10 причин і наслідків французької революції

The Причини і наслідки французької революції Вони відображають судорожне суспільство того часу. Серед основних причин – економічна нестабільність, і одним з найважливіших наслідків було визнання прав людини.

Французька революція розпочалася в 1789 році з захопленням Бастилії. Протягом 10 років, що послідували за урядом Франції, пішов у кризу, його король був страчений і групи революціонерів воювали за владу.

Щоб зрозуміти причини французької революції, необхідно зрозуміти, як працювала Франція. Це була монархія, якою керував король, який мав повну владу над урядом і його народом. Французи поділялися на різні соціальні класи: духовенство, дворяни і плебеї. Плебеї експлуатувалися і не мали привілеїв вищих класів.

У 1789 році уряд вступив у економічну і політичну кризу. Голод, об’єднаний зі слабким королем і ідеями нових політичних ідей, змусив революцію почати. Як наслідок, була створена перша Конституція і народилася Демократична Республіка. Крім того, до Америки поширилися революційні ідеї.

• 1 Причини французької революції
  • 1.1 Економічна нестабільність
  • 1.2 Ідеї Просвітництва
  • 1.3 Голод серед населення
  • 1.4 Втрата влади короля
  • 1.5 Боротьба між класами
  • 2.1 Ефект доміно в інших революціях
  • 2.2 Розвиток республіки та демократія
  • 2.3 Нова конституція
  • 2.4 Ліквідація ієрархічного суспільства
  • 2.5 Поділ Церкви і держави
  • 2.6 Встановлення прав людини
  • 2.7 Від феодальної економіки до капіталістичної економіки
  • 2.8 Націоналізація церковних активів
  • 2.9 Народився новий імператор
  • 2.10 Кінець маяріоз
  • 2.11 Влада в руках буржуазії
  • 2.12 Нова метрична система

  Причини французької революції

  Економічна нестабільність

  Економічний стан Франції було бідним через війни попередніх правителів, таких як Людовик XIV і Людовик XV. Крім того, під час правління Людовіка XVI королівська скарбниця була спорожнена за рахунок екстравагантних витрат королеви Марії Антуанетти.

  Щоб поліпшити своє становище, Людовик XVI найняв декількох міністрів фінансів, які намагалися поліпшити ситуацію, але всі провалилися. Нарешті, він вказав на Шарля де Калонну як міністра фінансів в 1783 році, який прийняв кредитну політику для покриття витрат королівського суду.

  Але завдяки цій політиці, державний борг Франції збільшився з 300 000 000 франків до 600 000 000 всього за три роки. З цієї причини Калонне запропонувало накласти податок на всі класи суспільства, що було відхилено царем.

  У цій ситуації король назвав своєрідну загальну асамблею, яка лише принесла більше економічної нестабільності, і це була одна з важливих причин французької революції..

  Ідеї ​​Просвітництва

  Протягом сотень років люди у Франції сліпо стежили за королем і прийняли його найнижчу позицію в суспільстві. Однак протягом 1700-х років культура почала змінюватися; заохочувалася ідея суспільства, заснована на розумі, а не на традиціях.

  Просвітниця представила нові ідеї, такі як свобода і рівність. Буржуа дворянства почали ставити під сумнів всю систему, натхненну американською революцією.

  Ці нові ідеї почали розширюватися серед освічених класів, і було зроблено висновок, що необхідна революція для застосування ідей Вольтера, Руссо і Монтеск’є..

  Голод серед населення

  Нестача продовольства, особливо після аграрної кризи 1788 та 1789 років, породила народне невдоволення: плебеї в основному їли хліб, щоб вижити.

  У той час Франція переживала великий голод. Внаслідок дерегуляції ринку зерна вартість хліба зросла, і люди були голодні і відчайдушні. Це призвело до повстання мас і створення заворушень.

  Втрата влади короля

  Король Людовик XVI втрачав владу в уряді. Він був слабким королем, який не усвідомлював серйозності ситуації, в якій перебували плебеї.

  Вищий клас сформував національне зібрання, щоб змусити короля здійснити реформи, але в кінці короля не виконав. Тому не тільки цар був у конфлікті з простолюдинами, але він не міг погодитися з дворянами провести реформи.

  Боротьба між класами

  Частина духовенства (вищого духовенства) експлуатувала плебеїв різними способами, живучи повною розкішшю та екстравагантністю порівняно з нещастям третього класу..

  Тому звичайні люди відчували презирство до них. А з іншого боку, дворяни не звертали уваги на потреби простолюдинів.

  Але буржуа (адвокати, лікарі, письменники, підприємці, серед інших) були новітнім і освіченим соціальним класом з більшим статусом і грошима, ніж у простого населення; раніше вони належали до третього класу звичайних людей.

  Буржуа прагнули досягти соціальної рівності з духовенством і дворянами, тому вони також впливали і заохочували громадян розпочати революцію.

