Як вивести рідкісний тирокс

0 Comments

ТИРОКСИН

ТИРОКСИН (3,5,3′,5′-тетрайодтиронін, Т4; грец. thyreos — щит + oxys — їдкий, кислий) — гормон щитоподібної залози, який належить до тиреоїдних і за хімічною будовою є йодованою похідною, що утворюється з амінокислоти тирозин.

Процес біогенезу Т. включає такі етапи: 1) поглинання йодидів із крові та їх окиснення; 2) синтез білка тиреоглобуліну та йодування його тирозилових залишків; 3) утворення гормональних йодтиронінів із йодованих тирозилових залишків у молекулі тиреоглобуліну; 4) протеолітичне розщеплення йодтиреоглобуліну та вивільнення у кров Т. і трийодтироніну (Т3). Тиреоїдні гормони впливають на більшість тканин організму, але більш чутливими до них є тканини серця, печінки, нирок, скелетних м’язів, меншою мірою — нервова та жирова тканини. Т. має широкий спектр дії, в якому виділяють 2 головні напрямки: регулювання енергетичного обміну та вплив на ріст і розвиток організму, диференціювання тканин. За першим напрямком вплив Т. реалізується у підвищеному поглинанні О2 більшістю тканин, пов’язаному зі збільшенням основного обміну та продукуванням тепла калоригенною дією. За другим — тиреоїдні гормони зумовлюють складну дію на обмін білків, вулеводів та ліпідів. Початковий ефект Т. проявляється в посиленні синтезу білків і глікогену, гормон у значних дозах посилює катаболізм протеїнів та глікогену в печінці та м’язах. Йодтироніни посилюють синтез, мобілізацію та деградацію ліпідів, тобто підвищують оновлювальність ліпідів. Т. регулює також обмін вітамінів і водний баланс організму, діяльність ЦНС, ШКТ, функцію серцево-судинної системи, чутливість до інфекцій. Вплив тиреоїдних гормонів на експресію генів проявляється в посиленні проліферації клітин, їх росту та диференціювання. В організмі Т. є важливим модулятором нормального росту та розвитку органів і тканин. Синтез і секреція Т. регулюються тиреотропним гормоном гіпофізу та ЦНС. При гіпофункції щитоподібної залози (гіпотиреозі) відзначається дефіцит в організмі йодтиронінів. Гіпотиреоз, який проявляється від самого народження або в ранньому дитячому віці, відомий як кретинізм. Патологія характеризується вираженою фізичною та розумовою відсталістю. При гіпотиреозі у дорослої людини розвивається мікседема (слизовий набряк). Цей стан характеризується зниженням основного обміну і температури тіла, погіршенням пам’яті, потовщенням шкіри. Дефіцит І2 у воді та їжі викликає захворювання на ендемічний зоб, що спричиняє збільшення щитоподібної залози, що є компенсаторним механізмом підтримання утворення Т. у нормі.

Гіпертиреоз характеризується надлишковим утворенням йодтиронинів. Це захворювання отримало назву тиреотоксикоз, або Базедова хвороба. При цьому посилюється основний обмін, зменшується маса тіла і підвищується його температура, а також нервова збудливість, з’являються тахікардія й екзофтальм, збільшується власне залоза. У медицині застосовують тиреоїдин, який містить Т. і Т3, а також Т3 синтетичного походження для лікування при різних формах гіпотиреозу.

Вороніна Л.М., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Біологічна хімія. — Х., 2000.

Інші статті автора

  • ОСНОВИ ПУРИНОВІ
  • АМІНОКИСЛОТИ
  • КИСЛОТА ЛІПОЄВА (ТІОКТОВА)
  • КЕТОНОВІ ТІЛА
  • КАТЕХОЛАМІНИ
  • ІНДИКАН
  • ОКИСНЮВАЛЬНЕ ФОСФОРИЛЮВАННЯ
  • ТКАНИННЕ (клітинне) ДИХАННЯ

Виведення ліків з організму

Основними шляхами екскреції (виведення) лікарських препаратів є виведення з сечею і калом. Поряд з цим препарати можуть виводитись з організму з повітрям, що видихається, з секретом молочних, потових і слинних залоз.

Основні шляхи виведення Л3 з організму

Більшість ЛЗ у вільному стані

Дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни, стрептоміцин, стрихнін, четвертинні амонієві сполуки

3. Через кишківник

Доксициклін, іонізовані органічні кислоти

Інгаляційні анестетики, йодиди, камфора, етанол, ефірні олії

Деякі сульфаніламіди, тіамін

Пеніциліни, сульфаніламіди, саліцилати, тіамін, бен- зодіазепіни, етанол

Антикоагулянти, антибіотики, тиреостатики, літій, карба- мазепін

Для оцінки швидкості виведення ліків з сечею застосовують спеціальний параметр – нирковий кліренс (С1нир).

Кліренс ліків визначає кількість плазми (сироватки), яка очищається від ліків за одиницю часу.

Так, якщо нирковий кліренс препарату дорівнює 100 мл/хв, то це означає, що весь препарат, який міститься в 100 мл сироватки, переходить у сечу за 1 хв.

На швидкість фільтрації лікарських засобів нирками, як і на об’єм розподілу ліків в організмі, великий вплив справляє процес зв’язування з білками плазми крові. Оскільки мембрани ниркових клубочків непроникні для білка, в клубочках фільтрується лише вільна частина препарату.

Встановлено, що лужна реакція сечі підвищує виведення саліцилатів, сульфаніламідів, кисла – хініну, фенаміну, кофеїну, папаверину.

У зв’язку з високою пористістю мембран клітин печінки багато ліків легко проникають у жовч шляхом простої дифузії і містяться в жовчі в концентрації, близькій до плазматичної. З жовчі речовини виділяються за допомогою активного транспорту.

З фекаліями виділяються лікарські засоби, які не всмоктались у кишечнику. Деякі ліпофільні лікарські засоби після всмоктування у кишечнику частково секретуються з жовчю, утворюючи таким чином ентерогепатичний кругообіг (морфіну гідрохлорид, фенолфталеїн та ін.).

Ліки можуть також виділятися з секретом підшлункової залози з плазми крові в просвіт кишечника. Виведення летких рідин і газів з повітрям, що видихається, слиною, потом, статевими секретами складають порівняно невеликий процент від загального об’єму виведення ліків.

З слиною і потом виводиться йод, броміди, барбітурати, саліцилати, сульфаніламіди.

Ліки, які виводяться з молоком