Скільки у нас космонавтів

0 Comments

Зміст:

2023 рік у космосі: найцікавіше для України та світу

2023-й добігає кінця, тож саме час озирнутися назад та згадати всі визначні космічні звершення, що відбулися цього року. Індійська присутність на Місяці, довготривала юпітеріанська місія Європи, повернення зразків астероїда на Землю, новітні телескопи з дослідження темної енергії і матерії та навіть супутники-шпигуни північнокорейського диктатора — через призму цих подій дуже легко зрозуміти 2023 рік у космонавтиці.

Супутникове спостереження за Землею: три різні погляди

Низка цікавих змін відбулася цього року в секторі спостереження за Землею. Власне, з цього і почався космічний рік: SpaceX в межах місії Transporter-6 на ракеті Falcon 9 з космодрому бази ВПС США на мисі Канаверал 3 січня успішно вивела на орбіту перший у світі моніторинговий супутник для ведення точного землеробства — EOS SAT-1 розробки EOS Data Analytics сумісно з Dragonfly Aerospace.

Моніторингові супутники стали основним вектором втілення новаторських рішень та підходів. EOS SAT-1 це підтверджує — з орбіти супутник спостерігає за станом рослин та посівних культур, лісовими угіддями, рівнем викиду СО2 та ненормованим використанням пестицидів і добрив. Він здатен до мультиспектральної зйомки у 11 доступних діапазонах, що дозволяє здобути повну інформацію про стан посівних земель. Аналіз отриманих зображень здійснюється за допомогою систем штучного інтелекту — ще одного актуального рішення від компанії EOS Data Analytics.

Окрім підвищення рівня аграрного менеджменту, EOS Data Analytics робить велику справу і для самої України, залучаючи до проєкту вітчизняних фахівців. Українська SETS (Space Electric Thruster Systems) відповідальна за розробку електричного двигуна для коригування орбітального положення супутника — ST-25, а дніпровська Flight Control Propulsion надрукувала двигун та основні конструктивні елементи супутника на 3D-принтері промислового виробництва.

Турбонасос на супутниковому двигуні, надрукований Flight Control Propulsion. Технології 3D-друку активно розповсюджуються у секторі супутникової та ракетної промисловості

Оскільки EOS SAT-1 призначений для спостереження за сільськогосподарськими угіддями, він розташувався на сонячно-синхронній орбіті. Особливості орбіти дозволяють двом його оптичним камерам DragonEye завжди спрямовуватися на сонячну сторону Землі. Добова площа покриття EOS SAT-1 сягає 1 млн кв. км. Наразі в планах компанії до 2025 року — виведення ще шести моніторингових супутників на орбіту. Разом площа охоплення сузір’я перевищуватиме 12 млн кв. км.

До слова, січнева місія Transporter-6 розгорнула на орбіті не тільки EOS SAT-1 — на борту було ще 114 корисних вантажів. Серед них — три супутники від фінської ICEYE. Січневий запуск не став цілковито вдалим для цієї компанії — один із трьох її моніторингових супутників зруйнувався при розгортанні. Однак компанія компенсувала цю втрату під час наступних космічних стартів цього року: у червні та листопаді ICEYE розмістила на орбіті ще вісім супутників спостереження (по чотири за кожний запуск). Загалом фінська компанія планує розширити своє сузір’я до 18 зондів.

Супутники ICEYE відрізняються від EOS SAT-1 не тільки за призначенням, але й за технологією — агросупутники роблять зйомку в оптичному діапазоні, а фінські пропонують рішення з радарами із синтетичною апертурою (SAR). Ця технологія дозволяє здійснювати спостереження у радіодіапазоні, незалежно від напрямку променів світла. Таким чином SAR може вести спостереження у будь-яку пору доби та за будь-яких погодних умов: радіопромені просто проходять скрізь — там, де світло нездатне. Кількість SAR-супутників над зоною інтересу також надає більшу кількість площин, підвищуючи рівень загальної обізнаності про ландшафт території.

Компанія добре знайома українцям, оскільки один із її новітніх супутників спостереження Україна придбала для потреб супутникової розвідки з метою протидії російській армії. Відмітимо, що угода відбулася за прямої підтримки Макса Полякова — засновника групи компаній Noosphere. Дивовижно, за примхою долі, саме фінський супутник ICEYE зараз допомагає ще й захищати українське зерно, яке так прагне виростити EOS Data Analytics. Показовий приклад партнерської солідарності у скрутні часи.

Незаконно побудований росіянами міст через Керченську протоку, який з’єднує материкову росію з окупованим півостровом
Фото: ICEYE

На іншому кінці світу справи з використанням ресурсу супутникового спостереження за Землею зовсім інакші. 21 листопада Північна Корея з третьої за рік спроби запустила на орбіту свій перший супутник-шпигун для цілодобового спостереження за територією корейського півострова — про це сигналізували Японія та Південна Корея.

Відео запуску Malligyong-1 від 21 листопада 2023 року

КНДР свій розвідувальний Malligyong-1 називає “законним правом на підсилення власних можливостей до самооборони”. Звісно, у притомного світу — жодних ілюзій щодо оборонного призначення цього космічного апарата.

