У якому році утворилося місто Сіверськ

0 Comments

Залишки життя в Сіверську. Як виглядає місто, на яке наступають росіяни

Останнє за півтора місяці з моменту візиту “Української правди” змінилося до невпізнаваності.

Ще на початку червня у Сіверську можна було отримати пенсію в місцевому відділенні Укрпошти і безоплатно взяти буханку хліба в місцевому магазині. У місті було зруйновано кілька приватних будинків, школу й випалено багатоповерхівку на околиці.

Нині місто схоже на велику брилу вугілля – цілі двори з білих цегляних будинків із довоєнними табличками “Безпечний будинок” і “Двір зразкового порядку” стоять чорними від російських “прильотів”. Між ними – згорілі авто й могили місцевих мешканців.

Російська армія продовжує використовувати тактику “спаленої землі”, як в Рубіжному, Сєвєродонецьку та Лисичанську на Луганщині.

Людей, як і у Маріуполі, Бучі чи Тростянці часів окупації, закопують просто у дворах. На дерев’яних хрестах вказані дати загибелі: 7, 8, 17 липня. Цей місяць для Сіверська – надважкий.

На вцілілих дверях у під’їзди та квартири крейдою виведені написи українською та російською: “Люди”, “Живуть люди”.

Усі, кого зустріли журналісти УП під час роботи в місті, виїжджати відмовляються. Пояснють своє рішення словами: “Кому ми там треба“. Навіть ті, у кого квартир уже немає.

Місцеві, навіть із дітьми, переважно живуть у підвалах. Їсти готують на вогні біля під’їздів та бояться відходити від будинків. Поодинокі бабусі, у яких вціліла худоба і город, торгують за місцевим прилавком – навпроти повністю згоріла багатоповерхівка з частково вцілилим прапором України.

Молода картопля – 25 гривень за кілограм, молоко – 25 гривень за літр. У місті ходить тільки готівка.

Частина місцевих пошепки, а дехто й у повний голос, товкмачать: “Нас обстрілює Україна”. На противагу їм у місті також є люди, які кажуть, що святкуватимуть перемогу тільки тут, у Сіверську, і тільки зі Збройними силами України.

Попри кілька заяв бойовиків про взяття міста, Сіверськ перебуває під контролем української армії.

За неофіційними картами фронту, активні бойові дії йдуть приблизно за 10 кілометрів від міста. У Сіверську немає вуличних боїв, але обстановка дуже напружена.

Постійно чути гул як української, так і російської артилерії.

Як виглядають залишки життя в маленькому Сіверську – дивіться в репортажі “Української правди”.

Ольга Кириленко, Назарій Мазилюк, УП

Місто, що не по зубах окупантам: історія Сіверська

У липні 2022 року містечко Сіверськ стало одним з “найгарячіших” місць на Донбасі. росіяни кілька разів заявляли про захоплення міста, але лише обламали там зуби та зазнали великих втрат. Сайт 24 каналу розповідає історію славного українського міста-героя Сіверська.

Давні часи

Археологія фіксує на території сучасного міста та його околиць людські поселення ще з часів нового кам’яного віку. До війни тут велися активні розкопки, які відкрили чимало цікавого про минуле Сіверська. В різні часи тут мешкали сармати, готи, гуни, авари, авари, алани, булгари, слов’яни, хозари та половці.

Після монгольської навали ці землі стали частиною Улусу Джучі, а згодом отримали неформальну назву “Дике поле”. У 16 столітті тут зійшлися інтереси московських царів, кримських ханів, запорізьких козаків і дончаків.

Зимівники

Першість у колонізації належала запорожцям, які на берегах та долинах місцевих річок-приток Сіверського Дінця заснували свої зимівники.

Зимівник – невеличкий хутір на 2 – 3 родини, де запорожці вели власне господарство (спочатку – у вільний від військової служби час). Спершу це було тимчасові промисли – на зиму, коли не було походів і на Січі залишалася лише невеличка залога. Згодом зимівники росли й стали важливим економічним та логістичним фактором життя Запоріжжя. Фактично зимівники годували Січ та забезпечували її всім необхідним. Козаків, що оселилися в зимівниках, стали називати сиднями або гніздюками, вони проводили більшу частину часу на своїх обійстях й залучалися до походів лише у разі необхідності.

На момент ліквідації московськими царями Січі в другій половині 18 століття в українських землях було приблизно 4000 зимівників – вони були заселені українськими селянами або переселенцями з Московщини (чимало з них також були етнічними українцями – наприклад, з Курщини, Стародубщини чи Орла). Так старі козацькі зимівники перетворилися на села, з яких виросте більшість сучасних міст Донбасу.

Яма та інші

Майбутній Сіверськ починався з зимівників у Шовковому Ярі, який стане селом Чорногорівка, та Старому Млині на березі місцевої річки Яма.

Коли за наказом Катерини Другої на землях Донбасу масово переселяли православних мешканців Османської та Австрійської імперій та виникла так звана Слов’яносербія, Старий Млин став власністю сербського дворянина Райко Прерадовича, що змінив службу Габсбургам на службу іншій німецькій династії – Романовим, отримав від них генеральство, нове ім’я Радивон та нове прізвище Депрерадович, а ще купу земель в Слобідській Україні. Старий Млин на честь нового власника стали називати Радивонівка, а згодом ця назва трансформувалася у милозвучніше – Родіонівка.

З часом на березі річки Кам’янки виникає однойменне село. У 1881 році в ньому відкриють агрошколу, у ній навчався видатний український поет і письменник Володимир Сосюра (У Сіверську з 1971 року працює музей Сосюри, єдиний, що нині перебуває не на окупованій росіянами території).

Ось так згадує місця своєї юності сам Сосюра у простому за формою, проте, багатому за змістом вірші.

Хоч днів тих далеких

мені не вернуть.

і все, що у серці

наче зорі з висот.

На початку 20 століття на березі Ями виникає однойменне робітниче поселення, де жили працівники доломітового заводу та залізничники. Офіційна дата заснування містечка прив’язана саме до цієї події – 1913 року, коли почав працювати місцевий доломітовий завод, згаданий у вірші Сосюри.

Усі ці поселення згодом об’єдналися під однією назвою – Яма або Станція Яма, що вже за “совєтів” стало райцентром, а з 1961 року отримало офіційний статус міста. До речі, Сіверськ дійсно ніби лежить на дні великої ями – у низині річки, що немов оточена іншими поселеннями.

Доломіт майже 100 років (видобуток з перервами на війни тривав з 1913 по 2008 роки) годував містечко – видобуток мінералу, що активно використовується у металургії, будівництві, хімічній промисловості, був головною статтею прибутків міста.

Сучасність

Ямою Сіверськ був до 1974 року. 2 серпня 1973 було ухвалено рішення про перейменування на честь головної річки Донбасу – Сіверського Дінця. З наступного року місто отримало вже свою сучасну назву.

Тоді у місті мешкали 10 000 людей, на зламі тисячоліть населення Сіверська було майже 15 000 осіб. Перепис 2001 року вказав, що 76,7% містян вважають українську мову рідною.

У музеї Володимира Сосюри в Сіверську, 2021-й рік / Фото з фейсбуку Юлії Дейнеги

“Лихі 90-і” та не менш лихі 2000-і не оминули стороною Сіверськ. Після закриття доломітового заводу та банкрутства місцевої агрофірми (радгосп “Ямський”) місто отримало статус-вирок “депресивного”. Кількість населення почала падати, а Сіверськ став безнадійно дотаційним містом пенсіонерів.

З приходом на Донбас “русского міра” тенденція прискорилась. Але тепер люди тікали не від безробіття, а просто рятували власне життя.

У 2014 році в Сіверську мешкали 12 000 людей. З квітня по 10 липня 2014 року в Сіверську “господарювала” банда Олексій Мозгового “Привид”.

Боїв за звільнення місто від терористів у 2014 році як таких не було – ЗСУ та добробати облаштували на підступах до Сіверська свої опорні пункти та частково блокували росіян – ті, щоб уникнути оточення, змушені були тікати вночі, щоправда, прихопили з собою одну з двох пожежних машин, які були у Сіверську. Її потім з великими пригодами все ж повернули додому.

Російське вторгнення 2022 року фактично знищило Сіверськ – наразі 70% міста лежить в руїнах, а більшість містян залишили свою малу батьківщину. А ті, що досі перебувають у Сіверську, – живуть у підвалах, без води, світла та газу.

