Про різницю між сполучниками “І”, “Й”, “ТА”

Вітаю вас! Дякую за добрі побажання з нагоди Нового року та Різдва Христового!
Я так само зичу всім щастя, здоров’я в Новому році та веселих Різдвяних свят.
Радіослухач Олександр запитує, чи є українські фонетичні таблиці для Міжнародного фонетичного алфавіту.
Наприкінці 2010 року у видавництві “Нова книга”, місто Вінниця, вийшов великий двотомний Англійсько-українсько-англійський словник Ольги Кочерги та Євгена Мейнаровича. У першому томі цього словника є Транскрипційна система словника, а також посилання на Транскрипційну систему для англійсько-українських словників Василя Старка, опубліковану в Лексикографічному бюлетені, випуск 11, Київ, 2005 рік, сторінки 14-17.
Радіослухач Олег запитує, чи правильні конструкції типу “зроби собі”, “з’їж собі”. Чи потрібно тут використовувати приставку “собі”?
Передусім хочу зауважити, що у таких словосполуках “собі” не приставка, як думає радіослухач, а частка, вживана при присудках, яка показує, що дія відбувається незалежно ні від кого, ні від чого. Наприклад: “(Закохані) стануть собі, обіймуться – співа соловейко; послухають, розійдуться, – обоє раденькі” (Тарас Шевченко). Уживана ця словосполука також у висловах “знай собі” – “незважаючи ні на що”: “На холоді сердечна мати Під тином знай собі сидить” (Тарас Шевченко).
“Нічого собі” – “добре, непогано”: “Нічого собі хазяїн Микола вдався” (Борис Грінченко).
Олена запитує, чому деякі мовці кажуть “усих” замість “усіх”.
“Усих” – це діалектний варіант.
Літературна форма родового і знахідного відмінка множини іменника “увесь” – “усіх”.
Радіослухачка Марічка просить пояснити відмінність між сполучниками “і”, “й”, “та”.
Ці сполучники мають спільну функцію – єднальну, приєднувальну. Вони приєднують слова і речення. Наприклад: “Орися крутнулася і побігла по ріллі” (Григорій Тютюнник). “Василь не лінувався, хазяйнував, і Ганна не любила празникувати в будень” (Іван Нечуй-Левицький). У цій функції сполучник “і” має фонетичний варіант “й” після голосного: “Тристан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум” (Леся Українка). “А ворон спускається все нижче та нижче” (Михайло Коцюбинський). “Сичі в гаю перекликались та ясен раз у раз скрипів” (Тарас Шевченко). “Театр опери та балету”, “Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології”. Відмінність між сполучниками полягає в тому, що “та” не може бути повторюваним при перелікові: “Місяць пливе оглядать і небо, і зорі, і землю, і море” (Тарас Шевченко). “Та” на відміну від “і” виконує ще й протиставну функцію. “Світить місяць у віконце, та в очах темніє” (Петро Гулак-Артемовський); “Хоч ізійшлися і раненько, та пан Еней наш опізнивсь” (Іван Котляревський).