Досвід запусків трьох вище перерахованих видів супутників спостереження вельми показовий. Якщо українська компанія сприяє вирощуванню зерна, а фінська може надати доступ до гіперчутливих спостережень ландшафту у радіоспектрі, північні корейці виводять свої зонди для шпигунства та потенційно військового застосування. Такі от три різні погляди на одну технологію.

До того ж тут дуже цікаво спостерігати за цифрами. За швидкістю та кількістю розгорнутих на орбіті апаратів дві молоді приватні супутникові компанії перевершують увесь виробничий “потенціал” цілої країни північнокорейської диктатури. Звісно, це завдяки також і ракетним можливостям США, адже цьогоріч лише на американський приватний сектор припадала левова частка ракетних запусків, з яких безпосередньо SpaceX провела 92 (йдеться тільки про Falcon 9 та Falcon Heavy станом на 20 грудня 2023 року). Загалом же 2023 рік уже відмітився новим рекордом за частотою ракетних стартів. Так, на середину грудня їх уже 211.

Присутність на Місяці: три різні спроби

Зацікавленість у присутності на Місяці теж стала однією з головних тем для космічних компаній у 2023-му. Цього року у місячних перегонах було троє претендентів, які ставили за мету здійснення м’якої посадки на супутник Землі. Не всім їм пощастило.

Індійська організація космічних досліджень (ISRO) спробувала першою, запустивши вже третю за рахунком місячну місію Chandrayaan-3, що стартувала 14 липня 2023 року на індійській триступеневій ракеті середньої підйомності LVM-3 з Космічного центру Сатіша Дхавана.

Chandrayaan-3 мала досягти цілей, яких чотирма роками раніше не добилася Chandrayaan-2 — вихід на орбіту Місяця, посадку на його поверхню апарата Vikram та розгортання там роботизованого ровера Pragyan. Місячна місія Chandrayaan-3 цікава ще й тим, що її посадковий модуль спрямувався на найбільш південну з коли-небудь обраних посадкових зон на Місяці.

Усі зони посадки космічних апаратів на Місяць. ISRO зайняла свій п’єдестал майже на південному полюсі
Джерело: ALJazeera, @AJLabs

Через особливості обраної траєкторії запуску Chandrayaan-3 знадобився майже 21 день, щоб дістатися Місяця. 5 серпня 2023 року космічний апарат вийшов на заплановану орбіту, а 23 серпня його посадковий модуль Vikram успішно торкнувся місячної поверхні, зробивши Індію четвертою країною в світі, яка здійснила м’яку посадку на супутник Землі.

Фото наближення Chandrayaan-3 до Місяця, зроблене камерою визначення місця посадки (LPDC) 15 серпня 2023 року
Джерело: ISRO

Після того як Vikram вдало завершив посадку на Місяць, відповідальна за реалізацію космічної місії команда ISRO визначила, що модуль містить ще понад 100 кг палива, які можна використати для переміщення зонда на віддалену навколоземну орбіту. Спроба повернути Chandrayaan-3 на орбіту Землі не була анонсована ISRO заздалегідь та відбулася за кілька етапів, що тривали з 9 жовтня до 22 листопада. За цей час зонд здійснив низку орбітальних маневрів, що допомогли йому полишити орбіту Місяця та попрямувати до нашої планети. Коли 22 листопада Chandrayaan-3 виконав свій перший перигей на віддаленій навколоземній орбіті (154 тис. км від Землі), ISRO оприлюднила інформацію стосовно цього несподіваного перельоту, заявивши, що відтепер і Індія має відпрацьований механізм доставки місячних зразків на Землю під час реалізації майбутніх посадок на супутник (за попередніми планами, Chandrayaan-4 має стартувати не раніше 2026 року).

Тепер уже вельми комічно сприймаються серпневі заяви роскосмосу, який намагався випередити ISRO у її спробі першою здійснити посадку на Місяць. Запущений 10 серпня 2023 року на ракеті “Союз 2.1б” російський посадковий модуль “Луна-25” зійшов з орбіти і розбився об місячну поверхню. За планами роскосмосу, зонд мав вирушити надкороткою місячною траєкторією, діставшись поверхні супутника вже 19 серпня, на чотири дні раніше запланованої посадки індійського Vikram.

Отже, у ролі міжзоряного пєпєлаца виступила “Луна-25” — космічна посадкова платформа, проєкт якої розроблявся рф, починаючи з 1997 року. Щосили оновлена імперія зла прагла відродити місячну спадщину радянської програми, остання місія якої, “Луна-24”, відбулася ще у середині 70-х років минулого століття. Космічна програма росії марила цими привидами минулого, але мрії не мали нічого спільного з реальністю — 19 серпня зв’язок із посадковим модулем перервався. Після нетривалої отетерілої паузи роскосмос оголосив про втрату космічного апарата. Уламки “Луни-25” залишилися десь на Місяці, резюмуючи 27-річний період змарнованого росіянами часу.

Конструктивні модулі “Луни-25” навіть зовні скидалися на радянські

Японське агентство аерокосмічних досліджень (JAXA) у вересні теж намагалося підкорити місячний ґрунт. Проте, на відміну від перших двох кандидатів, Японія пішла більш характерним для себе, зваженим шляхом розвитку подій.

