Скільки тих хто вижив у Дбд

0 Comments

“У нас вирвали серце”: що відомо про загиблих і тих, хто вижив після ракетного удару Росією по багатоповерхівці в Дніпрі

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

14 січня 2023 року стало чорним днем для усієї України. Російська ракета влучила в багатоповерховий будинок у місті Дніпро на Набережній Перемоги, 118. За останніми даними, загинуло 40 людей, серед них двоє дітей.

Рятувальники ще продовжують свою роботу на місці.

Що відомо про загиблих і тих, хто вижив у цій трагедії, читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Мама Насті була рукодільницею

Однією з перших, кого рятувальники витягли зі зруйнованої багатоповерхівки, була 23-річна Настя Швець. Дівчина кілька годин провела на руїнах своєї квартири. Вона була у своїй кімнаті, коли російська ракета прилетіла в їхню багатоповерхівку. Її мама Наталя і тато Максим перебували на кухні.

Дівчину буквально врятували двері, які зірвалися з петель і накрили її. А ось батьки, на жаль, загинули.

Судячи зі сторінки Наталі Швець, мами постраждалої дівчини, вона займалася випіканням тортів, тістечок, кексів на замовлення. Останнім часом готувала своїми руками закуски до пива. А також була волонтером у котячому притулку. У будинку в них також жили кішки.

Ще вона була рукодільницею, робила сумочки і прикрашала їх бісером. Займалася декором дерев’яних дрібниць. А останнім часом виготовляла окопні свічки та відправляла їх на фронт.

Але основним місцем її роботи було одне з відділень ПриватБанку.

Її колега Влада розповіла про неї: “Наташа була світлою людиною, яка завжди прийде на допомогу. Ще вона дуже любила котів, причому вони самі її знаходили. Жінка возила їх до клініки, оплачувала лікування.

Ми разом із нею працювали у ПриватБанку, вона була касиром. Причому в банку теж були дворові коти, яких Наташа годувала тричі на день. Востаннє ми з нею побачились у п’ятницю, 13 січня. Вона обійняла мене і передала для бабусі шоколадку. Остання смс її була “моя бусинка руда”. Більше я таких повідомлень від неї не отримаю.

У неї було захоплення – вона пекла солодощі на замовлення, закуски робила. Після роботи могла стояти на кухні до пізньої ночі й готувати. Вона була дуже відповідальна і не любила підводити людей. А її чоловік Максим завжди приїжджав до неї у п’ятницю з кавою, коли ми закривали відділення. І неважливо, яка погода була на вулиці. І вона завжди говорила: “Моя бусинка приїхала”. Вони були веселі, він міг пожартувати з Наташі, вона – з нього. Я ще не можу повністю усвідомити все, що сталося”, – повідомила OBOZREVATEL Влада.

“У нас вирвали серце”

Соцмережі облетіла фотографія кухні з яскравими жовтими меблями в одній із зруйнованих квартир. Це квартира старшого тренера збірної Дніпра з боксу 39-річного Михайла Кореновського. Він був тренером у дитячо-юнацькій спортивній школі боксу та єдиноборств.

Його дружина Ольга з двома доньками в цей час вийшли на вулицю, вони збиралися на прогулянку.

“Він саме повернувся додому зі змагань, збирався прийняти душ, переодягнутися і теж піти погуляти з родиною. Але не встиг. Коли дружина була в магазині – прилетіла ракета. Вони залишилися в тому, в чому вийшли гуляти, без дому і без тата. У нас просто вирвали серце. У нас було стільки планів. Ще у п’ятницю ми з ним бачилися, обговорювали, а тепер не знаю, що робити. Він тренував сто спортсменів, а якщо порахувати за всі роки, скільки хлопців у нього навчалося, – то більш як тисячу. Його в Україні всі спортсмени знали, не встигнеш назвати його ім’я, як кажуть: “А, Михалич із Дніпра, знаємо”. Він був душею компанії, читав вірші, пісні співав. Я ще не можу звикнути говорити про нього в минулому часі”, – розповідає колега та друг Михайла Михайловича Олександр.

Ще один його друг із Білорусі розповів, що до останнього моменту був на зв’язку із Михайлом Кореновським.