  Як наслідок, звичайні люди ставали повстанцями і підтримувалися буржуазними і нижчими духовенствами, які не згодні з марнотратним життям інших..

  Наслідки французької революції

  Ефект доміно в інших революціях

  Під час французької революції всі французи були звільнені і вважалися рівними громадянами відповідно до закону. Це надихнуло повстання рабовласників в Америці і рухи незалежності.

  У Латинській Америці Симон Болівар і Хосе де Сан-Мартін звільнили більшість Південної Америки. До 1830 року більшість країн Латинської Америки були вільними.

  У Європі також були подібні повстання. Французька революція була іскрою, що ініціювала подальші революції в усьому світі.

  Розвиток республіки та демократія

  Одним з наслідків французької революції був розвиток республіки не тільки у Франції, але й у багатьох інших країнах.

  Нація, а не цар, була визнана найбільшим джерелом влади в державі. У Франції це було офіційно з встановленням республіки в 1792 році. Письмові конституції ввели представницьку асамблею і законодавчий орган, обраний народним голосуванням..

  Нова конституція

  Революція порушила гегемонію феодальної монархії і відкрила шлях до нової конституції, яка визначила конституційну монархію як форму правління; влада більше не буде перебувати в Бозі, а в людях.

  Нова конституція в кінцевому підсумку стала основою великої декларації для світу: права людини. Серед них вважалися основні як свобода, рівність і братерство, так звані принципи Республіки.

  Декларація прав людини пропагує у своїх статтях індивідуальну свободу думки, преси та віри; рівність, яка вимагає гарантувати громадянину державою у законодавчій, судовій та фіскальній сферах; гарантії безпеки і спротиву проти утисків.

  Службове, привілеї духовенства і дворянства закінчувалися новою конституцією, а розмежування трьох державних повноважень повернулося в країну: виконавчу, законодавчу та судову..

  Ліквідація ієрархічного суспільства

  Французьке ієрархічне суспільство ділилося на соціальні класи, в яких дворянство було привілейованим.

  Вона почала включати поняття громадянства і рівності перед законом, тому офіційні позиції держави почали поставлятися, принаймні в теорії, на основі індивідуальних заслуг. Це призвело до того, що нові чоловіки опинилися на керівних посадах по всій Франції.

  Поділ церкви і держави

  Церква і держава, об’єднані століттями, були розділені. Свобода релігії була встановлена, а некатолики досягли громадянської рівності. Цивільний шлюб був введений у 1792 році разом з розлученням, і було досягнуто незначне підвищення рівності між чоловіками та жінками.

  Встановлення прав людини

  Французька революція призвела до Декларації прав чоловіків у Франції, що викликало багато дискусій і обговорень щодо прав людини, включаючи права рабів і жінок..

  Права чоловіків, взяті з ідеалів Просвітництва, були офіційно проголошені. Кажуть, що Французька революція була першою революцією, яка була заснована на теорії прав людини.

  Гасло “свобода, рівність і братерство” було одним з найбільш репрезентативних революційних символів для французького суспільства.

  Завдяки Французькій революції була сформована основа для визнання прав людини шляхом створення рухів для боротьби з рабством і підтримки фемінізму в усьому світі..

  Від феодальної економіки до капіталістичної економіки

  Модель феодальної економіки повинна була пристосуватися до капіталістичної економічної системи, що діє у Франції і до цього дня.

  У феодальній моделі суд і його друзі були власниками землі, і той, хто хотів працювати, повинен був платити за це, встановивши з ним ряд ієрархічних соціальних поділів..

  Феодальні пропонували захист в обмін на важку роботу, а комунальні послуги на землі відповідали власникові, в даному випадку феодальному джентльмену..

  Захист, який ці панове запропонували селянам, передбачав, що вони втрачають практично всі свої права; вони жили, щоб служити своїм господарям. За допомогою нової форми правління була створена система розподілу землі та її продуктивність за моделлю справедливості.

  Буржуазія і селяни отримували посилки як плату за свій внесок у проект революції і в процесі забезпечували свою вірність новій політичній моделі..

  Націоналізація церковних активів

  Французька революція сприяла поділу між Церквою і державою; таким чином громадяни більше не повинні підкорятися Церкві, якщо їх сумління продиктоване. Церква як інституція втратила всю владу і велику частину своїх привілеїв.

  У цьому новому контексті можна було захопити церковну власність і проголосити її національною власністю. Багато з цих об’єктів були продані, а гроші були використані для оплати державних витрат.

  Також було затверджено виплату заробітної плати священикам, щоб змусити їх виконувати свої податкові зобов’язання, як і решта французів.

  Народився новий імператор

  Хоча Французька революція принесла свободу і демократію, вона також викликала амбіції Наполеона Бонапарта..

  У своїх зусиллях, щоб принести нові ідеали по всьому світу, він став новим імператором, якому влада змусила створити своєрідну диктатуру, яку просвітлений момент ніколи не міг собі уявити..

  Завоювання Наполеона мало такий великий вплив, що революція і ідеї націоналізму, патріотизму і демократії поширилися по всій Європі..

  Кінець маяріоз

  З новими правами спадкоємці почали мати рівність у розподілі товарів. Відмінена ідея вважати неподільні товари успадкованими прізвищем, представленим у найдавнішому синові сім’ї..

  Влада в руках буржуазії

  Освічені люди, які брали участь і пропагували французьку революцію, спорили б владу. Спроба політичного сектору зберегти деякі з привілеїв, які підтримували монархію, призвела до того, що багато хто з найрозвиненіших чоловіків загинули в конфронтаціях і врешті-решт керували буржуазією.

  Ця буржуазія, що складалася з чиновників і купців, які допомагали революційній справі, залишилася при владі під наполеонівською імперією.

  Нова метрична система

  Необхідність створення нових інституцій за чисто раціональною схемою призвела до того, що вчені часу створили нову систему вимірювань для стандартизації ділових та податкових питань..

  У 1799 році були введені моделі метрополітену і кілограм, і вони були імплантовані у Франції в 1801 році, пізніше поширилися на решту Європи.

  Список літератури

  1. Французька революція. Отримано з open.edu
  2. Французька революція. Відновлено з britannica.com
  3. Причини французької революції: політичні, соціальні та економічні причини. Отримано з historydiscussion.net
  4. Французька революція – причини. Відновлено з ducksters.com
  5. Історія французької революції. Отримано з mtholoyke.edu
  6. Причини французької революції. Отримано з wikipedia.org
  7. Які були довгострокові наслідки / наслідки французької революції? Відновлений з enotes.com
  8. Вплив французької революції (2017). Отримано з thoughtco.com.
  9. Бейкер К.М., французька політична думка при акцентуванні Людовіка XVI. Журнал новітньої історії 50, (червень, 1978). pp: 279-303.
  10. Дойл, W. (1980). Витоки французької революції. Оксфорд; Нью-Йорк: Oxford University Press.
  11. De l’Homme, D. D. (1789). et du Citoyen. Декларація прав людини і громадянина.
  12. Coulborn, R. (Ed.) (1965). Феодалізм в історії. Книги Архонта. pp: 25-34.
  13. Castelot, A. (2004) Наполеон Бонапарт: Громадянин, Імператор. Атенео, Буенос-Айрес. pp: 35-42.

  Підсумки та історичне значення Великої французької революції кінця XVIII ст.

  Французька революція кінця XVIII ст. стала найбільшим соціальним переворотом Нового часу.

  Революція у Франції мала величезний вплив не лише на свою країну, а й на Європу загалом. Започатковані нею соціальні потрясіння багато в чому визначали європейську історію XIX ст.

  У результаті революції у Франції було ліквідовано «старий порядок» – зруйновано абсолютизм, залишки феодальних відносин у сільському господарстві й становий поділ суспільства.

  Завдяки Французькій революції сформувалося уявлення про націю як носія державної влади, що має право самостійно вирішувати свою долю. Це сприяло пробудженню національно-визвольної боротьби бездержавних народів Європи і виникненню напрямку суспільно-політичної думки – націоналізму.

  Французька революція проголосила невід’ємні права людини і громадянина, започаткувала формування правової держави і громадянського суспільства.

  Французькі революціонери не зупинялися на перебудові своєї країни відповідно до своїх ідеалів: вони також прагнули звільнити всю Європу від тиранії монархів. Під час революційних війн гасло «Свобода, Рівність, БратерствоІ» здобуло чимало прихильників серед народів інших європейських держав.

  Революція дала також досить жорсткі уроки. Зокрема, вона унаочнила небезпеку терору і перетворення його на універсальний засіб розв’язання суспільних проблем.

  У результаті революції у Франції встановилася республіканська форма правління. Попри постійну боротьбу за владу, у країні поступово затверджувалося верховенство представницьких органів влади. Із часом парламентська демократія Франції здобула перемогу, а держава стала гарантом незворотності політичних, соціальних та економічних перетворень.

  РОЗДІЛ І. ЄВРОПА ТА АМЕРИКА наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

  Велика французька революція, що спалахнула в 1789 р., розділила історію Нового часу на дві частини. Революційні події у Франції стали поштовхом до глибокої та рішучої модернізації в історії Європи й усього світу. На початку XIX ст. Європа пережила кровопролитні війни, народні повстання й народження нових держав. Намагаючись зупинити хвилі революцій, найбільші монархії Європи створювали союзи проти імператора Франції Наполеона Бонапарта, але при цьому були готові використати його у власних інтересах. Революційні ідеї, принесені на багнетах французьких солдатів, із новою силою розгорнули національно-визвольний рух, боротьбу за конституційні права і свободи людини. Наполеонівські війни, що тривали 15 років, завершилися, як здавалося, повним крахом, відновленням монархії та новим поділом Європи на сфери впливу. Однак наслідки подій Великої французької революції впливали на розвиток країн Європи, Америки й усього світу аж до XX ст.

