Оселя

Мультфільми про захисників, славетних воїнів, героїв-переможців потрібні нині дітям, як ніколи. Недарма кажуть, що мультики — це антидепресанти для малечі, що дають змогу почуватися більш захищеними. Виявляється, окрім славетної серії «Як козаки…», є чимало інших цікавих пригод козаків. Зібрали анімації про героїв-переможців. Доповніть ними свої уроки або просто перегляньте всім класом під час онлайн-навчання.

1. «Пригоди козака Енея»

Звісно, козак Еней — чи не найдавніший тролінг Івана Котляревського над помпезною давньоримською героїкою. Цей мультфільм було зроблено до 200-річчя з дня народження видатного письменника. Хоча ця анімація вже старенька, приємно дивитися, як веселі та життєрадісні козаки легко перемагають ворогів. І навіть Юпітер тут — у гетьманському вбранні.

2. «Котигорошко»

Найвідоміший казковий герой, образ маленького, але безстрашного переможця — Котигорошко. Зустрічаємо братів-козаків: велетня Вернигору, силача Вернидуба та Крутивуса, якому досить покрутити вуса, аби річка розступилася. Та рятуватиме їх крихітний хлопчик з булавою. Зворушлива деталь: виріс він зі сльози матері, яка оплакувала полонених синів.

3. «Енеїда»

Знаєте, який перший повнометражний мультик створено після здобуття Україною Незалежності? Так, знову козак Еней, який пройшов шлях від Троянської Січі до Римської. Ця анімація потішить знайомим стилем, вона дуже нагадує серію «Як козаки…». Усе просто: той самий режисер Володимир Дахно і той самий художник Едуард Кірич.

4. «Таємний посол»

На жаль, від мультсеріалу за мотивами історичного захопливого роману Володимира Малика «Таємний посол» у відкритому доступі маємо лише одну серію. Але й вона гідна уваги та має окремий сюжет. Сильний та справедливий козак Арсен Звенигора живе за часів Запорізької Січі легендарного Івана Сірка. Він намагається врятувати полонену дівчину та зупинити Османську імперію, яка напала на Україну.

5. «Легенди України»

Перші серії мультсеріалу, який знайомить з міфічними істотами та легендарними особистостями України, побачили світ 14 років тому. Цікаво, що головні герої — хлопчик Нік та живий футбольний м’яч Шева — зроблені вже в 3D-анімації. Чимало серій стосуються саме козаків: «Характерник», «Дунайські козаки». А «Тризуб» розповідає про магічне походження державного символу, який охороняє від усіх завойовників.

6. «Лежень»

Казка українського письменника Юрія Винничука «Лежень», за якою створили цей мультфільм, — формально не про козака, адже йдеться про стародавні часи Західної України. Утім, головний герой — напрочуд сміливий та сильний захисник. А ще дуже розумний, бо його захоплення — читати, через що його спочатку вважають непутящим. Ворогів перемагає інтелектом, а з тими, з ким можна, домовляється: так велетні-батяри починають працювати на нього. Жива західноукраїнська мова та гумор цього мультика — це щось своєрідне та захопливе!

7. «Пригоди Котигорошка та його друзів»

2014 рік

Знову Котигорошко, але це не просто більш сучасний варіант, а доповнений і значно більше розповідає про козацтво. У цьому серіалі Вернидуб — козак-характерник, який знає різні заклинання. А Котигорошко — не дитина, а класний парубок, не лише сміливий, а й стійкий, винахідливий та вірний. Та й пригоди чекають на них нові. Наприклад, як повернути магічного солом’яного бичка або як знайти та віддати батькам дітей, яких Лісовик перетворив на дерева.

8. «Микита Кожум’яка»

Українська 3D-анімація за мотивами однойменної казки Антона Сияники. Микита — син славетного богатиря і здатен не лише перемогти дракона, а й розпізнати його в іншій подобі та звільнити від його впливу створінь казкового світу. Подолати зло і ззовні, і зсередини.

