Якого року посадили Шевченка

0 Comments

Арешт Шевченка – причини та відомості

Тараса Шевченка протягом життя арештовували декілька раз. За що ж арештували на той час маловідомого, проте талановитого художника, й поета?

Причини арешту Шевченка відомі:

Це участь у Кирило-Мефодіївському братстві та «написання віршів мовою малоросів», які могли посіяти «думки про вигадане блаженство часів гетьманщини»

Перший арешт Шевченка – 1847 рік в Києві

Весною 1846 року молодий Тарас прибув до Києва, де й оселився. Тієї ж весни і вступив до Кирило-мефодіївського братства – таємної політичної організації. Приблизно в тей самий час подав заявку, щоб стати вчителем з малювання в університеті, яку затвердили тільки 21 березня (5го лютого) 1846. Але, вже в березні 1847 року членів братства почали затримувати, самого Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847. Затримання відбулося на дніпровській переправі, в той час як Тарас Григорович повертався до Києва. При ньому була знайдена збірка віршів «Три літа», яку було конфісковано. Самого арештанта було відправлено до Петербургу, де й ув’язнили в третьому відділі імперської канцелярії. Як з’ясувалося, причиною арештів був донос.

Перебування Шевченка в Казематі

За свідченнями Тарас на допитах тримався гідно, товаришів не видав, поглядів своїх не змінив, і не зрікся. За гратами пробув близько 2х місяців та на суді не змогли довести його участь в Братстві. Однак, призначили рядовим солдатом в оренбурзький окремий корпус. Однією з умов була заборона на написання віршів, та малюнків.

Другий арешт 1850 р. в Оренбурзі

Другому арешту Шевченка (Оренбургі) передувала ціла низка подій – до жінки Герна, близького товариша Тараса почав залицятися прапорщик Ісаєв. І коли по місту пішли чутки Шевченко обурився поведінкою пані Герн і сказав, що не дозволить «безкарно ганьбити ім’я поважної людини».

Не дивлячись на попередження, що їх давав Лазаревський, Шевченко не зміг витримати знущань над товаришем. Він підстеріг пару та силоміць привів їх до будинку Герна, де Ісаєва було випроваджено з ганьбою. На наступний день Ісаєв подав керівництву донос. В доносі значилося «Шевченко ходит в гражданской одежде и, несмотря на запрет, пишет стихи»

При обшуці поліцією в Шевченка було знайдено матеріали – листи та вірші, й цивільний одяг.

27 квітня 1850 р., Шевченка вдруге заарештували й три тіжні протримали на гауптвахті. А вже 12 травня вислали до 5го батальйону в Орську фортецю, де він раніше починав свою службу.

Приблизно в цей час військовий міністр ознайомився зі справою та віддав наказ на слідство, на підставі забраних у Шевченка матеріалів.

Царем була укладена резолюція – розпочалося слідство.

Шевченка знову заарештували та посадили до Орської каторжної тюрми. Цьому передував царський указ тримати його під суворим арештом. На слідстві Шевченко відповідав щиро й точно. Допит вів полковник Чигир, що прибув туди спеціально для цього допиту. Детальніше з зізнаннями Шевченка можна ознайомитись в 6 томі «Повного видання творів Шевченка» Українського наукового інституту.

На підставі знайдених у Шевченка листів був відданий наказ заарештувати також і товаришів Шевченка. Левицький намагався втопитися, проте його врятували. А Головко застрелився, коли до нього завітали жандарми.

Проте за результатами слідства ніякої політичної загрози виявлено не було й царем було виказано, що за достатню кару вистачить вважати перебування в казематах. За тим, 8 жовтня за наказом Обручева Шевченка було вивезено з Орської фортеці до Новопетрівського Укріплення.

Третій арешт 1859 р. на Черкащині

Як тільки Шевченко отримав пашпорт на виїзд з Петербургу (1859 р), жандарми повідомили про приїзд поета в Україну. Тому з самого приїзду за Шевченком стежили.

Третій арешт Шевченка відбувся 13 липня. Коли він повертався до садиби Максимовичів, у якого гостював. Причиною арешту став донос про «Блюзнирство» та слова що «не треба ні царя, ні панів, ні попів». Сам Тарас Григорович свідчив, що «ніколи б не міг наважитися на такі слова, бо знає свої стосунки з урядом, та розуміє що за ним стежать». Більшість свідків теж говорили, що «проти уряду нічого лихого Шевченко не говорив». Однак в Рапорті Табашникова (ісправника) було вказано висновок, що Шевченку потрібно заборонити їздити по Україні. На щастя Тараса справу передали українцю Андрієвському й Шевченка було вислано до Києва.

З 13 по 18 липня Тараса Шевченка тримали під домашнім арештом в Мошнах, згодом, перевели до Черкас, проте, 21 липня знову надіслали в Мошни. Від був здебільшого вільний, але завжди під наглядом сотського.

28 липня Шевченка доставили в Київ, де він власною рукою написав зізнання щодо своїх поглядів, які, згодом, були представлені Андрєвським, Васільчакову. Наслідком було – особиста розмова Васильчакова з Шевченком, в якій останньому було виказано пораду виїхати з України. 14 серпня Шевченко виїхав з України.

Детальна біографія Тараса Шевченка

Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Творчість Шевченка була одним з головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Вплив Шевченка на різні аспекти духовно-національного життя народу відчувається до сьогодні.

Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці (тепер Звенигородського р-ну Черкаської області) в сім’ї селянина-кріпака. Наймитував. Учився грамоти у сільського дяка. З 1829 р. жив у м. Вільні, з 1831 р. — у Петербурзі. 1832 р. відданий у науку до живописця В. Ширяєва. 1838 р. Шевченка викуплено із кріпацтва і того ж року прийнято до Петербурзької академії мистецтв, де він став учнем К. Брюллова. 1840 р. в Петербурзі вийшла його всесвітньо відома збірка поезій «Кобзар». У травні 1843 р. — перша поїздка в Україну. У лютому 1844 р. повернувся в Петербург. Закінчивши 1845 р. Академію мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де займався мистецькою, літературною і науковою діяльністю.

5 квітня 1847 р., після розгрому Кирило-Мефодїївського братства, членом якого був Тарас Шевченко, — арешт і заслання в солдати із забороною писати й малювати. Десятилітнє заслання не зламало Шевченкового духу. В ув’язненні він написав одні з найкращих в українській літературі зразки лірики, поезії на історичні теми, а також повісті російською мовою (переважно на сюжети однойменних поем), створив цикл малярських творів. Після повернення до Петербурга 1858 р. працював над новими поетичними і мистецькими творами. Для недільних шкіл видав підручник «Букварь южнорусскій» (1861 р.). В 1860 р. Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літературної мови. Нова українська літературна мова почала формуватися у кінці XVIII – на поч. XIX ст. Поштовхом до цього стало пробудження національної самосвідомості української інтелігенції, її потяг до вивчення своїх історичних і фольклорних джерел, увага до народної мови. Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т. Шевченка.

Твори Т. Шевченка характеризують такі дві найголовніші особливості:

  • орієнтація на весь український народ, на весь обшир України;
  • прагнення згуртувати народ навколо важливих суспільних ідеалів: антикріпосництва, демократичного ладу, національної самосвідомості.

Творчість Т. Шевченка поділяють на такі періоди:

  • 1837-1843 — рання творчість;
  • 1843-1847 — період «трьох літ»;
  • 1847-1857 — період арешту і заслання;
  • 1857-1861 — останні роки життя.

Для творів раннього періоду (1837-1843) характерне осмислення життя свого народу, його сімейно-побутових традицій та етнічних особливостей, усвідомлення стосунків свого народу із сусідніми, заглибленість в історичне минуле, критика сучасних поетові суспільних вад. Частина творів (поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки») присвячена історичній тематиці. До раннього періоду творчості Т. Шевченка належать також поеми «Катерина», «Слепая»; драматичні твори: уривок п’єси «Никита Гайдай» (російською мовою), «Назар Стодоля»; поезії «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Перебендя», «На вічну пам’ять Котляревському», «До Основ’яненка».

Період «трьох літ» (1843-1847) — це період творчої зрілості поета, роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Для нього характерне органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінантною тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність в усій складності її суперечностей. У ці та наступні роки поет пише і реалістичні твори («Сова», «І мертвим, і живим…»), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним («Сон», «Єретик»), і твори суто романтичні (містерія «Великий льох», «Розрита могила»). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас «відкритий», тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв’язував. У цей період письменник замислюється над долею України, над її теперішнім станом та історією. Найвидатнішими творами цього періоду були: «Сліпий» (пізніша назва «Невольник»), «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Наймичка», «Холодний Яр», «Заповіт» та інші.

До періоду арешту й заслання (1847-1857) входить цикл «В казематі», поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Меж скалами, неначе злодій», «Москалева криниця», «Княжна», «Варнак», автобіографічні поезії «Мені тринадцятий минало…», «1 виріс я на чужині…», «І золотої й дорогої…», «Ми в купочці колись росли» та ін. Значення «невільницької» поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене тим, що в роки 1847-1850, коли після розгрому Кирило-Мефо- діївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активно дієвого силою українського літературного процесу. Проте слід врахувати, що Шевченкова поезія періоду арешту і заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в «Кобзарі» 1867 р.

У цей час Т. Шевченко глибоко розробляє пісенний жанр. Спираючись на фольклор, він творить свої, позначені яскравою індивідуальністю і високою художньою майстерністю пісні, які перегукуються з усім розмаїттям фольклорних тем, сюжетів, образів. Ще до заслання Т. Шевченко написав «Давидові псалми», у яких широко використав церковнослов’янізми. У творах періоду солдатчини він знову звертається до цього джерела, вводячи церковнослов’янські елементи у творах, де використовуються біблійні сюжети («Царі»), а також у поезіях, що відображають суспільне життя України.

До періоду творчості останніх років життя (1857—1861) входять триптих «Доля», «Муза», «Слава»; поеми «Неофіти», «Юродивий», «Відьма», «Невільник», «Марія»; поезія «Я не нездужаю, нівроку…» та ін. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860 р. Рада Академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему «Марія», а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення із заслання окремі його поезії з’являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою «Кобзар» вийшла збірка, яка складалася із 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл «Давидові псалми» повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводе русских поэтов». А 1859 р. у Лейпцигу видано (без участі поета) збірку «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема «Кавказ» і «Заповіт». Видання «Кобзаря» 1860 р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення.