російській пропаганді знову кричати на весь світ про “реабілітацію нацизму”. Ким же насправді були дивізійники та чому привиди минулого досі здатні провокувати такі масштабні кризи – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Гучний скандал із запрошенням до парламенту громадянина Канади українського походження, ветерана Ваффен-СС Ярослава Гуньки продемонстрував брак знань у питаннях історичної пам’яті не лише в уже колишнього спікера Палати Громад Ентоні Роти.

Нині провідні світові ЗМІ на своїх шпальтах безальтернативно називають пана Гуньку “нацистом” і “есесівцем”, а найрадикальніші в передчутті потенційних політичних зисків взагалі закликають до екстрадиції 98-річного чоловіка з метою подальшої показової розправи.

У всьому цьому скандалі губиться історична правда, про яку ми все ж вирішили нагадати та допомогти читачам простими поясненнями та відповідями на найпоширеніші запитання.

Ким був Ярослав Гунька в роки Другої світової

Пан Гунька народився у 1925 році на Тернопільщині, яка тоді була окупована Польською державою. У 1939-му польську окупацію змінили радянська, а в 1941-му – німецька.

У 1943 році він добровольцем вступив до лав 14-гренадерської дивізії Ваффен-СС “Галичина” (назва з’єднання на час створення – ” 14-а Галицька СС-Добровольча дивізія”). Нехитра арифметика підказує, що тоді пану Ярославу було не більше 18 років. Молодий дивізійник проходив вишкіл у Німеччині, де його сфотографували у воєнній формі, це фото збереглося.

Ярослав Гунька / Архівне фото часів Другої світової

Зверніть увагу! Далі німці відправили дивізію на східний фронт, де вона була частково розбита в боях з радянською армією під Бродами в липні 1944 року.

У тих боях українцям з дивізії Ваффен-СС “Галичина” протистояли такі ж українці з Першого українського фронту з іншого боку барикад. І в цьому, на жаль, жорстока трагедія Другої світової для нашого народу.

Під Бродами дивізійники потрапили в оточення і втратили майже всю техніку та до 3 тисяч вбитими, частина вояків дезертирувала (деякі згодом приєдналися до УПА), до 1 500 вирвалися з котла та згодом з’єдналися з рештками дивізії, що не були в оточенні. Згодом “Галичина” була доукомплектована та переведена з України до Словаччини, а пізніше воювала в Югославії. Ймовірно, серед них був і Ярослав Гунька.

Свій бойовий шлях “Галичина” завершила в Австрії. Основним силам дивізійників вдалося з боями прорватися до британської зони окупації та здатися в полон. Так Ярослав Гунька опинився в таборі для інтернованих, а згодом перебрався до Великої Британії, де жив до 1951 року і згодом вже переїхав до Канади.

Важливо! Британська влада провела ретельне розслідування і встановила, що Гунька не скоював воєнних злочинів, тобто був звичайним комбатантом.

Хто такі комбатанти

Комбатант у перекладі з французької – це “той, хто воює”. Такі особи, згідно з протоколом 1977 року до Женевських конвенцій, воюють законно – за умови, що перебувають під “відповідальним командуванням” (підпорядковуються державі й несуть відповідальність перед нею), мають відомі емблеми родів військ та служб збройних сил, відкрито носять зброю та дотримуються законів і звичаїв війни.

Головний привілей комбатантів – їх не можна покарати лише за участь у бойових діях. Якщо вони порушують закони та звичаї війни, а також інші норми міжнародного права, їх можуть судити за конкретні воєнні злочини. Ці правила забороняють, зокрема, атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища й житла, грабувати та мародерити. Комбатанти повинні воювати з комбатантами, насильство, вбивство і навіть “зайва чи надмірна” шкода цивільному населенню заборонені.

Що таке дивізія Ваффен-СС “Галичина”

Це національне збройне формування, яке складалося з українців (солдатів і офіцерів), проте керівництво з’єднанням здійснювали лише німці.

Про її створення 28 квітня 1943 року оголосила німецька окупаційна влада на території Східної Галичини, що тоді входила до складу німецького Генерал-губернаторства (схід і захід України мали різний окупаційний режим у роки Другої світової війни).

