Як відрізнити БМП від БТР
Зміст:
БМП і БТР: в чому різниця?
Вже у ІІІ тисячолітті до н.е. людство винайшло перші бойові машини – колісниці, які пересувались полем бою, щоб постачати зброєю бійців. Прообразами БТР з нашої ери були тачанки дядька Махна під час громадянської війни, які перевозили не лише піхоту, але й кулемети і боєприпаси. Та справжньою революцією у бойовій справі стало застосування захисної броні перед Першою світовою.
Різниця між БТР і БПМ полягає у їхньому бойовому призначенні. БТР – це транспортний засіб для перевезення бійців, який пересувається на колесах, а БМП – бойова машина для ведення бою, що здійснює рух з допомогою гусениць. Також БТР значно перевищує БМП на дорогах із покращеним покриттям, хоча броня на бронетранспортера слабша, за броню бойової машини піхоти.
Першою вітчизняною машиною став БТР-70, число якого відповідає року виробництва – 1970. Він досі виконує свої бойові завдання не гірше, ніж це роблять його сучасники, зважаючи на те, що принципи побудови і комплектації досі не змінились. Єдине, що не притаманне сучасним моделям, – два двигуни, наявні у БРТ-70.
“БТР-70 також вміє плавати за рахунок турбіни, яка фільтрує воду. Цей механізм працює, як помпа, схожий на той, що розміщується на водному мотоциклі. Швидкість бронетранспортера на воді – 10км/год“, – зазначив спеціаліст Микола Алтухов.
На сьогодні Київський бронетанковий завод, заснований у 1935 році, виготовляє зброю та нові БТР, експортуючи їх за кордон у М’янму, Таїланд, ОАЄ, Казахстан і Нігерію. Оновленою версією бронетранспортерів є БТР-3Є – плавуча бойова машина вагою в 16 тон, яка відрізняється високою маневреністю. Це суто українська розробка, що не тільки дає можливість пишатись, а й переконує – вітчизняна зброя є цілком конкурентною на світовому ринку. Вартість такого БТР на зовнішньому ринку становить 1,3 млн доларів.
Чи можуть українці так само пишатись вітчизняними бойовими машинами піхоти? Та з якою силою “б’ють” сучасні БМП? Про це у випуску програми “Зброя”.
В чому різниця між БМП та БТР і чому ми плутаємось
Сплутати БМП та БТР, на перший погляд, доволі важко. Напевно, більшість одразу скаже – в одного гусениці, в іншого колеса. Хтось згадає і про “важкі БМП”, які можуть бути навіть “колісними”.
Проте насправді таке тлумачення виникло лише у “побуті” і чим частіше воно використовується, тим далі відходить від реальності. Саме тому Defense Express вирішив опублікувати окремий матеріал.
Як з’явився БТР
Загалом ідея посадити десант з бійців у броньований транспорт, який захистить їх від вогню противника під час руху полем бою, виглядає простою та логічною. Тому і додумались до неї лише наприкінці Першої світової війни, у Великобританії, коли військові помітили, що танки у відриві від власної піхоти – це погано.
У 2021 році танку на полі бою виповниться 105 років
У 1917 році світ побачив Mk IX, який міг перевозити одразу до 30 бійців, які були захищені 10-мм бронею та могли відстрілюватись з 16 бійниць. Але потрапити на фронт Mk IX не встиг, а всього було випущено 34 одиниці.
Тому перевірити на практиці що може цілий взвод, який під вогнем їхав зі швидкістю 3-5 км/год у мінімально можливому внутрішньому об’ємі та фактично без вентиляції – не змогли.
Один Mk IX можливо побачити у британському танковому музеї у Bovington Camp
Цікаво, що Mk IX вагою у 27 тонн навіть навчили плавати, щоправда, завдяки додатковим поплавкам. А поки термін бронетранспортер ще не вигадали – називали транспортним танком.
Випробовували Mk IX на воді – моряки
Під час Другої світової війни терміну БТР все ще не існувало. Відома за кінохронікою німецька машина, за якою у СРСР намертво закріпилось прізвисько “Ханомаг”, мав доволі “нудну” назву Sonderkraftfahrzeug (Sd.Kfz.) 251 – автомобіль спеціального призначення 251.
БТРом не називали й американський M3 – Basic half-track vehicle, базовий напівгусеничний транспортний засіб.
Basic half-track vehicle M3
Також існувала розвідувальна машина M3 Scout Car, яку в армії США не любили – погана прохідність та захист. Тому її вкрай активно направляли по Ленд-лізу: з 20 тисяч випущених машин половину отримали союзники. В тому числі СРСР – 3340 одиниць.
Більше ніж СРСР M3 Scout Car отримали лише британці
На фоні радянського військового автопрому вона настільки сподобалась, що у 1947 році заводу ГАЗ дали тактико-технічне завдання на нову машину із приміткою “за зразком M3 Scout Car”. У результаті, радняські фахівці “надихнулись” і з’явився БТР-40, тобто – “бронетранспортер”.
Вже потім з’явився БТР-152, який протримався у виробництві 5 років. А наприкінці 50-х – БТР-60, який, напевно, мав такий самий вплив на концептуальність думок, що і Т-34.
Спочатку БТР-60 був “кабріолетом”
Своєю чергою у США вже у 1944 році зрозуміли, що відкритий зверху броньований транспорт – це не про захист. Тому ініціювали розробку Armored Utility Vehicle M44, який розміщував 24 бійці десанту.
24 бійця десанту у одній машині нагадувало концепцію Mk IX
Це виявилось забагато, тому створили Armored Infantry Vehicle M75 – 10 бійців у десантному відділенні, бойова маса 19 тонн. Всього було зроблено понад 1700 одиниць. Він пройшов війну у Кореї, де підтвердив правильність ідеї, що броньований дах зайвим не буває, а концепція “одна машина – одне відділення” найбільш ефективна.