9. «Бравий молодий козак»

Пілотна серія хоч майже позбавлена слів (окрім зляканого вигуку ворогів: «Козаки!»), має завершений сюжет та напрочуд динамічна. Хлопець повинен повернути кохану та інших українок з полону. В анімації — і звичаї козаків, і вдача сильних духом козачок, які здатні на шаблях поборотися і виручити чоловіків з біди.

10. «Книга-мандрівка»

Мультсеріал виходить на YouTube-каналі проєкту вже чотири роки та налічує 5 сезонів. І багато серій стосуються козацтва. Але, певно, найяскравіша — «Привиди Запорізької Січі», з якої можна дізнатися, скільки було січей, як поділялися козаки та як жила єдина у світі козацька держава.

11. «Один день із життя запорізького козака»

Відеоуроки на TED-Ed створено, щоб допомогти вчителям історії урізноманітнити заняття. Утім, цю анімацію діти можуть подивитися і вдома, щоб дізнатися, як минав звичайний день козаків, які вибори доводилося їм робити, як треба було домовлятися з одними ворогами, аби вистояти проти інших та захистити свою незалежність.

12. «Історія України за 5 хвилин»

На завершення можна подивитися анімовану історію не лише козацтва, а й загалом нашої країни. Цей лаконічний та колоритний реп презентувала група «Танок на Майдані Конго». Так вчити історію значно цікавіше, ніж за підручником. А гумор і віра в майбутнє країни підбадьорюють та налаштовують на позитив.

Мультики для уроків історії: 12 анімацій про непереможних козаків

Мультфільми про захисників, славетних воїнів, героїв-переможців потрібні нині дітям, як ніколи. Недарма кажуть, що мультики — це антидепресанти для малечі, що дають змогу почуватися більш захищеними. Виявляється, окрім славетної серії «Як козаки…», є чимало інших цікавих пригод козаків. Зібрали анімації про героїв-переможців. Доповніть ними свої уроки або просто перегляньте всім класом під час онлайн-навчання.

1. «Пригоди козака Енея»

1969 рік

Звісно, козак Еней — чи не найдавніший тролінг Івана Котляревського над помпезною давньоримською героїкою. Цей мультфільм було зроблено до 200-річчя з дня народження видатного письменника. Хоча ця анімація вже старенька, приємно дивитися, як веселі та життєрадісні козаки легко перемагають ворогів. І навіть Юпітер тут — у гетьманському вбранні.

2. «Котигорошко»

1970 рік

Найвідоміший казковий герой, образ маленького, але безстрашного переможця — Котигорошко. Зустрічаємо братів-козаків: велетня Вернигору, силача Вернидуба та Крутивуса, якому досить покрутити вуса, аби річка розступилася. Та рятуватиме їх крихітний хлопчик з булавою. Зворушлива деталь: виріс він зі сльози матері, яка оплакувала полонених синів.

3. «Енеїда»

1991 рік

Знаєте, який перший повнометражний мультик створено після здобуття Україною Незалежності? Так, знову козак Еней, який пройшов шлях від Троянської Січі до Римської. Ця анімація потішить знайомим стилем, вона дуже нагадує серію «Як козаки…». Усе просто: той самий режисер Володимир Дахно і той самий художник Едуард Кірич.

4. «Таємний посол»

2000 рік

На жаль, від мультсеріалу за мотивами історичного захопливого роману Володимира Малика «Таємний посол» у відкритому доступі маємо лише одну серію. Але й вона гідна уваги та має окремий сюжет. Сильний та справедливий козак Арсен Звенигора живе за часів Запорізької Січі легендарного Івана Сірка. Він намагається врятувати полонену дівчину та зупинити Османську імперію, яка напала на Україну.

5. «Легенди України»

2008 рік

Перші серії мультсеріалу, який знайомить з міфічними істотами та легендарними особистостями України, побачили світ 14 років тому. Цікаво, що головні герої — хлопчик Нік та живий футбольний м’яч Шева — зроблені вже в 3D-анімації. Чимало серій стосуються саме козаків: «Характерник», «Дунайські козаки». А «Тризуб» розповідає про магічне походження державного символу, який охороняє від усіх завойовників.

