Хто хлопець Верони

0 Comments

Ромео і Джульєтта

Ескалус — герцог Веронський.
Парис — молодий вельможа, родич герцогів.
Монтеккі, Капулетті — голови двох ворожих домів.
Дядько Капулетті.
Ромео — син Монтеккі.
Меркуціо — родич герцога і друг Ромео.
Бенволіо — небіж Монтеккі й друг Ромео.
Тібальдо — небіж пані Капулетті.
Отець Лоренцо — францисканець.
Отець Джовані — чернець того ж ордену.
Балдасаро — слуга Ромео.
Грегоріо, Сансоне — слуги Капулетті.
П’єтро — теж слуга Капулетті.
Абрамо — слуга Монтеккі.
Аптекар.
Троє музик.
Хор.
Хлопець; паж Парисів; урядовець.
Синьйора Монтеккі — дружина Монтеккі.
Синьйора Капулетті — дружина Капулетті.
Джульєтта — дочка Капулетті.
Мамка Джульєттина.
Міщани веронські; родичі й родички обох домів; маски, сторожа, вартові й почет.

Місце дії — протягом більшої частини п’єси — у Вероні; раз, у п’ятому акті, у Мантуї.

  • Вільям Шекспір — Сонет 4
  • Вільям Шекспір — Багато галасу з нічого
  • Вільям Шекспір — Сонет 66 (переклад В. Гречки)
  • Ще 63 твори →
  • “Ромео і Джульєтта” (скорочено)
  • “Ромео і Джульєтта” (шкільні твори)
  • Що вразило Меркуціо в поведінці Ромео? Якби Меркуціо знав про одруження Ромео, чи зрозумів би він миролюбний настрій свого друга?(та інші запитання)
  • Біографія Вільяма Шекспіра

Два доми, рівно поважа́ні й славні,
в Вероні красній, місці наших дій,
знов починають свої чвари давні
й чужою кров’ю кроплять розлад свій.

З лон тих домів — рокована, нещасна —
коханців пара у життя іде,
і їх загибель — люта, передчасна —
край ворожнечі батьківській кладе.

Любов, що їм життя розбити має,
і довга ворожнеча двох родин,
що тільки з смертю їх дітей сконає,

за дві години наш перейдуть кін.

Прислухайтеся ж вухом небайдужим,
ми працею всі вади надолужим.

АКТ ПЕРШИЙ
СЦЕНА 1
Майдан
Входять Сансоне й Грегоріо, озброєні мечами та щитами.
Сансоне
Кажу ж, Грегоріо, ми не потерпимо знущання.
Грегоріо
Авжеж, хай нам перше руки й ноги потерпнуть.
Сансоне
Адже ми потерпаємо від гніву, кажу.
Грегоріо
Гляди лишень, поки живий, щоб тобі горлянка не отерпла.
Сансоне
Я швидко рубаю, як хто мене зрушить.
Грегоріо
Тільки що не швидко тебе зрушиш.
Сансоне
Собака з дому Монтеккі зрушить мене.
Грегоріо
Рухатись — кидатись, а бути хоробрим — стояти. Тим-то, коли ти зрушишся, ти кинешся навтіки.
Сансоне
Собака з того дому зрушить мене, щоб я став. Я стану під стіну проти якого завгодно чоловіка чи то дівки з дому Монтеккі.
Грегоріо
По цьому ж то й знати, що ти безсилий раб. Бо тільки безсилий тулиться до стіни.

