Єдині примірники “Букваря” Івана Федорова зберігаються у Європі та США

25 лютого 1573 року у Львові у монастирі св. Онуфрія Іван Федоров заснував друкарню. Наступного року ній надруковано друге видання “Апостола” — найстарішу книгу на території України. У львівській друкарні також видав “Буквар” накладом близько 2 тис. примірників.

“Апостол” — тексти діянь і послань апостольських. У розлогій післямові Федоров описує всі свої труднощі та невдачі у видавничій справі. Чому не закинув її, хоч як йому було важко, пояснює так: “Маю бо замість рала до мистецької справи свої руки обдаровані, замість жита духовні зерна по всесвіту сіяти, і всім по чину роздавати духовний цей харч”. Найбільший його страх був — як постане на Божому Суді, то муситиме відповідати за те, що не використав свого дару. Книгу оздобили гравюрами-заставками із рослинними орнаментами і кінцівками — на завершення глав. Одночасно з “Апостолом” того ж 1574-го видає менше й дешевше “ходове” видання — “Буквар”. Це був перший буквар у східних слов’ян. Із видрукованих Федоровичем 2 тис. примірників до нашого часу збереглися два неповних екземпляри — у Королівській бібліотеці Копенгагена та у Гарвардському університеті, що у США.

Народився друкар Іван Федоров між цими роками – 1510-1530. Де саме, точно невідомо. Найпоширеніша версія — у Москві.1553 року будучи дияконом однієї з московських церков, опановував друкарську справу. Взявся облаштовувати друкарню. За 10 років почав друкувати першу в Росії точно датовану книжку — “Апостол”. Видав 1 березня 1564-го. Наступного року видав “Часовник”. Переписувачі книжок із заздрості підпалили друкарню Федорова. Переслідували його також бояри та вищі чини церкви.1575 — князь Костянтин Острозький призначає диякона Івана Федоровича управителем Дерманського монастиря недалеко від Острога. За два роки в Острозькому замку, поряд із заснованою там академією, почав друк першого повного видання Біблії церковнослов’янською мовою. 20 грудня 1583 Іван Федорович помер у Львові. Його син Іван Переплетник отримав у спадок батькові борги. Похований у львівському монастирі Святого Онуфрія. Наприкінці ХІХ ст. надгробна плита зникла.

Буквар І. Федорова – перший друкований підручник в Україні

У попередній публікації ми згадували про життя і діяльність Івана Федорова. Сьогодні ж хотілося би більш детально зупинитися на одному з найвизначніших його видань – Букварю (1574), репринтне видання якого зберігається у нашому відділі.

У книзі відсутній заголовок і титульний аркуш, тому в науковому обігу зустрічаються декілька умовних назв – Буквар, Азбука, Граматика. На останній сторінці книги – друкарський знак І. Федорова з вирізьбленими літерами «ІОАН» і гербом Львова. Під зображенням розміщений підпис: «Выдруковано во Львове року 1574».

Підручник надруковано у форматі 100х157 мм. У книзі 40 аркушів (80 сторінок) без нумерації аркушів і без сигнатур зошитів, на сторінці 15 рядків. Книга прикрашена п’ятьма заставками і трьома кінцівками.

Буквар поділяється на дві частини: у першій дається абетка та правила граматики, у другій – тексти для читання (від простих до складних).

Книга відкривається азбукою, далі подається азбука в зворотному порядку, потім – впереміш (на той час існувала така традиція засвоєння абетки). Наступні дво- і трибуквові сполуки подано як вправи для читання складів. Окрім букварного матеріалу у підручнику розміщено три невеликі розділи, мета яких – підготувати дітей до вивчення граматики. Наприклад, у першому розділі наведені зразки відмінювання в теперішньому часі різних дієслів, які починаються на кожну літеру алфавіту.

