Фармацевтичний часопис
Latest Publications

ВИВЧЕННЯ МОЖЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНИХ РОСЛИН В БАГАТОКОМПОНЕНТНОМУ ЛІКАРСЬКОМУ РОСЛИННОМУ ЗАСОБІ

Мета роботи. Розробка методів ідентифікації багатокомпонентного рослинного збору в фільтр-пакетах за характерними макро- і мікроскопічними ознаками, вивчення хроматографічного профілю вихідної сировини і порівняння його з профілем потенційного збору на предмет виявлення характерних зон за допомогою методу ТШХ. Матеріали і методи. Вихідна сировина (череди трава, нагідок квітки, глоду листя і квітки) зібрана на території Харківської області та зареєстрована в ДП «Фармакопейний центр». Сировина була подрібнена до розміру частинок, що проходять крізь сито 3000. Виконання роботи включало три етапи: на 1-му етапі проводився макроскопічний аналіз суміші лікарської рослинної сировини, на 2-му етапі – мікроскопічний аналіз, а на третьому – проведення ТШХ аналізу вихідної сировини і передбачуваного збору з подальшим детектуванням характерних зон. Результати й обговорення. При проведенні макроскопічного та мікроскопічного аналізу збору виявлені всі характерні частини кожної із рослин, що входять до його складу. При проведенні ТШХ випробування на виявлення зон флавоноїдів і гідроксикоричних кислот на хроматограмі збору виявлені характерні зони, властиві череді траві, нагідок квіткам і глоду листю і квіткам, а також ідентифіковані зони календулозидів, діагностичні для нагідок квіток. Висновки. Розроблені методи ідентифікації багатокомпонентного рослинного лікарського засобу – збору череди трави, нагідок квіток, глоду листя та квіток в фільтр-пакетах за розділами, які є обов’язковими для рослинних лікарських засобів: ідентифікація А – макроскопія, ідентифікація В – мікроскопія, ідентифікація С – ТШХ і доведена можливість розпізнання всіх його рослинних компонентів при їх спільній присутності.

ФАРМАКОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМБІНОВАНОГО ГЕЛЮ НА ОСНОВІ ЕКСТРАКТІВ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДЕРМАТОЗІВ

Мета роботи. Фармакологічне дослідження комбінованого гелю на основі екстрактів лікарських рослин (фітокомплекс екстрактів листя горіха волоського, кропиви дводомної та чабрецю повзучого) для лікування дерматозів на моделях запалення різного генезу. Матеріали і методи. На першому етапі проводили визначення протизапальної активності зразків комбінованого гелю на моделі гострого термічного запалення лапи в мишей. Дослідження фармакологічної активності найефективніших зразків, за результатами попереднього досліду, проводили на моделі неалергічного контактного дерматиту, препаратом порівняння слугувала мазь «Вундехіл», виробництва ТОВ «ЕЙМ» (Харків, Україна). Результати й обговорення. На моделі термічного запалення лапи у мишей встановлено, що найбільшу протизапальну активність чинить зразок № 4 із вмістом горіха листя екстракту сухого з сумою танінів у перерахунку на галову кислоту та суху речовину 30 мг/100 г гелю, кропиви екстракту сухого з сумою гідроксикоричних кислот у перерахунку на хлорогенову кислоту та суху речовину 20 мг/100 г гелю, чабрецю екстракту сухого з сумою флавоноїдів у перерахунку на рутин та суху речовину 35 мг/100 г гелю, який за ефективністю переважає зразок з окремими рослинними компонентами № 1, 2, 3 та зразки № 5 та 6, в яких вміст сухих екстрактів був збільшений у двічі та у тричі відповідно. Активність зразку № 4 була на рівні 80 %, зразки № 5 та 6 виявили протизапальну активність на рівні 73 % та 71 %. На моделі неалергічного контактного дерматиту у щурів, модельованого 2,5 % розчином 2,4-ДНХБ, зразок № 4 виявив виражену ефективність, що підтверджувалося зменшенням клінічних ознак неалергічного контактного дерматиту: зниженням набряку, інтенсивності ураження шкіри та рівня лейкоцитів у крові. За ефективністю зразок № 4 не поступався препарату порівняння мазі «Вундехіл» та переважав таку однокомпонентних зразків № 1, 2, 3. Висновки. Проведені дослідження на моделях запалення різного ґенезу показали, що комбінований гель на основі екстрактів лікарських рослин чинить більш виражену протизапальну дію, ніж його окремі компоненти. Отримані результати обґрунтовують доцільність використання екстрактів листя горіха, кропиви та чабрецю у складі засобу та перспективність подальших фармакологічних досліджень гелю з метою створення ефективного засобу для лікування захворювань шкіри запального генезу.

АНАТОМІЧНА БУДОВА ПІДЗЕМНИХ ОРГАНІВ КАТРАНУ КОКТЕБЕЛЬСЬКОГО (CRAMBE KOKTEBELICA (JUNGE) N. BUSCH)

Мета роботи: визначення мікроскопічних діагностичних ознак підземних органів катрану коктебельського (C. koktebelica (Junge) N. Busch). Матеріали і методи. Мікропрепарати кореня готували зі свіжозібраної, фіксованої в суміші етанол-гліцерин-вода очищена (1:1:1) та висушеної, а потім розмоченої сировини. Анатомічну будову вивчали на препаратах із поверхні та поперечних зрізах, які робили за загальноприйнятою методикою. Використовували світловий мікроскоп «БІОЛАМ ЛОМО» (Росія) при збільшенні у 80, 120, 160, 400, 600 та 800 разів. Отримані дані фіксували цифровою фотокамерою OLYMPUS SH – 21. Фотографії обробляли за допомогою комп’ютерної програми «Adobe Photoshop CS3». Результати й обговорення. Анатомічна будова кореня. Корінь на поперечному зрізі округлої форми. Перидерма представлена 2–4 шарами паренхімних клітин. Добре розвинута корова паренхіма, яка утворена паренхімними тонкостінними клітинами. У коренях другого і наступних років серед клітин корової паренхіми зустрічаються невеликі скупчення склереїд, які відсутні в коренях першого року. Тип будови центрального циліндра безпучковий. Камбій добре помітний. Запасною речовиною кореня картану коктебельського є крохмаль, а в оболонках судин первинної та вторинної ксилеми – білок. Анатомічна будова видозміни кореня (стеблекорінь, каудекс). Осьовий орган на поперечному зрізі округлої форми. Покривна тканина – багатошарова епідерма, клітини якої паренхімні, товстостінні. Опушення рідке, представлене простими одноклітинними волосками. Добре розвинена корова паренхіма, яка складається з паренхімних тонкостінних клітин. У коровій частині зустрічаються луб’яні волокна. Центральний осьовий циліндр безпучкової будови, камбій добре виражений. Домінуюча тканина ксилеми – лібриформ. Серцевина виражена, виповнена. Клітини корової паренхіми та серцевини накопичують крохмаль у вигляді простих крохмальних зерен, оболонки клітин судин та деяких клітин серцевини – білок. Висновки. Досліджено анатомічну будову підземних органів катрану коктебельського (коренів і стеблокореня) та виявлено основні мікроскопічні діагностичні ознаки, які будуть використані для розробки методів контролю якості на нову лікарську рослинну сировину. Діагностичними ознаками кореня є: скупчення склереїд у коровій паренхімі кореня другого, третього та наступних років; прості крохмальні зерна з тріщинкою, або з вираженими денними і нічними шарами; білок у клітинах ксилеми. Діагностичними ознаками стеблокореня є: покривна тканина – багатошарова епідерма; рідке опушення простими одноклітинними волосками; наявність луб’яних волокон у коровій паренхімі; домінування у ксилемі механічної тканини.

1. Макроскопічний аналіз лрс (листя, квітів, трави, плодів, підземних органів).

Листками (Folia) в фармацевтичні практиці називають лікарську сировину, яка представляє собою висушені або свіжі листки або окремі листочки складного листка. Листки звичайно збирають повністю розвинутими, з черешками або без них.

Зовнішні ознаки. При визначенні зовнішніх ознак дрібні та шкірясті листки звичайно досліджують сухими; великі, тонкі листки, які як правило, бувають зім’ятими і зморщеними, розм’якшують у вологій камері або занурюють на декілька хвилин в гарячу воду, після чого розкладають на скляній пластинці і старанно розправляють пінцетом або препарувальною голкою. У сухій або підготовленій сировині визначають: тип листка (простий чи складний), розчленованість та форму листкової пластинки, наявність чи відсутність черешка, характер края листка, його основи та верхівки, тип жилкування, опушеність. Свіжі листки досліджують без попередньої обробки.

Розміри– довжину та ширину листкової пластинки, довжину та діаметр черешка визначають за допомогою лінійки. Для визначення розмірів тонкі листки попередньо розмочують водою.

Колірвизначають з обох сторін листка при денному освітленні і на сухій сировині.

Запах. Для визначення запаху крихкі листки розтирають між пальцями, а шкірясті розломують.

Смаквизначається тільки для неотруйної сировини! На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „трава”.

Травами (Herbae) у фармацевтичні практиці називають лікарську рослинну сировину, яка представляє собою висушені або свіжі надземні частини трав’янистих рослин. Сировина складається із стебел з листками, квітками, іноді з бутонами або недозрілими плодами. Сировина „трава” може бути представлена або тільки верхівками (трава полину), або усією надземною частиною (трава конвалії), або надземною частиною разом з коренями (трава сухоцвіту багнового).

Зовнішні ознаки. При визначенні зовнішніх ознак звертають увагу на будову стебла, листків, квітів, плодів, розглядаючи сировину неозброєним оком або за допомогою лупи. При необхідності сировину розмочують, опускаючи її на декілька хвилин у гарячу воду, а потім розкладають на гладенькій поверхні і розправляють стебло, листкі, квіти. Якщо трава подрібнена, то для розмочування беруть шматки стебла, листків, квіток. При проведенні аналузу визначають форму стебла на поперечному розрізі, тип суцвіття. Листки, квіти і плоди відривають та досліджують окремо.

Розміри. Визначають: в стеблі довжину та діаметр при основі; в листках – довжину та ширину листової пластинки, довжину та діаметр черешка; в квітках – довжину, ширину, діаметр, а також довжину квітконіжки; в плодах – довжину, товщину, діаметр.

Колірвизначається на сухій сировині при денному освітленні.

Запахвизначається при розтиранні.

Смаквизначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „квіти”.

Квітками (Flores) в фармацевтичній практиці називають лікарську сировину, яка представляє собою висушені окремі квітки (квітки бузини чорної) або суцвіття (суцвіття ромашки, календули), а також їх частини (лейковидні квітки волошки). Квітки збирають звичайно на початку цвітіння, деякі – у фазу бутонізації (квітки полину цитварного).

Зовнішні ознаки.У сировині визначають тип суцвіття, опушеність; потім сировину розмочують, опускаючи в гарячу воду на 1хв, і розглядають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10) будову квітки (або суцвіття). Квітку кладуть на предметне скло і під лупою розділяють її препарувальними голками на окремі частини. Звертають увагу на навність або відсутність квітконіжки, на форму і характер квітколожа (плоске, опукле, конічне тощо), на наявність приквітника або обгортки з приквіток, на особливості будови оцвітини – проста (чашечковидна, віночковидна) чи подвійна; будову чашечки і віночка (правильні або неправильні; зрослопелюсткові чи роздільнопелюсткові); число і форму чашолистиків (або зубчиків чашечки), число і форму пелюсток (або зубчиків віночка); число і будову тичинок, число маточок, особливості будови зав’язі.

Розміри. Довжину, ширину, діаметр квітки або суцвіття, а також довжину квітконіжки визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу на розмоченій сировині.

Колірсировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі.

Запахвизначається при розтиранні.

Смаквизначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджують шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „плоди”.

Плодами (Fructus) у фармацевтичній практиці називають прості, а також несправжні плоди, супліддя та їх частини. Плоди збирають достиглими і висушують. Деякі соковиті плоди переробляють у свіжому вигляді (наприклад, плоди обліпіхи).

Зовнішні ознаки. Плоди досліджують у сухому вигляді, розглядаючи їх неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Соковиті плоди, які змінили свою форму під час сушіння, спочатку розглядають в сухому вигляді, а потім розмочують протягом 10хв у гарячій воді або кип’ятять у воді 5-10хв. Плід складається з оплодня і насіння, яке знаходиться у ньому. Визначають форму (шаровидна, овальна, яйцевидна, продовгувата тощо) плоду, характер його поверхні (зморшкувата, гладенька, ребриста, блискуча тощо). Звертають увагу на кількість гнізд в плоді (плід розрізають поперек і підраховують кількість гнізд та насінин у кожному гнізді), наявність ефірноолійних канальців або вмістищ. Для соковитих плодів після розмочування визначають форму і особливості будови оплодня; відділяють кісточки від м’якоті і підраховують їх кількість, визначають форму, розміри, характер поверхні тощо.

Розміривизначають за допомогою вимірювальної лінійки або мілітрового паперу. Вимірюється довжина, товщина, діаметр.

Колірсировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі. Колір визначається іззовні та всередині (при потребі).

Запахвизначається при розломування сировини або при розтиранні.

Смаквизначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Макроскопічний аналіз сировини „корені, кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини”.

У фармацевтичній практиці використовують висушуні, рідше свіжі підземні органи багаторічних рослин, зібрані частіше восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел та листків. Великі підземні органи перед сушінням розрізають вздовж або впоперек на чатини. Сировина може бути передставлена коренями –radices, кореневищами –rhizomata, кореневищами з коренями –rhizomata cum radicibus, кореневищами і коренями –rhizomata et radices, цибулинами –bulbi, бульбами -tubera, бульбоцибулинами –bulbotubera.

Зовнішні ознаки. Підземні органи можуть бути цілими, різаними, розщепленими, очищеними та неочищеними від корка тощо. Підземні органи досліджують в сухому вигляді неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Визначають тип підземних органів (корінь, кореневище, кореневище з коренями тощо), форму (циліндрична, зігнута, конічна, шаровидна, продовгувата тощо), характер поверхні (гладенька, зморшкувата, борозенчаста; з залишками рубців від листків, бічних корінців; наявність поздовжніх або поперечних складок тощо), характер зламу (рівний, зернистий, щетинистий, волокнистий тощо), наявність серцевини (виповнена або порожниста). Для розпізнавання підземних частин особливого значення набуває будова провідної системи. Для їх виявлення об’єкт з одного краю вирівнюють скальпелем у поперечному напрямку (тверді об’єкти попередньо розмочують водою) і розглядають неозброєним оком або під лупою (х10). Якщо при цьому розміщення провідних елементів видно недостатньо, то роблять товсті поперечні згізи з попередньо розмоченого матеріалу і забарвлюють розчином флюроглюцину і концентрованої хлористоводневої кислоти або іншим реактивом на лігнін

Корені можуть мати первинну та вторинну будову. При первинній будові в центрі є центральний осьовий циліндр, при вторинній – в центрі знаходиться деревина. кореневища можуть мати пучкову та безпучкову будову. У кореневищ односім’ядольних рослин провідні пучки розкидані без особливого порядку в корі і в центральному циліндрі. У двосім’ядольних рослин при пучковій будові провідні пучки розташовані у вигляді кола ближче до поверхні кореневища, в центрі – широка серцевина.

Кореневища, які мають безпучкову будову, відрізняються від коренів тим, що вони мають в центрі серцевину (у деяких видів вона зруйнована – кореневище пусте всередині).

Цибулини складаються з більш потовщених соковитих лусочок, які сидять на вкороченому стеблі (донці), і звичайно декількох зовнішніх сухих лусочок.

Бульби частіше за все мають зморшкувату поверхню і пучкову будову.

Бульбоцибцлини мають тільки зовнішні сухі лусочки.

Розміри. Довжину, діаметр, товщину визначають за допомогою вимірювальної лінійки або мілімітрового паперу. Діаметр і товщину вимірюють у найбільш широких місцях.

Колірсировини визначається при денному освітленні зовні та на зламі на сухих зразках.

Запахвизначається при розломуванні, зіскоблюванні, розтиранні або змочуванні водою.

Смаквизначається тільки для неотруйної сировини. На смак досліджується шматочок сировини або її 10% відвар.

Види аналізів: макроскопічниій, мікроскопічний, люмінесцентний, хімічний якісний та кількісний, гістохімічний, фітохімічний, фізико-хімічний, біологічний.

Види фармакогностичного аналізу. Сировина, яка надходить на аналіз, може бути:

• 1. цільна;
• 2. різана або подрібнена;
• 3. порошкована;
• 4. різано-пресована (брикети, гранули).

Для дослідження сировини використовують різні методи аналізу: 1) макроскопічний, 2) мікроскопічний, 3) люмінесцентний, 4) мікрохімічний, 5) гістохімічний, 6) фітохімічний, 7) біологічний.

Є основним методом визначення ідентичності, цілої лікарської рослинної сировини за морфологічними ознаками. Макроскопічний аналіз проводять за такою схемою: зовнішні ознаки сировини, розмір, колір, запах, смак.

Зовнішні ознаки сировини визначають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10), її розкладають на спеціальній дошці, матовому склі або клейонці й уважно обстежують у різних положеннях і з різних боків. При цьому звертають увагу наморфологічні ознаки окремих частин сировини (форму об’єкта, будову його поверхні тощо).

