Скільки мешканців міста Фрязіно

0 Comments

Чернівчан стало більше: підрахували, скільки мешканців проживає у місті

У Чернівцях чисельність наявного населення упродовж року збільшилась на 124 особи.

Про це повідомляє Головне управління статистики в Чернівецькій області, пише molbuk.ua

” На 1 листопада п.р. чисельність наявного населення м.Чернівців, за оцінкою, становила 266,7 тис. осіб та упродовж січня–жовтня п.р. збільшилась на 124 особи. Природне скорочення населення становило 381 особу, міграційний приріст – 505 осіб ” , – йдеться у повідомленні.

Кількість живонароджених порівняно з січнем–жовтнем 2018р. зменшилась на 95 осіб і становила 1802 особи.

Померло 2183 мешканці міста (на 91 особу більше, ніж у січні–жовтні 2018р.).

Міським відділом РАЦСу зареєстровано 2120 шлюбів, що на 2,3% менше, ніж у січні–жовтні 2018 р.

Читайте найоперативніші новини ” МБ ” у Facebook і Telegram

«А що росіяни, не розстріляють же нас?» Як живуть цивільні в Часовому Яру, що думають про руйнування та війну — репортаж NV

З 13 тисяч мешканців, які проживали в Часовому Яру до повномасштабного вторгнення, сьогодні залишилося лише кілька сотень. Вони намагаються виживати в дуже складних умовах, за постійних обстрілів. Місто без опалення, води, каналізації та світла вже другу зиму. Звідси лише 15 км до центру Бахмута, а до позицій російських окупантів — ще ближче.

Кореспондент NV Сергій Окунєв поїхав до прифронтового міста, поспілкувався з його мешканцями та дізнався, чому Часів Яр називають « символом втоми від війни».

«Тут, здається, до київських ставляться гірше, ніж до руських»

« Ось це була школа, бачите? Отам, де велика купа цегли, праворуч — то Будинок культури буде». Без підказок місцевого мешканця складно розібрати, що саме було колись на місці зруйнованих будинків в центрі Часового Яру. Роман Борисович показує дорогу нашому кореспонденту, не відволікаючись від розпилювання дерева. Він пояснює: якщо не встигне розпиляти великі гілки, які впали на дорогу після чергового обстрілу центру міста, то їх на дрова заберуть інші мешканці.

В день, коли кореспондент NV відвідав Часів Яр, температура в місті опустилася до -20 градусів. Зранку почалася справжня завірюха, але військові були раді поганій погоді. Так менше ймовірність, що ворог може побачити журналіста чи місцевих з дрона та завдати удару.

Попри постійну небезпеку та зимну погоду, в центрі Часового Яру чимало перехожих. Люди тягнуть до дому дрова, воду, а хтось поспішає до Пункту незламності, щоб зігрітися. Опалення в місті немає вже другу зиму, і мало не головний символ центру міста — пеньки від дерев, які були зрубані місцевими.

Роман Борисович, який провів коротку усну екскурсію руїнами, радіє, що живе в приватному будинку. Хоча дах вже кілька разів був побитий внаслідок обстрілів, він принаймні має пічку, яка зігріває та дає можливість готувати їжу. Мешканці багатоповерхівок ще торік почали встановлювати буржуйки, в тому числі саморобні, виводячи труби в вікна. На стінах багатьох будинків є характерні сліди від кіптяви.

Місцевий мешканець Роман пиляє гілки собі на дрова / Фото: Сергій Окунєв / NV

« Живу один. Їхати? А куди? Пенсія — 4 тисячі гривень. Хто мене чекає і де? Є брат двоюрідний в Харкові, але там у нього родина, їм самим не просто. Не чекають там мене так, що приїжджай та живи», — пояснює Роман Борисович свій вибір залишитися в місті.

Мешканці Часового Яру загалом дуже неохоче розмовляють з пресою. В місті працює Пункт незламності, в якому вдень збирається чимало людей. Волонтери заборонили знімати пункт як зовні, так і всередині. Вони впевнені, що росіяни обстрілюють цивільну інфраструктуру, яку відвідали репортери. Проте після спілкування з відвідувачами Пункту незламності мимоволі постає питання, кого саме місцеві вважають винними в руйнуванні міста.

«Не треба про нас нічого розказувати. Усі, кому треба, і так все знають. Що там, в Києві, не знають про нас, думаєте? Все знають, і їм пофігу», — коментує жінка. Її підтримує інша землячка.

Що саме має зробити влада, жінки пояснити не можуть. За їхніми словами, Київ має «припинити війну».

Питання про необхідність евакуюватися викликає роздратування буквально у кожного, з ким вдалося поспілкуватися. Серед найбільш поширених відповідей — відсутність грошей та нерозуміння майбутнього.

Йдучи з Пункту незламності, одна з місцевих мешканок, що кілька разів висловлювала негативні коментарі на адресу « київської влади», побажала журналісту, щоб його родичам довелося тікати зі столиці так, як це доводилося робити мешканцям Часового Яру.

Молодий чоловік, який живе неподалік і став свідком спілкування, коротко каже журналісту, що тут, «здається, до київських ставляться гірше, ніж до руських». Він водночас подібних настроїв не підтримує та не розуміє.

«Часів Яр — це символ втоми»

Бійці ЗСУ, які захищають Часів Яр та беруть участь в боях навколо Бахмута, визнають, що місцеві мешканці дуже виснажені. Один з бійців каже, що це місто є «символом втоми від війни».

