Марія Колесникова: “Танцювати краще, ніж страждати”

Бабарика відправили до СІЗО, а Марія об’єдналася з кандидаткою в президенти Світланою Тихановською і Веронікою Цепкало (керівником виборчого штабу і дружиною іншого кандидата Валерія Цепкала), щоб продовжити боротьбу на виборах.

За пів року Колесникову – одну з лідерів акцій проти результатів президентських виборів – заарештували й звинуватили у закликах до дій, що шкодять національній безпеці Білорусі.

У вересні цього року в Мінську суд за зачиненими дверима ухвалив вирок Марії Колесниковій та її соратнику Максиму Знаку – 11 і 10 років в’язниці відповідно.

Кореспондентці ВВС Сарі Рейнсфорд вдалося зв’язатися з Марією Колесниковою і розпитати її про життя у в’язниці, про ситуацію в країні та про те, якою б вона хотіла бачити Білорусь.

ВВС: Як з вами поводилися з моменту вашого арешту? Як вам вдається справлятися психологічно? Як взагалі влаштоване ваше життя у в’язниці – камера, розпорядок дня?

Марія Колесникова: Прокидаюся завжди о 6:00 ранку дуже легко і бадьоро. У минулому житті це неможливо було уявити.

О 6:30 у в’язниці починається сніданок у вигляді каші, соку, хліба і чаю. Але я ніколи не їм так рано і нічого із запропонованого не беру. “Приймаю душ”, гріючи воду в тазу.

Складно повірити, але у центрі Мінська людей утримують в камерах з холодною водою, а душ приймають у загальній душовій (на чотири людини без переділок) один раз на тиждень по 20 хвилин.

Білизну перемо у тазах, нагріваючи воду кип’ятильником. Сохне вона вночі на батареї або на нарах.

О 8:00 ранку – перевірка, після чого 2-3 години я вчу мови або читаю німецькою чи англійською мовою. Це найпродуктивніший час.

Близько 9:00 виходжу на прогулянку. Внутрішній двір – 3 метри на 3 метри. Але навіть там я примудряюся бігати 40-50 хвилин і ще 30 хвилин роблю вправи.

Снідаю після прогулянки: бутерброди або, рідко, каша з сухофруктами і обов’язково – міцна кава. Прибираю в камері, і в цьому є певне задоволення: робити чистішим, затишнішим, кращим те місце, де перебуваєш.

Якщо немає зустрічі з адвокатами чи допитів, то читаю і пишу наступні 2-3 години. Книги видають за заявою, де необхідно вказати автора і назву. За кілька днів бібліотекар приносить все, що знайшла.

У Жодино книг для мене радше не було, ніж були. Адміністрація пояснювала це острахом, що вони можуть містити якусь інформацію, як у Леніна, “написану молоком” (невидимим чорнилом).

Це і є справжня причина вилучення і тритижневої перевірки книг Харарі, Гокінга. “Молока не знайшли” – повернули.

У СІЗО з книжками інша ситуація. Є багато з того, що я прошу, навіть підручники і книги німецькою та англійською мовами. В Жодино цього не було.

За весь час я побувала у п’яти камерах з різним “складом” подруг-співкамерниць. Нинішня камера дуже маленька: 2,5 на 3,5 м, де двоє нар на четверо людей, туалет, умивальник, телевізор, кип’ятильник, кухоль, тази, стіл, лава. Через вікно і ґрати видно небо.

У Білорусі заборонене куріння в громадських місцях і навіть на зупинках, але в’язниця – не місце для законів. Тут курять майже всі й всюди: у камерах, коридорах, кабінетах. У моєму випадку – це не лише шкода здоров’ю й загроза життю, але й шкода, що не дозволить мені залишитись в професії музиканта-флейтиста.

О 13:00-14:00 обід. У мене він також свій: суп чи овочі з м’ясом. Пізніше кава та солодощі, якими мене балують друзі в передачах.