“Ми з ним спілкувалися, і раптом зв’язок перервався. Я йому надсилав повідомлення, але він не відповідав. Телефонував його друзям. І вже пізніше мені сказали, що він загинув. Ми з ним познайомилися кілька років тому на курсах. Він був із хлопцями з Одеси. Вони були дуже гостинними, постійно пригощали нас, катали Дніпром. Він дуже товариська, енергійна людина. Потім мені розповідав: для того, щоб заробити гроші на утримання сім’ї, він підробляв, і це незважаючи на те, що в нього була посада старшого тренера. А ось останні роки він говорив, що стало краще, йому додали зарплату, він уже не ходив на підробітки”, – згадує його друг.

Він наголошує, що Михайло дуже любив свою дружину Ольгу та двох доньок. І завжди по-батьківському ставився до своїх вихованців: “На таких, як він, ентузіастах і тримається спорт. Він до своїх спортсменів ставився як батько”.

Тіло тренера знайшли на другий день після вибуху, 15 січня. Михайло Кореновський родом з Одеської області, там живе його мама похилого віку. До Дніпра приїхав, коли вступив до фізкультурного інституту, закінчив його та зайнявся тренерською роботою.

Серед його учнів є чемпіони та призери чемпіонатів Європи, учасники чемпіонатів світу.

Поки дружину та дітей прихистили їхні куми.

Подруги, танцівниця та студент

Жертвами російської ракети стали дві подруги, які були стоматологинями: Ірина Саламатенко та Ольга Усова. Вони працювали у клініці Дніпра “Ліра”. В обох залишилися чоловіки, в Ірини ще двоє дітей – син і дочка.

У перші дні повномасштабного вторгнення Ірина на своїй сторінці у Facebook написала звернення до знайомих росіян. “Ну що, мої друзі-знайомі-колеги з росії? Як у вас справи? Вихідний? А у нас день 4. І мої діти сьогодні сиділи в підвалі. І не переживайте, як у нас справи, не питайте, чи ми встигли кудись поїхати! Тому що х** ми кудись поїдемо! Ми вдома! Себе звільняйте краще, визволителі ви х*****! Очі роззуйте, мозок свій ватний увімкніть! Поки вас від інтернету не відключили, дивіться! Читайте! Будь-які світові новини, окрім своїх!”

Серед загиблих 15-річна учениця школи танців “Каскад” Маша Лебідь. На сторінці школи в Instagram є відео, де юна Маша танцює румбу. Про її смерть повідомила сестра: “Моя Маруся, сестричка кохана, красуня. ще зустрінемося, але вже не в цьому житті”, – написала Аліса Фрідман.

Маша добивалася успіхів не лише у танцях, її нещодавно було обрано президентом учнівської республіки “Крила” у школі №66, де вона навчалася. Про неї говорять, як про дуже талановиту й добру дівчинку, яка мала велике майбутнє.

Того дня, 14 січня, Маша була вдома, чекала на друзів. А мати – на роботі. Про те, що трапилося, мамі дівчинки повідомили знайомі. Друзі Маші в момент прильоту ракети опинилися неподалік будинку, вони теж постраждали і зараз у лікарні.

Також під час вибуху загинув студент першого курсу Дніпровської політехніки Максим Богуцький. Про це написали на сторінці вишу у Facebook.

“Біда, під завалами будинку, в який поцілила російська ракета, опинився наш першокурсник Максим Богуцький, студент групи 123-22-1. Сьогодні надія знайти його живим згасла. Максима, навіки студента, пам’ятатимемо як світлу, активну та розумну людину, нашого відмінника”.

Дивом залишилися живі

Сиротами залишилися 9-річний Тимур і 14-річна Кароліна. Діти грали у дворі, а їхні батьки перебували вдома, коли стався вибух. Родина приїхала до Дніпра з Нікополя, який російські терористи обстрілюють практично щодня. Вони сподівалися врятуватись, але так і не змогли.

Наразі Тимур та Кароліна перебувають у лікарні. Відомо, що Тимур займається карате. Зараз про дітей дбають родичі родини.

Мережу облетіли кадри порятунку з-під завалів молодої жінки. Її звуть Катя Зеленська. Вона дивом вижила. Кричати й кликати на допомогу жінка не могла, оскільки вона глухоніма.

Її однорічного сина та чоловіка ще шукають. Родичка написала, що українці відгукнулися на біду родини та надіслали дуже багато речей для дітей.

Що виголошували в “Аушвіці” через 75 років після звільнення?

На урочистій церемонії з нагоди 75-ї річниці визволення концтабору “Аушвіц” політичні заяви не лунали – вечір повністю присвятили пам’яті жертв нацизму. Послухати живих свідків приїхали представники 50 країн світу.