M75, вже є “класичні” риси американських БТРів
Але його вартість була завелика навіть для поствійськових США, тому на початку 50-х років розробили втричі дешевший Armored Personnel Carrier M59 – “бронетранспортер”.
Armored Personnel Carrier M59
Його доля теж не була вдалою, через використання двох спарених 146-сильних двигунів, які мали тягнути цю 20-тонну машину. Тому через шість років розробки з’являється один з символів армії США часів В’єтнаму та Холодної війни – Armoured Personnel Carrier M113.
M113 почав у В’єтнамі, фактично завершив під час другої війни у Іраку
Він досі залишається на озброєнні армії США та декількох десятків країн світу, а всього було вироблено понад 80 тисяч бронетранспортерів M113.
Як з’явився БМП
Тим часом у СРСР у 1952 році теж створили гусеничний БТР – БТР-50 на 20 бійців десанту. Як і у випадку з БТР-60, спочатку він мав відкритий дах.
Але головний поворотний момент відбувся у 50-х роках у Західній Німеччині. На своєму власному досвіді Другої світової німці розуміли, що концепція США, що бронетранспортер – це “таксі”, яке має лише доставити бійців до поля бою – не найкраще рішення. А у реальних умовах необхідна машина, що буде йти на рівні з танками.
У 1958 році у серію пішов – Schützenpanzer (якщо хтось не знав звідки взялось відоме “шушпанцер”) Lang HS.30 який мав 20-мм автоматичну гармату. Ця машина одночасно вирішила питання щодо мобільності піхоти і зняла навантаження з танків, які до того мали знищувати всі броньовані цілі.
Майже у той самий час, і не факт, що незалежно один від одного, у СРСР Головне бронетанкове управління розробило технічне завдання на нову броньовану машину. Вимоги до неї були майже аналогічними: перевозити бійців, мати прохідність та маневреність, як танк, але ледь не головне – боротися з танками противника.
Цією машиною стала БМП-1 – бойова машина піхоти, яка потрапила у війська у 1966 році та вимагала розробки абсолютно нового озброєння, включно із ПТРК “Малютка” та 73-мм гармати “Гром”.
БМП-1 досі у строю
В результаті у БМП-1 втілилась впевненість, що під час “кидку до Ла-Маншу” всієї бронетанкової радянської навали, танки не залишаться одні. А у Пентагоні різко почати розробку цілого переліку протитанкових засобів, для того, щоб протистояти цій загрозі. Бо виходило, що БМП-1 безкарно знищує кулеметний M113, а для екіпажів танків M60 цілей на полі бою стало на порядок більше.
Результат відомий – після початку перших накреслень у 1964 у 1980 році у американське військо потрапив Infantry Fighting Vehicle M2 Bradley – бойова машина піхоти.
M2 Bradley у першій версії
Плутанина у термінах
Тим часом у СРСР, через фактичну відмову радянської армії від гусеничних БТРів та появи БТР-70 та БТР-80, у пересічному розумінні закріпилось уявлення, що БТР – це колісна машина, а БМП – гусенична.
Вже після розпаду в Україні це “зацементувалось” і тим, що БТР-3 та БТР-4 отримали протитанкові ракетні комплекси й за своїми вогневими можливостями зрівнялись з БМП-2. Тобто “радянське” розділення дозволяло б назвати ці машини колісними БМП по двом з трьох критеріїв – перевозити десант та мати можливість знищувати танки противника.
БТР-4 з 30-мм гарматою, якщо брати західну класифікацію – це infantry fighting vehicle (IFV)
В цей час на заході поняття бронетранспортер та бойова машина піхоти остаточно розійшлися ще у 1990 році завдяки Договору про звичайні збройні сили в Європі. Він накладав обмеження на наступальні можливості НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору. Зокрема у ньому обумовлювалось кількість та типи озброєння, які силові блоки могли тримати у регіоні.
Саме у ньому прописане чітке та доволі просте розмежування БТР – armored personnel carrier (APC) та БМП – infantry fighting vehicle (IFV). Головним фактором став калібр гармати. Якщо бойова машина може транспортувати бійців та має озброєння менше 20-мм – це APC – бронетранспортер. Якщо гармата більше – то це IFV – БМП.
M113 – це APC. M2 Bradley – це IFV
Саме тому, німецький Boxer вагою від 24 до 38 тонн може бути, як APC, так і IFV. А вже під час перекладу читачам намагаються пояснити, що це “колісний БМП”.
Boxer у версії IFV та у версії APC
Таким чином навіть ізраїльський 60-тонний Namer з кулеметом – це саме APC (armored personnel carrier). А ось 13-тонна БМП-1 з 73-мм гарматою – це вже IFV (infantry fighting vehicle).
Попри все, за західною класифікацією, Namer – це APC, а БМП-1 – IFV
Також варто зазначити, що поки на заході, впродовж останніх 40 років, маса всіх бойових машин зросла від 20 до 40 та навіть 50 тонн, у зв’язку із бажанням наростити захист та встановити додаткові системи, то всі ОПК колишнього СРСР на це не реагували. Тому у термінології почались впровадження додаткових пояснень зі словами на кшталт “важка” та “колісна” БМП.
Зараз багато хто, включно з автором цього матеріалу, залишаються у заручниках цих “надбудов”. Навіть українські професійні військові змушені вкладати додаткову класифікацію у бойові машини, наприклад оголошуючи нариси нової легкої БМП, для того, щоб відокремити її від “важкої” БМП.