  §2—3. Велика французька революція (1789—1799 рр.)

  До кінця XVIII ст. Франція посідала провідні позиції в Європі. Французька армія була найсильнішою на континенті, французька мода давно захопила європейські королівські двори, а багато європейських монархів говорили французькою мовою краще, ніж рідною. Однак саме у Франції в цей час відбулися неймовірні потрясіння, які отримали назву Велика французька революція. Чому саме Франція стала центром європейських перетворень кінця XVIII — початку XIX ст.?

  Варто пригадати! 1. Чому Людовіка XIV називали «король-сонце»? 2. Які країни французькі королі вважали своїми суперницями? 3. Які галузі промисловості розвивалися у Франції у XVIII ст.? 4. Охарактеризуйте основні ідеї французьких просвітителів.

  1. Причини та початок революції.

  У другій половині XVIII ст. Французьке королівство залишалося абсолютною монархією з необмеженою владою короля, що спирався на дворянство. У суспільстві зберігався середньовічний поділ на три стани. Найчисленніший третій стан жодним чином не впливав на життя в країні, але мусив сплачувати податки. В епоху Середньовіччя городяни й селяни мирилися із владою дворян-феодалів, тому що саме із дворян складалася рицарська армія. Однак у Новий час із поширенням вогнепальної зброї армія перестала бути дворянською, і її утримання потребувало грошей, які давав третій стан. Тому серед селян і городян почали поширюватися невдоволення абсолютною владою дворян. Міська буржуазія вимагала від влади враховувати її економічні інтереси, селяни прагнули отримати величезні дворянські й церковні землі. Під впливом ідей Просвітництва послабшав вплив ідеологічної опори королівської влади — католицької церкви. Більша частина населення Франції була невдоволена своїм становищем та вимагала змін.

  Мал. 1. Штурм Бастилії. Худ. Ж.-П. Уель.

  Новий французький король Людовік XVI (1774—1793 рр.) намагався провести реформи, але зіткнувся з рішучим опором дворянства. Скарбниця держави швидко порожніла, зростав дефіцит бюджету, а дворяни категорично відмовлялися платити податки. У країні через неврожай спалахнув голод, зростало безробіття в містах, почалися заворушення бідноти. У 1789 р. король за порадою міністра фінансів Жака Неккера вирішив уперше за багато років скликати станово-представницький орган — Генеральні штати. Людовік XVI сподівався, що за допомогою Генеральних штатів зможе запровадити новий податок, який сплачуватимуть і дворяни. Проте король і його міністр не врахували ступінь невдоволення французів королівською владою. Зібравши найбільш активних представників французького суспільства, король сам дав привід до революції.

  Скликання Людовіком XVI Генеральних штатів стало поштовхом до Великої французької революції.

  Генеральні штати зібралися у Версалі в травні 1789 р. За правилами три стани мали голосувати окремо, але представники третього стану відразу ж висунули вимогу про проведення об’єднаного засідання. Вони запросили на своє засідання інші стани й оголосили себе Національними зборами. Невдовзі до третього стану приєдналася більша частина духовенства. Влада, незадоволена свавіллям станів, закрила зал засідань Національних зборів, але депутати зібралися в залі для гри у м’яч і відмовилися розходитися навіть під загрозою застосування зброї. Король був змушений поступитися й наказав дворянам приєднатися до зборів. Скориставшись цим, 9 червня депутати оголосили себе Установчими зборами, тобто взяли на себе право приймати конституцію держави.

  Король, обурений діями депутатів, почав збирати до Парижа війська. У відповідь парижани, особливо жителі бідних кварталів, створювали збройні загони (міліцію) для боротьби з королівською армією. Незабаром король відправив у відставку Ж. Неккера, якого вважали прихильником реформ, і в Парижі спалахнуло збройне повстання. 14 липня 1789 р. жителі міста штурмом узяли королівську в’язницю Кастилію (мал. 1).

  Штурм Бастилії вважають символом початку Великої французької революції.

  ОЧИМА СУЧАСНИКІВ

  Штурм Бастилії

  Дізнавшись про штурм Бастилії, Людовік XVI запитав: «Що це, бунт?». Один із придворних відповів йому: «Ні, сір, це революція!»

  Король, наляканий повстанням, визнав Установчі збори та підкорився їх рішенням. Із країни почали тікати дворяни, що виступали проти революції. Паризька міліція була перетворена на Національну гвардію, яку очолив маркіз де Лафаєт (1757—1834), учасник боротьби США за незалежність. У багатьох містах Франції населення створювало нові органи місцевого самоврядування, селяни почали громити дворянські маєтки.

  ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

  Людовік XVI, за спогадами сучасників, був доброю людиною, але дуже часто потрапляв під вплив свого оточення. Король дійсно намагався покращити становище французів і вважав за потрібне проведення реформ. На жаль, монарху не вистачало мужності та здібностей доводити свої наміри до кінця. Він дуже часто відмовлявся від рішучих дій.

  Мал. 2. Велика французька революція (1789—1799 рр.).

  2. Установчі збори при владі. Конституція 1791 р.

  У серпні 1789 р. Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина», у якій проголошувалися основні завдання революції: ліквідація станів, абсолютної влади короля, захист основних прав людини. Однак король відмовився підписувати документ. Тоді парижани увірвалися до королівської резиденції у Версалі, яка розміщувалася біля Парижа, та змусили Людовіка XVI повернутися до столиці й затвердити всі рішення Національних установчих зборів.

  За два роки Установчі збори прийняли низку законів, які ліквідували багато феодальних пережитків. Скасовувалися станові привілеї та навіть титули дворянства, деякі феодальні повинності селян, монополії та внутрішні митниці, церква була взята під контроль держави, країну було поділено на департаменти.

  Реформи Установчих зборів задовольняли далеко не всіх. Дворяни, що емігрували з країни, почали створювати на окраїнах Франції збройні загони. Влітку 1791 р. спробував утекти за кордон сам король Людовік XVI, але його затримали й повернули до Парижа. Жителі бідних кварталів міста зібралися на Марсовому полі й почали вимагати зречення короля-зрадника. Проте лідери Установчих зборів вважали, що короля необхідно залишити, і наказали Національній гвардії розігнати парижан силою зброї. Так уперше стався розкол серед революціонерів. Безпосередньо у Зборах відбувся поділ депутатів на «правих» і «лівих». У залі засідань праворуч сиділи прихильники збереження влади короля, ліворуч — прихильники ліквідації монархії.

  ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

  «Марсельєза»

  Початок війни викликав сплеск патріотизму серед французів. У квітні 1792 р. інженер Руже де Лілль написав пісню «Марсельєза», яку співали марсельські добровольці, вступаючи до Парижа. Пісня здобула неймовірну популярність у країні й незабаром була оголошена новим національним гімном Франції.

  Восени 1791 р. Установчі збори прийняли конституцію, у якій було зафіксовано поділ влади. Влада короля обмежувалася Законодавчими зборами. Право голосу отримали тільки ті французи, які долали досить високий майновий ценз. Людовік XVI був змушений визнати конституцію.

  Конституція 1791 р. перетворила Францію на конституційну монархію.

  3. Падіння монархи та проголошення республіки.

  У Законодавчих зборах депутати розділилися на прихильників і противників збереження королівської влади. За конституційну монархію виступали представники Клубу фельянів, а за проголошення республіки — жирондисти (назва виникла тому, що лідери представляли департамент Жиронда). У Парижі великого впливу набули політичні клуби якобінців (засідали в монастирі св. Якоба) і кордельєрів (засідали в монастирі кордельєрів). Їхні лідери вимагали продовження революції в країні. Ідеї республіки підтримувала й паризька біднота — санкюлоти, які потерпали від постійного зростання цін на продовольство й до того ж не отримали від революції навіть права голосу.

  У 1792 р. зовнішньополітичне становище Франції погіршилося. Європейські монархи, налякані подіями Великої французької революції, виступили на захист Людовіка XVI і погрожували вторгненням. Австрійці й пруссаки активно озброювали французьких дворян-емігрантів. Законодавчі збори вирішили вдарити першими, і король від їх імені оголосив війну спочатку австрійським Габсбургам, а потім і прусському королю.

  Так, французька армія увірвалася в австрійські Нідерланди. Однак французькі офіцери-дворяни не хотіли ставати на захист революції. Деякі з них навіть переходили на бік супротивника, і французька армія зазнавала поразок. Виникла загроза вторгнення прусських військ до Франції. Людовік XVI сподівався, що інтервенти скасують усі революційні закони, і тому свідомо заважав Законодавчим зборам приймати рішення.

  Тоді Законодавчі збори висунули гасло «Батьківщина в небезпеці» і почали набирати в армію добровольців. У Париж на захист країни рушили тисячі прихильників революції. І добровольці, і паризькі санкюлоти вважали, що революції загрожують не тільки іноземні монархи, але й власний король. Людовіка XVI підозрювали в тому, що він і його оточення таємно допомагають ворогам Франції.

  Мал. 3. Максиміліан Робесп’єр. Невідомий художник. Близько 1790 р.

  Мал. 4. Суд над королем Людовіком XVI. Ілюстрація із книги 1842 р.

  У серпні 1792 р. в Парижі спалахнуло повстання міської бідноти й добровольців на чолі з Паризькою комуною. Повсталі оточили королівський палац і почали вимагати арешту короля, якого звинувачували в зраді. Законодавчі збори виконали вимоги повстанців. Короля було ув’язнено та призначено вибори до нового представницького органу — Національного конвенту. Майновий ценз на виборах скасовувався. У країні почалися масові арешти й страти контрреволюціонерів.