Космічний посадковий модуль SLIM (Smart Lander for Investigating Moon) був запущений на борту ракети-носія H-IIA № 47 (H-IIA F47) з космічного центру “Танегасіма” вранці 7 вересня 2023 року (японський стандартний час, JST). Разом із місячним модулем ракета запустила на орбіту Місяця і надсучасну рентгенівську обсерваторію X-Ray Imaging and Spectroscopy Mission (XRISM), яку JAXA розробляло сумісно з NASA. Рентгенівська астрономічна обсерваторія призначена для вивчення структуроутворення Всесвіту, дослідження космічної плазми та пошуку темної матерії і темної енергії. Наразі обидва космічних апарати — на шляху до перехідної орбіти Місяця, вдало завершивши 1 жовтня маневр з коректування орбіти. За попереднім планом, SLIM має здійснити посадку в районі кратера Шиолі вже у березні 2024 року.

Загалом зацікавленість країн та приватних компаній у присутності на Місяці зростала впродовж всього 2023 року. Це дуже показово демонструє збільшення учасників у американській ініціативі з дослідження Місяця — Artemis Accords (АА). Тільки за поточний рік кількість країн, що долучилися до угоди, зросла майже на 30%. До АА доєдналися Чехія, Іспанія, Еквадор, Індія, Німеччина, Нідерланди, Ісландія, Болгарія та Ангола. Таким чином, список членів Угод Артеміди на сьогодні зупинився на позначці 33 країни. США прагнуть удосконалити деякі положення Договору про космос (OST) щодо регламентації діяльності країн під час посилення присутності на Місяці та інших небесних тілах. Основні положення стосуються налагодження механізму реєстрації космічних апаратів та юридичного регламенту процесу видобутку позаземних ресурсів.

Щойно були написані Artemis Accords, їх почала активно критикувати КНР. Навколо власного проєкту з майбутньої побудови Міжнародної дослідницької станції на Місяці (ILRS) Пекін теж створив низку положень, та навіть міжнародні інституції задля посилення їхньої юридичної сили. Китайська альтернатива AA поступово доповнюється новими країнами-учасницями, що долучаються до проєкту побудови і подальшої експлуатації станції. Наразі до цього списку входять КНР, Венесуела, Пакистан, ОАЕ, Південна Африка, Азербайджан, рф та Білорусь, а також Азійсько-Тихоокеанська організація космічного співробітництва (APSCO).

Задля досягнення мети з підкорення Місяця КНР робить велику ставку на модернізацію свого ракетного парку. Цього року орбіти досягла перша у світі ракета на метановому паливі (суміш рідкого метану з рідким киснем) — Zhuque-2, яка 12 липня 2023 року з другої спроби підкорила орбіту. Нове більш дешеве й доступне паливо може надати ракетам необхідну потужність для доставки великих обсягів корисних вантажів на Місяць, що будуть використані у побудові місячних баз та дослідницьких станцій.

Старт першої метанової ракети у світі — Zhuque-2
Джерело: LandSpace

Американська SpaceX також готується до перегонів за Місяць у другій половині року компанія провела два запуски своєї надважкої ракети Starship/Superheavy. І якщо перший її старт від 20 квітня одразу спіткали проблеми (не запустилися всі 33 двигуни Raptor та згодом стався неконтрольований спін ракети), другий тестовий політ 18 листопада пройшов значно краще. Під час нього Starship/Superheavy продемонструвала успішне розділення двох ступенів, але потім втратила космічний корабель Starship. Це відбулося на 8,03 хв місії, коли корабель перебував на висоті 148 км, розвинувши швидкість 24 122 км/год.

Нагадаємо, NASA саме Starship/Superheavy обрало для досягнення всіх цілей місячної програми Artemis. Лише за попередніми розрахунками, на це знадобиться близько 20 стартів надважкої ракети. Starship також задіяна у реалізації Human Landing System (HLS) — частини програми Artemis, що передбачає доставку людей на супутник нашої планети.

120-метрова ракета Starship/Superheavy на стартовому майданчику
Фото: SpaceX

На Місяці, як і на Землі, можна помітити зростаючий рівень стратегічного суперництва, яке вже на повну силу розгортається і на земній орбіті. В жодної зі сторін немає ілюзій щодо затятості цього протистояння. 14 листопада 2023 року Американсько-китайська комісія з огляду економіки та безпеки представила свій щорічний звіт. У документі обсягом 741 сторінка описані основні виклики майбутньої конфронтації США та КНР, зокрема пильна увага приділена саме космічним перегонам. У підсумку зазначено, що для США така модель напружених відносин може стати “новою нормою”, яка, найімовірніше, стосуватиметься й активності на Місяці.

Сонячна система і глибокий космос: три вектори розвитку

Цьогоріч політичних протиріч не було помітно, мабуть, тільки у місіях з дослідження Сонячної системи та глибокого космосу. Головна увага зосередилася навколо трьох провідних векторів розвитку дослідницької діяльності на цьому напрямку: повернення зразків астероїдів, вивчення інших планетарних систем Сонячної системи та спостереження космосу за допомогою нових детекторів і обсерваторій.

