Травяниста рослина бурян

0 Comments

Бур’ян №1 — ваточник сирійський

Ваточник сирійський — бур’ян, поширення якого остерігаються агрономи всього світу, зокрема, України. Зіштовхнутись з ним означає мати додатковий клопіт на два, а то й п’ять років. І хоча в соцмережах точаться бої між аграріями і бджолярами стосовно цієї рослини, наше завдання — звільнити посіви від нього.

Говорити про цю рослину в Україні саме як про бур’ян почали на початку нульових, а серйозно боротись приблизно з 2010 року.

Осередком поширення ваточника сирійського є Черкащина, там він зустрічається найчастіше. Також буває на Київщині, Полтавщині, іноді Сумщині та Чернігівщині.

Ваточник сирійський — багаторічна трав’яниста рослина класу дводольних і роду ваточникових. Висота стебла може сягати 1,5 м і більше.

Стиглі насінини вкриті волокнистим пухом, за що рослина й отримала свою назву — ваточник. Плід — багатонасінна листянка з загостреним кінчиком та довгою плодоніжкою. На одній рослині може бути до двадцяти коробочок, у кожній із яких — 60-250 насінин.

Ваточник сирійський цвіте в липні впродовж 30-35 днів, його квіти мають сильний нектарний аромат, що в свою чергу приманює бджіл. Плодоносить ваточник у вересні. Насіння може дозрівати після настання перших приморозків, зберігаючи при цьому схожість.

Рослина розмножується насінням та за допомогою кореневої порослі, кореневищами і їхніми паростками. Ваточник наділений потужною всисною властивістю кореневої системи, адже у місцях масового поширення шансів вижити у інших видів рослин просто немає. Крім цього, він виснажує ґрунт на вміст поживних речовин та знижує його вологість. Цей бур’ян віддає перевагу родючим, добре дренованим ґрунтам.

«Це бур’ян №1 на сьогоднішній день в Україні, тому що він багаторічний, кореневищний, супер стійкий до гербіцидів. Будь-які умови для нього комфортні. Спостереження показують, що консервативні технології обробітку призводять до більш активного розповсюдження ваточника, а, наприклад, зяблевий обробіток стримує його поширення — але це також не є вирішенням проблеми», — висловив думку доцент кафедри землеробства та гербології НУБіП Микола Косолап.

Ваточник сирійський холодостійка і жаростійка рослина. (Такі б властивості сільськогосподарським культурам, правда?!) Не надто вологолюбний і легко переживає посушливі умови.

Проростання насіння відбувається навесні, коли температура ґрунту сягає 15 °С. Глибина проростання його насіння становить 0,5-1 см, хоча схожість спостерігається і при глибині залягання насіння до 6 см. У ґрунті насіння ваточника сирійського може зберігати життєздатність протягом трьох років.

Захищає себе рослина також майстерно — стійкість до гербіцидів дуже висока. Його листки мають дуже потужний восковий наліт, який захищає його від проникнення будь-яких діючих речовин.

Найбільша проблема контролю в тому, що ваточник не транспортує необхідну кількість діючих речовин з листкової поверхні до кореневої системи. Через це, знищивши надземну частину, зокрема хімічними препаратами, ймовірність вплинути на коріння дуже невисока. Тому бур’ян швидко виростає знов.

Ваточник має досить високу енергію росту, тому вже на початку літа може бути значно вищим, ніж, наприклад, соняшник, ріпак і кукурудза. Спроби вирубати, зрізати, вирвати рослини лише стимулюють подальший розвиток кореневої системи і, знову ж таки, бур’ян проростає.

«Боротись із ваточником непросто, основними є організаційні господарські методи — не давати бур’яну розповсюджуватись, знищувати осередки. Ще одна проблема також полягає в тому, що цю рослину мало вивчають, а вона ще ж має властивість змінюватися, пристосовуватися. І вже навіть та невелика кількість ймовірних методів боротьби може бути не дієвою. Резистентність до препаратів зустрічається все частіше. Господарства самостійно шукають рішень у боротьбі», — зауважив Олексій Сергієнко, керівник агроконсалтингової компанії Art FieldS.