Розмір сировини визначають за допомогою міліметрової лінійки або розкладають сировину на міліметровому папері. Для об’єктивного визначення розмірів частин сировини проводять декілька вимірів: для великих об’єктів (3 см і більше) — 10–15 вимірів, для дрібних (3 см) — 20–30. Потім розраховують їх середнє значення.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухих зразках. При цьому визначають колір за поверхнею, а також на зламі або на розрізі.

Запах сировини визначають, розтираючи її пальцями (крихка сировина); тверді об’єкти зішкрібають ножем, скальпелем або розтирають у ступці. Деякі об’єкти ошпарюють (для посилення запаху).

Смак можна визначати тільки у тієї сировини, яка відома і неотруйна. Шматочок сировини обережно розжовують і, визначивши смак, випльовують. Також можна визначати смак 10%-го відвару сировини. Методика макроскопічного аналізу значною мірою залежить від морфологічних ознак сировини.

Макроскопічий аналіз сировини «Листки». Листками (Fоїіа) у фармацевтичні практиці називають лікарську сировину, яка являє собою висушені або свіжі листки, або окремі листочки складного листка. Листки зазвичай збирають повністю розвинутими, з черешками або без них.

Зовнішні ознаки. Для визначення зовнішніх ознак дрібні та шкірясті листки зазвичай досліджують сухими; великі, тонкі листки, що, як правило, бувають зім’ятими і зморщеними, розм’якшують у вологій камері або занурюють на декілька хвилин у гарячу воду, а потім розкладають на скляній пластинці і старанно розправляють пінцетом або препарувальною голкою. У сухій або підготовленій сировині визначають: тип листка (простий або складний), розчленованість та форму листкової пластинки, наявність або відсутність черешка, характер краю листка, його основи та верхівки, тип жилкування, опушеність. Свіжі листки досліджують без попереднього оброблення.

Розмір — довжину та ширину листкової пластинки, довжину та діаметр черешка визначають за допомогою лінійки. Для визначення розмірів тонкі листки попередньо розмочують у воді.

Колір визначають з обох боків листка при денному освітленні на сухій сировині.

Запах. Для визначення запаху крихкі листки розтирають між пальцями, а шкірясті розламують.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині! На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й настій.

Макроскопічний аналіз сировини «Трава».Травою (Неrbае) у фармацевтичній практиці називають лікарську рослинну сировину, яка являє собою висушені або свіжі надземні частини трав’янистих рослин. Сировина складається зі стебел з листками, квітками, іноді з бутонами або недозрілими плодами. До цієї сировини належать верхівки (трава полину), або вся надземна частина (трава конвалії), або надземна частина разом з коренями (трава сухоцвіту багнового).

Зовнішні ознаки. Для визначення зовнішніх ознак звертають увагу на будову стебла, листків, квітів, плодів, обстежуючи сировину неозброєним оком або за допомогою лупи. За необхідності сировину розмочують, опускаючи її на декілька хвилин у гарячу воду, а потім розкладають на гладенькій поверхні і розправляють усі її частини. Якщо трава подрібнена, то для розмочування беруть шматочки стебла, листків, квіток. Для проведення аналізу визначають форму стебла на поперечному розрізі, тип суцвіття. Листки, квіти і плоди відривають і досліджують окремо.

Розміри. Визначають у стебла довжину та діаметр біля основи; у листків — довжину та ширину листкової пластинки, довжину та діаметр черешка; у квіток — довжину, ширину, діаметр, а також довжину квітконіжки; у плодах — довжину, товщину, діаметр.

Колір визначають на сухій сировині при денному освітленні.

Запах визначають при розтиранні.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджується шматочок сировирш або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Квітки» Квітками (Flоrеs) у фармацевтичній практиці називають лікарську сировину, що складається з окремих висушених квіток (квітки бузини чорної) або суцвіть (суцвіття ромашки, календули), а також їхніх частин (лейкоподібні квітки волошки). Квітки збирають зазвичай на початку цвітіння, деякі — у фазу бутонізації (квітки полину цитварного).

Зовнішні ознаки. У сировині визначають тип суцвіття, опушеність; потім сировину розмочують, занурюючи в гарячу воду на І хв, і розглядають неозброєним оком або за допомогою лупи (х10) будову квітки (або суцвіття). Квітку кладуть на предметне скло і під лупою її розділяють препарувальними голками на окремі частини. Звертають увагу на наявність або відсутність квітконіжки, па форму і характер квітколожа (плоске, опукле, конічне тощо), па наявність приквітника або обгортки з приквіток, на особливості будови оцвітини — проста (чашечкоподібна, віночкоподібна) чи подвійна; будову чашечки і віночка (правильні або неправильні; зрослопелюсткові чи роздільнопелюсткові); число і форму чашолистиків (або зубчиків чашечки), число і форму пелюсток (або зубчиків віночка); число і будову тичинок, число маточок, особливості будови зав’язі.

Розміри. Довжину, ширину, діаметр квітки або суцвіття, а також довжину квітконіжки визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу на розмоченій сировині.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі. Запах — при розтиранні.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують

шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Плоди.» Плодами (Frисtиs) у фармацевтичній практиці називають прості, а також несправжні плоди, супліддя та їхні частини. Плоди збирають достиглими і висушують. Деякі соковиті плоди переробляють у свіжому вигляді (плоди обліпихи).

Зовнішні ознаки. Плоди досліджують у сухому вигляді, розглядаючи їх неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Соковиті плоди, які втратили свою форму під час сушіння, спочатку розглядають у сухому вигляді, а потім розмочують протягом 10 хв у гарячій воді або кип’ятять у воді 5–10 хв. Плід складається з оплодня і насіння, що міститься в ньому. Визначають форму (ша- роподібна, овальна, яйцеподібна, довгаста тощо) плоду, характер його поверхні (зморшкувата, гладенька, ребриста, блискуча тощо). Звертають увагу на кількість гнізд у плоді (плід розрізають упоперек і підраховують кількість гнізд та насінин у кожному гнізді), наявність ефіроолійних канальців або вмістищ. У соковитих плодів після розмочування визначають форму й особливості будови оплодня; відділяють кісточки від м’якоті і підраховують їхню кількість, визначають форму, розмір, характер поверхні тощо.

Розміри визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу: вимірюють довжину, товщину, діаметр.

Колір сировини визначають при денному освітленні на сухому матеріалі, ззовні і всередині (за потреби).

Запах — при розламуванні сировини або при розтиранні.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Насіння». Насінням (Sетіпа) у фармацевтичній практиці називають ціле насіння та окремі сім’ядолі. Насіння збирають, як правило, дозрілим і висушують.

Зовнішній вигляд. Досліджують сухе насіння, розглядаючи його неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Насіння складається з насінної шкірочки, ендосперму (у деяких рослин насіння без ендосперму) і зародка. Діагностичне значення мають форма, характер поверхні насінини (гладенька, ямкувата, гола або опушена); форма, розмір та розміщення зародка, наявність і форма рубчика або насінного входу тощо.

Розміри визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу, а розміри шароподібного насіння визначають, просіюючи крізь сито з круглими отворами.

Колір визначають при денному освітленні на сухому матеріалі.

Запах — при розламуванні, розтиранні або зішкрібуванні сировини.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Кора». Корою (Соrtiсеs) у фармацевтичній практиці називають зовнішню частину стовбурів, гілок і коренів дерев та кущів, що знаходиться по периферії від камбію. Кору, як правило, заготовляють навесні, у період руху соку.

Зовнішній вигляд. Кору досліджують у сухому вигляді, визначають форму шматків кори (плоска, жолобкувата, трубчаста, жолобкоподібно перекручена тощо); характер поверхні зовнішнього та внутрішнього боків (гладенька, жорстка, поздовжньоребриста, з тріщинами і без них); наявність чи відсутність сочевичок, їх форму; характер зламу (рівний, скалкуватий, волокнистий тощо).

Розміри. Довжину і товщину кори визначають за допомогою вимірювальної лінійки (ширина значення не має).

Колір визначають на зовнішньому та внутрішньому боках, а також на зламі при денному освітленні, на сухій сировині.

Запах — при розламуванні або зішкрібанні внутрішньої поверхні кори. Також запах посилюється при зволоженні сировини.

Смак визначають тільки в неотруйній сировин!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Корені, кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини». У фармацевтичній практиці використовують висушені, рідше свіжі, підземні органи багаторічних рослин, зібрані, як правило, восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел та листків. Великі підземні органи перед сушінням розрізають уздовж або впоперек на частини. До цієї сировини належать корені — rаdісеs, кореневища –rhіzотаtа, кореневища з коренями –rhіzотаtа сит rаdісіbus, кореневища і корені –rhіzотаtа еtrаdісеs, цибулини — bиlbі, бульби –tubera, бульбоцибулини –bиlbotubera.

Зовнішні ознаки. Підземні органи можуть бути цілі, різані, розщеплені, очищені та неочищені від корка тощо. Підземні органи досліджують у сухому вигляді неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Визначають тип підземних органів (корінь, кореневище, кореневище з коренями тощо); форму (циліндрична, зігнута, конічна, куляста, довгаста тощо); характер поверхні (гладенька, зморшкувата, борозенчаста; із залишками рубців від листків, бічних корінців; наявність поздовжніх або поперечних складок тощо); характер зламу (рівний, зернистий, щетинистий, волокнистий тощо); наявність серцевини (наповнена або порожниста). Для розпізнавання підземних частин особливого значення набуває будова провідної системи. Для цього об’єкт з одного краю вирівнюють скальпелем у поперечному напрямку (тверді об’єкти попередньо розмочують у воді) і розглядають неозброєним оком або під лупою (х10). Якщо під час обстеження розміщення провідних елементів недостатньо видно, то тоді роблять забарвлюють розчином флюроглюцину і концентрованої хлоридної кислоти або іншим реактивом для визначення лігніну.

Корені можуть мати первинну або вторинну будову. У коренів із первинною будовою в центрі знаходиться центральний осьовий циліндр, із вторинною — у центрі міститься деревина. Кореневища можуть мати пучкову та безпучкову будову. У кореневищ односім’ядольних рослин провідні пучки розкидані без особливого порядку в корі і в центральному циліндрі. У двосім’ядольних рослин із пучковою будовою провідні пучки розміщені у формі кола ближче до поверхні кореневища з широкою серцевиною у центрі.

Кореневища з безпучковою будовою відрізняються від коренів тим, що вони мають у центрі серцевину (у деяких видів вона зруйнована — кореневище всередині порожнисте).

Цибулини складаються з дещо потовщених соковитих лусочок, які сидять на вкороченому стеблі (донці), і зазвичай декількох зовнішніх сухих лусочок. Бульби мають переважно зморшкувату поверхню і пучкову будову. Бульбоцибулини мають тільки зовнішні сухі лусочки.

Розміри. Довжину, діаметр, товщину визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу. Діаметр і товщину вимірюють у найширших місцях.

Колір сировини визначають при денному освітленні зовні та на зламі на сухих зразках.

Запах — при розламуванні, зішкрібуванні, розтиранні або змочуванні водою.

Смак визначають тільки у неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10%-й відвар.

Мікроскопічний., аналіз є основним методом визначення ідентичності подрібненої (різаної, порошкованої, різано-пресованрї) лікарської рослинної сировини. Мікроскопічний аналіз ґрунтується ііазнанні анатомічної будови рослин. Розглядаючи мікропрепарат під мікроскопом, .потрібно зосередити увагу на тих ознаках, за якими можна .відрізнити відповідний, орган однієї рослини від подібного органа іншої називають – діагностичними.Під час проведення мікроскопічного аналізу потрібно керуватись АНД на досліджуваний вид сировини, а саме розділом «Мікроскопія». Наприклад, для листків кропиви дводомної характерні цистоліти, ретортоподібні, жалючі, головчасті волоски, а для кори дуба — друзи, групи кам’янистих клітин, механічний пояс тощо.

Мікроскопічний аналіз проводять за допомогою мікроскопів різної конструкції. Техніка мікроскопічного аналізу в значній мірі визначається морфологією лікарської рослинної сировини. Для приготування мікропрепаратів тверду лікарську сировину спочатку розм’якшують різними способами: кип’ятять у воді або витримують у суміші вода–гліцерин–спирт. Листки та квітки просвітлюють. Для цього сировину кип’ятять у 3-5%-му розчині калію або натрію гідроксиду. З підготовленого матеріалу готують поверхневі (тонкі листки, квітки) мікропрепарати, а також поздовжні чи поперечні зрізи (кора, підземні органи, насіння, шкірясті листки тощо). Іноді препарати забарвлюють спеціальними реактивами, які наведено в АНД (з метою кращого дослідження основних діагностичних ознак).

Техніка виготовлення мікроскопічних препаратів різна і залежить від морфологічної групи досліджуваного об’єкта, а також від стану сировини: ціла, подрібнена, різана, порошкована.

Під час вивчення цілих, неподрібнених об’єктів готують ріпні препарати залежно від морфологічної групи сировини, що досліджують. Ніжні органи, що легко просвітлюються, такі, як листки, квітки, нездерев’янілі стебла та ін., розглядають, ні, правило, з поверхні. З коренів, кореневищ, кори, насіння, грубих, шкірястих листків тощо готують поперечні й повздовжні зрізи або препарати зіскоблювання, грубого порошку; також використовують препарати ізольованих тканин після мацерації.

Уся мікроскопічна техніка необхідна для отримання різних структур, які добре розрізнюються під мікроскопом. Цьому сприяє забарвлення препаратів, просякання їх тими або іншими рідинами тощо.

Включаючі і просвітлювальні рідини. Для виготовлення мікропрепарату використовують включаючі (індиферентні) та просвітлювальні (неіндиферентні) рідини. Включаючі рідини не реагують з досліджуваним об’єктом і є лише середовищем, у якому його розглядають. До включаючих рідин належать вода, і гліцерин. Порівняно з іншими рідинами вода найменше видозмінює препарат: форма й величина клітин, структура і забарвлення тканин не змінюються, добре видно кристали оксалату кальцію і крохмальні зерна, алейронові зерна розпадаються, ажирні олії з’єднуються у великі краплі, слиз розчиняється; тканини залишаються темними і нечіткими для розпізнавання.

Гліцерин зазвичай використовують після розведення водою у співвідношенні 1:2, додаючи шматочок камфори або кристалик карболової кислоти. Нерозведений гліцерин має властивість поглинати з тканин воду, зморщувати їх та деформувати. У розчині гліцерину тканини довго не висихають. Крім того, гліцерин має слабкі просвітлювальні властивості.

До неіндиферентних рідин належать розчини калію або натрію гідроксиду, фенолу, перекису водню. Гідроксиди калію або натрію використовують у вигляді 3–5 % , рідше — 10 %водного розчину. Концентрація розчину і тривалість його дії залежать від властивостей об’єкта. У разі тривалої дії цих розчинів крохмальні зерна набухають і перетворюються на клейстер; жири обмилюються, білки розчиняються, а тканини, забарвлені в темний колір, просвітлюються. Недоліком основ є те, що під їх дією клітини сильно розбухають і легко руйнуються під час натискування. Фенол швидко проникає в тканини, внаслідок цього повітря з об’єкта витісняється, крохмальні зерна розбухають і розпливаються; краплі жирних та ефірних олій спочатку збільшуються, а потім поступово розчиняються; білкові речовини, хлорофіл та інші включення руйнуються; забарвлені тканини світлішають; кристали не змінюються, але їх погано видно. З % розчин перекису водню використовують як просвітлювальну рідину. Можна використовувати й вищі концентрації для мацерації препарату, тобто для ізоляції різних елементів (провідних, механічних тканин та ін.).

Перед вивченням під мікроскопом ЛРС спочатку розм’якшують різними способами.

Холодне розм’якшування. Грубі частини рослини — кора, плоди, насіння, підземні органи, шкірясті листки — заливають сумішшю гліцерину з 96° спиртом (1 : 1) і витримують до повного просякнення тканин рідиною. Така підготовка об’єкта відбувається дуже повільно (від кількох днів до кількох тижнів і залежить від товщини об’єкта та особливостей його будови), але вона достатньо ефективна, оскільки тканини повністю звільняються від повітря й частково просвітлюються.

Квітки й нешкірясті листки можна помістити в суміш води й гліцерину (2 : 1) або води, гліцерину й спирту 96° (1:1: 1), або тільки у воду на 1–5 діб. Після розмочування об’єкти кладуть у спирт 96° з невеликою кількістю гліцерину для ущільнення тканин.

Розм’якшування матеріалу можна проводити у вологій камері. Наприклад, в ексикатор наливають воду і вміщують туди сировину таким чином, щоб вона безпосередньо не стикалася з водою, а зволожувалась і розм’якшувалася за рахунок парів атмосфери камери. Для того щоб сировина не пліснявіла, у воду додають невелику кількість карболової кислоти.

Гаряче розм’якшування. Невеликі шматочки сировини кип’ятять у воді (кору протягом 3–5 хв, підземні органи — 20–30 хв). Плоди і насіння розм’якшують розпарюванням. Для цього сировину кладуть у марлю, зав’язують і підвішують таким чином, щоб сировина знаходилась у парах і не занурювала у воду. Розпарювання триває 15–30 хв. Тривалість розпарювання залежить від твердості об’єкта.