Американське NASA досягло найбільших успіхів у першому з цих пунктів — щодо повернення зразків астероїдів. Свою семирічну місію з доставки ґрунту з астероїда Бенну у вересні завершив забірник аерокосмічного агентства — OSIRIS-REx. Космічний апарат скористався роботизованим механізмом для забору зразків TAGSAM (Touch-And-Go Sample Acquisition Mechanism) під час 5-секундного точкового контакту з поверхнею астероїда Бенну в грудні 2018 року.

У контейнер для забору матеріалу мало потрапити не менше 60 г пилу та каміння з астероїда, проте, за попередніми заявами NASA, зонд перевиконав завдання. Лише за кілька днів, що минули після парашутного приземлення OSIRIS-REx 24 вересня у штаті Юта, як повідомило аерокосмічне відомство, вилучили понад 70,3 г пилу та кам’янистого ґрунту Бенну, який містився на зовнішній панелі роботизованого ковша. Пізніше в NASA пояснили, що це один із найбільш збагачених вуглецем зразків породи з коли-небудь доставлених на Землю.

Утім, контейнер, де зберігаються спеціально зібрані частинки астероїда, виявився заблокованим через заклинювання двох з 35 кріплень на герметичній камері з цим цінним матеріалом. Попри тимчасові труднощі з вивільненням основної маси зразків, США стали першою країною, що виконала місію з доставки каміння та пилу з астероїда на Землю.

Спроба відкриття капсули OSIRIS-REx
Джерело: NASA/Robert Markowiz

Не чекаючи на відкриття головного блока капсули OSIRIS-REx, 13 жовтня NASA запустило ще одну місію з дослідження астероїда. Цього разу космічний апарат попрямував на зустріч з нікелево-металевим гігантом Психея 16 (вага 2,27⋅1019кг), найбільшим у Сонячній системі астероїдом М-типу.

Psyche оснащений чотирма науковими інструментами: магнітометром PM, гамма та нейронними спектрометрами, мультиспектральною камерою і модулем оптичного лазерного зв’язку з Землею — інноваційною для NASA технологією передачі даних на космічні відстані за допомогою світла. За попередніми розрахунками, зонд має наблизитися до Психеї 16 уже 2029 року, з можливою затримкою до 2030-го.

Цьогоріч також стартувала найдорожча космічна місія за всю історію Європейського космічного агентства (ESA) — експеримент з дослідження крижаних місяців Юпітера (JUICE). Як і Psyche від NASA, подорож JUICE не буде короткою: вісім років знадобиться апарату для того, щоб зайняти місце на орбіті, яка допоможе в найкоротший термін послідовно пролетіти повз Каллісто, Ганімед та Європу, а також дослідити три менші галілеївські супутники Юпітера. Запуск JUICE став ще й передостаннім стартом для ракети Ariane 5, яка остаточно припинила свої польоти цьогоріч трохи пізніше, очікуючи на заміну у особі Ariane 6, що наприкінці листопада провела успішні випробування своїх маршових двигунів.

Нещодавно ESA оприлюднило фільм, який демонструє процес побудови космічного юпітеріанського зонда“Створення JUICE” (Making of JUICE)

Цього року ESA досягло успіхів і в розгортанні нових детекторів для дослідження Всесвіту та пошуку темної енергії і темної матерії. Місія Euclide — це ширококутний космічний телескоп із 600-мегапіксельною камерою для запису видимого світла. Європейський зонд оснащено й спектрометром ближнього інфрачервоного діапазону та фотометром для визначення червоного зсуву спостережних галактик.

Велетень займе своє місце у гравітаційно стабільній точці Сонце–Земля (точка Лагранжа L2) на відстані понад 1 млн км від нашої планети
Фото: euclid-ec.org

ESA сподівається, що інструменти, встановлені на космічній обсерваторії Euclide, допоможуть краще зрозуміти процес утворення темної енергії та темної матерії — для цього телескоп виконуватиме точні заміри швидкості, з якою прискорюється наш Всесвіт, адже саме за це відповідають темні матерія й енергія. На початку листопада ESA опублікувало захоплююче відео перших знімків на 600-мегапіксельну камеру телескопа.

До цьогорічних активів ESA слід віднести й успішну демонстрацію технології деорбітера ADEO, яка відбулася 27 січня. Новий космічний апарат Європа пропонує використовувати для усунення уламків космічного сміття з орбіти — що є ще одним величезним викликом сучасності.

Настільки різні згадані вище події добре описують основні тенденції, за якими наразі рухається космічний сектор. Більший рівень конкуренції поряд із новими міжнаціональними партнерствами та союзами, вочевидь, підштовхують розвиток усієї космічної галузі. Ця картина залишиться прогнозовано сталою, тож наступного року ми обов’язково побачимо перші великі місії з доставки корисних вантажів на Місяць (особливо в межах програми NASA — Commercial Lunar Payload Services), а також старт нового сімейства західних метанових ракет, які очікувано зможуть конкурувати з китайськими.