  Національний конвент, що зібрався у вересні 1792 р., складався із прихильників республіки. Однак між ними не було єдності. Спочатку найбільший вплив мали жирондисти, які дотримувалися поміркованих позицій. Поступово свої позиції посилювали більш радикальні якобінці, або монтаньяри, на чолі з Максиміліаном Робесп’єром (1758—1794) (мал. 3), Жоржем Жаком Дантоном (1759—1794) і Жаном-Полем Маратом (1743—1793). Більша частина депутатів Конвенту належала до так званого «болота», або «рівнини», — тих, хто ще не визначився зі своєю позицією. На політичну ситуацію все більше впливала Паризька комуна, яку підтримували санкюлоти.

  Тим часом у країні вдалося реформувати армію, збільшивши її кількість за рахунок добровольців. Восени 1792 р. французи розбили прусські війська під селищем Вальмі. Після цієї перемоги Конвент оголосив про ліквідацію монархії та створення Республіки. Армія Республіки знову вступила в Південні Нідерланди. Конвент висунув гасло «Мир хатам — війна палацам» і почав проводити антифеодальні реформи на захоплених землях, а незабаром заявив про приєднання цих земель до Республіки.

  Монтаньяри в Конвенті, якобінці, Паризька комуна вимагали суду над колишнім королем. Незважаючи на опір жирондистів, суд відбувся, і на початку 1793 р. Людовіка XVI було страчено (мал. 4).

  Страта короля мала продемонструвати незворотність завоювань революції.

  Страта короля викликала бурхливу реакцію з боку європейських монархів. Виникла перша антифранцузька коаліція європейських держав. Цікаво, що у створенні коаліції активну участь брала Англія, де влада монарха була обмежена, а під час англійської революції їх короля також стратили. Англійці побоювалися, що Французька республіка стане економічним конкурентом Великої Британії, тому підтримували абсолютних монархів Європи. Війська першої коаліції завдали кількох поразок французьким арміям і перейшли в наступ.

  У цих умовах почало погіршуватися внутрішнє становище Республіки. На заході у Вандеї в 1793 р. спалахнуло селянське повстання, яке очолили дворяни-роялісти. Дворянам вдалося переконати селян, що Конвент виступав проти землеробів та католицької церкви. Невпинно зростали ціни на продовольство. Парижани вимагали від Конвенту вжити термінових заходів. У місті велику популярність здобуло об’єднання «скажених». їхній лідер, колишній священик Жак Ру, закликав до розділу майна дворян, обмеження цін на продовольство, страти зрадників.

  Жирондисти були змушені діяти радикально: було введено максимум цін на зерно, посилено заходи проти ворогів революції, обмежено свободу слова. В армію направлялися комісари для перевірки відданості генералів. З’явився новий орган управління — Комітет суспільного порятунку. Однак ніщо вже не могло виправити ситуацію в країні.

  4. Якобінська диктатура.

  Навесні 1793 р. становище Республіки погіршилося. На фронті генерали переходили на бік супротивника, у Вандеї посилювалося повстання роялістів, у Парижі продовжували зростати ціни на хліб. Паризькі санкюлоти вже традиційно вважали причиною всіх негараздів зраду в уряді Республіки. Якобінці спрямували невдоволення бідноти проти лідерів Конвенту — жирондистів. 31 травня — 2 червня 1793 р. в Парижі спалахнуло нове повстання. Бунтівники оточили будинок Конвенту. Новий командувач Національної гвардії Ф. Анріо спрямував туди сили артилерії, вимагаючи видати зрадників. Наляканий гарматами Конвент майже не чинив опору. Вожді жирондистів були схоплені, а влада в Конвенті перейшла до рук якобінців, яких підтримало й «болото».

  М. Робесп’єр очолив Комітет суспільного порятунку й почав проводити радикальні реформи. Були прийняті закони, що скасовували феодальні повинності селян і передбачали продаж земель дворян-емігрантів дрібними ділянками. Конвент затвердив максимум цін на хліб і заробітну плату. Вводилася нова система літочислення, у якій першим роком вважався рік проголошення Республіки. Якобінці продовжили боротьбу із християнством і намагалися пропагувати «культ Розуму». Була затверджена нова конституція, більш демократична, ніж основний закон 1791 р. Право голосу надавалося всім чоловікам, передбачався захист усіх прав і свобод, навіть проголошувалося право народу на повстання. Проте конституція не набувала чинності до закінчення воєнних дій. Насправді ж якобінці встановили у Франції диктатуру «заради порятунку революції».

  Радикальними реформами якобінці намагалися закріпити перемогу революції та зробити неможливим повернення до «старої» Франції.