Друга частина книги відведена для читання і заучування напам’ять. Тексти для читання являли собою найголовніші молитви з Часослова, а також уривки з «Книги притч Соломонових» про необхідність навчання та пошану до батьків, моралістичні тексти, звернення до батьків про засади виховання дітей.

На думку Якима Запаска, тираж видання, ймовірно, був у межах 2000 примірників, оскільки книга користувалася великим попитом і була невеликого формату, тому на її видання витрачалося менше часу.

Буквар надрукований церковнослов’янською мовою для потреб місцевих шкіл, де вивчалася кирилична писемність. Згодом він став зразком підручника для початкового навчання в багатьох слов’янських країнах.

З історії українського букваря (електронні копії видань з фондів музею)

У фондах Педагогічного музею України зберігається колекція граматок та букварів українських авторів, яка нараховує 100 одиниць зберігання.

Колекція містить видання різних історичних періодів. Найдавніші букварі – це рідкісні видання середини ХІХ ст.: «Буквар новим способом зложений для домашньої науки» Йосафата Кобринського (1842) та «Буквар южнорусский» Тараса Шевченка (1861).

Серед букварів початку ХХ ст. у фондовій збірці знаходимо унікальні видання – «Рідна мова. Український Буквар» О. Базилевича (Полтава, 1907), «Український букварь по підручнику А. Потебні» С. Русової (Полтава, 1917), «Український буквар», укладений комісією Кубанського Українського Товариства Шкільної Освіти (Катеринодар, 1917).

У XІХ – на початку ХХ ст. букварі часто виходили під назвою «Граматка». В музейній колекції вони представлені виданнями: «Граматка» С.
Черкасенка (Полтава, 1907), «Руска граматка для шкіл народних. Ч. 2.» О. Поповича (Відень, 1907), «Ясне сонечко. Граматка з малюнками та з поясненнями для вчителя» П. Ковалевського (Харків, 1919), «Українська граматка до науки читання й писання» Б. Грінченка (Київ, 1918) та ін.

Букварі 1918–1930 рр. суттєво відрізнялися від сучасного
поняття про ці підручники, що пов’язано зі змінами у змісті освіти та методиці викладання, які запроваджувала радянська влада. Так, упродовж 1920-х років в Україні тривала кампанія лікнепу, в межах якої видавали букварі для дорослих. Виданням такого типу є «Червоний прапор: буквар для шкіл лікнепу» Я. Чепіги (Київ, 1929). У межах шкільної реформи 1919–1930-х років в Україні з’являється такий різновид навчальної літератури, як робітна книга. Прикладом робітної книжки-букваря є «Робітна книжка для 1-го року навчання: буквар» Л. Деполович та О. Музиченка (Харків, 1931).

Деякі букварі видавались лише одним тиражем, іншим судилося стати справжніми довгожителями, як, наприклад, «Букварю» Л. Деполович, що вперше побачив світ у 1938 р. і витримав 19 видань. Останнє 19-те видання букваря було підписано до друку 20 жовтня 1955 року, а тираж складав 700 000 примірників. У колекції букварів Педагогічного музею України зберігається ще один унікальний експонат з добірки букварів Лідії Деполович – рукописний буквар. Буквар був власноруч зроблений вчителькою Старомихайлівської школи Донецької області Г. Євдокимовою в 1944 за букварем Л. Деполович.

Є в колекції музею і букварі для дітей з особливими освітніми потребами – «Буквар для шкіл глухонімих дітей» Г. Биховської та Офіцерової (Київ, 1933) та «Буквар для шкіл глухих» О. Юркевич та Л. Майбородскої (Київ, 1962).

Сучасну українську букваристику у фондах музею представляють видання М. Вашуленка та Н. Скрипченко, чиї букварі і сьогодні є основними
підручниками з початкового навчання української мови.

До вашої уваги добірка електронних копій букварів з фондів Педагогічного музею України.

«Буквар новим способом уложений для домашньої науки» Йосафата Кобринського (1842, Львів)

«Буквар новим способом уложений для домашньої науки» Йосафата Кобринського було видано у Львові в 1842 році на кошти автора. Це був один з перших друкованих підручників для навчання грамоти, в якому було застосовано гражданський шрифт і звуковий синтетичний метод навчання.

Йосафат Кобринський одним з перших в українському букваротворенні здійснив спробу використання фольклорних матеріалів у навчально-виховному процесі. Буквар Кобринського написаний живою українською мовою й містить такі твори усної народної творчості, як прислів’я, приказки, загадки, байки. Новим і несподіваним у «Букварі» були складені Й. Кобринським «Правила, як хранити здоров’є».

У цьому підручнику Й. Кобринський вперше у світовій педагогіці застосував новий спосіб вивчення грамоти — від легкого до складного, поєднав навчання з вихованням та використав наочність.

У фондах Педагогічного музею України зберігається один примірник «Букваря» Й. Кобринського, переданий до музею на зберігання Олексюком Арсеном Петровичем, учителем історії Підволочицької СШ Тернопільської області у 1978 році.

«Буквар новим способом уложений для домашньої науки» Йосафата Кобринського

«Букварь южнорусский» Тараса Шевченка (1861, Санкт-Петербург).

Буквар укладений Тарасом Шевченком і виданий його коштом у 1861 році для початкового навчання грамоти дітей і неписьменних дорослих українців рідною мовою в недільних школах. Буквар містить азбуку з друкованими та прописними літерами, тексти для читання, цифри, таблицю множення до 100, переспіви Псалмів Давидових та п’ять щоденних молитов. Другу половину книжечки займають думи про Олексія Поповича, про Марусю Богуславку, а також 13 народних прислів’їв.

«Букварь» вийшов великим на ті часи тиражем — 10000 примірників, і набув великої популярності у недільних школах по всіх регіонах України. Це був перший із серії навчальних посібників з різних галузей знань, які збирався видати Тарас Шевченко.

«Букварь южнорусский» справедливо можна вважати новаторським, адже він значно відрізнявся від букварів того часу. Підручник містив фольклорні твори: приказки та прислів’я, народні думи, чим заохочував учнів до свідомого читання та осмислення прочитаного.

З метою популяризації надбань національної педагогічної спадщини Педагогічний музей України у 2018 р. здійснив репринтне видання букваря Т. Шевченка.

«Букварь южнорусский» Тараса Шевченка

«Рідна мова. Український Буквар» О. Базилевича. (1907, Полтава)

«Рідна мова. Український Буквар» О. Базилевича є унікальним виданням, що презентує один з ранніх періодів історії українського букваротворення.
Вже у самій назві букваря виразно простежується орієнтація автора на національну ідею та утвердження важливості рідної мови. Знаковим є залучення до букваря творів Тараса Шевченка, що виступають епіграфом та епілогом до книги, та портрету Кобзаря. Художнє оформлення титульної сторінки теж виконане з використанням елементів культурної ідентичності українців.

Підручник О. Базилевича складається з чотирьох розділів: букварної частини, матеріалів для закріплення абеткових навиків («Перша читанка після азбуки»), зразків каліграфії та методичних порад для вчителя («Як учити грамоті»). Окремо подано абетку, цифри, дні тижня та місяці року. Як тексти для читання О. Базилевич використовує народні приказки, прислів’я, загадки, байки, а також художні твори Л. Глібова, Т. Шевченка та власні. Новаторським у букварі стало введення до навчального матеріалу слів на позначення явищ урбанізації, наприклад: картина, струна, сірник, фотографія, флейта, телеграф, шарф, штиль, шаль та ін.

«Рідна мова. Український Буквар» О. Базилевича. (1907, Полтава)

«Український буквар. По підручнику О. Потебні» С. Русова (1917, Полтава)

Буквар був укладений відомою українською педагогинею, організаторкою початкової освіти Софією Русовою. У передмові авторка зазначає, що за основу підручника взяла давній буквар професора Олександра Потебні, який він уклав ще в 60-ті роки ХІХ ст. для недільних шкіл, проте не встиг видати.