Як “робити космос”: інтерв’ю з українським космонавтом Ярославом Пустовим

Космос захоплює нас. Космос – це незвідані простори, “останній рубіж”, як говорять у франшизі “Зоряний шлях”. Та “справжній” космос – це довгий шлях, побудова інфраструктури, захист технологій, вибір місця для побудови космодрому та інші “приземлені речі”. 24 каналу вдалося поспілкуватися з людиною, яка “робить космос” – українцем Ярославом Пустовим.

Ярослав Пустовий сьогодні живе в Канаді, де працює директором з питань безпеки у космічній компанії Maritime Launch Services. Вона має доволі амбітні плани – побудувати перший приватний комерційний космодром, з якого будуть відправляти корисні вантажі на низьку навколоземну орбіту.

Та до становлення у Maritime Launch, Ярослав пройшов довгий шлях:

  • був дублером Леоніда Каденюка під час його польоту на орбіту навколо Землі;
  • намагався створити в Україні загін космонавтів;
  • брав участь у створенні суборбітальної туристичної ракети;
  • активно популяризував ідею “нового космосу”;
  • проводив конференції на космічну тематику та багато чого іншого.

Ярослав Пустовий – щасливий батько трьох доньок / Фото надав Ярослав Пустовий

Ексклюзивне інтерв’ю з Ярославом Пустовим

Як ви потрапили до загону астронавтів? Як почався ваш “космічний шлях”?

О, ну це було дуже давно. Я вчився у військово-космічній академії імені Можайського з 1988 по 1993 рік. Це був такий початок космічної кар’єри, у 17 років фактично. Потім я повернувся в Україну, працював над дисертацією. Якраз у той час проводили відбір для космічного польоту шаттла. Я був одним із кандидатів. Я про це почув, але тоді у мене був десь місяць до захисту дисертації. Я у той час ні про що інше не думав. Та все ж сходив на співбесіду у космічне агентство без будь-яких очікувань.

Уже потім, коли пройшов захист (середина червня 1996 року), у серпні мені сказали, що мені треба приїхати в Київ на медкомісію. Мене це здивувало. Я пройшов медкомісію, з’їздили у NASA, нас там ще раз перевірили. Остаточне рішення прийняли наприкінці листопада, якщо не помиляюся.

На початку грудня 1996 року я вже приїхав на підготовку до центру Кеннеді. Це там, де космодром, а не там, де астронавти. Астронавти взагалі перебувають (проходять підготовку, – Техно 24) у центрі Джонсона, у Г’юстоні. Там же розташований Центр управління польотами та Центр пілотованої програми.

Але ми починали тренування у центрі Кеннеді, де була лабораторія, яка розробляла обладнання для експериментів. Там був наземний дослідницький центр з того експерименту, який ми робили разом з Каденюком.

Наприкінці січня 1997 року, якщо не помиляюся, ми приїхали у центр Джонсона. Уже звідти продовжили наше тренування разом з іншими членами команди.

Леонід Каденюк займається біологічним експериментом на орбіті / Фото NASA

Чим ви займалися після польоту шаттла?

Фактично, політ був частиною угоди між США та Україною щодо ядерного роззброєння. Це був один із пунктів цієї угоди. Програму виконали. Але український космос тоді був сильно пов’язаний з Росією.

Коли ми повернулися в Україну, було очікування, що буде продовження (пілотованої програми, – Техно 24). Наскільки я знаю, американці пропонували. Але, знаєте, політика скрізь вмішується. Тодішнє керівництво агентства було більше орієнтованим на співпрацю з росіянами. Була ідея, що буде другий політ, буде може й третій політ, четвертий політ! Ми спробували навіть втілити ідею створення власного загону астронавтів. Була навіть ідея, що має бути український дослідницький модуль на Міжнародній космічній станції. Він мав бути в рамках співпраці з росіянами.

Тому я провів певний час в Інституті космічних досліджень. Одним із засновників інститут є Академія наук, а іншим – Державне космічне агентство України. Я працював за контрактом між Агентством та Інститутом. Потім я перейшов працювати уже в саме Космічне агентство України. Там я займався науковими програмами. Працював над тим, щоб був цей дослідницький модуль на МКС і щоб була якась співпраця; в тому числі з США, з пілотованою космонавтикою. Але час пройшов, й такої великої зацікавленості у суспільства до продовження пілотованої програми не було.

Леонід Каденюк, Леонід Кучма та Ярослав Пустовий / Фото Google Arts and Culture

Як ви потрапили у комерційну космонавтику?

У 2002 році мій колега із космічного агентства запропонував мені звернути увагу на змагання X-prize.

А що ти втрачаєш? Тут (в Україні — Техно 24) все ясно. Тут просто йде втрата часу. Спробуй,
– сказав мені мій колега.

Я спробував і так потрапив у комерційну космонавтику.

Я написав заяву на звільнення з Космічного агентства та покинув його у 2004 році. У 2003 році я потрапив у проєкт Canadian Arrow, який брав участь у змаганнях X-prize. До речі, у нашому виданні “Аерокосмічний вісник” була навіть стаття про “Канадську стрілу” (Canadian Arrow, – Техно 24).

Що таке “Канадська стріла”?

