На Волині під час заготівлі дров загинув чоловік

На Волині учора ввечері під час незаконної заготівлі деревини загинув чоловік.

Про це повідомили у Поліському лісовому офісі.

Трагічний випадок стався у Микуличівському лісництві філії «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України».

Мешканець с. Когильне Володимир-Волинського району самовільно зрізав дерево, яке при падінні нанесло чоловіку травми, несумісні з життям.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Підходи до заготівлі сіна

Заготівля грубих кормів представляє собою важливий технологічний підхід, що дозволяє зберігати кормові засоби протягом тривалого часу без значної втрати їхньої поживності.

Грубі корми готуються із зеленої маси, яка піддається відповідній обробці для попередження розмноження у ній шкідливих мікроорганізмів, зокрема грибків та бактерій, які зумовлюють її псування. У процесі своєї життєдіяльності мікроорганізми використовують поживні речовини корму, тож чим менше їх лишається у заготовлених грубих кормах, тим меншими будуть втрати їхньої поживності. Зелена маса, у якій повністю або значною мірою пригнічений розвиток мікроорганізмів, вважається законсервованою. Найбільш поширеними методами консервування — отримання грубого корму — є її висушування або зберігання вологою в анаеробному кислому середовищі. В першому випадку отримують сіно та солому, в другому — силос; поєднуючи ці два методи, можна отримати вологе сіно та сінаж.

Сіном вважається грубий корм, отриманий шляхом зневоднення зеленої маси шляхом повітряно-сонячного висушування до вологості 17%. У ньому регламентується вміст шкідливих та отруйних рослин. Так, у сіні зі спеціально висіяної зеленої маси шкідливі та отруйні рослини повинні бути відсутні, з природніх угідь для сіна 1-го ґатунку має бути не більше 0,5%, для 2-го та 3-го ґатунків — до 1%. Важливими показниками поживності для сіна є частка сирого протеїну, яка, наприклад, для бобового 1-го класу має становити близько 15%, частка сирої клітковини — 28% та сирої золи — 10% відповідно. Рівень цих показників значною мірою залежить від вихідного складу зеленої маси, часу її збирання, технології заготівлі та подальшого зберігання.

Під час заготівлі сіна втрати поживних речовин можуть сягати 40% та більше. Вони відбуваю­ться переважно в результаті: порушення строків скошування зеленої маси; порушення технології самого скошування; механічного пошкодження зеленої маси під час збирання; природних біохімічних процесів, що виникають у зеленій масі під час висушування; порушення технології заготівлі сіна та його зберігання, а також згодовування.

Для того щоб гарантувати безперебійне забезпечення підприємства сіном високої якості, бажано створити відповідний сировинний конвеєр — вирощувати декілька видів багаторічних трав, що досягають укісної стиглості в різний час. За сировиною сіно на підприємстві може бути різноманітним: наприклад, до 50% може припадати на багаторічні трави, майже 25% на вико-вівсяну суміш та 25% на інші трави та їхні суміші з бобовими культурами.

Для різних культур зеленої маси характерні різні оптимальні строки скошування для заготівлі на сіно. Так, для бобових рослин оптимальною стиглістю вважається фаза бутонізації до закінчення цвітіння; для злакових — фаза колосіння та початок цвітіння. Правильний вибір строку укосу відіграє дуже важливу роль не тільки для отримання сіна високої поживності, а й для гарантування його стабільності за подальшого зберігання.

Наприклад, у разі збирання бобових трав у надто ранні фази розвитку можна отримати нестабільне сіно, яке під час зберігання самозволожуватиметься та псуватиметься. За надто пізньої фази розвитку під час збирання значно зменшується співвідношення найбільш цінних за поживністю частин рослини до загальної маси, тож втрачається якість сіна. Листя та молоді бутони рослин є найбільш поживними їх елементами. В них міститься в кілька разів більше протеїну та мінеральних речовин, а також у 10–15 разів більше каротину порівняно зі стеблом. Окрім того, їхня перетравність вища на приблизно 40%.

Таким чином, саме з цих частин рослини тварини можуть отримати найбільшу поживну користь від сіна. Якщо строки скошування зеленої маси зсуваються, і вона збирається на більш пізніх стадіях розвитку, в рослині в цілому відбувається зміна поживної цінності — скорочується вміст таких поживних речовин, як сирого протеїну та каротину, і зростає вміст сирої клітковини; енергетична поживність такої маси також знижується.