Перше видання «Українського букваря» С. Русової було надруковано 1906 року в Санкт-Петербурзі, друге — 1917 року у Полтаві. У фондах Педагогічного музею України зберігається друге та четверте видання букваря, видане 1919 року у Києві.

З букваря О. Потебні укладачка взяла весь порядок звуків, проте збільшила матеріал для читання, а вимову кожного звука пояснила відповідним малюнком. Для читанки авторка обрала вірші Т. Шевченка «Ранок», «Вечір», «Рідна мова». У букварі також подано назви днів тижня, місяців, пір року та вміщено зразки каліграфічного написання букв.

З методичної точки зору «Український буквар» Софії Русової був простий і доступний для навчання дітей.

«Український буквар. По підручнику О. Потебні» С. Русова (1917, Полтава)

«Граматка (український буквар) з малюнками» Т. Лубенець (1922, Київ)

Буквар укладений відомим українським педагогом Тимофієм Лубенцем. Перше видання побачило світ у 1883 році під назвою «Граматка» та псевдонімом автора Норець. Всього підручник витримав вісім перевидань. У фондах Педагогічного музею України зберігається восьме видання букваря, видане 1922 року під назвою «Граматка (український буквар) з малюнками», що вийшло вражаючим на той час тиражем — 100000 примірників.

В основу підручника автор поклав звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти. Зміст видання був цікавий дітям як дошкільної, так і початкової ланки освіти: ілюстрації, прислів’я, загадки, пісні, вірші та казки лише спонукали до вивчення грамоти. Укладач не лише використав усе цінне з
тогочасних підручників для навчання грамоти, а й уважно
вивчив і врахував у своїй праці все нове, що було на той час в арсеналі науки.

«Граматка» складається з добукварної частини (2-3уроки), букварної (22 уроки), післябукварної (13 уроків) і розділу письма (10 уроків). Завершується підручник розділом «Наука», що розповідає про шкільне життя, користь освіти. Ця частина букваря написана яскравою літературною мовою. Підібрані тексти відповідають віковим особливостям дітей і сприяють розвитку мови, збагачують їхню лексику.

Також в підручнику містяться рекомендації для вчителя.

«Граматка (український буквар) з малюнками» Т. Лубенець (1922, Київ)

«Українська граматка: до науки читання й писання» Бориса Грінченка (1918, Київ)

«Українська граматка» Бориса Грінченка дає уявлення про те, як виглядала українська азбука на початку ХХ століття. Буквар має три розділи: власне азбука, «читання після азбуки» та зразки каліграфії.

У методичних рекомендаціях для вчителів Борис Грінченко радить відвести добукварному періоду близько двох тижнів. Букварна частина граматики поділена на 29 параграфів. Кожний включає предметний малюнок із підписом, до якого входить нова літера, окремі слова, речення, а згодом і невеликі оповідання.

У своєму букварі Грінченко пропонує зразки письма малих і великих літер, а також слів і фраз із ними. Вправи для письма подано послідовно, що, без сумніву, сприяло виробленню у дітей навичок правильного каліграфічного письма.

«Українська граматка: до науки читання й писання» Бориса Грінченка (1918, Київ)

«Буквар» Лідії Деполович (1944, Київ)

У фондах Педагогічного музею України зберігається унікальний експонат – рукописний «Буквар» Лідії Деполович, педагогині, вчительки, методистки початкового навчання, авторки численних букварів. Буквар був власноруч виготовлений вчителькою Старомихайлівської школи Донецької області Г. Євдокимовою в 1944 році за букварем Лідії Деполович. В інвентарній книзі Педагогічного музею зазначено: «Буквар Л. Деполович»; передано музеєм народної освіти м. Донецька»; (акт від 13.11.1984).