Canadian Arrow – це компанія, яка у свій час хотіла займатися суборбітальними туристичними запусками на кшталт Blue Origin. Для цього компанія розробляла однойменну суборбітальну ракету з головною частиною у вигляді капсули з пасажирами. Капсула мала відділятися від ракети після досягнення певної висоти та здійснювати самостійне приземлення.

Після цього повністю змінилося моє життя, змінилася професійна кар’єра, змінилися мої горизонти, змінилося все!

Я прийшов з військового космосу у державний космос. Був частиною й української космічної програми, і частиною космічної програми США. А тут я прийшов у повністю нову сферу — комерційну.

Так мала б виглядати суборбітальна ракета Canadian Arrow / Фото Nick Stevens Graphics

Розкажіть детальніше про “Канадську стрілу”

Я потрапив туди через справжній відбір астронавтів. У них такий був підхід: на половину “піарівський”, на половину справжній. Спочатку я мав займатися підготовкою людей до суборбітального польоту. Та потім я перейшов у більш технічний сектор та брав участь у розробці. Тут, як у будь-якому малому бізнесі: спочатку ти починаєш на одній позиції, а під кінець займаєшся всім.

Проєкт припинив своє існування, тому що всі пішли у різні сторони: хтось хотів займатися орбітальними польотами; ми вважали, що краще займатися суборбітальною тематикою.

Ракета Canadian Arrow нагадувала німецьку балістичну ракету “Фау-2” / Фото Nick Stevens Graphics

Що таке Space 1 Systems?

Нас було кілька людей з колишньої “Канадської стріли”, й ми заснували Space 1 Systems приблизно у 2009 році. Заснували для того, щоб працювати над суборбітальними проєктами. Там розроблялася суборбітальна ракета, яка була технічним продовженням ідеї Canadian Arrow. Просунулися ми достатньо далеко, але за різних причин у нас не склалася економічна формула.

Проєкт зараз досі живий. Але розвивається він дуже повільно. Я залишив його.

Розкажіть про Canadian Space Commerce Association. Що це був за проєкт?

Фактично ця Асоціація була заснована у 2007 році групою ентузіастів. Спочатку метою було просування ідей “нового космосу”.

Формула існування організації тоді була така:

  • Кожні два тижні відбувалися збори організації, куди запрошували гостей;
  • Ці люди виступали зі своїми ідеями;
  • Члени організації слухали їх, розказували свої думки, ділилися думками та ідеями у відповідь.

Раз на рік Асоціація проводила невелику конференцію для своїх членів. Там обговорювалися ідеї переважно комерційної космонавтики та “нового космосу”. Я вперше потрапив на таку конференцію, якщо не помиляюся, у 2011 році. З того часу я став членом цієї організації. Тобто, це був своєрідний дискусійний клуб. Я б його так назвав.

У 2014 році змінилося керівництво Асоціації. Мене запросили приєднатися до ради директорів. Тоді була ідея перезапустити організацію, щоб вона стала справжньою індустріальною асоціацією. Тобто, щоб вона стала організацією, яка не просто робила дискусії та збори для самих себе, а щоб вона мала якийсь вплив у суспільстві. Щоб по-справжньому просувати ідеї “нового космосу” та доносити їх як до суспільства, так і до держави. Щоб просувалися інтереси індустрії в цілому.

До речі, такі асоціації існують у всьому світі та виконують свою функцію.

Дуже скоро я став президентом Асоціації, а потім мене обрали головою ради директорів. Це тривало з 2014 по 2017 роки, це був мій термін. Я вважаю, що ми досягли дуже багато. Це був дуже гарний проєкт з точки зору тих цілей, які ми перед собою ставили, адже ми їх досягнули.

А які в Асоціації були цілі?

Просування інтересів космічної індустрії серед суспільства та державі. Фактично, скрізь, де можна.

У нас був голос! Ми брали участі у різних консультаціях.

А член нашої Асоціації, Мішель Мендес потрапила до складу Консультативної ради Канади з космічних питань.

Асоціацію почули. Стали прислуховуватись. Я хочу думати, що ті зміни, які відбулися у Канаді та визнання “нового космосу”, це в тому числі відбулося завдяки нам, завдяки діяльності Асоціації.

Що ви встигли зробити?

Ми почали проводити великі конференції. У 2015 році ми були одиними із співорганізаторів ISDC – International Space Development Conference. Конференцію ми організували разом з CASI (Canadian Aerospace Institute, сьогодні – The Canadian Aeronautics and Space Institute) та “привезли” в Торонто.

Ми навіть мали свій івент під час ISDC – Space Innovation Business Summit.

Виступ Ярослава Пустового на ISDC​: дивитись відео

International Space Sevelopment Conference – це одна з таких великих конференцій, де ми взяли участь.

  • Також у 2015 році Уряд запросив нас відвідати у складі канадської делегації The canada UK-Colloquium: Space. Канада та Велика Британія щороку проводять такі колоквіуми із спеціалістами по певних темах. У 2015 році була тема космосу.
  • У 2016 ми організували Canadian SmallSat Symposium. Тоді до нас приїхав Грег Вайлер, засновник OneWeb та глава канадського космічного агентства Сільвен Ляпорт, були представлені Virgin Galactic та інші великі гравці на “космічній арені”.
  • У 2018 році провели другий такий симпозіум.

Голос Асоціації був почутий. Ми зробили багато, я вважаю, користі в індустрії.

Але це почалася як організація, яка була заснована ентузіастами. Коли ми сподівалися перетворити її на індустріальну асоціацію, ми зрозуміли, що тут потрібно багато працювати.

Треба було, щоб люди працювали. І треба було, щоб це якось компенсовувалося. Стало питання бюджету організації. І виявився такий “дизконект”, що начебто “космічна громада” нас підтримує, і все їй подобається, і завжди вони нас хвалили. Але зібрати достатньо коштів для ефективного функціонування… Ми дуже довго намагалися це зробити, використовували різні формули, намагалися збільшити членські внески, структурували їх.

Я у 2017 році уже пішов. Переключився тоді на Maritime Launch Services у квітні 2017 року, коли потрапив туди.

Асоціація проіснувала десь до середини 2018 року. Уже після проведеного у тому році симпозіуму тодішнє керівництво організації прийняло рішення її закрити. Я їх повністю розумію, тому що займатися волонтерською діяльністю можна. Але треба ж ще і працювати, щоб годувати власну сім’ю. І ніяка формула не спрацьовувала, щоб забезпечити Асоціацію грошима.

Такі організації як Canadian Space Commerce Association заробляють на чому? Заробляють на членських внесках та організації конференцій. Конференції були гарні, але… Якщо все скласти разом – економічна формула не спрацювала.

Це ж громадська організація була. І на відміну від комерційної компанії тут немає ніяких акцій. Ми не могли сказати “ти працюй, а ми тобі потім заплатимо з прибутків на акції”. Ти приходиш й просто працюєш задля загального блага.

Canadian Space Commerce Association припинила існування у 2018 році / Фото фейсбук CSCA

Які причини того, що така потрібна для космосу Асоціація “не вижила”?

Знаєте, якщо б ми сказали “окей, ми всі філантропи, ми всі фінансово незалежні”, то це б було супер, працювали б далі. Але люди ж усі реальні, у кожного є сім’ї. Тому потрібно працювати, потрібно заробляти гроші.

То чому це трапилося? З одного боку – сама наша база була не така й велика. Космічна індустрія в Канаді не така велика, як, наприклад, авіаційна галузь. Це дві речі, які не можна порівняти за обсягом. Це як “Мрію” порівнювати з Cessna (одномоторний легкий літак, – Техно 24). Тому база, з якою ми працювали, не була дуже велика.

З іншої сторони – ті компанії, які були та належали космічній сфері. Наприклад, індустріальна асоціація AIAC, Aerospace Industry Association of Canada, займалася в тому числі питаннями космічних компаній. І в державі не бачили причин, чому вони мають підтримувати окрему космічну асоціацію.

І третя причина, – я думаю, що це головна причина – це було передчасно. Для того, щоб представляти інтереси індустрії потрібно, щоб ця індустрія розвинулася до певної межі.

Тобто, ви випередили свій час?

Так, свій час. Бо тоді, коли ми все це робили, дуже багато космічних компаній індустрії “нового космосу”. Вони були в районі “стартапівського” розвитку. Тому, мій висновок, що це було передчасно.

Якщо підсумувати, то я дуже радий, що був частиною цього проєкту. Ми зробили, я вважаю, дуже багато. У тому числі з точки зору зміни суспільної думки щодо “нового космосу”, щодо ставлення до галузі, щодо необхідності розвитку галузі в Канаді. У тому числі й щодо забезпечення пускових послуг в Канаді – це був один із важливих таких моментів, в якому ми хотіли переконати суспільство.

Але трапилось так, що життєвий цикл Асоціації закінчився у 2018 році.

Остання велика конференція за участі CSCA – Canadian SmallSat Symposium 2018 / Фото фейсбук CSCA

Чи буде наступна така асоціація?

Важко відповісти. Потрібно дивитися, як розвивається зараз аерокосмічна індустрія.

Розкажіть нам про Maritime Launch Services. Навіщо будувати космодром у Канаді?

Комерційний орбітальний космодром буде побудований на території провінції Нова Шотландія, поблизу містечка Кансо.

Якщо проаналізувати сучасний ринок, то ми помітимо, що все більше відходять від ідеї геостаціонарних супутників. Бо це дуже дорого, туди потрібно запускати дуже великі “бандури”, які ще й дуже швидко старіють.

Також треба вважати, що “інтернет” (супутники для забезпечення інтернет-послуг, – Техно 24) не запустиш на геостаціонар, бо дуже сильний “лаг” (затримка зв’язку, – Техно 24).

Тому прийшли до такої ідеї:

А давайте замість однієї великої штуки на верху, за 36 тисяч кілометрів, будемо запускати величезну кількість маленьких, дешевих та швидкозмінних супутників на низьку земну орбіту.

Космопорт буде розташований поблизу містечка Кансо, провінція Нова Шотландія / Скриншот Google Maps

Для того, щоб запускати ці супутники, потрібно мати величезну кількість варіацій для запуску на орбіти з різним нахилом.