Для розм’якшування й просвітлювання квіток і трави шматочки матеріалу кип’ятять у 3–5 % розчині натрію або калію гідроксиду протягом 2–5 хв, залежно від товщини й щільності об’єкта (сильне розм’якшування не допускається). Після кип’ятіння сировину кілька раз промивають водою (2–3 рази), щоразу зливаючи її. Оброблений у такий спосіб матеріал переливають у чашку Петрі або випаровувальну чашку, залишають у воді і використовують для виготовлення мікропрепарату.

Способи мацерації та ізолювання тканин. Об’єкти кип’ятять у 3 – 5 % розчині натрію гідроксиду протягом 30 хв, а потім тканини роз’єднують препарувальною голкою.

Для виготовлення мікропрепарату необхідно використовувати предметне і покривне скельця, які повинні бути чистими й сухими. Підготовлений препарат за допомогою препарувальної голки розміщують на предметному склі в краплі реактиву інакривають покривним склом. У разі неакуратного накладання покривного скла в препараті можуть утворюватися бульбашки повітря, які під час мікроскопії мають вигляд темної плями Тому скло необхідно встановлювати похило: спочатку його прикладають одним боком до краплі реактиву, а потім, притримуючи голкою, щільно прикладають до предметного скла. Якщо бульбашки повітря все-таки утворились, то їх можна видалити легким постукуванням тупим кінцем голки по покривному склу або підігріваючи препарат над полум’ям спиртівки (нагрівати препарат можна тільки тоді, коли він не містить речовин, що змінюються в разі підвищення температури). Якщо рідини, яку використовували для виготовлення мікропрепарату, забагато, то її видаляють за допомогою смужки фільтрувального паперу. Фільтрувальний папір прикладають з боку від покривного скла. Якщо рідина не заповнює всього простору між предметним і покривним скельцями, то її додають з боку невеликими краплями поряд із покривним склом, під яке вона швидко затікає.

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з листя, трав, квіток

Під час дослідження цілої сировини беруть шматочки пластинки листка з краєм і жилкою; з трав беруть листок, інодішматочок стебла і квітку; у квіток — чашечку та віночок. Підчас досліджування різаної сировини беруть кілька різних шматочків.

Просвітлюють сировину таким способом: декілька шматочків сировини вміщують у колбу або пробірку і кип’ятять протягом 1–2 хв у 5 % розчині натрію гідроксиду, попередньо розведеному у співвідношенні 1:1. Потім рідину обережно виливають у чашку Петрі або випаровувальну чашку. З води шматочки сировини виймають скальпелем (або лопаткою), препарувальною голкою і вміщують в краплю розчину гліцерину на предметному склі.

Просвітлений шматочок сировини ділять за допомогою скальпеля або препарувальної голки на дві частини. Одну з них обережно перевертають для того, щоб можна було вивчати препарат зверху й знизу. Препарат накривають покривним склом, злегка підігрівають до повного видалення бульбашок повітря і після охолодження розглядають під мікроскопом, спочатку при малому, а потім при великому збільшенні. У разі приготування препаратів з товстих листків їх попередньо розчавлюють скальпелем.

Під час дослідження стебла його шматочки кип’ятять у 5 % розчині натрію гідроксиду, ретельно промивають водою, знімають епідерміс скальпелем або препарувальними голками і розглядають його поверхню; з інших тканин готують препарат, розчавлюючи об’єкт скальпелем на предметному склі в розчині гліцерину.

Для отримання поперечних зрізів листків і стебел матеріал попередньо розмочують у воді, потім вміщують у суміш вода– гліцерин–вода (1 : 1 : 1) на кілька днів. Підготовлений таким чином матеріал розміщують між двома шматочками серцевини бузини і готують поперечні зрізи за допомогою небезпечної бритви або леза безпечної бритви і вміщують у краплю розчину гліцерину на предметному склі. Препарат накривають покривним склом, злегка підігрівають для видалення бульбашок повітря і після охолодження розглядають під мікроскопом.

Основні діагностичні ознаки листків:

• — епідерміс, що характеризується відповідною формою клітин (з прямими або звивистими бічними стінками; з тонкими або стовщеними оболонками тощо);
• — наявність, характер та товщина шару кутикули;
• — форма продихів (мал. 2), їх розміщення (з однієї або з обох сторін листка), характер оточення їх клітинами епідермісу;
• — наявність водяних продихів;
• — волоски (мал. 3) є одним із характерних діагностичних елементів листків, завдяки їх різноманітній формі (одноклітинні, багатоклітинні, головчасті, пучкові, гіллясті, ретортоподібні та ін.);
• – ефіроолійні залозки, вмістища з ефірною олією, молочні судини є характерними ознаками для кожного виду рослин, а іноді й усієї родини (наприклад, будова ефіроолійних залозок родин айстрові і ясноткові (мал. 3));
• – кристали оксалату або карбонату кальцію, друзи, рафіди, призматичні кристали, цистоліти та ін. (мал. 4).

Мал. 2. Основні типи продихових комплексів

А- двосім’ядольні рослини: 1 — аномоцитний; 2 — анізоцитний;

• 3 – парацитний; 4 — діацитний. Б — односім’ядольні рослини:
• 1- аперигенний; 2 — біперигенний; 3 — тетраперигенний;
• 4 — гексаперигенний

Основні діагностичні ознаки квіток:

• – будова епідермісу внутрішньої і зовнішньої сторін пелюсток, віночка та чашолистків;
• – характер розміщення і будова волосків, залозок, кристалічних включень;
• – форма і розміри пилкових зерен.

Основні діагностичні ознаки стебла трав:

• – провідні пучки, їх будова;
• – будова судин;
• – розміщення механічних тканин.

Мал. 3. Різні види трихом

А — волоски: 1– простий багатоклітинний; 2 — простий одноклітинний; 3 — головчастий з одноклітинною головкою; 4 — головчастий з двоклітинною головкою; 5 — головчастий з багатоклітинною головкою; 6 — одноклітинний багатокінцевий (трикінцевий); 7 — пучковий; 8 — Т-подібний; 9 — зірчастий. Б — ефіроолійні залозки: 1 — круглі з радіальним розміщенням видільних клітин (тип ясноткові); 2 — овальні з ярусним розміщенням видільних клітин (тип айстрові); а — вид зверху; б — вид збоку

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з плодів і насіння

Під час дослідження цілої сировини готують препарати шкірочки насіння та оплодня з поверхні або поперечні зрізи.

Для виготовлення препаратів шкірочки та оплодня з поверхні 2–3 насінин або плоду їх кип’ятять у пробірці в розчині 5 % натрію гідроксиду протягом 2–3 хв. і ретельно промивають водою. Об’єкт розміщують на предметному склі, за допомогою препарувальних голок відділяють шкірочку насінин и або тканини оплодня і розглядають їх у розчині гліцерину.

Мал. 4. Різні форми кристалів кальцію оксалату

• 1 – поодинокі кристали; 2 — кристалоносна обкладка жилок;
• 3 – кристалоносна обкладка волокон; 4 — друзи; 5 — рафіди;
• 6 — клітини з кристалічним піском

Для виготовлення поперечних зрізів сировину попередньо розм’якшують у вологій камері або способом розпарювання. Будову плоду або насінини вивчають на зрізах, які роблять через увесь плід. Зрізи повинні бути тоненькими, їх роблять від верхівки або основи плоду, причому перші зрізи не використовують. Для вивчення потрібно брати зрізи з середньої частини матеріалу, в якій всі елементи представлені найповніше.

Дуже дрібні плоди й насіння зазвичай запаюють у парафіновий блок розміром 1 х 1 х 1,5 см. Кінчиком нагрітої препарувальної голки парафін розплавлюють і в ямку, що утворилася, швидко занурюють об’єкт. Для отримання поперечного зрізу об’єкт у парафіні слід розміщувати вертикально, а для отримання поздовжніх зрізів — горизонтально. Поверхня об’єкта повинна бути сухою. Після застигання парафіну готують зрізи. Зрізи об’єкта роблять разом з парафіном. Потім їх вибирають із парафіну препарувальною голкою, змоченою гліцерином, і готують препарат у розчині гліцерину. Окрім парафінових блоків можна використовувати серцевину бузини або бархатний корок. Плід кладуть між двома шматочками серцевини бузини або корка і роблять зріз.

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з коренів, кореневищ, цибулин, бульб, бульбоцибулин

Для дослідження цілої сировини готують поперечні та поздовжні зрізи. Невеликі шматки підземних органів розм’якшують холодним або гарячим способом. Розмочені об’єкти вирівнюють скальпелем так, щоб вони мали чіткий поперечний або повздовжній розріз. Роблять тоненькі зрізи і готують мікропрепарати в розчині гліцерину. Розглядають діагностичні ознаки спочатку при малому, а потім при великому збільшенні.

За потреби готують препарати у відповідних реактивах для виявлення різних структур (здерев’янілих елементів, крохмалю, слизу, жирної та ефірної олії, дубильних речовин, похідних антрацену тощо).