Ймовірно буквар було виготовлено на основі букварної частина, розробленої Л. Деполович для її авторського букваря виданого 1938 року, який став вершиною науково-методичної діяльності педагогині. Методика навчання читанню й послідовність вивчення літер були настільки вдалими, що цей буквар видавали аж 19 разів, а загальний тираж склав понад 12 мільйонів примірників.

В роки Другої світової війни, в складний для освіти час, вчителі часто самотужки виготовляли навчальні посібники для дітей. Прикладом такого посібника і є рукописний «Буквар» Лідії Деполович.

«Буквар» Лідії Деполович (1944, Київ)

«Ясне сонечко. Граматка з малюнками та поясненням для вчителя» П. Ковалевського (1919, Харків)

Граматка «Ясне сонечко» укладена «гуртком слобожан під керуванням П. Г. Ковалевського» вийшла друком у видавництві «Союз» Харківського кредитового союзу кооперативів 1919 р. у серії «Шкільна бібліотека». Надрукована в друкарні А. А. Лібіна у м. Харкові.

Відкривають граматку методичні вказівки для вчителів, що розпочинаються зі слів: «Раніше, ніж учити по книжці читати та писати, вчитель повинен як найближче познайомитись із своїми учнями, підійти до них, привчити їх до себе через обопільне росказування казок по малюнках…». Акцент в граматці зроблено саме на малюнках, кількість яких вражає.

Буквар містить також сторінки для виконання практичних завдань (малюнків, записів). Післябукварна частина, спрямована на закріплення навички читання, складається з віршів, байок, загадок, смішинок, скоромовок, приказок та прислів’їв.

«Ясне сонечко. Граматка з малюнками та поясненням для вчителя» П. Ковалевського (1919, Харків)

«Граматка» С. Черкасенка (1907, Полтава)

«Граматка» – підручник для початкової школи письменника, драматурга і педагога Спиридона Черкасенка, надрукований полтавським видавництвом «Український учитель» в 1907 р.

Книга складається з букварної частини, сторінки з українським алфавітом, сторінки з прописними літерами та читанки. Більша частина підручника відведена саме під читанку. Текстами для читання подані твори Т. Шевченка, Л. Глібова, П. Мирного, І. Франка, Б. Гінченка та О. Кониського.

«Граматка» С. Черкасенка (1907, Полтава)

«Український буквар» (1917, Катеринодар, Кубань)

Буквар був укладений комісією Кубанського українського товариства шкільної освіти і надрукований Кооперативною друкарнею в м. Катеринодарі в 1917 р. Підручник було видано в межах українського культурно-освітнього руху, який діяв на території Кубані на початку ХХ ст.

«Український буквар» містив абетку, прописи та цифри. Текстами для читання були подані вірші Т. Шевчена та твори фольоклору.

Буквар витримав два видання: 1917 і 1918 рр.

«Український буквар» (1917, Катеринодар, Кубань)

Помагайба В.І., Савицька Г.І. Буквар (1934, Харків)

Підручник був створений видатним українським вченим, педагогом, дидактом – Василем Помагайбою у творчому тандемі з його дружиною Ганною Савицькою. Працюючи очільником відділу дидактики УНДІПу, В. Помагайба з-поміж інших питань, досліджував проблему навчання грамоти в початковій школі. Відтак вченим було укладено багато навчальних підручників для початкової школи та методичних посібників для вчителів.

Представлений у виставці буквар містить абетку, зразки прописів, невеличкі тексти для читання, серед яких здебільшого вірші та загадки. Велика увага в підручнику відведена ілюстраціям до текстів, які виконані в кольорі. На звороті зазначено: «Текст чотирифарбового букваря друкувався на офсет машині в літографії ДНТВУ. Харків». Художником зазначений Булаховський. Тираж видання становив 50 000 прим. Ціна 75 коп. Це друге перевидання букваря В. Помагайби (перше вийшло друком у 1933 році).