Сансоне
Правда. Тим-то жінок завжди й припирають до стіни, що вони — слабші сосуди. Тому-то я чоловіків Монтеккі відпихатиму від стіни, а дівчат припиратиму до стіни.
Грегоріо
Сварка йде між нашими панами, а ми ж їхні слуги.
Сансоне
Все одно, я покажу себе тираном. Воювавши з чоловіками, буду лютий до дівчат: стинатиму їм голови.
Грегоріо
Голови дівчатам?
Сансоне
Еге, дівчатам або ж їхньому дівоцтву; розумій, як хочеш.
Грегоріо
Зрозуміють ті, кого це торкатиметься.
Сансоне
Я торкатимусь їх, поки стою на ногах. Адже відомо, що з мене добрий шмат м’яса.
Грегоріо
Добре, що не риби, бо була б з тебе тараня. Ну, виймай своє начиння: он ідуть двоє з дому Монтеккі.
Сансоне
Моя зброя наголо. Зачепи, а я заслоню тебе ззаду.
Грегоріо
Як! Повернешся задом та й втечеш?
Сансоне
Не бійся мене.
Грегоріо
Ще б пак: мені тебе боятися!
Сансоне
Нехай за нами буде право: хай вони почнуть.
Грегоріо
Я нахмурюсь, проходячи мимо! Хай вони думають, що хочуть.
Сансоне
Ні, що посміють. Я покажу їм дулю. Буде ганьба для їх, коли вони це стерплять.
Входять Абрамо і Балдасаро.
Абрамо
Це ви показуєте дулю, синьйоре?
Сансоне
Я показую дулю, синьйоре.
Абрамо
Це ви нам показуєте дулю, синьйоре?
Сансоне
(стиха до Грегоріо)
Чи буде право з нашого боку, як я скажу — еге?
Грегоріо
Ні.
Сансоне
Ні, синьйоре, я не показую вам дулі, синьйоре. Але я показую дулю, синьйоре.
Грегоріо
Ви чіпляєтесь, синьйоре.
Абрамо
Чіпляюсь? Ні, синьйоре.
Сансоне
Коли чіпляєтесь, синьйоре, я готовий. Я служу такому панові, як і ви.
Абрамо
Але не кращому.
Сансоне
Нехай так, синьйоре.
Грегоріо
(стиха до Сансоне, помітивши вдалині Тібальдо)
Скажи — кращому: он іде один з роду мого пана.
Сансоне
Так, кращому, синьйоре.
Абрамо
Брешеш!
Входить Бенволіо, оподаль.
Сансоне
Виймайте ж мечі, коли ви не баби.— Грегоріо, пригадай свій разючий удар.
(Б’ються)
Бенволіо
Розійдіться, дурні! Сховайте мечі. Ви не знаєте, що робите.
Відбиває їхні мечі.
Входить Тібальдо.
Тібальдо
Як! Зняти меч між хлопів легкодухих?
Огляньсь, Бенволіо, і смерть зустрінь.
Бенволіо
Я мир встановлюю. Сховай свій меч,
або допоможи розборонити.
Тібальдо
З мечем про мир? Ненавиджу це слово,
як пекло, всіх Монтеккі і тебе.
Тримайся ж, боягузе!
(Б’ються)
Входять кілька осіб з обох домів і вмішуються в бійку. Потім входять кілька городян з киями та алебардами.
1-й городянин
Київ, списів! А бийте їх! Трощіть!
Геть Капулетті! Геть усіх Монтеккі!
Входить Капулетті в халаті, з синьйорою Капулетті.
Капулетті
Що це за гук? Мій довгий меч, агей!
Синьйора Капулетті
Ні, костур, костур! Нащо меч тобі?
Капулетті
Мій меч, кажу! Прийшов старий Монтеккі
й махає лезом на ганьбу мені.
Входить Монтеккі з синьйорою Монтеккі.
Монтеккі
Поганче Капулетті! А пустіть-но!
Синьйора Монтеккі
Й на крок до ворога не підпущу.
Входить герцог з почтом.
Герцог
Підданці буйні, миру вороги,
що леза умочили в кров сусідську,—
чи чуєте? Ви, люди, ви, звірюки,
що гасите вогонь своєї злоби
червоними струмками з власних жил,—
під страхом кари, із кривавих рук
на землю киньте ненаситну зброю
й почуйте гнівний вирок свого князя!
Три бучі, вами із пустого слова
ізняті, Капулетті та Монтеккі,
мир наших вулиць турбували тричі;
і змушували мешканців Верони
скидати з пліч своє вбрання поважне,
й старі списи, від миру ржаві, взявши,
ненависть вашу ржаву розчіпляти.
Коли стривожите ви знову місто,
життям тоді заплатите за мир.
А поки що — розходьтеся усі.
Ти, Капулетті, йди за мною слідом,
а ти, Монтеккі, прийдеш по обіді
довідатись про призвіл мій в цій справі
у давній Город, у міське судище.
Ще раз: під страхом смерти всі розходьтесь.
Виходять герцог з почтом. Капулетті, синьйора Капулетті, Тібальдо, городяни й слуги.
Монтеккі
Хто сварку давню знов тут розпочав?
Скажи, небоже, як вона зчинилась?
Бенволіо
Тут слуги супротивника і ваші
рукопаш бились, як сюди прийшов я.
Я вийняв меч. щоб розвести їх. Раптом
з мечем готовим надійшов Тібальдо —
і, викликаючи мене, махав
мечем над головою й різав вітер,
що з марних помахів свистів глузливо.
А поки ми ударами мінялись,
набігли люди й стали битись поряд,
аж поки герцог нас розборонив.
Синьйора Монтеккі
А де ж мій син? Чи хто про нього чув?
Я рада, що в цій бучі він не був.
Бенволіо
Ще за годину перед тим, як сонце
проглянуло з вікна свого на сході,
тривожний дух погнав мене із хати.
Гуляючи між фігових дерев
в гайку на західному боці міста,
я сина вашого тоді побачив.
Пішов до нього. Та, мене уздрівши,
у сховок гаю він скоріш прокрався.
Я ж, мірячи його чуття своїми,
що в марних пориваннях знемагали,
занадто стомлений для товариства
за настроєм своїм, а не його,
йдучи, минув того, хто втік від мене.
Монтеккі
Там часто вранці бачили його,
як він сльозами збільшує росу
і додає до хмар зітханням хмари.
А тільки сонце, всім привітне, має
розсунути на сході щонайдальшім
над постіллю Аврори тінні шати,
тікає геть від світла син мій журний
і замикається один в кімнаті
і вікна запинає й денне світло
вигонить, щоб зробити штучну ніч.
Недобре настрій цей скінчитись може,
хіба що рада добра допоможе.
Бенволіо
Шляхетний дядьку, знаєте причину?
Монтеккі
Ні, я дізнатися не зміг від нього.
Бенволіо
Чи ви хоч раз на нього натискали?
Монтеккі
І сам і через друзів натискав,
та він же сам своїм чуттям порадник,
і сам собі — не знаю вже, чи вірний,—
але такий закритний потаємець,
такий для зору інших неприступний,—
як брость, підтята черв’яком зажерним,
не встигши розгорнутися в повітрі
й свою красу для нього присвятити.
Якби причину смутку нам узнати,
то знали б ми, де ліків діставати.
Входить Ромео, оподаль.
Бенволіо
Іде Ромео. Відступіться поки.
Довідаюсь або прийму мороки.
Монтеккі
Бажаю успіху тобі, щоб скоро
почув ти сповідь. Ми ж ходім, синьйоро.
Виходять Монтеккі та синьйора Монтеккі.
Бенволіо
Із добрим ранком, брате.
Ромео
Чи ще рано?
Бенволіо
Дев’ята.
Ромео
В смутку довшають години.
То батько мій пішов так швидко звідси?
Бенволіо
Він. Що ж за смуток час Ромео довжить?
Ромео
Того, що час скорочує, відсутність.
Бенволіо
Любов?
Ромео
Ні.
Бенволіо
Нелюбов?
Ромео
Її неласка до мого кохання.
Бенволіо
О, чом любов, така на позір ніжна,
тираном обертається жорстоким!
Ромео
О, чом із запиналом на очах,
любов собі де хоче бачить шлях!
Де ми обідаєм? О! Хто тут бився?
Ні, не кажи, про все це я вже чув.
Багато злоби тут, любові ж більше.
Любов ненавидить, ненависть любить!
О річ, найперше створена з нічого,
легкий тягар, поважна легковажність!
Понівечений хаос форм прекрасних!
Перо із олива, вогонь холодний,
сон явний, що не є те, що він є.
Така любов моя, мені нелюба.
Ти не смієшся?
Бенваліо
Ні, я скорше пла́чу.
Ромео
О, серце добре, чом?
Бенволіо
Над серцем брата.
Ромео
Що ж, це любови власть проклята,
з грудей важкого суму ніде діти.
Мені ти радиш смуток притлумити
твоїм: та приязнь, що явив ти, друже,
ще більше серце пригнітить недуже.
Любов — це дим, що в’ється з уст зітханців,
очищена ж — огонь в очах коханців.
А збурена — це сліз любовних море.
А ще любов — обачне божевілля,
гірка отрута й животворне зілля.
Прощай же, брате.
Бенволіо
По дорозі нам.
Образиш ти мене, як підеш сам.
Ромео
Ет! Я стерявся. Тут мене немає.
Це не Ромео, ні. Він десь блукає.
Бенволіо
Скажи не в жарт, хто ж та, кого ти любиш?
Ромео
Як же скажу, — стогнанням?
Бенволіо
Не стогнанням; скажи мені без жартів.
Ромео
Ти скласти заповіт скажи слабому:
лиха порада в лихові такому.
Без жартів, брате: я кохаю жінку.
Бенволіо
То ж я не схибив, як отак подумав.
Ромео
Меткий стрілець. І ще додам я: гарну.
Бенволіо
Як гарна ціль — то й легше поціляти.
Ромео
Ти схибив, бо вона неподоланна,
бо зважна й неприступна, як Діана.
Вона в дівоцтві чистім — як у зброї.
Дитячий лук любові — ніпощо їй.
Облоги слів любовних уникає,
очей вогненних нападу не терпить
і злота, що й святим страшне, не хоче.
Багата на красу, та бідна тим,
що з нею щезне й скарб її, як дим.
Бенволіо
Чи жити в цноті заклялась довіку?
Ромео
В повстримності нестриманість велику
являє — й личко в’ялючи дівоче
красу й в нащадків одібрати хоче.
Вона прекрасна й мудра.

Вільям Шекспір — Ромео і Джульєтта (скорочено)

Стислий переказ по актах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Ескалус – герцог Веронський.

Парис – молодий вельможа, родич герцогів.

Монтеккі, Капулетті – голови двох ворожих домів.

Ромео – син Монтеккі.

Меркуціо – родич герцога і друг Ромео.

Бенволіо – небіж Монтеккі й друг Ромео.

Тібальдо – небіж пані Капулетті.

Отець Лоренцо – францисканець.

Отець Джовані – чернець того ж ордену.

Балдасаро – слуга Ромео.

Грегоріо, Сансоне – слуги Капулетті.

П’єтро – теж слуга Капулетті.

Абрамо – слуга Монтеккі.

Джульєтта – дочка Капулетті.

Місце дії у Вероні; у п’ятому акті – у Мантуї.

Два доми, рівно поважа́ні й славні,

в Вероні красній, місці наших дій,

знов починають свої чвари давні

й чужою кров’ю кроплять розлад свій.

З лон тих домів – рокована, нещасна –

коханців пара у життя іде,

і їх загибель – люта, передчасна –

край ворожнечі батьківській кладе…

На майдані слуги Капулетті – Сансоне і Грегоріо, озброєні мечами та щитами, говорять про те, що готові боротися з будь-ким, хто має відношення до Монтеккі. Грегоріо бачить, що йдуть двоє з дому Монтеккі – Абрамо (слуга Монтеккі) і Балдасаро (слуга Ромео). Сансоне показує їм дулю. Грегоріо помічає вдалині Тібальдо (небожа пані Капулетті). Слуги Капулетті кажуть, що їхні пани кращі, ніж Монтеккі. З’являється Бенволіо (небіж Монтеккі й друг Ромео). Між слугами обох родин починається сутичка. Бенволіо просить схаменутися і сховати мечі. Але підходить Тібальдо і починає битися з Бенволіо. У бійку вмішуються кілька осіб з обох домів і кілька городян. З’являються Капулетті з синьйорою Капулетті, Монтеккі з синьйорою Монтеккі, герцог Ескалус з почтом.

Герцог наказує припинити бійку, бо уже тричі мешканці Верони були змушені розчіпляти ворогів. Герцог наказує Капулетті йди разом з ним, а Монтеккі має прийти у міське судище по обіді.

  • Ромео і Джульєтта (повний текст) ▲ читається більше, ніж за 2 години
  • “Ромео і Джульєтта” (шкільні твори)
  • Що відрізняє любов головних героїв від звичайного почуття закоханості.(та інші запитання)
  • Біографія Вільяма Шекспіра

Монтеккі розпитує Бенволіо, хто розпочав сварку. Той розказує, що усе почалося зі слуг. Синьйора Монтеккі рада, що її син Ромео не брав участь у цій бучі. Батька Ромео непокоїть те, що син часто буває у гаю, плаче, замикається один в кімнаті, закриває вікна від світла.