Франк-Вальтер Штайнмаєр з дружиною біля пам’ятника в’язням концентраційного табору “Аушвіц-Біркенау”Фото: Reuters/K. Pempel

На церемонію з нагоди визволення табору смерті “Аушвіц-Біркенау” в понеділок, 27 січня, прибули представники понад 50 країн світу, в тому числі президенти, прем’єр-міністри, голови парламентів і навіть королі і королеви. Однак головними гостями все ж стали 200 колишніх в’язнів, які вижили. Їм і надали слово, політики ж визнали за краще відмовитися від гучних заяв. Як провели церемонію на честь 75 років звільнення “Аушвіца” і як сумнозвісний табір смерті виглядає сьогодні?

Промислове знищення людей

Багатьом із тих, хто вижив у таборі смерті, було вкрай важко пересуватися самотужки, а деякі їхали на інвалідних візках. Та попри те, вони вирішили особисто покласти траурні вінки до так званої “чорної стіни”, де наглядачі “Аушвіца” стратили тисячі ув’язнених.

Глави європейських держав і урядів, а також в’язні, які вижили, ставлять свічки біля пам’ятника жертвам “Аушвіца”Фото: Reuters/A. Szmigiel

Навіть через 75 років тут досі відчувається промисловий масштаб машини зі знищення людей. На площі більш ніж у 500 гектарів розташовувалися відразу декілька концентраційних таборів. Тут досі у відмінному стані збереглися газові камери, печі, купи взуття ув’язнених, мішки їхнього волосся, зрізаного перед стратою. І нескінченні бляшані банки від “Циклону Б”, де зберігали пестицид у гранулах, що внаслідок контакту з повітрям виділяв отруйний газ.

Символ табору смерті

Ті, хто вижив в “Аушвіці”, розповіли, що завдяки цій “технології” нацисти вбивали до двох тисяч людей за раз. За словами промовців, деякі камери були заповнені людьми настільки щільно, що після газифікації мертві залишалися в стоячому положенні – їм просто нікуди було падати.

Одним із головних символів табору смерті стали ворота, до яких підходили залізничні колії з товарними вагонами, набитими людьми. За ними шлях для багатьох в’язнів закінчувався, адже якщо наглядачі вважали їх недостатньо здоровими і придатними для роботи, то відразу відправляли на страту, про що також розповіли зі сцени ті, хто вижив.

Пам’ятати про те, що трапилося

Саме ці ворота і стали сценою для виступаючих під час траурного заходу. А на стінах велетенського шатра, напнутого над ними, транслювалося відео того, що збереглося в таборі. Ті, хто вижив, а багатьом з них за 90 років, один за одним підводилися і розповідали про жахи, які вони бачили на власні очі.

Одній жінці стало недобре прямо на сцені і її промову, записану в блокноті, довелося дочитувати співробітниці музею. Мабуть, головний заклик тих, хто вижив, до майбутніх поколінь – пам’ятати про те, що сталося, і не допустити, щоб таке колись повторилося.

В’язні концтабору, які вижили, на офіційній церемонії з нагоди 75-річчя звільнення “Аушвіца” Фото: Reuters/K. Pempel

Поза політикою

Зі сцени їх уважно слухали королі, прем’єр-міністри і президенти. Серед них – лідери Іспанії, Бельгії, України, Чехії, Угорщини, Хорватії, Болгарії, країн Балтії та низки інших. Однак президент Польщі Анджей Дуда став єдиним політиком, який виступив на церемонії з нагоди визволення табору смерті. Але і він не робив жодних політичних заяв. Дуда лише нагадав, що тут обірвалося життя більш ніж 1,1 мільйона людей.

“Вбивали всіх – циган, радянських військовополонених, поляків, але в першу чергу – євреїв. Тут було організовано методичне знищення людей”, – заявив президент Польщі. Дуда також нагадав, що “Аушвіц” звільнили солдати Червоної армії.

Наприкінці своєї промови президент Польщі ще раз закликав присвятити цей вечір тим, хто вижив, а не політиці. Як зазначив глава Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер, ймовірно, це остання кругла дата, на якій поки що присутні багато живих свідків звірств, що коїлися в “Аушвіці”.

75 років звільнення концтабору “Аушвіц”: свідчення уцілілих українських в’язнів (24.01.2020)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video