Помагайба В.І., Савицька Г.І. Буквар (1934, Харків)

Гов’ядовська Н. Буквар (Київ, 1953)

Буквар Надії Гов’ядовської є прикладом типового українського букваря 50х-60-х рр. ХХ ст. На відміну від попередніх видань, представлених у виставці, буквар надрукований на якісному білому папері, має більший формат і містить більшу кількість сторінок. У підручнику подано велику кількість чорно-білих ілюстрацій, використано крупні читабельні шрифти. Текстами для читання взяті короткі оповідання, віршики та загадки для дітей.

Надія Гов’ядовська – українська педагогиня, вчителька, методистка, авторка букварів та читанок для молодшої школи. В 1940-1959 рр. працювала інспектором-методистом міністерства освіти УРСР, укладала навчальні програми та методичні листи для вчителів початкової школи. Її підручники користувались великою популярністю в системі шкільної освіти того часу, а буквар витримав 11 перевидань.

Гов’ядовська Н. Буквар (Київ, 1953)

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Порфирій Батюк (1884-1973), український композитор, педагог, фольклорист

Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Августина Волошина»

Кабінет шевченкознавства Ліцею імені Тараса Шевченка Кропивницької міської ради

Обласний семінар для керівників музеїв освітніх закладів Черкащини

Всеукраїнська наукова конференція «Музей та соціум: діалог, взаємообмін, формування ідентичності»

Український буквар як універсальний засіб навчання

У Національному музеї у Львові стартує «Музейна школа акварелі»

До 240-річчя з дня народження Г.Ф. Квітки-Основ’яненко

Плани на літо у Мистецькому арсеналі

Лекційний блок «Переклад: «Танець у кайданах»

Events in Март 2024

All day: Вільям Беглі: 150 років

All day
15.03.2024

Вільям Беглі народився 15 березня 1874 у Детройті, штат Мічиган. У 1891 вступив до Мічиганського сільськогосподарського коледжу (нині Мічиганський державний університет). 1895, отримавши ступінь бакалавра, почав учителювати в невеличкій школі в Гарті (Мічиган). Досвід викладання допоміг Беглі визначитися зі своїм покликанням. Він позичив гроші і вступив до аспірантури Вісконсинського університету, де в 1898 отримав ступінь магістра. В 1900 отримав ступінь доктора філософії в галузі освіти та психології в Корнельському університеті. Великий практичний досвід Беглі в галузі освіти включав адміністрування державних шкіл у кількох містах, а також роботу професором педагогіки в Університеті Іллінойсу (1908-17) та Колумбійському університеті (1917-40).

Професійна діяльність Беглі була спрямована на вдосконалення державної освіти, в основному через покращення підготовки вчителів. Автор книги «Класне керівництво» (1907), посібника для молодих вчителів, який допомагав їм оволодіти основними навичками ефективного викладання. Виступав за сувору «вертикальну» модель управління школою, в якій директор був найвищим авторитетом у процесі прийняття рішень, а вчителі мали виконувати його накази. У той час, як директор стежить за виконанням вчителями навчальної програми, вчителі мають стежити за тим, щоб кожен учень виконував поставлене перед ним завдання.

Беглі став провідним речником «есенціалістів» – групи освітян, які виступали за європейський стиль навчання, що передбачав сувору навчальну програму з традиційних предметів. Вважав, що мова і математичні навички є основними компонентами, на яких має зосереджуватися освіта, тому будь-яка навчальна програма має бути побудована навколо цих двох предметів. Був прихильником рівності в освітніх можливостях і рішуче виступав проти їх обмежень на підставі результатів інтелектуальних тестів.

У книгах «Освіта, злочинність і соціальний прогрес» (1931) та «Освіта і нова людина» (1934) представив свій погляд на світ, у якому вчителі займають найвищий рівень у суспільстві. Його бачення майбутнього було ідеалістичним: світ добре освічених людей, де не існує злочинності і де всі громадяни насолоджуються здоровим життям. Ключем до такого суспільства, на думку Беглі, була освіта.