Підписуйтесь нa YouTube-кaнaл СуперAгроном

Агротехнічний метод боротьби полягає в тому, щоб дотримуватися сівозмін, проводити різноглибинний обробіток ґрунту. Найкращим методом виснаження зараз визнано залишення поля під паром та застосування великої дози гербіцидів в оптимальні для цього строки вегетації ваточника. Також потрібно не допускати цвітіння ваточника та потрапляння його насіння на поля. Саме з цим часто виникають певні проблеми.

«За даними польових досліджень, ефективність показали обробки препаратами з діючими речовинами – Сумаро (мезотріон) і Муссон (нікосульфурон), Дикамба Форте (дикамба), Напалм (ізопропіламінова сіль гліфосату) і Напалм Форте ( калійна сіль гліфосату). У посівах соняшнику також хороший результат показали препарати з діючою речовиною імазамокс і імазапір. У фазах сім’ядолі й 1-2 листків ефективність гербіцидів досить висока, вони дозволяють повністю знищити надземну частину рослини та дати можливість культурі випередити бур’ян в розвитку і скласти йому гідну конкуренцію», — розповів Сергій Корнюшенко, менеджер з розвитку агротехнологій Південного регіону «LNZ Group».

Експерт також зауважив, що в посівах кукурудзи коли висота бур’яну досягала 10 см застосовували гербіциди бренду DEFENDA-Сумаро (мезотріон) 0,25г\га + Муссон (нікосульфурон) 1л\га + Пар Мачо 0,2л\га, тим самим добилися позитивного результату в боротьбі з ним.

Ваточник сирійський: радість для бджолярів, справжня біда для агрономів

Бакові суміші препаратів на основі дикамби , клопіраліду та гліфосату дають певний ефект, але є деякі тонкощі. Вносити гербіциди слід тоді, коли ваточник досягає 10-11 см у довжину. Саме в цей час у рослині активно йдуть процеси фотосинтезу та відбувається рух поживних речовин до коренів. Внесення гербіциду в цей період дозволяє суміші препаратів потрапити до коренепаростків і тим самим значно пошкодити чи навіть знищити рослину.

Що стосується зернових, то варто застосовувати гліфосат + прилипач після збирання врожаю.

«У нас на Півдні, на щастя, поки немає ваточника сирійського. Та й без нього напасті вистачає у вигляді ценхруса якірцевого або такого бур’яну, як нетреба звичайна. Із вказаним бур’яном нам доводилось боротись в центральних регіонах, особливо на Київщині. Щоб не знищувати посіви, де були вогнища ваточника, вручну розприскували гліфосат з селітрою маленькими пульверизаторами», — розповів Нікіта Щедрінов, агроном з Херсонщини.

Препарати для захисту рослин бренду DEFENDA

Буркун: вирощування в саду, властивості, види

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 16 серпня 2023 Опубліковано: 17 лютого 2019 Перша редакція: 17 лютого 2018 🕒 9 хвилин 👀 29014 разів 💬 3 коментарі

  • Посадка й догляд за буркуном
  • Трава буркун – опис
  • Вирощування буркуну
    • Посадка буркуну
    • Догляд за буркуном у саду
    • Буркун білий (Melilotus albus)
    • Буркун жовтий (Melilotus officinalis)
    • Корисні властивості буркуну
    • Буркун – протипокази
    • Коментарі

    Буркун (лат. Melilotus) – рід трав’янистих малолітників родини Бобові. Це цінні кормові та сидеральні рослини, які культивують понад 2000 років. Деякі види вирощують як лікарські рослини. У побуті буркун називають також сірозіллям і солодкою конюшиною.

    Виростають представники роду на луках, пустирях і покладах в Азії і Європі й мають своєрідний аромат.

    Посадка й догляд за буркуном

    • Цвітіння: із початку червня до кінця літа.
    • Посадка: посів насіння у відкритий ґрунт – у квітні або травні після скарифікації посівного матеріалу. У районах із теплим кліматом можна сіяти буркун у ґрунт у серпні.
    • Освітлення: яскраве сонячне світло.
    • Ґрунт: будь-який, у тому числі чорноземи, солонці, слабопідзолисті й карбонатні ґрунти. Погано росте буркун на кислих і заболочених ділянках із високим заляганням ґрунтових вод.
    • Полив: не потрібен, рослині досить природних опадів.
    • Підживлення: в літній час калійними та фосфорними добривами.
    • Розмноження: насіннєве.
    • Шкідники: конюшиновий, рудий люцерновий і жовтий насіннєїд; листовий, бульбочковий і великий люцернові довгоносики; буркуновий і щетинистий бульбочкові довгоносики; паломена зелена; капустяні, ріпакові, трав’яні, люцернові й гірчичні блішки; крайовик і камптопус облямовані; червоноблішки безкрилі; стенодема колючкувата; лінійчастий, ягідний і весняний щитники.
    • Хвороби: борошниста роса, аскохітоз, пероноспороз, бактеріоз коренів, септоріоз і жовта мозаїка.
    • Властивості: рослина є чудовим медоносом, вирощується як сидерат і як лікарська рослина, що має відхаркувальну, гіпотензивну, протизапальну, антисептичну, антикоагулюючу, фібринолітичну, пом’якшувальну, потогінну, вітрогінну, протисудомну, ранозагоювальну та заспокійливу властивості.