Корені. На поперечному зрізі при первинній будові кореня помітно такі тканини (мал. 5): епідерміс (екзодерма, ризодерма, первинна кора, центральноосьовий циліндр. Клітини епідерми часто утворюють кореневі волоски (ризодерма). Первинна кора часто заповнена запасним крохмалем, який є важливою діагностичною ознакою, оскільки крохмальні зерна урізних рослин мають специфічні розміри та форму.

У разі вторинної будови кореня (мал. 6) на поперечному зрізі видно перидерму, кору і деревину. Перидерма складається кількох шарів фелодерми. У корі помітні великі клітини паренхіми, провідні елементи лубу (флоема), часто наявні механічні елементи — луб’яні волокна, кам’янисті клітини. Деякі види у корі містять секреторні вмістища, канали, молочні судини. За лінією камбію знаходиться деревина (ксилема). Вона, як правило, має променисту будову, якщо серцевинні промені добре виражені. У деревині розрізнюють судини, трахеїди, паренхіму, деяких видів — деревинні волокна (лібриформ). Також звертають увагу на характер запасних речовин (крохмаль, інулін, жирну олію), наявність кристалів кальцію оксалату.

Кореневища. У кореневищ односім’ядольних рослин (міні. 7) покривна тканина представлена епідермою, а у дводольних — перидермою. Судинно-волокнисті пучки в односім’ядольних та двосім’ядольних рослин колатеральні, біколатеральні, концентричні; у перших вони закриті, у других (мал. 8) — відкриті. У двосім’ядольних рослин кореневище частіше має непучкову будову (мал. 9); від коренів вторинної будови такі кореневища відрізняються тим, що їх центральна частина має серцевину.

Бульби, цибулини і бульбоцибулини. Ці підземні органи мають сильно розвинену паренхіму, яка заповнена запасними поживними речовинами і в якій містяться судинно-волокнисті пучки.

Основні діагностичні ознаки підземних органів:

• – тип будови (первинна або вторинна);
• – характер розміщення провідної тканини (пучковий або безпучковий тип будови);
• – характер потовщення судин і трахеїд (сітчасте, спіральне, драбинчасте тощо (мал. 10));
• – механічні елементи (волокна, кам’янисті клітини (мал. 10));
• – наявність молочних судин, вмістищ з ефірною олією або смолою; їх будова;
• – характер запасних поживних речовин (крохмаль, інулін, жирна олія);
• – кристали кальцію оксалату.

Мал. 5. Корінь. Первинна будова; поперечний зріз (схема)

• 1 — епідерміс; 2 — первинна кора; З — ендодерма; 4 — перицикл;
• 5 — флоема; 6 — ксилема

Мал. 6. Корінь. Вторинна будова; поперечний зріз (схема)

1 — перидерма; 2 — кора; 3 — камбій; 4 — деревина; 5 — серцевинний промінь

Мал. 7. Кореневище односім’ядольних рослин;поперечний зріз (схема)

1 — покривна тканина; 2 — кора;

З — ендодерма; 4 — центральний циліндр; 5 — провідні пучки

Мал. 8. Кореневище двосім’ядольних рослин. Пучковий тип будови, поперечний зріз (схема): 1 — перидерма; 2 — кора; 3 — серцевина; 4 — провідні пучки; а — флоема; б — ксилема

Mал 9.Кореневище двосім’ядольних рослин. Непучковий тип будови: 1 – перидерма; 2 — кора; З — камбій; 4 — деревина; 5 — серцевина; 6 — серцевинні промені

Мал. 10. Судини і механічні елементи:

• 1- судини: а — кільчасті та спіральні; б — сітчасті; в — драбинчасті; пористі; 2 — склереїди (кам’янисті клітини); 3 — волокна;
• 4 — волокна в поперечному розрізі

Діагностичними ознаками кори є:

• – товщина і характер будови корка (іноді діагностичне значення має колір корка, наприклад, кора крушини);
• – механічні елементи — луб’яні волокна та кам’янисті клітини, їх будова, розміщення, кількість;
• – кристали кальцію оксалату (можуть розміщуватись в окремих клітинах, а також утворювати кристалоносну обкладку);
• – наявність крохмалю, ефірних олій та інших діючих речовин, які визначають мікрохімічними реакціями.

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з рослинних порошків

На предметне скло наносять 1–2 краплі розчину гліцерину і змочують в ньому кінчик препарувальної голки. Змочений кінчик препарувальної голки занурюють у порошок, виймають і ретельно розтирають на предметному склі у краплі реактиву. Препарат накривають покривним склом і обережно нагрівають над полум’ям спиртівки, підтримуючи слабке кипіння протягом 1 хв. Краще препарат тримати над полум’ям, іноді на деякий час вводити його у полум’я. Під час прогрівання слід тримати препарат похило під кутом 10–15°, так краще видаляються бульбашки повітря з препарату.

Порошки листків просвітлюють кип’ятінням у 3 % розчині натрію гідроксиду. Для виявлення діагностичних елементів плодів, насіння, підземних органів, кори, а також речовин, що в них містяться, готують декілька препаратів і розглядають їх у відповідних реактивах для виявлення різних структур або речовин.

Техніка виготовлення постійних мікропрепаратів

Техніка виготовлення постійних мікропрепаратів полягає у тому, щоб унеможливити потрапляння повітря під покривне скло. З цією метою виготовлений мікропрепарат запаюють гліцерин-желатиною або канадським бальзамом. Чисту желатину замочують у воді і залишають на 2–3 год. Потім її віджимають, розчиняють у воді і додають чистий гліцерин. На 1 частину желатини беруть 6 частин води і 7 частин гліцерину. На 100 частин такої суміші як антисептик додають 1–2 кристалики фенолу. Гліцерин-желатину нагрівають 10–20 хв. на водяній бані доти, доки рідина стане зовсім прозорою. Потім рідину фільтрують і зберігають у невеликій конічній колбі, яку щільно закорковують і в центр якої вставляють скляну паличку. Скляна паличка має сягати майже до дна колби. Перед використанням гліцерин-желатину нагрівають на водяній бані до рідкої консистенції, і за допомогою скляної палички, не піднімаючи покривного скла, змащують його краї з усіх боків і залишають для підсихання.

Також можна використовувати канадський бальзам, який розчиняють у кислоті або хлороформі до консистенції сиропу або гліцерину. Краплю канадського бальзаму наносять на предметно скло з препаратом і обережно накривають покривним склом так, щоб всередину не потрапило повітря.

Для того щоб мікропрепарат зберігався тривалий час, найкраще занурити об’єкт на предметному склі в гліцерин-желатину і накрити покривним склом. До кожного препарату доцільно приклеювати етикетку з назвою препарату

Метод люмінесцентної мікроскопії застосовують для визначення ідентичності лікарської рослинної сировини. Перевага цього методу полягає в тому, що сировину вивчають у сухому вигляді. З неї готують товсті зрізи або препарати порошку і розглядають їх за допомогою люмінесцентного мікроскопа. Активні речовини, що містяться в рослинах, зумовлюють яскраву флуоресценцію, причому різні хімічні речовини мають різний характер забарвлення. Інтенсивність забарвлення свідчить про більшу чи меншу концентрацію цих речовин. Люмінесцентна мікроскопія дає можливість одночасно вивчити анатомічну структуру об’єкта і дослідити характер його люмінесценції при збереженні основної переваги такого аналізу — високої чутливості та специфічності.

Мікрохімічний та гістологічний аналіз лрс

Мікрохімічні реакції проводять із сухою сировиною (найчастіше з порошком), а результати реакції розглядають під мікроскопом. Метою мікрохімічного аналізу є встановлення ідентичності лікарської рослинної сировини. За допомогою мікрохімічних реакцій встановлюють наявність у лікарській сировині діючих речовин (алкалоїдів, дубильних речовин, ефірних олій тощо), а також визначають різні частини клітини, характер оболонки, вміст клітинного соку, різні включення.

Реакції на крохмаль

Поперечний зріз або порошок вміщують у 1–2 краплі розчин у Люголя, накривають покривним склом і спостерігають пін мікроскопом. Крохмальні зерна під дією йоду набувають синього або фіолетового забарвлення.

Реакції на жирні й ефірні олії

Зріз або порошок вміщують у розчин Судану III, накривають предметним склом і обережно підігрівають над полум’ям спиртівки для прискорення забарвлення. Потім, якщо реактив випарувався, можна додати під покривне скло гліцерин. Краплі жирної й ефірної олії набувають оранжево-рожевого кольору. Таким чином, але дещо повільніше, забарвлюються смоли, кутикула, молочники та корок.

Реакції на слиз

Зріз вміщують на кілька хвилин у спиртовий розчин (1:5000) метиленового синього, а потім занурюють у гліцерин, іон рипають покривним склом і розглядають під мікроскопом.Слиз набуває блакитного кольору.