Засновник та/або редактор кількох педагогічних журналів: «Inter-Mountain Educator», «Journal of Educational Psychology», «School and Home Education» та ін.

Помер 1 липня 1946 у Нью-Йорку.

All day: Чарльз Еліот: 190 років

All day
20.03.2024

Чарльз Еліот народився 20 березня 1834 в Бостоні, штат Массачусетс. Закінчив Бостонську латинську школу (1849) і Гарвардський університет (1853). З 1854 – викладач математики, у 1858-63 – професор математики та хімії в Гарварді. В наступні два роки вивчав освітні системи європейських країн, використавши для цього спадщину свого діда і невелику позику.

Підхід Еліота до вивчення європейської освіти був незвичайним. Він не обмежував свій інтерес освітніми установами, а досліджував роль освіти в усіх аспектах суспільного життя, приділяючи особливу увагу взаємозв’язку між освітою та економічним зростанням. Розуміючи взаємозалежність освіти і підприємництва, він у листі своєму двоюрідному братові Артуру Т. Лайману розповів про цінність для хімічної промисловості Німеччини відкриттів, зроблених в університетських лабораторіях. Він також визнавав, що європейські університети залежать від підтримки урядів, а американські муситимуть спиратися на ресурси заможних людей.

Поки Еліот був у Європі, йому випала нагода увійти у світ активного бізнесу. Одна з найбільших текстильних фабрик у США запропонувала йому стати її керівником. Незважаючи на вмовляння друзів і привабливість величезної на той час зарплати в 5000 доларів (плюс гарний будинок без орендної плати), Еліот, добре обміркувавши пропозицію, відмовився від неї. Один з його біографів припускає, що на той час він, безсумнівно, усвідомив, що має сильний потяг до організації та адміністрування. І лише така посада дала б йому простір для самореалізації.

Еліоту було лише 35 років, коли його обрали наймолодшим президентом в історії найстарішого університету США. Як президент Гарварду, він запропонував реформу професійних шкіл, розвиток дослідницьких факультетів і загалом розширення навчальної програми. Водночас вища освіта у вирішальних аспектах зберігала – і навіть посилювала – її традиційні духовні традиції та функції виховання характеру. Еліот вважав, що в кожного індивідуального розуму «своя особлива конституція». Проблема, як з погляду всебічного розвитку здібностей людини, так і з погляду максимізації її соціальної корисності, полягала в тому, щоб представити їй курс навчання, достатньо змістовний, щоб «розкрити їй, або принаймні її вчителям і батькам, її здібності та смаки». Зробивши усвідомлений вибір, людина може займатися будь-якою спеціалізованою галуззю знання, яку вважатиме доцільною.

Під керівництвом Еліота Гарвард ухвалив «факультативну систему», яка надала студентам можливість вибору навчальних предметів. У другій половині ХІХ ст. за прикладом Гарварду факультативний вибір навчальних предметів студентами стає характерним для більшості університетів і коледжів США. Розширення аспірантури та професійних шкіл і факультетів Гарварду сприяло спеціалізації, водночас зробивши університет центром передових наукових і технологічних досліджень. Це супроводжувалося змінам й у викладанні: зменшення лекційних і збільшення семінарських занять, посилена увага до оцінювання індивідуальної успішності.

Керівництво Еліота зробило Гарвард не лише лідером серед американських вишів, а й ключовим учасником реформи середньої школи. І елітні, і державні середні школи почали формували свої навчальні програми відповідно до вимогливих стандартів Гарварду.

Еліот вийшов на пенсію 1909, пропрацювавши 40 років на посаді президента (найдовший термін в історії університету). Він був удостоєний честі першого почесного президента Гарварду. Помер Чарльз Еліот 22 серпня 1926.