Ромео розмовляє з Бенволіо Ромео сумний і говорить:

“…Любов – це дим, що в’ється з уст зітханців,

очищена ж – огонь в очах коханців.

А збурена – це сліз любовних море.

А ще любов – обачне божевілля,

гірка отрута й животворне зілля”.

Бенволіо здогадується, що Ромео такий сумний через дівчину, і розпитує про неї. Хлопець відповідає, що “…Вона прекрасна й мудра. Мудро-гарна – й тому моя любовна мука марна, Навіки зареклась вона кохати. Я вмер, але живу, щоб це сказати”. Бенволіо радить забути її і звернути увагу на інших.

Парис (молодий вельможа, родич герцогів) просить у Капулетті руки його 14-річної дочки Джульєтти. Старий каже, що дочка ще дуже молода, не має повних 14 років, треба ще почекати. Але батько дає згоду на шлюб. Капулетті запрошує Париса сьогодні ввечері на бал, де вельможа буде бажаним гостем. Капулетті дає слузі список гостей, щоб той покликав усіх на бал.

Слуга не вміє читати, але на вулиці бачить Ромео і просить прочитати. Хлопець читає і дізнається, що на балі буде і його кохана Розаліна. Слуга запрошує Ромео, але тільки якщо він не з роду Монтеккі. Коли слуга йде геть, Бенволіо каже, що треба йти на бал: там Ромео побачить свою кохану Розаліну і зрозуміє, що є красивіші дівчата. Ромео каже: “Я йду. Та щоб не дивом засліпитись, а сяєвом краси моєї впитись”.

Синьйора Капулетті наказує мамці покликати Джульєтту. Мамка кличе дівчину і не може зупинитися, розказуючи, якою була мала Джульєтта. Мамка дуже любила дівчину і чекала її весілля. Синьйора Капулетті каже, що саме про весілля і хоче поговорити. Адже через два тижні Джульєтті виповниться 14, а в її літа Капулетті уже народила Джульєтту. Тим більше, що руки дівчини уже попросив красунь-Парис. На питання мами, чи подобається він їй, дівчина відповідає: “Я спробую, коли поможуть спроби, вподобати. Та глибше я не гляну, аніж на те від вас наказ дістану”.

Ромео, Меркуціо (родич герцога і друг Ромео), Бенволіо й іншими рушають на бал до Капулетті, надівши маски. Ромео пригнічений і каже, що танцювати не буде. Меркуціо каже: “Коли попавсь, ми витягнем тебе з того, пробач, кохання, де по вуха ти вгруз”. Ромео говорить, що бачив сьогодні дивний сон, а сни збуваються. Меркуціо хоче усе звернути на жарт, але Ромео говорить:

подію, що висить іще між зорь

і що жахливо й люто розпочнеться

сю ніч на бе́нкеті цьому,— що вирве

моє життя злиденне із грудей

невасним і страшним грабунком смерти”.

На балу лунає музика, усі танцюють. Ромео питає одного із слуг свого почту, що за пані поряд з Капулетті. Слуга не знає, хто це, а Ромео говорить про неї (Джульєтту):

“Вона ясніш горіти світло вчить.

У ночі на щоці вона висить,

як самоцвіт на вусі ефіопа —

занадто пишна для землі оздоба!

Мов білий голуб серед гав, ясна,

так серед подруг майорить вона.

По танці я наближуся до неї

й здобуду ласку для руки своєї.

Чи ж я до цього вечора любив?

Я вперше тут красуню справжню стрів”.

Тібальдо по голосу впізнає Ромео і вже готовий битися. Старий Капулетті наказує Тібальдо залишити Ромео в спокої і не зневажати хлопця у домі Капулетті. Але Тібальдо все одно зачаїв лють і гнів: “Я підкорюсь. Хай це минеться тихо: воно обернеться на люте лихо”.

Ромео вперше заговорив з Джульєттою:

“Коли зганьбив негідною рукою

твою красу небесну — ось пеня;

вустами грубий доторк заспокою —

цими прочанами палкими — я”.

“Прочанине, даремно руку ганиш,

що лиш побожність виказала цим;

рук у святих торкаються — прочани ж:

руки́ торкнутися — цілунок їм”.

Мамка кличе Джульєтту, бо дівчину чекає мама. Ромео від мамки дізнається, що Джульєтта – дочка Капулетті. Закінчується бал, а Джульєтта посилає мамку дізнатися, хто той хлопець, з яким вона розмовляла: “Іди, спитайся. Якщо він не вільний, в могилі справлю я свій день весільний”. Мамка каже дівчині, що це Ромео – син Монтеккі. Джульєтта говорить:

“З ненависти любов моя повстала,

побачила я рано, пізно взнала.

Предивно почалась любов моя,

що маю ворога любити я”.

Стислий переказ по актах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Ромео не може покинути після балу дім Капулетті, тому лізе на мур і стрибає в середину. Бенволіо та Меркуціо шукають хлопця, але йдуть додому без нього, а Бенволіо каже: “Ходім: шукати марно того, хто відшукатися не хоче”.

Ромео опиняється у саду. Джульєтта з’являється вгорі у вікні. Хлопець радіє: “Це моя пані! Це моя любов!

Коли б вона це знала!

Щось каже, хоч без слів. Та що! Вона

Джульєтта, яка ще не бачить Ромео, каже:

“Ромео мій! О, чом же ти Ромео?

Зречися батька і відмовся ймення.

Коли ж не хочеш — поклянись кохати —

і я не буду більше Капулетті.

Лише твоє ім’я мені вороже.

А ти — ти сам — і зовсім не Монтеккі.

Бо що Монтеккі? Не рука й не чоло,

та й не долоня і не інша частка

людини. О! Назвись іменням іншим!

Бо що таке імення? Хай ми розу

назвем інакше — аромат лишиться.

Так і Ромео — будь він не Ромео —

довершеним таким же буде завжди

й без цього ймення. Скинь його, Ромео,

й за нього, що не єсть тебе частина,

візьми мене усю!”.

Назви коханим — охрещуся знов.

Я відтепер не буду вже Ромео”.

Джульєтта нарешті бачить Ромео. Вона дивується, як хлопець переліз через високий мур, а тим більше – його можуть тут вбити. Закохані признаються у коханні. Дівчина чує, що йде мамка, і просить почекати її, бо вона вийде ще. Джульєтта виходить і швидко з’являється знов. Вона каже, що завтра її посланець прийде до Ромео по звістку, де він хоче взяти шлюб. Закохані довго прощаються. Після цього Ромео вирішує піти до отця Лоренцо. Отець бачить, що хлопець не спав, і питає, чи це не через Розаліну. Ромео розповідає, що закохався у доньку Капулетті. Отець дивується, як швидко Ромео знову закохався, але погоджується дати шлюб:

“Тобі в цім ділі

я поможу для однієї цілі:

після союзу вашого, ачей,

любов’ю стане злоба двох сімей”.

На вулиці Бенволіо та Меркуціо розмірковують, де ж Ромео. Бенволіо каже, що Тібальдо, родич Капулетті, прислав Ромео лист-виклик.

Мамка зустрічається з Ромео. Хлопець передає дівчині, що вона мусить знайти спосіб піти опівдні на сповідь до отця Лоренцо.

Мамка повідомляє Джульєтті, що треба йти опівдні до келії отця Лоренцо, і там дівчина з Ромео візьмуть шлюб. А сама мамка пішла шукати драбину, щоб ввечері хлопець міг добратися до коханої.

Отець Лоренцо дає шлюб Ромео і Джульєтті.

Стислий переказ по актах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Меркуціо, Бенволіо, паж та слуги йдуть на майдан. Бенволіо просить Меркуціо вернутися, бо всюди Капулетті, і сутички не уникнути. Тим більше, що Меркуціо має запальну вдачу. Але з’являється Тібальдо, згодом – Ромео. Тібальдо наказує Ромео витягати меча і битися, але Ромео каже, що битися не буде, і уникає сутички. Але у бій вступає Меркуціо. Ромео просить Бенволіо допомогти йому спинити бій, адже герцог заборонив сутички у місті. Тібальдо завдає Меркуціо смертельної рани. Ромео звинувачує себе у смерті Меркуціо, тому стає до бою з Тібальдо і вбиває його. Ромео тікає, з’являється герцог Ескал і дізнається від Бенволіо про все, що сталося, і про те, що бучу зчинив Тібальдо.

Синьйора Капулетті просить герцога призначите смертну кару для Ромео. Ромео тепер мусить тікати з Верони.

Джульєтта чекає вечора, адже має прийти Ромео, тепер уже її чоловік. Мамка повідомляє їй, що Ромео вбив Тібальдо, і тепер він вигнанець. Попри горе в родині, мамка обіцяє привести Ромео, який встиг сховатися у келії отця Лоренцо.

Отець Лоренцо повідомляє Ромео, що він тепер вигнанець. Для хлопця ця новина страшна, хоч отець каже, що треба тішитися тим, що герцог змилувався і призначив не смерть, а просто вигнав Ромео з Верони. Ромео плаче, прибігає мамка, каже, що Джульєтта теж плаче. Отець Лоренцо каже Ромео:

“…Іди ж до милої, як умовлявся,

дістаньсь до неї, та потіш її,

але не гайсь, поки поставлять варту;

тоді до Мантуї ти не проїдеш.

Там житимеш ти, поки час наспіє

і виявим твій шлюб, підмовим друзів,

упросим герцога й тебе прикличем,

щасливого у два мільйони раз

проти того жалю, з яким ти підеш. “

Мамка дає Ромео перстень, який передала Джульєтта.

Капулетті, синьйора Капулетті й Парис розмовляють щодо майбутнього шлюбу.

РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – Вільям Шекспір (1564-1616) – ДУША ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ – Відродження

Веронські городяни, родичі обох родин, маски, но сії смолоскипів, пажі, сторожа, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні, початок п’‎ятої дії – у Мантуї.

Багато років дві давні веронські родини – Монтеккі й Капулетті – непримиренно ворогують. На початку першої дії зображено чергову вуличну сварку, що спалахнула між їхніми представниками і лише завдяки втручанню князя Ескала не закінчилася кровопролиттям. Цього разу в зіткненні не брав участі син Монтеккі Ромео: таємно і без взаємності закоханий у дівчину на ім’я Розаліна, він пішов до лісу, щоб побути на самоті.

Того дня в будинку Капулетті готувалися до великого свята. Глава родини дав слузі список гостей, яких належало запросити, але той був неписьменний, тож не міг впоратися із цим дорученням. Зустрівши на вулиці Ромео і Бенволіо, слуга звернувся до них по допомогу. Ромео люб’язно погодився прочитати список. Побачивши там ім’я своєї коханої Розаліни, він вирішив за будь-яку ціну потрапити на свято.

Увечері Ромео разом з Меркуціо й Бенволіо пробралися до маєтку ворога. Обличчя непрохані гості приховали під масками. У розпал святкування Ромео побачив прекрасну юну незнайомку. То була Джульєтта.

Зала в домі Капулетті. (. )

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі – діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона – омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них – голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую.

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як?! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх! (. )

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги –

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди! (. ) (Виходить).

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста – два пілігрими – хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

О пілігриме, в тім гріха немає –

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук – то поцілунок їх.

Але, крім рук, ще дано й губи їм.

Так, для молитви, любий пілігрим.

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Нас незворушно слухають святі.

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам!

Ілюстрація С. Бродського

Твої уста очистили мій гріх.

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Мій гріх. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх.

Мов з книги ти цілуєш.

Наприкінці свята закоханим відкривається жахлива правда: вони – діти затятих ворогів. Однак Ромео і Джульєтта відчувають, що їхня любов набагато сильніша за ненависть батьків.

Не в змозі розлучитися з Джульєттою, Ромео залишається в саду Капулетті. Тим часом дівчина, не підозрюючи, що в саду хтось є, виходить на балкон. Відтак Ромео стає мимовільним свідком її сердечних таємниць.

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’‎я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Послухать – чи відповісти відразу?

Лише твоє ім’‎я – мій ворог лютий;

А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі.

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’‎я!

Та що ім’‎я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео – він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний.

О, скинь же, скинь своє ім’‎я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю.

Ілюстрація С. Бродського

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео. (. )

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, –

Твоя рідня мені не перешкода.

Вони тебе уб’‎ють, коли побачать.

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна. (. )

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я. та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так…»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь.

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість. (. )

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев.

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

То чим я поклянусь?

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром, –

Без нагороди так мене й покинеш?

Якої ж нагороди хочеш ти?

Повинна ти в коханні присягти.

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

Розлучаючись, Ромео і Джульетта вирішили якнайшвидше повінчатися потай від рідних. Увечері наступного дня чернець брат Лоренцо здійснив над ними обряд. Щастя закоханих було безмежне. Однак незабаром його затьмарили страшні події.

На площі Верони знову відбулося зіткнення між представниками родин Монтеккі й Капулетті. Його призвідником став небіж синьйори Капулетті Тібальт. Він намагався втягнути в конфлікт і Ромео, але той уперто ухилявся. Тоді Тібальт вступив у двобій з Меркуціо. Юний Монтеккі спробував розборонити їх, але з-під його руки Тібальт завдав смертельного удару своєму супротивнику. Вражений смертю друга, мимовільним винуватцем якої він став, Ромео кинувся в бій, що завершився загибеллю Тібальта. Збентежений герой утік з площі, де вже почали скупчуватися городяни. Прибув на місце зіткнення й князь Ескал. Розпитавши очевидців про подробиці події, він засудив Ромео до вигнання з Верони.

Невдовзі про загибель Тібальта й покарання коханого дізналася Джульєтта.

Кімната в домі Капулетті. (. )

(. ) Чого ж я плачу? Слово я почула.

Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.

И воно мене убило. Я хотіла б

Забути це зловісне слово. Ах!

Воно гнітить мені так тяжко пам’‎ять,

Як душу грішника гнітить провина:

«Тібальт помер, Ромео – йти в вигнання.».

І це «вигнання», слово це «вигнання»

Убило враз Тібальтів десять тисяч.

Тібальта смерть – вже й так доволі горя.

Нехай би вже на цьому і кінець!

Коли ж біда сама ходить не любить

І тягне низку інших за собою,

О, то чому ж я після слів отих,

Що вмер Тібальт, відразу не почула,

Що вмер мій батько, мати чи обоє?

Це горе виплакати я могла б.

Що вмер Тібальт, сказати і додати:

«Ромео йти в вигнання», – словом цим

Убито всіх відразу. Батька й матір,

Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.

Всі, всі загинули відразу. Всі.

«Ромео йти в вигнання» – меж немає,

Ні міри, ні кінця в оцих словах.

В них тільки смерть, безкрая смерть і жах. (. )

Ілюстрація С. Бродського. Фрагмент

Дізнавшись про те, що його вигнано з Верони, Ромео вдався в розпач. Думка про розлуку з Джульєттою здавалася юнакові нестерпною. Він вирішив укоротити собі віку, але на заваді став брат Лоренцо.

Запитання і завдання до прочитаного

1. Якою Ромео побачив Джульєтту вперше? Знайдіть у його промові порівняння, що увиразнюють красу дівчини. Чому, зустрівши Джульєтту, юнак одразу забув Розаліну? Про що, на вашу думку, свідчить така зміна?

2. Яке враження справив на Джульєтту Ромео? Наведіть відповідні рядки з тексту.

3. Почуття, що виникло між Ромео та Джульєттою, є класичним прикладом «кохання з першого погляду». Як його зображує Шекспір? Доберіть для характеристики почуття героїв промовисті визначення. Чи вірите ви в те, що така любов існує в реальному житті?

4. Які міркування про любов містяться в сцені розмови Ромео і Джульєтти в нічному саду? Як у цьому епізоді розкрито силу почуття героїв? Наведіть відповідні цитати.

5. Подискутуймо! Робота в парах. Як ви гадаєте, чому сцену нічної розмови Ромео і Джульєтти в саду визнано однією з найсильніших сторінок світової літератури? Обґрунтуйте свою думку.

6. Чому дівчина відмовилася від любовної клятви Ромео? Відповідь обґрунтуйте цитатами.

7. Чи можна назвати любов Ромео і Джульєтти героїчною? Поясніть свою думку.

Перед від’їздом з Верони Ромео, ризикуючи життям, попрощався із Джульєттою. Тим часом над закоханими нависла нова загроза: спостерігши скорботу Джульєтти, батько вирішив негайно одружити її з Парісом. Весілля мало відбутися за три дні. Дівчина рішуче відмовилася, але розгніваний синьйор Капулетті наполягав на своєму. Джульєтта кинулася за порадою до брата Лоренцо. Щиро бажаючи допомогти, чернець запропонував їй несподіваний план дій.

Верона. Келія брата Лоренцо. (. )

То слухай же, іди тепер додому,

Весела будь і згоду дай на шлюб.

А взавтра, в середу, влаштуй все так,

Щоб уночі самій зостатись в спальні:

З тобою няня завтра хай не спить.

Візьми оцей фіал 1 . Як ляжеш в постіль

Усю до краплі випий рідину.

І вмить тобі по жилах піде холод,

І летаргічний сон тебе скує,

Твій пульс замре; ні тіла теплота,

Ні дихання слабке – ніщо й ніколи

Не викаже, що ти іще жива;

Троянди уст твоїх і щік зів’‎януть,

Обернуться на попіл неживий;

Очей твоїх зачиняться враз вікна

1 Фіал (заст.) – келих.

Так, ніби їх загородила смерть

Від світла ясного життя; зомліє

Все тіло в тебе так, неначе мертве.

І ось в такій подобі смерті ти

Пролежиш рівно сорок дві години

Й прокинешся, як від солодких снів.

Коли ж уранці прийде наречений,

Щоб розбудить тебе, ти будеш мертва.

Тоді тебе, як звичай наш велить,

В найкращім вбранні, у труні відкритій

Перенесуть у старовинний склеп,

Де здавна спочивають Капулетті.

Тим часом, доки спати будеш ти,

Я сповіщу про все листом Ромео;

Він з’‎явиться сюди, і разом з ним

Ми будем ждать пробудження твого,

Й до Мантуї Ромео тої ж ночі

Тебе з собою візьме. Вихід є.

І від ганьби тебе він урятує,

Якщо несталість і жіночий страх

Не стануть на заваді смілій справі.

О, дай же, дай! Не говори про страх!

Візьми і йди. Будь непохитна й дужа

У рішенні своїм. Я надішлю

До Мантуї ченця з листом негайно

Й про все твого Ромео сповіщу.

Любове, сили дай! У ній – рятунок.

Прощай, мій отче!

Після відвідин брата Лоренцо Джульєтта повернулася додому спокійною і лагідною, чим вельми потішила батька. У будинку Капулетті розпочалися приготування до весільного бенкету. Уночі Джульєтта мала випити снодійне, яке дав їй чернець.

Кімната Джульєтти. (. ) Джульєтта

(. ) А що, коли цей трунок не подіє?

Таж силою мене звінчають з графом.

Ні, ні. Ти порятуєш. Ляж отут.

(Кладе поруч себе кинджал).

А що, як дав мені чернець отруту,

Щоб вбить мене підступно, боячись

Себе збезчестити, коли б відкрилось,

Що він мене з Ромео повінчав?

Боюсь, що так. Проте – не може бути:

Бо ж він уславився святим життям.

Ні, я не допущу лихої думки!

А що, як я лежатиму в труні

Й прокинуся у склепі надто рано,

Раніше, ніж туди Ромео прийде,

Щоб визволить мене? Жахлива мить!

Тоді я задихнутись можу в склепі,

Якого паща темна і смердюча

Так рідко дихає повітрям чистим,

І вмерти там, Ромео не діждавшись!

Або, якщо я виживу, тоді.

Лиш уявить собі: навколо смерть,

І темна ніч, і це жахливе місце. (. )

О, гляньте, гляньте! Там мій брат Тібальт.

То дух його чигає на Ромео,

Який його рапірою вразив.

О, стій, Тібальте, стій! Я йду, Ромео!

Іду вже, йду. Цей трунок п’‎ю за тебе!

(Падає на постіль).

Брат Лоренцо не помилився: уранці наступного дня рідні вирішили, що Джульєтта померла. У будинку Капулетті було оголошено жалобу.

Ромео не отримав надісланого братом Лоренцо листа, тож був переконаний, що Джульєтта померла. Життя втратило для нього сенс. Роздобувши отруту, юнак виїхав до Верони, щоб зустріти смерть поряд з коханою.

Дізнавшись, що його звістка не дійшла до Ромео, брат Лоренцо кинувся на кладовище, аби допомогти Джульєтті вибратися зі склепу. Тим часом туди прийшов Паріс, який тужив за нареченою. Разом з ним був паж. За кілька хвилин на кладовищі з’явився й Ромео в супроводі слуги Балтазара.

Кладовище. Склеп родини Капулетті. (. )

Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

Отой Монтеккі, що убив кузена

Коханої моєї. Горе це,

Як думають, звело її в могилу.

Це він прийшов знущатися з мерців!

Спинись, Монтеккі! Стій!

Покинь ганебну і гидку роботу!

Невже й по смерті помста ще живе?!

Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.

Ходім, ти арештований і вмреш.

Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.

Юначе добрий мій, о, не дратуй

Безумного, який удався в розпач.

Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене.

Згадай хоч про померлих. Хай ця думка

Про долю їх злякає і тебе.

Благаю, не штовхай мене на гріх

Іще новий і не гніви даремно.

