Михайло Горбачов жив 91 рік – довше, ніж срср: біографія єдиного президента червоної імперії

Михайло Горбачов прожив довше, ніж проіснував срср. У кремлі останнього президента союзу звинувачували в краху червоної імперії, а сам “вождь” підтримував анексію Криму. Біографію останнього керівника радянського союзу читайте у матеріалі 24 каналу.

Дитинство та раннє життя Горбачова – шлях до партії

Михайло Горбачов народився 2 березня 1931 року в селі Привольне на Кубані в родині колгоспного механізатора. Його дід був головою щойно створеного колгоспу і, вочевидь, мав пряме відношення до перебігу колективізації на Кубані. Матір Горбачова була українкою. У дитинстві останній очільник червоної імперії навіть розмовляв українською мовою.

З 13 років почав працювати у колгоспі на машинно-тракторній станції, а через 2 роки став помічником комбайнера. Ще через 2 роки, тобто у 17, Горбачов отримав орден червоного трудового прапора. Того ж року був призваний до армії.

Після служби у 1950 році Горбачов вступив до Московського державного університету на юридичний факультет. Там він почав будувати собі кар’єру комсомольця і вже в 1952 році вступив до лав кпрс. Після закінчення університету працював у крайовій прокуратурі в Ставрополі.

Горбачов з дружиною Раїсою, з якою прожив у шлюбі 63 роки / Фото з відкритих джерел

Партійна кар’єра майбутнього очільника срср розвивалася стрімко, і вже на 10 рік свого членства в керівній і єдиній партії Горбачов став парторгом крайкому кпрс Ставропольського територіально-виробничого колгоспно-радгоспного управління. Після цього він став першим секретарем крайового комітету партії

“Господар Кубані” та вихід до вищих кіл влади

У часи брєжнєвського “застою” Горбачов став фактичним господарем Кубані, адже функції першого секретаря крайового комітету партії не були чітко окреслені. Однак на цьому кар’єра Горбачова не зупинилася – у 1971 році він став членом центрального комітету кпрс, а в 1980 році став членом політбюро.

Після смерті Брежнєва криза радянської системи чітко проявила себе – наступні “вожді” Андропов та Черненко були у владі не так багато часу, вся партійна верхівка буквально була старою, тому в 1985 році кпрс обрала генсеком партії, а відповідно й керівником червоної імперії, Горбачова, якому на той момент було 54 роки.

Так влада в срср опинилася в його руках. Разом з його приходом почався процес демократизації срср, який більше відомий як “перебудова”. Згодом історія довела, що імперія, утворена на тоталітарному підґрунті не може існувати на умовах демократії.

Горбачов як очільник червоної імперії

Чим запам’ятався Горбачов точно, так це антиалкогольною кампанією, більше знаною як “сухий закон”. Крім того, у межах “перебудови” в срср з’явилася багатопартійна система та була відносна свобода преси – “гласність”.

Також варто згадати, що саме в часи керівництва Горбачова сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яку радянська влада спершу намагалася приховувати.

Аби зміцнити вертикаль влади та стати ближчим до цивілізованого світу, господар червоної імперії обійняв посаду президента срср 15 березня 1990 року.

Горбачов складає присягу президента срср / Фото з відкритих джерел

“Старій школі” зміни не сподобалися, які відбувалися в країні – на тлі перетворень низка республік срср оголосили про державний суверенітет. Крім того, за результатами референдуму, який провели у березні 1991 року, більшість проголосувала за збереження союзу як оновленої федерації, тому почалася підготовка до підписання нового союзного договору.

Однак підписання цього договору зірвав державний переворот – серпневий путч дкнс, під час якого Горбачова тимчасово відсторонили від влади. Ті події прискорили неминуче – радянський союз на 69-му році свого існування зник із мапи світу.

Ось що було на екранах телевізорів в срср у день путчу / Скриншот

Після того як майже усі республіки срср проголосили незалежність, яку народ підтримав на референдумах, а лідери України, білорусі та росії у Біловезькій пущі підписали угоду про припинення існування срср, Горбачову не залишалося нічого іншого, як піти. 25 грудня 1991 року він склав з себе повноваження президента.