Порошок вміщують у 1–2 краплі розчину туші у воді (1 : 10), накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. У темно-сірому полі зору виділяються безформні грудки слизу, які поступово набухають і розтікаються внаслідок розчинності слизу у воді.

Порошок вміщують у 1–2 краплі 3–5 % розчину натрію гідроксиду, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. Слиз набуває лимонно-жовтого кольору.

Зріз вмішують на 5–10 хв. у концентрований розчин сульфату міді, потім промивають водою і наносять 1–2 краплі 50 % розчину калію гідроксиду; препарат накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. Слиз набуває блакитного кольору (рослини родини мальвові) або зеленого (рослини родини лілійні).

Реакції на інулін

На поперечний зріз або порошок наносять 1–2 краплі розчину а-нафтолу (резорцину або тимолу) і 1 краплю концентрованої сульфатної кислоти; з’являється фіолетово-червоне забарвлення. Якщо нафтол замінити на тимол, то спостерігається малинове забарвлення, а на резорцин — червоне. Про наявність інуліну можна робити висновки тільки за відсутності крохмалю, оскільки цю реакцію також дає крохмаль.

Реакції на здерев’янілі елементи (лігніфіковані оболонки )

Зріз або порошок вміщують на предметне скло і додають 1–2 краплі 1 % спиртового розчину флороглюцину і 1 краплю 25 % розчину хлоридної або сульфатної кислоти. Через 1 хв. рідину відсмоктують фільтрувальним папером і додають 1 краплю гліцерину, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. Здерев’янілі механічні елементи набувають малиново-червоного кольору. Інтенсивність забарвлення залежить від ступеня лігніфікації.

Зріз або порошок вміщують на предметне скло і додають 1–2 краплі розчину аніліну сульфату. Препарат накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. Здерев’янілі елементи набувають лимонно-жовтого кольору.

Реакції на дубильні речовини

Зріз уміщують в 1 краплю розчину заліза (III) хлориду або1 % водний розчин залізоамонійних галунів, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. Тканини забарвлюються в чорно-синій або чорно-зелений колір. Також вміст дубильних речовин можна визначити шляхом нанесення на внутрішню поверхню кори реактивів, які наведені вище; з’являється чорно-синє або чорно-зелене забарвлення.

Реакції на похідні антрацену

Зріз або порошок уміщують в 1 краплю 5 % розчину натрію або амонію гідроксиду, додають 1 краплю гліцерину і накривають покривним склом. Тканини забарвлюються в червоний або фіолетово-червоний колір.

Реакції на клітковину

Зріз уміщують в 1 краплю води, розправляють і відсмоктують воду фільтрувальним папером. На зріз наносять 1 краплю розчину хлор–цинк–йоду, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. Клітковина набуває синьо-фіолетового або лілового кольору (деревина забарвлюється в жовтий колір).

Гістохімічні реакції використовують для встановлення ідентичності лікарської рослинної сировини. За допомогою цих реакцій можна виявити ті чи інші сполуки безпосередньо в клітинах і тканинах, де вони локалізуються. Гістохімічні реакції проводять на свіжих або фіксованих зрізах матеріалу; у деяких випадках можна використовувати висушений матеріал. Результати реакції розглядають під мікроскопом. Більшість гістохімічних реакцій потрібно проводити швидко, щоб не відбулась дифузія досліджуваної речовини і не зруйнувались тканини під впливом реактиву. За допомогою гістохімічного аналізу також можна перевірити доброякісність сировини (наприклад, сильне здерев’яніння луб’яних волокон кореня алтеї свідчить про недоброякісність даної сировини).

Фітохімічний аналіз ЛРС полягає в проведенні якісного і кількісного визначення діючих, супутніх, екстрактивних речовин, а також вологи і золи. Деякі якісні реакції на окремі речовини (слиз, крохмаль, жирні й ефірні олії та ін.) викладено у главі «Мікрохімічний та гістохімічний аналіз».

Полісахариди. Якісні реакції. Під час змочування зрізу або порошку кореня алтеї розчином амонію гідроксиду або натрію гідроксиду з’являється жовте забарвлення.

Кумарини. Якісні реакції. Для проведення якісних реакцій і хроматографічних досліджень готують витяжку: 3 г подрібненої сировини вкладають у колбу ємністю 100 мл зі шліфом, додають ЗО мл 95 % спирту, закривають повітряним холодильником і кип’ятять на водяній бані 20 хв. Потім витяжку охолоджують і фільтрують.

Лактонна проба. До 3–5 мл фільтрату додають 5 крапель

10 % спиртового розчину калію гідроксиду і нагрівають на водяній бані 5 хв (за наявності кумаринів розчин жовтіє). Потім доливають 5–10 мл очищеної води, перемішують (може з’явитися каламуть або осад за рахунок ліпофільних сполук), а потім додають 10 % розчин хлоридної кислоти до кислої реакції розчину. Виникнення каламуті або осаду свідчить про можливу наявність кумаринів у сировині.

Хромони. Якісні реакції. З концентрованими мінеральними кислотами хромони утворюють солі характерного лимонного кольору, з концентрованими основами — пурпурово-червоне забарвлення. Для проведення якісних реакцій сировину, що містить хромони, екстрагують органічними розчинниками, витяжки упарюють і хроматографують на колонках силікагелю, підбираючи фракції, що містять хромони. Ці фракції упарюють і перекристалізовують із різних розчинників.

Фенологлікозиди. Якісні реакції

• 1. Фенологлікозиди з вільною гідроксильною групою дають усі реакції, характерні для фенолів (реакції азотосполучення, реакції із залізоамонійними галунами та ін.). Ці реакції використовують для виявлення фенолів на хроматограмах.
• 2. Готують 5 % відвар з подрібненої сировини, охолоджують і фільтрують. До 1 мл фільтрату додають невеликий кристалик сульфату закисного заліза; спочатку з’являється червонувато -фіолетове забарвлення, яке змінюється на темно-фіолетове, а потім випадає темно-фіолетовий осад (реакція на вміст арбутину).
• 3. До 1 мл фільтрату (у фарфоровій чашці) додають 4 мл розчину аміаку і по краплі 1 мл 10 % розчину натрію фосфорно – молібденовокислого у хлоридній кислоті. За наявності арбутиназ’являється синє забарвлення.

Флавоноїди. Якісні реакції. Для проведення якісних реакцій сировину, що містить флавоноїди, екстрагують органічними розчинниками, екстракт фільтрують і очищають.

• 1. Ціанідинова реакція. До 1 мл очищеного екстракту додають 2–3 краплі концентрованої хлоридної кислоти і незначну кількість порошку металічного магнію. З’являється забарвлення різного кольору (від жовтого до яскраво-червоного). Забарвлення залежить від будови сполук.
• 2. До 1 мл очищеного екстракту додають 1–2 краплі 10 % водно – спиртового розчину калію або натрію гідроксиду. З’являється жовте забарвлення.
• 3. До 1 мл очищеного екстракту додають 1–2 краплі 10 % розчину заліза(ІІІ)хлориду. З’являється коричневе забарвлення.
• 4. До 1 мл очищеного екстракту додають 3–5 крапель 10 % розчину основного ацетату свинцю. Утворюється осад.

Лігнани. Якісні реакції. Для лігнанів характерні ті самі реакції, що й для інших фенольних сполук.

Антраценопохідні. Якісні реакції

• 1. При змочуванні внутрішньої поверхні кори крушини 1 -2 краплями 10 % розчину натрію гідроксиду спостерігають криваво-червоне забарвлення.
• 2. Антраценопохідні з сировини екстрагують спиртовим розчином калію гідроксиду під час кипіння. Після охолодження фільтрат підкислюють хлоридною кислотою до змінення червоно-бурого кольору розчину на жовто-бурий і екстрагують водний розчин діетиловим ефіром. Ефірний розчин збовтують із розчином аміаку, внаслідок чого ефірний шар залишається забарвленим у жовтий колір, а лужний набуває червоного або фіолетового кольору.
• 3. У суху пробірку вміщують невелику кількість сировини у вигляді грубого порошку. Дно пробірки нагрівають, тримаючи її горизонтально. Антраценопохідні, що містяться в сировині, під час мікропереганяння утворюють жовті пари, які конденсуються на холодних стінках пробірки у вигляді жовтих кристалів. У разі додавання 10 % спиртового розчину натрію гідроксиду вони набувають вишнево-червоного забарвлення.

Дубильні речовини. Якісні реакції

Витяжка: 0,1 г сировини подрібнюють і просіюють через сито з діаметром отвору 1 мм; вміщують у колбу ємністю 250 мл., додають 100 мл. води і нагрівають на водяній бані 20 хв., потім охолоджують і фільтрують. Для того щоб очистити фільтрат, витяжку збовтують у ділильній лійці з хлороформом (1 : 1). Хлороформний шар витяжки відокремлюють, а до водної витяжки додають три об’єми етанолу. Утворений осад відфільтровують і відокремлюють (полісахариди).

