Самотня жінка похилого віку шукає помічницю для спільного проживання

0 Comments

Війна і старість. Де знаходять прихисток самотні літні люди

Через війну чимало літніх людей в Україні залишаються без догляду і житла. Де вони знаходять прихисток – у статті DW.

Жінка похилого віку сидить у коридорі благодійного прихистку, Харків, жовтень 2023 рокуФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

Вузьким коридором повільно йде згорблена сива жінка – вона пересувається за допомогою ходунків. Інша бабуся сидить на стільці. Вона дивиться чи то на букет польових квітів, чи то крізь них. Біля телевізора збирається група пенсіонерів – щойно почався серіал.

Пів сотні людей похилого віку живуть у цьому благодійному притулку на околиці Харкова. Його заснувала місцева архітекторка Ольга Клейтман. У лютому 2022 року, коли Росія почала повномасштабну війну проти України, жінка разом із іншими волонтерами допомагала літнім людям, які залишилися самі на околицях міста, під постійними обстрілами.

Майже одразу волонтери зрозуміли, що не можуть щодня обходити всіх стареньких, та почали евакуйовувати їх із небезпечних районів. Клейтман згадала про одного зі своїх клієнтів, який ще до війни хотів побудувати приватний геріатричний пансіонат. Вона попросила його про будь-яке приміщення для стареньких, і він здав в оренду колишній гуртожиток.

“Харків – столиця переселенців”

Клейтман незадоволена станом приміщення. Адже воно не пристосоване для маломобільних людей, яких тут майже половина. У триповерховому гуртожитку немає ліфту, у коридорах і кімнатах – недостатньо простору для колісних крісел та ходунків, нарікає волонтерка. “Це страшенно незручно – люди опиняються майже в увʼязненні”, – каже Клейтман, показуючи простору терасу, яку почали облаштовувати на другому поверсі. Ремонт у решті кімнат робили за кошти приватних пожертв, так само купували побутову техніку.

Архітекторка і волонтерка Ольга КлейтманФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

У притулку живуть люди з Харківщини, Донеччини та Луганщини, які з різних причин залишилися без житла або догляду. “Зараз Харків – столиця переселенців. У нас багато людей, які обрали Україну. Вони поїхали не в Росію, а сюди. Вони довірили нам своє життя, – розмірковує Клейтман. – Ми не ставимося до цього прихистку як до місця, де помирають. Він для того, щоб підтримали у важкі часи”. Переважна більшість із мешканців притулку має родичів, які не можуть або не хочуть за ними доглядати. Дехто, хоч і має вціліле житло, не може там жити без постійного догляду. “У нас жила бабуся, якій було 100 років і 5 місяців, коли вона до нас потрапила. А її сину – 80. Він не міг ані підняти її, ані помити. Але він відвідував її тут”, – розповідає Клейтман.

Крім спалень і ванних кімнат, тут є кухня і медичний кабінет. “У нас працюють люди, які раніше не працювали в цій системі, і тому в них немає тієї мозолі на душі, щоб не відчувати чужий біль”, – каже Клейтман.

Медсестра Тетяна Кухар раніше працювала у швидкій. Вона бере з кабінету бинти й медикаменти і йде до однієї з мешканок – робити перевʼязку. Тетяна уважна до своєї пацієнтки, звертається до неї лагідно, на імʼя. Але бабуся незворушно похмура.

“З Бахмуту, з фортеці”

Це 82-річна Людмила Мушніна із Бахмуту. “З фортеці, – додає жінка. – Де все розбите”. Жінка самотня – її чоловік помер понад 20 років тому, а доньки не стало напередодні повномасштабної війни. Волонтери евакуювали Людмилу до Кіровоградської області, де живуть родичі її чоловіка. Вони надали їй квартиру. “Але не безкоштовно, я платила оренду”, – обурюється жінка.

Медсестра Тетяна Кухар робить перевʼязку 82-річній Людмилі Мушніній із БахмутуФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

Людмила дивиться крізь нас – вона майже не бачить. На Кіровоградщині їй зробили операцію на нозі, і анестезія дала ускладнення на зір, каже жінка. “Я нічого не розрізняю. Я не користуюся телефоном. Навіть коли мені дзвонять, я не можу знайти кнопку. Бачу лише силуети. Я осліпла, – ледь не плаче Людмила. – А коли я осліпла – хто мені квартиру здасть? Кажуть: у нас немає грошей, щоб потім іншу квартиру купляти. От мене сюди – як у будинок престарілих”.