6. «Лежень»

2013 рік

Казка українського письменника Юрія Винничука «Лежень», за якою створили цей мультфільм, — формально не про козака, адже йдеться про стародавні часи Західної України. Утім, головний герой — напрочуд сміливий та сильний захисник. А ще дуже розумний, бо його захоплення — читати, через що його спочатку вважають непутящим. Ворогів перемагає інтелектом, а з тими, з ким можна, домовляється: так велетні-батяри починають працювати на нього. Жива західноукраїнська мова та гумор цього мультика — це щось своєрідне та захопливе!

7. «Пригоди Котигорошка та його друзів»

2014 рік

Знову Котигорошко, але це не просто більш сучасний варіант, а доповнений і значно більше розповідає про козацтво. У цьому серіалі Вернидуб — козак-характерник, який знає різні заклинання. А Котигорошко — не дитина, а класний парубок, не лише сміливий, а й стійкий, винахідливий та вірний. Та й пригоди чекають на них нові. Наприклад, як повернути магічного солом’яного бичка або як знайти та віддати батькам дітей, яких Лісовик перетворив на дерева.

8. «Микита Кожум’яка»

2016 рік

Українська 3D-анімація за мотивами однойменної казки Антона Сияники. Микита — син славетного богатиря і здатен не лише перемогти дракона, а й розпізнати його в іншій подобі та звільнити від його впливу створінь казкового світу. Подолати зло і ззовні, і зсередини.

9. «Бравий молодий козак»

2017 рік

Пілотна серія хоч майже позбавлена слів (окрім зляканого вигуку ворогів: «Козаки!»), має завершений сюжет та напрочуд динамічна. Хлопець повинен повернути кохану та інших українок з полону. В анімації — і звичаї козаків, і вдача сильних духом козачок, які здатні на шаблях поборотися і виручити чоловіків з біди.

10. «Книга-мандрівка»

2018 рік

Мультсеріал виходить на YouTube-каналі проєкту вже чотири роки та налічує 5 сезонів. І багато серій стосуються козацтва. Але, певно, найяскравіша — «Привиди Запорізької Січі», з якої можна дізнатися, скільки було січей, як поділялися козаки та як жила єдина у світі козацька держава.

11. «Один день із життя запорізького козака»

2019 рік

Відеоуроки на TED-Ed створено, щоб допомогти вчителям історії урізноманітнити заняття. Утім, цю анімацію діти можуть подивитися і вдома, щоб дізнатися, як минав звичайний день козаків, які вибори доводилося їм робити, як треба було домовлятися з одними ворогами, аби вистояти проти інших та захистити свою незалежність.

12. «Історія України за 5 хвилин»

2019 рік

На завершення можна подивитися анімовану історію не лише козацтва, а й загалом нашої країни. Цей лаконічний та колоритний реп презентувала група «Танок на Майдані Конго». Так вчити історію значно цікавіше, ніж за підручником. А гумор і віра в майбутнє країни підбадьорюють та налаштовують на позитив.

ТАКОЖ ЦІКАВО:

Царівна-жаба (українська народна казка)

Де-не-десь, у якімсь царстві, жив собі цар та цариця, а в них – три сини, як соколи. От дійшли вже ті сини до зросту, – такі парубки стали, що ні здумати, ні згадати, хіба в казці сказати! Дійшли літ, – час їм женитися.

Цар порадився гарненько з царицею, покликав синів та й каже:

– Сини мої, соколи мої! Дійшли ви літ, – час уже вам подружжя шукати.

– Час, – кажуть, – таточку, час!

– Забирайте ж, – каже, – діти сагайдаки срібні, накладайте стрілочки мідяні й пускайте в чужі землі далекі: хто до кого влучить у двір, там тому й молоду брати.

От вони повиходили, понатягали луки – та й ну стріляти. Старший стрельнув – загула стріла попід небесами та й упала аж у іншому царстві, у царя тамтешнього в садочку. Царівна на той час проходжувалась, підняла стрілку, любується. Прийшла до батька, хвалиться:

– Яку я, таточку, гарну стрілку знайшла!

– Не віддавай же, – каже цар, – її нікому, тільки віддай тому, хто тебе за дружину візьме!

Коли так: через який там час приїздить старший царенко, просить у неї стрілку.

– Не дам, – каже, – цієї стрілки нікому, тільки віддам тому, хто мене за дружину візьме.

– Я, – каже царенко, – тебе візьму.

Намовились. Поїхав він.

Середульший царенко стрельнув – звилась стріла нижче від хмари, вище від лісу та й упала у князівський двір. Князівна на той час на рундучку сиділа, побачила, підняла стрілку і понесла до батька:

– Яку я, таточку, гарну стрілку знайшла!

– Не віддавай же її, – каже князь, – нікому, тільки Хіба віддай тому, хто тебе за дружину візьме.

От приїздить і другий царенко, середульший, просить стрілку. Вона відказала так, як і так. І тоді цей царенко каже:

Приходиться найменшому стріляти. Іван-царенко, – його звали Іваном-царенком, – як стрельне – загула стріла ні високо ні низько – вище хат та й упала ні далеко ні близько – коло села в болоті. На купині сиділа жаба і взяла ту стрілку. Приходить Іван-царенко, просить:

– Верни мою стрілку!

– Не дам я, – каже жаба, – цієї стрілки нікому, тільки віддам тому, хто мене за дружину візьме.

Іван-царенко подумав: «Як-таки його зелену жабу за дружину брати?» Постояв над болотом, пожурився, пішов додому плачучи.

От уже їм час до батька йти, казати: хто яку собі молоду найшов. Ті ж два – старший і підстарший – такі раді! А Іван-царенко іде та й плаче. Батько питає в них:

– Ну, розкажіть же, сини мої, соколи мої, яких ви мені невісток понаходили?

От старший каже:

– Я, татку, знайшов царівну.

А Іван-царенко стоїть та й слова не вимовить: так плаче, так плаче.

– А ти чого, Іван-царенку, плачеш?

– Як же, – каже, – мені не плакати, що у братів жінки як жінки, а мені доведеться з болота зелену жабу брати. Чи вона мені рівня?

– Бери, – каже цар, – така вже, видно, твоя доля!

От і одружилися царенки: старший узяв царівну, середульший – князівну, а Іван-царенко – зелену жабу з болота. Одружились та й живуть собі. А це якось цар забажав дізнатися, яка з невісток уміє краще рушники ткати.

Загадує синам: «Щоб на завтра, на ранок, жінки ваші рушники виткали і принесли показати: яка з них краща ткаля?»

Іван-царенко йде додому та й плаче, – а жаба вилізла назустріч, питає:

– Іване-царенку, чого ти плачеш?

– Та як же мені не плакати: загадав наш батько, щоб на завтра, на ранок, кожна невістка йому рушник виткала.

– Не плач! Усе гаразд буде. Лягай та спи!

Він ліг, заснув, вона взяла кожушок жаб’ячий з себе скинула, вийшла надвір, гукнула, свиснула – тут де не взялись дівчата-служниці, виткали рушники, гарно орлів понашивали і віддали їй. Вона взяла, поклала біля Івана- царенка, знову кожушок наділа – і стала такою жабою, як і була.

Прокидається Іван-царенко, – аж такий рушник, що він ще й не бачив таких зроду! Він зрадів, поніс до царя. Батько йому дякує за рушник дуже. Тих же невісток рушники – так собі, простенькі, цар на кухню повіддавав, а жабин в себе в кімнаті почепив.

От батько знов загадує, щоб невістки напекли гречаників і принесли йому: хто краще пече? Іван-царенко йде додому та й знову плаче. Жаба вилізла проти нього, квакав:

– Іване-царенку, чого ти плачеш?