Наступні 3 години читаю, працюю у справі (мається на увазі у кримінальній справі Марії. – Ред.), пишу тексти та листи.

Вечеря у в’язниці о 18:00, але я вечеряю о 17:00. Овочі, чай і халва.

З 18:00 пишу листи щодня. На місяць виходить близько 200. Дивлюся новини, які й не новини зовсім, а “п’ятихвилинки ненависті”, як у Джорджа Орвелла. Дуже “корисно”, але шкода людей, які це створюють і у це вірять. О 20:00 – перевірка, потім забирають листи і заяви.

О 21:00 вечірній “душ” з кип’ятильником, книга. З 22:00 до 6:00 здоровий міцний сон. Так багато я не спала багато років, особливо останні місяці перед 7 вересня 2020 року (день, коли Марію Колесникову викрали, а потім заарештували. – Ред.).

ВВС: Що ви думаєте про висунуте проти вас надзвичайно серйозне кримінальне обвинувачення?

М.К.: Режим перекладає на нас те, у чому винен сам. Тому що справжню змову з метою захоплення влади вчинив саме режим Лукашенка.

Якщо ви запитаєте, чи в захваті я від того, що отримала 11 років, то ні, складно знайти людину, якій би сподобалась така перспектива. Але коли я згадую, за що насправді влада та її кишенькові суди дали нам з Максимом такі терміни, то дихати стає легко, а жити веселіше.

Це абсурдне обвинувачення проти нас висунули тому, що ми були доволі сміливими й чесними з собою та білорусами, за те, що хотіли позитивних змін у країні й робили ці зміни. Не здивована, що режим вважає це злочином.

ВВС: Чи шкодуєте ви про що-небудь? Чи вчинили б інакше, якби змогли наново прожити минулий рік? Можливо, краще було поїхати у тій самій машині, як ваші колеги?

Автор фото, Getty Images

Марія Колесникова і Максим Знак

М.К.: Не можна сказати, що, коли я рвала свій паспорт, я не розуміла масштабу наслідків для себе. 7 вересня 2020 року я знала: якщо мене не вб’ють, то точно посадять. Адже люди, які підкорилися системі, не залишили у цьому сумнівів.

Весь рік вони намагалися зробити все, щоб я пошкодувала. Рік у задушливих і холодних камерах, без повітря, без світла, без людей . Рік без нічого, але я не шкодую і зараз вчинила б так само. Я тут і зараз проходжу складний шлях разом зі своїм народом.

Ми разом з білорусами ходили вулицями влітку, обіймалися, хвилювалися, сподівалися. Ми разом починали цей шлях, і зараз ми разом. Тож я не шкодую.

Я шкодую, що білорусам страшно, що ми усі невільні, і жалію тих, хто скоює жахливі вчинки проти людей, проти своєї природи, проти самого життя.

ВВС: Що б ви хотіли змінити в Білорусі? І чи є шанс, що це станеться?

М.К.: Хочу, щоб перемогла справедливість, працювали закони і дотримання права. Я хочу, щоб білоруси вірили в себе і в одне одного. Я хочу, щоб білоруси не боялися думати, говорити, критикувати, гуляти і любити.

Я хочу, щоб ми жили у вільній, багатій і безпечній країні, де влада служить народу, а не навпаки. Це дуже прості, але необхідні речі, і нам належить ще пройти складний шлях, щоб їх здобути.

ВВС: Судовий процес був закритим, і ми не можемо спілкуватися з вами напряму. Що б ви найбільше хотіли сказати країні й решті світу?

М.К.: В’язниця – це огидне місце, але тут я особливо почуваюся вільною і щасливою людиною.

Знаю, як багато людей мене люблять і думають про мене – це додає мені неймовірних сил йти далі. І я точно знаю, що добро переможе.

Я хочу, щоби білоруси вірили в себе і любили себе та одне одного. Ні, ви не стали гіршими від того, що більше не виходите на проспекти з нашим прапором. Ні, ви не стали слабшими через те, що боїтеся за своє життя і свободу. Вам немає в чому звинувачувати себе й одне одного, немає в чому дорікати. Ви не програли, ви не змирилися, ви такі ж неймовірні. Так, друзі, ви – неймовірні.

І гадаю, що Білорусь ще має шанс подолати кризу всередині країни власними силами, але влада для цього має поводитись інакше.

ВВС: Вирок виявився суворим. Ви були до цього готові? Чи стане сил здолати це?

М.К.: Чи була я до цього готова? Відверто кажучи, трохи не очікувала. Думала, дадуть 12 років.

А якщо серйозно, то останній рік не залишив білорусам жодних ілюзій. Довіра до усіх державних інституцій зруйнована. Усі чудово розуміють, що немає незалежних судів і незалежних суддів. Що це більше не посади, це обслуга режиму. Що кадри підібрані так, що рука не здригнеться. А коли виникає сумнів, то кадри відразу змінюють і перетасовують.

Уявляєте, якби раптом, попри те, що їй наказали зробити, суддя б встала й оголосила виправдувальний вирок. Людина б увійшла в історію як герой! Про неї б говорили й писали не менше, ніж про нас. Так, найімовірніше, її відразу заарештували б, але в цьому і суть нинішнього білоруського часу – ти або людина, або відправляй невинного (і ти знаєш про це) на 10 років до колонії, а потім якось живи з цим, заспокоюючись на дачі, на яку обміняв своє сумління.

ВВС:Чому, на вашу думку, проти вас порушили таку серйозну кримінальну справу?

М.К.: Тому що мої принципи і мої цінності, як принципи і цінності Віктора Бабарика та штабу Бабарика, не вписуються у картину світу режиму Лукашенка.

Ми переконані, що права людини, свободи і закон мають бути на першому місці. Що влада повинна змінюватися і обирати її повинен народ. Що суди повинні бути чесними і незалежними, а не підкорятися владі. Що незалежні журналісти повинні писати, а не сидіти у в’язниці. Що заможно мають жити білоруси, а не група людей, що окупувала владу і територію країни.

Але це все суперечить системі, яку побудував режим. Крім того, ми надто подобаємося білорусам.

ВВС: Як вам вдалося пристосуватися до життя після арешту – і фізично, і подумки?

М.К.: До нового життя адаптувалася миттєво і безболісно. Новий досвід, нові люди, нові відкриття.

До того ж я музикант, а у класичних музикантів за роки репетиції виробляється практично армійська стійкість і дисципліна.

ВВС:Ви танцювали в суді у перший день процесу. Чому?

М.К.: Тому що танцювати краще, ніж страждати! Це мої вітання усім рідним, близьким і всьому світу.

Можна замурувати у в’язницю, заховати від людей, дати 11 років . Але все це, як і їхній страх, ненависть і кайдани, розіб’ється об наші пісні, сміх, танці та любов.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Марія Колесникова: хто така і що відомо про її зникнення

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Члена Координаційної ради Білорусі, опозиціонерку Марію Колесникову викрали в центрі Мінська вранці в понеділок, 7 вересня.

Про викрадення Колесникової повідомило TUT.BY, посилаючись на свідчення очевидиці Анастасії. За словами жінки, вранці біля Національного художнього музею невідомі люди посадили Колесникову в мікроавтобус з написом “Зв’язок” і відвезли в невідомому напрямку.

Однак в міліції спростували свою причетність. Майже через добу, вранці 8 вересня, з’явилася інформація, що Колесникова намагалася виїхати до України.

Члени Координаційної ради опозиції в Білорусі Антон Родненков і Іван Кравцов втекли до України в ніч на 8 вересня. Державна прикордонна служба України підтвердила їх прибуття на територію нашої країни.

При цьому білоруські ЗМІ повідомили про затримання Колесникової на кордоні.

Життя і творчість

Марія Колесникова народилася 24 квітня 1989 року в Мінську. За освітою вона музикант – закінчила Білоруську державну академію музики за фахом флейтист і диригент.

З 17 років Колесникова викладала гру на флейті в одній з мінських гімназій. Грала на цьому інструменті в оперному театрі, Національному академічному концертному оркестрі Республіки Білорусь під керуванням М. Я. Фінберга, а також в Президентському оркестрі Республіки Білорусь.

У 2007 році вона поїхала на навчання до Німеччини, де закінчила Вищу школу музики в німецькому Штутгарті, причому відразу два факультети – старовинної та сучасної музики. Там вона освоїла гру на бароковій флейті.

З 2010 року Колесникова вела активну концертну діяльність як виконавець, постійно переміщаючись між Німеччиною та Білоруссю. Крім того, вона брала участь в організації міжнародних культурних проєктів.

Серед них – цикл лекцій під назвою “Уроки музики для дорослих” і творче об’єднання Artemp, яке провело багато різних заходів в області сучасного мистецтва.

Крім того, з 2019 року Колесникова є арт-директоркою білоруського культурного хаба ОК16.

Політична діяльність

У 2020 році Колесникова очолила штаб Віктора Бабарика, який висувався на пост президента Республіки Білорусь на виборах 9 серпня 2020 року. У червні 2020 року Бабарика затримали, зараз він вважається політв’язнем.

В інтерв’ю TUT.by Колесникова заявила, що для неї найвищою цінністю є життя людини і почуття власної гідності.

“Це як раз те, що в Білорусі не є цінністю. Як людина, яка займається мистецтвом і культурою, я розумію, що через сучасне мистецтво можна рефлексувати над проблемами нашого суспільства, в тому числі гендерними питаннями, питаннями рівності і нерівності, свободи або несвободи”, – сказала Колесникова.

За її словами, саме ці спільні цінності і об’єднали її з колишнім банкіром Віктором Бабариком, виборчий штаб якого вона очолила.

Після того, як ще двох потенційних конкурентів президента Лукашенка – Валерія Цепкала і Сергія Тіхановскго – ЦВК не допустив до виборів, Колесникова об’єдналася з керівником штабу Цепкала Валерією Цепкало і Світланою Тихановською. Три жінки очолили кампанію в підтримку Тихановської перед виборами.

Увечері 8 серпня Колесникову затримала міліція на виході зі штабу, але через півгодини її відпустили, пояснивши, що нібито переплутали з іншою людиною.

Колесникова брала активну участь в численних мітингах і акціях протесту в Білорусі.

Вона зверталася до працівників заводів, чиновників, дипломатів, співробітників правоохоронних органів і засобів масової інформації, закликаючи їх підтримати акції протесту.

18 серпня Колесникова увійшла до основного складу Координаційної ради білоруської опозиції, а 19 серпня була обрана в її президію.

31 серпня Колесникова оголосила про створення спільно з Віктором Бабариком політичної партії “Разом”.

В ефірі програми “Свобода слова Савіка Шустера” Колесникова звинуватила Лукашенка в тому, що він створив загрозу національній безпеці, коли звернувся за допомогою до російського президента Володимира Путіна. За її словами, такі дії підпадають під статтю 361 КК Білорусі.

Також вона пояснила, що Лукашенко з’являється з автоматом, тому що боїться учасників акцій протесту.

Як повідомляв OBOZREVATEL, в понеділок, 7 вересня, в центрі Мінська (Білорусь) нібито викрали члена Координаційної ради Марію Колесникову.

Члени Координаційної ради в Білорусі Антон Родненков і Іван Кравцов втекли в Україну в ніч на 8 вересня. При цьому їхню колегу Марію Колесникову було затримано на кордоні.