Вона дивиться у бік своєї сусідки, що сидить на ліжку навпроти й привітно посміхається. “Скільки вже з нею живу, але її обличчя не знаю”, – знизує плечима Людмила. “Яка тут дружба – у 82 роки? Всі зрячі, а я сліпа. Одна така на все відділення. От з ким я подружилась”, – сумно посміхаючись, плескає по ліжку жінка.

Її сусідка – 83-річна Валентина Дементьєва. “У мене проблеми з ногами. Я впала, і ноги відмовили. Мене забрали в лікарню, там пролежала кілька днів. А потім мене сюди направили. І тут мене лікують”, – розповідає про себе Валентина. Вона – із Харкова. Тут опинилась, бо потребує догляду, але лишилась сама. Її чоловік помер, дітей вони не мали. Крім того, племінник чоловіка намагається успадкувати квартиру – вона належить покійному, який не був офіційно одружений із Валентиною. “Я не знаю, як усе буде. Стільки прожити і опинитися тут… Я вже так втомилась. У мене немає сил”, – зітхає жінка.

83-річна харківʼянка Валентина ДементьєваФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

“Донька мене забере”

У сусідній кімнаті – також двоє бабусь. 73-річна Марія Натальченко сидить на ліжку, на тумбі – деревʼяні пірамідки. Вона повільно складаєї їх, тренуючи руку, паралізовану внаслідок інсульту. Жінка – із села Буди на Харківщині. Вона має не лише будинок, а й сина. “Є у мене один син, дорослий”, – відповідає Марія.

Вона не хоче про нього говорити. Натомість згадує свої заняття із реабілітологом Крістіаном – волонтером, який приїхав до Харкова із США. “Отаку іграшку він мені привіз, щоб я складала, – показує деревʼяні пірамідки жінка. – А ще ми з ним ходимо, розробляємо ноги. І Данилівна мені допомагає”.

73-річна Марія Натальченко із ХарківщиниФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

Данилівна – 89-річна Ольга Жадан із села Штормове на Луганщині. Напередодні повномасштабного вторгнення жінка приїхала у Харків до доньки. Та мала доглядати за матірʼю, яка проходила реабілітацію після перелому шийки стегна. Однак у перші дні повномасштабного вторгнення донька потрапила в автокатастрофу і опинилась у лікарні із численними переломами.

Ольга залишилася сама в квартирі. Вона потребувала догляду, тож донька влаштувала її у цей притулок. “Звісно, вона мене забере. Але бажання – повернутися туди, де я живу. Хочеться на батьківщину. Де мої батьки поховані”, – каже жінка. Її село окупували росіяни. “Чекаю, поки звільнять, – каже Ольга і виправляє саму себе. – Звільнимо. Будемо сподіватись, що буде наша перемога. Не може бути такого…”.

89-річна Ольга Жадан із ЛуганщиниФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

“Не може бути, щоб не було України”, – жваво продовжує її сусідка Марія.

“Якщо щось було би треба від нас, пенсіонерів, я би все віддала, аби це припинилось”, – із сумом додає Ольга.

“Стареньким надали студентські гуртожитки”

“У цих людей немає альтернативи”, – каже організаторка притулку Ольга Клейтман. За її словами, у відповідь на звернення із проханням про допомогу для її прихистку міська та обласна адміністрації нагадали, що переселенці можуть оформити державні виплати – від двох до трьох тисяч гривень.

Представниця благодійного фонду “Артдача” Василіса Гайденко, яка також допомагає переселенцям на Харківщині, спочатку не зверталась до місцевої влади, бо розраховувала на волонтерські ресурси. Крім того, вона хотіла вивезти людей далі від Харкова, де на той час було небезпечно. Разом з іншими благодійними організаціями, зокрема “Х-Траверс”, Гайденко займалася евакуацією стареньких за кордон – в державні пансіонати в Австрії та Литві – та в більш безпечні регіони України.