КоментаріЗалиште допис

• 1. Час допису 13:37 Дата допису 19 January 2011, Олександр Написав: Слава Ісусу Христу! Пане Олександре Пономарів, красно дякую за Ваші змістовні відповіді. Дозвольте задати ще одне питання. Про запис іншомовних слів із українськими м’якими шиплячими Ш, Ч, ДЖ. Чи можна писати українською мовою іноземні власні, географічні та загальні назви, використовуючи такі буквосполучення як:
  ШІ-ШЯ-ШЮ-ШЬО
  ЧІ-ЧЯ-ЧЮ-ЧЬО
  ДЖІ-ДЖЯ-ДЖЮ-ДЖЬО Український правопис (параграф 90) ніби забороняє такі транскрибування. Але в українській японознавчій та китаєзнавчій літературі я неодноразово бачив їх, як наприкінці слів, так і перед приголосними: наприклад Мейджі, Фуджісан, Шідзуока, Жіньань, Джьошін, тощо. Подібний запис – помилка чи ні? Можна писати так чи ні? Уклінно прошу розтлумачити, що до чого. Дякую!
• 2. Час допису 14:07 Дата допису 19 January 2011, Роман Написав: Пане професоре, перш за все дякую за Ваш блог, який читаю регулярно.
  Запитання щодо еквівалентності сполучників: мені здається, що в таких реченнях, як Ваші перші 2 приклади,сполучник “і” не можна замінити сполучником “та”:
  “Орися крутнулася ТА побігла по ріллі”
  “Василь не лінувався, хазяйнував, ТА Ганна не любила празникувати в будень” Мені звучить дико. Чи я помиляюся? А якщо не помиляюся, то як це обгрунтувати? Дякую.
• 3. Час допису 18:48 Дата допису 21 January 2011, Борис Запоріжжя Написав: Шановний Олександре Даниловичу!
  Дякую за Ваші цікаві розповіді про мову! Часто Ви мені нагадуєте бувалих січовиків, які ,з часом, сідали на хуторах, “ростили бджолу і кохалися в бджолах”. Так само щиро і з насолодою Ви кохаєтеся в словах. Дай Бог!
  Звертаюся до Вас із проханням пояснити правила вживання “із” і “зі” перед шиплячими приголосними звуками. Мелодійність вимови передбачає чергування голосних і приголосних звуків. Гарно звучить “зі” перед подвійним приголосним: “зі стріхи”, “зі знаком плюс”, “зі щавелю”.
  Але приємно чути і вимовляти “зі” навіть перед одним шиплячим: “зняв разом зі шаром (чогось)”, “Зі серцем, сповненим добротою”, “зі шумом увірвався (кудись)”, “зі соромом зізнався” і подібні.
  Нещодавно в SMS дуже хотілося написати: “Вітаю зі Сином!” (новонароджений), бо від варіанту: “з Сином” аж заікатися почав.
  Якщо існують певні правила чи рекомендації – з увагою вислухаю, щоб не займатися новотворенням.
  Дякую за Ваш час! -Борис-
• 4. Час допису 19:59 Дата допису 21 January 2011, Svitlana Написав: Шановний пане професоре!
  Ось випадково на сторінці Донецько-Харківського екзархату Української Греко-Католицької Церкви(www.ugcc.dn.ua)прочитала заголовок:”Владику Степана (Меньок) урочисто вітали з іменинами”. На мою думку, це – помилка. Чи потрібно відміняти прізвище Меньок і чи не правильніше було б написати: “Владику Степана (Менька) урочисто вітали з іменинами”?
  Скажіть, будь-ласка, як правильно?!
  Спасибі Вам,
  Світлана.
• 5. Час допису 09:08 Дата допису 23 January 2011, Галина Написав: Добрий день, чи відмінюється прізвище Діка, якщо власником даного прізвища є жінка? Дякую.
• 6. Час допису 17:41 Дата допису 23 January 2011, Богдан Написав: Пане професоре, дуже дякую за Ваші дописи і Вашу передачу мовне питання. Ваші поради завжди стають у пригоді. Ще хочу запитати: я чув, що у Кіровограді, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, деяких інших містах поширений степовий діалект української мови, яка його особливість і чи говорять зараз на цьому діалекті? Чи це часом не українсько-російський суржик? Дякую.
• 7. Час допису 17:44 Дата допису 23 January 2011, Богдан Написав: Пане професоре, дуже дякую за Ваші дописи і Вашу передачу мовне питання. Ваші поради завжди стають у пригоді. Ще хочу запитати: я чув, що у Кіровограді, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, деяких інших містах поширений степовий діалект української мови, яка його особливість і чи говорять зараз на цьому діалекті? Чи це часом не українсько-російський суржик? Дякую.
• 8. Час допису 21:23 Дата допису 24 January 2011, Анатолій Сахнік Написав: Пане Пономарів, дякую за вашу працю! У одному з нещодавніх випусків “Радіожурналу «Слово»” розповідали, що прийменник “та” позначає другорядність у переліку. Наприклад, у вітальню зайшов князь та його радник (та хто він такий в порівнянні з вельможою!). Але тут-ось виходить не так, і приклади настільки ж переконливі. Де ж істина? P.S.: Прізвище в мене саме з суфіксом -ік, і нічого з цим не вдію. Мабуть, пішло з якогось поліського діалекту.
• 9. Час допису 08:35 Дата допису 26 January 2011, Андрій Написав: Доброго дня!
  Пане Олександре, маю таке запитання. В колі друзів виникла дискусія щодо слова “філіжанка” (власне дискусія щодо етимології цього слова) – чи є це слово питомо українське чи запозичене з якоїсь іншої (напр. польської чи французької) мови. Буду вдячний за відповідь!
• 10. Час допису 19:44 Дата допису 31 January 2011, Максим Написав: Шановний пане професоре! Прочитавши оце повідомлення Бі-Бі-Сі: https://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/01/110128_french_gay_im.shtml , замислився. Знаю, що представники ЛҐБТ-організацій протестують проти використання слова “гомосексуаліст”, вказуючи, що суфікс “-іст” та “-ізм” вказують або на систему ідеологічних переконань, або на медичний діагноз. Оскільки потяг до представників своєї статі вже давно забрано із міжнародної класифікації хвороб і визнано однією з форм людської сексуальності, вони пропонують використовувати слова “гомосексуал” і “гомосексуальність”. Як можна оцінити таку пропозицію з точки зору науки про мову? І там само: ЛҐБТ-організації віддають перевагу (українською) слову “лесбійки” перед “лесбіянками”. Чим відрізняються ці слова? Дякую!
• 11. Час допису 08:59 Дата допису 25 February 2011, Лариса Написав: Шановний, пане професору! Як правильно підписувати документ: Вчений секретар або Учений секретар? Чи є з цього приводу якісь роз’яснення? 10 років тому я сама працювала вченим секретарем академічного інституту, а зараз на іншій роботи мені зробили зауваження, що треба підписувати “Учений секретар”. Дякую
• 12. Час допису 18:01 Дата допису 19 March 2011, Ірина Написав: Шановний Олександре Даниловичу!
  В електронному виданні “Словники України” – 3.0 прізвище Воробей відмінюється як Воробея (Р.В.), Воробею (Д.В.), а прізвище Соловей – Солов’я (Р.в.), Солов’ю(Д.в.).
  Як правильно відмінюється прізвище Воробей? Яких правил необхідно дотримуватися при відмінюванні прізвищ такого типу?
  І наостанок ще одне запитання. В українському правописі прізвище Дебідь відмінюється як Лебедю, Лебедя, у той час як в електронному виданні “Словники України” – 3.0 – Лебідю, Лебідя. Як все ж таки правильно, де істина? Буду дуже вдячна за відповідь!

Суфісти та суніти різниця. Шіїти та суніти: у чому різниця між двома ісламськими течіями? Коротка історія виникнення сунізму

Шиїзм і сунізм – дві найбільші течії в ісламі. Протягом століть вони неодноразово втягувалися у протистояння один з одним, і не лише через релігійні розбіжності.

Згідно з Всесвітньою християнською енциклопедією іслам сповідують 1,188 мільярда осіб (19,6 % населення планети); їх сунітів – 1 мільярд (16,6 %); шиїтів – 170,1 мільйона (2,8%); хариджитів – 1,6 мільйона (0,026%).

Розкол в ісламі стався невдовзі на полі смерті пророка Мухаммеда в 632 році, коли мусульманський Схід охопила хвиля віровідступництва. Араби поринули у вир смут і розбрату. Серед послідовників пророка виникла суперечка, кому має належати духовна та політична влада в Арабському халіфаті. Ключовою фігурою у поділі мусульман став двоюрідний брат і зять Мухаммеда – праведний халіф Алі ібн Абу Таліб. Після його вбивства частина віруючих вважала, що тільки нащадкам Алі належить право стати спадковими халіфами, оскільки їх пов’язують кровні пута з пророком Мухаммедом. У результаті перемогла більшість, яка виступала за виборних халіфів.

З того часу за першими закріпилася назва «шиїтів» («прихильники Алі»). Другі стали називатися «сунітами» (наступні священному переказу – «суннам»).

Це докорінно вплинуло на розподіл сил: суніти протягом століть домінували на арабському Сході, тоді як шиїти змушені були залишатися в тіні. Суніти – це перш за все історія таких могутніх держав як Омейядський і Аббасидский халіфати, і навіть Османська імперія. Шіїти – їх одвічна опозиція, яка підкоряється принципу «такія» («розсудливість» і «обачність»). Аж до кінця XX століття взаємини двох гілок ісламу обходилися без серйозних збройних зіткнень.

Протиріччя

Відмінності між сунітами та шиїтами насамперед стосуються не догматики, а релігійного права. Розбіжності позицій двох ісламських течій зачіпають норми поведінки, принципи деяких юридичних рішень, відбиваються на характері свят та ставлення до іновірців. Коран – головна книга для будь-якого віруючого мусульманина, але для сунітів не меншої важливості набувають сунни – зведення норм і правил, що ґрунтуються на прикладах з життя пророка Мухаммеда.

На думку сунітів, точне дотримання приписів сунн – кредо правовірного мусульманина.

Проте деякі течії сунітів розуміють це буквально. Так, у талібів Афганістану кожна деталь зовнішнього вигляду суворо регламентована, аж до розмірів бороди. Шиитам догматизм сунітів неприйнятний. На їхню думку, це породжує різні радикальні течії, такі як ваххабізм. У свою чергу суніти вважають єрессю традицію, згідно з якою шиїти називають своїх аятол (релігійний титул) посланцями Аллаха.

Суніти не визнають непогрішність людей, тоді як шиїти вірять, що імами непогрішні у всіх справах, принципах та вірі.

Якщо головні мусульманські свята Ураза-байрам і Курбан-байрам відзначаються всіма мусульманами згідно з тими самими традиціями, то в день Ашура існують розбіжності. Для шиїтів день Ашура це поминальні заходи, пов’язані з мученицькою смертю Хусейна, онука Мухаммеда. В даний час в деяких шиїтських громадах збереглася практика, коли під супровід жалобних піснеспівів віруючі наносять собі рани, що кровоточать, мечем або ланцюгами. Для сунітів цей день не відрізняється від будь-якої іншої жалоби. Розходяться суніти з шиїтами та в оцінці тимчасового шлюбу. Суніти вважають, що тимчасовий шлюб дозволив пророк Мухаммед під час одного зі своїх військових походів, проте незабаром його й скасував. Але проповідники шиїтів, посилаючись на один з аятів, визнають тимчасові шлюби і не обмежують їх кількість.

Кожен із двох основних ісламських напрямів усередині себе неоднорідний і має безліч течій, що помітно відрізняються один від одного. Так, суфізм, що виник у лоні сунізму, через розведення індуїстськими і християнськими традиціями правовірні мусульмани вважають спотворенням вчення Мухаммеда. А окремі практики – шанування померлих вчителів – або концепції – розчинення суфія у Богові – і взагалі визнані такими, що суперечать ісламу. Проти паломництва до могил святих виступають і ваххабіти. У 1998 році в рамках кампанії зі знищення ідолів ваххабіти зрівняли із землею могилу матері пророка Мухаммеда, чим викликали хвилю протестів у всьому ісламському світі.

Більшість мусульманських богословів називають ваххабізм радикальним крилом ісламу. Боротьба останніх за очищення ісламу від «чужих домішок» часто виходить за рамки істинного вчення і набуває відверто терористичного характеру.

Без радикальних сект не обійшовся і шиїзм. Однак на відміну від ваххабізму вони не несуть серйозної загрози суспільству. Наприклад, гурабіти вірять, що двоюрідні брати Мухаммед та Алі були зовні схожі один на одного, і тому ангел Джабріль помилково дав пророцтво Мухаммеду. А дамійти взагалі стверджують, що Алі був богом, а Мухаммед його посланцем. Найзначнішим перебігом у шиїзмі є ісмаїлізм. Його послідовники дотримуються концепції, згідно з якою Аллах вселяв свою божественну сутність у земних пророків – Адама, Ноя, Авраама, Мойсея, Ісуса та Мухаммеда. Прихід сьомого месії, на їх переконання, принесе світові загальну справедливість і благоденство.

Однією з віддалених гілок шиїзму вважають алавітів. В основі їх догматів проглядаються різні духовні традиції – доісламських релігій, гностичного християнства, грецької філософії, астральних культів. До алавітів належить сім’я чинного президента Сирії Башара Асада.

Ескалація конфлікту

Ісламська революція 1979 року в Ірані докорінно вплинула на взаємини сунітів та шиїтів. Якщо в 50-ті і 60-ті роки XX століття слідом за здобуттям арабськими країнами незалежності було взято курс на їх зближення (наприклад, шлюби між суннітами та шиїтами вважалися нормою), то тепер араби виявилися втягнутими у відкрите збройне протистояння.

Революція в Ірані сприяла зростанню релігійної та національної самосвідомості шиїтів, які помітно зміцнили свої позиції у Лівані, Іраку та Бахрейні.

Сунітською більшістю Саудівської Аравії це розцінювалося як «іранська експансія», і саудити негайно вступили в суперництво із постреволюційним Іраном. Вже давно немає халіфату за владу, над яким колись боролися суніти та шиїти, а їхні теологічні розбіжності настільки незначні, що не можуть бути причиною війни. Було очевидно, що шиїтсько-суннітське протистояння з релігійного русла остаточно перейшло у політичне. Так, ірано-іракський конфлікт розглядався з позиції «війни персів і арабів», а для США, які вторглися до Іраку в 2003 році, це було питання підтримки шиїтської меншини «пригніченої» суннітським режимом Саддама Хусейна. Мине час і вже шиїтський Іран виявиться головною загрозою для американського Держдепартаменту.

Але зростаюча популярність ідей шиїзму та вплив Ірану насамперед турбували Саудівську Аравію. Її політичні еліти, пов’язані із Заходом військовими та фінансовими нитками, не соромилися у виборі коштів на вирішення своїх проблем. Маховик розколу було запущено. Шиїтсько-суннітські суперечності обертаються масштабними терактами в Лівані, повстанням у Саудівській Аравії, громадянською війною в Сирії. Свого часу імам Хомейні зауважив: «Ворожнеча між сунітами та шиїтами – це заговір Заходу. Розбрат між нами вигідний лише ворогам ісламу. Той, хто не розуміє цього – той не суніт і не шиїть».

Іслам поділяється на дві найбільші течії — сунізм і шиїзм. На даний момент суніти становлять близько 85-87
% мусульман, а кількість шиїтів не перевищує 10%. Про те, як іслам розколовся на ці два напрями та чим вони відрізняються, розповідає АіФ.ru.

Коли і чому послідовники ісламу розкололися на сунітів та шиїтів?

Мусульмани розкололися на сунітів та шиїтів з політичних причин. У другій половині VII століття після закінчення правління халіфа Алі
в Арабському халіфаті виникли суперечки, хто займе його місце. Справа в тому, що Алі був зятем пророка Мухаммеда
, і частина мусульман вважала, що влада повинна перейти саме його нащадкам. Цю частину стали називати “шиїтами”, що в перекладі з арабської означає “влада Алі”. У той час, як інші послідовники ісламу ставили під сумнів виняткову привілейованість цього роду і пропонували більшістю мусульманської громади вибрати іншу кандидатуру з нащадків Мухаммеда, пояснюючи свою позицію витягами із сунни, другого після Корану джерела ісламського права, чому стали називатися суннітами.

Які відмінності у тлумаченні ісламу у сунітів та шиїтів?

• Суніти визнають виключно пророка Мухаммеда, а шиїти однаково шанують як Мухаммеда, так і його двоюрідного брата Алі.
• Суніти та шиїти по-різному обирають найвищу владу. У сунітів вона належить духовним особам, що обираються або призначаються, а у шиїтів представник вищої влади повинен бути виключно з роду Алі.
• Імам. Для сунітів це духовна особа, яка управляє мечеттю. Для шиїтів це духовний лідер і нащадок пророка Мухаммеда.
• Суніти вивчають весь текст сунни, а шиїти лише ту її частину, яка розповідає про Мухаммеда та членів його сім’ї.
• Шиїти вірять, що одного разу в особі «прихованого імаму» прийде месія.

Чи можуть суніти та шиїти разом здійснювати намаз та хадж?

Послідовники різних течій ісламу можуть здійснювати намаз (щоденне п’ятикратне читання молитов) разом: у деяких мечетях це активно практикується. Крім того, суніти та шиїти можуть здійснювати спільний хадж – паломництво до Мекки (священне місто мусульман на заході Саудівської Аравії).

У яких країнах великі громади шиїтів?

Найбільше послідовників шиїзму живе в Азербайджані, Бахрейні, Іраку, Ірані, Лівані та Ємені.

Алі ібн Абу Таліб – видатний політичний та громадський діяч; двоюрідний брат, зять пророка Мухаммеда; перший імам у вченні шиїтів.

Арабський халіфат – ісламська держава, що виникла в результаті мусульманських завоювань у VII-IX ст. Розташовувалося на території сучасних Сирії, Єгипту, Ірану, Іраку, півдня Закавказзя, Середньої Азії, півночі Африки та півдня Європи.

*** Пророк Мухаммед (Мухаммад, Магомед, Мохаммед) – проповідник єдинобожжя і пророк ісламу, центральна постать у релігії після Аллаха.

**** Коран – священна книга мусульман.

Протистояння між шиїтами та сунітами більшою мірою ґрунтується на «історичних та поточних політичних факторах». Проте потенціал зіткнення між течіями виникає не лише через провокації зовнішніх сил чи політичні розбіжності – продовжує обговорювати основи конфлікту між ісламськими течіями у своїй колонці оглядач газети «Заман» Алі Булач.

Є також ряд причин пов’язаних з розходженням у розумінні теології (калам), юриспруденції (фікх), Сунни та основ мусульманського права (усуль), які ніби підживлюють конфлікт. Хоча деталі розбіжностей з перелічених вище причин не обговорюються широкою громадськістю, прихильники зближення течій звертають увагу на те, що поки не буде досягнуто взаєморозуміння з питань каламу, фікха, Суннни і усуля потенціал виникнення конфлікту залишатиметься високим і загрожуватиме політичній та соціальній єдності мусульман.

Виходячи з власних спостережень та вивчення джерел, я твердо переконаний, що «честолюбство та амбіції політиків», незважаючи на їх зворотні заяви, є приводом для перетворення розбіжностей в інтерпретації та практиці релігійних питань у конфлікт. Саме політики намагаються експлуатувати богословські розбіжності задля отримання політичних дивідендів. Відмінності між ісламськими течіями сприймаються лише як «розбіжності в інтерпретації, тлумаченні та практиці», якщо обговорювати їх у рамках усуля, проте в руках політиків ці розбіжності відразу перетворюються на спірні питання з високим потенціалом створення конфліктних ситуацій. У відповідь на пропозиції зближення течій, політики починають вигадувати небувалі застереження, які у результаті, образно висловлюючись, зводяться до наступного заклику протилежного боку: «ти залиш свої переконання і політичну автономію, переходь на наш бік і повністю нам підпорядковуйся!» Такий підхід не тільки не веде до об’єднання або навіть зближення, а навпаки живить так улюблений політиками конфлікт.

Для усунення легітимної складової конфліктів між шиїтами та суннітами необхідно спокійно обговорити розбіжності в інтерпретації та практиці релігійних питань, визначити та специфікувати: а) основні пункти розбіжностей; б) точки дотику; с) пункти з вироблення спільної позиції. Щодо цього велика відповідальність лежить на фахівцях, просвітителях та богословах.

Як зазначалося вище між шиїтами і сунітами мають місце розбіжності у сфері теології та юриспруденції. Слід зазначити, що у питаннях основ віри (Єдинобожжя, пророцтво, потойбічне життя), основ ісламу і дозволеного і забороненого між нами немає розбіжностей. І те й інше протягом є ахлю кібла. В основі це показує, що між шиїтами та суннітами більше спільних позицій, ніж розбіжностей.

Теологічні розбіжності між шиїтами та суннітами виражаються у питаннях «наступності, повернення очікуваного імаму (радж’a) та прихованого стану (гайба) останнього імаму (Махді)». Правові розбіжності у принципі відрізняються від розбіжностей між чотирма правовими школами сунітів (мазхаб). Кожен мусульманин вільний у виборі мазхабу. Наприклад, існує фетва аль-Азхара і Махмуда Шалтута відповідно до джафаритського мазхабу, яка навіть була занесена до сімейного кодексу Єгипту, що за певних умов тричі вимовлена ​​формула розлучення може вважатися однією. Один із головних особистостей «Такріб аль-Мазахіб» шейх Шалтут сказав таке: «У деяких питаннях я давав фетви згідно з джафаритським мазхабу». Аятоллах Мухаммад Шихабуддін особливо після іранської революції говорив, що в практичних питаннях, де не шиїтський фікх недостатній, необхідно вдаватися до усулю ханафітів і малікітів.

Основна проблема полягає в розумінні Сунни, передачі хадисів, самих передавачів та розборі ланцюга передавачів.

На думку розбіжності між шиїтами і сунітами можна розділити на такі категорії:

1) Розбіжності, що зникли в історичному процесі

2) Поточні розбіжності

3) Розбіжності, якими з часом можна виробити спільну позицію.

Іслам поділяється на дві найбільші течії – сунізм і шиїзм. На даний момент суніти становлять близько 85-87% мусульман, а кількість шиїтів не перевищує 10%. Про те, як іслам розколовся на ці два напрями та чим вони відрізняються.

КОЛИ І ЧОМУ НАСЛІДЧІ ІСЛАМУ РОЗПОКОЛИЛИСЯ НА СУНІТІВ І ШИЇТІВ?

Мусульмани розкололися на сунітів та шиїтів з політичних причин. У другій половині VII століття після закінчення правління халіфа Алі* в Арабському халіфаті** виникли суперечки, хто займе його місце. Справа в тому, що Алі був зятем Пророка Мухаммеда***, і частина мусульман вважала, що влада має перейти саме його нащадкам. Цю частину стали називати “шиїтами”, що в перекладі з арабської означає “влада Алі”. У той час, як інші послідовники ісламу ставили під сумнів виняткову привілейованість цього роду і пропонували більшістю мусульманської громади вибрати іншу кандидатуру з нащадків Мухаммеда, пояснюючи свою позицію витягами із сунни – другого після Корану**** джерела ісламського права, чому стали називатися «суннітами». ».

ЯКІ ВІДМІННОСТІ У ТЛУМАЧЕННІ ІСЛАМУ У СУНІТІВ І ШИЇТІВ?

Суніти визнають виключно пророка Мухаммеда, а шиїти однаково шанують як Мухаммеда, так і його двоюрідного брата Алі.

Суніти та шиїти по-різному обирають найвищу владу. У сунітів вона належить духовним особам, що обираються або призначаються, а у шиїтів представник вищої влади повинен бути виключно з роду Алі.

Імам. Для сунітів це духовна особа, яка управляє мечеттю. Для шиїтів це духовний лідер і нащадок пророка Мухаммеда.

Суніти вивчають весь текст сунни, а шиїти лише ту її частину, яка розповідає про Мухаммеда та членів його сім’ї.

Шиїти вірять, що одного разу в особі «прихованого імаму» прийде месія.

Чи можуть суніти та шиїти разом здійснювати намаз та хадж?

Послідовники різних течій ісламу можуть здійснювати намаз (щоденне п’ятикратне читання молитов) разом: у деяких мечетях це активно практикується. Крім того, суніти та шиїти можуть здійснювати спільний хадж – паломництво до Мекки (священне місто мусульман на заході Саудівської Аравії).

У яких країнах великі громади шиїтів?

Найбільше послідовників шиїзму живе в Азербайджані, Бахрейні, Іраку, Ірані, Лівані та Ємені.

*Алі ібн Абу Таліб – видатний політичний та громадський діяч; двоюрідний брат, зять пророка Мухаммеда; перший імам у вченні шиїтів.

**Арабський халіфат – ісламська держава, що виникла внаслідок мусульманських завоювань у VII–IX ст. Розташовувалося на території сучасних Сирії, Єгипту, Ірану, Іраку, півдня Закавказзя, Середньої Азії, півночі Африки та півдня Європи.

***Пророк Мухаммед (Мухаммад, Магомед, Мохаммед) – проповідник єдинобожжя і пророк ісламу, центральна постать у релігії після Аллаха.

****Коран – священна книга мусульман.

РОЗСЕЛЕННЯ ШИЇТІВ І СУНІТІВ

Переважна більшість мусульман на планеті становлять суніти. Антипатії між громадами всередині ісламу є більш поширеними, ніж між самим ісламом та іншими релігійними віруваннями та їх прихильниками. У деяких країнах теологічні та культурні відмінності між сунітами та шиїтами призводять до насильства.

Журнал «Джейн», що виходить у Лондоні, пише, що шиїти становлять більшість в Азербайджані, Ірані та Бахрейні. В Іраку шиїти становлять понад половину населення. У Саудівській Аравії шиїтів вже близько 10 відсотків.