Це все брехня. Я тільки звідти — їздив розвозити хліб. Все під контролем Збройних сил України. Сіверськ — це Україна,
– начальник Сіверської міської військової адміністрації Олексій Воробйов спростував 18 липня брехливі повідомлення російських пропагандистів про загарбання Сіверська.

Ворог кілька разів рапортував про захоплення та окупації Сіверська, але він й нині залишається під контролем України.

У ворожому півкільці. Як живе Сіверська громада

Сіверська міська об’єднана територіальна громада входить у Бахмутський район Донецької області. В її складі 7 населених пунктів – м. Сіверськ і 6 сіл: Григорівка, Дронівка, Платонівка, Різниківка, Свято-Покровське та Серебрянка.

На 2018 рік в ОТГ проживало близько 13 тисяч мешканців, які працювали на цегляному заводі, в численних фермерських господарствах та на підприємствах інфраструктури. Після повномасштабного вторгнення залишилося 1100 осіб, з них – жодної дитини.

Сіверська вже майже два роки живе без світла, води, газу і зв’язку. Про те, як вирішуються найголовніші питання для населення, Укрінформ розпитав голову Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області Олексія Воробйова.

У ГРОМАДІ ЗАЛИШИЛОСЯ 10% МЕШКАНЦІВ

«Зараз у Сіверській громаді мешкає 1100 людей – це 10%, які залишилися після повномасштабного вторгнення. Невдовзі буде два роки, як громада без води, без інтернету, без світла та газу», – каже Воробйов.

Він підкреслив, що в громаді на сьогодні немає жодної дитини, всіх вивезли, а серед тих, хто залишається, 65% – літні люди.

За словами керівника, в громаді ще зараз працюють чотири соцпрацівники, які допомагають людям похилого віку. З міської лікарні та амбулаторії, які обслуговували населення, залишилися лиш стоматолог та сімейний лікар, інших фахівців залучають, привозять для огляду пацієнтів, щоб зробити УЗД, рентген тощо.

«У нас працює лікар-стоматолог, ми зуби лікуємо безоплатно жителям. Ще в нас є сімейна лікарка, яка не виїжджала на жоден день із громади, працює. Інші лікарі приїжджають, тобто, без медичного обстеження люди в громаді не залишаються», – заявив Воробйов.

Фото: Сіверська Військова Адміністрація

За його словами, медзаклад з Сіверської громади було релоковано у більш безпечний район, де наразі він працює і сімейні лікарі обслуговують жителів, які виїхали.

Воробйов також зазначив, що затримки із соціальними виплатами жодного разу, жодного місяця в громаді не було, пенсії всім привозять.

ДРОВА ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ ЇЖІ

За словами начальника військової адміністрації, щоосені людям завозять дрова, пелети в обсязі того, щоб усім вистачило. Також закуповують дрова ще й улітку, тому що людям потрібно готувати їжу, бо всі готують на дровах.

Фото: Сіверська Військова Адміністрація

Він додав, що мешканцям ще в минулому році в повному обсязі завезли буржуйки і підкреслив, що обласна адміністрація закупила дрова абсолютно всім домоволодінням.

«У нас не так, що опалювальний сезон закінчується і на цьому закінчується все. Тому що нема електрики. Наша громада перебуває у ворожому півкільці впродовж півтора року, тому, якби була б одна з тисячі можливостей, ми б скористалися, звісно. Але її немає, особливо зараз це взагалі неможливо, тому що кожного, кожного дня тривають обстріли», – акцентував Воробйов.

Фото: Сіверська Військова Адміністрація

Він розказав, що на сьогодні громада отримала очисні системи, завдяки Донецькій ОВА закуплено водовоз, і скоро будуть людям розвозити воду.

«Воду розвозитимемо, тому що в нас є свої свердловини, але немає електрики, і я не можу там поставити потужні генератори, щоб подавати воду. Бо свердловини знаходяться в небезпечному місці», – додав керівник МВА.

ЛЮДИ ЖИВУТЬ У ПІДВАЛАХ

За словами голови міської ОТГ, на сьогодні місто Сіверськ зруйноване на 90%, люди живуть у підвалах багатоповерхівок і приватних будинків.