Присяга бійців дивізії / Фото NAC

Зверніть увагу! Ініціатором створення був губернатор Галичини бригадефюрер СС Отто Вехтер. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права мати назву “українська”, аби не пропагувати ідею незалежності України. Її назвали “галицькою”, бо складатися вона мала з жителів тієї частини країни, яка раніше належала Австрії, тобто з “австрійських галичан”. Вони добре проявили себе у боях в часи Першої світової, тому австрієць Вехтер усіляко лобіював створення дивізії.

У книзі про дивізію “Вони хотіли волі” Вольф-Дітріх Гайке, глава її штабу, пізніше писав: “Гіммлер ясно застеріг, що в дивізії під жодним поглядом не можна навіть думати про незалежність України. Слова Україна, українець, український заборонялося вживати в дивізії під загрозою кари. Вояки дивізії мають називатися не українцями, а галичанами”.

Чому СС?

Оскільки в збройних силах Німеччини – Вермахті – могли служити лише громадяни Третього Рейху, військове керівництво нацистів здійснило крок та записало національні збройні формування до СС, де не було такої перешкоди.

Національні проєкти перейшли під крило так званих Ваффен-СС (Waffen-SS), тобто фронтових або військових частини СС. До речі, СС – це абревіатура від Schutzstaffel, що з німецької буквально означає “захисні загони”. Скорочення СС – це саме СС, а не “Січові стрільці”, це скорочення придумали діаспорні “історики”, як власне ІПСО у відповідь на ІПСО радянське.

Дивізія входила до структури не загальних СС (Allgemeine SS), які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а до так званих Військ СС (Waffen SS) і була призначена для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.

Дивізійники – колаборанти?

Так, вони воювали на боці Нацистської Німеччини, тому вважаються колаборантами. За це вони відбули покарання в таборах союзників для інтернованих або в таборах на північному сході СРСР. При цьому радянська влада некоректно розглядала їх як своїх громадян, хоча формально вони були громадянами окупованої Речі Посполитої.

Зверніть увагу! Договір між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 року, відповідно до якого СРСР вдруге анексував Західну Україну, визнав, що “Народні збори” 1939 року були фікцією й українці на цих територіях (навіть ті, яким видали радянські паспорти) громадянами СРСР не були, а тому ніяких зобов’язань перед урядом СРСР не мали.

Натомість мали право збройною силою чинити опір насильствам окупаційної радянської влади – як негромадяни СРСР. Саме тому вояки УПА юридично – ніякі не зрадники СРСР, а борці за свободу України.

Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер на навчаннях дивізії “Галичина”, 1943 рік / Фото NAC

Це було унікальне явище?

Ні, українські національні формування у Третьому рейху не були виключенням. На боці нацистів у Другій світовій війні воювали організовані національні частини і з’єднання.

Зверніть увагу! Дивізій СС існувало більше ніж сорок. Значні втрати серед живої сили змусили німців брати на службу у війська Waffen SS іноземців не лише із союзних Німеччині держав, але, попри ідеологічні настанови, і жителів окупованих територій.

Дивізій, сформованих із хорватів, латишів, естонців, росіян, білорусів, угорців, французів, італійців, азербайджанців та інших, було близько половини. Наприкінці війни дивізій військ СС, де служили німці за національним походженням, було 19.

За нацистськими законами, членами СС могли бути виключно особи, які мали бездоганне расове походження та навіть “арійську” зовнішність. Ані українці, ані представники інших “неарійських” національностей, які були призвані до підрозділів військ СС, “членами СС” не були.

Мусульманські члени “Ваффен СС” – теж розповсюджене явище / Фото AFP

Дивізійники – “есесівці” чи ні?

З дуже великою натяжкою. Під класичними “есесівцями” нині розуміють так звані Загальні СС (Allgemeine SS), це ті ж самі, що їх у кіно показують у чорній формі. До речі, чорна форма – це історична аномалія, її носили лише в 1932 – 1939 роках, після чого СС носили сіру форму, або захисного кольору (Ваффен-СС).

Отже, Штірліц та інші нацисти з кіносеріалу “17 миттєвостей весни” були вдягнені не історично. Як не парадоксально, але тут фантазії на цю тему від Квентіна Тарантіно виглядають правдивіше за “історичний” фільм Тетяни Ліознової.

“Есесівці” у Тарантино / Кадри з фільму “Безславні виродки”

Ще один фейк – розробка чорної форми Hugo Boss. Той хоч і був членом НСДАП з 1931 року, але до розробки одностроїв нацистів стосунку не мав. Його фабрика лише відшивала деякі замовлення (до речі, руками українських остарбайтерів), Хуго Фердинанд Босс дизайнером одягу не був взагалі, славетні чоловічі костюми, які принесуть фабриці світову славу, зроблять лише його нащадки, вже після завершення Другої світової.

Повертаючись до дивізії Ваффен-СС “Галичина”, зазначимо, що фактично це з’єднання особливо нічим не відрізнялося від типової дивізії Вермахту й до воєнних злочинів СС не має стосунку.

На відміну від 29-ї Ваффен-гренадерської дивізії СС РОНА, укомплектованої з росіян і під орудою поляка Броніслава Камінського. Ті втопили у крові Варшавське повстання 1944 року.

До чого тут поляки?

Нині деякі польські політики намагаються видати злочин дивізії РОНА за дії “Галичини”. Це маніпуляція й дуже небезпечна. Річ у тім, що в Польщі дуже специфічна політика історичної пам’яті, що працює за принципом “тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю”, наслідком чого є скандальні закони про “бандеризм” і заборона говорити про участь поляків у Голокості.

Втім, попри законодавчі обмеження такі факти існують, чимало поляків дійсно як добровольці воювали у частинах Ваффен-СС, а значна частина поляків співпрацювала з нацистами. Це, наприклад, було однією з передумов початку українсько-польського протистояння на Галичині, а потім і на Волині в 1942 – 1944 роках.

Одним з найпопулярніших польських фейків про “Галичину” є участь дивізійників у каральних акціях групи “Байерсдорф”, зокрема, у так званій різанині у Гуті Пеняцькій (нині – Львівська область)

Що відомо про трагедію в Гуті Пеняцькій

28 лютого 1944 року німецькі частини знищили населене поляками село Гута Пеняцька (172 господарства) і вбили всіх жителів (від 500 до 800 осіб, включаючи жінок і дітей). Низка польських істориків цинічно покладала відповідальність за вбивство населення Гути Пеняцької на підрозділи дивізії Ваффен-СС “Галичина”.

Це відверта ІПСО того часу. За твердженням дослідників, на той час підрозділи дивізії в цьому районі були відсутні. Згідно з документами польського Архіву новітніх актів, село було знищене підрозділами німецької таємної польової поліції. Причиною каральної акції були втрати окупантів через активну діяльність радянського партизанського загону в районі села незадовго до цього. Власне партизани згодом і запустили чутки про нібито участь в каральній акції українців. Втім, ці звинувачення давно спростовані.

Зазначимо, що колабораціонізм – не унікальний польский феномен, а типова ситуація для поневоленої нацистами Європи. Є великі сподівання, що хвиля істерії в Польщі піде не спад після завершення виборчого процесу в країні і там забудуть про заяви щодо екстрадиції 98-річних дивізійників і репарацій від Німеччини, та врешті займуться власними справами, а не переписуванням історії. Для цього існує Росія.

Чи були дивізійники воєнними злочинцями?

Дві літери “СС” виступають як тригер. Насправді це добре, адже говорить про нетерпимість нинішнього суспільства до нацистів та їхніх злочинів. Втім, у випадку з дивізією Ваффен-СС “Галичина” ситуація дещо інша і треба відокремити мух від котлет. Це не класичні “есесівці” – Нюрнберзький трибунал не визнав дивізію “Галичина” як структуру злочинною та такою, що здійснювала воєнні злочини.

Трибунал фактчно визнав, що “дивізійники” були легальними комбатантами. Отже, щодо “Галичини” діє презумпція невинуватості.

Солдати дивізії Ваффен-СС “Галичина” спілкуються з жителями галицького села, 1944 рік / ullstein bild Dtl. / Contributor

Важливо! Пізніше висновки Нюрнберзького трибуналу підтвердила комісія Жюля Дешена в Канаді, наприкінці 1980-х (повна назва – Комісія із розслідування у справах воєнних злочинців у Канаді).

Комісія Дешена перевірила 217 колишніх членів “Галичини”, було встановлено, що 187 осіб ніколи не приїжджали до Канади, 11 померли в Канаді, 2 переїхали до іншої країни, 16 визнані не винними і один не був знайдений.

Висновки комісії Дешена:

  • Висунення колективного звинувачення проти дивізії Ваффен-СС “Галичина” як групи – недоцільно, а сама участь у Дивізії не є достатньою підставою для переслідування;
  • Усі члени Дивізії пройшли перевірку перед еміграцією до Канади;
  • Звинувачення у військових злочинах проти Дивізії не були доведені;
  • Не існує підстав для позбавлення громадянства Канади та депортації колишніх членів Дивізії.

Чи винні дивізійники в Голокості?

Ні, таких фактів не існує. Ба більше, це було дуже складно зробити навіть фізично. Чому? Бо дивізія була створена в 1943 році. До України вони прибула як сформована частина в 1944 році. На той час абсолютну більшість євреїв, що жили в Україні, вже винищили нацисти. Дивізійники не брали участі в поліцейських акціях на теренах України й були розгромлені влітку 1944 року.

Втім, українці не могли не бачити, що відбувається геноцид єврейського населення на Заході України, так само як не могли не знати про масові радянські репресії часів першої окупації Західної України 1939 – 1941 років.

Варто пам’ятати, що чимало українців переховували євреїв від нацистів та рятували їх життя. Сотні українців на Галичині за це були знищені.

Не “есесівці”, то хоча б нацисти, як каже роспропаганда?

Тут варто розрізняти широке значення терміну та вузьке. Якщо ми вдаємося до широкого трактування, то нацистами слід вважати й Папу Римського Бенедикта Шістнадцятого (був членом молодіжного крила НСДАП) та служив у Вермахті, президента Австрії та генсека ООН Курта Вальдхайма, а також геть не всіх засновників сучасної ФРН.

І якщо пан Вальдхайм дійсно був членом нацистської партії (з поясненням: “всі тоді були”), то 16-, 17- або 18-річні українці, що вступили до лав Дивізії точно не були членами НСДАП. Це не скасовує того факту, що вони могли симпатизувати ідеології нацистів (як, наприклад, улюблений філософ Путіна Ільїн, проте, це, на відміну від згаданого Ільїна не доведено).

Нацистами були вищі командири Дівізії:

  • так, перший командувач з’єднання Вальтер Шимана був членом НСДАП аж з 1926 року,
  • а Фріц Фрайтаг, який виводив “Галичину” з радянського оточення під Бродами, вступив до партії нацистів у 1933 році, коли ті прийшли до влади в Німеччині.

Їхні молодші підлеглі українці (за поодинокими виключеннями) нацистами не були.

Але ж вони присягали Гітлеру?

Присяга сил Ваффен-СС і просто СС відрізнялися. Присяга СС звучала так: “Присягаю тобі, Адольф Гітлер, як фюреру і канцлеру Рейху, у вірності й доблесті”.

Натомість стандартна присяга вояка частин і підрозділів Ваффен-СС містить слова присяги особисто Адольфу Гітлеру та Німеччині. У тексті згадується Гітлер, але є нюанс. Дослівно текст такий: “Присягаюся боротися з комунізмом під проводом Адольфа Гітлера, як верховного головнокомандувача”.

Це не присяга нацистам і Німеччині, лише визнання керівництва в боротьбі проти комуністів. До речі, колишніх союзників того ж Гітлера. Всього було три версії присяги дивізійників – остання, 1945-го року, вже не мала згадки про лідера нацистів, а лише про Україну.

Скільки було дивізійників?

За оцінками істориків, сукупно за всі роки вояків дивізії “Галичина” було приблизно 30 000. Дивізія формувалася у кілька етапів за рахунок добровольців, яких було значно більше (історики говорять сукупно про 80 000 людей).

Близько 30 тисяч, за різними даними істориків, не пройшли відбір. До навчальних таборів змогли потрапити лише 17 тисяч рекрутів – керівництво Третього рейху не бажало створювати дуже потужне українське військо.

Чи були інші українські колаборанти?

Так, вони воювали в інших частинах Ваффен-СС. Мова йде про десятки тисяч людей. Ці цифри не співставні з тими мільйонами українцями, що боролися проти нацизму.

Чому українці добровільно вступали до дивізії Ваффен-СС “Галичина”?

Причини були різні, але головним було бажання протистояти СРСР. Молоді люди бачили, до чого призвела перша радянська окупація і масові репресії на Західній Україні в 1939 – 1941 роках, тому справедливо не бажали повторення.