Принагідно варто відзначити, що у 1990 році Горбачов став лауреатом Нобелівської премії миру.

Мрії про новий союз і підтримка окупації Криму

Після відставки з посади президента, Горбачов не припиняв мріяти про “новий союз”. Розвал срср він не вважав неминучим і часто говорив про потребу його відновлення.

Крім того, після розвалу срср створив власний фонд. Також у 1996 році він намагався посісти крісло президента росії, але здобув усього близько 0,51% голосів.

У 2016 році в інтерв’ю The Times Горбачов підтримав окупацію Криму росією і заявив, що на місці путіна вчинив би так само, бо, мовляв, нібито “у Криму цього хотіли”. Хоча тоді ж він казав, що якби він був у владі, то Крим би був частиною срср.

Варто зазначити, що росіяни недолюблювали Горбачова, звинувачуючи його у розвалі імперії, марення про повернення якої живе в них уже понад 30 років. За ці висловлювання СБУ заборонила Горбачову в’їзд в Україну на 5 років.

Та після початку повномасштабного вторгнення, за словами близького друга останнього очільника червоної імперії Олексія Венедіктова, Горбачов був дуже засмучений діями путіна. Першого й останнього президента срср не змусили сумувати вбиті окупантами українці, а лише те, що путін “зруйнував справу його життя”.

Останні роки свого життя Горбачов прожив у Німеччині, а згодом повернувся до росії, де й помер 30 серпня.

Колекція

Один з найвизначніших українських художників другої половини двадцятого століття, класик одеської школи живопису. Представник “суворого стилю” кінця 50-х – 60-х років. Займався станковим і монументальним живописом, графікою, створював гобелени, кераміку, вітражі, мозаїки.

Море — невід’ємна складова художнього світу митця.

Для творчого методу Єгорова характерним є багаторазове повернення до одного мотиву. Художник зосереджує увагу не на пошук нового оповідального сюжету, а на максимально виразному трактуванні картинного образу. Звідси взаємозв’язок зі сталими композиціями античності і Ренесансу, на які він орієнтується, створюючи свою варіацію на одвічні теми.

Юрій Миколайович Єгоров народився 27 січня 1926 року в Сталінграді.

Першими вчителями майбутнього художника стали Степан Андрійовичем Кириченко і Зінаїда Волковіцька. За альбомами вони знайомили юнака зі світовим мистецтвом, відкривали для нього творчість Сезанна, Веласкеса та інших. У 16 років художник-початківець вступив до Спілки художників м. Красноярськ. Повернувшись в 1946 р. до Одеси, Юрій Єгоров був прийнятий одразу на IV курс живописного відділення художнього училища, де навчався у майстерні професора Теофіла Фраєрмана.

У 1948 р. він вступив до Ленінградського державного інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна при Академії мистецтв СРСР. Будучи студентом IV курсу, він перейшов на IV курс факультету монументального живопису Вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної, де його вчителями були К. Л. Йогансон, Г. О. Рубльов, Г. А. Савінов.

У 1955 році Ю. М. Єгоров переїхав до Одеси, де до 1957 року викладав в Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова, був ректором Одеської Академії мистецтв (1995—1997).

З початку 60-х навколо Єгорова гуртувалася творча молодь, яка згодом сформувала «одеський нонконформізм». Фактично Єгоров не був нонконформістом, проте всіляко допомагав і підтримував молодих художників, які обрали складний шлях протистояння системі. Саме Єгоров чітко поставив питання про одеську школу живопису і сформував її основні постулати. Одночасно ставши і найяскравішим представником і теоретиком цього напрямку.

Учасник численних вітчизняних і зарубіжних художніх виставок живопису, графіки та монументального мистецтва.

З 1958 року член Спілки художників УРСР.

1989 – Заслужений діяч мистецтв УРСР.

2008 – Народний художник України.

Помер 12 жовтня 2008 року в Одесі.

Після смерті художника, у червні 2009 року, в Музеї сучасного мистецтва Одеси було відкрито зал постійно діючої експозиції його творів.