    Трава буркун – опис

    Рослина буркун має стрижневий корінь, гіллясте стебло, що сягає у висоту від 50 см до 2 м. На його пагонах росте трійчасте, як у конюшини, листя з зубчастими листочками. Дрібні білі або жовті квітки буркуну зібрані в пухкі верхівкові подовжені суцвіття. Плоди – голі овальні боби завдовжки 3-4 см. Насіння буркуну зберігає прорісність до 14 років.

    Як сидерат буркун покращує структуру ґрунту і насичує її азотом, а вирощуваний як корм утворює насичену вітамінами поживну біомасу, що допомагає наростити жир і має молокогінний ефект.

    Застосовується трава буркун, якій властиві приємні пахощі свіжого сіна, для ароматизації тютюну й мила та для фіксації запаху в парфумерній промисловості.

    Буркун – медонос, причому один із найкращих: бурштиновий або білий мед цієї рослини пахне ваніллю.

    Вирощування буркуну

    Посадка буркуну

    У культурі вирощується не так багато видів буркуну, і частіше за інші – буркун жовтий і буркун білий. Розмножуються ці рослини переважно генеративно. До складу ґрунту буркуни особливих вимог не висувають: добре ростуть вони на солонцях, чорноземах, карбонатних і слабкопідзолистих ґрунтах, проте всі вони не зносять кислих ґрунтів і заболочених ділянок із високим заляганням ґрунтових вод. Властивості цих рослин накопичувати азот і добувати поживні речовини з важкорозчинних ґрунтових сполук дозволяє їм добре розвиватися навіть на малородючих ґрунтах. Слід знати, що з усіх бобових буркун є найбільш світлолюбною культурою.

    Перед посівом ділянку під буркун перекопують із внесенням калійних і фосфорних добрив – по 20 г калійної солі і 50 г суперфосфату на кожен м².

    Твердокам’яне насіння буркуну необхідно скарифікувати за 3-4 тижні до посіву. Для цього використовують конюшинотерки, пропускаючи через них посівний матеріал 2-3 рази, або спеціальні скарифікатори. Насіння буркуну сіють у квітні або в травні в дрібні борозенки, зроблені в вологому ґрунті на відстані 45-60 см, потім борозенки злегка присипають землею й ущільнюють поверхню.

    Посів нескарифікованого насіння здійснюють розкидом у землю або в сніг у лютому чи навіть у січні: талі води й весняні дощі розм’якшать жорстку оболонку насіння, і воно дасть паростки вже при температурі 2-4 ºC. У південних районах буркун можна сіяти в серпні.

    Догляд за буркуном у саду

    При весняному посіві сходи з’являються за два тижні. У стадії розвитку двох справжніх листочків необхідно прорідити сходи й прополоти ділянку, обережно розпушуючи ґрунт у міжряддях. В ідеалі рослини мають перебувати одна від одної в ряду на відстані 30 см, якщо тільки ви не сіяли буркун як сидерат.

    Постійного поливання рослина не потребує – вона посухостійка, однак внесення в ґрунт калійних і фосфорних добрив необхідне. У перший рік життя рослина плодів не утворює, оскільки активно розвиває кореневу систему, і її коренева шийка залишається зимувати в ґрунті, тому важливо, щоб наступної весни ділянку не затопило талими водами. А коли буркун цвіте, на нього злітаються бджоли, які збирають нектар для чудового за своїми смаковими і цілющими властивостями меду.