«Якщо щось руйнується обстрілами, у нас є в запасах будматеріали, ми все одразу людям завозимо. Маломобільним, звісно, намагаємося особливо допомогти. У багатоповерхівках люди кооперуються і живуть у підвалах, які так і називаються – найпростіші укриття», – пояснив Олексій Воробйов.

Також у Сіверській громаді досі працює комунальне підприємство.

«По-перше, комунальники допомагають роздавати гуманітарну допомогу. Бо ми не можемо збирати людей для роздачі гуманітарки десь усіх разом з міркувань безпеки, тому їм усе розвозиться. Комунальники ж доставляють людям і дрова. Те, що можливо відновити після обстрілів, ми намагаємося одразу відновлювати силами наших комунальників», – констатував Воробйов.

Фото: Сіверська Військова Адміністрація

Він підкреслив, що до грудня і в умовах війни на території громади не було сміття, його вивозили, усі сміттєві баки були чистими.

У «ПУНКТІ НЕЗЛАМНОСТІ» Є ПРАЛЬНІ МАШИНИ

На території громади сьогодні є і працюють цілодобово «Пункти незламності», де є генератори, старлінки, і люди мають можливість скористатися телефонами.

«У «Пунктах незламності», звісно, є генератори, і мешканцям, якщо є можливість, привозимо свій бензин, вони на це навіть не витрачають гроші. Людям бензин привозимо раз на місяць, а у «Пункти незламності» частіше, тому що там багато роботи виконується – дві хімчистки працюють, пральні машини, де люди приходять і безкоштовно перуть», – повідомив керівник МВА.

Він наголосив, що сам завжди присутній у громаді.

«На території громади я перебуваю щодня. Не буваю тільки тоді, коли проходять наради з керівництвом. І мої співробітники є також кожного дня. Я просто не встигаю всю територію об’їхати. Але там, де в мене не виходить доїхати, доїжджають мої співробітники», – сказав Воробйов та додав, що тому всією інформацією по громаді вони володіють, і якщо щось відбувається, моментально реагують.

ХАРЧАМИ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ВСІ

Начальник військової адміністрації також зазначив, що продуктами харчування всі люди забезпечені. В цьому допомагають численні українські та міжнародні благодійні фонди, компанії. Адміністрація активно співпрацює зі Всесвітньою продовольчою програмою ООН в Україні, Дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ, Товариством Червоного Хреста України, Благодійним фондом «Лікарі без кордонів – Бельгія», Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, Благодійною організацією «Благодійний фонд «Янголи спасіння», Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців і ще десятком благодійників.

«Я не побоюся сказати, що наша громада найбільш забезпечена з усіх громад продуктами харчування, слава Богу. Люди постійно отримують продукти, воду і навіть того року ми завозили їм балони з газом. Нам вистачає всього. Є навіть ті, які відправляють посилки з продуктами родичам на безпечну територію», – розказав Воробйов.

За його словами, евакуація в громаді тримає, і тим мешканцям, хто хоче евакуюватися, допомагають, але наразі залишилися люди, які не хочуть їхати.

Воробйов повідомив, що мешканці Сіверської громади, які евакуювалися, виїхали в основному до Кривого Рогу, Дніпра, Києва і в Полтавську область.

ДОПОМОГА ТИМ, ХТО ВИЇХАВ

І громада сьогодні навіть допомагає тим, хто виїхав.

«У нас зараз зареєстровано 1700 сімей, які евакуювалися, і ми знаходимо можливості й щомісяця відправляємо їм продуктовий набір і предмети гігієни. Мало того, всі дітки, які виїхали з нашої громади, отримали по два-три новорічних подарунки», – підкреслив Воробйов.

Він також розказав, що в минулому році громаді вдалося оздоровити близько 400 діток, а цього року 35 школярів уже відпочивають в Карпатах.

«У нас в Карпати поїхав 9 клас у повному складі з учителем. Діти не бачилися два роки, і уявіть, яка радість у них була», – зазначив співбесідник.

За його словами, з Сіверської громади були евакуйовані три школи, і на дистанційному навчанні зараз знаходяться 550 дітей.

Воробйов заявив, що сьогодні у нього потужна, сильна команда в адміністрації, яка з півслова розуміє, що треба робити.

«Для нас головне – думати про людей, не сьогодні-завтра ця війна закінчиться, треба далі думати, як повертатися», – підсумував начальник Сіверської міської військадміністрації.

Олена Колгушева. Донецька область