Після деокупації Купʼянська у вересні минулого року волонтери стикнулися з новою хвилею переселенців, серед яких було чимало самотніх літніх людей. Гайденко на кілька днів поселила їх у волонтерський штаб. Вона звернулась до обласної адміністрації, і там надали студентські гуртожитки для тривалого проживання. Вони, однак, виявилися непридатними для проживання маломобільних людей, тож хворих літніх людей поселили в міські лікарні.

Пенсіонери дивляться телевізор у благодійному прихистку в ХарковіФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

Загалом, за даними Гайденко, їй із колегами вдалося знайти прихисток для майже тисячі самотніх літніх людей. Евакуація з прифронтових громад Харківщини триває досі, зазначає волонтерка. Для транспортування маломобільних людей “Х-Траверс” має дві машини швидкої допомоги. Евакуйованих досі везуть у харківські гуртожитки, а також до тимчасового прихистку, облаштованого благодійною організацією “Схід-СОС”.

“Ми не могли залишити їх на вокзалі”

“Коли ми налагоджували процес евакуації, постало питання, куди селити людей. Адже ми не могли просто довезти їх до Дніпра й залишити на вокзалі, – розповідає Оксана Куянцева, членкиня правління “Схід-СОС”. – Ми робили багато запитів до міністерства реінтеграції та міністерства соціальної політики. Там відповідали, що місць для розміщення просто немає”. DW звернулась за коментарем до міністерства соціальної політики, але на момент публікації тексту відповіді не отримала.

У партнерстві з іншими благодійними організаціями “Схід-СОС” узявся за облаштування транзитних шелтерів та місць компактного проживання. Перший тимчасовий прихисток відкрили у Дніпрі на базі центру соціальної адаптації людей з інвалідністю “Океан добра”. Такий же транзитний шелтер пізніше відкрили і в Харкові. Ще чотири заклади, розраховані на постійне проживання понад 500 людей, є в Умані. В Івано-Франківській області “Схід-СОС” облаштував три прихистки на 130 людей. На Закарпатті – 37 місць у психоневрологічному пансіонаті. Усі заклади обладнані для потреб маломобільних людей, тож значна частина мешканців – самотні літні люди.

“Жоден із шелтерів не побудований з нуля, – пояснює Куянцева. – Зазвичай ми робимо це у співпраці з місцевою владою”. Ремонт та облаштування одного об’єкту обходиться фонду у майже десять мільйонів гривень. Ці кошти вони беруть у міжнародних фондів. Місцева влада зазвичай сплачує менше – до трьох мільйонів. “Але вона бере на себе зобов’язання утримувати цей заклад, зокрема платити за комунальні послуги та виплачувати зарплати для персоналу, – зазначає Куянцева. – Крім того, люди, які там проживають, заключають угоду, за якою 75% їхньої пенсії йде на оплату їхнього перебування там”.

Жінка похилого віку дивиться телевізор у благодійному прихистку в ХарковіФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

“З місцями завжди була проблема”

Керівник гуманітарної місії “Проліска” Євген Каплін зіткнувся із проблемою прихистку самотніх літніх людей ще в 2014 році, коли почав займатися евакуацією мешканців Донеччини та Луганщини. “Тоді стало зрозуміло, що є категорії громадян, які не можуть влаштуватися до державних закладів. Навіть тоді, коли там ще були місця. Хоча з місцями завжди була проблема”, – зазначає Каплін.

Зокрема, право на проживання в геріатричному закладі мають самотні пенсіонери та люди з інвалідністю першої та другої груп. “Але є, наприклад, 96-річний дідусь із селища Миронівський, яке 2014 року перебувало на першій лінії. Ми забрали його з холодної квартири, привезли в один із благодійних притулків. Питаємо, де його діти. Син – у Москві, полковник російської армії, дочка – теж у Москві, військова викладачка. Тим не менш, ми з ними звʼязались, і син-полковник сказав: “Напишете нам, коли він помре”, – розповідає Каплін і додає. – Хоча із точки зору закону він мав живих дітей”.