О, йди собі! Клянуся небом, я

Люблю тебе ще більше, ніж себе;

Таж зброю маю я лиш проти себе.

Тікай хутчій! Живи і пам’‎ятай:

Тебе безумний врятував. Прощай!

Я зневажаю всі твої закляття

Й беру тебе як підлого злочинця!

Примусить хочеш. Хлопче, стережись!

О боже! Б’‎ються! Я покличу варту!

О смерть моя. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульєтти.

Я обіцяю, слово честі. Гляну

Йому в обличчя. Хто це. Граф Паріс! (. )

Я покладу тебе в могилу пишну.

В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.

Таж тут моя Джульєтта спочиває;

Її краса страшний, похмурий склеп

На променистий оберта палац.

Лежи тут, смерть, – тебе ховає мертвий!

(Кладе Паріса в склеп).

Ілюстрація С. Бродського. Фрагмент

(. ) Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум’‎янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі, – це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’‎ю, моя любов!

Аптекарю! Швидка твоя отрута.

Отак я з поцілунком умираю. (Падає). (. )

Тим часом на кладовищі з’явився брат Лоренцо. Від Балтазара він дізнався, що Ромео вже півгодини перебуває в склепі. З недобрим передчуттям чернець іде до усипальниці Капулетті.

Брат Лоренцо (підходить до склепу)

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою.

(Входить до склепу).

Ромео! О, який блідий! Хто ще.

Як? І Паріс. Увесь залитий кров’‎ю.

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

О мій отче! Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

Загаємось – ускочимо в біду.

Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала.

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста.

Ще, може, трішки є на них трутизни, –

В підкріпленні цьому я смерть знайду.

Твої вуста ще теплі.

1-й страж (за сценою)

Хтось іде. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал!

(Вихоплює кинджал Ромео з піхов).

Зостанься в них і дай мені умерти.

(Падає на труп Ромео і помирає). (. )

Входить сторожа з Парісовим пажем. (. )

Повертаються кілька стражів з Балтазаром. (. ) Входить князь з почтом.

Яке нещастя сталось тут зненацька,

Що нас так рано підняли з постелі?

Входять Капулетті, синьйора Капулетті та інші.

Що скоїлось? Чого це тут кричать?

Народ по вулицях гука: «Ромео!»,

А хто – «Джульєтта!», хто – «Паріс!». Біжать

Всі з зойками до нашої гробниці.

Який тут жах так нам тривожить слух?

Володарю, ось граф лежить убитий,

Ромео мертвий, поруч з ним Джульєтта.

Вона була вже мертва, а тепер

Її убито знов. Вона ще тепла.

Шукайте скрізь негайно і дізнайтесь,

Хто б міг вчинити цей жахливий злочин! (. )

Входять Монтеккі та інші.

Підвівся нині рано ти, Монтеккі,

Щоб глянути, як рано ліг твій син!

Володарю, моя дружина вмерла.

Не винесла вона розлуки з сином

І от в могилу від журби зійшла.

Яке ж іще чека на мене горе?

Глянь і побачиш сам.

О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

Раніш від батька ліг у домовину!

Замкніть уста свої для скарг до часу,

Допоки ми подій не з’‎ясували –

Їх джерело, вершину і кінець.

Тоді вождем я стану вашій тузі

І вам підпорою до смерті буду.

Тим часом підкоріть журбу терпінню:

Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

Хоч без вини, а ніби головний

Я в цій кривавій справі винуватець.

Все свідчить проти мене – місце й час.

І ось стою тепер я перед вами,

Щоб засудить чи виправдать себе, –

Обвинувач я свій і оборонець.

Розповідай нам все, що знаєш ти. (. )

Брат Лоренцо розповідає всю правду.

(. ) О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’‎ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Але я можу дати більше. Я

Їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуету,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти.

О, бідні юні жертви наших чвар.

Не визирає сонце з-поза хмар.

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’‎ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати.

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Переклад І. Стешенко

Запитання і завдання до прочитаного

1. Чому Ромео і Джульєтта добровільно пішли на смерть? Як ви оцінюєте відмову закоханих від життя? Чи мала їхня загибель сенс, чи змінила щось у навколишньому світі?

2. Робота в парах. Підготуйтеся до виразного читання будь-якого вподобаного вами діалогу з трагедії.

3. Знайдіть у тексті міркування Джульєтти й Ромео про кохання. Які хибні уявлення про це почуття герої спростовують, які справжні його цінності утверджують? Які міркування персонажів вам особливо близькі? А які ви хотіли б заперечити? Випишіть у зошит висловлювання про любов, які вам найбільше сподобалися.

4. Подискутуймо! Що занапастило Ромео і Джульєтту: сила їхнього кохання, сила ненависті їхніх родин, сліпий випадок чи, може, сама доля? Обґрунтуйте свою думку.

5. Чому образи Ромео і Джульєтти вважають «вічними»? Відповідь обґрунтуйте.

6. Що втратила б п’‎єса «Ромео і Джульєтта», якби завершувалася щасливим фіналом? Поясніть свою думку.

7. Дайте визначення трагедії. Поясніть на прикладах з тексту, чому п’‎єсу «Ромео і Джульєтта» називають «оптимістичною 1 трагедією».

8. Філологічний майстер-клас. Існує сталий вислів «шекспірівські пристрасті». Спробуйте пояснити його значення, спираючись на сюжет п’‎єси «Ромео і Джульєтта». Відповідь викладіть у формі твору-мініатюри.

1 Оптимістичний – від оптимізм: бадьоре й життєрадісне світовідчуття, сповнене віри в майбутнє, схильність у всьому знаходити краще.

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.