А одна з найпопулярніших сьогодні орбіт – це сонячно-синхронна орбіта. Використовуючи її, можна підлаштувати супутник, щоб він пролітав над одним й тим самим місцем в один й той самий час. У цього супутника завжди буде, наприклад, 12 годин. Потрібні космодроми, з яких можна буде запускати корисний вантаж на таку орбіту. Насправді таких космодромів не так вже й багато й у світі. Таких, щоб з них можна було запускати ракети практично на південь, або на північ. Це фактично йде ретроградна орбіта. Це 8 градусів у зворотню сторону.

Як правило, у нас все запускають на схід. Бо тоді можна використати швидкість обертання Землі навколо осі.

А у нашому випадку швидкість обертання Землі – це ворог. Бо запускається апарат практично у зворотну сторону. І потрібно компенсувати обертання Землі. І тому чим північніше буде розташований космодром, якомога далі від екватора, тим краще.

Також, якщо ми запускаємо ракети на південь, то потрібно, щоб на земній проєкції траєкторії польоту ракети нічого не було. Тому не так багато місць на Землі, де можна поєднати географію, близькість до ринку, – а 50% ринку супутників – це Сполучені Штати, – мати розвинуту інфраструктуру, доступність кваліфікованої робочої сили. Важлива й підтримка як на локальному рівні, на муніципальному, провінційному та федеральному – і скрізь у нас є гарна підтримка цього проєкту.

То де ми зараз перебуваємо? Ми отримали умовний дозвіл на початок робіт від провінційного уряду. Але ми зараз маємо отримати ще цілий ряд “пермітів”, дозволів по конкретних напрямках діяльності. Як тільки ми це зробимо, то зможемо почати будівництво.

Maritime Launch побудує перший у Канаді космодром / Фото linkedin Maritime Launch Services

Яка ситуація з ракетою “Циклон-4М”?

Над “Циклоном” працює КБ “Південне”, виробляти буде “Південмаш”. Тут питання більше до фахівців з Дніпра. Є кілька питань по цій ракеті, над якими вони зараз працюють. З того, що готово – це перший ступінь без двигунів. Двигуни… Вони над ними зараз працюють, це РД-870, а їх “четвірка” – це РД-874. Це колишній двигун другого ступеня ракети “Зеніт”. І він перероблюється, щоб працювати як двигун першого ступеня на “Циклоні”.

Треба пройти увесь цикл тестування. Що гарно з нашими дніпровцями, вони відомі у всьому світі тим, що їхній підхід (до тестування та виготовлення ракетних двигунів та інших комплектуючих, – Техно 24) безпечний. Вони тестують скільки, що ніхто більше так не тестує. І це, звичайно, важливо і для нас, і для Уряду Канади. Адже безпека – на першому місці.

Щодо другого ступеня – він готовий. Це колишній третій ступінь “Циклону-4”. Головний обтікач теж походить від “Циклону-4”. Тому робота над ракетою йде по плану. Коли ми почнемо будівництво, можна відраховувати півтора року на цикл інженерних робіт. І ще 6 місяців на введення у експлуатацію.

Тобто, приблизно у 2023 році можна очікувати на перший запуск.

Maritime Launch буде використовувати українську ракету-носій “Циклон-4М” / Фото Mediasat

А ідею використовувати для запусків українську ракету-носій ви запропонували?

Ні, це не була моя ідея. Ця ідея “виходила” з того, що є такі чудові створювачі ракет як КБ “Південне” та “Південмаш”. Я тоді ще не приєднався до Maritime Launch.

Як виглядатиме схема запуску? Кому буде належати ракета “Циклон-4М”?

Тут існує кілька умов, які треба виконати. Перше – це непередача технологій.

Ці ракетні технології – вони критичні, вони мають залишатися українськими. Ми не можемо просто купити ракету, забрати до себе і запустити. Перш за все, нам Канада цього не дозволить зробити. Бо тут пильно слідкують, щоб усе було правильно зроблено, а міжнародні договори – виконані.

Тому рішення тут таке: так, ми купуємо цю ракету, ми її доставляємо на космодром, ми її запускаємо, але всі роботи на цій ракеті виконують виключно представники КБ “Південного” та “Південмашу”. Тобто, ракета наша, але вона повністю перебуває під контролем українських фахівців. Ми “контрактуємо” конкретні роботи по “Циклону” її розробникам. Але саме Maritime Launch несе відповідальність: ми відповідаємо перед Урядом, перед всіма регуляторами, ми отримуємо усі необхідні дозволи.

Тому отака цікава схема – це наша ракета, але ми не маємо до неї доступу, ми не перебираємо контроль над технологіями.

Як коронавірус вплинув на вас?

Він зачепив нас у тій же мірі, що і всіх інших. Наприклад, ми прив’язані зараз до Zoom-комунікації (мається на увазі, що конференції та інші зустрічі проводяться онлайн через сервіс Zoom, – Техно 24).

Зараз виявилося, завдяки цьому коронавірусу, що як це класно – працювати в офісі! Раніше я б ніколи так не подумав. А з іншої сторони карантин нам показав іншу цікаву річ – скільки всього можна робити вдома, не приходячи в офіс. Але космодром з дому не побудуєш.

Ми теж частина суспільства і ми теж, звичайно, постраждали. Я думаю, графік робіт був “збитий”. Але не критично.