У 2017 році його колега Євген Ткачов також відкрив притулок для самотніх літніх людей у Часовому Яру. Із початком повномасштабного вторгнення заклад евакуювався на Хмельниччину. Гуманітарна місія “Проліска” і зараз евакуює самотніх стареньких та шукає для них прихисток. “Недавно вивозили з Торецька лежачу жінку, яка не виходила з квартири п’ять років. За нею доглядали сусіди, – розповідає Каплін. – Та коли в будинок влучила ракета, сусіди роз’їхалися. Вони подзвонили нам на гарячу лінію і попросили евакуювати цю жінку. І у нас був цілий квест – знайти місце, щоб її влаштувати. Зрештою її погодився прийняти державний заклад на Вінниччині. І так щоразу”.

“Це наша відповідальність”

Шукати фінансування для благодійних притулків досить складно, скаржаться волонтери. Гранти від міжнародних фондів надаються на певний термін. А пожертви від громадян починають зменшуватися, зазначає Ольга Клейтман. Її притулок обходиться у пів мільйона гривень на місяць. “Зараз у нас немає постійних спонсорів. Оренду платимо тоді, коли є гроші”, – додає волонтерка.

Проєкт приватного геріатричного пансіонату, розроблений архітекторкою Ольгою КлейтманФото: Hanna Sokolova-Stekh/DW

Тим не менш вона планує побудувати поруч сучасний притулок на понад 200 людей. “Ми хочемо, щоб там була бібліотека, ресторанчик. У нас є реабілітолог, і він хоче мати кімнату, де б могли займатися багато людей одночасно. Ми повинні зробити так, щоб ми самі не боялися туди попасти”, – каже Клейтман, показуючи проєкт. Його кошторис – 20 мільйонів доларів. “Ми маємо надію знайти спонсорів”, – каже волонтерка. Один корпус має бути комерційним, а другий – благодійним, що буде утримуватись за рахунок першого. “Щоб не залежати від пожертв”, – пояснює Клейтман.

“Бабці та дідусі усе це побудували, – каже Клейтман, роззираючись старим гуртожитком, де наразі розташований її притулок. – І зараз вони залежать від нас. Це наша відповідальність – зробити так, щоб їхні останні роки пройшли в затишній атмосфері”.

“Чудо Містечко” для літніх людей, які втратили житло

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Опіка, піклування та постійний догляд за людьми похилого віку

У зв’язку із військовою агресією російської федерації проти України, воєнний стан в країні був продовжений на підставі Указу Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб ( https://www.president.gov.ua/documents/1332022-41737 ).

Війна стала тяжким випробуванням, яке доводиться переживати українському народу. На сьогодні, постає багато викликів та запитань, одним з яких є питання забезпечення та дотримання прав і свобод людей похилого віку в умовах війни, адже вони в силу різних життєвих обставин можуть потребувати допомоги. Тож, розглянемо процедуру та які потрібні документи для встановлення опіки, піклування або постійного догляду за літніми людьми.

  • Перш за все зазначимо, що особливого порядку для встановлення опіки або піклування під час воєнного стану не запроваджено, процедура здійснюється відповідно до загальних правил.
  • Окрім цього, варто пам’ятати про відмінність понять “опіка” та “піклування”.
  • Відтак, у ч. 1 ст. 58 Цивільного кодексу України (далі – “ЦК України”) закріплено, що опіка встановлюється над малолітніми особами (віком до 14 років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування), та фізичними особами, які визнані недієздатними.
  • Ч. 1 ст. 59 ЦК України передбачено, що піклування встановлюється над неповнолітніми особами (віком від 14 до 18 років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування), та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
  • Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника (ч. 1 ст. 62 ЦК України).

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (п. 1.3 наказу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства праці та соціальної політики України № 387/3680 від 26.05.1999 (далі – “Наказ № 387/3680 від 26.05.1999“) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0387-99#Text)).

На роль опікунів і піклувальників можуть претендувати повнолітні громадяни, які є дієздатними. Також відповідно до п. 3.2 Наказу № 387/3680 від 26.05.1999 не можуть бути опікунами / піклувальниками особи, які:

  • перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;
  • раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;
  • інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню;
  • засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Окрім цього, бажаючим встановити опіку над літньою людиною необхідно пройти медичний огляд і спеціальні підготовчі курси.