    Як будь-яка сільськогосподарська культура, буркун уражається хворобами й потерпає від шкідників. Із захворювань найчастішими бувають борошниста роса, аскохітоз, пероноспороз, бактеріоз коренів, септоріоз і жовта мозаїка. З грибковими хворобами, які вражають рослину в несприятливих умовах, можна боротися розчинами фунгіцидних препаратів, наприклад, бордоською сумішшю, Фундазолом, Абіга-Піком, Максимом і іншими препаратами подібної дії, а що стосується мозаїки, то ліків від неї немає, тому хворі екземпляри потрібно якнайшвидше видалити з ділянки й обов’язково спалити.

    Серед шкідників ворогами буркуну є переважно різного роду блощиці й довгоносики: конюшиновий, рудий люцерновий і жовтий насінняїд; листовий, бульбочковий і великий люцернові довгоносики; буркуновий і щетинистий бульбочкові довгоносики; паломена зелена; капустяна, ріпакова, трав’яна, люцернова і гірчична блощиці; крайовик і камптопус облямовані; червоноклоп безкрилий; стенодема колючкувата; лінійчатий, ягідний і весняний щитники. Знищують комах системними інсектицидами, наприклад, Актарою, Актелліком, Карбофосом та іншими препаратами подібної дії. Однак при дотриманні сівозміни, регулярних прополюваннях, обробці насіння і ґрунту перед посівом та профілактичних весняних і осінніх обприскуваннях ділянки інсектицидами вам навряд чи доведеться зіткнутися з цією армією шкідників.

    Збір і зберігання буркуну

    Збір лікарської сировини здійснюють під час цвітіння буркуну: секатором або ножицями зрізають верхівкові грона й бічні пагони, пов’язують їх у пучки й підвішують для сушіння до стелі в добре провітрюваному сухому приміщенні. Можна скористатися електричною сушаркою, встановивши на ній температуру 40 ºC. Щойно стебла висохнуть, буркун обмолочують і просівають отриману масу через дротове сито, щоб відокремити великі стебла. Лікарською сировиною є солонувато-гіркі на смак плоди, що пахнуть кумарином, листя, квітки й дрібні пагони буркуну.

    Зберігають буркун у закритих скляних або керамічних посудинах у сухому темному місці.

    Види і сорти буркуну

    У культурі найчастіше вирощують два види буркуну.

    Буркун білий (Melilotus albus)

    гунба, гуноба, буркун чоловічий – дворічна рослина заввишки від 30 до 150 см, силосна й пасовищна культура з пір’ястим листям, шиловидними прилистками та пазушними суцвіттями з білих квіток метеликового типу. На відміну від інших медоносів, буркун білий виробляє нектар навіть у посуху, приваблюючи бджіл запахом сіна. У природних умовах буркун білий зустрічається в ярах, на схилах і сухих пустирях, по краях доріг і полів України, Білорусі, Молдови, Казахстану, Середньої Азії, Сибіру і Кавказу. У культурі вирощують такі сорти буркуну білого:

    • Медет – скоростиглий сорт сибірського екотипу, що сягає у висоту 110-120 см. Стебла у нього грубі, середньої товщини, квітки великі, білі, утворюють вузьке довге гроно. Рослина зимостійка, посухо- і солестійка, не вражається ні хворобами, ні шкідниками;
    • Іній – сорт із гарною кущистістю і зеленими голими стеблами середньої грубості. Листя у нього трійчасте, голе, зелене, слабкозазубрене. Білі квітки утворюють багатоквіткове пухке подовжене гроно. Боби еліптичні. Сорт уражається довгоносиком, але стійкий до борошнистої роси;
    • Чермасан – скоростиглий сорт заввишки до 2 м із грубими неопушеними стеблами і середньопухкими суцвіттями завдовжки 18 см, що складаються з білих квіток. Боби еліптичні, темно-сірого кольору;
    • Степовий – скоростиглий урожайний посухостійкий сорт із прямими, грубими, короткоопушеними вгорі й голими в нижній частині стеблами заввишки від 145 до 170 см. Листя трійчасте, округле, з зазубреними краями, голе, світло-зеленого кольору зі слабким восковим нальотом. Суцвіття – пухке пазушне гроно, плід – однонасінний або двонасінний еліптичний біб солом’яно-жовтого кольору;
    • Волжанин – посухостійкий і солевитривалий урожайний сорт, що не уражується борошнистою росою і не потерпає від зворотних весняних заморозків. Це невилягаючий прямостоячий кущ із гіллястими середньої грубості стеблами заввишки 165-250 см. Боби у цього сорту темно-сірі, однонасінні або двонасінні. Насіння овальне, жовте.