Переважання сунітів спостерігається в Афганістані, Пакистані, Кувейті та Об’єднаних Арабських Еміратах. В Індії, із загальною кількістю більш ніж одного мільярда жителів, абсолютна більшість відсотків мусульман належать до громади сунітів.

Після смерті пророка Мухаммеда в 632 році нашої ери, серед його послідовників виникла розбіжність з приводу того, хто має стати його наступником. Ті, хто схилявся до ідеї обрання наступника через згоду, отриману в Халіфаті, стали називатися сунітами.

Меншість воліла бачити наступником пророка Мухаммеда обраного по сімейному спорідненості з пророком. Вони обрали своїм імамом двоюрідного брата пророка – Алі. Ця меншість стала відома під назвою Шііт Алі, тобто групою прихильників імаму Алі.

У 680 році в Кербалі в Іраку був убитий сунітами син імама Алі – Хуссейн, і це ще більше загострило протиріччя між сунітами та шиїтами.

Розбіжності між шиїтським та сунітським Ісламом відбиваються на всіх аспектах Ісламського закону. У країнах із значним та впливовим мусульманським населенням ці відмінності впливають на державні закони, що особливо стосуються сім’ї та суспільства. Це призводить не тільки до дискусій, але в багатьох випадках веде до репресій з боку правлячих еліт.

Ісламське зведення законів, безвідносно практики сунітів чи шиїтів, базується на Корані, суннах (звичаях пророка Магомета), співвідносячи з хадітами (висловлюваннями Пророка та його прихильників), джіяс (подобами, аналогами) та поняттям «іжтіхад» (особистими розумами).

Саме від них виростає Ісламський закон (куля), який не систематизується, але піддається тлумаченню порадою компетентних особистостей (улема). Джерела тлумачення Ісламського закону (Шаріа) не встановлюють різницю між Ісламом шиїтів і сунітів. Але різницю між двома течіями виникають як наслідок інтерпретації хадитів (висловлювань Пророка та її сподвижників).

У разі шиїтів у тлумачення включені висловлювання імамів. У шиїтському Ісламі імами є не просто провідними молитвами, а й носіями надприродних знань та володарями безперечного авторитету. Це є головною причиною їхнього розбіжності із сунітами.

Відмінності інтерпретації сунітами і шиїтами ісламського закону – шаріату – стали ще разючими. Як зазначає британський журнал «Джейн», у Південній Азії та на Близькому Сході це часто приводило і продовжує призводити до насильства.

Влада кожної з основних течій ісламу в країнах цього регіону часто створювала проблеми, що впливають на ісламський закон. Наприклад, шиїти не дотримуються сунітського правила вважати розлучення таким, що відбулося з моменту проголошення його стороною чоловіка. У свою чергу, суніти не приймають практику шиїтів тимчасового подружжя.

В Індії в 2005 році шиїти відмовилися слідувати розпорядженням, що виходять від Всеіндійської мусульманської ради в питаннях заміжжя, розлучення та отримання спадщини. Шіїти заявили, що Рада, в якій більшість складали суніти, у своїх рішеннях схилялася до сунітських тлумачень питань шлюбу.

Іранська революція 1979 року викликала стривоженість можливим поширенням впливу шиїтів у Перській затоці та Пакистані.

Британський журнал «Джейн» акцентував увагу на тому, що у своїх жорстких інтерпретаціях Корану ваххабіти закликають до дій проти невіруючих та особливо шиїтів, яких вони вважають запеклими єретиками.

Саудівська Аравія енергійно підтримувала сунітську доктрину щедрими субсидіями лідерів на таких місцях, як пакистанський президент Мухаммед Зія уль-Хак, з метою протистояти впливу шиїтів шляхом розширення мережі ісламських шкіл – медресе. Саудівці прагнули того, щоб ці школи симпатизували сунітському ісламу і підтримували ваххабітське його тлумачення.

Акції мали очевидний успіх. Швидке зростання суннітського радикалізму сприяло вербуванні бойовиків для руху опору в Афганістані проти радянської окупації. Пізніше це активізував рух «Талібан» та прихильників Усами бен Ладена.

Отже, державні лідери вже стикаються з необхідністю знаходити шляхи, на яких обидві громади – і сунітська та шиїтська – зможуть нормально функціонувати та мирно співіснувати.

Конфлікти між шиїтами та суннітами трапляються досі, але в наш час вони частіше мають політичний характер. За рідкісним винятком (Іран, Азербайджан, Сирія) у країнах, населених шиїтами, вся політична та економічна влада належить сунітам. Шіїти почуваються скривдженими, їх невдоволенням користуються радикальні ісламські угруповання, Іран та західні країни, які давно освоїли науку стравлювання мусульман та підтримки радикального ісламу заради «перемоги демократії». Шіїти активно боролися за владу в Лівані, а минулого року повстали в Бахрейні, протестуючи проти узурпації сунітською меншістю політичної влади та нафтових доходів.