– Як же мені не плакати: загадав батько гречаники пекти, а ти не вмієш!

– Не плач, напечемо! Лягай та спи!

Він ліг, заснув. А ті дві невістки пішли під вікно, дивляться, як вона буде робити. А жаба це помітила. От вона взяла ріденько вчинила, ріденько підбила, ріденько й замісила; потім полізла на піч, пробила дірку, вилита туди, – гречаники так і розшіивлиеь по черені«. Ті невістки швидше додому та й собі так робити.

Напекли таких гречаників, що хіба тільки собакам повикидати. А жаба, як ті пішли, кожушок – з себе зняла, вийшла надвір, гукнула, свиснула – тут де взялись дівчата-служниці.

Вона їм загадала, щоб до світу були гречаники! Ті незабаром принесли їй гречаники – як сонце, такі гарні! Вона взяла, положила коло Івана-царенка, а сама кожушок на себе – і знов стала такою зеленою жабою, як і була.

Іван-царенко прокидається, бачить – біля нього гречаники, як перемиті. Він зрадів, поніс до царя. Батько йому так уже подякував. Тих же невісток гречаники собакам повіддавав, а ці звелів до страви подавати.

От знов загадав цар своїм синам:

– Щоб у такий і такий день були до мене з жінками на бенкет.

Старші брати радіють, а Іван-царенко йде додому, похнюпивши голову, та й плаче. Жаба вилізла назустріч, питає:

– Іване-царенку, чого ти плачеш?

– Як же мені не плакати, що батько загадав нам із жінками на бенкет приїхати. Як же я тебе повезу?

– Не плач, – каже, – лягай та спи, якось поїдемо.

Він ліг, заснув. От діждали того дня, що бенкет. Іван-царенко знову зажурився.

– Не журись, Іване-царенку, – каже йому жаба, – їдь попереду сам! А як стане дощик накрапати, то знай, що твоя жінка дощовою росою вмивається; а як блискавка заблискає, – то твоя жінка в дороге убрання вбирається; а як загримить, – то вже їде.

Іван-царенко убрався, сів і поїхав. Приїздить, аж старші брати з своїми жінками вже там. Самі повбирані гарно, а жінки у золоті, в оксамиті, у намистах дуже дорогих.

Брати стали з нього сміятися:

– Що ж ти, брате, сам приїхав? Ти б її хоч у хустку зав’язав та привіз.

– Не смійтесь, – каже, – потім приїде.

Коли це став дощик накрапати, Іван-царенко каже:

– Це моя жіночка люба дощовою росою вмивається!

Брати сміються з нього.

– Чи ти, – кажуть, – здурів, що таке торочиш?

Коли це блискавка блиснула, Іван-царенко й каже:

– Це моя жіночка в дороге убрання прибирається!

Брати тільки плечима здвигають: був брат такий, як і треба, а то й здурів;

Коли це як зашумить, як загримотить грім, аж палац затрусився, а царенко й каже:

– Оце ж уже моя голубонька їде!

Тут приїхав під рундук берлин, запряжений шістьома кіньми. Коні – як змії! Вийшла вона з берлина. Аж поторопіли всі – така гарна. Зайшла до хати – наче зірниця зійшла!

Посідали обідати. І цар, і цариця, і обидва старші брати не надивляться на неї: така гарна, така гарна, що й сказати не можна! Обідають. То вона оце шматочок у рот, шматочок у рукав, ложку в рот, ложку в рукав. А ті невістки дивляться на неї та й собі: ложку в рот, ложку в рукав, шматочок у рот, шматочок у рукав.

Пообідали, вийшли на подвір’я. Почали музики грати. Батько став запрошувати в танець. Ті невістки не хочуть: «Нехай вона танцює!» От вона як пішла з Іваном-царенком у танець, як зачала танцювати, то й землі не черкнеться – легко та гарно!