  • Велику роль тут зіграла пропаганда нацистів і активна агітація з боку ОУН-М та УЦК (Український Центральний Комітет – організація українських колаборантів, що були лояльними до нацистів).
  • УЦК розглядали дивізію, як прообраз національних збройних сил незалежної у майбутньому України (протекторату Третього Рейху).
  • Також, що не менш важливо, бойовий вишкіл під орудою німців багато дивізійників розглядали як корисний досвід, що знадобиться у майбутньому в боях за незалежність України.
  • Були й такі, що вступали до лав дивізії, щоб уникнути переслідувань Гестапо, примусового вивезення на роботу до Німеччини чи покинути території, на які могли невдовзі повернутися радянські війська.

Оголошення про набір добровольців у дивізію Ваффен-СС “Галичина”, 1943 рік

Чи всі українські націоналісти підтримували створення дивізії “Галичина”

На відміну від більшої частини ОУН (нині історики називають цю фракцію ОУН-М (Мельника), так зване “революційне крило” Організації Українських Націоналістів, що пізніше стане ОУН-Б (Бандери), ентузіазму старших товаришів не поділяло й справедливо вважало, що нацисти готують українських добровольців для ролі гарматного м’яса.

Погоджується з цією тезою й екскочільник Інституту національної пам’яті, історик Володимир В’ятрович. На його думку, доля вояків дивізії була радше трагічною, аніж героїчною.

Річниця створення Ваффен СС дивізії “Галичина” – не свято для українців. В німецькій та радянських арміях у Другій світовій українці сприймалися однаково – як гарматне м’ясо. Різниця лише в тому, що мобілізованих до дивізії “Галичина” вишколювали рік, перш ніж кинути в бій, а новобранців Червоної армії часто кидали у м’ясорубку відразу. Але не через любов німців до українців – вони лиш раціонально використовували людські ресурси, яких мали менше за росіян,
– писав він у 2018 році.

Не особливо раділи створенню дивізії й українські повстанці з УПА, які формували свої загони паралельно та воювали на два фронти – як з нацистами, так і з СРСР.

Однак після прибуття “Галичини” з вишколу у Німеччині між дивізійниками та повстанцями були встановлені зв’язки. Після розгрому під Бродами значна частина дивізійників дезертирувала з лав дивізії та приєдналася до УПА та продовжила боротьбу за вільну Україну.

Отже, для значної кількості вояків “Галичини” їх участь у війні на боці нацистів звелася фактично до одного бою у липні 1944 року.

Український греко-католицький священник, Адміністратор апостольського екзархату Лемківщини Олександр Малиновський з добровольцями дивізії “Галичина”, 1943 рік / Wikimedia

Що в підсумку: трагедія чи прокляття

Маємо гучний скандал, роздутий до вселенських масштабів. Не в останню чергу через нерозуміння подій Другої світової. Вояки дивізії Ваффен-СС – безумовно колаборанти (і це їхнє прокляття на все життя, як і татуювання дивізійника), але вони точно не воєнні злочинці (навіть в СРСР вони отримували тюремні строки, але, як правило, їм не присуджували вищу міру покарання – страту).

Полонені учасники Дивізії пройшли фільтрацію та перевірку у Великій Британії та Канаді (у Канаді навіть двічі з різницею в 30 років), Нюрнберзький трибунал не назвав “Галичину” злочинною організацією.

Чи варто було запрошувати пана Гуньку на засідання парламенту Канади? Мабуть, ні. Або ж лише після дослідження всіх фактів і обставин. Це мав зробити офіс пана Роти, який, мабуть, нині також шукає роботу. Натомість на виході маємо “ведмежу послугу” для України, яка нині потребує спільної підримки в боротьбі проти рашизму – нової варіації чи навіть перевидання фашизму, що був “чумою 20 століттія”, а нині прагне те саме зробити з 21 століттям.

Феномен “Галичини” – не унікальне явище, а прокляття та трагедія бездержавної нації, що опинилася під владою тоталітарної імперії. Тут немає однозначно білого та чорного, тому дослідженням теми мають займатися історики, а не політики та пропагандисти, чия робота – спекуляції та маніпуляції.

Нація без держави – приречена воювати за чужі інтереси та ставати гарматним м’ясом. Саме таку роль історія відвела дивізії Ваффен-СС “Галичина”, саме таку роль вже нині виконують буряти, дагестанці, чеченці та представники інших поневолених народів у лавах російської окупаційної армії в Україні.

Таку ж роль гарматного м’яса Росія запланували і для так званих “ополченців” так званих бананових республік Донбасу. І нині абсолютно зрозуміло, що саме в такій подобі Росія воліла б бачити решту українців. На щастя, цього вже не станеться.