• 1. До 2 мл очищеного фільтрату додають по краплі 1 % розчин желатини. Виникає каламуть, яка зникає у разі додавання надлишку желатини.
• 2. До 2 мл фільтрату по краплі додають бромну воду (5,0 брому розчиняють в 1 л води) до відчуття запаху брому. За наявності конденсованих дубильних речовин одразу утворюється осад.
• 3. До 2 мл фільтрату додають кілька крапель 1 % розчину хініну гідрохлориду або іншого алкалоїду. Утворюється аморфний осад.
• 4. До 2 мл фільтрату додають 2–3 краплі розчину залізоамонійних галунів. З гідролізованими дубильними речовинами утворюється чорно-синє забарвлення, а з конденсованими — чорно-зелене.
• 5. До 1 мл фільтрату додають 2 мл 10 % розчину оцтової кислоти і 1 мл 10 % розчину середньої солі свинцю ацетату. За наявності дубильних речовин, що гідролізуються, утворюється осад. Осад відфільтровують. До утвореного фільтрату додають 5 крапель 1 % розчину залізоамонієвих галунів та 0,1 г кристалічного натрію ацетату. За наявності конденсованих дубильних речовин виникає чорно-зелене забарвлення.

Іридоїди. Якісні реакції

Іридоїди з сировини екстрагують спиртом і очищають. До 1 мл витяжки додають 0,5 мл реактиву Трим- Хілла (суміш льодяної оцтової кислоти, концентрованої хлоридної кислоти і 0,2 % водного розчину міді сульфату у співвідношенні 20: 1:2). За наявності іридоїдів розчин набуває блакитного кольору.

Сапоніни. Якісні реакції

Готують водну витяжку у співвідношенні 1 : 10.

• 1. 1,5 мл витяжки енергійно збовтують протягом 1 хв. Утворюється стійка піна.
• 2. До 1 мл водної витяжки додають 3–4 краплі 10 % розчину ацетату свинцю основного. Утворюється осад.
• 3. До 1 мл водної витяжки додають 1 мл 1 % спиртового розчину холестерину. Утворення осаду свідчить про стероїдну природу сапонінів.
• 4. До 1 мл водно-спиртової витяжки додають 1 краплю 10 % розчину заліза(ІІІ) сульфату, 1 мл концентрованої сульфатної кислоти й обережно нагрівають. З’являється синьо-зелене забарвлення.
• 5. До 2 мл водно-спиртової витяжки додають 1 мл хлороформу і 5–6 крапель концентрованої сульфатної кислоти. Утворюється забарвлення від жовтого до червоного кольору.
• 6. До 2 мл водно-спиртової витяжки додають 1 мл спиртового розчину ваніліну, 3–4 краплі концентрованої сульфатної кислоти. З’являється червоне забарвлення.

Серцеві глікозиди. Якісні реакції

Із сировини готують екстракт. Очищений екстракт використовують для реакцій виявлення кардіостероїдів, які можна поділити на такі групи:

• а) реакції на вуглеводний компонент;
• б) реакції на стероїдну частину;
• в) реакції на лактонний цикл.
• 1. До 2 мл водно-спиртової витяжки додають 0,5 мл 1 % розчину хлоридної кислоти, суміш нагрівають на водяній бані. Потім у пробірку додають кілька крапель 10 % розчину натрію гідроксиду і 1 мл реактиву Фелінга. Випадає осад оранжево – червоного кольору, що свідчить про наявність вуглеводів.
• 2. До 1 мл водно-спиртової витяжки додають 1 мл 90 % розчину трихлороцтової кислоти в метанолі (або етанолі). З’являється синє (синьо-зелене) забарвлення, що свідчить про наявність стероїдної частини.
• 3. До 1 мл водно-спиртової витяжки додають 1 мл 5 % розчину натрію нітропрусиду, перемішують і обережно по стінці пробірки додають 2–3 краплі 10 % розчину натрію або калію гідроксиду. З’являється червоне забарвлення, яке змінюється на жовте, що свідчить про наявність лактонного кільця.

Алкалоїди. Якісні реакції

Приготування витяжки: 1 г подрібненої сировини (розміри часток не більше ніж 2 мм) вміщують у колбу зі шліфом ємністю 100 мл, заливають 25 мл 1 % розчину хлоридної кислоти нагрівають на водяній бані протягом 30 хв, періодично перемішуючи.

На предметне скло наносять 1 краплю фільтрату і краплю

реактиву і з’єднують їх скляною паличкою. За наявності алкалоїдів у фільтраті на місці з’єднання крапель утворюється осад або каламуть.

• 1. Реактив Майєра (розчин ртуті дихлориду в розчині калію йодиду) з більшістю алкалоїдів утворює білі або жовті осад.
• 2. Реактив Вагнера та Бушара (розчин йоду в розчині калію йодиду) з підкисленими водними розчинами солей алкалоїдів утворюють бурі осади.
• 3. Реактив Драгендорфа (розчин вісмуту нітрату основного калію йодиду й оцтової кислоти) з більшістю алкалоїдів у кислому середовищі утворюють оранжево-червоні або цегляно-червоні осади.
• 4. Реактив Марме (розчин кадмію йодиду в розчині калію йодиду) з алкалоїдами утворює білі або жовтуваті осади, якічисто розчиняються в надлишку реактиву.
• 5. Розчин таніну з солями алкалоїдів утворює білуваті або жовтуваті аморфні осади.
• 6. 10 % розчин пікринової кислоти з багатьма алкалоїдами утворює жовті осади.
• 7. Реактив Зоннерштейна (розчин фосфорномолібденової кислоти) з багатьма алкалоїдами утворює жовтуватий аморфний осад.

Біологічний аналіз проводять у тому разі, коли якість сировини неможливо визначити вищезгаданими методами. Наприклад, сировину, яка містить кардіоглікозиди, стандартизують біологічним методом. Якість (активність) сировини і препаратів із неї визначають на білих мишах, жабах, кішках, кроликах, голубах і виражають в одиницях дії (ОД). За одну одиницю дії береться найменша доза препарату, яка спричинює зупинення серця у піддослідних тварин протягом однієї години. Залежно від того, наякій тварині проводять експеримент, одиниці дії називають за назвою тварин: жаб’ячими (ЖОД), котячими (КОД), голубиними (ГОД) тощо.

Біологічне оцінювання ЛРС та препаратів, що містять серцеві глікозиди, ґрунтується на здатності серцевих глікозидів у токсичних дозах спричинювати систолічну зупинку серця у тварин.

Активність серцевих засобів оцінюють у порівнянні з активністю стандартних зразків і позначають в одиницях дії (ОД).

Стандартними зразками під час дослідження листків та препаратів конвалії є спиртові екстракти з цих рослин, які виготовляють спеціальним способом (очищають від супутніх речовин); вони містять суму глікозидів. Стандартними зразками під час дослідження інших ЛР та їх препаратів є індивідуальні кристалічні глікозиди. Біологічну активність стандартних зразків установлюють на жабах-самцях (Ranatemporaria), що мають масу тіла 28–33 г. Зразки вводять підшкірно в жовтні–листопаді. Таких жабок умовно називають «стандартними», або «нормальними». Також експеримент можна проводити на кішках і голубах.

Під час експерименту на жабах розведення стандартних зразків визначають таким чином, щоб одна жаб’яча одиниця дії (ЖОД) відповідала дозі стандартного зразка, що спричиню« систолічну зупинку серця в більшості піддослідних стандартних жаб. Наприклад, нерозведені стандартні зразки наперстянки та конвалії містять в 1 мл 13,33 ЖОД.

Під час дослідження серцевих засобів на кішках і голубах активність препарату позначають у кошачих і голубиних одиницях дії. Одна кошача або голубина одиниця дії (1 КОД, 1 ГОД) дорівнює дозі стандартного зразка або препарату з розрахунку на 1 кг маси тіла тварин або птаха, що призводить до систолічної зупинки серця кішки або голуба. Така доза смертельна. Стандартний зразок або досліджуваний препарат розводять так, щоб1 КОД або 1 ГОД містилася приблизно в 15 мл розчину.

Хроматографічний аналіз ґрунтується на розділенні складних сумішей на компоненти, що не змінюють своїх вихідних властивостей.

Методи хроматографії класифікують:

• 1) за агрегатним станом суміші, в якій проводять розділення на компоненти (газова, рідинна й газорідинна);
• 2) за механізмом розділення (адсорбційна, розподільна, іонообмінна, осадова тощо);
• 3) за формою проведення хроматографічного процесу (колонкова, капілярна, паперова, тонкошарова).

Методи проведення хроматографічного аналізу викладені в Державній Фармакопеї України в розділі «Фізико-хімічні методи аналізу».