    Окрім описаних, вирощують такі сорти буркуну білого, як Люцерновидний 6, Середньоволзький, Поволзький, Обський гігант, Ом, Саянський, Стрітенський, Мещерський 99, Рибінський, Немюгюнський, Булат, Діомид і інші.

    Буркун жовтий (Melilotus officinalis)

    або буркун лікарський, або буркун лікувальний, у природі дуже поширений в Україні, Білорусі, Середній Азії, Західному Сибіру й на Кавказі. Зростає він уздовж доріг і полів, серед чагарників, по ярах, на узліссях лісів, на луках і в молодих посадках. Це дворічна трав’яниста рослина зі стрижневим коренем, що має численні відгалуження, з прямим, здерев’янілим у нижній частині стеблом заввишки 1,5-2 м, черговим довгочерешковим трійчастим листям, сизувато-зелені і пилчасто-зубчасті по краю листочки якого мають довгасто-яйцеподібну форму. Жовті квіти складають багатоквіткові грона завдовжки 5-7 см. Плоди рослини, поперечно-зморшкуваті бурі боби, містять гладке, овальне, жовте або жовто-буре насіння, що дозріває в серпні-вересні. Найчастіше вирощують такі сорти буркуну жовтого:

    • Сарбас – високоврожайний холодостійкий і посухостійкий середньостиглий сорт, який інтенсивно розвивається навесні й швидко відростає після скошування. Рослина досить стійка до борошнистої роси і не пошкоджується шкідниками насіння;
    • Колдибанський – посухостійкий сорт зі слабкорозвалистим кущем, грубими стеблами, що сягають у висоту від 80 до 120 см, і дрібним насінням. Є одним із найкращих медоносів;
    • Ішимський ранній – зимостійкий, соле- і посухостійкий скоростиглий високоврожайний сорт, не пошкоджується борошнистою росою і шкідниками насіння. Це прямостоячий кущ середньої кущуватості заввишки близько 80 см;
    • Кокшетауський – зимостійкий, соле– і посухостійкий гібрид, що дає високий урожай зеленої маси і мед чудової якості;
    • Омський – скоростиглий сорт із жовтими квітками й великими двонасінними бобами.

    Властивості буркуну – шкода і користь

    Корисні властивості буркуну

    Трава буркуну лікарського містить цимарин, дубильні й жироподібні речовини, ефірну олію, флавоноїди, аскорбінову кислоту, каротин, токоферол, цукри, слиз і глікозиди, при розщепленні яких утворюється кумарин – безбарвна кристалічна речовина з запахом сіна.

    Лікувальні властивості буркуну відомі з давніх-давен: він має відхаркувальну, гіпотензивну, протизапальну, антисептичну, антикоагуліруючу, фібринолітичну, пом’якшувальну, потогінну, вітрогінну, протисудомну, ранозагоювальну і заспокійливу властивості. Застосування препаратів буркуну ефективне при лікуванні кашлю, бронхітів, водянки, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, закрепів, метеоризму, істерії, неврастенії, мігрені, підвищеної нервової збудливості, безсоння, дифузного токсичного зобу, подагричних і ревматоїдних артритів, а також при наривах, гнійних ранах, фурункулах і запаленнях жіночих статевих органів.

    Властивості меду буркуну роблять його незамінним засобом від безсоння, захворювань верхніх дихальних шляхів, підвищеного артеріального тиску, неврозів і головних болів, при варикозному розширенні вен і хворобах суглобів. Призначають його також для стимулювання лактації. Виправдовує себе мед із буркуну і як м’який сечогінний та послаблюючий засіб.

    Буркун – протипокази

    Протипоказаний буркун при хворих нирках і вагітності. Не забувайте, що рослина отруйна, тому слід суворо дотримуватися дозування: у великих кількостях буркун погано діє на гладку мускулатуру і пригнічує нервову систему, а при тривалому вживанні може викликати головні болі, сонливість, запаморочення, нудоту й блювоту, а в окремих випадках – ураження печінки, підшкірні внутрішні крововиливи та навіть параліч центральної нервової системи. Тому приймайте препарати буркуну тільки за призначенням лікаря і в строго обумовлених дозах.