Найбільш прийнятним періодом для скошування зеленої маси на сіно вважається вранішній час — приблизно з 5 до 10 годин ранку. У цей період у рослинах міститься найбільше протеїну та каротину, а завдяки відкритим продихам на листях і м’якішому восковому шару на поверхні скошена маса найшвидше втрачатиме вологу і висушуватиметься. Важливо відмітити, що продихи поволі закриваються, тож втрата вологи з часом зменшується, через що забезпечення оптимальних умов для висушування сіна з самого початку після його скошування відіграє дуже важливу роль.

Технологія виробництва відповідно до проведення тих чи інших підготовчих операцій дозволяє отримувати сіно розсипне неподрібнене, розсипне подрібнене та пресоване. Практично для всіх наявних на сьогодні технологій заготівлі характерний певний спектр операцій: скошування зеленої маси, її ворошіння, перевертання та наступне згрібання висушених трав у валок. Саме від якості виконання цих операцій залежить його поживність та стабільність.

Частіше за все сіно висушує­ться на полі у вигляді розсипаної зеленої маси. В той же час такий підхід є найменш раціональним, оскільки він пов’язаний із великими втратами поживних речовин та зниженням якості корму. Загальні втрати під час висушування на полі можуть сягати 40–50%. Найбільша небезпека для такого методу криється у можливому випадінні опадів під час висушування зеленої маси, а також загортанні разом із нею великого об’єму ґрунту, в результаті чого погіршуватиметься поїдання такого корму та його поживна цінність. Якщо зелену масу лишати на полі надто довго, в ній значно скорочуватиметься вміст протеїну та каротину, зростатиме частка клітковини. Навіть за сприятливих погодних умов у результаті тривалого впливу на зелену масу повітря, тепла, вологи та світла відбуваються значні втрати поживних речовин. Вагома небезпека криється у нерівномірному висушуванні листя та стебла рослин — листя сохне удвічі-тричі швидше. За вологості стебла у 40–45% вологість листя вже сягатиме лише 15–16%. Таким чином, якщо чекати на висушування стебел, листя пересушиться, скрутиться і покришиться, а під час згортання та перевезення втрачатиметься, а з ним і найбільш цінна частина рослини для сіна.

Повільне висушування стебел пов’язане з їхньою більшою міцністю, товщиною воскового шару та меншою кількістю продихів. Відповідно, для того щоб прискорити висушування стебла, доцільно застосовувати такий технологічний підхід, як плющення. За дослідними даними плющення бобових та бобово-злакових сумішей дозволяє скорочувати строк їхнього висушування в 2,5 разу. В той же час приблизно удвічі знижуються втрати поживних речовин. До того ж стебло і листя сохнуть більш рівномірно.

Наступним важливим підходом, що допомагає отримати сіно високої якості, є рівномірний розподіл скошених рослин по всій ширині укосу якнайтоншим шаром. Це дозволить повітрю краще сушити масу. Слід також не забувати про роль висоти укосу. Під час заготівлі сіна зрізати рослини надто низько недоцільно з кількох причин. По-перше, нижня частина стебла зазвичай містить набагато більше клітковини, ніж інших поживних речовин, тож не представляє високої поживної цінності; по-друге, лишаючи помірно високу стерню та рівномірно розподіляючи по ній скошену зелену масу, досягається ефект провітрювання знизу, оскільки повітря легше проникає під скошені рослини; по-третє, помірно висока стерня спрощує подальше валкування та збирання зеленої маси без надмірного загрібання ґрунту та забруднення корму, або ж додаткових втрат у результаті неякісної роботи підбирача.

Важливою операцію під час заготівлі сіна є ворошіння та перевертання зеленої маси. Так, перше ворошіння проводять безпосередньо після скошування, а наступні — у міру підсихання поверхневого шару зеленої маси. Під час ворошіння слід бути обережним, щоб не пошкоджувати рослини і не втрачати їхніх найбільш поживних частин. Якщо листя та бутони починають відламуватися, ворошіння необхідно припиняти. Як правило, його проводять до досягнення зеленої маси вологості в 40%, для бобових рослин — 50%. В суху та спекотну погоду для ворошіння може бути достатнім двох проходів. Якщо зелена маса намокла під дощем, то після випаровування дощової вологи з поверхні доцільно провести додаткове ворошіння. У той же час слід пам’ятати, що ворошіння злакових трав із низькою урожайністю з природних сінокосів у добру погоду не є економічно виправданим, як і ворошіння зеленої маси після 18 годин ввечері, оскільки пізніше висушування вже практично не відбувається.