«Наші люди, мабуть, вміють зібратися, згуртуватися, взятися за якусь справу. Але це на короткотривалій дистанції. Я знаю, що рік тому, коли тут ще місто було не таке розбите, коли людей було більше, то все було нормально. І волонтери місцеві були, і людей евакуювали з Бахмута сюди, приймали. Але коли ти під таким тиском, в такому жаху, особливо цивільний, скільки часу вже — два роки, то настрій змінюється. З’являється зневіра і втома. Я це тут дуже сильно відчуваю. Щось подібне було в Бахмуті. В перші місяці була бійка, ніби навіть азарт такий, „ми місто не здамо, будемо боротися“. Це і цивільних стосувалося теж. Але потім ставало все складніше та складніше», — розповідає боєць, який попрохав про анонімність.

Українські бійці позують на тлі графіті з зображенням головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, Часів Яр, січень 2024 року / Фото: Сергій Окунєв / NV

Теорію про обстріли міста через роботу журналістів військовий також ставить під сумнів: «Одна справа, коли хтось щось зняв в Києві чи в Харкові, якийсь цех, умовно, і завтра туди прилетіло. Але тут по центру прилітає кожен день. Може 10 разів за день. Може і більше, коли як. І казати, що, ось, кілька днів тому були журналісти, а зараз по нас стріляють… А до журналістів не стріляли? А за тиждень до них? А за місяць?»

Незважаючи на важку емоційну обстановку в місті, військові підкреслюють, що в Часовому Яру залишається чимало людей, які повністю підтримують Україну та ЗСУ.

«Ось там, недалеко, живе жіночка. Годує нас, приносить іноді різне, смачне. Ми їй якось кажемо: давайте ми вас евакуюємо? А вона відмовляється. „Поки ви тут, і я маю бути з вами“, — каже. Кілька днів тому був прильот недалеко від неї, вбило кілька тварин, худобу. Ну, ми їй теж допомогли після обстрілу. Так і тримаємося. Це не одна людина. Так іноді навіть їдемо містом на техніці, бачимо, в якомусь напівзруйнованому будинку чоловік дивиться в вікно і махає рукою нам. Ніби дрібниця, але теж підтримка», — продовжує розповідь військовослужбовець.

«Я поза політикою. Мені що Україна, що Росія, аби ж тільки мир»

До другої половини дня в місті стихла завірюха. І майже одразу поновилися обстріли, стало чутно звуки артилерійських боїв.

Василь Воронець живе в кількох десятках метрах від Пункту незламності. Він розповідає кореспонденту NV, що ходить туди, бо в квартирі температура опускається до -12 градусів. За його словами, воду для місцевих привозить пожежна машина. Проте вода швидко замерзає у квартирах, і лід доводиться топити на вогнищах чи в тому ж Пункті незламності.

« Вікон тут нема ніде. Гляньте навколо, ніде нема вікон. Хтось щось забиває, заклеює плівкою. Але її ще треба знайти. Та і сьогодні щось там заб’єш чи засклиш, а завтра знов кудись щось прилетить, і все це по твоїй хаті розборсане, як і не було», — коментує чоловік.

Василь згадує, що до повномасштабної війни в Часів Яр приїжджали з усієї Донеччини, в тому числі на заробітки. Втім, чоловік не може відповісти ані на питання про винних у війні, ані про те, кого підтримує — Росію чи Україну.

«Я поза політикою. Просто мені вже скільки років, мені ця політика вже нецікава. Нам треба тільки мир, а чи то Росія, чи то Україна… А що руські? І там брешуть, і там брешуть, нікому вірити не можна! Я думаю, вони ( російські війська — ред.) нас не розстріляють же? Не повісять?» — каже Василь.

Він визнає, що чув про звірства росіян в Бучі, Херсоні та інших населених пунктах, що були під окупацією, але подробиць не знає, мовляв, довгий час не працює телевізор.

На запитання, чи погодився б він на окупацію міста росіянами взамін на припинення обстрілів, чоловік вагається з відповіддю.

Через відсутність скла або плівки температура у квартирах будинків у Часовому Яру приблизно така сама, як надворі / Фото: Сергій Окунєв / NV

«Не треба казати, що всі тут такі. Знаєте, скільки місцевих пішли в ЗСУ?»

Олена прибирає скло та фрагменти балкону біля власної квартири. Почувши від нашого кореспондента переказ розмов з її земляками, вона обурюється, але закликає не робити швидких висновків.

« Може, скажу грубо, але це така зворотна сегрегація. Усі молоді, усі у кого були гроші, якась освіта, ті, хто кудись їздив, щось бачив — виїхали. Залишився хто? Ну, ви розумієте. Певний вік, певні переконання, певний соціальний статус. Але тут так було не завжди. І ось ви зараз, може, думаєте, що всі тут такі. Але ні! Знаєте, скільки місцевих пішли в ЗСУ? І в 2014 році, і в лютому 2022-го також? Не певна, чи були черги, але я особисто знаю цих хлопців. Дехто з них загинув за Україну, за український Донбас», — розповідає жінка.

Офіційні звіти ОВА показували, що станом на літо 2023 року в Часовому Яру залишалося менш ніж тисяча місцевих. З настанням зими та посиленням наступальних спроб росіян це число могло значно зменшитися.

11 січня 2024 року командувач Сухопутних військ Олександр Сирський заявив, що росіяни намагаються створити умови для масштабного наступу на Часів Яр, і цей напрямок є одним з пріоритетних для ворога.

В частині фото у репортажі використано ретуш. До частини фото внесені незначні зміни — з метою захисту чутливих даних.