  Республіка дійсно перебувала в дуже складній ситуації. Ще до якобінського перевороту жирондисти в Ліоні стратили прихильників М. Робесп’єра. Незабаром у більш ніж половині департаментів вони вчинили федералістський заколот. Поширювалося повстання роялістів у Вандеї. І повсталі селяни, і республіканські війська вели воєнні дії з нечуваною жорстокістю. Війська коаліції продовжували наступ, а зрадники здали англійцям Тулон на півдні Франції, що вважався неприступним. Влітку 1793 р. прихильниця жирондистів Шарлотта Корде вбила одного з лідерів якобінців Ж.-П. Марата.

  У відповідь якобінці ввели режим терору, тобто фізичного знищення своїх супротивників. З’явився закон про «підозрілих», за яким будь-яку людину можна було заарештувати лише за підозрою у зраді. Якобінські суди десятками виносили смертні вироки «ворогам Республіки». Так, було страчено дружину Людовіка XVI Марію-Антуанетту, лідерів жирондистів, а потім і частину якобінців. Ще більшого розмаху терор досяг у провінціях, де колишні адвокати, лікарі, вчені й журналісти, що стали комісарами Конвенту, проводили масові страти, не жаліючи навіть жінок і дітей.

  Не менш радикально взялися якобінці за перебудову армії. Уперше в історії був оголошений призов на військову службу, й армія зросла до 650 тис. осіб. Нові частини поєднувалися зі старими батальйонами, що мали досвід ведення воєнних дій. З армії було вигнано майже всіх офіцерів-дворян, а на їхнє місце прийшли молоді талановиті воєначальники із третього стану. Для озброєння та обмундирування величезної армії Конвент створив збройові й металургійні мануфактури, проводив реквізиції (вилучення) необхідних товарів і продовольства в населення. Такі заходи дали свої результати. Нові солдати, переважно колишні селяни, розуміли, що вони воюють проти повернення феодальних повинностей і великого землеволодіння. Інтервентів витіснили із Франції, федералістський заколот було придушено, у Вандеї були розгромлені основні центри повстання роялістів. Вдалося звільнити місто Тулон, під час штурму якого відзначився молодий артилерійський офіцер Наполеон Бонапарт (1769—1821).

  Однак успіхи на фронтах не забезпечили стабільності в країні. На якобінців тиснули їхні політичні союзники. Паризька комуна, «скажені», санкюлоти вимагали посилення терору, зрівняльного розділу власності, продовження боротьби із християнством. Лідером цього напрямку був Жак-Рене Ебер (1757—1794). Інша група на чолі з Ж. Ж. Дантоном, яку називали «поміркованими», навпаки, виступала за ослаблення терору й дотримання прав приватної власності. Проте М. Робесп’єр та його оточення не зважали на тиск і діяли на випередження подій. Навесні 1794 р. було страчено спочатку лідерів «скажених», потім Ж.-Р. Ебера і його представників, а згодом настала черга Ж. Ж. Дантона й інших «поміркованих».

  Однак посилення терору налякало тих, із чиєї мовчазної згоди він здійснювався, — «болото». За цей час багато депутатів Конвенту збагатилися на скупці майна заарештованих. Якобінці забезпечили захист Франції від першої коаліції та роялістів, тому необхідності в диктатурі М. Робесп’єра вже не було, а терор становив загрозу самим депутатам із боку «болота». Усередині Конвенту виникла антиякобінська змова.

  Мал. 5. Страта якобінців 10 термідора (28 липня 1794 р.).

  5. Термідоріанський режим.

  27 липня 1794 р. (9 термідора 2 року Республіки) Конвент виступив проти М. Робесп’єра й тих, хто його підтримував. Лідера якобінців було заарештовано. У відповідь на ці події Паризька комуна оголосила повстання проти Конвенту. Однак після страти Ж.-Р. Ебера та його прихильників більшість населення Парижа не підтримала повстання. М. Робесп’ер і його оточення також були засуджені до смерті (мал. 5). Влада перейшла до рук Конвенту.

  Нова влада отримала назву «термідоріанський режим». Спочатку зберігалися всі органи диктатури, навіть тривав терор, але поступово повноваження Комітету суспільного порятунку обмежувалися, була ліквідована Паризька комуна, скасовано максимум цін. Термідоріанці, які представляли нову буржуазію, що збагатилася на терорі та реквізиціях, не бажали затверджувати демократичну конституцію 1793 р. Тому в 1795 р. було прийнято нову конституцію, яка знову вводила майновий ценз для виборців. Законодавча влада зосереджувалася в руках двопалатного представницького органу, а виконавча — у Директорії у складі п’яти директорів. Такими заходами термідоріанці сподівалися уникнути встановлення одноосібної диктатури.

  Влада Директорії залишалася хиткою. Скасування максимуму цін спричинило небачене подорожчання продовольства. У країні діяли спекулянти, поширювалася корупція. Біднота Парижа неодноразово піднімала повстання. Активізувалися й роялісти. їхнє повстання в Парижі в 1795 р. вдалося придушити тільки за допомогою артилерії. Нею командував уже відомий Н. Бонапарт, який здобув чин генерала. Знову спалахнуло повстання роялістів у Вандеї. І поки французька армія перемагала на фронті, Директорія могла утримувати владу.