Знизити втрати поживних речовин можна шляхом досушування попередньо підв’ялених трав до вологості 35–45% шляхом активного вентилювання або пресування їх у рулони. В такому випадку можливо скоротити втрати поживності у 2–2,5 разів. Пресоване сіно значно спрощує зберігання та наступне згодовування корму. Якщо пресоване сіно правильно заготовлено, в ньому відбуваються незначні втрати поживних речовин та відсутнє псування, а дозувати його надалі в раціоні набагато легше. Вагомим недоліком такого підходу лишається велика вартість операції, пов’язана з витратами електроенергії. Сіно, яке готується із залученням штучного вентилювання, зазвичай за якістю є кращим за інше, тож його доцільно заготовляти для високопродуктивних корів та племінного молодняку.

Розсипне подрібнене сіно також готують методом активного вентилювання. Так, підв’ялену до вологості 35–40% зелену масу підбирають із валків і одночасно подрібнюють — нарізають довжиною 8–15 см. Надалі її досушують в ожередах, сіносховищах та баштах. Існує кілька варіантів заготівлі розсипного сіна, зокрема, можливе подрібнення зеленої маси вже під час скошування із подальшим активним підсушуванням до 25% вологи та наступним активним вентилюванням; подрібнення та консервація у траншеях із додаванням хімічних консервантів, ретельним трамбуванням та герметичним закриттям; подрібнення та закриття на зберігання після трамбування без використання консервантів, тощо. Розсипне сіно з вологістю 22% і нижче можна закладати і зберігати без додаткового підсушування, додаючи, наприклад, сіль. Сіно з вологістю близько 28% також можна зберігати без підсушування, але з додаванням
консервантів.

Пресоване сіно дозволяє у кілька разів зменшити потребу в площі сховища для зберігання, а також у кілька разів знижує втрату листя, порівняно з розсипним подрібненим, у результаті чого значно підвищується якість корму.

Заготівля пресованого сіна також значно полегшує подальшу роботу з ним для персоналу ферми і спрощує його дозування. Для пресування якнайкраще підходить рівномірно висушена зелена маса, яка не містить великих рослин із крупними стеблами. Щільність пресування можна регулювати. При цьому чим вища вологість маси, тим меншою буде щільність пресування. Остання визначається, виходячи з середньої маси тюка або рулону та його об’єму.

Добре просушену зелену масу можна пресувати зі щільністю до 150–200 кг/м³, у середньому на практиці отримують 140 кг/м³. Якщо зелена маса має вологість менше 15%, її пресування доцільно проводити вранці або ввечері, що допоможе уникнути додаткових втрат. Якщо погодні умови дозволяють, то тюки можна лишати на досушування на полі, встановивши їх на вузький бік, при цьому враховується ризик можливого зволоження сіна дощем або росою. Для заготівлі сіна підвищеної вологості в рулонах на сьогодні існує декілька технологічних підходів, зокрема, застосовують спеціальні хімічні консерванти, досушують активним вентилюванням або ж герметично закривають поліетиленовою плівкою. При цьому застосування плівки забезпечує надійний захист сіна від контакту з повітрям та гарантує його тривале зберігання.

Порівняння різних технологій заготівлі сіна показує, що найменші втрати сухої речовини досягаються за рахунок досушування попередньо підв’яленої зеленої маси методом активного вентилювання. При цьому отримане сіно буде тим вищої якості, чим меншими будуть втрати сухої речовини та поживних елементів. У той же час не слід забувати про біохімічні зміни, перебіг яких є характерним для зеленої маси і проходитиме так чи інакше. Слід також враховувати зміну пропорції окремих поживних речовин у кормі, зокрема зменшення частки високопоживних і збільшення частки малоперетравних компонентів із часом під час тривалого висушування. Якісне сіно, заготівля якого проводилася швидко і з активним вентилюванням, не буде дешевим, оскільки потребує вагомих енерговитрат. Знайти відповідний баланс у цьому питанні є завданням кожного господарства окремо, беручи до уваги наявну ситуацію із грубими кормами, продуктивність тварин та економічну ефективність виробництва тваринницької продукції.

Марія ЯРОШКО, вет. лікар, магістр МВА