Документи, які необхідні для призначення опікуна (передбачені п. 3.3 Наказу № 387/3680 від 26.05.1999), серед них:

  • повідомлення державних, громадських організацій або заява громадянина (громадян);
  • копія свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік (копія паспорту);
  • рішення суду про визнання даної особи недієздатною;
  • акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна;
  • довідки про стан здоров’я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника);
  • довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов’язків про опіку;
  • акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов’язки;
  • довідка лікувальної установи про відсутність в сім’ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки.

Як бачимо, для оформлення опікунства над людиною похилого віку необхідно, зокрема, рішення суду про визнання такої особи недієздатною.

Статтею 39 ЦК України передбачено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі – “ЦПК України“).

Заява про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи (ч. 1 ст. 295 ЦПК України). Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом (ч. 3 ст. 296 ЦПК України). Окрім цього, варто пам’ятати, що до заяви мають бути додані докази на підтвердження психічного стану: довідка про стан здоров’я та виписка з історії хвороби.

Порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною регулюється главою 2 ЦПК України.

Зазначимо, що піклувальник повинен відповідати таким самим вимогам, що і опікун.

Що стосується документів, за наявності яких органи опіки і піклування призначають піклувальника, то мають бути відповідно до п. 3.4 Наказу № 387/3680 від 26.05.1999:

  • повідомлення державних, громадських організацій або заява громадянина (громадян);
  • рішення суду про визнання особи обмежено дієздатною;
  • медичний висновок про стан здоров’я особи, що потребує піклування;
  • довідка про місце проживання особи, що потребує піклування;
  • заява майбутнього піклувальника про прийняття на себе обов’язків щодо піклування.

Тобто, для оформлення піклування над людиною похилого віку необхідно, зокрема, рішення суду про визнання особи обмежено дієздатною. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (стаття 36 ЦК України).

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі – за місцезнаходженням цього закладу (ч. 1 ст. 295 ЦПК України).

Порядок розгляду справ про визнання фізичної особи обмежено дієздатною також регулюється главою 2 ЦПК України.

3. Оформлення постійного догляду за людиною похилого віку. Послуги з догляду під час воєнного стану за спрощеною процедурою.

Оформлення постійного догляду за літніми людьми, які за станом здоров’я самостійно не можуть захищати свої права і виконувати свої обов’язки, може відбуватися тільки на прохання цих осіб.

Якщо особа похилого віку дієздатна і не страждає психічними розладами, цілком може себе забезпечити, над нею встановлюється постійний догляд (або як часто кажуть піклування у формі патронажу). Варто зазначити, що визначення поняття “патронаж” в законодавстві не закріплено, а відтак воно є лише доктринальною категорією.

Процедура щодо встановлення постійного догляду оформляється досить просто, адже немає необхідності визнавати людину обмежено дієздатною або недієздатною у судовому порядку. Для цього необхідна, зокрема, заява від пенсіонера, в якій є прохання про призначення йому піклувальника (особи, яка буде здійснювати догляд).

За загальним порядком відповідно до Наказу № 387/3680 від 26.05.1999 до такої заяви потрібно додавати:

  • копії паспортів;
  • довідки про реєстрацію місця проживання, також документи, що підтверджують право власності на майно або право користування майном;
  • довідки лікарської комісії, яка підтверджує необхідність догляду за літньою людиною, а також потрібно надати довідку про стан здоров’я особи, яка бажає здійснювати догляд;
  • додатково можна надати характеристику з навчального закладу або з місця роботи.

Співробітники органів соціального захисту (органів опіки та піклування) перевіряють достовірність поданих документів. З цією метою вони можуть виїжджати за місцем проживання, оглядати житлові умови.

Заяви розглядаються приблизно у місячний термін. Після прийняття рішення може складатись опис майна, що належить особі похилого віку.
У визначених законодавством випадках, також може оформлюватись договір про встановлення постійного догляду (договір про надання соціальних послуг з догляду). Працівники органів соціального захисту мають право відвідувати пенсіонера і перевіряти, як здійснюється турбота про нього.
Також зауважимо, що питання про встановлення постійного догляду за особою похилого віку вирішується з урахуванням конкретних фактичних обставин та відповідно, беручи до уваги індивідуальну ситуацію людини.

Окрім цього, слід зазначити, що наразі під час воєнного стану послуги з догляду можуть надаватись літнім людям за спрощеною процедурою.