Раптом махнула правим рукавцем, що шматочки кидала, – став сад, у тому саду стовп і по тому стовпу кіт хо-дить: догори йде – пісні співав, а донизу йде – казки каже. Танцювала, танцювала, далі махнула й лівим рукавцем – у тім саду стала річка, а на річці лебеді плавають. Усі дивуються тим дивам, як малі діти.

Потанцювала вона, сіла спочивати. І ті невістки пішли у танець. Танцюють, та як махнули правим рукавцем – кістки вилетіли та просто цареві в лоб. Махнули лівим – цареві очі позабризкували.

– Годі, годі, ви мені очі повибиваєте!

Вони й перестали. Посідали на призьбі всі. Музика грає, двораки царські вже танцюють.

А Іван-царенко дивиться на жінку та й собі дивується: як з такої зеленої жаби та зробилась така гарна молодичка, що й очей не відірвеш!

Наказав дати собі коня, махнув додому довідатися, де вона все те понабирала. Приїздить, пішов у світлицю, де вона спить, – аж там лежить жаб’ячий тулубець.

У грубі топилося, – він той тулубець у вогонь – тільки димок пішов. Він тоді знову вертається до царя, – саме поспів на вечерю.

Довго вони ще там гуляли, перед світом уже пороз’їздились. Поїхав і Іван-царенко з своєю жінкою.

Приїздять додому, вона ввійшла в світлицю, огляділася, – аж кожушка й нема. Шукала-шукала.

– Чи ти, – питає, – Івану-царенку, не бачив моєї одежі?

– Тут, – каже, – я кожушок скинула.

– Я, – каже Іван-царенко, – спалив!

– Ох, що ж ти наробив мені, Іване! Якби ти не займав, то я б вічно була твоя, а тепер доведеться нам розлучитися, може, й навіки.

Плакала-плакала, кривавими слізьми плакала.

– Прощавай. Шукай мене в тридесятім царстві, у Баби Яги, костяної ноги!

Махнула рученьками – перекинулась зозулею. Вікно було відчинене – полинула.

Довго Іван-царенко побивався за жінкою, довго плакав гірко, розпитувався: що йому робити? Ніхто нічого не радив. От він узяв лучок срібний, набрав у торбину хліба, тикви почепив через плече, – пішов шукати.

Іде та й іде, коли зустрічає його дід, такий, як молоко, блідий, і питає:

– Здоров, Іване-царенку! Куди йдеш?

– Іду, – каже, – дідусю, світ за очі шукати своєї жінки: вона десь у тридесятім царстві, у Баби Яги, костяної ноги. Іду, та й не знаю куди. Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?

– Чому, – каже, – не знати? Знаю.

– Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!

– Е, що тобі, сину, казати: кажи не кажи – не потрапиш!

– Потраплю не потраплю, скажіть: я вам увесь вік дякуватиму!

– Ну, коли вже, – каже, – тобі так треба, то от тобі клубочок, пусти його – куди він буде котитися, туди й ти за ним іди: саме дійдеш аж до Баби Яги, костяної ноги.

Іван-царенко подякував за клубочок, узяв пустив. Клубочок покотився, а він пішов.

Іде та й іде таким густим лісом, що аж темно. А тут йому назустріч ведмідь. Іван- царенко наложив мідяну стрілу на срібний лучок – хотів уже стріляти. Ведмідь йому й каже:

– Іване-царенку, не бий мене: я тобі у великій пригоді стану!

Він і пожалів його – не вбив.

Іде далі, вийшов на край лісу, – сидить сокіл на дереві. Іван-царенко наложив мідяну стрілу на стрібний лучок – хотів стріляти. Сокіл йому й каже:

– Іване-царенку, не бий мене! Я тобі у великій пригоді стану.

Він пожалів і його – не вбив.

Іде та й іде, клубочок попереду котиться, а він позаду йде за ним та й дійшов до синього моря. І бачить: на березі лежить щука забута, без води пропадав на сонці. Він хотів її взяти з’їсти, а вона і просить:

– Іване-Царенку, не їж мене, кинь краще в море, я тобі за те у великій пригоді стану!