В Іраку після озброєної інтервенції США шиїти прийшли до влади, в країні почалася громадянська війна між ними та колишніми господарями – сунітами, а світський режим змінився мракобіссям. У Сирії протилежна ситуація – там влада належить алавітам, одному з напрямків шиїзму. Під приводом боротьби із засиллям шиїтів наприкінці 70-х років терористичне угруповання «Брати-мусульмани» розв’язало війну проти правлячого режиму, у 1982 році бунтівники захопили місто Хама. Заколот був пригнічений, загинули тисячі людей. Тепер війна відновилася – але тільки тепер, як і в Лівії, бандитів називають повстанцями, їх відкрито підтримує все “прогресивне” західне людство на чолі зі США.

У колишньому СРСР шиїти живуть переважно в Азербайджані. У України їх представляють ті ж азербайджанці, а також невелика кількість татів та лезгінів у Дагестані.

Серйозних конфліктів на пострадянському просторі наразі не спостерігається. Більшість мусульман дуже смутно уявляють собі різницю між шиїтами і суннітами, а азербайджанці, що живуть в України, через брак мечетей шиїтів нерідко відвідують суннітські.

У 2010 році стався конфлікт між головою президії Духовного управління мусульман європейської частини України, головою Ради муфтіїв України, суннітом Равілем Гайнутдіном та головою Управління мусульман Кавказу, шиїтом Аллахшукюром Пашазаде. Останнього звинуватили в тому, що він шиїт, а більшість мусульман України та СНД – суніти, отже, шиїт не повинен керувати сунітами. Рада муфтіїв України лякала сунітів «шиїтським реваншем» і звинувачувала Пашазаде в роботі проти України, підтримці чеченських бойовиків, надмірно тісних відносинах з Українською православною церквою та утиску сунітів в Азербайджані. У відповідь Управління мусульман Кавказу звинуватило Раду муфтіїв у спробі зриву Міжрелігійного саміту в Баку та розпалювання ворожнечі між сунітами та шиїтами.

Експерти вважають, що коріння конфлікту – в установчому з’їзді Консультативної ради мусульман СНД у Києві, що відбувся в 2009 році, на якому Аллахшукюр Пашазаде був обраний головою нового альянсу традиційних мусульман. Ініціатива отримала високу оцінку президента України, а Рада муфтіїв, що демонстративно бойкотувала її, опинився в програші. У розпалюванні конфлікту підозрюють і західні спецслужби.

Суніти – мусульмани, які визнають поряд із Кораном сунну. Сунна — книга, що складається зі священних писань — хадісів — про життя, чудеса і повчання Мухаммеда, складена за часів перших халіфів: Абу-Баккра, Омара та Османа.

«Перша умова приналежності до мусульманства – віра. А правильна віра пов’язана з віруванням громади сунітів. Найперший обов’язок розумних осіб, що досягли зрілості осіб чоловічої та жіночої статі, осягати знання, що повідомляються в книгах богословів-сунітів з віровчення, і вірити відповідно до цих установ. Порятунок від пекло мук пов’язаний з вірою в ці вказівки. Наступних цим шляхом називають сунітами, або людьми сунни»
(«Ехлі-Суннет»)

“Ехлі-Суннет”, “Ахлі Сунна”, “Ас Сунна” назви однієї і тієї ж книги, яку написав мусульманський правознавець і богослов Ахмад Ібн Ханбала (780 – 855)

Чим відрізняються суніти від шиїтів?

Ставлення до сунні є визначальним для приналежності до тієї чи іншої гілки ісламу. Більшість мусульман визнає її і називаються сунітами. Менша частина заперечує законність перших халіфів, під час яких були складені хадиси, і визнає справжнім спадкоємцем Мухаммеда його двоюрідного брата і зятя Алі. Вони називаються . Партія Алі у цій усобиці програла. Алі був убитий, загинули і два його сини Хасан та Хусейн. Шиїти відкидають сунну як вигадки несправедливих правителів, які зневірили віру і захопили владу в мусульманській громаді. Вони вважають, що наступниками Мухаммеда можуть бути лише його кровні нащадки – імами.

Ознаки приналежності до громади сунітів

• Дотримання шести умов віри: вірити у існування Аллаха; у те, що Йому немає рівних із подібними; вірити в Його ангелів; вірити у Його книги; вірити в Його пророків; вірити у потойбічний світ; вірити в те, що добро і зло створено Всевишнім
• Вірити в те, що Коран є Словом Божим
• Не сумніватися у вірі
• Любити всіх, хто удостоївся честі бачити за життя Пророка, його халіфів, людей Його дому
• Не рахувати обряди поклоніння частиною віри
• Не називати кяфірами (іновірцями) тих, хто поклоняється у бік Мекки, але дотримується іншої, хибної обрядності
• Творити намаз, стоячи за будь-яким імамом, чия гріховність не визнана явно
• Не повставати проти начальницьких
• Вірити в те, що пророк вчинив піднесення і духовно і тілесно

Найбільші країни, у яких сунітів більшість

• Туреччина
• Сирія
• Узбекистан
• Йорданія
• Саудівська Аравія
• Єгипет
• Алжир