  Французька революційна армія успішно продовжувала боротьбу з першою коаліцією, у якій залишилися тільки Австрія та Англія. У 1796—1797 рр. французька армія під командуванням Н. Бонапарта провела блискучу італійську кампанію проти австрійців. Її підсумком стало укладення миру й вихід Австрії з першої коаліції. Північна Італія опинилася в залежності від Франції. У цій кампанії Наполеон показав себе блискучим полководцем і розважливим стратегом, що не побоявся особисто очолити атаку своїх солдатів. Однак сам характер ведення війни змінився. Французи продовжували скасовувати пережитки феодалізму в нових землях, але вже не зупинялися перед пограбуванням захоплених територій. Директорію та французьку буржуазію такі війни цілком влаштовували.

  Після перемоги над Австрією у Франції залишався тільки один супротивник — Велика Британія. Проте французи, що не мали потужного флоту, не могли висадитися безпосередньо в Англії. Тому Наполеон запропонував похід у Єгипет, щоб створити загрозу азіатським колоніям англійців.

  Бонапарту вдалося перехитрити англійський флот у Середземному морі під командуванням адмірала Гораціо Нельсона й висадити французьку армію в Єгипті. Єгипетські війська були розбиті, і французи рушили в Сирію, звідки загрожувало вторгнення турецьких військ. Однак на цьому успіхи Наполеона закінчилися: Г. Нельсон знайшов і спалив французький флот, а турки, що володіли Сирією, мужньо обороняли фортецю Акру. Наполеон повернув свою армію в Єгипет, а сам відплив у Францію в 1799 р.

  У цей час становище Директорії було дуже складним: англійці створили другу антифранцузьку коаліцію. Австрійці та російський експедиційний корпус увійшли в Італію й Швейцарію, англо-російські війська висадилися в Голландії. Хоча французам вдалося відбити напади, загроза вторгнення зберігалася. Проти Директорії продовжували виступати роялісти та прихильники якобінців. Тому багато людей з оточення Директорії бачили порятунок у встановленні військової диктатури. Гідною для цього кандидатурою, на думку багатьох, був генерал Наполеон Бонапарт.

  18 брюмера (9 листопада 1799 р.) Наполеон Бонапарт здійснив військовий переворот. Виконавча влада була передана Наполеону та ще двом консулам, які створили консулат. Проте фактично влада належала Наполеону Бонапарту, і в країні була встановлена військова диктатура.

  Переворот 18 брюмера вважають подією, яка завершила Велику французьку революцію.

  ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

  1. Розкрийте причини Великої французької революції. 2. Охарактеризуйте основні рішення Установчих зборів у 1789—1791 рр. Чи можна назвати дії Установчих зборів вдалими? Обґрунтуйте свою відповідь. 3. Охарактеризуйте причини та опишіть хід повалення королівської влади у Франції. 4. Назвіть найважливіші заходи Національного конвенту в 1792 р. 5. Як виникло гасло «Мир хатам — війна палацам»? У чому полягає його суть? 6. Проаналізуйте підсумки якобінської диктатури. Виділіть позитивні й негативні наслідки диктатури. Чи була необхідна якобінська диктатура? Обґрунтуйте свою відповідь. 7. Порівняйте причини й наслідки війн, які вела Франція в 1792—1794 рр., та італійського походу французької армії 1796—1797 рр. 8. Визначте за картою на мал. 2 (с. 11), які провінції Франції чинили опір якобінській диктатурі.

  ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

  В інструкції Національного конвенту про введення нового літочислення

  Про республіканську еру

  Загальноприйняте літочислення, яким Франція користувалася дотепер, зародилося посеред заворушень. Однак протягом XVIII ст. це літочислення існувало лише для фіксування в часі наростання фанатизму, поневолення народів, скандального торжества гордині, вад, глупоти, а також переслідувань і жаху, яких доброчесність, таланти й філософія самі зазнавали під владою жорстоких деспотів або ж допускали, щоб від їх імені заподіювали їх іншим.

  Чи побачать наші нащадки на одних і тих самих скрижалях, написаних то рабською й підступною рукою, то рукою вірною і вільною, хвалебний опис злочинів королів і відразу, яку вони викликають зараз, шахрайство й брехню, що довго підносилися деякими лицемірами, і ганьбу, що заплямувала нарешті мерзенних і підступних довірених осіб продажності й лукавства палаців? Ні! Загальноприйнята ера була ерою жорстокості, брехні, зрадництва й рабства. Ця ера закінчилася разом із королівською владою, джерелом усіх наших лих.

  Як депутати Конвенту обґрунтовували введення нової ери літочислення? Чи згодні ви з аргументами, що наведені в документі?