Він її вкинув у море, пішов далі.

От і зайшов він у тридесяте царство. Аж стоїть хатка на курячій ніжці, очеретом підперта, а то б розвалилася. Він увійшов у ту хатку – аж на печі лежить Баба Яга, костяна нога, ноги на піч відкидала, голову на комин поклала.

– Здоров був, Іване-царенку! Чи по волі прийшов, чи по неволі? Чи сам від кого ховаєшся, чи кого шукаєш?

– Ні, – каже, – бабусю, не ховаюся, а шукаю свою жінку любу – жабу зелену.

– Знаю, знаю! – каже Баба Яга.

– Де ж вона, бабусю? Скажіть мені!

– У мого братика за наймичку служить.

От він і став просити, щоб сказала, де її брат живе, вона й каже:

– Є на морі острів, там його й хата. Тільки гляди, щоб тобі лишенька там не трапилося: ти жінку свою як побачиш, то хапай швидше та й тікай з нею не оглядаючись.

Подякував він Бабі Язі та й пішов. Далеко, та треба йти.

Іде та йде, дійшов до моря, глянув – море, і кінця йому не видко; і де той острів, хто його зна. От він ходить понад морем, голову похнюпивши, журиться. А це випливає щука:

– Іване-царенку, чого ти журишся?

– Так, – каже, – і так: на морі є острів, та ніяк не можу дістатись.

– Не журись! – каже.

Ударила хвостом об воду – став такий міст, що й у царя нема такого: палі срібні, поручні золоті, а поміст склом настелений, – як ідеш, так мов у дзеркалі. Іван-царенко і пішов тим мостом та дійшов аж на острів.

Дійшов на острів, аж там такий ліс густий, що ні пройти, ні просунутися, та темний-темний. Іван-царевич ходить попід тим лісом та й плаче, ходить та й плаче.

А тут уже й хліба не стало – нічого їсти. Сів він на піску та й зажурився.

«Пропав!» – думає. Тут де не взявся сокіл, несе зайця вбитого. Іван-царенко взяв того зайця, оббілував, витер огню дерево об дерево, спік та з’їв.

Наївся та й став думати: як його до палацу добитись? Знову ходить попід лісом, а ліс – сказано – просунутися не можна. Ходив, ходив, коли – зирк! – іде ведмідь.

– Здоров, Іване-царенку! Чого ти тут ходиш?

– Хочу, – каже, – як-небудь у палац дістатись, та не можна за лісом.

Як узяв той ведмідь дуб’я трощити; такі дуби-довговіки вергає, що по півтора обіймища! Вергав, вергав, аж утомився, – пішов, напився води, як зачав ламати. От-от стежечку проламає. Знову пішов, води напився, знову ламає. Проламав стежку аж до палацу. Пішов Іван- царенко.

Пішов Іван-царенко тією стежкою – аж серед лісу така гарна долина, а на тій долині скляний палац стоїть. Він туди пішов, у той палац. Відчинив одні двері, залізні, – нема нікого. Відчинив другі, срібні – і там нема нікого; як відчинив треті – золоті, – аж там, за золотими дверима, сидить його жінка, мички миче – і така зажурена, що й дивитися на неї страшно. Як побачила Івана-царенка, так і впала йому на шию:

– Ти ж мій голубе сизий, як я за тобою скучила! Якби ще трохи-небагато, – може б, ти мене більше й не побачив ніколи.

Аж плаче з радощів! А він-то вже не знав: чи на цім, чи на тім світі. Обнялись, гарненько поцілувалися, вона перекинулась зозулею, взяла його під крило – полетіли.

Прилетіли в його царство. Вона перекинулась знов людиною й каже:

– Це батько мій нерідний віддав мене зміюці аж на три роки на послуги. Коли б не ти – зовсім би не відпустили.

Прийшли додому та стали гарно собі жити.