Відтак, прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 294 від 16.03.2022 “Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 № 576 і від 01.06.2020 № 587” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/294-2022-%D0%BF#Text).

Зміни стосуються порядку надання наступних соціальних послуг для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку:

  • стаціонарного догляду;
  • паліативного догляду;
  • догляду вдома;
  • підтриманого проживання.

Під час воєнного стану для їх отримання достатньо лише одного документа: заяви від людини (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); заяви від законного представника (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів); повідомлення уповноваженої особи органу опіки та піклування (для недієздатних осіб, які не мають законного представника).

Заяву про надання соціальних послуг можна подати до:

  • уповноваженого органу соціального захисту;
  • відповідної військової адміністрації / обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації;
  • безпосередньо до надавача соціальних послуг.

Уповноважені органи соцзахисту та надавачі соціальних послуг протягом одного робочого дня передають заяви до відповідної військової адміністрації / обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, які, в свою чергу, протягом одного робочого дня оформляють путівку та передають її надавачу соціальних послуг.

Тому, як зазначено на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України (https://www.kmu.gov.ua/news/lyudi-pohilogo-viku-ta-lyudi-z-invalidnistyu-otrimayut-poslugi-z-doglyadu-pid-chas-voyennogo-stanu-za-sproshchenoyu-proceduroyu) основною метою запроваджених змін є необхідність “забезпечити для всіх людей з інвалідністю та людей похилого віку, які цього потребують, можливість якнайшвидше влаштуватись до інтернатного закладу для догляду в стаціонарних умовах. В умовах воєнних дій швидкість прийняття таких рішень – часто питання життя та смерті в буквальному сенсі”. Тому відтепер достатньо заяви, а від моменту її подання до влаштування до закладу має проходити максимум два робочих дні, а не десять.

4. Чи звільняються від військової служби (строкової, під час особливого періоду та мобілізації) особи, які є опікунами та піклувальниками людей похилого віку, а також здійснюють постійний догляд за останніми?

15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 7140-1 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами з інвалідністю і тяжкохворими дітьми” (https://ips.ligazakon.net/document/t222122?an=1).

Цей Закон вносить зміни до ст. ст. 17, 18 та 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” та статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, якими звільняються від військової служби (строкової, під час особливого періоду та мобілізації) окремі категорії військовозобов’язаних із числа осіб з, а також тих, які доглядають за особами з інвалідністю та недієздатними, чи утримують дітей з інвалідністю, дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітей, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги, при перетині ними державного кордону України за умов правового режиму надзвичайного або воєнного стану, а також посилення контролю за виїздом за межі України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 18-річного віку та проживають або зараховані до закладів різних типів, дітей, які не мають такого статусу, дітей, які виховуються в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, під опікою, піклуванням в умовах введення на території України надзвичайного або військового стану.

Відтак, від військової служби (строкової, під час особливого періоду та мобілізації) будуть звільнені окремі категорії військовозобов’язаних, зокрема:

  • опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною;
  • особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи;
  • особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи;
  • особи, зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Тобто, наразі, питання звільнення від мобілізації військовозобов’язаних, які зайняті постійним доглядом за особами з інвалідністю чи іншими особами, які його потребують, є вирішеним. Окрім цього, категорія таких осіб може виїжджати за кордон, супроводжуючи осіб з інвалідністю чи осіб, які потребують постійного догляду.

Підсумовуючи викладене вище, зауважимо, що порядок оформлення опіки та піклування над людьми похилого віку залишається загальним, і дана процедура є досить довготривалою та потребує окрім рішення суду ще повний пакет документів та ретельну підготовку. Однак, у сучасних умовах, коли кожна хвилина є безмежно цінною, запроваджуються зміни, які покликані сприяти захисту прав літніх людей та надають їм вкрай необхідну допомогу.

Єднаймося заради майбутнього та допомагаємо тим, хто цього потребує!

Наш експерт: юрист Олена Сінько

Пройде час, загояться криваві рани
І потроху вщухатиме нестерпний біль
Ми відбудуємо все, що нелюди зруйнували
Красиві міста, райони і будинки сіл
Зацвітуть в садах рясно-пишно дерева
І весняними квітами вкриється земля
У Дніпрі вируватиме вода кришталева
Одного дня і до нас прийде щаслива весна…